Модели и методы портфельного инфестирования

Вступ

      Актуальність вибраної теми дослідження очевидна. По-перше, само по собі портфельне інвестування – один з основних прийомів управління фінансами сучасних підприємств. Портфельні інвестиції допомагають вирішувати ряд народно-господарських завдань, покращувати структуру капіталу і поповнювати власний капітал підприємств за рахунок випуску акцій і облігацій з подальшим їх розміщенням серед вітчизняних і іноземних інвесторів.

По-друге, в умовах фінансової кризи  весь накопичений практичний досвід світового фондового ринку був переосмислений. Борговий ринок (ринок облігацій) показав непогані результати порівняно з ринком акцій, оскільки котирування багатьох підприємств піддалися неодноразовому стрибкоподібному зростанню і зниженню. Тобто, ринок облігацій стабільніший, тому і раніше, і зараз багато інвесторів, формуючи портфель, віддають перевагу саме облігаціям.

По-третє, вітчизняні інвестори до цих пір розцінюють випуск акцій або облігацій як щось екстраординарне і спричиняюче  за собою величезний ризик. Дійсно, мале акціонерне суспільство чи навряд в наших умовах зможе ефективно розмістити пакет акцій або облігацій. Що стосується лідерів бізнесу, то вони вже давно сформували корпоративний сегмент боргового ринку. Аналізоване в роботі підприємство вже декілька років випускає власні облігації, а також сформувало портфель інвестицій, що складається з боргових коштовних паперів, вимагаючий ефективного управління і регулярної оптимізації.

Об'єкт дослідження  – Компанія "Харвестер Україна" створена в 2004 році ,що співробітничала з ВАТ "мінерально-хімічна компанія "Еврохим" - найбільшим в Росії виробником мінеральних добрив, будучи одним з її координаційних центрів по контролю за доставкою і перевалкою мінеральних добрив в портах України.

Предмет дослідження – методи формування і оптимізації інвестиційного портфеля аналізованої компанії.

Мета роботи – вивчення теоретичних і практичних основ формування оптимальної структури  портфеля коштовних паперів на прикладі конкретної організації.

Завдання дослідження:

 –вивчити поняття, економічну суть і класифікацію інвестицій, особливості портфельного інвестування;

– досліджувати типів інвестиційних  портфелів і особливості управління ними;

– розглянути основні існуючі методи оптимізації інвестиційного портфеля;

– дати організаційно-економічну характеристику об'єкту дослідження;

– проаналізувати тип інвестиційного портфеля компанії, його склад, об'єм і  структуру;

– визначити напрями вдосконалення  структури портфеля інвестицій відповідно до вибраного його тип і політики компанії;

– сформувати оптимальний портфель коштовних паперів.

      Структура роботи: введення, 3 глави основної частини, висновок, список літератури, додатки.

1. Теоретичні основи портфельного інвестування

1.1 Класифікація інвестицій. Поняття і суть портфельного інвестування

Суть поняття «інвестиції» в  сучасній економіці розкриває ряд  визначень.

«Інвестиції є використанням фінансових ресурсів у формі довгострокових вкладень капіталу в цілях збільшення активів і здобуття прибули. Інвестиції здійснюють як фізичні так і юридичні особи». ¹

Інвестиції – сукупність довготривалих  витрат фінансових, трудових і матеріальних ресурсів в цілях збільшення активів  і прибутку. ²  Інвестиціями є вкладення капіталу у всіх його формах з метою забезпечення його зростання в майбутньому періоді, здобуття поточного доходу або вирішення певних соціальних завдань.³

Існує більш розгорнуте визначення: «Інвестиціями (інвестиційними ресурсами) є грошові кошти, цільові банківські вклади, паї, акції і інші коштовні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, у тому числі і на товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності і інші види діяльності в цілях здобуття прибутку (доходу) і досягнення позитивного економічного і соціального ефекту». ⁴

Існує декілька класифікацій інвестицій за різними ознаками. Так, аналізуючи   власну систему  інвестицій,   Бланк І.А. виділяє наступні їх види: ⁵

1. По об'єктах вкладення капіталу: реальні і фінансові інвестиції підприємства.

Реальні інвестиції характеризують вкладення  капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні  активи, в приріст запасів товарно-матеріальних цінностей і в інші об'єкти інвестування, пов'язані із здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці і побуту персоналу.

Фінансові інвестиції характеризують вкладення капіталу в різні фінансові  інструменти, головним чином в коштовні папери, з метою здобуття доходу.

2. По характеру участі в інвестиційному процесі: прямі і непрямі інвестиції підприємства.

Прямі інвестиції мають на увазі  пряму участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладенні  капіталу. Зазвичай прямі інвестиції здійснюються шляхом безпосереднього  вкладення капіталу до статутних фондів підприємств. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції характеризують вкладення  капіталу інвестора, опосередковане іншими особами (фінансовими посередниками).

3.  По періоду інвестування: короткострокові і довгострокові інвестиції підприємства.

Короткострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період до одного року. Основу короткострокових інвестицій підприємства складають його короткострокові фінансові вкладення.

Довгострокові інвестиції характеризують вкладення капіталу на період більш  за один рік. Основною формою довгострокових інвестицій підприємства є його капітальні вкладення у відтворення основних засобів.

4. По рівню інвестиційного ризику виділяють:

Безризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення засобів в такі об'єкти інвестування, по яких відсутній реальний ризик втрати капіталу або очікуваного доходу і практично гарантовано здобуття розрахункової реальної суми інвестиційного доходу.

Низькоризикові інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в об'єкти інвестування, ризик по яких значно нижче средньоринкового. Средньоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи приблизно відповідає средньоринковому.

Високоризикові інвестиції. Рівень ризику по об'єктах інвестування цієї групи перевищує среднеринковий.

Спекулятивні інвестиції. Вони характеризують вкладення капіталу в найбільш ризикові інвестиційні проекти або інструменти інвестування, по яких очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.

5. По формах власності капіталу, що інвестується, розрізняють інвестиції приватні і державні.

Приватні інвестиції характеризують вкладення засобів фізичних осіб, а також юридичних осіб недержавних форм власності.

Державні інвестиції характеризують вкладення капіталу державних підприємств, а також засобів державного бюджету  різних його рівнів і державних позабюджетних  фондів.

6. По регіональній приналежності інвесторів виділяють національні (внутрішні) і іноземні інвестиції. Національні або внутрішні інвестиції характеризують вкладення капіталу резидентами (юридичними або фізичними особами) даної країни в об'єкти (інструменти) інвестування на її території.Іноземні інвестиції характеризують вкладення капіталу нерезидентами (юридичними або фізичними особами) в об'єкти (інструменти) інвестування даної країни. ⁶

В цілому, інвестиційна діяльність ділиться на три великі групи:

1) Споживчі інвестиції (у строгому сенсі, цей вигляд інвестицій не є інвестиціями взагалі).

2) Підприємницькі (реальні) інвестиції (синоніми – інвестиції в бізнес, економічні інвестиції). Інвестиції  в бізнес мають головним своїм  мотивом витягання прибули і  означають придбання для цих цілей виробничих активів.

Економічні інвестиції означають  організацію виробничого процесу  з метою витягання прибутку, тобто  створення виробничих потужностей (покупка або придбання в лізинг) і наймання робочої сили. Тому економічне інвестуванням являє будь-яке вкладення засобів в реальні активи, пов'язане з виробництвом товарів і послуг для витягання прибутку.

3) Фінансові інвестиції. Фінансові  інвестиції (інвестиції в коштовні  папери) означають придбання активів  у формі коштовних паперів  для витягування прибутку. На відміну від економічного інвестування фінансове інвестування не передбачає обов'язкового створення нових виробничих потужностей і контролю за їх використанням, тому фінансовий інвестор вважається в управлінні реальними активами на інших. Як правило, він просто купує вже існуючі папери. Процес фінансового інвестування означає просто передачу прав: інвестор передає свої права на гроші (віддає гроші) і замість цього набуває прав на майбутній дохід (отримує у власність папір).

         Вкладення в коштовні папери різного вигляду, різного терміну дії і різної ліквідності, керовані як єдине ціле, формують портфель коштовних паперів. ⁷

         Інвестиційний портфель є цілеспрямовано сформованою сукупністю фінансових інструментів, призначених для здійснення фінансового інвестування відповідно до розробленої інвестиційної політики. ⁸

Оскільки на переважній більшості  підприємств єдиним виглядом фінансових інструментів інвестування є коштовні папери, для таких підприємств  поняття «Інвестиційний портфель»  ототожнюється з поняттям «Фондовий портфель» (або «портфель коштовних паперів»).

У портфель можуть входити коштовні папери одного типу (наприклад, лише акції  або лише облігації) або різні  інвестиційні цінності (акції звичайні і привілейовані, облігації державні і корпоративні, ощадні і депозитні сертифікати, заставні свідоцтва та ін.). ⁹

Портфельні інвестиції зазвичай відносять  до фінансових інвестицій. Проте існує  загальніша класифікація, згідно якої вони включені до складу підприємницьких  інвестицій. Перша форма руху міжнародного капіталу – позикова (такі інвестиції прийнято називати також іншими інвестиціями). Підприємницькі інвестиції прямо або побічно вкладаються у виробництво і пов'язані із здобуттям того чи іншого об'єму прав на здобуття прибутку у формі дивіденду. Найчастіше йдеться про вкладеннях приватного капіталу. ¹⁰

Підприємницька форма міжнародного руху капіталу має функціональне  ділення на:

- прямі інвестиції, коли кредитування  або придбання акцій в зарубіжному  підприємстві забезпечує контроль  інвестора над об'єктом розміщення капіталу або робить об'єкт його власністю;

-портфельні інвестиції, коли кредитування  або придбання акцій не дає  інвесторові права реального  контролю над об'єктом інвестування. ¹¹

Таким чином, підприємницькі інвестиції ділять на дві категорії:

– прямі, при яких іноземний інвестор отримує контроль над підприємством  на території України або активно  бере участь в управлінні ним;

– портфельні, при яких участь іноземного інвестора в управлінні підприємством  відсутня або вельми пасивно (в більшості випадків такі інвестиції виробляються на ринку коштовних паперів, що вільно звертаються). До розряду портфельних відносяться також вкладення зарубіжних інвесторів на ринку державних і муніципальних коштовних паперів.

За кордоном прийнято розрізняти наступних типів інвестицій:

• фінансові (портфельні) інвестиції;

• реальні (капіталопочаткові) інвестиції;

• інвестиції в нематеріальні активи. ¹²

При цьому мається на увазі, що фінансові (портфельні) інвестиції – це грошові  кошти, що вкладаються в акції, облігації і інші коштовні папери, випущені державою, муніципальними органами самоврядності, корпоративними компаніями. Реальні інвестиції у вузькому сенсі – це вкладення грошових коштів в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів. У цьому сенсі вказане поняття застосовується в економічному аналізі і, зокрема, використовується в Системі національних рахунків ООН. Інвестиції в нематеріальні активи – це вкладення грошових коштів в придбання науково-технічних розробок (майнові права, ліцензії на передачу прав промислової власності, ноу-хау і ін.).

Як класифікація типів іноземних  інвестицій за кордоном також використовують ділення на прямі і портфельні інвестиції. Прямими інвестиціями прийнято розуміти капітальні вкладення в  реальні активи підприємств в інших країнах, в управлінні якими бере участь іноземний інвестор. Інвестиції можуть вважатися прямими, якщо іноземний інвестор володіє не менше чим 10–25% акцій. ¹³

Прямі зарубіжні інвестиції є вкладенням капіталу в ім'я здобуття довгострокового інтересу і забезпечення його за допомогою права власності або вирішальних прав в управлінні. В основному прямі іноземні інвестиції є приватним підприємницьким капіталом.

Портфельні інвестиції не забезпечують контролю за об'єктом вкладення, а дають лише довгострокове право на дохід, причому переважне в сенсі черговості в здобутті такого доходу. ¹⁴

Кордон між цими двома видами інвестицій досить умовний (зазвичай передбачається, що вкладення на рівні 10–20 і вище за відсотки акціонерного (статутного) капіталу підприємства є прямими, менше 10–20 відсотків – портфельними), проте, оскільки цілі, що переслідуються прямими і портфельними інвесторами декілька розрізняються, такі ділення представляється сповна доцільним.

Метою портфельних інвестицій є  вкладення засобів інвесторів в коштовні папери найбільш ефективно працюючих підприємств, а також в коштовні папери, що емітуються державними і місцевими органами влади з метою здобуття максимального доходу на вкладені засоби. Портфельний інвестор, на відміну від прямого, займає позицію «стороннього спостерігача» по відношенню до підприємства-об'єкту інвестування і, як правило, не втручається в управління ним.

1.2 Характеристика і  види портфелів інвестицій. Особливості  управління ними

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає відмінності політики фінансового інвестування підприємства, яка у свою чергу зумовлює конкретного типу формованого інвестиційного портфеля. ¹⁵

Вибір коштовних паперів для  портфельного інвестування залежить від цілей інвестора і його відношення до ризику.

По цілях формування інвестиційного доходу розрізняють двох основних типів  інвестиційного портфеля – портфель доходу і портфель зростання.

1. Портфелем доходу є інвестиційний  портфель, сформований по критерію максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді незалежно від темпів приросту капіталу, що інвестується, в довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну віддачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити здобуття вищої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

2. Портфелем зростання є інвестиційний  портфель, сформований по критерію  максимізації темпів приросту  капіталу, що інвестується, в майбутній довгостроковій перспективі незалежно від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів зростання ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), оскільки норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вище, ніж при короткостроковому.

Формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі у фінансовому відношенні підприємства. ¹⁶

Для всіх інвесторів прийнято також  виділяти трьох типів портфелів  по відношенню до ризику: агресивний (спекулятивний) портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель.

1. Агресивним портфелем є інвестиційний  портфель, сформований по критерію максимізації поточного доходу або приросту інвестованого капіталу незалежно від супутнього йому рівня інвестиційної риски Інвестор прагне до швидкого зростання вкладених засобів, готовий для цього робити вкладення в ризиковані коштовні папери, швидко міняти структуру свого портфеля, проводячи спекулятивну гру на курсах коштовних паперів.

Агресивний (спекулятивний) портфель дозволяє отримати максимальну норму  інвестиційного прибутку на вкладений  капітал, проте цьому супроводить  найвищий рівень інвестиційної риски, при якій інвестований капітал може бути втрачений повністю або в значній долі.

2. Помірний (компромісний) портфель  є сформованою сукупністю фінансових  інструментів інвестування, по якому  загальний рівень портфельного ризику наближений до середньоринкового. Природно, що по такому інвестиційному портфелю і норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також наближена до середньоринкової. Інвестор намагається виробити тривале вкладення капіталу, що забезпечує його зростання.Для досягнення цієї мети він готовий піти на ризиковані вкладення, але в обмеженому об'ємі, підстраховуючи себе вкладеннями в слабодоходниє, але і малоризиковані коштовні папери.

3. Консервативним портфелем є  інвестиційний портфель, сформований  по критерію мінімізації рівня інвестиційної ризику.

      Такий портфель, що формується найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційної риски по яких перевищує середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування. Інвестор прагне захистити свої засоби від інфляції; для досягнення мети він віддає перевагу вкладенням з невисокою прибутковістю, але з низьким ризиком.

Якщо класифікувати типів портфелів залежно від міри ризику, приємливий для інвестора, то результати можна звести в таблиці.1.

Виходячи з цих основних типів  інвестиційних портфелів формуються різні їх варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового  інвестування підприємства. Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

• агресивний портфель доходу;

• агресивний портфель зростання;

• помірний портфель доходу

   Таблиця 1. Зв'язок між типом інвестора і типом портфеля

          •         помірний портфель зростання;

• консервативний портфель доходу;

• консервативний портфель зростання. ¹⁷

Портфельне інвестування як форма  фінансових інвестицій є найбільш масовою  і перспективною. Вона характеризується вкладенням капіталу в різні види коштовних паперів, що вільно звертаються  на фондовому ринку (так звані «ринкові коштовні папери»). Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як по інструментах інвестування, так і по його термінах; більш вищим рівнем державного регулювання і захищеності інвестицій; розвиненою інфраструктурою фондового ринку; наявністю інформації, що оперативно надається, про полягання і кон'юнктуру фондового ринку в розрізі окремих його сегментів і іншими чинниками. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках вона може бути використана для встановлення форм фінансового впливу на окремі компанії при вирішенні стратегічних завдань (шляхом придбання контрольного або достатнього ваговитого пакету акцій).

Формування портфеля фінансових інвестицій здійснюється з врахуванням оцінки інвестиційних якостей окремих  фінансових інструментів. В процесі  їх відбору у формований портфель враховуються наступні основні чинники: тип портфеля фінансових інвестицій, що формується відповідно до його пріоритетної мети; необхідність диверсифікації фінансових інструментів портфеля; необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля та інші.

Портфель коштовних паперів  характеризується рядом особливостей. До позитивних можна віднести вищу міру ліквідності і керованості, до негативних – відсутність у ряді випадків можливостей дії на прибутковість портфеля, підвищені інфляційні ризики.

 Проблеми формування портфеля  коштовних паперів займають одне  з провідних місць в сучасній  економічній теорії і практиці, що обумовлене їх актуальністю в умовах розвиненого ринку. Проте умови української економіки не дозволяють повною мірою застосувати загальні положення теорії портфельного інвестування і сформований на Заході арсенал інвестиційних стратегій.

У зв'язку з цим при визначенні основ формування фондового портфеля неминуче доводиться обмежуватися використанням  лише тих аспектів портфельної теорії, які можуть бути якоюсь мірою адаптовані до української дійсності, і враховувати  специфічні форми прояву різних чинників, що впливають на вибір коштовних паперів для портфельного інвестування в українській економіці.

• основні цілі інвестування (стратегічний або портфельний його характер);

•    склад інвестиційного портфеля, прийнятні види коштовних паперів;

•    диверсифікацію портфеля і так далі

•    необхідність забезпечення необхідної ліквідності портфеля

•    рівень і динаміку процентної ставки

•    рівень оподаткування доходів по різних фінансових інструментах

Під інвестиційним портфелем розуміється якась сукупність коштовних паперів. Зазвичай на ринку продається якась інвестиційна якість із заданим співвідношенням Ризик / Дохід, яке в процесі управління може бути покращено.

Портфелем представляє собою певний набір з корпоративних акцій, облігацій з різною мірою забезпечення і ризику, а також паперів з фіксованим доходом, гарантованою державою, тобто з мінімальним ризиком втрат по основній сумі і поточними надходженнями.

Основне завдання портфельного інвестування – поліпшити умови інвестування, додавши сукупності коштовних паперів такі інвестиційні характеристики, які недосяжні з позиції окремо взятого коштовного паперу, і можливі лише при їх комбінації.

Лише в процесі формування портфеля досягається нова інвестиційна якість із заданими характеристиками. Таким чином, портфель коштовних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвесторові забезпечується необхідна стійкість при мінімальному ризику.

Під управлінням портфелем коштовних  паперів розуміється вживання сукупності різних методів і технологічних можливостей, які дозволяють:

1) зберегти первинні інвестовані засоби;

2) досягти максимального рівня доходу;

3) забезпечити інвестиційну спрямованість портфеля.

Інакше кажучи, процес управління націлений на збереження основної інвестиційної якості портфеля і тих властивостей, які б відповідали інтересам його тримача. Тому необхідне поточне коректування структури портфеля на основі моніторингу чинників, які можуть викликати зміну в складових частинах портфеля.

Сукупність вживаних до портфеля методів і технічних можливостей представляє спосіб управління, який може бути охарактеризований як «активний» і «пасивний».

Активне управління характеризується прогнозуванням розміру можливого  доходу від інвестованих засобів. Активна  тактика передбачає, з одного боку, пильне відстежування і придбання високоприбуткових коштовних паперів, а з іншої – максимально швидке позбавлення від низькоефективних активів. Такій тактиці відповідає метод активного управління, що отримав назву свопінг, що позначає постійний обмін коштовних паперів через фінансовий ринок.

Суть пасивного управління полягає  в створенні добре диверсифікованих портфелів із заздалегідь визначеним рівнем риски і тривалому утримуванні  портфелів в незмінному стані. Пасивні  портфелі характеризуються низьким зворотом, мінімальним рівнем витрат і низьким рівнем специфічного ризику.

Також важливу роль грає процес управління оновленням портфеля. Серед чинників, аналіз яких впливає на ухвалення  рішення про проведення оновлення  портфеля, можна виділити наступні:

• цикл і кон'юнктура ринків коштовних  паперів і альтернативних вкладень;

• фундаментальні макроекономічні  зміни (очікуваний рівень зростання  капіталу, інфляції, процентних ставок, курсів валют, промислове зростання  або спад)

• фінансовий стан конкретного емітента;

• вимоги інвесторів по зміні управління підприємством, виплаті дивідендів, погашенню кредитів і т.д.;

• політичні і психологічні аспекти  інвестування. Після визначення структури  портфеля необхідно вибрати схему  її подальшої зміни. Для цього може бути вибране декілька підходів. Розглянемо найчастіше використовуваний.

Визначається питома вага кожного  типа коштовних паперів в портфелі і підтримується постійним протягом подальшого часу. Наприклад, для активного  портфеля: акції – 60%, корпоративні облігації – 30%, державні і муніципальні короткострокові коштовні папери – 10%. При пасивній стратегії управління: акції – 15–20%, державні і муніципальні короткострокові зобов'язання – 60–80%, валютні ф'ючерси – до 10%.

Оскільки відбуваються коливання вартості того або іншого вигляду коштовних паперів, настають терміни їх погашення, то необхідно періодично переглядати портфель, щоб зберегти в нім первинне співвідношення фінансових інструментів.

На практиці існують два способи  управління портфелем коштовних паперів акціонерного суспільства – самостійний і трастовий (довіритель). Перший спосіб – це виконання всіх управлінських функцій, пов'язаних з фондовим портфелем, його тримачем самостійно. Другий спосіб – передача всіх або більшій частині функцій по управлінню портфелем іншій юридичній особі у формі траста (довірчих операцій з коштовними паперами). Як така довірча особа (траста) можуть виступати комерційні банки (їх трастові відділи); трастові компанії, що створюються банками; інвестиційні банки і фонди.

Поширеним методом зниження ризику втрат інвестора служить диверсифікація портфеля, тобто придбання ним  різних типів коштовних паперів (оптимальні від 8 до 15 видів).

Портфель, що формується інвестором, складається з декількох активів, кожен з яких має свою очікувану прибутковість. Вказана очікувана прибутковість по кожному окремому активу визначається таким чином. Спочатку розглядається вірогідність здобуття доходу і визначаються на підставі аналізу даних фондового ринку їх значення. Наприклад, з можливого діапазону вагання прибутковості акцій від мінімального значення 10% до максимального 24% вірогідності граничних і проміжних значень складають (табл. 2)