Облік основних засобів

Зміст

Вступ

Повніше використання засобів праці веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних засобів.

Економічний аналіз основних засобів здійснюється з метою  визначення резервів підвищення ефективності їх використання і резервів збільшення обсягу продукції внаслідок більш ефективного використання засобів праці.

Проблема підвищення ефективності використання основних засобів  підприємств займає центральне місце в процесі забезпечення ефективності виробництва та надання послуг на підприємствах. Від рішення цієї проблеми залежить місце підприємства у виробництві, його фінансовий стан, конкурентноздатність на ринку.

Маючи ясне представлення  про роль кожного елемента основних засобів у виробничому процесі, фізичний і моральний їх знос, факторах, що впливають на використання основних засобів, можна виявити методи, напрямки, за допомогою яких підвищується ефективність використання основних засобів і виробничих потужностей підприємства, що забезпечують зниження витрат виробництва і ріст продуктивності праці.

Безумовно, щоб відбувалося  нормальне функціонування підприємства необхідна наявність основних виробничих засобів що складаються з будинків, споруджень, машин, устаткування й інших  засобів праці, що беруть участь у процесі виробництва.

Важливе значення має забезпечення достовірного обліку амортизації, оскільки саме цій процес забезпечує відтворення основних засобів.

Забезпечення об'єктивно  необхідною інформацією бухгалтерів  і фахівців усіх рівнів може позитивно  впливати на створення раціональної структури основних засобів на об’єкті, а також дає змогу застосовувати нові методи управління, використовувати єдину вірогідну інформацію в управлінні всіма ланками, підвищувати продуктивність праці і загальний рівень культури управління тощо. Зокрема, зростуть оперативність і якість управління в цілому за рахунок можливої своєчасної підготовки і прийняття управлінських рішень.

Проблематика обліку та аналізу основних засобів широко вивчається в сучасної літературі з  бухгалтерського обліку та аналізу  в Україні та за кордоном. Ця проблема розкривається в роботах Ф.Ф. Бутинця, В.М. Іваненко, М.М.Коваленко, О.І. Коблянської, Л.П.Нарижного, Б. Нідлза, В.Ф. Палія, Ж. Рішара, І.І. Сахарцева, Г.В. Савицької, Д. Стоуна, А.Д. Шеремета, Б.С. Юровського та інших науковців.

Питання обліку, аналізу  і аудиту основних засобів на підприємствах  мають дискусійний характер, про  що свідчить наявність проблем, пов’язаних з невідповідністю понять їх економічному змісту; не систематизовано нормативну базу з питань обліку основних засобів; класифікація основних засобів за сукупністю ознак потребує вдосконалення для посилення контрольних функцій обліку; вимагають вдосконалення форми регістрів обліку та аналітичних таблиць основних засобів за умов використання комп’ютерних засобів; існує необхідність удосконалення методики аналізу для підвищення ефективності використання основних засобів та їх складових; не використовуються контрольні можливості аудиту, неопрацьовано методики аудиторської перевірки основних засобів.

Основною метою, що поставлена перед магістерською роботою, є виявлення шляхів удосконалювання обліку і аналізу використання основних засобів підприємства.

Основними завданнями є:

дослідити економічну сутність основних засобів;

вивчити нормативну базу, що регулює питання організації обліку основних засобів;

надати організаційну  та економічну характеристику досліджуваного в роботі підприємства;

розглянути особливості обліку основних засобів;

провести аналіз використання основних засобів на досліджуваному підприємстві;

оцінити можливості підвищення ефективності використання основних засобів;

розглянути організацію  процесу аудиту основних засобів;

вивчити можливості вдосконалення обліку основних засобів.

Об’єктом дослідження є сукупність фінансово-господарських операцій, пов’язаних з формуванням і використанням основних засобів на підприємствах.

Предметом дослідження є методика обліку, аналізу і аудиту основних засобів на філії «Міловський райавтодор» ДП «Луганський облавтодор ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України».

Методи дослідження. Основою роботи є наукові методи, що ґрунтуються на діалектичному пізнанні та об’єктивних законах економіки. Теоретичні аспекти досліджувались із застосуванням методів індукції і дедукції, за допомогою яких визначено місце основних засобів у системі обліку, а також уточнено ключові терміни, пов’язані з обліком цих об’єктів.

Історичний та логічний методи, а також порівняння застосовувались при уточненні й дослідженні рахунків з обліку основних засобів, аналізу і синтезу – для дослідження впливу факторів на основних засобів. Методи причинно-наслідкового зв’язку та абстрактно-логічний застосовувались для удосконалення класифікації основних засобів для потреб бухгалтерського обліку та аналізу; метод спостереження - для визначення стану основних засобів на підприємствах.

У дослідженні застосовувалися  прийоми статистичних порівнянь, а  також методи аналізу, узагальнення та графічного зображення даних для  проведення аналізу формування і  використання основних засобів.

Теоретичною й методологічною основою  роботи є праці вітчизняних та зарубіжних вчених з проблем бухгалтерського обліку; законодавчі й нормативні акти з питань бухгалтерського обліку та економічної політики; матеріали науково-практичних конференцій, семінарів, періодичні видання, статистична інформація, звітність підприємств.

1. Теоретичні основи обліку  і аналізу основних засобів

1.1 Економічний  зміст основних засобів

Економічні суб'єкти (корпорації, підприємства, індивідуальні виробники) для здійснення виробничого процесу  повинні використовувати певні ресурси: матеріальні, трудові, природні, інформаційні і грошові. Важливого значення при цьому набувають засоби виробництва.

Засоби виробництва – це сукупність всіх елементів, що беруть участь у процесі виготовлення продукції. Вони поділяються на засоби праці (верстати, машини, печі тощо) і предмети праці (сировина, матеріали, напівфабрикати та ін.).

Необхідною умовою реалізації основної мети підприємства – отримання прибутку - є відтворення капіталу, що охоплює  стадії інвестування, виробництва і  реалізації.

У процесі свого використання капітал  перебуває в постійному русі як у  межах діяльності окремого підприємства, так і в економічній системі  країни в цілому. Процес такого постійного руху характеризується терміном «оборот  капіталу», під яким розуміється  процес безперервного руху капіталу в економічній системі, що супроводжується послідовним перетворенням однієї його форми в іншу.

У процесі обороту різні види капіталу характеризуються різною інтенсивністю  руху. Одна частина виробничого капіталу у формі предметів праці використовується у процесі виробництва продукції протягом тільки одного виробничого циклу (сировина, енергія тощо), інша його частина – засоби праці – функціонує протягом багатьох виробничих циклів (будівлі, устаткування тощо);

Відповідно за формами авансування залученого капіталу в активи підприємства його поділяють на основний і оборотний.

Оборотний капітал визначає ту частину капіталу, що авансується в предмети праці, використовується тільки в одному виробничому циклі і повертається на підприємство за один оборот.

Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Основні активи становлять виробничу основу підприємств (будівлі, споруди, машини, устаткування, ін.) – звідси їх назва.

На відміну від оборотних  основні активи не беруть участі в обороті коштів. Свою вартість вони відтворюють через оборотні активи, поступово переносячи її на вартість виробленої продукції. Отже, основні активи знаходяться поза безпосереднім оборотом коштів. Звідси – їх ще дві назви: «необоротні», або «позаоборотні» активи.

Подібний за значенням  зміст простежується в англомовній  термінології. Основний капітал (основні  активи) називають «базовим» – basic capital (basic assets), або «фіксованим”, тобто “нерухомим» – fixed capital (fixed assets).

Поняття «капітал» і  «активи» (наприклад, «основний капітал» і «основні активи») дуже близькі  за змістом. І все-таки існує деяка  значеннєва відмінність. Капітал –  це більш загальне поняття, що характеризує умову формування вартості. Активи – конкретні форми капіталу, що реалізують його певні економічні функції, (наприклад, виробничу). Залежно від того, який значеннєвий відтінок хочуть передати, використовують той чи інший термін. Часто вони використовуються як тотожні поняття. 

Конкретними формами  основного капіталу (необоротних  активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції.

Основні засоби (відповідно до офіційного визначення, сформульованого в П(С)БО 7 "Основні засоби" [2]) – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік).

Для цілей бухгалтерського  обліку основні засоби класифікуються за такими групами:

1 Основні засоби

1.1 Земельні ділянки.

1.2 Капітальні витрати  на поліпшення земель.

1.3 Будівлі, споруди  і передавальні пристрої (зокрема,  до будівель належать: корпуси  цехів, депо, гаражі, складські приміщення, офіси, житлові будівлі тощо; до  споруд – естакади, свердловини,  резервуари, мости, автомобільні дороги тощо; до передавальних пристроїв – нафто- і газопроводи, водорозподільні мережі, електромережі, лінії зв'язку тощо).

1.4 Машини та обладнання.

1.5 Транспортні засоби.

1.6 Інструменти, прилади  та інвентар.

1.7 Робоча і продуктивна худоба.

1.8 Багаторічні насадження.

1.9 Інші основні засоби.

2 Інші необоротні  матеріальні активи

2.1 Бібліотечні фонди.

2.2 Малоцінні необоротні  матеріальні активи (наприклад, спеціальні  інструменти і спеціальні пристосування,  інвентар).

2.3 Тимчасові (нетитульні) споруди.

2.4 Природні ресурси.

2.5 Інвентарна тара.

2.6 Предмети прокату.

2.7 Інші необоротні  матеріальні активи.

Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й  основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».

Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами в міру спрацювання.  

Залежно від характеру  участі основних фондів у виробничому  процесі розрізняють виробничі і невиробничі основні фонди. Основні виробничі фонди функціонують у сфері матеріального виробництва; невиробничі – задовольняють побутові і культурні потреби працюючих. До них належать: житлові будинки, дитячі садки та ясла, клуби, стадіони та їх оснащення, – які є власністю підприємств та перебувають на їх балансі.

Основні засоби є досить різнорідними, тому їх можна поділити на групи за певними ознаками. Ознаки ці можуть бути різними залежно від мети, для якої призначена дана група. Після введення Національних стандартів бухгалтерського обліку [1] в Україні для цілей бухгалтерського та податкового обліку існують дві різні класифікації, кожна з яких побудована на власних принципах.

Податкова класифікація передбачає поділ основних фондів на три групи. Більш докладно вона буде розглянута в розділі, що стосується амортизації. В основу класифікації основних фондів для цілей оподатковування покладений критерій терміну використання з урахуванням фактору морального зношення. Мета класифікації – поділ об'єктів на групи для застосування до кожної групи встановленої саме для неї норми амортизації.

На відміну від класифікації податкового обліку, класифікація, яка запропонована П(C)БО 7 [2], не пов'язана з порядком нарахування амортизації, тобто до об'єктів кожної групи може бути застосований будь-який метод нарахування амортизації.

Співвідношення різних груп основних фондів у загальній їх вартості називається структурою основних фондів. Структура основних виробничих фондів різних галузей і підприємств залежить від різних факторів: складності, конструктивно-технологічних характеристик продукції, типу виробництва, особливостей технологічних процесів і технічного рівня застосовуваних машин і устаткування, рівня концентрації виробництва, розміщення підприємств галузі на території країни тощо.

Залежно від ступеня  безпосереднього впливу на предмети праці основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні. До активної частини основних виробничих фондів належать такі їх елементи (робочі машини та обладнання, інструменти), що безпосередньо діють на форму і властивості предметів праці, визначають продуктивність праці, обсяг випуску продукції. До пасивної частини основних фондів належать ті елементи (будівлі, споруди, передавальні пристрої), що створюють умови для нормальної роботи активних основних фондів. Через те що активні елементи основних фондів визначають виробничі можливості галузей, об'єднань і підприємств, а також їх продуктивність і ступінь технічної озброєності праці, перспективним напрямком є підвищення частки активної частини основних виробничих фондів, тобто машин, обладнання, інструментів.

Співвідношення різних груп основних фондів в загальній  вартості, виражене у відсотках, складає  структуру основних виробничих фондів.

Важко переоцінити значення ефективного використання основних засобів і виробничих потужностей. Рішення цієї задачі означає збільшення виробництва необхідної продукції, підвищення віддачі створеного виробничого потенціалу і більш повне задоволення потреб населення, поліпшення балансу обладнання, зниження собівартості продукції, ріст рентабельності виробництва.

Більш повне використання основних засобів і виробничих потужностей  приводить також до зменшення  потреб у введенні нових виробничих потужностей при зміні обсягу виробництва, а отже, до кращого використання прибутку підприємства.

Нарешті, ефективне використання основних засобів тісно зв'язано і з іншою ключовою задачею сучасного періоду економічної реформи — з підвищенням якості продукції, що випускається, тому що в умовах конкуренції швидше реалізується і користається попитом високоякісна продукція [40].

Успішне функціонування основних засобів і виробничих потужностей  залежить від того, наскільки повно  реалізуються екстенсивні й інтенсивні фактори поліпшення їхнього використання. Екстенсивне поліпшення використання основних засобів і виробничих потужностей припускає, що, з одного боку, буде збільшений час роботи діючого обладнання в календарний період, а з інший, — підвищена питома вага діючого обладнання в складі всього обладнання, що є на підприємстві.

Найважливішими напрямками збільшення часу роботи обладнання є:

скорочення і ліквідація внутрізмінних простоїв обладнання шляхом: підвищення якості ремонтного обслуговування обладнання, своєчасного  забезпечення основного виробництва  робочою силою, сировиною, матеріалами, паливом, напівфабрикатами;

скорочення цілоденних простоїв обладнання, підвищення коефіцієнта змінності його роботи.

Важливим шляхом підвищення ефективності використання основних засобів  і виробничих потужностей є зменшення  кількості зайвого обладнання і  швидке залучення у виробництво невстановленого обладнання. Омертвляння великої кількості засобів праці знижує можливості приросту виробництва, веде до прямих втрат упредметненої праці внаслідок їхнього фізичного зносу, тому що після тривалого збереження обладнання часто стає непридатним. Інше ж обладнання при гарному фізичному стані виявляється морально застарілим і списується з фізично зношеним.

Хоча екстенсивний шлях поліпшення використання основних засобів  і виробничих потужностей використаний поки не цілком, він має свою межу. Значно ширше можливості інтенсивного шляху. Інтенсивне поліпшення використання основних засобів і виробничих потужностей припускає підвищення ступеня завантаження обладнання в одиницю часу. Підвищення інтенсивного завантаження обладнання може бути досягнуте при модернізації діючих машин і механізмів, встановленні оптимального режиму їхньої роботи. Робота при оптимальному режимі технологічного процесу забезпечує збільшення випуску продукції без зміни складу основних засобів, без росту чисельності працюючих і при зниженні витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції.

Інтенсивність використання основних засобів підвищується також  шляхом технічного удосконалювання  знарядь праці й удосконалювання  технології виробництва, шляхом ліквідації "вузьких місць" у виробничому процесі, скорочення термінів досягнення проектної продуктивності техніки, удосконалювання наукової організації праці, виробництва і управління, використання швидкісних методів роботи, підвищення кваліфікації і професійної майстерності робітників.

Розвиток техніки і зв'язана з цим інтенсифікація процесів не обмежені. Тому не обмежені і можливості інтенсивного підвищення використання основних засобів і виробничих потужностей.

Істотним напрямком  підвищення ефективності використання виробничих потужностей є удосконалювання структури основних виробничих засобів. Оскільки збільшення випуску продукції досягається тільки у ведучих цехах, важливо підвищувати їхню частку в загальній вартості основних засобів. Збільшення основних засобів допоміжного виробництва веде до росту засобоємності продукції, тому що безпосереднього збільшення випуску продукції при цьому не відбувається. Але без пропорційного розвитку допоміжного виробництва основні цехи не можуть функціонувати з повною віддачею. Тому встановлення оптимальної виробничої структури основних засобів на підприємстві — найважливіший напрямок поліпшення їхнього використання [39].

Великий резерв підвищення засобовіддачі — швидке освоєння потужностей, що знову вводяться. З  цією метою капітальні вкладення  повинні виділятися під запланований приріст продукції з урахуванням мір по поліпшенню використання діючих потужностей, а також їхнього технічного переозброєння і реконструкції.

Виходячи з цього  варто було б випереджальними  темпами готувати і проводити  загальнодержавну стратегію реконструкції народного господарства, створювати умови для інтенсивних інвестицій у виробництво, витримувати курс на динамічну структурну перебудову, швидко заміняючи віджилі технології, виробництва і комплекси новими, конкурентноздатними, гнучкими, високоавтоматизованими.

Грамотне використання основних засобів є основою для  високоефективної роботи підприємства в цілому, оскільки фінансовий стан підприємства, його стійкість багато в чому залежить від оптимальності  структури джерел капіталу.

1.2 Нормативне регулювання обліку необоротних активів

Правові засади регулювання, організації і ведення бухгалтерського обліку в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 291[1]. Він поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності.

За Законом України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні” від 16 липня 1999 р. № 291 бухгалтерський облік — це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Цей Закон не регулює  безпосередньо питання обліку основних засобів, але встановлює загальні принципи бухгалтерського обліку, які є  в повної мірі застосовними і для  обліку основних засобів.

Згідно до статті 4, бухгалтерський облік та фінансова звітність грунтуються на таких основних принципах:

 обачність - застосування  в бухгалтерському обліку методів  оцінки, які повинні запобігати  заниженню оцінки зобов'язань  та витрат і завищенню оцінки  активів і доходів підприємства;

 повне висвітлення  - фінансова звітність повинна  містити всю інформацію про  фактичні та потенційні наслідки  господарських операцій та подій,  здатних вплинути на рішення,  що приймаються на її основі;

 автономність - кожне  підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

 послідовність - постійне (із року в рік) застосування  підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

 безперервність - оцінка  активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

 нарахування та  відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового  результату звітного періоду  необхідно порівняти доходи звітного  періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

 превалювання сутності  над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

 історична (фактична) собівартість - пріоритетною є оцінка  активів підприємства, виходячи  з витрат на їх виробництво  та придбання;

 єдиний грошовий  вимірник - вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

 періодичність - можливість  розподілу діяльності підприємства  на певні періоди часу з  метою складання фінансової звітності.

Безпосередньо, методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби і розкриття інформації про них у фінансовій звітності суб'єктів господарювання регламентуються П(С)БО 7 "Основні засоби", якій затверджено Наказом Міністерства фінансів № 92 від 27.04.2000 р. [2] та в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів, що затверджені наказом МФУ N 561 від 30.09.2003 [3].

Згідно п. 4 П(С)БО 7 (з урахуванням змін) основні засоби - це матеріальні активи, що підприємство має з метою використання їх у процесі виробництва чи постачання товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам чи для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більш одного року (чи операційного циклу, якщо він більш року).

Аналогічне визначення міститься в Методичних рекомендаціях з бухгалтерського обліку основних засобів.

Об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій із усіма пристосуваннями  до нього.

Згідно п. 6 П(С)БО 7 об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує імовірність того, що підприємство одержить у майбутньому економічні вигоди від його використання і вартість його може бути вірогідно визначена.

Для обліку основних засобів  Планом рахунків [7] передбачені два рахунки:

10 "Основні засоби";

11 "Інші необоротні  матеріальні активи".

Задачею бухгалтерського  обліку основних засобів є:

- документальне, правильне  і своєчасне відображення в  облікових регістрах інформації  про наявність і рух (надходженні  і вибуття) об'єктів основних засобів з урахуванням їх приналежності підприємству;

- забезпечення контролю  за їхньою схоронністю;

- визначення ступеня  їхньої зношеності;

- визначення витрат  на відновлення основних засобів  і т.д. Тому важливо правильно класифікувати наявні на підприємстві об'єкти основних засобів.

Основні засоби класифікуються за наступними критеріями:

- по приналежності  - власні й орендовані;

- по використанню - діючі  (тобто такі що знаходяться  в експлуатації) і недіючі ( що  знаходяться на складі, у запасі, на консервації і т.д.);

- по участі в діяльності  підприємства - виробничі і невиробничі.

Для цілей бухгалтерського  обліку враховуються всі основні  засоби підприємства: виробничі і  невиробничі.

У залежності від цільового  призначення і характеру виконуваних  функцій основні засоби підрозділяються на "групи".

Згідно п. 5 П(С)БО 7 для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються:

1) на основні засоби (рахунок 10; субрахунку 101 - 109);

2) інші необоротні  матеріальні активи (рахунок 11; субрахунку 111 -117);

3) незавершені капітальні  інвестиції (рахунок 15).

Основні засоби надходять  на підприємство в результаті різних господарських операцій. Якщо такі операції згрупувати, то можна виділити наступні шляхи надходження основних засобів:

- одержання основних засобів як внеску у статутний капітал засновників (учасників) підприємства в обмін на корпоративні права;

- придбання як нових,  так і таких що були в експлуатації основних засобів за кошти і їхні еквіваленти;