Відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства

 

 

КОЛЕДЖ КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

 

 

 

 

ДОПУЩЕНО ДО ЗАХИСТУ

Голова циклової комісії

землевпорядкування

 

_________

«    » червня  2015 року

 

 

 

 

ВІДВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ДЛЯ

ВЕДЕННЯ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО 
ГОСПОДАРСТВА

 

ДИПЛОМНА РОБОТА НА ЗДОБУТТЯ ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ

Молодший спеціаліст

 

 

 

Виконав:

студент групи

спеціальності

Землевпорядкування

 

                                        

(прізвище та ініціали)

Керівник                                 

(прізвище та ініціали) 

Рецензент        

(прізвище та ініціали)

 

Нормоконтролер                    

(підпис,  прізвище та ініціали)

 

Запоріжжя

2015 р.

 

КОЛЕДЖ КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

(повне найменування вищого навчального  закладу)

Циклова комісія   землевпорядкування

 

Освітньо-кваліфікаційний рівень   молодший спеціаліст

 

Спеціальність– Землевпорядкування

(шифр і назва)

 

ЗАТВЕРДЖУЮ

Голова циклової комісії _________

«23»   грудня   2014 року

 

ЗАВДАННЯ

НА ДИПЛОМНУ РОБОТУ СТУДЕНТУ

 

 (прізвище, ім’я, по батькові)

 

1. Тема роботи: « Відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства»

 

керівник роботи  

(прізвище, ім’я, по батькові, науковий  ступінь, вчене звання)

 

затверджені наказом Коледжу КПУ

від «27» листопада 2014 року   № 32-зс

 

2. Строк подання студентом роботи   08 червня 2015 року

 

3. Вихідні дані до роботи:

дослідження послідовності відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, проведення аналізу сучасного стану системи землеустрою України, розгляд пропозицій щодо вдосконалення землевпорядних робіт у процесі розроблення проектів землеустрою. 

 

4. Зміст роботи (перелік питань, які потрібно розробити):

• визначити сутність системи землеустрою в Україні;
• охарактеризувати землі сільськогосподарського призначення;
• надати характеристику правовому аспекту питання надання землі під ОСГ;
• визначити вимоги до складання проекту відведення земельної ділянки;
• розглянути порядок розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
• розглянути послідовність погодження та затвердження проекту відведення земельної ділянки;
• охарактеризувати правовстановлюючі документи на землю;
• розглянути процес реєстрації та видачі документів на земельну ділянку;
• визначити державні органи, які займаються реєстрацією прав на землю.

 

5. Дата видачі завдання          23 грудня 2014 року

 

КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН

№ з/п	Назва етапів дипломної роботи	Строк  виконання етапів роботи	Примітка
1	Вибір теми й об’єкта дослідження	23.12. – 04.01.15
2	Складання бібліографії та вивчення літературних джерел	05.01 – 18.01.15
3	Збирання фактичного матеріалу	19.01 – 15.02.15
4	Виконання вступу	16.02 – 22.02.15
5	Виконання розділу 1	23.02 – 22.03.15
6	Виконання розділу 2	23.03 – 19.04.15
7	Виконання розділу 3	20.04 – 17.05.15
8	Формулювання висновків	18.05 – 24.05.15
9	Оформлення роботи та подання на нормоконтроль	25.05 – 05.06.15
10	Подання роботи на кафедру	08.06.2015

 

 

Студент                                 _____________   Лукашенко Т.В.

       (підпис)                               (прізвище та ініціали)

 

Керівник роботи                 _____________      Александрова Н.Б

        (підпис)                          (прізвище та ініціали)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………       5

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВА  ОСНОВА ЩОДО ВІДВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ  ГОСПОДАРСТВ………………………       7

1. Система землеустрою в Україні………………………………………       7
2. Землі сільськогосподарського призначення…………………………         13
3. Нормативно-правова база щодо регулювання питань з надання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства……….       19

РОЗДІЛ 2. СКЛАДАННЯ ПРОЕКТУ ВІДВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ДЛЯ ВЕДЕННЯ ОСОБИСТОГО СЕЛЯНСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА…..        27

2.1 Основні вимоги  до складання проекту відведення  земельної ділянки. 27

2.2 Послідовність розробки проекту відведення земельної ділянки…       35

2.3 Погодження та  затвердження проекту відведення………………..        38

РОЗДІЛ 3. РЕЄСТРАЦІЯ ТА ВИДАЧА ДОКУМЕНТІВ НА ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЗЕМЛЕЮ …………………………………………         44

3.1 Документи, що посвідчують право власності (користування) землею…………………………………………………………………… .       44

3.2 Порядок реєстрації  та видачі документів на право  власності (користування) землею…………………………………………………          49

3.3  Державні органи, які проводять реєстрацію прав на землю….           55

ВИСНОВКИ……………………………………………………………         65

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ….…………………………         67

ДОДАТОК……………………………………………………………..            70

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

Земля є вихідною матеріальною основою добробуту як кожної людини окремо, так і суспільства в цілому, оскільки виконує функції головного засобу виробництва в сільському і лісовому господарствах; просторового базису для розміщення виробничих сил і розселення людей; є основою для відтворення трудових, матеріально-технічних і природних ресурсів.Тому у всі часи задоволення потреб людини вимагало знань про землю. Нині інформація про земельні ресурси набуває все більшої ваги і стає надзвичайно актуальною, тому що в ній зацікавлені не тільки державні органи і господарські структури, але й практично всі громадяни та юридичні особи, які є учасниками земельних відносин. Центральним (базовим) об’єктом, вихідним джерелом такої інформації є окрема земельна ділянка, яка розглядається не тільки як матеріальний об’єкт, тобто об’єкт користування, а в першу чергу, як об’єкт права.

Право власності на земельні ділянки набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу, а також інших законів. Земельні ділінки можуть перебувати у приватній , комунальній та державній власності. Від форм власності залежить, кому земельна ділянка належить, хто ії власник і хто розпоряджається результатами праці від ії використання.

Земельне законодавство України передбачає можливість громадянам займатися сільськогосподарською діяльністю індівідуально чи спільно з особами, які перебувають у сімейних або родинних відносинах ( особисте селянське господарство). Така діяльність у багатьох випадках є єдиним джерелом отримання доходів для значної кількості сімей України.Основна мета ведення особистого селянського господарства-задоволення особистих потреб членів господарства, а також продаж залишків виготовленої продукції, цим особисті селянські господарства відрізняються від фермерських, сільськогосподарських підприємств, для яких основною метою є виробництво сільськогосподарської продукції задля отримання прибутку.

Враховуючи наведені особливості ведення особистого селянського господарства, на законодавчому рівні визначено, що кожен громадянин має право безоплатно отримати земельну ділянку площею не більш ніж 2 га.

Тому, питання відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства шляхом складання проекту відведення земельної ділянки, яке висвітлюється в дипломній роботі, є надзвичайно актуальним для підвищення добробуту громадян України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПРАВОВА ОСНОВА ЩОДО ВІДВЕДЕННЯ ЗЕМЕЛЬ ОСОБИСТИХ СЕЛЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ

 

 

1. Система землеустрою в Україні.

 

Система землеустрою – це сукупність взаємопов’язаних наукових, технічних, технологічних та організаційно-правових заходів, направлених на регулювання земельних відносин, обліку та, оцінки земельних ресурсів, організацію використання і охорони земель, складання територіальних і внутрігосподарських    проектів    землевпорядкування,    організацію    та здійснення землеустрою.

Землеустрій - сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюють під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (Закон України «Про землеустрій»).

Землеустрій має здійснюватися комплексно з реалізацією таких функцій державного і самоврядного регулювання земельних відносин, як планування територій, ведення державного земельного кадастру, реєстрації прав на землю. Адже землеустрій не може бути проведений без наявності відповідної планувальної документації, зазначеної у Законі України « Про регулювання містобудівної діяльності». Водночас планування територій не може бути завершене без проведення землевпорядних дій. Подібний взаємозв’язок землеустрою існує з державним земельним кадастром і реєстрацією прав на землю. Так, право на земельну ділянку не може бути зареєстровано в установленому порядку, якщо не будуть виконані землевпорядні дії з відведення меж земельної ділянки в натурі, виготовлення документів, що посвідчують дане право. Без землеустрою не можна одержати повної і всебічної інформації щодо земельних ділянок для ведення державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр – це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

 На основі землеустрою  забезпечується реалізація розподілу і перерозподілу земель як одного з основних напрямів реформування земельних відносин.

У межах населених пунктів здійснення землеустрою має бути спрямоване на розмежування земель державної і комунальної власності, визначення меж прибудинкових територій на землях житлової забудови, формування резервних територій для розвитку населених пунктів, створення сприятливих умов для залучення вітчизняних та іноземних інвестицій до розвитку територій, вільних економічних зон.

Правову основу здійснення землеустрою складають Конституція України, Земельний кодекс,закон України « Про землеустрій», « Про державний земельний кадастр» та інші нормативно-правові акти.

З правового погляду землеустрій включає в себе певну сукупність юридичних фактів, з якими закон пов’язує виникнення, зміну, припинення прав на землю, земельних правовідносин, визначення правового режиму земельних ділянок, окремих адміністративно-територіальних утворень, об’єктів навколишнього природного середовища. Однією з характерних особливостей здійснення землеустрою на сучасному етапі є законодавче закріплення пріоритету екологічного і ландшафтного підходів до виконання заходів, пов’язаних з проведенням землевпорядних дій, що є виправданим в умовах інтенсивного техногенного впливу на навколишнє природне середовище і на зміну клімату на Землі.

Види робіт із землеустрою - обстежувальні, пошукові, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-пошукові роботи, що виконують з метою складання документації із землеустрою. Діяльність у сфері землеустрою - наукова, технічна, виробнича та управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб, що здійснюється під час землеустрою. Документація із землеустрою - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження та розвідування земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження та підвищення родючості грунтів.

Система землеустрою України забезпечує:

• реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння та землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо;
• надання інформації для правового, економічного, екологічного та 
  містобудівного механізмів регулювання земельних відносин на 
  національному, регіональному, локальному і господарському рівнях шляхом 
  встановлення особливого режиму та умов використання й охорони земель;
• встановлення та закріплення на місцевості меж адміністративно- 
  територіальних утворень, територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення, меж земельних ділянок власників та землекористувачів;
• прогнозування, планування та організацію раціонального використання та охорони земель на національному, регіональному, локальному та 
  господарському рівнях;
• організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і 
  організацій для створення просторових умов для еколого-економічної 
  оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського 
  призначення, впровадження прогресивних форм організації управління 
  землекористуванням, удосконалення структури та розміщення земельних 
  угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо - і пасовищезміни;
• розробку та здійснення системи заходів із землеустрою для збереження природних ландшафтів, відновлення та підвищення родючості грунтів, рекультивації порушених земель й землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, висушення, зсувів, вторинного засолення, закислення, заболочення, ущільнення, забруднення промисловими відходами та хімічними речовинами тощо, консервації деградованих і малопродуктивних земель, запобігання іншим негативним явищам;
• організацію території підприємств, установ й організацій для створення 
  умов сталого землекористування та встановлення обмежень і обтяжень 
  (земельних сервітутів) у використанні та охороні земель 
  несільськогосподарського призначення;
• отримання інформації щодо кількості та якості земель, їх стану та інших даних, необхідних для ведення державного земельного кадастру, моніторингу земель, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

          Землеустрій  базується на таких принципах:

а) дотримання законності;

б) забезпечення науково обґрунтованого розподілу земельних ресурсів між галузями економіки з метою раціонального розміщення продуктивних сил, комплексного економічного і соціального розвітку регіонів, формування сприятливого навколишнього природного середовища;

в) організації використання та охорони земель з урахуванням конкретних зональних умов, узгодженості екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства, які забезпечують високу економічну і соціальну ефективність виробництва, екологічну збалансованість і стабільність довкілля та агроландшафтів;

г) створення умов для реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами їхніх конституційних прав на землю;

д) забезпечення пріоритету сільськогосподарського землеволодіння і землекористування;

е) забезпечення пріоритету вимог екологічної безпеки, охорони земельних ресурсів і відтворення родючості грунтів, продуктивності земель сільськогосподарського призначення, втановлення режиму природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історіко-культурного призначеня.

Система землеустрою містить:

а) законодавчо визначену діяльність у сфері землеустрою;

б) органи, що здійснюють державне регулювання у сфері землеустрою;

в) організацію, регулювання та управління у сфері землеустрою;

г) здійснення землеустрою на національному, регіональному, локальному і господарському рівнях;

д) державний та самоврядний контроль за здійсненням землеустрою;

е)наукове, кадрове та фінансове забезпечення землеустрою; 
є) суб'єкти та об'єкти землеустрою.

Суб'єктами землеустрою є:  органи державної влади та органи місцевого самоврядування; юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій; землевласники та землекористувачі.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України об'єктами земельних відносин, а відповідно і землеустрою, є землі в межах території України (територія України, території адміністративно-територіальних утворень, територіальні зони), земельні ділянки, у тому числі земельні частки (паї).

Земля - це частина довкілля, яка характеризується просторовістю, рельєфом, ґрунтовим покривом, рослинністю, надрами і водами. Земля, згідно ст. 14 Конституції України, є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Межі земельної ділянки фіксуються на планах і виносяться в натуру (на місцевість). Площа земельної ділянки визначається після виносу меж в натуру (на місцевість). Правовий статус земельної ділянки включає в себе цільове призначення, дозволене використання і зареєстровані у державному земельному кадастрі права на земельну ділянку (права власності, користування або оренди, обмеження, обтяження).

Земельна частка (пай) — це частина земельної ділянки, яка обліковується в умовних (кадастрових) гектарах та має грошове визначення. Межі цієї частини ділянки в натурі не виділяються, але їх правовий статус враховується при внутрішній організації території земельної ділянки.

Види землеустрою в залежності від його завдань і змісту розділяють: територіальний, внутрішньогосподарський і зокремлений.

Територіальний землеустрій - це система соціально-економічних, організаційно-правових та технічних заходів, спрямованих на створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування і вдосконалення раціональної системи стійкого землекористування сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення, точність і безперечність встановлення в натурі (на місцевості) меж землеволодінь, землекористувань, адміністративно-територіальних утворень, спеціальних земельних фондів, земель права державної та комунальної власності, територій з особливими режимами використання і обмежених правами інших осіб.

Внутрішньогосподарський землеустрій - це система еколого-економічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення територіальних умов раціональної організації землі і виробництва, в основному, сільськогосподарських підприємств, селянських та фермерських господарств в межах їх землеволодінь і землекористувань, яка забезпечує ефективність сільськогосподарського виробництва, раціональне використання земель, створення екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Зокремлений землеустрій - це система ґрунтозахисних, природоохоронних, меліоративних та заходів по збереженню і підвищенню родючості земель щодо окремої земельної ділянки або території, які вимагають капітальних вкладень або розробки спеціальних технологій організації використання земель.

 

2. . Землі  сільськогосподарського призначення

 

Всі землі в межах  території України незалежно від їх природнього стану складають одне ціле – землі України. До земель України належать як території, вкриті шаром грунту ( те, що зазвичай називають землею), так і території з голою материнською породою ( гірські масиви тощо ) і днища річок та інших водойм. Об’єднуючою ознакою для всіх земель є те, що вони виступають об’єктом суспільних відносин, які регулюються нормами земельного права.

Поділ земель України на категорії здійснений на основі природних (екологічних ) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. Він має на меті забезпечити задоволення відповідних потреб суспільства, наприклад потреб у якісному навколишньому середовищі, у вирощуванні продовольчої продукції, у розміщенні та розвитку населених пунктів тощо. Використання земель для задоволення потреб суспільства обумовлює необхідність установлення певних правил їх використання та охорони, які закріплюються в нормах права. Однак слід зазначити, що земельне законодавство містить і правові норми, які визначають загальні, спільні для всіх категорій земель правила їх використання та охорони. Отже, в структурі правового режиму кожної категорії земель представлені як загальні правові норми, які стосуються використання та охорони всіх категорій земель України, так і правові норми, якими визначаються особливості використання та охорони земель конкретної категорії. Сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини щодо використання та охорони земель певної категорії, становить правовий режим категорії земель.

Законодавство більшості  країн світу дозволяє іноземним державам набувати у певному порядку земельні ділянки у власність. Отже, Україна як держава може рабути у власність земельні ділянки, розташовані на території інших країн. Такі земельні ділянки є об’єктом права державної власності, суб’єктом якого є держава Україна.

Водночас розташовані на території іноземних держав земельні ділянки, право власності на які належить Україні, не входять до складу земель України. Правовий режим таких земельних ділянок визначається законодавством не України, а тієї держави, на території якої вони розташовані.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:

а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;

ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовуються відповідно до розроблених та затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи з охорони земель.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.

Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського  виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя  гіршої якості.

Лінії електропередачі і зв’язку та інші комунікації проводяться головним чином вздовж шляхів, трас тощо.

Землі сільськогосподарського призначення традиційно виділяються в окрему категорію земель України. Такі землі є основним засобом виробництва і предметом праці у сільському господарстві. У статті 22 Земельного кодексу України дається юридичний критерій відмежування  земель сільськогосподарського призначення від інших категорій земель.

Згідно з цим критерієм до земель сільськогосподарського призначення належить кожна земельна ділянка, яка:

а) передана у власність чи надана у користування громадянинові або юридичній особі для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури;

б) призначена для виробництва сільськогосподарської  продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури. Призначення земель для зазначених цілей може встановлюватися шляхом зміни цільового  призначення земельних ділянок, які не належать до земель сільськогосподарського призначення і є землями запасу, з віднесенням їх до земель сільськогосподарського призначення.

Землі сільськогосподарського призначення не є однорідними за своїми агрофізичними властивостями та характером використання і поділяються на сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Територія України характеризується незвичайно високим показником сільськогосподарської освоєнності, оскільки сільськогосподарські землі становлять 72,1% від загальної площі держави. У складі сільськогосподарських земель 97,2% займають сільськогосподарські угіддя (землі зайняті під господарськими дворами, шляхами та прогонами, землі, які знаходяться в стадії меліоративного будівництва.

Станом на 01.01.2006 року площа сільськогосподарських угідь України становила 41722,2 тисяч га ( 69,1% від загальної площі держави ). Левову частку ( 77,8% ) у складі сільськогосподарських угідь займає рілля, що свідчить про високий показник розораності території (53,8%), який майже вдвічі вищий ніж у країнах Євросоюзу (30-33%). Площа перелогів станом на 01.01.2006 року становить 419,3 тисяч га ( 1% від площі сільськогосподарських угідь), що не в повному обсязі відображає реальну ситуацію у державі щодо перелогових земель.Багаторічні насадження займають площу 900,5 тисяч га (2,2%), 2 429,2 тисяч га ( 5,8% ) займають сіножаті, а пасовища – 5 521,3 тисяч га ( 13,2% ).

Структура сільськогосподарських угідь України за п’ятнадцятирічний період ( у порівняні з 1991 роком ) зазнала відчутних змін, що обумовлено економічною ситуацією в аграрному секторі держави та впровадженням заходів Національної програми охорони земель. За цей період більш ніж на 1,0 млн.га скоротилася площа ріллі, що пояснюється переведенням ії у перелоги, сіножаті та пасовища, частково під заліснення. Також незначно зменшилась площа багаторічних насаджень.

Відмінності у фізико-географічних умовах ( кліматі, рельєфі, структура  грунтового покриву і ін..) спричиняють неоднорідність структури сільськогосподарських угідь в різних адміністративних утвореннях Україн