Сутність прибутку як економічної категорії

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ, РОЗПОДІЛУ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ

1. Сутність прибутку як економічної категорії

Прибуток є  однією з основних категорій товарного  виробництва. Це не лише економічна категорія, а передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу  національного доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які складаються  в процесі первинного розподілу  доходу, його перерозподілу і кінцевого використання.

Головною метою  діяльності будь-якого підприємства є одержання прибутку та використання його в інтересах учасників, для  розвитку виробництва та вирішення  соціальних завдань суспільства.

З наукової точки  зору прибуток можна розглядати з трьох аспектів: 1) сума, що складає різницю між доходами і витратами; 2) дохід, що одержаний від якої-небудь діяльності; 3) приріст, збільшення чого-небудь [15].

Виходячи з  теорій прибутку, можна сказати, що:

–  прибуток є платою підприємцю за ризик, за його послуги, за вкладений у виробництво капітал, а також за виконання організаційно-економічних функцій (компенсаційна теорія);

– прибуток виникає  через недосконалість ринку, слабкість  конкуренції і можливість підприємств  утримувати монопольні переваги, що досягаються, зокрема, шляхом упровадження інновацій (функціональна теорія);

– прибуток є  результатом взаємодії одного або  декількох факторів виробництва (факторна теорія);

– прибуток є  перетвореною формою додаткової вартості, що створюється вирахуванням з продукту праці робітників на користь підприємця, це неоплачена праця найманих працівників (трудова теорія);

–прибуток є  психологічним фактором, тобто підприємці заради виробництва й нагромадження  жертвують своїм добробутом, утримуються  в повсякденному використання коштів на особисте споживання і завдяки цьому отримують прибуток (психологічна теорія);

прибуток –  це узагальнюючий  показник фінансових  результатів господарської діяльності підприємства; визначається як різниця  між виручкою від господарської діяльності і сумою витрат на цю діяльність, з вирахуванням податків та зборів;

прибуток —  кінцева мета і рушійний мотив  ринкової економіки, головний стимул і  основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми)[38].

Важлива роль прибутку зумовлена його функціями: оціночної, розподільчої, стимулюючої, соціальної.

1. Оціночна — характеризує ефект господарської діяльності підприємства, а за величиною прибутку визначається його фінансова стійкість та інвестиційна привабливість.
2. Розподільча — полягає в тому, що прибуток використовується як  інструмент  розподілу  результатів  господарської  діяльності підприємства для задоволення потреб держави, найманих працівників, власників і господарюючої системи.
3. Стимулююча — прибуток визначає мету діяльності підприємства і є джерелом забезпечення його сталого розвитку і стійкого фінансового стану.
4. Соціальна —  прибуток  через  його  розподіл  задовольняє  різноманітні соціальні потреби персоналу підприємства, його власників, населення на регіональному рівні та суспільства в цілому [12].

Етична  поведінка,  яку  очікують  від  власників  підприємства,  відображає справедливий взаємозв’язок прибутку і загального добра. Тому створеного прибутку повинно  бути достатньо не тільки для задоволення  фінансових потреб самого підприємства, а й для фінансування суспільних потреб.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина вартості продукту, яки залишається після покриття витрат виробництва. Уособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Необхідний  і додатковий продукт - це категорії  виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого  продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати.

Додатковий  продукт - чистина чистого продукту, створювана безпосередніми виробниками  понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина  заново створеної вартості, виробленої і реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми [14].

Отже, об'єктивна  основа існування прибутку пов'язана  з необхідністю первинного розподілу  додаткового продукту. Прибуток - це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва - це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.

Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають  об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва  й розподілу суспільного продукту, національного доходу.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат  фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання,що формується на мікрорівні. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

Зміни в обсягах  і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки, свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвиток ринкових відносин; ціноутворенням.

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його операційний прибуток. Операційний  прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітній  період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій [15].

З прийняттям Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (від 27.04.2010р.) податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням балансового прибутку підприємства.

Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, формування фінансових ресурсів підприємств.

Прибуток підприємства — це перевищення доходів від його діяльності над  сумою  видатків;  він являє собою єдину форму його власних нагромаджень [16].

Прибутковість та дохідність підприємства є одним  з найголовніших показників, що відображають фінансовий стан підприємства. Вони визначають мету підприємницької діяльності. Основний результат діяльності підприємства визначається за допомогою показників, які діляться на: абсолютні та відносні.

Абсолютний  показник – це прибуток підприємства; відносний показник – це прибутковість (рентабельність) підприємства.

Прибуток  синтезує  в  собі всі найважливіші  сторони  роботи підприємства.

Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:

• нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
• розширювати,  орієнтуючись на ринок, асортимент  і  якість продукції;
• впроваджувати заходи щодо підвищення  продуктивності  праці своїх працівників;
• зменшувати  витрати на виробництво (реалізацію)  продукції (тобто її собівартість);
• з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є  у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;
• зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
• грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;
• вміти  найбільш  доцільно розміщати  (вкладати)  одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту [29].

Доход широко використовується у загальному, економічному та побутовому рівні. Можна говорити про національний дохід держави, доход громадян, дохідність підприємства. Досить часто цим поняттям визначають загальну суму грошових надходжень підприємства від реалізованої продукції, виконаних робіт або послуг.

Прибуток є  основне джерело розвитку підприємства, науково-технічного вдосконалення  його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування [49].

Прибуток як важлива економічна категорія ринкових відносин визначає такі функції:

1) характеризує  економічний ефект – він служить  кінцевим фінансовим результатом.  Разом з тим на величину  прибутку, його динаміку, які залежать і не залежать від підприємства. Практично поза межами підприємства знаходяться кон’юнктура ринку, рівень ціни на матеріально-сировинні і паливно-енергетичні ресурси, норми амортизації.

Від підприємства залежить рівень цін на реалізовану  продукцію, зарплату, рівень господарювання, компетентність керівників, конкурентоспроможність продукції, організація виробництва і праці, продуктивність праці, фінансове планування.

2) прибуток відіграє  стимулюючу функцію – він одночасно  є фінансовим результатом і  основним елементом фінансових ресурсів підприємства. Самофінансування визначається отриманим прибутком. Доля чистого прибутку має бути достатньою для фінансування виробничої діяльності соціального розвитку колективу і матеріального стимулювання.

3) прибуток джерело формування бюджетів різних рівнів. Він поступає в бюджет у виді податків і використовується для фінансування державних, інвестиційних, виробничих, науково-технічних і соціальних програм [41].

Прибуток –  це та частина виручки, що залишається  після відшкодування всіх витрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства. Він характеризує перевищення надходжень над витратами, характеризує мету підприємницької діяльності і береться як головний показник результативності підприємства [42].

Існує декілька видів прибутку:

1) загальний  прибуток – це фінансовий результат  від здійснення усіх видів  діяльності підприємства до оподаткування;

2) чистий прибуток  – це загальний прибуток підприємства, що залишився після сплати  податку на прибуток (обчислюється  шляхом вирахування із загального прибутку податку).

Розподіляючи  чистий прибуток, необхідно домагатися оптимізації пропорцій між його капіталізованою і спожитою сумами з метою  забезпечення:

а) необхідного  обсягу інвестицій для розвитку підприємства, формування власного капіталу та зростання балансової і ринкової вартості внесків власників;

б) необхідної величини прибутковості на інвестований капітал  власникам підприємства.

Оскільки прибуток показує абсолютний ефект діяльності без урахування використаних при  цьому ресурсів, він доповнюється показником прибутковості (рентабельності).

Підприємство  завжди орієнтовано на прибутковість — здатність створювати прибуток. Це такий відносний показник, який характеризує рівень віддачі витрат або ступінь використання ресурсів, що є в наявності, в процесі виробництва і реалізації продукції.

На масу прибутку впливають фактори, які визначають обсяг виробництва, і ціна, за якою реалізується продукція. Але основний і визначальний фактор збільшення прибутку — це зниження витрат виробництва.

Самі витрати  виробництва перебувають під  впливом цілої низки факторів, головним серед яких є використання досягнень науки і техніки, що матеріалізуються у виробництві  в більш удосконалених засобах  виробництва та в більш кваліфікованій робочій силі.

Незважаючи на те що залучення додаткових, більш досконалих факторів коштує більших витрат, їх високоефективна віддача перекриває витрати на залучення. Іншим фактором зниження витрат і, відповідно, збільшення прибутку є зниження ціни на економічні ресурси. Це сприяє розширенню масштабів виробництва з тими самими фінансовими ресурсами.  На норму прибутку впливає економічна політика держави. Держава через свою фіскальну політику може створити сприятливі умови для функціонування капіталу в певній сфері [7].

Не залежно від формування стратегічних цілей діяльності підприємства на майбутній період обов’язковим є забезпечення прибутковості підприємства. Прибутковість можна розглядати не тільки як ціль, але і як основну умову ділової активності підприємства, як її результат, ступінь ефективності здійснення функцій підприємства по обслуговуванню ринку і споживача та по рішенню власних підприємницьких задач.

Підприємство  може отримати  прибуток тільки при  певному об’ємі товарообігу, який в  свою чергу передбачає відповідність об’єму і структури реалізованих товарів, об’єму і структури споживчого попиту, тобто цільова функція підприємства – отримання прибутку - не суперечить цілям суспільства, яке прагне до задоволення своїх потреб, а направлена на їх досягнення.

Підприємство, яке розробляє свою стратегію на перспективу, завжди прагне до максимізації отриманого прибутку, тому що це є одною з умов для рішення виробничих і соціальних задач. Для забезпечення стабільності положення підприємства на ринку необхідно визначити економічні кордони  об’ємів його діяльності, порушення яких може привести до банкрутства підприємства.

В світовій практиці для визначення цих кордонів  використовуються поняття “точка беззбитковості ” (“мертва точка ”) і “точка мінімальної рентабельності ”. Під точкою беззбитковості розуміють такий об’єм товарообороту підприємства, при якому сума отриманого прибутку рівна сумі поточних затрат. Під точкою мінімальної рентабельності розуміють такий об’єм товарообігу підприємства, при якому сума доходів не тільки відшкодовує поточні витрати на ведення діяльності, але і створює прибуток, розмір якого після виплати податків задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений  капітал [30].

Отже, одержання  прибутку як фінансового результату підприємства є підтвердженням досягнення мети його діяльності, але він не показує рівня ефективності використання ресурсів, затрачених на його досягнення.

1.2. Джерела  формування прибутку та фактори,  що на нього впливають

На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.

Крім цього, на формування прибутку впливають різні  фактори, які можна класифікувати  таким чином:

• матеріально-технічні — використання більш прогресивних і економічних основних засобів  і виробничих запасів;

• організаційно-управлінські — створення нових об’єктів господарської  діяльності та інформаційного забезпечення прийняття управлінських рішень;

• економічні —  пошук внутрішніх резервів господарської  діяльності шляхом аналітичних досліджень;

• соціальні — забезпечення належних умов праці, відпочинку і підвищення кваліфікації персоналу;

• екологічні —  виробництво  екологічно  чистої  продукції  та застосування безвідходних технологій;

• ринково-маркетингові — формування попиту покупців;

• господарсько-правові —  формування  державою  довгострокової (стратегічної) і поточної (тактичної) економічної і соціальної  політики,  спрямованої  на  реалізацію  та  оптимальне  узгодження інтересів суб’єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому;

• адміністративні  —  організація  державного  управління  підприємницькою  діяльністю  суб’єктів  господарювання  через  державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування, сертифікацію та стандартизацію, застосування нормативів та лімітів, регулювання цін і тарифів, створення інвестиційних, податкових та інших пільг, надання дотацій, компенсацій та субсидій.

Є кілька стратегій  формування  прибутку:

• перший — передбачає, що реалізація товару відбувається за максимально можливими цінами при мінімальних обсягах;
• другий — протилежний першому, коли ціни визначаються мінімальними, а обсяг реалізації при цьому максимально зростає;
• третій — золота  середина,  ціни  і обсяги  реалізації  формуються між максимальною і мінімальною величинами при забезпеченні максимального прибутку.

Одержання прибутку забезпечується умовами беззбиткової діяльності підприємства, при якій споживча вартість (чистий дохід) об’єкта  господарювання:

• збільшується, а витрати на його створення зменшуються;
• збільшується, а витрати на його створення не змінюються;
• збільшується більшими темпами, ніж витрати на його створення;
• не змінюється, а витрати на його створення зменшуються;
• зменшуються меншими темпами, ніж витрати на його створення.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства у впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Основним джерелом формування прибутку підприємства є дохід від його основної діяльності. На рівень прибутку вливає розмір доходу, ставка податку на додану вартість та ставка податку на прибуток, а також сума загальновиробничих та накладних витрат.

Також прибуток підприємств формується за рахунок таких джерел: продаж (реалізація) продукції (послуг), продаж іншого майна, позареалізаційні операції.

Існує ряд доходів  і витрат, які враховуються при  оподаткуванні прибутку підприємства.

Доходи- це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій , матеріальній або нематеріальній формах як  на території України, так і за її межами [31].

До складу доходів, які враховуються при визначенні об’єкта оподаткування (прибутку), включаються: доходи від операційної діяльності, які складаються, у першу чергу, з доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг; інші доходи, що включають доходи у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, від операцій оренди/лізингу, за операціями в іноземній валюті, суми штрафів, безповоротної фінансової допомоги, доходи від реалізації необоротних активів тощо.

Прибуток підприємства визначається шляхом послідовного віднімання собівартості та інших витрат підприємства від доходів за звітний період.

Отже, витрати – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з витрат операційної діяльності та інших витрат [31].

Розрахунок  податку на прибуток підприємства здійснюється наступним чином:  визначається податкова  база, яка множиться на ставку податку.

Згідно законодавства  ця ставка зменшиться у 2012р. до 21%, у 2013р. до 19% та з 2014р. - до 16%.

Податковою  базою для податку на прибуток є грошове вираження прибутку як об’єкта оподаткування [31].

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників.

Із загального прибутку сплачується податок згідно чинного законодавства. Прибуток, що залишається після оподаткування  – чистий прибуток та використовується згідно зі статутом підприємства і ділиться на 2 частини:

1) прибуток, що  спрямовується за межі підприємства  у вигляді виплат власникам  підприємства, персоналу, як заохочувальний  засіб, на соціальну підтримку,  благодійність;

2) прибуток, що  залишається в розпорядженні  підприємства і є фінансовим джерелом його розвитку і спрямовується на розвиток виробництва та інвестиційну діяльність та резервний фонд на компенсацію непередбачених відхилень.

Для більшості  підприємств основне джерело  прибутку пов'язане з його виробничою та підприємницькою діяльністю. Ефективність його використання залежить від знання кон'юнктури ринку та вміння адаптувати розвиток виробництва до постійно мінливої кон'юнктури [32].

Величина прибутку залежить від правильності вибору виробничого  профілю підприємства з випуску продукції (вибір продуктів, що користуються стабільним або високим попитом) чи надання послуг; від створення конкурентоспроможних умов продажу своїх товарів і надання послуг (ціна, строки поставки, обслуговування покупців, після продажне обслуговування і т.д.); від обсягів виробництва (чим більше обсяг виробництва, тим більше маса прибутку); від зниження витрат виробництва.

На зміну  прибутку впливають дві групи  факторів: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх факторів відносяться  природні умови; транспортні умови; соціально-економічні умови, рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків; ціни на виробничі ресурси та ін.

Внутрішніми факторами  зміни прибутку можуть бути основні  фактори (обсяг продажів, собівартість продукції, структура продукції  і затрат, ціна продукції); неосновні фактори, пов'язані з порушенням господарської дисципліни (неправильне встановлення цін, порушення умов праці і якості продукції, що ведуть до штрафів і економічних санкцій та ін.)

При виборі шляхів збільшення прибутку орієнтуються в основному на внутрішні фактори, що впливають на величину прибутку. Збільшення прибутку підприємства може бути досягнуто за рахунок збільшення випуску продукції; поліпшення якості продукції; продажу зайвого устаткування та іншого майна або здачі його в оренду; зниження собівартості продукції за рахунок більш раціонального використання матеріальних ресурсів, виробничих потужностей і площ, робочої сили і робочого часу; диверсифікації виробництва; розширення ринку продажу і т.д. [28].

Стабільне зростання прибутку — це результат ефективного управління фінансами господарюючого суб'єкта в цілому. Тому управління прибутком можна розглядати як у широкому, так і вузькому розумінні.

Збільшення  доходів підприємства можливе за рахунок розширення ринків збуту  продукції та освоєння виробництва нових видів продукції. При цьому збільшення доходів за рахунок підвищення ціни реалізації продукції можливе лише при освоєнні нових видів продукції, які користуються підвищеним попитом у споживачів. При збільшенні обсягів реалізації продукції, як правило, ціна реалізації зменшується, а вигоду підприємство отримує переважно за рахунок зростання загального обсягу виручки від реалізації.

Зростання доходів  підприємства насамперед забезпечується ефективною маркетинговою політикою та розробкою нових перспективних видів продукції, на які очікує споживач. Ці напрями діяльності не є безпосередньо напрямами фінансового менеджменту. Однак і маркетингові дослідження, і науково-технічні розробки потребують значних витрат, тому фінансові менеджери підприємства повинні знаходити оптимальне співвідношення між розміром таких витрат та можливою вигодою в результаті збільшення доходів, поліпшення конкурентної позиції підприємства на ринку, зростання його економічного потенціалу та фінансової стійкості. Для цього необхідно розробляти стратегії розширення виробництва, освоювати нові перспективні напрями діяльності та складати відповідно до цих стратегій бізнес-плани.

Зменшення витрат полягає насамперед у проведенні аналізу витрат. Аналізу підлягають склад та структура операційних витрат, зокрема виробнича собівартість, адміністративні витрати, витрати на збут, основні складові виробничої собівартості, а також позаопераційні витрати. В результаті аналізу виявляють резерви скорочення матеріальних витрат, витрат на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих на виробництві, та працівників апарату управління [25].

Перед проведенням  аналізу попередньо з'ясовують, які  витрати значною мірою визначаються фінансовою політикою підприємства, а які переважно залежать від зовнішніх чинників. Враховують також характер виробництва, тобто матеріаломістким чи трудомістким воно є. Концентруючи увагу на найвагоміших складових витрат і тих, що переважно визначаються внутрішніми чинниками, фінансові менеджери підприємства визначають шляхи скорочення витрат, які не призводять до негативних наслідків, наприклад, зниження продуктивності праці, зростання підприємницьких ризиків загалом і ризиків в операційному циклі, зокрема зниження якості продукції тощо [8].