Мовний конфлікт в україні (дослідження контенту газет: «день», «газета по-українськи», «сегодня»)

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

 

 

 

 

ПРИЙМАЧУК МАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

 

 

МОВНИЙ  КОНФЛІКТ В УКРАЇНІ (ДОСЛІДЖЕННЯ КОНТЕНТУ ГАЗЕТ: «ДЕНЬ», «ГАЗЕТА ПО-УКРАЇНСЬКИ», «СЕГОДНЯ»)

 

Спеціальність 27.00.04-Теорія та історія журналістики

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2013

 

ЗМІСТ

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП

 

РОЗДІЛ 1. СТАН РОЗРОБКИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

1.1. Історіографія  проблеми.

1.2. Характеристика  досліджуваних джерел.

 

РОЗДІЛ 2. МОВНИЙ КОНФЛІКТ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ УКРАЇНИ

2.1. Мовний конфлікт як стан комунікації — поняття.

2.2. Мовний конфлікт в Україні — історія, причини,чинники.

2.3. Преса в розвитку мовного питання.

 

РОЗДІЛ 3. МОВНИЙ КОНФЛІКТ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ

3.1. Редакційна політика газет в мовному конфлікті України.

3.2. Контент газет як віддзеркалення конфлікту.

3.3 .Візуальні засоби розкриття мовного конфлікту.

 

ВИСНОВКИ

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

ДОДАТКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                              ВСТУП

 

 

          В основі змін, які відбуваються в різних сферах українського суспільства за останні роки, все більшу роль грає інформація. У зв’язку із цим змінюється роль засобів масової інформації, як соціального інституту в інформаційному забезпеченні перетворень в суспільстві, а також роль журналістики, як типу масовокомунікаційної діяльності. В останнє десятиріччя особливо помітною є участь преси в передвиборчих технологіях і вплив на аудиторію в конфліктах, які виникають під час виборчих перегонів. Тобто, газети все частіше стають інструментами політичного впливу, особливо в найболючішому суспільному конфлікті-мовному. За словами Д.Стуліка, прес-аташе Представництва ЄС в Україна :«Проблеми українських медіа не існують самі по собі, а відображають частину загальних процесів, які відбуваються у країні [«День»:6/01/2012].

         Актуальність теми даного дослідження визначається необхідністю осмислення наукової і практичної потреби-вивчення місця і ролі преси в сучасному мовному конфлікті в Україні.Комплексне вивчення ролі українських газет в урегулюванні, попередженні та розв’язанні мовного конфлікту є актуальним з точки зору концептуального, методологічного і практичного значення .

         Гіпотеза дослідження. Вплив преси на мовний конфлікт в Україні може бути як конструктивний, так і деструктивний. На сучасному етапі становлення демократичного суспільства українські газети відіграють особливу роль в налагодженні діалогу між різними суспільними силами. Участь газет в об’єктивному інформуванні громадян з метою підтримки єдності суспільства, його консолідації, важливий засіб пошуку суспільного консенсусу, нової політичної коректності, важливий фактор стабільного і стійкого розвитку суспільства.

          Об’єкт дослідження-процес функціонування української преси в умовах мовного конфлікту (на прикладі газет «День», »Газета по—українськи», «Сегодня»).

         Предмет дослідження. Роль преси (на прикладі газет «День», »Газета по-українськи», «Сегодня») у розвитку та врегулюванні мовного конфлікту в Україні.

          Мета дослідження: комплексно вивчити та узагальнити діяльність українських газет в мовному конфлікті в Україні, дати оцінку її ролі у врегулюванні мовного конфлікту та у формуванні української якісної преси.

         Завдання, які потрібно вирішити для досягнення поставленої мети:

 —проаналізувати і узагальнити існуючі дослідження про мовне питання в житті українського суспільства, проведені в рамках політології, історії, соціології, соціолінгвістики, журналістикознавства та інших соціальних наук, висвітлених в роботах вітчизняних та зарубіжних авторів;

—проаналізувати причини, чинники та особливості  сучасного мовного конфлікту  в Україні;

— проаналізувати і узагальнити існуючі дослідження  про роль преси у процесі розвитку мовного питання в Україні;

—визначитити  основні методи дослідження особливостей діяльності українських газет в умовах політизації і загострення мовного конфлікту;

— визначити  основні функції преси, як комунікативної системи, у вирішенні мовного питання;

— виокремити з масиву публікацій матеріали, що, висвітлюють  мовний конфлікт, в газетах «День», «Сегодня», «Газета по—українськи», розглянути реалізацію виданнями основних функцій в умовах конфлікту, показати способи і методи відображення конфлікту, виявити інтелектуально-комунікативні засоби, які сприяють, або протидіють урегулюванню конфлікту,оцінити шляхи залучення читацької аудиторії до діалогу; створити модель ефективного друкованого видання,як втілення журналістики діалогу.

          Науковим фундаментом для розуміння ролі преси в житті сучасного українського суспільства є роботи В.Й.Здоровеги, І.Л.Михайлина, О.К.Мелещенка. Великий внесок у наукове осмислення мовного питання в Україні та ролі в ньому друкованих ЗМІ зробили В. В.Лизанчук, В.В. Різун, В.Ф.Іванов, Н.М.Сидоренко. І.В.Крупський та ін. Дослідження в царині соціальних конфліктів з участю ЗМІ зробили українські журналістикознавці: Т.О.Приступенко, А.А.Чічановський, О.В.Чекмишев, О.Л.Порфімович, В.І.Шкляр, Г.Г. Почепцов, Д.Р. Дуцик; мовознавці: О.Д. Пономарів, Н.П.Шумарова, Л.Т. Масенко та ін. Цікавими для теми є роботи зарубіжних дослідників С.Вартанова, В.Малахова, Ю. Запрудського, Л.Козера, Дж.Скотта, Д. Тьорнера, М. Мозера, М.Картерак,І. Дзялошинського  та ін..

         В українському журналістикознавстві  питання діяльності сучасної  преси, за умов мовного конфлікту в суспільстві, висвітлено недостатньо. Пропоноване дослідження є систематизованою науковою спробою показати процес діяльності української преси в мовному конфлікті та їх роль у його врегулюванні.

          Наукова новизна дослідження полягає у постановці, обґрунтуванні та вирішенні завдань аналізу процесу діяльності українських газет в мовному конфлікті .

          В  роботі визначена система функцій, рольових статусів газет в процесі їх участі в мовному конфлікті, виокремлені методи врегулювання, чи нагнітання конфлікту в процесі діяльності преси, визначено характеристики різних моделей інформаційної взаємодії суб’єктів мовного конфлікту, показана залежність політики видання від фінансово-політичних інтересів власника та його позиції в ході мовного конфлікту,описано методи журналістської діяльності, які здійснюються на різних етапах конфлікту, проаналізовано запропоновані газетами шляхи виходу із мовного конфлікту, розроблено структурну модель газети, як  прикладу журналістики діалогу.

         Цінність проведеного дослідження полягає у вивченні змісту мовноконфліктної проблемати в українських газетах на різних етапах конфлікту, форм і методів діяльності газет під час конфлікту, інтелектуально-комунікативних засобів взаємодії із читацькою аудиторією, шляхів налагодження пресою діалогу в суспільстві. Вперше складено загальну характеристику редакційної політики газети «День»  в мовному конфлікті.

         Концептуальні принципи, покладені в основу дослідження: розуміння природи мовного конфлікту як норми відносин між людьми; представлення мовного конфлікту як відображення протистояння різних інтересів, цінностей, потреб конкретних суб’єктів соціальної дії; вивчення досвіду діяльності преси у мовному конфлікті, представлення газет як засобу  розгортання та подолання мовного конфлікту.

          Методи дослідження. Теоретико-методологічною основою досліджен- ня є загальнонаукові методи: порівняльно-історичний, системно-структур- ний,систематизації,типологізації,ціннісно-діяльніснийсуб’єктно-діяльнісний, політико-культурний; методи журналістикознавства: моніторинг, контент-аналіз,пресовий аналіз,синтез,пресове опитування,опис, оцінювання.

          Емпіричною основою дослідження стало вивчення контенту всеукраїнських видань: «День», «Сегодня», «Газета по—українськи»(2000—2012 рр.). Основну увагу в ході дослідження було зосереджено на аналізі публікацій цих видань за травень-жовтень 2012 р, які висвітлювали мовний конфлікт напередодні парламентських виборів 2012 року.

          Для досягнення поставленої мети було прочитано та проаналізовано 350 номерів газет: вибірково за 2000-2012 рр, детально за червень-жовтень 2012 року, всього 340 публікацій , у яких висвітлюється мовний конфлікт.

          Вивчення змісту газет дало  можливість проаналізувати реалізацію  виданнями своїх основних функцій та рольових статусів в умовах мовного конфлікту.Достовірність і об'єктивність результатів дослідження забезпе- чуються значною кількістю проаналізованих прикладів із газет.

          Практичне значення очікуваних наукових результатів полягатиме:

   у можливості  застосування наукових положень  і висновків дослідження у  практичній діяльності українських газет; у подальшому дослідженні цієї проблематики, у навчальному процесі при викладанні курсів журналістикознавства у вищих навчальних закладах, під час написання навчальних посібників з теорії та практики журналістикознавства; у процесі формування суспільної думки щодо пошуку шляхів подолання мовного конфлікту в Україні

          Апробація результатів. Головні положення та окремі аспекти дослідницької роботи були викладені на міжнародній студентській науково-практичній конференції «Прикладні аспекти дослідження медійного контенту» (Київ, 22 березня 2013 р.).

          Логіка проведеного дослідження зумовила таку структуру роботи: вступ, три розділи (8 підрозділів), висновки, список використаних джерел, додатки.Загальний обсяг сторінок-96.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. СТАН РОЗРОБКИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

 

 

1.1.Історіографія  досліджуваної проблеми

          Дослідження місця і ролі преси в сучасному мовному конфлікті  України є надзвичайно актуальним на даному етапі становлення української державності.

          Методологічною базою роботи  послужили ідеї та концепції, пред- ставлені у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників у геополітичному, історичному,культорологічному,соціолінгвістичному,журналістикознавчому  аспектах.

          Проблему соціального конфлікту  та мовного, як його різновиду,  досліджували у своїх роботах  зарубіжні  науковці Р. Дарендорф,  Р. Макк, Л. Козер, І.Больман, М. Мозер, українські дослідники- Ф.М. Рудич, В. Перебенесюк, М. Панова, Л. Герасіна, О. Картунов, О. Маруховська, А. Донцов, А. Полозова, В. Сперанский, Ю. Запрудський, І.Русинка та ін

     Окремі  спроби проаналізувати причини  виникнення «мовних конфліктів» і, відповідно, їх вплив на актуалізацію етнічної ідентичності зробили А. Бєлік,  І. Кон, В. Малахов та ін.

          Науковим фундаментом для розуміння  ролі преси в житті сучасного   українського суспільства є роботи  А.П.Животка, В.Й. Здоровеги, І.Л.  Михайлина, О.К.Мелещенка. Великий внесок у наукове осмислення мовного питання в Україні та ролі в ньому друкованих ЗМІ зробили В.В.Різун, В.В.Лизанчук, В.Ф.Іванов, Н.М.Сидоренко. Дослідження в царині соціальних конфліктів з участю преси зробили українські науковці: Т.О.Приступенко, І.В.Крупський, А.А.Чічановський, О.В.Чекмишев, О.Л.Порфімович, В.І. Шкляр, А.З.Москаленко, АГ.Г.Почепцов, І.С.Паримський, Д.Р.Дуцик; мовознавці: О.Д. Пономарів, Л.Т. Масенко Н.П.Шумарова та ін.

         Загальні питання місця і ролі преси розробив у свій час В.Й. Здоровега, зокрема , він науково обгрунтував методику збору інформації, головні засади журналістської творчості. У книзі «Преса і влада» дослідник представив взаємодію української влади з пресою в радянський період та на початку 90-х років[35,58]. У своїх дослідженнях він висвітлив історію української періодики, визначив місце преси в сучасному національному просторі, показав сучасні взаємовідносини політики, преси і влади;розвинув поняття преса і демократизація; дослідив становлення нових соціальних і професійних орієнтирів журналістики України [36,57].

           І.Л. Михайлин у своїй праці  «Основи журналістики» висвітлив  основні засади, функції ЗМІ, визначив  функції журналістики, структурні  проблеми.На думку дослідника  преса « в розвитку української державності відіграє консолідуючу роль»[70,89].

          Великий внесок в осмислення мовного питання та ролі в ньому друкованих ЗМІ зробив В. В. Різун. Досліджуючи актуальні питання теорії масової комунікації, науковець переконує, що мовний конфлікт-це результат особливого типу спілкування, особливий стан комунікації,. результат мовної поведінки. На його думку преса відіграє у цьому конфлікті важливу роль –конструктивну і деструктивну. Небезпечним фактором  медійної реальності є залежність преси від політичних сил[93, 3].

         Історію мовного питання та місце української преси в історії українського державотворення показали в своїх наукових розвідках Ю.І.Шаповал, Б.М.Ажнюк, І.В. Крупський. В.М.Владимиров у навчальному посібнику «Історія української журналістики» показав місце і роль української преси в радянський час та в перше десятиліття української незалежності. Він вважає, що газети зіграли велику роль у розвитку політичних подій в Україні та формуванні сучасного «обличчя» друкованих видань[14,31]. Історію та сучасний стан українських газет дослідив І.В.Крупський у книзі «Українська газета як художньо—поліграфічний феномен». Автор наголосив на включенні преси у політику, сформулював умови народження якісної преси в Україні та показав її перспективи [54,16]

          М.М.Романюк  в роботі « Українське пресознавство на порозі XXI ст.» дослідив головні проблеми преси в Україні на сьогоднішній день і запропонував альтернативні шляхи їх вирішення[94,27].

          Дослідник В.А.Качкан у роботі « Українська журналістика в іменах» висвітлив діяльність відомих українських журналістів та показав їх внесок у розвиток вітчизняної преси. Видання містять бібліографічні статті про багатьох відомих, малознаних і „забутих" українських журналістів, редакторів та видавців[44,6].

           Дослідник А.З.Москаленко розробив питання функцій і принципів сучасної преси, свободи преси. Він наголошує, що в епоху інформатизації , політичний прострі мовного конфлікту потрібно сприймати не як протиборство, а як публічну конкурентну взаємодію сторін, у якій преса сприяє пошуку шляхів вирішення мовного питання.[73,69]

          Значний інтерес для даного  дослідження складають публікації  відомого журналіста, науковця В.М.Кулика(у 1997 році він працював експертом у Центрі політичного аналізу та заступником головного редактора газети «День»). Автор дослідив питання взаємовідносин друкованих медіа і влади, тематичну і жанрову структуру українського газетного дискурсу, показав роль преси у творенні української ідентичності. Дослідник вважає, що сучасна політика має великий вплив на пресу[56,32].

           Надзвичайно актуальною для розуміння взаємозв’язку суспільних подій і преси є наукові дослідження дискурсу українських медій: ідентичності, ідеології, владних стосунків. Зокрема В.Кулик обґрунтовує поняття дискурсу, явище, яке і далі залишається в україністиці радше обговорюваним, ніж аналізованим. «Я прагну показати як уживання мови відбиває та водночас витворює ідентичності мовців, адресатів та обговорюваних осіб і спільнот, стосунки між ними, особисті й колективні уявлення про світ. Я досліджую те, щó люди роблять за допомоги мови та, навпаки, щó мова, її можливості й обмеження роблять із людьми»[56, 64].

           Дослідник показує, що медіавеликою мірою «творять ту реальність, яку сприймають їхні читачі, слухачі або глядачі. Маючи змогу представляти загалові дії та думки окремих осіб і груп та творити уявлення людей про ті часи, місця й суспільні ділянки, яких вони інакше могли б ніколи не пізнати, медійний дискурс робить важливий внесок у підтримування й змінювання ідентичностей, владних стосунків та уявлень про світ»  »[56,112].

    Свій внесок дослідження вітчизняної преси зробив пресознавець О.К.Мелещенко. Автор досліджує процес створення друкованим виданням якісного продукту, особливості  журналістського тексту[66,39].

         Багато зробив для наукового осмислення місця вітчизняної преси в інформаційному просторі В.І.Шкляр, автор монографій і навчальних посібників «Преса керована і преса керуюча», « Інформаційна індустрія України», «Політика, преса, влада», « Соціальна норма і престиж преси», «Публіцистика і політика» та ін. Науковець доводить , що преса бере активну участь у розв’язанні багатьох політичних питань ,впливає на свідомість мас і виконує не лише інформаційну функцію, а й державотворчу[125,67].

           Надзвичайно цінним джерелом  для досліджуваної проблеми є"Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника" та "Збірник праць Науково-дослідного центру періодики".Керівник Центру та головний редактор цих наукових збірників М.М.Романюк у роботі « Українське пресознавство на порозі XXI ст.» дослідив головні проблеми преси в Україні на сьогоднішній день і запропонував альтернативні шляхи їх вирішення. Визнаний пресо знавець називає газети цінним і сучасним засобом комунікації,який не втрачає своєї актуальності з поширенням Інтернету. Автор вважає, що в мовному конфлікті українські газети мають дотримуватись конструктивної і патріотичної позиції[94, 78].

          Сучасні проблеми теорії національної  преси, концептуальні засади національних  ідеалів в інформаційному суспільстві,  місце преси в сучасній мовній ситуації досліджує І.С. Паримський. В ряді монографій дослідник показує сучасну пресу творцем національно-політичної стратегії консолідації суспільства [79,51].

          Відомий журналіст і науковець  Д.Р.Дуцик, у своїх роботах торкається проблеми політики і преси. Дослідниця називає пресу комутатором між державою і суспільством у виборчих процесах і вважає, що в наш час особливо стало помітним посилення залежності преси від суспільних криз[30,25].

      Журналістикознавець Т.О.Приступенко у численних наукових працях висвітлила питання мовної політики України на сучасному етапі, показала етапи становлення мовної політики в Україні, її засади, проблеми функціонування мови в ЗМІ, розробила правові основи діяльності ЗМІ, сформулювала загальні характеристики аудиторії ЗМІ; особливості, типи і види інформаційних процесів; етичні норми та професійні стандарти роботи журналіста. Дослідниця переконана, що, не дивлячись на те, що за роки незалежності створено потужну законодавчу базу діяльності ЗМІ, все ж правове регулювання діяльності сучасного медвійного простору, особливо за умов мовного протистояння в суспільстві, потребує подальшого вдосконалення[88;12].

          Текстознавець К.С.Серажим дослідила дискурс на матеріалах української преси, використання фразеології в пресі, жанри преси, особливості журналістського тексту, публіцистичну мову преси та ін.[101,21].

      Більшість журналістикознавців  і мовознавців пов’язують мовне протистояння із виборчим процесом в країні. Наприклад, О.В.Мех у своїх роботах вказує, що саме вибори демонструють технології використання преси для пропаганди  ідей та захисту інтересів політичних кланів[69,45].

     Питання становлення і розвитку преси національних меншин України, правового регулювання її діяльності, національної ідеї як стимулюючого чинника створення преси відбиті в дослідженнях Н. Сидоренко, Ю. Колісника ,  А. Горлова, Н. Остапенко , П. Волі ,  Нагуш , В. Іванова , Г. Сень  та ін.

           Слід зазначити, що, починаючи з 1989 року, коли вийшов Закон «Про мову», мовні проблеми увійшли в суспільні галузі української науки. Після знаходження державою незалежності, питання про стан української мови набуло надзвичайної актуальності. Преса, наукові видання, різноманітні конференції з культурних питань насичені матеріалами про мовну ситуацію в країні та перспективи розвитку. Отже, положення української мови виглядало так: в довгоочікуване, незалежне життя країни українська мова увійшла в статусі єдиної державної мови, але дійсне мовне становище виявляється дещо іншим.

           За таких обставин у вітчизняній  науці набирає популярності лінгвістична  історіографія, зокрема проблеми  дослідження історії вивчення  мовних станів та ситуацій. Це  питання розглядається у працях  багатьох відомих мовознавців,  а саме: Л.Т. Масенко, В.О.Авроріна, Г.Д. Басова, Г.Л. Вусик, Л.П.Крисіна, О.С.Мельничука, Г.В. Степанова та ін.

           Великий внесок у наукове осмислення мовного конфлікту в Україні зробила відомий соціолінгвіст Л.Т.Масенко, автор більше ніж 200 наукових праць із історії мовної війни в Україні, з проблем розвитку української мови, питань новітнього ліфнгвоциду, використанн мови в політичних іграх та ін.. Дослідник науково обґрунтувала історію, причини мовного конфлікту в Україні, показала місце ЗМІ у мовному протистоянні та запропонувала шляхи розв’язання конфлікту, спираючись на європейський досвід вирішення мовних питань. Дослідник оцінює причину нинішньої мовної кризи в Україні так: «Конфліктність нинішніх мовних проблем України корениться в деформаціях її мовної ситуації, успадкованих від колоніального минулого. Російській мові вдалося витіснити і замінити українську на значній території її поширення у головній функції, яку виконує мова, — функції засобу спілкування між людьми. Ситуація, за якої нерідна мова претендує на роль, адекватну ролі рідної, неприродна і руйнівна. У таких обставинах взаємини двох мов визначають не гармонійне співіснування і взаємодія, а конфлікт і боротьба, яка триватиме доти, доки на цій території не переможе одна з них»[64,29].

          Переймається проблемами відстоювання позиції захисту української мови відомий мовознавець О.Б.Ткаченко. Знаходячи в історії мов світу соціолінгвістичні випадки, що більшою або меншою мірою подібні до становища української мови, коли та чи інша мова гинула або залишалась живою, автор аналізує мовний конфлікт і пропонує варіанти його розв’язання[111,45].

         Дослідник В.П. Кубайчук розробив хронологію мовних подій в Україні. На його думку на розвиток побутування української мови, в тому числі й в пресі, вплинули культурні, освітні, політичні, мистецькі події вкраїнської історії[55,34] Автор у своїх дослідженнях показує діяльність найважливіших освітніх закладів, наукових інституцій, видавництв, періодичних видань на різних етапах мовного протистояння.

         Цінним джерелом для розуміння причин мовного конфлікту в Україні є збірник « Українська мова у ХХ сторіччі: історія лінгвоциту», у якому автори Л. Масенко, В. Кубайчук, О. Демська-Кульчицька представили документи і матеріали, що стосуються мовної політики московського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення[112;79].

         Науковець Євсєєва Г.П. вважає , що вирішення мовного конфлікту має спиратися на досвід країн, які проходили такий же шлях свого становлення[32,67]. Автор багатьох книг з питань державна мовна політика та українська національної ідеї переконана , що українська національна ідея є основою мовної політики. Дослідниця, розробляючи теоретично шляхи реалізації державної політики , аналізуючи засади державної мовної політики України та європейських країн (Франція, Чехія, Росія), показує місце у цьому процесі ЗМІ, вказує також на роль преси у формуванні державної мовної політики в контексті виборів та євроінтеграційних прагнень України[32,57].

          У роботі « Мова як засіб творення соціальної дійсності» дослідник В.І. Рябченко всебічно обґрунтовує необхідність поширення української мови на соціальному просторі України. Дослідник показує, що полишення мови ЗМІ, особливо газетами, є запорукою успішної розбудови її держави. Науковець доводить, що» україномовність у поєднанні з російськомовністю, зміцнюють Українську державу, а російськомовність без україномовності підриває її основи»[97,156].

           М.Ю. Рябчук, досліджуючи масову свідомість українців, відводить пресі значну роль у її позитивній зміні. Він уважає, що «Україна не стане цивілізованою державою, поки люди не почнуть брати участь у виборах, референдумах, публічних обговореннях через ЗМІ важливих суспільних проблем, поки не зрозуміють, що зміни в суспільстві залежать тільки від них»[98,19].

       І.М.Дзюба у багатьох  публікаціях з проблеми мовного конфлікту в Україні веде відверту розмову про наше недавнє минуле і сьогодення, про духовні підвалини української незалежності.[22,4]. Особливу увагу автор приділяє проблемам української ідентичності за сучасних умов, ролі вітчизняної культури в консолідації суспільства, у подоланні загроз, що постають нині перед Українською державою. Прийнятий влітку 2012 року мовний закон відомий політик назвав «законопроектом на крові»[24,1].

          Значний інтерес для розуміння  суті мовного протистояння в  Україні  та  ролі преси у  врегулюванні сучасного мовного  конфлікту становить книга «Мовна  політика та мовна ситуація  в Україні». Цей збірник статей є результатом величезної роботи групи зарубіжних та українських науковців під керівництвом Ю.Бестерс-Дільгер (Віденський університет) над проектом «Мовна політика в Україні: антропологічні, лінгвістичні аспекти та подальші перспективи»(2006-2010 рр.), фінансованим Міжнародною асоціацією з розвитку співробітництва з науковцями нових незалежних держав колишнього СРСР (INTАS)[68,23].

         Вчені досліджували різні аспекти мовної політики і мовної ситуації в Україні, міжнародне і національне законодавства та зобов’язання України у мовній сфері, мовну політику у сфері освіти, судочинства і діловодства, у ЗМІ, проблеми мовної орієнтації та цивілізаційного вибору, а також  проблему суржику. Українські автори збірника В. Кулик, Л. Масенко,  Г.Залізняк, аналізуючи причини, чинники «мовної війни», розглядають питання використання мовного питання як умисної провокації з боку можновладців перед виборами. Науковці називають мову не хворобою, а симптомом «цивілізаційного розламу»[71,79]. Дослідники серед причин мовного конфлікту називають одну, як-пострадянську спадщину — велика кількість росіян, що проживають в Україні. Вивчаючи анкети, дослідники намалювали портрет людського середовища в полі мовного конфлікту України.[71, 127].

           З часу проголошення Закону про мови минуло майже 15 років, але гострота мовного конфлікту протистояння української та російської мов залишається майже на тому самому рівні-вважає Н.П.Шумарова. Вона відводить пресі важливу роль у процесі врівноваження ситуації, підтримки мов і підсилення їхньої комунікативної позиції відіграє преса. Дослідниця пропонує,  в контексті мовного протистояння, по-сучасному подивитись на функції преси, обґрунтовує для існуючої класифікації ще такі функції як  настановчо-оцінна та реформаторська[128,7,].

        Великий науковий для розкриття даної теми складає «Другий періодичний Громадський звіт щодо виконання Україною положень Європейської хартії регіональних мов або меншин».Його автори В. Колесніченко, Р. Бортнік  подають аналітичні та інформаційні документи, що стосуються проблеми імплементації ЄХРМММ та мовного регулювання, як у нашій країні, так і в Європі[49,38].