ВСТУП 

     Глобальна економічна інтеграція змінила характер міжнародних відносин, який виявляється  насамперед у зростанні взаємодії  економічних політик окремих  держав та їх взаємозалежності. При  формуванні ефективної економічної  системи господарювання особливу роль відіграють зовнішньоекономічні відносини – вони стають одним з визначальних факторів економічного зростання. Акценти зовнішньоторговельної політики зміщуються у бік національних економік, що потребує докорінного реформування внутрішньої економіки з урахуванням тенденцій світогосподарського розвитку.

     Зростаюча масштабність міжнародних торговельно-економічних  відносин, поява нових форм та методів  міжнародної торгівлі, її ускладнення  та динамізація об’єктивно обумовили  формування системи регулювання  міжнародного обміну товарами та послугами, яка являє собою сукупність взаємопов’язаних принципів, норм, правил та процедур впливу на формування регіональних і товарних структур експорту та імпорту за допомогою політичних, економічних, фінансових, правових та адміністративних інструментів. Інституційно торговельно-економічна глобалізація здійснюється у межах Світової організації торгівлі (СОТ), членами якої на сьогодні є 153 країни.

    На підставі подій, які сталися 16 травня 2008 року, тобто Україна стала повноправним членом Світової організації торгівлі, розкриття сутності торгівельної політики, її методів регулювання, а також виявлення нових тенденцій та перспектив співробітництва України з СОТ, набувають особливого значення .

     Реформування  зовнішньоторговельного режиму України відповідно до принципів та норм системи СОТ може й повинно стати чинником стабільного й передбачуваного розвитку національної економіки, транспарентності економічних реформ, привабливості нашого економічного середовища для вирішення питань формування раціональних експортних та імпортних потоків, скорочення дефіциту державного бюджету, залучення іноземних інвестицій. Саме оновлена система регулювання зовнішньоторговельних відносин з прорахованими питаннями адаптаційного періоду членства в СОТ має стати відчутним поштовхом інтегрування України до світового економічного співтовариства як повноправного й стабільного партнера.

     Практичні проблеми регулювання міжнародних економічних відносин за допомогою митно-тарифної політики знайшли відображення у світовій економічній теорії. Перші спроби осмислення та обґрунтування доцільності застосування митно-тарифних регуляторів як заходів впливу на зовнішньоекономічні зв’язки були здійснені у працях меркантилістів, засновників класичної економічної теорії А. Сміта та Д. Рікардо, представників неокласичної теорії міжнародної торгівлі Дж. Ст. Мілля, А. Маршалла, Ф. Еджворта та дослідників державної економічної політики Дж. Кейнса, В. Ойкена, Я. Тінбергена. Вагомий внесок у дослідження торгівельної політики зробили відомі вчені Е. Хекшер, Б. Олін, В. Столпер, П. Самуелсон, В. Леонтьєв, Р. Болдвін, Б. Джагдіш, П. Ліндерт, П. Кругман, М. Обстфельд, М. Корден, Дж. Вінер, А. Гамільтон,Ф. Ліст, Ф. Рут, Г. Флемм.

     Проблема становлення національної регуляторної моделі зовнішньоторговельної діяльності в умовах співробітництва з СОТ розглядається у багатьох наукових працях українських авторів Зокрема, їй присвятили свої праці такі вітчизняні вчені як О.Білорус, В.Будкін, І.Бураковський, В.Геєць, А.Гончарук, О.П. Гребельник, Я.Жаліло, Д.Лук’яненко, В.Новицький, Ю.Пахомов, А.Поручник, А.Рум’янцев, В.Сіденко, А.Філіпенко, Т.Циганкова та багато інших.

     Не  зважаючи на достатньо вагомі обґрунтування  наслідків інтеграції України до міжнародної торгівельної системи, потребують подальшого розвитку та дослідження питання впливу членства України в СОТ на її макро- та мікроекономічну динаміку та аналіз проблем адаптаційного періоду і шляхів їх вирішення.

     Зазначені вище проблеми обумовили вибір теми дипломної роботи, визначили її мету й завдання, які потребують вирішення, окреслили основні напрями дослідження і підтверджують її актуальність

     Метою даної  дипломної роботи є дослідження регулювання зовнішньоторговельних відносин України в умовах взаємодії держави зі Світовою організацією торгівлі.

     Відповідно  до мети були поставлені і виконані наступні  завдання: 

• з’ясувати сутність і типи зовнішньоторговельної політики;
• охарактеризувати методи регулювання міжнародної торгівлі;
• дослідити процес регулювання міжнародної торгівлі в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі й Світової організації торгівлі;
• проаналізувати особливості й основні тенденції торгівельної політики провідних країн-членів СОТ;
• визначити основні риси та тенденції митно-тарифної політики України;
• обґрунтувати пріоритети в процесі трансформації сфери регулювання на шляху до відповідності міжнародним нормам й принципам СОТ;
• виявити проблеми адаптаційного періоду членства України в СОТ й можливі шляхи їх вирішення.

    Теоретична  та методологічна основа дипломного дослідження побудована на використанні базових положень економічної теорії, методичних підходів вітчизняних та зарубіжних авторів до проблем регулювання світової торгівлі. Для досягнення поставленої у роботі мети автором було використано традиційний арсенал різноманітних взаємопов’язаних загальнонаукових та спеціальних методів економічного дослідження. Серед них – методи наукового абстрагування, історико-логічний, аналізу та синтезу, індукції і дедукції, статистичний, метод порівняльного аналізу тощо.

     Інформаційну базу дослідження складають законодавчі та нормативно-правові акти з питань реалізації митно-тарифної політики в Україні, нормативні акти Державної митної служби України, офіційна статистична звітність Державного комітету статистики України, офіційні матеріали Світової організації торгівлі, інформаційні матеріали Міністерства економіки України,інформаційно-аналітичні матеріали та експертні оцінки фахівців у галузі сучасної регулятивної політики зовнішньоторговельної діяльності,  публікації у вітчизняних періодичних виданнях, інформація із всесвітньої комп’ютерної мережі Internet.

     Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, структурованих шістьма параграфами, методичних і практичних рекомендацій, висновків, списку літератури, що нараховує 81 джерело, та  додатків. Основні висновки щодо напрямів удосконалення державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності України в умовах  гармонізації з нормами й правилами СОТ та пропозиції щодо шляхів вирішення проблем адаптаційного періоду викладені в "Практичних рекомендаціях". Теоретичний матеріал із проблеми дипломної роботи й можливості його викладення у навчальному процесі у ВНЗ представлені у вигляді "Методичних рекомендацій". Висновки з усієї дипломної роботи дозволяють завершити дослідження обраної теми з позицій, як теоретичного, так і практичного підходів.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

     1.1 Сутність і типи зовнішньоторговельної політики

     Процес  ефективного функціонування будь-якої економічної системи залежить від багатьох чинників: вибору оптимальної моделі господарювання; визначення головних рушійних сил, які стимулюють рух у певному напрямку; відпрацювання механізму реалізації даного вибору. Всі ці питання вирішуються при формуванні економічної політики держави.

     Однією  з основних складових економічної  політики є зовнішньоекономічна політика. Зовнішньоекономічна політика — це сукупність цілеспрямованих державних заходів щодо реалізації економічного потенціалу країни на зовнішньому ринку та задоволення власних потреб за рахунок товарів і послуг іноземного виробника.

    Головним завданням зовнішньоекономічної політики будь-якої країни є створення сприятливих умов для забезпечення конкурентоспроможності країни у світовому торговому просторі. Передусім, це передбачає урахування загальносвітової тенденції лібералізації торгівлі - ліквідації перешкод на шляху вільної торгівлі товарами і послугами. Справді, в певному сенсі свобода торгівлі - це єдиний режим, до якого можуть прагнути уряди, оскільки тільки вона передбачає створення найсприятливішого клімату для приватного підприємництва і допомагає максимальному міжнародному переливанню товарів, капіталів, робочої сили і технологій. З іншого боку, загострення міжнародної конкуренції, світові фінансової кризи, коливання валютних курсів, дефіцит платіжних балансів тощо створюють серйозну загрозу інтернаціоналізованій національній економіці. Логіка конкурентної боротьби спонукає державу до активної допомоги національним виробникам не тільки в оволодінні новими ринками, але й у цілеспрямованому встановленні протекціоністських перешкод для іноземних виробників.

     Зовнішньоторговельна  політика — це державна політика, яка  впливає на зовнішню торгівлю через податки, субсидії, прямі обмеження експортних та імпортних операцій. Об'єктом регулювання зовнішньоторговельної політики є товаропотоки між країнами. До основних цілей зовнішньоторговельної політики відносяться: зміна обсягу експорту й імпорту, структури зовнішньої торгівлі, співвідношення експортних та імпортних цін, а також забезпечення країни необхідними ресурсами.

    Розрізняють три основних підходи до регулювання міжнародної торгівлі:

• система однобічних заходів, за якої інструменти державного регулювання використовуються урядом країни в однобічному порядку без узгодження з торговим партнером;
• укладання двосторонніх угод, у яких узгоджуються заходи торгової політики між торговими партнерами;
• укладання багатосторонніх угод. Торгова політика узгоджується і регулюється країнами-учасницям (Генеральна угода про тарифи і торгівлю, що входить до системи угод СОТ, угода в сфері Торгівлі кран-членів ЄС).

Держава може використовувати кожний з підходів і в будь-якому поєднанні.

     Основною рисою державного регулювання міжнародної торгівлі є застосування у взаємодії двох різних типів зовнішньоторговельної політики: лібералізації (політики вільної торгівлі) і протекціонізму. Ці два типи торгової політики характеризують ступінь втручання держави в міжнародну торгівлю.

     Під протекціонізмом розуміється державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів торгової політики.

     Протекціонізм - це складне і суперечливе явище в системі світових господарських зв'язків як у теоретичному, так і в практичному відношенні. Захист внутрішнього ринку окремих видів товарів і послуг від загрози зовнішньої конкуренції і компенсація наслідків недобросовісної конкуренції відносно національних виробників на міжнародних ринках, з одного боку, прискорює розвиток економіки. З другого боку, протекціоністські заходи гальмують розвиток економіки, якщо вони спрямовані на підтримку неконкурентоспроможних і безперспективних виробництв.

     Проте, незважаючи на всі суперечності, протекціонізм у зовнішньоекономічній політиці все частіше використовується країнами не тільки з метою реалізації зовнішньоекономічних пріоритетів, але й для розв'язання економічних і соціальних проблем, що мають суто внутрішнє походження. При цьому, як показує світовий досвід, політика протекціонізму може бути ефективною лише впродовж незначного періоду часу, який важливо використовувати для структурної перебудови згідно з вимогами світового торговельного обміну, які постійно удосконалюються - на перший план виходять не цінові чинники конкурентоспроможності, а готовність виробників до технологічних інновацій.

     При протекціонізмі виключається вільна дія ринкових сил. Передбачається, що економічний потенціал і конкурентоздатність на світовому ринку окремих країн - різні. Тому вільна дія ринкових сил може бути невигідною для менш розвинутих країн. Необмежена конкуренція з боку сильніших держав може призвести в менш розвинутих країнах до економічного застою і формування неефективної економічної структури.

     Найважливішим із представників протекціонізму, на наш погляд, можна вважати видатного ідеолога німецької буржуазії першої половини XIX ст. Фрідріха Ліста. Незважаючи на спадкоємний зв'язок, що поєднує його вчення з ученням меркантилістів, Ф.Ліст відійшов від меркантилістів далі, виступивши проти теорії А.Сміта як учення, що ґрунтується на принципі мінової цінності, Ф.Ліст протиставив їй власну теорію, як учення про продуктивні сили, виклавши свої погляди головним чином у праці «Національна система політичної економії», що у першому виданні побачила світ у 1841 році.

     Різниця між точкою зору Ф.Ліста і його попередників особливо чітко позначається в питанні про зовнішню торгівлю. Меркантилісти дивилися на зовнішню торгівлю як на джерело збагачення. А.Сміт вважав це джерело маловажним порівняно з іншими, але оцінював зовнішню торгівлю, як і меркантилісти, тільки з погляду її безпосередньої вигідності: вільна торгівля тим і добра, що дозволяє придбавати товари вигідніше, ніж це можливо в умовах високого мита [56, с. 106].

     Для Ф.Ліста ж питання про зовнішню торгівлю з прибутком, що досягається від неї, є лише окремим випадком загального питання про розвиток продуктивних сил і багатства, джерелом якого вони є [13, с. 56].

     Однак протекціонізм Ф.Ліста, як і система вільної торгівлі А.Сміта, не був позбавлений деяких винятків і застережень. Мито повинно було встановлюватися тільки для продукти тих галузей господарства, щодо яких існувало обґрунтоване припущення, що вони здатні розвинутися до такого рівня, щоб згодом обходитися без нього, оскільки природні умови для їх розвитку в даній країні сприятливі. Це, на думку вченого, мало стосуватися тільки ремесел і промисловості, бо тільки вони підкоряються законові зростаючої продуктивності, а отже, можуть за певних умов дійти такого ж рівня продуктивності, якого вони вже досягай за кордоном.

     Незалежно від практичної постановки питання про протекціонізм і свободу торгівлі, ідея протекціонізму знаходила усе більше прихильників. В американській літературі від самого початку існування протекціонізм був представлений досить сильно. Ідеї Ф.Ліста склалися під надзвичайно сильним впливом американського громадського діяча А.Гамільтона, який був міністром фінансів в уряді Дж.Вашингтона, а потім Ч.Кері [58;73].

     Під вільною торгівлею розуміється політика мінімального державного втручання в зовнішню торгівлю, що розвивається на основі вільних ринкових сил попиту та пропозиції.

     Таким чином, основним регулятором зовнішньої торгівлі в умовах політики лібералізації є ринок. Однак це не означає, що держава усувається від усякого впливу на торгівлю. Для надання максимальної свободи своїм господарюючим суб'єктам держава укладає договори з іншими країнами.

     Але у чистому вигляді цей напрям зовнішньоторговельної політики ніколи і ніде не застосовувався.

     Активними прихильниками класичної теорії вільної торгівлі в середині XIX ст. виступали українські економісти М.Бунге та І.Вернадський.

     Протекціонізм у торговельній політиці, на думку М.Бунге, є пережитком минулого, оскільки виробництво, що знаходиться під опікою держави, позбавляється стимулів суперництва, затримується здешевлення продукції і розвиток технічного прогресу. Свобода ж торгівлі, на його погляд, є одним із проявів свободи промисловості. Тому природний порядок речей, що складається в умовах вільної промисловості, як і вільної торгівлі, відповідає інтересам окремих індивідів і всього суспільства, оскільки ліквідуються захисні бар'єри, що йдуть на користь лише окремим особам, а не всьому суспільству в цілому [58;72].

     І.Вернадський, один із прихильників вільної торгівлі, критикував економічні школи, що пропонували урядові втручання в економіку. Його статті на сучасні теми відрізнялися використанням доктрини laisser-faire в економічних питаннях, і всі інші економічні школи він розглядав саме під цим кутом зору. І.Вернадський зауважував, що історичний досвід доводить позитивний вплив розвитку зовнішньої торгівлі на економічне зростання у країні. На його думку, за надмірно протекціоністської системи дорожчають ввезені в країну товари, скорочується їх споживання і, отже, рівень життя населення і ділова активність в економіці. За відсутності тарифів рівень цін знижується, споживання і рівень ділової активності в країні швидко збільшуються, що свідчить про економічне зростання.

     Більше того, він відзначав, що митна система, який би характер вона не мала, ставить перед собою фіскальні цілі. Але така система повинна бути визнана незадовільною, тому що тут уряди позбавляються значної частини доходу, який вони могли б одержувати при наявності вільної торгівлі.

     Незважаючи на те що послідовників школи фритредерів, які виступали за свободу торгівлі, було значно більше, теорія протекціонізму також одержала свій теоретичний розвиток і практичні підтвердження у XIX ст.

     Оригінальні ідеї про протекціонізм і вільну торгівлю висувалися економістом і істориком І.Янжулом. Він вважав, що державне невтручання і свобода торгівлі не є загальним законом людства. Вони призведуть до економічної гегемонії народів, у яких промисловість встигла розвинутися, над народами з менш розвиненою промисловістю. Обстоюючи протекціонізм, І.Янжул відзначав, що принцип невтручання стосовно до міжнародних промислових відносин вигідний для народів з розвиненою промисловістю, тобто в країнах, де склалася своя економіка і торгівля, як це мало місце в Англії. Для економічно розвинених країн необхідне існування інших народів, що доставляють хліб і необхідну сировину й у той же час вільно впускають, за принципом свободи торгівлі, іноземні товари до себе. Тоді з'являється можливість для промислово розвиненої країни економічно придушувати менш розвинені. Ця діяльність назавжди залишається привабливим промислом.

     Разом з тим І.Янжул доходить висновку, що протекціонізм може бути корисний тільки у випадку існування в даній країні всіх природних умов для розвитку того виду промисловості, який сприяє відродженню в ній внутрішньої конкуренції.

     Становлення теорії міжнародної торгівлі у XIX ст. являє собою приклад еволюції наукового вчення. Новий виток його розвитку означав поглиблення знань про міжнародну торгівлю, розширення меж її дослідження і підвищення рівня обґрунтування при збереженні основних постулатів фритредерства і протекціонізму. Фактично й сьогодні багатовікова дилема, що краще вільна торгівля чи протекціонізм, - до кінця не вирішена. В історії міжнародної торгівлі були періоди, коли чаша ваги схилялася то в один бік, то в інший. Наприклад, у 50-60 рр. для міжнародної економіки було характерним відсторонення від протекціонізму в бік більшої лібералізації і свободи зовнішньої торгівлі, а з початку 70-х рр. проявилась зворотна тенденція - країни почали відгороджуватися одна від одної все більшою сукупністю тарифних, а особливо нетарифних бар'єрів, захищаючі свій внутрішній ринок від іноземної конкуренції. Сучасна система регулювання зовнішньоторговельних відносин представлена

на рис. 1.1[49, с.10].

Рис. 1.1 Сучасна система регулювання зовнішньоторговельних відносин 

     У цілому дилема вибору між протекціонізмом і лібералізмом традиційно посідає одне із центральних місць у формуванні зовнішньоекономічної політики країн світу, що підтверджує як ретроспективний аналіз, так і оцінка сучасного стану національних систем регулювання зовнішньої торгівлі. Багато які з них досягли значних успіхів завдяки вмілому і своєчасному застосуванню заходів лібералізації або протекціонізму в зовнішньоекономічній політиці відповідно до реальної ситуації. Саме тому ефективна національна зовнішньоекономічна політика, як правило, полягає в оптимальному поєднанні заходів лібералізації і протекціонізму в кожний конкретний період.

     Також слід зазначити,що залежно від спрямованості товаропотоків розрізняють експортну та імпортну політику держави.

     Експортна політика держави спрямована на реалізацію на зовнішніх ринках товарів, стосовно яких країна має порівняльні переваги, стимулювання конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, підвищення серійності (масштабності) вітчизняного виробництва конкурентоспроможної продукції з метою розширення її вивозу на зовнішні ринки, тобто експортна політика спрямована на реалізацію економічного потенціалу країни на зовнішніх ринках.

     При цьому під експортним потенціалом розуміють певний обсяг товарів та послуг, які національна економіка в змозі виробити й реалізувати за межами своїх кордонів без збитків для себе і з максимальним прибутком.

     Вибираючи експортно-орієнтовану модель економічного розвитку, країна використовує зовнішні світові ринки як додатковий фактор економічного зростання.

     Імпортна  політика, як правило, спрямована на регулювання  імпорту з метою захисту вітчизняного ринку від іноземної конкуренції  та задоволення власних потреб за рахунок товарів іноземного виробництва.

     Основними напрямами імпортної політики є: обґрунтована політика імпортозаміщення та відповідні протекційні заходи стосовно товарів іноземного виробництва. При цьому основними інструментами регулювання імпорту є досить жорстка митно-тарифна система та застосування нетарифних бар'єрів.

    Отже, міжнародна торгівля безпосередньо пов'язана з економічними інтересами окремих країн. Ці інтереси переплітаються найскладнішим чином і нерідко заходять у протиріччя, що зумовлює необхідність цілеспрямованого впливу держави на торгівельні відносини з іншими країнами за допомогою тарифів і нетарифних методів регулювання.

2.     Тарифні  та нетарифні методи  регулювання міжнародної  торгівлі

     Одним із найбільш поширених регуляторів  зовнішньоекономічної діяльності є митний тариф. Практично всі країни світу за його допомогою вирішують різнобічні завдання: від захисту вітчизняного виробника до поповнення державного бюджету за рахунок коштів, вилучених на кордоні. Поняття митний тариф у вузькому розумінні — це систематизований перелік розмірів мита, що справляється при проходженні товарів через митний кордон країни, яка прийняла даний тариф, або групи країн, що об'єднали свої державні митні території в єдину митну територію — митний союз на підставі укладення між ними міжнародного договору. Прикладом може слугувати функціонування єдиних митних тарифів на території Європейської Спільноти.

     Митний  тариф містить деталізований  перелік товарів, що оподатковуються  імпортним, експортним і транзитним митом з наведенням способу нарахування, ставки мита, а також коефіцієнтів надбавок і знижок та переліку товарів, заборонених до ввезення, вивезення і транзиту відповідно до товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності.

     Митний  тариф можна розглядати також як конкретну ставку мита, яка застосовується при ввезенні певного товару на митну територію країни чи вивезенні його за її межі. У даному разі поняття митного тарифу повністю збігається з поняттям мита при переміщенні товарів через митний кордон країни і може визначатись як вид митного платежу, що стягується з товарів та предметів, які переміщуються через митний кордон держави [23,c.204].

     Водночас  в економічній літературі поняття  митного тарифу часто використовується у більш широкому розумінні — як особливий інструмент торговельної політики і державного регулювання внутрішнього ринку країни у його взаємодії зі світовим ринком, тобто це не конкретна ставка щодо визначеної групи товарів, а засіб регулювання зовнішньої торгівлі, який за термінологією визначається як «тарифне» регулювання. Тому інколи такі поняття, як «мито» та «митний тариф» розглядаються як еквівалентні[12,c.99].

     Незважаючи  на те, що мито за характером дії є  економічною категорією, його застосування може мати як економічний, так і політичний характер. Введення мита може бути засобом економічного тиску на відповідні держави або створення режиму найбільшого сприяння з політичних мотивів. Тому, з точки зору мотивації, доцільно визначити економічну і торговельно-політичну роль митного тарифу ( рис. 1.1).

     Економічна  роль митного тарифу пов'язана передусім  з тим, що, впливаючи на ціну товару та відмежовуючи національний ринок  від світового, підвищуючи рівень цін  на товари, мито активно впливає  на конкурентоспроможність товару, що, в свою чергу, позначається і на рівні накопичення капіталу, темпах розвитку, нормах прибутку в окремих галузях економіки, нівелюючи різницю, що склалася в міжнародних і національних умовах виробництва.  

     Рис. 1.1. Систематизація функцій митного тарифу [12,c.100] 

     Тобто роль мита в економічному контексті полягає у:

• створенні вартісного бар'єра, який підвищує ціну товару, незалежно від застосованого експортного, імпортного чи транзитного мита;
• збільшенні внутрішньої зайнятості. Сукупні витрати у відкритій 
  економіці складаються із витрат споживачів, капіталовкладень, державних витрат, чистого експорту (під чистим експортом розуміють різницю між експортом та імпортом). Збільшення сукупних витрат внаслідок скорочення імпорту стимулює внутрішньо економічний розвиток, оскільки збільшуються доходи і зайнятість;
• стимулюванні державою розвитку окремих галузей економіки чи підприємств. Передусім мова йде про захист молодих галузей. Тимчасовий захист молодих національних фірм від жорсткої конкуренції іноземних корпорацій дозволяє галузям, що утворюються, зміцніти і стати ефективними виробниками;
• надходженні коштів до Державного бюджету країни;
• захисту від демпінгу. Митні тарифи необхідні для захисту вітчизняних фірм від іноземних конкурентів, які реалізують свою продукцію за цінами, нижчими за собівартість [23,c.205].

     Таким чином, можна зробити висновок, що більшість країн світу, використовуючи митний тариф у своїй зовнішньоекономічній політиці, вирішують низку завдань, таких як:

• захист економіки країни від негативного впливу іноземної конкуренції (митний тариф завжди погіршує конкурентні умови функціонування іноземних виробників на даному ринку);
• забезпечення умов для ефективної інтеграції країни зі світовим економічним простором (митні тарифи широко використовуються з метою поліпшення умов доступу національних товарів на іноземні 
  ринки);
• підтримання раціонального співвідношення вивезення і ввезення товарів, валютних надходжень і витрат на території країни (митні та рифи впливають на стан платіжного балансу країни);
• створення умов для прогресивних змін у структурі виробництва і споживання товарів;
• раціоналізація товарної структури вивезення і ввезення товарів.