Податкова політика

Вступ

З розпадом Радянського Союзу Україна  стала на шлях самостійного державного розвитку, прийнявши курс на побудову ринкової економіки. Отримавши в  спадщину від колишнього ладу викривлену структуру економіки, ми опинилися  перед необхідністю корінного перетворення всіх без винятку сфер життєдіяльності держави.

До одного з таких  перетворень належить і проведення податкової реформи в країні. З  виникненням нових форм власності  й методів господарювання стара  податкова система перестала  відповідати вимогам часу й не могла забезпечити потреби держави. Система частого внесення змін у чинне податкове законодавство, яка практикується, позитивних результатів не давала. Назріла потреба проведення кардинальної податкової реформи. Однак при цьому виникла двоїста ситуація. Для пожвавлення економіки необхідно було різко знизити податковий тиск, що неминуче спричинило б значне зниження бюджетних надходжень. Відмова ж від більшої частини бюджетних коштів означала б обвальне скорочення фінансування соціально-культурної сфери і, можливо, соціальний вибух.

Президент країни обрав  інший курс - розширення бази оподаткування  за рахунок рішучого наступу на “тіньову”  економіку, залучення до оподаткування  додаткових прибутків і на цій  основі зниження податкового тиску  на реального виконавця робіті послуг. Мета ціого курсу - стабілізація матеріального виробництва й підвищення його ефективності, що в кінцевому підсумку забезпечить більш повне задоволення державних і соціальних потреб.

Першим кроком до реалізації цього курсу стало створення податкової адміністрації України, основна мета якого - збільшення рівня збору податків та інших платежів до бюджетів усіх рівнів і максимальне здешевлення виконання цієї функції для держави.

Податкова політика як засіб  макроекономічного регулювання, властивий економіці ринкового типу, в Україні лише починає формуватися. Цей процес ускладнюється відсутністю виваженої, реалістичної концепції виходу України з економічної кризи, розробленої на основі певної економічної теорії.

Отже, розробка й використання в Україні податкової політики як засобу макроекономічного регулювання є одним з найактуальніших сучасних завдань. Вирішення його потребує вивчення світового досвіду впливу різних засобів податкової політики на економічні процеси. Однак слід враховувати, що в специфічних економічних умовах України ці засоби можуть мати зовсім інші наслідки, ніж у країнах з розвинутою ринковою економікою, і ніж ті, на які розраховували при їх впровадженні. В умовах значного рівня монополізації, економічної та політичної нестабільності виробники інвестиційних і споживчих товарів під впливом стимулюючої податкової політики можуть відреагувати на зростання сукупного попиту не збільшенням обсягів виробництва, а їх скороченням і підвищенням цін.

Для задоволення передбачених чинним законодавством соціальних потреб через податкову систему необхідно перерозподіляти щонайменше 39-40 відсотків валового внутрішнього продукту. Подальше зниження питомої ваги перерозподілу ВВП через податки нереальне і може дати досить серйозні й непередбачені наслідки.

Для поліпшення загальної  ситуації з надходженням до бюджету  необхідно досягти стабільності податкового законодавства, яке  забезпечило б введення в дію  законодавчих актів з питань оподаткування  не раніше ніж через рік з моменту  їх прийняття, незмінність ставок, пільг і правил оподаткування протягом щонайменше трьох років з моменту введення в дію актів податкового законодавства стосовно платників, які беруть участь у цільових державних інвестиційних програмах протягом всього терміну їх дії.

Нинішня податкова система України перебуває у стадії свого становлення.

Важливе місце в податковій системі  посідає податок на додану вартість (ПДВ). Він має певні переваги не тільки для держави, але й для  платників податків. По-перше, від  нього важче ухилитися. По-друге, з ним пов’язано менше економічних порушень. По-третє, він більше, ніж інші, стимулює зростання доходів. До того ж, для платників податків завжди краще сплачувати їх державі з видатків, ніж з доходів. Податок на додану вартість сплачується на всіх етапах руху товарів. Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку.

Метою даної роботи є дослідження  надходження непрямих податків до бюджету  та моделювання і прогнозування  цих надходжень на майбутнє.

Об’єктом дослідження була обрана Чернігівська міжрайонна державна податкова інспекція (ЧМДПІ).

Досягнення мети вимагає вирішення наступних задач :

1. Визначити сутність непрямих податків та їх місце в податковій системі України, методику їх розрахунку та законодавче закріплені постанови.
2. Проаналізувати діяльність ЧМДПІ та її ефективність в ракурсі стягнення податків з юридичних та фізичних осіб як основного джерела надходжень до державного бюджету.
3. За допомогою економетричних, стохастичних та екстраполяційних моделей спрогнозувати надходження непрямих податків до бюджету.

Глава 1 Теоретичні засади нарахування непрямих податків

1. Місце непрямих податків в податковій системі України

Мабуть, ніщо з області оподатковування не викликало стільки спорів і навіть судових процесів, як ідея непрямих податків або співвідношення їх і прямих податків. Історично виникнувши пізніше прямих, згодом непрямі важелі податкових систем перетворюються в більш суттєвий канал наповнення державного бюджету або покриття державних витрат. Приблизно з 18 сторіччя розвиток податкових форм йде одночасно по прямому і непрямому обкладенню, а не в напрямку від одного з них до іншого. Починаючи з цього часу, установлюється примірна відповідність ступеню розвитку прямих і непрямих податків.

Непрямі податки –  податки на товари та послуги, що встановлюються як надбавка до ціни товарів, тарифів, послуг і видів діяльності. Непрямий податок (податок з обороту) в основному реалізується на товари тривалого користування, предмети одягу, алкогольні напої, тютюнові вироби і фактично є податком на споживання.

Непряме оподаткування  має свої особливості :

• базою при непрямому оподаткуванні виступає продаж, тобто обсяг споживання;
• непрямі податки чинять більш значний вплив на рівень цін;
• непрямі податки мають властивість швидкого надходження в бюджет;
• у зв’язку з тим, що непряме оподаткування охоплює товари народного споживання та послуги, та оскільки ці товари життєво необхідні, є впевненість в надходженні цих податків в бюджет. Споживання товарів відбувається рівномірно по теріторіям, завдяки чому непрямі податки знімають певну напругу в формуванні бюджету всіх рівнів.

Головна вада непрямого оподаткування – це те, що їх розмір не залежить від доходу платника та те, що непрямі податки відривають частину оборотних коштів з господарського обігу підприємства, так як вони входять в ціну товару.

Головне місце в системі  непрямих податків вналежить податку на додану вартість.

Податок на додану вартість у багатовіковій історії податкового права — порівняно новий вид непрямого податку. Податки на споживання як особлива частина непрямих податків використовувалася в практиці оподатковування розвинутих країн давно. Але спочатку - до 1950-х років - у цю групу входили лише два податки: податок з обороту і податок з продажу. Податок з обороту стягався на кожній стадії прямування товару від виробника до кінцевого споживача, тобто багаторазово. Податок з продажу стягається однократно як частка (у %) від вартості товару на кінцевій стадії його реалізації. Потім ці податки почали замінятися ПДВ, причому цей процес мав тривалу передісторію.

Податок з обороту  став широко використовуватися західними країнами в період світової війни для задоволення її зростаючих потреб. Податок викликав серйозні дорікання і підприємців, і споживачів, незадоволених багатократним подорожчанням товарів по мірі проходження ними послідовних стадій виробництва й обертання й обумовленим цим зменшенням споживання відповідних товарів. Крім того, у якості важливого недоліку податку з обороту відзначалося те, що він не знаходиться в прямій залежності від реального внеску кожної стадії виробництва у вартість кінцевого продукту (через різноманітну частку матеріальних витрат в обороті виробленого на кожній стадії продукту). Останнє означає, що податок з обороту складається, крім всього іншого, під впливом змін числа стадій виробництва (числа операцій по реалізації). Це позбавляє даний показник нейтральності стосовно організаційної структури виробництва. Тому після першої світової війни в переважній більшості країн використання даного податку було припинено. З початком другої світової війни ріст військових фіскальних потреб знову змусив багато західних країн або повернутися до податку з обороту, або використовувати податок з продажу. Досвід застосування другого податку виявив і в нього важливий недолік - податок позбавляє державу можливості впливати на всі стадії прямування товару від виробника до споживача.

Після закінчення другої світової війни західні країни через  зростання фіскальних потреб в результаті посилення державного регулювання економіки не відмовилися, як це було після першої світової війни, від податків на споживання. Замість цього був обраний інший шлях - заміна податку з обороту і податку з продажу податком на додану вартість. Теоретично ПДВ являє собою частку (у %) від вартості, доданої на кожній стадії виробництва й обертання (тобто на кожній стадії проходження товару від виробника до кінцевого споживача). Розмір доданої вартості обчислюється підприємством як різниця між вартістю реалізованої продукції і вартістю матеріальних цінностей, використаних для виробництва відповідної продукції (за винятком зносу основного капіталу).

Першою внесла зміну  в структуру непрямих податків Франція, яка у 1954 році провела заміну податку з обороту, що раніше використовувався, на ПДВ. Відповідна заміна базувалася на ідеї, що ПДВ, зберігаючи переваги інших непрямих податків, вільний від їхніх основних недоліків. По-перше, ПДВ, як і податок з обороту, багатократний, оскільки також стягається на кожній стадії виробництва й обертання і відповідно на відміну від податку з продажу зберігає можливість впливу держави на всі стадії відтворення. По-друге, оскільки ПДВ оподатковується не вся вартість обороту кожної стадії, а тільки лише додана вартість, він надається в прямій залежності від реального внеску кожної стадії у вартості кінцевого продукту (рівну сумі доданих вартостей усіх стадій обороту виробництва й обертання). У результаті ПДВ на відміну від податку з обороту не відчуває впливу змін числа стадій обороту товару від виробника до споживача.

Прикладу Франції послідували й інші країни: у наступні десятиліття ПДВ став використовуватися в податковій системі переважної більшості розвитих країн, фактично потеснив податок з обороту і помітно зменшив значення податку з продажу (а в деяких країнах навіть замінивши частину акцизів).

Нині податок на додану вартість стягується майже у 80-ти країнах, серед яких практично всі промислово розвинуті країни. Єдина держава, де такого податку немає, — США. Але й тут протягом останнього десятиліття ведуться інтенсивні дискусії щодо заміни податку з обороту на федеральний податок на додану вартість. У кінці 80-х — на початку 90-х рр. ПДВ було введено в країнах Східної Європи (Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія), а також у деяких країнах СНД (Білорусь, Казахстан). В Україні, Росії ПДВ введено в 1992 році.

Загальною тенденцією для  всіх країн, що ввели ПДВ,стало швидке перетворення цього податку на один із основних у податковій системі. У Франції на частку ПДВ припадає 45% усіх податкових надходжень до бюджету, у Великобританії і Німеччині — 50%. Приблизно такою є частка податку на додану вартість до загального обсягу податкових платежів у бюджет держави в інших країнах — членах Європейської Співдружності. В Україні податок на додану вартість становить близько 22% консолідованого бюджету.

Введення ПДВ стало  одним з основних напрямків глобальної податкової реформи 80—90-х рр. Таке широке поширення ПДВ та його визнання в багатьох країнах світу пояснюється цілою низкою причин.

Податок на додану вартість — універсальний непрямий податок, який найбільшою мірою відповідає умовам ринкової економіки. Одна із властивих його ознак — економічна нейтральність: податок стягується за однаковою ставкою щодо всієї споживчої бази. Це створює йому перевагу порівняно з податком з обороту. ПДВ вельми зручний і простий із суто адміністративного погляду (маються на увазі методи його обчислення, порядок збору та сплати, аудит і т. п.). ПДВ є найбільш надійним і постійним джерелом надходжень доходів до державного бюджету. Він активно використовується при розробці податкової політики. За допомогою податку вирішується чисто фіскальна мета оподаткування, пов'язана з поповненням доходів державного бюджету. Він має і важливі економічні наслідки: стимулює економічну активність, зниження витрат виробництва, сприяє покращенню якості продукції.

Основні напрямки в еволюції законодавства про ПДВ у країнах, де цей податок діє, як раз і визначаються прагненням, з одного боку, посилити суто фіскальну функцію податку, а з іншого — використовувати його з метою стимулювання економічного розвитку. З цим пов'язана тенденція до розширення оподатковуваної бази податку, кола платників та скорочення пільг, яка спостерігається майже в усіх країнах.

Подібні тенденції характеризують розвиток законодавства про податок на додану вартість і в Україні. Однак у нас він відбувається у специфічних умовах. Перш за все, це пов'язано з переходом до нової системи ринкових відносин, а також з рішенням завдань інтеграції країни в систему світових економічних зв'язків.

Як свідчать дані таблиці 1.1, на сьогодні у складі податкової системи України дещо переважають прямі податки. Провідне місце в прямому оподаткуванні займає прибуткове оподаткування : у 1998 році – 40,7% з 46,3%. Серед непрямих податків домінуюча роль належить ПДВ (31,4%), який виступає основним і в податковій системі України в цілому. Платежі за ресурси, які за змістом не є податками, а тільки мають певні ознаки податкових платежів, складають незначну питому вагу – на рівні 1%. Також неістотною є частка місцевих податків і зборів – до 2%. Зростання компенсаційних доходів зумовлене збільшенням відрахувань на шляхові роботи.

Таблиця 1.1

Структура податків в  Україні

Виходячи з наведених  даних можна зробити висновок, що податок на додану вартість є  одним з провідних і найбільш прибуткових для держави податком. Так як податкові надходження становлять приблизно половину доходів Державного бюджету, а податок на додану вартість – половину податкових надходжень, то виходить, що податок на додану вартість складає приблизно 25% усіх доходів Державного бюджету України. Тож своєчасне і в повному обсязі стягнення податку на додану вартість значним чином впливає взагалі на дохід бюджету, тому потрібно приділяти більше уваги до вдосконалення механізму стягнення цього податку. Бо по отриманим даним виконання Державного бюджету України з надходжень податку на додану вартість, в жодному році план не був виконаний. В Державному бюджеті України на 1998 рік було заплановано доходів від надходжень податку на додану вартість в розмірі 8756000 тис. грн. За даними Державної податкової адміністрації України фактичні надходження за 10 місяців 1998 року склали 4069114,93 тисячі гривень. Таким чином неважко підрахувати, що й наприкінці 1998 року бюджет не дорахується значної суми коштів від надходжень податку на додану вартість.

Шестирічний період існування власної податкової системи України дає можливість вивчити і оцінити динаміку структурних зрушень, подану на графіку (див.рис.1.1).

Рис.1.1 Динаміка співвідношення прямих і непрямих податків

Як показує графік, зміни в податковій структурі України, що відбувалися протягом 1992 – 1998 років, були, якщо не досить істотними, то відчутними. В цілому можна відокремити три періоди : 1992 – 1993 рр., 1994 – 1996рр. і починаючи з 1996 р. Два перших роки переважання непрямого оподаткування над прямим було очевидним : у 1992 році – 54,8% проти 43,8% і в 1993 році – 53,7% проти 45%. У наступні три роки ситуація змінилась : у 1994 році частка прямих податків сягнула 52,8% (проти 45,2% - непрямих), у 1995 році – відповідно 55,5% (проти 41,7%) і в 1996 році – 52,5% (проти 42,7%). З 1996 року почався процес зворотних зрушень, і в 1997 році, хоча й збереглось переважання прямих податків, воно було вже незначним - 47,3% проти 44,1%. У 1998 році зменшилася питома вага і прямих (46,3%), і непрямих (40,7%) податків. Аналогічна тенденція спостерігалась і в динаміці співвідношення двох основних видів прямих і непрямих податків – податку на прибуток (доход) і ПДВ, з тією лише різницею, що вже починаючи з 1996 року переважає ПДВ.

Динаміка структури  податкової системи, як і багато інших фактів, свідчить про нестабільність податкової політики в Україні.

З метою оцінки податкової структури в Україні порівняємо її з аналогічними системами держав світу. Для прикладу візьмемо країни, що характеризуються різними формами побудови фінансових відносин у суспільстві: США (незначна бюджетна централізація ВНП за допомогою податків), Німеччину і Великобританію (помірний рівень його централізації) та Швецію (досить високий її рівень). Зосередимо увагу на основних податках: універсальному акцизі (ПДВ) і специфічних акцизах, податку на прибуток, індивідуальному прибутковому податку,податку на майно. При цьому слід зазначити, що в США відсутній федеральний ПДВ, але стягується універсальний акциз у формі податку з продажів. 

Структура податкової системи вказаних країн у 1995 році характеризується даними таблиці 1.2.

Таблиця 1.2

Податкова структура  у провідних країнах світу

Згідно з стандартами  світової фінансової статистики, до складу податкової системи включаються відрахування на соціальне страхування, з огляду на що проведено додаткові розрахунки щодо визначення податкової структури України.

Порівняльна характеристика непрямих податків в різних країнах представлена на рис.1.2 та 1.3.

Рис.1.2 Порівняльна характеристика надходжень ПДВ до бюджету в провідних  країнах світу

Рис.1.3 Порівняльна характеристика надходжень до бюджету акцизів в  провідних країнах світу

Як свідчать наведені дані, щодо структури за групами  податків (прямі, непрямі, відрахування на соціальне страхування) Україна є близькою до середнього рівня. Так, у 1995 р. прямі податки в Україні становили 40,7 %, у Німеччині — 32,8 % і у США — 57 %. При цьому непрямі податки в Україні сягали 30,5 %, у США— 17,9 % і у Великобританії—34,7 %. В Україні відрахування на соціальне страхування були на рівні 26,7 %, у Великобританії— 17,7 % і в Німеччині—39,3 %. У нас, як і у більшості розвинутих країн світу, спостерігається перевищення прямих податків над непрямими, хоча після 1995 р. (див. табл. 1.1) в Україні мало місце зниження ролі прямого оподаткування. Однак нестабільність податкової структури, як і податкової системи, є характерною ознакою податкової політики у нашій державі.

Наведені в таблиці 1.2 дані свідчать, що основні відмінності податкової структури України від систем оподаткування розвинутих країн стосуються окремих видів податків. Насамперед, це має відношення до системи прибуткового оподаткування. Так, у 1995 р. податок на прибуток підприємств в Україні становив 27,7 %, тоді як у Німеччині—тільки 2,8 %, а у Великобританії—9,3 %, що є близьким до максимального значення відповідного показника для розвинутих країн. Водночас прибутковий податок з громадян в Україні дорівнював усього 9,1 % (проти 36,3 % у США і 35,2 % у Швеції). Найнижчий його рівень серед країн, які розглядаються, спричиняє діаметрально протилежне співвідношення між прибутковим оподаткуванням юридичних і фізичних осіб. І хоча в останні роки в нашій державі зростала питома вага прибуткового податку з громадян, і дещо зменшувалася роль податку на прибуток підприємств, все ж Україні знадобиться досить багато часу для досягнення оптимального співвідношення складових у системі прибуткового оподаткування.

У системі непрямого  оподаткування в Україні кидаються у вічі істотні відмінності між універсальними і специфічними акцизами. У нас ПДВ сягає 25,8 %, тоді як у Великобританії — 19 %, а у США, які використовують податок з продажів,—тільки 7,9 %. При цьому в Україні на специфічні акцизи припадало всього 2,3 %, що є значно меншим, ніж у провідних державах: у США—7,7 %, у Великобританії—14,1 %. І хоча скрізь спостерігається переважання універсальних акцизів, воно е не настільки значним, як в Україні, а в США співвідношення майже рівноцінне: 7,9 % — податок з продажів і 7,7 % -специфічні акцизи.

Таким чином, підбиваючи підсумки порівняльного аналізу  податкової структури в Україні та в розвинутих державах, слід зазначити, що названі відмінності є не просто різним арифметичним співвідношенням окремих груп і видів податків. Це відображення різних ідеології та спрямованості податкової політики. Скільки б не говорилося про послаблення податкового тиску на підприємства, за умов тієї податкової структури, що існує в Україні, зробити це дуже складно. Тому так важливо послідовно і цілеспрямовано, поступово, крок за кроком, але постійно і наполегливо вдосконалювати податкову структуру нашої держави.

Структурно-логічна  схема  ПДВ представлена на рис.1.4

Рис.1.4 Структурно – логічна схема ПДВ

Іншим непрямим податком є акциз.

Походження терміна «акциз» пояснюється по - різному:

1) excidere - робити надрізи  на бірках, що означають сплату  податку ;

2) ciseaux - ножниці, що визначають розходження в ціноутворенні;

3) accidere - відсікання, відрізання частини ціни товару при акцизі;

4) assidere - накладати, установлювати .

Схема акцизного збору  представлена на рис.1.5.

Рис.1.5 Структурно – логічна схема акцизного збору

Акцизи були відомі вже в Древньому Римі, де податки з внутрішнього споживання використовувалися досить широко. У Західній Європі система акцизів уперше вводиться в Голландії під час війни з Іспанією й у XVI сторіччі була настільки поширеною, що деякі предмети оподатковувалися по п'ять-шість разів. Прямування акцизів по Європі проходило дуже складно і їх впровадження сприймалося насторожено, при цьому акциз і одержав другу назву - «голландського чорту». У Росії акцизи вперше з'являються при Петpі Великому, хоча податки, по своїй природі схожі з ними, були давно. Так, у 1574 році в жалуваній грамоті Великого князя Василія Івановича мешканцям міста Смоленська було продиктовано стягувати з м'ясників при забої «яловичини» по півгрошу (акциз із м'яса). На початку 17 сторіччя згадується про збір із темянного майстерності (ладану) - по 7 алтин із пуда, а про медяну данину і брашне мито згадується в 10 сторіччі. Самий же термін «акциз» уперше зустрічається в регламенті 1719 р. штатс-контор- колегії, що, певне, запозичав Петро I із шведського законодавства, згадуючи в регламенті «про митну і акцизну контору».

Отже, історичний екскурс  і характеристика непрямих податкових важелів дозволяє стверджувати, що вони грають велику роль в формуванні державного бюджету країни, оскільки займають майже четверту частину в загальній сумі всіх надходжень до бюджету.

2. Особливості нарахування ПДВ та акцизного збору

Приблизно в третині  держав, де стягується ПДВ, встановлено  єдину податкову ставку (Аргентина, Бразилія, Великобританія, Данія, Нова Зеландія, Фінляндія, Японія та ін.). Розмір єдиної ставки коливається від 3 до 28%. Найнижча з єдиних ставок застосовується в Японії (3,6%), Панамі (5%), у ряді інших країн Латинської Америки (6—7%). Найвищі — в Чехії та Словаччині (23%), в Данії (22%), Болгарії (20%). Високі єдині ставки було встановлено при введенні податку в деяких країнах СНД — у Білорусі, Казахстані, Росії (28%). У середньому ж по всіх країнах, які мають єдині ставки, її розмір становить 17—18% (Бразилія, Великобританія, Фінляндія, Канада та ін.).

Однак більшість країн  встановлюють декілька ставок податку  на додану вартість — від двох (Німеччина, Норвегія, Україна) до п'яти (Ірландія, Марокко, Туреччина, Франція) і навіть шести (Бельгія). Багато країн мають три ставки (Ізраїль, Нідерланди, Португалія) або чотири (Греція, Італія, Румунія).

Одна із ставок є головною. Її називають стандартною, або нормальною. Вона коливається від 7—10 до 22—25% (інколи вище). Найвищі із стандартних ставок при введенні ПДВ було встановлено в деяких країнах Східної Європи (в Угорщині — 25%). Найнижча із стандартних ставок діє в Німеччині (7%). У середньому ж стандартна ставка дорівнює 17—18% (Греція, Нідерланди, Португалія, Франція). Винятком із загального правила є Малаві, де встановлено надзвичайно високу стандартну ставку — 35% .

Поряд із стандартною  ставкою встановлюються одна або  декілька знижених ставок. Зазвичай вони застосовуються до товарів першої необхідності. Розміри знижених ставок можуть коливатися від 1—2 до 10% (дуже рідко — вище). Найнижча із скорочених ставок застосовується в Бельгії (1%). Поряд з нею діють дві інші знижені ставки (6 та 7%). У Франції скороченими є три ставки (2,1; 4; 5,5%). Найвища із скорочених ставок при введенні податку була встановлена Угорщиною (15%).

Щодо деяких товарів, навпаки, встановлюються завищені ставки. Розмір їх коливається в середньому від ЗО до 50%, а інколи і значно вище. Завищені ставки стосуються предметів розкошу, до яких можуть відноситись коштовні вироби, автомашини, косметика, електроприлади тощо. У Норвегії завищена ставка може сягати 125%, у Кенії — 270%.

Як можна бачити, амплітуда  коливань ставок доволі значна. В Італії, де встановлено три ставки, стандартна ставка дорівнює 19%, знижена — 4,9, завищена — 38%. Греція встановила традиційний європейський ПДВ з місцевими поправками на ставки: стандартна ставка дорівнює 18%,завищена — 36, знижена — 3% (газети, журнали, книги) і 8% (предмети першої необхідності).

Особливістю ПДВ є  так звана нульова ставка. Вона встановлена у Великобританії, Греції, Ірландії, Нідерландах, Португалії, у 1997 році встановлена в Україні. Нульова ставка і звільнення від оподаткування — не одне й те ж. Нульова ставка — це ставка податку, який, у принципі, стягується, але за ставкою 0 відсотків. У цьому розумінні нульова ставка має такі ж наслідки, як і звільнення від податку. Однак підприємець, котрий сплачує податок за нульовою ставкою, отримує право на повернення всієї суми ПДВ, що входить у вартість товарів та послуг, які придбаваються ним у процесі виробництва товарів. Подібна пільга ставить його в більш вигідні умови порівняно з тими підприємцями, котрих просто звільнено від сплати податку.

У деяких країнах коло товарів, до яких застосовується нульова  ставка, дуже широке; в інших — дуже обмежене. У Великобританії, наприклад, за допомогою нульової ставки фактично звільнено від сплати податку майже всі продовольчі товари (за винятком шоколаду, кондитерських виробів, алкогольних напоїв). За нульовою ставкою оподатковуються також такі послуги, як каналізація та водопостачання (якщо вони не для промислових цілей). Нульова ставка застосовується до книг, періодичних видань, перевезення пасажирів тощо.