Касти та їх місце у суспільно-політичному житті Індії ХIХ – поч. ХХI cт

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНІ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Центр заочної  та вечірньої форми навчання

                                            Кафедра всесвітньої історії

                                    Дипломна робота за ОКР

                                                        «Бакалавр»

Касти та їх місце у суспільно-політичному житті Індії ХIХ – поч. ХХI cт.

Виконавець:                                                                                        Фесенко І. В.

ст.гр. ІІ–08–1з                     ____________________          «__» ______ 2012 р.       

Науковий керівник                                                                            Дяченко О. В.  

к.і.н., доцент                      ____________________          «__» _______ 2012 р.       

Рецензент:                                                                                      Яценко В. Я.

к.і.н., доцент                     ___________________        «__» _______ 2012 р.

Допускається до захисту:

Завідувач кафедри                                                                      Тесленко Д. Л.

к.і.н., доцент                     ____________________          «__» _______ 2012 р.     

                                             Дніпропетровськ

                                                         2012

ВСТУП

Актуальність теми. Унікальною особливістю Індії є існування каст, які становлять більшу частину населення країни, яке сповідує головним чином індуїзм. Кастова система продовжує відігравати помітну роль в соціально-економічному і політичному житті індійського суспільства і в ХХ столітті. Незважаючи на те, що конституція Індії декларувала рівність всіх громадян незалежно від релігійної, кастової приналежності і статі, це завдання в повній мірі поки ще далеко не реалізоване.

Хоча конституція  Республіки Індії забороняє кастову  дискримінацію і недоторканність  і будь-які правові обмеження «за мотивами недоторканності» вважаються злочинами, караним за законом, кастовий лад ще далеко не зжитий. Кастові обмеження продовжують впливати на всі сторони життя індійського народу. Більш того, кастова система проявляє певну пристосованість до сучасних умов. Такі особливості і сприяли нашій цікавості до даної проблематики.

На сучасному  етапі історичного розвитку сучасні  політичні інститути перебувають  у процесі трансформації та постійної  модернізації, який має багатовимірний і змістовний характер, дослідження  цього процесу на прикладі традиційного індійського суспільства є в наші дні досить доцільним. Нового переосмислення набувають різноманітні конфліктологічні процеси, які сьогодні залежать від соціально-політичної структури суспільства. Деякі фактори, що були основою традиційної політики, відходять на другий план, поступаючись місцем новим критеріям і явищам.

Усунення кастових відмінностей до цих пір залишається однією з найважливіших проблем соціально-економічного та суспільного життя Індії. Від її вирішення багато в чому залежить формування національної єдності, а так само подальший розвиток індійського суспільства шляхом прогресу.

Добре відомо – політичні партії Індії, що проводять виборчу кампанію, ретельно враховують кастовий склад виборчих округів. Проблема касти – вісь ідеології та політики деяких партій. Тому питання «кастеїзму» є чи не одним з найактуальніших для індійських політиків та політологів сьогодні.

У свою чергу «домінуючі»  касти, тобто ті, що зосередили у  своїх руках більшу частину земельної  власності й охоплюють основну масу власницького селянства, використовують кастову солідарність для посилення свого впливу в органах державного управління того чи іншого штату або району.

Збереження цього реакційного  інституту феодального минулого нерозривно пов'язане з двохсотрічною колоніальною залежністю Індії від Англії. Після досягнення незалежності розповсюдження освіти, запровадження загального виборчого права, особливо системи сільського самоврядування (панчаятів), а отже, залучення в політичне життя широких мас населення, зміцнили касту як найбільш універсальну форму громадської організації. Таким чином, як це не парадоксально на перший погляд, економічний і політичний розвиток незалежної Індії відродив цей середньовічний інститут.

Еволюційний процес кастової системи має двоякий характер. Адже зміни, що відбувалися протягом новітнього часу розповсюджувались у різній мірі на всі сфери індійського суспільства і здебільшого призводили до втрати старих і набуття нових функцій касти. Конституція Індії 1950 р. хоча й  проголосила рівноправність каст, однак на практиці залишки і пережитки кастових суспільних відносин зберігаються в суспільному житті і дотепер. Тому, проблема кастової системи у сучасній Індії є надзвичайно актуальною для дослідника.

           Історіографія. Навіть короткий огляд того, як накопичувалися знання про касти, представляє чималі труднощі. Дослідник не може скаржитися на брак матеріалу. За деякими оцінками, вже до 1945 р. кількість публікацій з кастової проблеми в Індії перевищило 5 тис. назв [35, с. 16].

У XIX ст. лідируюче місце  з питання вивчення касти займала  англійська історіографія. В першу  чергу це було пов'язано з необхідністю розуміння кастової системи, яка  завдавала чималий клопіт для  впровадження інститутів управління колонізаторів. Накопичені знання часто були дуже поверховими і мало, які висновки з них робилися. Західноєвропейскі історики, виправдовували політику колонізаторів в Індії. Так, представник нової школи англійських істориків М. Едвардс [54, с. 298], визнав поверховість соціальних реформ англійської влади в Індії, оцінює консервацію кастової системи як «мудру» політику. М. Едвардс намагається заперечувати той факт, що спадщина іноземного панування в Індії в значній мірі визначає специфіку її розвитку, в незалежний період, в економічній, політичній, культурній та соціальній сферах.

Після досягнення Індією незалежності інтерес до касти різко  підвищився, а її дослідження набули широкого розмаху. На зміну поодиноким науковцям приходять університети, дослідницькі центри, наукові асоціації. За кількістю публікацій про касти на перше місце виходять індійські вчені. Збільшується активність і зарубіжних індологів. Головну роль у цьому зсуві зіграли суспільні потреби. Практика стимулювання економічного і соціального розвитку незабаром переконала владу Республіки Індії в тому, що суто економіко-політичний підхід до проблем відсталості та розвитку не може дати бажаних результатів. У кінцевому результаті закони та ідеї втілюють у життя люди.

Наука про касти, представляючи  собою конгломерат різних підходів, теорій, поглядів і т. д., відображає різноманіття наукових шкіл, особливо соціологічних, які служили і служать методологічною базою вивчення касти за кордоном – їх понятійний апарат і досягнуті результати часом просто незрівнянні.

Сучасна індійська національна історіографія проявляє значний інтерес до колоніального минулого своєї країни. Переважно, вона викриває негативні тенденції британського колоніалізму, змальовує його консерваторські тенденції та стимулювання «кастеїзму». Досліджуються різні сторони англійської політики в Індії, її вплив на розвиток традиційних соціально- економічних інститутів. Дж. Неру прямо звинувачував англійський імперіалізм в економічній і політичній відсталості Індії: «... Якщо б Англія не взяла на себе цей важкий тягар в Індії і не намагалася б так довго, як вона каже, навчати нас важкого мистецтву самоврядування, в якому ми були так мало спокушені, Індія могла б бути не тільки більш вільною та заможною, але і значно більш передовою в області науки і мистецтва і всього того, заради чого варто жити [27, с. 49].

Далі, аналізуючи методи управління колоніальної влади, Дж. Неру підкреслив, що традиційний  характер політики розрізнення індійців, штучного протиставлення один одному релігійних, етнічних та соціальних груп населення, політики опори на реакційні елементи країни [13, с. 424].

Індійський учений Р. М. Аггарвала  охарактеризував британське панування  як «блага» для Індії. «Безперечний факт, – писав він, – Великобританія управляла Індією для блага Англії». У релігійно-общинній і кастовій проблемі Р. Аггарвала бачить найважливіше знаряддя британської політики «розділяй і володарюй» [39, с. 28]

Глибока критика окремих сторін колоніальної політики англійців в  Індії дається в багатьох роботах  індійських істориків останніх років. Зокрема, автор роботи «Століття соціальних реформ в Індії» С. Натараджан, торкаючись соціальної політики колонізаторів, підкреслив прагнення останніх зберегти традиційні соціальні інститути Індії та протидіяти прогресивним рухам за соціальні реформи [54, с. 302].

У 1950-х рр., після налагодження дружніх  відносин між Індією та СРСР, інтерес  до вивчення такої проблематики як кастова система в Індії значно зріс.

Важливими для вивчення кастової проблеми в Індії є, праці                  Л. Б. Алаєва [15, 16, 17], М. К. Кудрявцева [37, 38], Є. М. Медведєва [47],          І. М. Рейснера [51, 52]. Головна увага у вищезазначених працях приділена індійській общині як основному середовищу життєдіяльності касти.

У 1965, коли вийшла у світ збірка «Касти в Індії» під редакцією           Г. Г. Котовського – це перша комплексна робота, в якій розглянуто більшість аспектів кастової проблеми. Вступна стаття Г. Г. Котовського знайомить читача зі станом зарубіжної науки про касти. У збірнику аналізуються стародавні тексти, історичний та сучасний матеріал. Історіографічний аналіз поєднується з історичним, соціально-економічним і політичним. Каста як інститут аналізується на матеріали не тільки Індії, але й інших країн. Автори збірника, мабуть, не ставили перед собою завдання створити цілісну модель касти, тим не менше книга може служити важливим відправним пунктом для досліджень в цій області [32].

У 1971 р. радянська література про касти поповнилася першим монографічним дослідженням – монографією М. К. Кудрявцева «Община та каста в Хіндустані» [37]. Цю роботу відрізняють концептуальна цілісність, прагнення враховувати результати сучасних, на той час, соціологічних досліджень індійського села. І хоча автор підкреслив, що він розглядав касту очима етнографа, а робота присвячена кастам лише в одному з районів Індії, її значення виходить за власне етнографічні і регіональні рамки.

Особливе значення для розгляду  теми є праця Л. Б. Алаєва [14] з історії індійської общини. У цій роботі вперше в радянській історіографії простежувався генезис і розвиток общини. Автору вдалося дещо просунутися в розумінні системи джаджмані як комплексу економічних, ритуальних і адміністративних функцій, закріплення за окремими кастами.

Аналіз наявної  літератури свідчить, що проблема трансформації  кастової системи в Індії у період нового та новітнього часу є недостатньо вивченою і важливою для сучасного осмислення етнонаціональних й суспільно-політичних процесів в Індії.

Джерельна база дослідження. Джерела з вивчення кастової проблеми та індійського суспільства можна розподілити на дві категорії – документальні і наративні. Всі вони в свою чергу теж можна розподілити на дві групи, ті що стосуються безпосередньо устрою кастового суспільства, і ті що побічно зачіпають певний аспект кастової системи в контексті вирішення певного питання, але безперечно теж є дуже цінними. Бо джерела, як вже говорилося по цьому питанню є в досить обмеженій кількості.

З моменту свого виникнення наука про індійські касти  наповнювалася з двох головних джерел – священних книг індусів і спостережень за живою дійсністю, тоді як власне історичні джерела до останнього часу використовувалися мало. Убогість історичного матеріалу навряд чи може служити поясненням цьому – навіть те, що малося в розпорядженні вчених, рідко отримувало відображення на сторінках їхніх праць. Ймовірно, головна причина полягає в тому, що каста ніколи не розглядалася як мертвий інститут. Вона завжди була «під рукою» і завжди могла дати відповідь практично на будь-яке питання. Безумовно, зіграв свою роль і стереотип, з якого довгий час мовчазно виходили цілі покоління вчених, – про уявнии стан сталості і незмінності касти. Інтерес до історичних джерел по-справжньому став виявлятися тільки в другій половині XX ст., коли уявлення про незмінність касти втратило свою силу.

Священні книги індусів, епічні твори, шастри створювалися протягом багатьох століть, займали майже  монопольне становище на перших етапах вивчення касти. Одним з найоб'ємніших  і вагомих джерел є «Закони  Ману» [3], що були джерелом права у  Стародавній Індії. Вони надають важливі відомості про варно-кастову систему та закріплюють права та обов'язки представників різних варн.

Іншим наративним джерелом вивчення кастової системи в Індії  є описи каст, що вийшли з під  пера як іноземців – мандрівників, торговців, адміністраторів, місіонерів, вчених, серед яких були греки, римляни, візантійці, китайці і т. д., а пізніше – араби, турки, афганці, перси, португальці, французи, англійці і самі індійці [11].

Після затвердження англійців  у Бенгалії (середина XVIII ст.) накопичення відомостей про індійському суспільстві і про касти стає більш систематичним. Керуючись інтересами зміцнення свого панування в Індії, англійська Ост-Індська компанія ставить в обов'язок своїм службовцям збір інформації про різні сторони життя індійців. На відміну від заїжджих мандрівників, чиновники Компанії жили в Індії по кілька років, багато хто з них добре володіли місцевими мовами, вивчення яких Компанія заохочувала виплатою великих грошових премій. Тому відомості, зібрані службовцями Ост-Індської компанії мали більш достовірний і точний характер. У. Джонс, який поклав початок санскритології, у 1794 р. опублікував переклад «Законів Ману». У XIX ст. в Англії, Німеччині, Франції та інших країнах Європи починають виходити багатотомні зібрання переказів давніх текстів.            [35, с. 150].

Велику цікавість складають  відомості від колоніальних чиновників, що описували особливості індійських общин, їх устрій, соціально-економічні відносини між общинниками тощо [6] .

Відомості про сучасні  проблеми касти та індійського суспільства можна почерпнути у змістовній праці Дж. Неру – «Відкриття Індії» [13], де він описував та характеризував стан процесів, що відбувалися в країні за його участі, надав їм оцінку. Дана робота є дуже цінною в галузу сходознавства та серед індологів, тому користується повагою й популярністю.

Автобіографічна робота «Моє Життя» М. Ганді [10] сповнена питаннями  і відповідями стосовно суспільно-політичної ситуації в Індії на початку XX ст. Автор переймається проблемами недоторканості, як масштабного суспільного явища, жорстокою політикою Великобританії. Він викладає концепцію свого розуміння процесів консервації індійського суспільства і намагається своїми виступами відродити суспільну думку серед індійського народу.

Таким чином, у розпорядженні автора цієї роботи є достатньо репрезентативна джерельна база, що дозволило структоровано підійти до дослідження проблематики.

Мета  роботи полягає у тому, щоб визначити як відбувалася трансформація кастової системи у процесі становлення індустріального індійського суспільства та з'ясувати особливості цього процесу.

Виходячи з мети дослідження, можна виокремити такі задачі:

• довести, що індійське суспільство є традиційним;
• зобразити динаміку змін у традиційному індійському суспільстві, що відбулася протягом другої половини ХІХ – початку ХХІ ст.;
• підтвердити юридичне закріплення кастової відокремленості у колоніальній Індії;
• підкреслити заохочення британською владою кастового принципу протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;
• визначити ступінь та міру змін, що відбулися в індійському суспільстві.

          Об'єктом дослідження є традиційне індійське суспільство.

Предметом роботи є кастова система в Індії, як основна ланка індійського суспільства та її трансформація протягом другої половини            ХІХ – початку ХХІ ст.

          Хронологічні межі роботи охоплюють період з другої половини XIX –початку XXІ ст. Нижня межа обумовлена активними процесами в індійському суспільстві, що було пов'язане з політикою британських колонізаторів, які у цей період остаточно закріпилися в Індії. Верхня межа пов'язана із змінами у соціальній структурі індійського суспільства, що на сьогоднішній день ще повністю не завершились.

Просторові межі дослідження – півострів Індостан.

Теоретична  і методологічна база дослідження спирається на такі історичні принципи:

• принцип науковості, що передбачає характеристику історичного періоду шляхом логічно та фактично обґрунтованих причинно-наслідкових зв’язків;
• принцип історизму – передбачає вивчення історичних явищ у розвитку відповідно до конкретно історичних обставин. Таким чином, у роботі досліджено трансформацію кастової системи в Індії у другій половині ХІХ – на початку ХІ ст.;
• принцип об’єктивності у дипломній роботі забезпечений визначенням об’єктивних фактів, що були розглянуті й проаналізовані із залученням джерел та літератури;
• принцип  системності дозволив розглянути трансформацію традиційного індійського суспільства через призму кастової системи, її законів, закономірностей, індивідуальності та унікальності.

Основними методами дослідження є:

• проблемно-хронологічний метод, що передбачає дослідження послідовності історичних подій у часі;
• порівняльний метод, на основі якого відбувається співставлення  колоніальної і після колоніальної касти, що дозволило встановити ступінь динаміки та якість змін у традиційному індійському суспільстві.

        Наукова новизна полягає у тому, що автор цієї роботи намагається визначити зміни трансформації індійського суспільства під впливом британського колоніалізму, а також визначити роль кастової системи на сучасному етапі.

        Структура роботи дипломної роботи підпорядкована досягненню мети та вирішенню завдань і складається зі вступу, двох розділів (5  пунктів), висновків, списку джерел та літератури.

Розділ I. Основні аспекти варно-кастового устрою в Індії.

1. Значення кастового устрою у суспільстві Індії.

Для розгляду даної  проблематики перш за все необхідно  звернутись до дефініції поняття  «касти». 

У традиційній суспільній структурі Індії це ієрархічні, ендогамні, закриті групи із суворими правилами захисту своєї відособленості, член яких працювали в успадкованих професіях; член касти служників, які не належали до жодної із суспільних каст (брахмани, вайш'я, кшатрії, шудри), були позбавлені будь-якого ритуального статусу і вважалися недоторканними (парії) [19, c. 167].

Маємо звернути увагу на походження каст. З найбільш ранніх творів санскритської літератури відомо: народи, що говорили арійською мовою у період первісного заселення Індії (приблизно з 1500 по 1200 до н.е.) вже тоді ділилися на чотири головні стани, пізніше названі «варнами» (санскр. «колір»): брахманів (священнослужителів), кшатріїв (воїнів), вайшії (торговців, скотарів і землеробів) і шудр (слуг і різноробочих).

З плином часу вони все більше посилювалася й ускладнювалася, розділяючи людей на все більш дрібні групи і підгрупи. У результаті кожній людині приділялися по праву народження певне положення в суспільстві і рід занять, дозволялося їсти тільки приписану його кастою їжу і вступати в шлюб лише з представниками своєї касти. Ця жорстока і несправедлива система грунтувалася на індуїстському вченні про карму. Згідно з ним, кожна жива істота отримувало в цьому житті нагороду і кару за вчинки, скоєні в одній з колишніх життя, тому соціальна приниженість була явним знаком гріховності. Кастова система міцно вкоренилася і індійському суспільстві, незважаючи на всі спроби уряду зламати стародавні класові бар'єри, жива до наших днів [25, c. 35-38].

Протягом усієї  індійської історії кастова структура  демонструвала дивовижну стабільність перед змінами. Навіть розквіт буддизму і прийняття його в якості державної релігії імператором Ашока (269-232 до н.е.) не позначилися на системі спадкових груп.

За часів  піднесення індуїзму, що послідував за занепадом буддизму, з простою, нехитрою системи чотирьох варн виросла складна багатошарова система, яка вибудувала строгий порядок чергування і співвідношення різних соціальних груп. Кожна варна позначила в ході цього процесу рамки для безлічі самостійних ендогамних каст (джати). Ні мусульманське нашестя, що закінчилося формуванням імперії Моголів, ні встановлення британського панування не похитнули фундаментальних основ кастової організації суспільства.

Як організуюча основа суспільства каста характерна для  всієї індуїстської Індії, але є дуже мало каст, які б зустрічалися повсюдно. У кожній географічній області виникла своя, окрема і незалежна сходи строго ранжируваних каст, для багатьох з них не знайдеться еквівалента на сусідніх територіях. Виняток у цьому регіональному правилі становить ряд каст брахманів, які представлені на великих просторах і всюди займають вище становище в кастової системи [29, c. 22-25].

Брахмани. У типовій сільській місцевості вищий шар кастової ієрархії утворюють члени однієї або декількох брахманских каст, що становлять від                                                         5 до 10 % населення. Серед цих брахманів присутні деяке число землевласників, кілька сільських писарів і бухгалтерів або рахівників, невелика група служителів культу, що виконують ритуальні функції в місцевих святилищах і храмах. Члени кожної брахманських касти укладають шлюби лише в своєму колі, хоча можлива одруження на нареченій з родини, яка належить до аналогічної підкасті з сусідньої місцевості. Брахманам не покладається ходити за плугом або виконувати певні види робіт, пов'язані з ручною працею, жінки з їхнього середовища можуть прислуговувати в домі, а землевласники обробляти наділи, але тільки не орати. Брахманам дозволено також працювати кухарями або домашніми слугами.

Брахман не мав права вживати страви, приготовані поза його касти, але з рук брахманів можуть приймати їжу члени всіх інших каст. У виборі їжі брахман має дотримуватися безліч заборон. Члени касти вайшнава (поклоняються богові Вішну) дотримуються вегетаріанства вже з ІV ст., коли воно стає масовим; деякі інші касти брахманів, які поклоняються Шиві    (бог-руйнівник і водночас творець у трійці) , в принципі не відмовляються від м'ясних страв, але утримуються від м'яса тварин, що входять в раціон нижчих каст.

Брахмани служать духовними  наставниками в сім'ях більшості  каст вищого або середнього статусу, за винятком тих, які вважаються «нечистими». Брахмани-священнослужителі, а також  члени ряду релігійних орденів часто  пізнаються по «кастовим знакам»  – намальованим на лобі білої, жовтої або червоної фарбою узорам. Але такі мітки вказують тільки на приналежність до основної секті і характеризують даної людини як поклоняється, наприклад, Вішну або Шиві, а не як суб'єкта певної касти або підкасти [59].

Брахмани в більшій мірі, ніж інші, дотримуються занять і професій, які передбачалися їх Варною. З їхнього середовища протягом багатьох століть виходили писарі, писарі, священнослужителі, вчені, вчителі та чиновники. Ще в першій половині ХХ ст. в деяких районах брахмани займали до 75 % всіх більш-менш важливих державних посад.

У спілкуванні  з іншою частиною населення брахмани не допускають взаємності; так, вони приймають  гроші або подарунки від членів інших каст, але самі ніколи не роблять  дарів ритуального або церемоніального характеру. Серед брахманских каст немає повної рівності, але навіть нижча з них стоїть над іншими найвищими кастами. Таким чином, вони очолюють соціальну систему в Індії [58].

Кшатрії. Слідом за брахманами найбільш чільне ієрархічне місце займають кшатрійскіе касти. У сільській місцевості вони включають, наприклад, поміщиків, можливо пов'язаних з колишніми правлячими будинками (наприклад, з раджпутскіх князями в Північній Індії). Традиційними в таких кастах заняттями є робота керуючими в маєтках і служба на різних адміністративних посадах і у військах, але нині ці касти вже не користуються колишньою владою і авторитетом. У ритуальному відношенні кшатрії стоять відразу за брахманами і теж дотримуються сувору кастову ендогамія, хоча допускають шлюб з дівчиною з більш низькою подкасти (союз, званий гіпергаміей), але жінка ні в якому разі не може вийти заміж за чоловіка подкасти нижче її власної. Більшість Кшатрії вживають м'ясо, вони вправі приймати їжу від брахманів, але не від представників будь-яких інших каст [59].

Вайш'ї. Третя категорія «двічінароджених» каст включає торговців, крамарів і лихварів. Ці касти визнають вищість брахманів, але не обов'язково виявляють таке ставлення до кшатрійскіе каст; як правило, вайш'ї більш строго дотримуються правила, що стосуються їжі. Традиційним заняттям Вайшії служать торгівля і банківська справа, вони прагнуть триматися подалі від фізичної праці, але іноді включаються в управління господарствами поміщиків і сільських підприємців, безпосередньо не беручи участь в обробці землі.

Шудри. Члени вищеперелічених «двічірождених» каст становлять лише меншість жителів сільської місцевості, більшість же аграрного населення складається з однієї або декількох каст, званих «чистими» кастами шудр. Хоча такі касти входять у четверту варну, це не означає, що вони займають нижчу щабель в соціальній ієрархії: існує багато районів, де селянська каста, завдяки своїй чисельності і володінню значною частиною місцевих зем ельних угідь, грає найважливішу роль роль у вирішенні соціальних і політичних питань. У давній час селянські касти шудр визнавали політичне панування кшатріїв, що правили в даній місцевості, але сьогодні ці відносини відійшли в минуле, і перевага поміщиків-кшатріїв визнається лише в ритуальному плані, і то не завжди. Селяни наймають брахманів як сімейних священнослужителів і збувають свою продукцію через членів торгових каст. Окремі індивіди з «чистих» шудр можуть виступати орендарями ділянок у брахманів, поміщиків, торговців. Всі селянські касти ендогамни, і навіть при приблизно рівній їх статус, як це спостерігається в багатьох районах, внекастових шлюби не дозволяються. Правила, що стосуються прийому їжі, у каст землеробів менш суворі, ніж у «двічірождених», вони вживають в їжу м'ясо. Їх приписи залишають також набагато більший простір для соціальних актів, дозволяючи, наприклад, заміжжя вдів і розлучених жінок, що суворо заборонено в середовищі «двічірождених» [25, c. 40].

Нижче тих шудр, які зайняті  сільським господарством, стоять численні касти, професія яких носить суто спеціалізований характер, але в цілому вважається менш поважною. Це касти гончарів, ковалів, теслярів, столярів, ткачів, олійників, винокурів, мулярів, цирульників, музикантів, шкіряників, м'ясників, сміттярів і багатьох інших. Членам цих каст належить займатися своєю спадковою професією або ремеслом; втім, якщо шудра в змозі придбати землю, будь-який з них може зайнятися сільським господарством. Члени багатьох ремісничих і інших професійних каст споконвіку знаходяться в традиційних відносинах з представниками вищих каст, які полягають в наданні послуг, за які не виплачується грошового утримання, а щорічно видається винагорода натурою. Ця оплата проводиться кожним двором в селі, запити якого задовольняються даними представником професійної касти. Наприклад, у коваля своє коло клієнтів, для яких він цілий рік виготовляє та ремонтує інвентар та інші металеві вироби, за що йому, в свою чергу, видають певну кількість зерна [59].

Недоторканні. Ті, чия професія вимагає фізичного дотику до клієнта (наприклад, перукарі або люди, що спеціалізуються на пранні білизни), обслуговують членів каст вище їх власною, але гончарі або ковалі працюють на все село, незалежно від того, до якої касти належить клієнт. Такі заняття, як вироблення шкір або забій тварин, вважаютьс я явно нечиста, і, хоча ця робота дуже важлива для громади, ті, хто нею займається, вважаються недоторканними. У багатьох відносинах вони перебувають за межами індуського суспільства, їх називали «знедоленими», «низькими», «зареєстрованими» кастами, а Ганді запропонував евфемізм «хариджан» («божі діти»), який отримав широке ходіння. Членам цих каст забороняється відвідувати дому «чистих» каст і брати воду з їх колодязів. Більшість індуїстів храмів до недавнього часу були закриті для недоторканних, існував навіть заборона підходити до людей з вищих каст ближче встановленої кількості кроків. Характер кастових бар'єрів такий, що вважається, ніби хариджан продовжують оскверняти членів «чистих» каст, навіть якщо вони давно залишили своє кастове заняття і займаються ритуально нейтральної діяльністю, наприклад землеробством. Хоча в інших соціальних умовах і ситуаціях, наприклад, перебуваючи в промисловому місті або в поїзді, недоторканний може мати фізичний контакт з членами вищих каст і не оскверняти їх, у своєму рідному селі недоторканність невідмовну від нього, що б він не займався [40, c. 70].