Доходи та видатки місцевого бюджету

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ НАПОВНЕННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ УКРАЇНИ

 

 

1.1 Розвиток місцевих бюджетів, їх сутність та структура

 

Місцеві бюджети — це фонди фінансових ресурсів, призначені для реалізації завдань і функцій, що покладаються на органи самоврядування. Як складова бюджетної системи держави і основа фінансової бази діяльності органів самоврядування місцеві бюджети забезпечують необхідними грошовими засобами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що здійснюються органами влади управління на відповідній території.

Через місцеві бюджети складаються певні фінансові взаємовідносини органів самоврядування практично з усіма підприємствами, установами, що розташовані на їхній території, і населенням даної території у зв'язку з мобілізацією й витрачанням коштів цих бюджетів. Між місцевими бюджетами різних рівнів, а також між цими бюджетами і державним бюджетом виникають фінансові відносини з приводу перерозподілу фінансових ресурсів для забезпечення ефективного функціонування кожного бюджету. Склад місцевих бюджетів України зображено на рис. 1.1

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 43 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Схема. 1.1 Склад місцевих бюджетів України 

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою  право  та  реальна здатність територіальної громади - жителів села  чи добровільного об'єднання у  сільську  громаду жителів  кількох  сіл,  селища,  міста - самостійно або під відповідальність органів  та посадових  осіб  місцевого  самоврядування  вирішувати  питання  місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве    самоврядування   здійснюється  територіальними  громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські,  селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні  та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеві бюджети займають одне з центральних місць в економічній системі кожної держави, в них зосереджується  значна частина державних фінансових ресурсів. Місцеві бюджети є також найбільш чисельною ланкою бюджетної системи країни, вони відіграють важливу роль у перерозподілі валового внутрішнього продукту, фінансуванні державних видатків, перш за все, соціальної справедливості. Вони здійснюють безпосередній вплив на задоволення різноманітних потреб населення, стан та якість надання державних послуг. Видатки найбільш яскраво віддзеркалюють їх значення у функціонуванні місцевого господарства, утриманні об’єктів соціально-культурного призначення, проведенні інвестиційної політики, здійсненні соціального захисту населення, охороні навколишнього природного середовища.

В табл. 1.1 зображено принципи розмежування видатків.

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є  кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та економічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених законодавством.

Таблиця 1.1

Принципи розмежування видатків між бюджетами

Найменування	Характеристика
Принцип територіальної відповідності	видатки бюджету охоплюють цілісне адміністративно-територіальне утворення, де представники державної та місцевої влади несуть відповідальність за надання державних послуг населенню, тобто означає відповідність видатків до певного рівня місцевого самоврядування, відповідність до доходів, то формують місцевий бюджет певного рівня та відповідальність органів влади відповідного рівня за здійснення видатків у повній мірі та надання послу населенню певної адміністративно-територіальної одиниці.
Принцип субсидіарності (максимального наближення рівня надання бюджетної послуги до її одержувачів)	передбачає передачу виконання державних послуг на нижчі рівні бюджетної системи, де формуються потреби в цих послугах та місцеві органи влади краще орієнтовані з можливостями їх задоволення
Принцип максимальної ефективності надання бюджетних послуг	цей принцип передбачає підхід, при якому витрачання бюджетних коштів буде забезпечувати найбільш раціональну і ефективну реалізацію власних та делегованих повноважень, при тому враховується рівень концентрації бюджетних коштів на виконання тих чи інших послуг (наприклад, чи робити фельдшерсько-акушерські пункти в кожному селі та селищі, чи робити ці послуги більш концентрованими та покращувати їх технічне оснащення тощо)

 

Місцевий бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених цілей.

Спеціальний фонд - це класичний випадок закріплення джерела доходів за статтею видатків, за якого певні види доходів призначаються на фінансування певних видів видатків.

Спеціальні фонди були введені з метою поліпшення звітності за державні кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів, тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджет.

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Наявність видатків є причиною утворення доходів. Доходи місцевих органів влади можна класифікувати за їхніми джерелами та за економічною природою.

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на податкові доходи, неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу), а також трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені і регульовані.

Власні доходи — формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади і згідно з його рішенням.

До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два місцевих податки і кілька місцевих зборів (податок з реклами та комунальний; збори: готельний, на припарковування транспорту, ринковий, на видачу ордера на квартиру, з власників собак, курортний, за участь у бігах на іподромі, на місцеву символіку).

Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему.

Закріплені доходи — це доходи, які закріплюються за певним бюджетом.

Закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів. Перелік доходів, які повністю зараховуються до місцевих бюджетів, встановлений Законом "Про бюджетну систему України".

Регульовані доходи — це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи.

За Бюджетним кодексом України, для регулювання доходів бюджетів використовується інструментдотації вирівнювання міжбюджетного трансферту для використання на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.

Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.

Важливими способами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти.

Структура доходів місцевих бюджетів: міжбюджетні трансферти, власні доходи, закріплені законодавством на довгостроковій основі, та регулюючі доходи. (рис. 1.1)

 

Рис. 1.1 Структура доходів місцевих бюджетів

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Дотація вирівнювання (субсидія) — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Трансферти, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетам поділяються:

— дотації вирівнювання;

— субвенції на здійснення програм соціального захисту;

— субвенції на компенсацію втрат доходів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

— субвенції на виконання інвестиційних проектів;

— інші субвенції.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки.

Класифікація видатків має місце в табл. 1.2

Таблиця 1.2

Класифікація видатків місцевих бюджетів

Найменування	Характеристика
За функціями, з якими пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків).	Функціональна класифікація видатків визначає видатки бюджетних коштів на здійснення функцій держави чи місцевого самоврядування (освіта, охорона здоров'я, культура тощо). Функціональна класифікація дає змогу відстежувати й аналізувати динаміку зміни видатків різного функціонального призначення та прогнозувати видатки на наступні періоди.
Економічною характеристикою операцій, які потребують здійснення певних видів видатків . (економічна класифікація видатків)	Економічна класифікація видатків деталізує використання коштів за їх предметними ознаками (заробітна плата, нарахування, виплати населенню тощо). За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування.
Ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).	Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів, вона ж є основою реєстру всіх розпорядників бюджетних коштів у Державному казначействі.
За бюджетними програмами (програмна класифікація видатків).	Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету програмно-цільовим методом.

 

Видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм за переліком, визначеним Бюджетним кодексом.

Бюджетним кодексом України передбачено критерії розмежування видів видатків між місцевими бюджетами, що здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача.

Відповідно до цих критеріїв усі видатки поділяються на такі групи:

Перша група - видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найбільш наближено до споживачів. Ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Друга група - видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського значення Автономної Республіки Крим і міст обласного значення, а також районних бюджетів.

Третя група - видатки на фінансування бюджетних установ і заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Ці видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів.

Для непередбачуваних видатків може бути сформований резервний фонд, який не може перевищувати 1 % обсягу видатків загального фонду відповідного місцевого бюджету.

У разі його створення і використання Рада міністрів АРК та виконавчі комітети місцевого самоврядування щомісячно звітують перед відповідними радами про витрачання коштів відповідного бюджету.

 

 

 

 

1.2 Нормативно – законодавча база формування місцевих бюджетів

 

Функціонування бюджетних відносин в Україні здійснюється на основі законодавчих та нормативних актів, перелік яких визначений ст. 4 Бюджетного кодексу України:

1) Конституції України;

2) Бюджетного кодексу України;

3) закону про Державний бюджет  України;

4) інших   законів,   що   регулюють  бюджетні    відносини,

передбачених статтею 1 Бюджетного кодексу України;

5) нормативно-правових   актів  Кабінету  Міністрів  України,  
прийнятих на підставі  і  на  виконання  Бюджетного кодексу України  та  інших законів України;

6) рішень про місцевий бюджет;

7) рішень  органів  Автономної  Республіки   Крим,   місцевих  
державних   адміністрацій,   органів   місцевого   самоврядування,  
прийнятих відповідно до Бюджетного кодексу України.

Функціонування місцевих бюджетів забезпечується діючою законодавчою базою.

До базових нормативних актів слід віднести:

• Конституцію України (від 28.06.1996 № 254к/96-ВР.);
• Закон України „Про місцеве самоврядування в Україні” (від 21.05.1997 № 280/97-ВР.);
• Бюджетний кодекс України (від 08.07.2010 № 2456-VI.);
• щорічні закони України „Про Державний бюджет України”

У Конституції України, яка була ухвалена на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р., урегульовані такі питання, що стосуються функціонування бюджетної системи, а саме: механізм прийняття Законів України, повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, органів місцевого самоврядування, основні бюджетні положення. Так, статті 95-98 передбачають, що бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня до 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період.

Повноваження державних органів влади – це прийняття законів; затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього; контроль за виконанням Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;  затвердження загальнодержавних програм економічного, науково технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і між народних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; призначення на посади та звільнення з посад Голови та інших членів Рахункової палати.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби. Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.

Передбачені доходи і видатки, які закріплюються за місцевими бюджетами, складові місцевих бюджетів. Детально описаний механізм бюджетного процесу на місцевому рівні, конкретизовані повноваження його учасників, охарактеризовані окремі його стадії. Урегульовані питання, що виникають у разі несвоєчасного затвердження відповідного місцевого бюджету.

Закон "Про Державний бюджет України" приймається на наступний за звітним роком. На жаль, практично жодного року за 10 років незалежності він не був прийнятий вчасно.

До основних законів, які регламентують функціонування бюджетної системи, можна віднести:

1. Закон України "Про прожитковий мінімум" (від 15.07.1999 № 966-XIV);
2. Закон України "Про місцеве самоврядування" (від 21.05.1997 № 280/97-ВР)
3. Закон України "Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим" ( від 23.12.1998 № 350-XIV)

4. Закон України "Про місцеві державні адміністрації" (від 09.04.1999 № 586-XIV)

В Україні календарний і бюджетний роки збігаються. У цьому Законі передбачається формування в конкретних обсягах джерел доходів та видатків бюджету, необхідні нормативи відрахувань, дотації і субсидії областям, джерела покриття дефіциту бюджету (при плануванні), поточні пояснення до здійснення виконання бюджету.

Саме від чіткої, достовірної, оперативно отриманої інформації залежить успіх будь-якої справи, тому Україна має налагодити не лише свою власну систему інформаційного забезпечення в соціально-економічному просторі, а й органічно інтегруватись у світовий інформаційний простір.

 

1.3 Механізм фінансового вирівнювання  місцевих бюджетів в Україні

 

Збільшення диспропорцій у соціально–економічному розвитку територій України актуалізує питання розробки ефективних механізмів їх скорочення. Збалансованість міжтериторіального розвитку досягається різними засобами державного регулювання, серед яких важливе місце надається механізму фінансового вирівнювання місцевих бюджетів. Теоретичне осмислення суті механізму фінансового вирівнювання, “чітке розуміння його структури, місця і мети окремих елементів має непересічне значення, оскільки може сприяти визначенню слабких ланок у цьому механізмі, а отже, і шляхів їхнього зміцнення, посилення їхньої позитивної дії тощо” [8, с. 59].

Аналіз наукової літератури свідчить, що в Україні досі не було спроби комплексно дослідити механізм фінансового вирівнювання як самостійний елемент системи механізмів державного регулювання економіки, визначивши його сутність, основні складові, особливості конструкції, процес дії. Методологічною базою такого дослідження можуть слугувати напрацювання фінансової науки щодо вивчення механізмів вищих ієрархічних рівнів: фінансового [4; 8; 9], бюджетного [3; 13], міжбюджетних відносин [7].

Механізм фінансового вирівнювання є підсистемою і складовою механізму міжбюджетних відносин, а отже і бюджетного механізму, який, у свою чергу, є таким стосовно фінансового механізму. Останній входить до складу системи механізмів державного регулювання економіки. ( схема 1.2)

Схема 1.2 Ланцюг ієрархії фінансового механізму

Зазначене приводить до висновку, що конструкція механізму фінансового вирівнювання детермінується особливостями механізмів вищої ієрархії і підпорядковується загальній концепції державного регулювання економіки. Зміна парадигми державного економічного інтервенціоналізму неминуче відбивається на конфігурації механізмів державного регулювання. Із процесом децентралізації владних повноважень, реформуванням адміністративно–територіального устрою, збільшенням фіскальних прав органів місцевого самоврядування кардинально змінилось призначення фінансового вирівнювання: бути не просто фінансовою підтримкою проблемних регіонів, а сприяти їх соціально–економічному розвитку, гармонічно узгоджуючись з іншими заходами держави у цій сфері.

Маючи спільні риси з механізмами вищої ієрархії, механізм фінансового вирівнювання відрізняється характерними лише йому рисами. (схема. 1.3)

Схема 1.3 Характерні риси механізму фінансового вирівнювання

Водночас слід зазначити, що механізму фінансового вирівнювання властиві деякі риси інших механізмів, наприклад риси, що стосуються бюджетного механізму [13, с. 41].

За допомогою механізму фінансового вирівнювання держава регулює відносини зі створення, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів фінансових ресурсів (у складі державного та місцевих бюджетів). Хоч у деяких країнах (у тому числі в Україні) такі фонди інституційно не оформлюються, це не заперечує сказане, оскільки для надання трансфертів використовуються кошти, передані з інших бюджетів, або ж – у разі їх недостатності (що буває частіше) – за рахунок загальних надходжень бюджету – надавача. Тобто фактично відбувається створення такого фонду, і далі – інші процеси: розподілу, перерозподілу та використання.

Механізм фінансового вирівнювання являє собою сукупність спеціально розроблених, організаційно впорядкованих і нормативно врегульованих засобів зменшення диспропорцій у бюджетному забезпеченні окремих територій.

Нормативно–правову складову механізму фінансового вирівнювання на сьогодні становлять:

1. Конституція України,
2. Бюджетний кодекс,
3. щорічні закони про державний бюджет,
4. Основні напрями бюджетної політики на відповідний рік,
5. постанови Кабінету Міністрів України,
6. накази Міністерства фінансів,
7. накази Державного казначейства,
8. рішення обласних, районних, міських (щодо районних у містах) рад.

Надзвичайно важливе місце в забезпеченні функціонування механізму фінансового вирівнювання займає організаційна структура, що включає сукупність органів управління, які взаємодіють між собою при здійсненні фінансового вирівнювання на різних стадіях бюджетного процесу: прогнозування, планування, виконання, звітування, контролю.

Організаційну структуру складають вищі органи державної влади:

• (Верховна Рада України, Президент, Кабінет Міністрів),
• центральні органи виконавчої влади та їх місцеві органи (насамперед Міністерство фінансів, Державне казначейство, Державний комітет статистики та ін.),
• місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

Органи державної влади розробляють та здійснюють державну політику фінансового вирівнювання. У цьому знаходить вияв діалектичний зв’язок політики і механізму фінансового вирівнювання. З одного боку, політика фінансового вирівнювання виступає як форма дії механізму, з другого – механізм фінансового вирівнювання ґрунтується на стратегії та принципах державної політики у цій сфері.

Як зазначалось, фінансове вирівнювання здійснюється специфічними інструментами: міжбюджетними трансфертами. При побудові та застосуванні певного інструмента використовуються фінансові показники, нормативи, ліміти.

Перші характеризують кількісну та якісну сторони соціально–економічних явищ і процесів. До них включаються прогнозовані та фактичні обсяги доходів та видатків бюджетів, обсяг видатків на фінансування окремих повноважень, кількість споживачів суспільних послуг, працівників бюджетної сфери, бюджетних установ, показники їх оснащення (кількість лікарняних ліжок, місць у закладах культури, спорту тощо), податкоспроможність і т. ін.

Важливою проблемою при формуванні місцевих бюджетів є поєднання доходів з видатками на основі нормативного методу із застосуванням показників мінімальної бюджетної забезпеченості на одного одержувача суспільних послуг. Розрахункові показники видаткової частини бюджетів повинні здійснюватись на основі соціальних нормативів, розроблених і затверджених згідно із Законом “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

При визначенні нормативів надання соціальних послуг, а також обсягу потреби у видатках розрахунки повинні базуватись на елементах видатків за економічною класифікацією. (рис. 1.2)

 

 

Рис. 1.2 Елементи видатків за економічною класифікацією