Аудит фінансових результатів діяльності підприємства

ЗМІСТ

                                                                                                                             Стор.

ВСТУП

На сучасному етапі  економічного розвитку України в  умовах реальної самостійності суб'єктів господарювання все більшого значення набуває реалізація принципів самоокупності та самофінансування. Основним фактором їхньої реалізації є формування достатнього розміру фінансових результатів, які одночасно завершують цикл діяльності підприємства та виступають необхідною умовою наступного циклу. Провідна роль фінансових результатів полягає в тому, що вони забезпечують зміцнення бюджету держави, сприяють інвестиційній привабливості, діловій активності підприємств у виробничій і фінансовій сферах.

Ключовим завданням  управління фінансами підприємства є досягнення та подальше забезпечення належного рівня конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах. При цьому вважається, що фінансово-господарська діяльність підприємства має забезпечувати приріст добробуту його власників. Досягти цього неможливо без адекватного вирішення у повсякденній роботі сукупності питань управління фінансовими результатами. Так, забезпечення ефективності фінансового менеджменту на конкретному підприємстві передбачає обґрунтування, формування та реалізацію адекватної моделі управління фінансовими результатами як цілісної системи прогнозування, планування і контролю за процесами формування та розподілу прибутку підприємства в процесі здійснення його фінансово-господарської діяльності.

Все це зумовлює необхідність  поглибленого дослідження теоретичних засад  формування та розподілу  фінансових результатів,  їх впливу на темпи і пропорції суспільного відтворення. На сучасному етапі необхідний якісно новий підхід до теоретичного висвітлення і практичного обґрунтування рекомендацій щодо активізації ролі фінансових результатів в економічній системі, зокрема, як основи розвитку суб’єктів підприємницької діяльності.  

Актуальність проблем підвищення ефективності формування фінансових результатів зумовили вибір теми магістерської роботи, мету, завдання та напрямки дослідження.

Різні аспекти аналізу та аудиту фінансових результатів досліджували такі зарубіжні вчені - економісти:  Долан Е. Дж., Бернстайн Л.А., Друкер П.,  Робертс Дж., Брігхем Є., Коласс Б. та ін. Проблеми формування та розподілу прибутку як кінцевого фінансового результату розглядалися в працях  Бланка І.О., Бочарова В.В., Гінзбурга А.І., Павленка Р.В., Гальперіна В.М., Ігнат’єва С.М.,  Моргунова В.І.,  Крейніної М.М.,  Шеремета А.Д., Сайфуліна Р.С. та ін.

Мета роботи – систематизувати, узагальнити, розширити теоретичну підготовку, поглибити і узагальнити фахові знання і підготувати рекомендації щодо вдосконалення організації та практики аудиту і державного контролю в системі оподаткування.

Відповідно до мети в роботі будуть вирішуватися такі завдання:

визначити сутність фінансових результатів підприємства;

узагальнити порядок формування фінансових результатів діяльності підприємств;

визначити завдання аналізу фінансових результатів та джерела  інформації для нього;

проаналізувати показники фінансово-економічної  діяльності підприємства;

провести аналіз фінансових результатів  діяльності підприємства;

визначити особливості аудиторської перевірки фінансових результатів  підприємства та оцінити його рентабельність;

обґрунтувати основні напрями та заходи щодо підвищення фінансових результатів ТОВ «ХХХ»;

скласти аудиторський висновок для  ТОВ «ХХХ».

Об’єкт дослідження – фінансові результати діяльності ТОВ «ХХХ».

Предмет дослідження – методичні та прикладні аспекти аналізу та аудиту фінансових результатів ТОВ «ХХХ».

Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі та нормативні документи, фінансова звітність ТОВ «ХХХ», наукові літературні джерела.

Для досягнення поставленої  у роботі мети використовувались  економіко-статистичні, економіко-математичні  методи,  методи аналізу та синтезу, порівняльних характеристик.

РОЗДІЛ 1

 Теоретичні та методичні основи аудиту фінансових результатів діяльності підприємства

1.1. Економічна сутність  фінансових результатів  підприємства

Здійснення господарської  діяльності підприємствами передбачає ефективне поєднання великої кількості організаційних, трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Успішність таких дій вимірюється шляхом співставлення отриманого результату з витратами, понесеними для його досягнення.

У величині фінансових результатів безпосередньо віддзеркалюються усі аспекти діяльності суб'єкта господарювання: технологія й організація виробництва, система внутрішнього та зовнішнього контролю та інші особливості діяльності. Саме фінансові результати є основою збільшення економічного потенціалу підприємства.

Результатом господарської  діяльності є її економічний підсумок, який має дві форми прояву: позитивний і негативний, тобто прибуток і  збиток.

Прибуток - це абсолютний показник ефективності діяльності підприємства, перевищення суми доходів над сумою витрат, які були понесені для отримання цих доходів. Цей показник окремого підприємства в подальшому формує фінансові ресурси підприємства та держави.

В економічній термінології поняття прибутку стало універсальним  і дуже активним елементом фінансових систем наприкінці ХVIII століття, і починаючи з цього часу прибуток привертає все більшу увагу як вчених-теоретиків, так і практиків. Особливий інтерес викликає вивчення природи й ролі прибутку в умовах трансформаційних процесів, тобто при різкій зміні моделей економічного життя.

Поняття прибутку в економічній  системі існує в зв’язку з  наявністю товарно-грошових відносин, появою і розвитком інституту  власності, особливо приватної. Перші  визначення прибутку збігалися із значенням  валового доходу, який  поділявся на три категорії: доходи від капіталу, від землі та доходи від праці. Вважалося, що кожен із видів доходів є обов’язковою винагородою для одержувача за надані їм послуги у народному господарстві.

Це добре розуміли ще засновники класичної школи А.Сміт, Дж. Ст. Мілль, які брали до уваги історичний і юридичний факт володіння тим чи іншим капітальним майном, - чи то землею, або капіталом: засобами виробництва, матеріалами, грошовими коштами  як основи вирішення питання про походження прибутку.

Спочатку у політичній економіці, а потім і у фінансовій науці усі джерела доходів поділялися на пов’язані й не пов’язані з капітальним майном, отже, і розподіл доходів здійснювався за двома категоріями: доходи від капітального майна взагалі  й доходи від праці, що не пов’язані з володінням капіталом. Дохід від капітального майна, у свою чергу, об’єднував земельну ренту й дохід від капіталу, що являють  собою підприємницький прибуток і відсоток.

Головна відмінність  між  прибутком і  відсотком  полягала у  тому, що:   

прибуток є дохід, величина якого коливається  залежно від  успіху підприємства, тим  часом  як  відсоток  є   заздалегідь  визначеною величиною доходу;

прибуток одержує підприємець, що більш чи менш особисто або безпосередньо  бере  участь у розпорядженні своїм (підприємницьким)   капіталом, а відсоток отримує особа, що віддає свій (позичковий) капітал у чуже відплатне користування, за раніше визначену винагороду [28, с.203].

Представники класичної  політекономії А. Сміт і Д. Рікардо  відокремили поняття прибутку в особливу економічну категорію, яку досліджували у тісному зв’язку з процесом накопичення капіталу, з факторами зростання суспільного багатства. Заробітну плату, прибуток  і ренту А. Сміт називав первинними джерелами мінової вартості та сумою доходів, визначав ренту й прибуток  шляхом вирахування з продукту вартості праці робітника й разом із тим розглядав прибуток як певну плату капіталісту-підприємцю, який  ризикував,  вкладаючи свій капітал у справу. Величина прибутку на капітал визначається обсягом вкладеного у справу капіталу [26, с.89].

Обґрунтування джерел виникнення прибутку, яке зробив А. Сміт, набуло розвитку в різноманітних напрямах  наступних теорій прибутку.

Д. Рікардо виявив залежність між прибутком і земельною  рентою, між заробітною платою й прибутком, розглядаючи їх не як джерела, а як складові   вартості, що створюється виключно працею. Зміни величини прибутку і заробітної плати відбуваються у протилежному напрямі, що не змінює загальної вартості товару.

У працях деяких теоретиків того часу панували і такі варіанти трактування прибутку, як: винагороди за збереження капіталу (теорія стриманості); страхової премії за ризик, якому підвладна будь-яка діяльність підприємця, а також сприйняття прибутку як результату виявлення законів мінового процесу, що виникає завдяки зростанню капіталу з часом.

Уперше теорія продуктивності капіталу була висунута Сейєм, який використовував поняття  “послуги  капіталу ”   в своїй статті “Теорія походження та сутності прибутку ”. Так, Ж.-Б. Сей, інтерпретуючи Сміта, вважав, що праця, капітал  і земля у процесі виробництва надають послуги у створенні вартості. Фактор “праця ” породжує заробітну плату як дохід робітників, фактор “ капітал ”  породжує прибуток як дохід капіталістів, фактор “земля ”- ренту як дохід землевласників. Він не бачив перешкод на шляху гармонізації економічних інтересів і цілей усіх верств населення. Категорія капіталу замість соціально-економічного значення набувала суто технічного змісту. Капітал визначався як самостійне джерело продуктивних сил, а прибуток як результат продуктивності самого капіталу. Цієї ж думки дотримувалися Рошер, Тюнен, Визер.  В 30-х роках ХІХ століття в Німеччині теорія  продуктивності капіталу була розглянута в роботах Ф. Германа. Він вважав прибуток платою за підприємницькі зусилля власника та послуги капіталу, яка становить надлишок ціни товару понад витрати капіталу. Фрідріх Визер розробив теорію прибутку на основі фізичної продуктивності капіталу. Він визнавав, що отримання чистого доходу можливе  завдяки участі у виробництві всіх факторів, і  перш за все   капіталу,  інші  фактори  мають менш суттєвий вплив на кінцевий результат господарювання. Підрахувавши обсяг виробленої продукції понад величину витраченого капіталу можна визначити прибуток на даний капітал, тобто фізичну продуктивність капіталу. Схожі думки висловлював і Адольф Вагнер.

Визначення прибутку  як результату різниці між вартістю виробництва для підприємця й ціною продажу, що сплачує йому покупець, вважалося недостатнім. Тому значного  поширення набула теорія трудової вартості, сутність якої полягає  у   тому  що, джерело прибутку треба шукати не у сфері обігу, а у тому процесі, в якому створюється як цінність взагалі, так і додану вартість, із якої тільки і може створюватися прибуток, тобто у  процесі виробництва, завдяки продуктивній силі праці.

Спочатку ці  ідеї формувалися  класичною економічною школою і, зокрема,  висвітлювалися роботах  А. Сміта. Згодом, ще до появи в 50-х - 60-х  роках ХІХ століття робіт  К. Маркса, Дж.С.Мілль значно розвинув теорію трудової вартості. Він вважав, що причиною прибутку є те, що  праця дає більше, ніж потрібно для утримання робітників, які її виконують. А кількісно прибуток вираховується як різниця між доходами компанії та витратами на купівлю товарів, послуг і на заробітну плату. Цей фактор пізніше врахували Мак-Куллох і Маршалл, які від доходів вираховували витрати на сировину, транспорт, заробітну плату персоналу, а також плату за використання капіталу.

Таким чином, на сьогодні прибуток можна визначити, як  частину додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток  після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

В сучасних ринкових умовах господарювання прибуток є найважливішою фінансовою категорією, що відображає позитивний фінансовий результат економічної діяльності підприємства, характеризує ефективність виробництва, і в кінцевому підсумку свідчить про рівень  і якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення фінансового стану  підприємства, інтенсифікацію виробництва при будь якій формі власності. Він є не лише джерелом забезпечення внутрішньогосподарських потреб підприємства, а й джерелом формування бюджетних ресурсів держави.

Прибуток, як найважливіша категорія ринкових відносин виконує  цілий ряд функцій, які відображені  на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Функції прибутку підприємства в умовах ринкової економіки

Розглянемо найбільш важливі з цих функцій більш  детально та докладно.

Прибуток підприємства є головною метою підприємницької  діяльності.

Основним спонукальним мотивом здійснення будь-якого виду бізнесу, його головною кінцевою метою  є зростання добробуту власників  підприємства. Характеристикою цього  зростання є розмір поточного і відкладеного їхнього доходу на вкладений капітал, джерелом якого є отриманий прибуток.

Якщо для власників  підприємства одержання високого рівня  прибутку є цілком очевидним мотивом  підприємницької діяльності, то може виникнути питання — чи є одержання високого прибутку настільки ж спонукальним мотивом  діяльності  найманих  менеджерів  підприємства  й  іншого  його персоналу.

Для менеджерів, що не є  власниками підприємства, прибуток є  основним мірилом успіху їхньої діяльності. Зростання рівня прибутку підприємства підвищує "ринкову ціну" цих менеджерів, що позначається на рівні їх особистої заробітної плати. І навпаки — систематичне зниження рівня прибутку керованого ними підприємства приводить до зворотних результатів у    їхній особистій   кар'єрі,    рівні    одержуваних    доходів, можливостях наступного працевлаштування.

Для іншого персоналу  рівень прибутку підприємства також  є досить високим спонукальним мотивом  їхньої діяльності, особливо при наявності  на підприємстві програми участі найманих робітників у прибутку. Прибутковість підприємства є не тільки гарантом їхньої зайнятості (за інших рівних  умов),   але  у  визначеній  мірі  забезпечує  додаткову  матеріальну винагороду їхньої праці і задоволення ряду їхніх соціальних потреб.

Прибуток   підприємств  створює   базу   економічного   розвитку держави в цілому.

 Механізм перерозподілу  прибутку підприємства через  податкову   систему   дозволяє   "поповнювати"   дохідну   частину   державних бюджетів усіх рівнів (загальнодержавного і місцевих), що дає можливість державі успішно виконувати покладені на нього функції і здійснювати намічені програми розвитку економіки. Крім того, реалізація відомого принципу — "багатство держави характеризується рівнем багатства його громадян"  -  також  пов'язана зі  зростанням  прибутку підприємства,  що забезпечує зростання доходів його власників, менеджерів і персоналу.

Прибуток підприємства є критерієм ефективності конкретної виробничої (операційної) діяльності.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, що забезпечують його розвиток.

У системі внутрішніх джерел формування цих ресурсів прибутку належить чільне місце. Чим вищий  рівень генерування прибутку підприємства в процесі його господарської  діяльності, тим менше його потреба в залученні фінансових засобів із зовнішніх джерел та при інших рівних умовах – тим вище рівень самофінансування його розвитку, забезпечення реалізації стратегічних цілей цього розвитку, підвищення конкурентної позиції підприємства на ринку. При цьому, на відміну від деяких інших внутрішніх джерел формування фінансових ресурсів підприємства, прибуток є постійно відтворювальним джерелом.

Прибуток  є  головним  джерелом  зростання  ринкової вартості підприємства. 

Здатність самозростання вартості капіталу забезпечується шляхом капіталізації частини отриманої підприємством прибутку, тобто на приріст його активів. Чим вище сума і рівень капіталізації отриманої підприємством прибутку, тим у більшому ступені зростає вартість його чистих активів (активів, сформованих за рахунок власного капіталу), а відповідно і ринкова вартість підприємства в цілому, обумовлена при його продажу, об'єднання чи ліквідації та в інших випадках.

Прибуток підприємства є найважливішим джерелом задоволення  соціальних потреб суспільства.

Соціальна роль прибутку виявляється насамперед у тому, що грошові кошти, які перераховуються  у бюджети різних рівнів у процесі  їх оподатковування, служать джерелом реалізації різноманітних загальнодержавних  і місцевих соціальних програм, що забезпечують '"виживання" окремих соціально не захищених (чи недостатньо захищених) членів суспільства. Крім того, ця роль виявляється в задоволенні за рахунок отриманого прибутку підприємства частини соціальних потреб його персоналу (соціальні програми є невід'ємною складовою частиною колективних чи індивідуальних трудових угод). Нарешті, визначена соціальна роль прибутку виявляється у тому, що вона служить джерелом зовнішньої благодійної діяльності підприємства, спрямованої на фінансування окремих неприбуткових організацій, установ соціальної сфери, надання матеріальної допомоги окремим категоріям громадян.

Прибуток є основним захисним механізмом підприємства від  банкрутства.

Хоч така погроза може виникнути й в умовах прибуткової  господарської діяльності підприємства (при використанні невиправдано високої частки позикового капіталу, особливо короткострокового; при недостатньо ефективному керуванні ліквідністю активів і т.п.), але за інших рівних умов, підприємство набагато успішніше виходить із кризового стану при високому потенціалі генерування прибутку. За рахунок капіталізації отриманого прибутку може бути швидко збільшена частка високоліквідних активів (відновлена платоспроможність), підвищена частка власного капіталу при відповідному зниженні обсягу використаних позикових засобів (підвищена фінансова стійкість),сформовано відповідні резервні фінансові фонди.

Характеризуючи роль прибутку в ринковій економіці, слід зазначити, що, на думку багатьох економістів, ця роль не завжди позитивна, тому що окремі види прибутку служать джерелом лише особистого збагачення окремих категорій громадян не приносячи користь суспільству в цілому. Це відноситься до таких її видів, як прибуток, отриманий від спекулятивних комерційних операцій, від невиправдано високих цін у зв'язку з монопольним положенням на ринку, від "тіньової" діяльності підприємств і т.п. Розглянемо, чи цілком позбавлені "позитива" ці види прибутку з позицій економічного розвитку суспільства в цілому.

Прибуток, отриманий від  спекулятивних комерційних операцій (так званих "арбітражних угод", заснованих на різниці в цінах покупки і продажу), є результатом кращої інформованості підприємців про ціни на різних регіональних ринках, швидкості реакції на вигідні комерційні умови, більш високого рівня підприємницького ризику. У кінцевому рахунку, спекулятивний прибуток є формою відшкодування підвищеного підприємницького ризику і служить діючим механізмом вирівнювання рівня цін на окремих регіональних ринках. У рамках організованого (біржового) ринку — товарного, фондового, валютного — спекулятивні угоди служать основним   механізмом   страхування   цінового   ризику   ("хеджування", "свопа", "опціон" і т.п.) для підприємців, які уникають цього ризику.

Прибуток, отриманий підприємством  у зв'язку з його монопольним положенням на ринку за рахунок встановлення невиправдано високих цін на продукцію (так названий "надприбуток" від монопольної діяльності), створює активні стимули для переливу капіталу на такі ринки і рости обсягу пропозиції, що у кінцевому підсумку приводить до природного формування конкурентного середовища на таких ринках і зниженню рівня цін на них.

Прибуток, отриманий підприємством  від "тіньової" діяльності (випуску  і реалізації частини неврахованої продукції), деякою мірою є захисної реакцією підприємців на встановлені державою тверді "правила гри" в економіці, у першу чергу, на невиправдано високий рівень оподатковування окремих видів підприємницької діяльності. У цих умовах підприємства не можуть не тільки забезпечити умови самофінансування свого розвитку, але в окремих випадках і простому виживанні в перехідній економіці. Ріст обсягу такої діяльності (а відповідно й обсягу "тіньовий" прибутку) є для держави своєрідним індикатором ефективності прийнятих рішень в області податкового регулювання комерційної діяльності з позицій дотримання паритету інтересів, як держави, так і підприємців. Крім того, і цей прибуток, залишаючись неврахованим є джерелом реального приросту чистого національного доходу.

Для того, щоб категорія  фінансового результату господарської  діяльності виконувала свої функції (нагромадження та розширеного відтворення, розподільчу та регулюючу, стимулюючу та контрольну), її необхідно визначати та відображати у певних вимірниках. Ринкова економіка виробила зручний та прийнятний вимірник – вартісний (у грошовій одиниці), а його формування та визначення на основі фактично проведених та відповідним чином задокументованих господарських операцій здійснюється засобами бухгалтерського обліку. Але результат від здійснення цих операцій, визначений на основі облікових даних, може відрізнятися за рахунок застосування різних методів оцінок активів, нарахування амортизації, тощо, та суть здійснених операцій від цього не змінюється. Вибір методів оцінки, та методики визнання фінансових результатів залежить від превалювання інтересів тієї чи іншої групи людей (власників, керівництва, держави, працівників). Кінцевим, вихідним моментом процесу бухгалтерського обліку є формування звітних показників і, зокрема фінансової звітності, яка є доступною для різних груп користувачів інформації про фінансові результати діяльності. Відповідно, для зменшення впливу зацікавлених груп людей на показник фінансових результатів у звітності підприємств, держава регулює методичні підходи до його визначення шляхом стандартизації обліку та звітності. 

У практичній діяльності підприємства не завжди існує можливість отримати прибуток. Існує також негативна  форма фінансового результату - збиток.

Збиток - це певні втрати, шкоди, упущені вигоди підприємства у вигляді перевищення суми витрат над сумою доходів. Наявність збитку свідчить, що підприємство не враховує або ігнорує об'єктивні закони ринкової економіки. Іншими причинами виникнення збитку можуть бути порушення прав суб'єкта господарювання, недоліки господарської діяльності, стихійні лиха тощо. Це негативно впливає на фінансовий стан підприємства та може призвести до банкрутства.

Перед фінансовими менеджерами стоїть завдання спрогнозувати виникнення збитків і розробити рекомендації щодо їх попередження та усунення. Необхідно враховувати, що будь-які збитки є реальними резервами підвищення прибутку, оскільки усунення недоліків передбачає покращання вже існуючих (досягнутих) показників.

Основними заходами, які  спрямовані на недопущення збитків, є:

формування цінової  політики, адекватної ринковій кон'юнктурі;

дотримання платіжної  дисципліни;

впровадження новітніх технологій або перелаштування технологічного процесу на випуск нової продукції  тощо [22, с. 53].

Особливості прибутку суб’єкта господарювання за кожним із зазначених напрямів визначають об’єктивну необхідність виділення у фінансовому менеджменті функціонально-організаційного блоку, спрямованого на управління прибутком підприємства з метою формування, підтримання та зростання конкурентоспроможності як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді та забезпечення доходу власників корпоративних прав такого підприємства. Практичне вирішення завдань управління фінансовими результатами тісно переплітається з іншими функціональними блоками фінансового менеджменту, зокрема з управлінням грошовими потоками, управлінням інвестиціями, фінансовим плануванням та прогнозуванням. Однак реалізація моделі управління фінансовими результатами як функціонально-організаційного блоку управління фінансами підприємства має принципові особливості, що визначаються насамперед специфікою прибутку як об’єкта фінансового менеджменту.

Так, прибуток підприємства являє собою результуючий фінансовий показник, що унеможливлює його безпосереднє використання як прямого об’єкта управління і вимагає формування важелів впливу на величину прибутку через управління факторами його формування та використання. Це дає змогу виділити ряд структурних елементів, які в результаті і формують цілісну систему управління фінансовими результатами підприємства (рис. 1.2).

управління прибутком  на етапі його формування:

управління доходами суб’єкта господарювання,

управління затратами суб’єкта господарювання;

управління прибутком  на етапі його використання.

Рис. 1.2. Функціонально-організаційна структура управління фінансовими результатами підприємства

За таких умов постає питання щодо забезпечення узгодженості прийняття, підтримки та виконання управлінських фінансових рішень за окремими напрямами реалізації управління прибутком підприємства. Організаційне вирішення цієї проблеми здійснюється в рамках обґрунтування мети та завдань управління фінансовими результатами суб’єкта господарювання, визначення доцільності використання тих чи інших методів управління фінансовими результатами з метою вирішення поставлених завдань.

1.2. Методичні та методологічні основи аудиту фінансових результатів

Аудит виник  в результаті потреби суспільства в послугах особливого змісту і характеру, в  специфічній діяльності професіоналів, і послідовно пройшов шлях від стадії донаукового мислення, до теоретичного рівня стадії наукового мислення, основною задачею якого є: пояснення відкритих фактів, розкриття сутності, внутрішньої закономірності аудиту, передбачення нових явищ в аудиті.