Вирощування пшениці озимої

ВСТУП

Озима пшениця – найважливіша зернова культура в Україні. За посівними  площами вона  займає перше місце  і є головною продовольчою культурою.  Пшеничний хліб характеризується високою  поживністю, смаковим якостями, а за перетравністю переважає хліб із борошна інших зернових культур. У 100г пшеничного хліба міститься 245-255 ккал, що свідчить про його високу поживність і енергоємність. Цінність пшеничного хліба визначається багатим хімічним складом зерна. У зерні  пшениці міститься від 11 до 22% білка, 63-74%  крохмалю, близько 2% жирів, до 2%  зольних мінеральних речовин і багато вітамінів (В₁, В₂, РР, Е, провітаміни А, Д). Пшеничне борошно крім хлібопечення використовується для виробництва макаронних  і кондитерських виробів. Зерно переробляють на спирт, крохмаль, декстрин тощо.

Проте високоякісний  хліб  та хлібобулочні вироби одержують  тільки із борошна сильних пшениць, які належать до виду м’якої пшениці. За державним стандартом, зерно сильних пшениць належить до вищого, першого та другого класів, які містять відповідно 36, 32 і не менше 28% сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність – не нижче 60%, а хлібопекарську силу борошна 280 і більше одиниць альвеографа.

Озима пшениця – важлива  кормова культура.

Пшеничні висівки –цінний корм для всіх видів сільськогосподарських тварин. Значну кормову цінність має  солома і полова. Солому в подрібненому і запареному вигляді або здобреною кормовою патокою  використовують як грубий корм для великої рогатої худоби. У 100 кг соломи міститься  20-22 кормові одиниці і 0,5-1 кг перетравного протеїну. Озиму пшеницю у чистому вигляді або в суміші з викою вирощують на зелений корм, який використовується рано на весні, вслід за житом.

Агротехнічне значення  озимої  пшениці полягає в тому, що вона є добрим попередником для інших культур сівозміни.

Але існує багато шляхів підвищення продуктивності цієї найважливішої  сільськогосподарської культури. Один із них – вирощування сортів місцевої селекції, найбільш адаптованих до конкретних умов довкілля.

В нашій зоні таким  є сорт Дріада 1 , селекції ІЗПР. Крім того в останній час все більшого поширення набуває застосування стимуляторів росту та розвитку рослин, які допомагають рослинам краще  переносити несприятливі умови навколишнього  середовища, усуваючи стресові ситуації.

Наша робота присвячена вивченню  впливу янтарної кислоти, яка є добрим стимулятором біохімічних  процесів рослин на продуктивність озимої пшениці сортів Одеська 267 та Дріада 1.

РОЗДІЛ 1

1.1. Історія та поширення.

  Пшениця одна з найдавніших і найбільш поширених культур. Вона була відома за 6,5 тис. років до н.е. на території сучасного Іраку, за 6 тис. років до н.е. її вирощували в Єгипті і за 3 тис. років до н.е. – в Китаї. З давніх часів вирощують пшеницю і на Україні. Археологічними дослідженнями встановлено, що вже в четвертому тисячолітті до н.е. пшеницю вирощували на території сучасної Хмельницької області. [2; 8]

Світова площа озимої і ярої пшениці тепер близько 240 млн. га. Вона є основною хлібною  культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії, Росії, Казахстану. В Україні, в основному, вирощується озима пшениця на площі до 7,5 млн. га. До 90% посівних площ зосереджено в Степу та Лісостепу і близько 10% на Поліссі  і в західних районах України.[9]

Озима пшениця – одна з найбільш продуктивних культур .Середня  врожайність озимої пшениці в 1990 р. досягла 40,2 ц/га, що є наслідком  впровадження у виробництво інтенсивної  технології ії вирощування. У Черкаській області на полях, де пшениця вирощувалась за інтенсивною технологією, врожайність досягла 51,5 ц/га, а в Христинівському районі – Полтавської області врожайність пшениці досягла 81,7 ц/га. [9]

1.2. Біологічні особливості.

Вимоги до вологи. Озима пшениця вимоглива до вологи протягом усієї вегетації. При проростанні насіння поглинає води 50-55 % від своєї маси. Коефіцієнт транспірації - 400-500. У сприятливі за вологою роки він знижується до 300, а в несприятливі підвищується до 600-700. Найкраща вологість ґрунту 70-80 % НВ. [6;10]

Велику шкоду  посівам наносить нестача вологи в ґрунті під час проростання насіння і появи сходів. Сходи при такому стані зволоження будуть зріджені. Дефіцит вологи в період кущення зменшує продуктивну кущистість, а в період колосіння і цвітіння – озерненість колоса.

Високий урожай озимої пшениці можна одержати при умові, якщо весняні запаси  вологи в метровому шарі ґрунту досягатимуть 200 мм, а на період колосіння – не менше 80-100 мм. [8]

Вимоги до світла

Озима пшениця – рослина  довгого дня, але вимоглива до світла. При недостатньому освітленні вузол кущення формується близько від поверхні ґрунту, рослини недостатньо загартовуються і зимостійкість їх знижується. Недостатня весняна освітленість рослин призводить до надмірного витягування нижніх міжвузль і вилягання рослин. При недостатньому освітленні під час наливу і достигання погіршується якість зерна, що трапляється в загущених посівах. [9]

Вимоги до тепла

Озима пшениця – холодостійка культура. Насіння починає проростати при температурі 1-2⁰ С, але повільно. Для швидкого проростання і з’явлення сходів потрібна більш висока температура ( 12-15⁰ С). При температурі 14-16⁰ С і наявності вологи в посівному шарі ґрунту сходи з’являються через 7-9 днів. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14-17⁰ С. Сума ефективних температур за період сівба – сходи складає 116-139 ⁰ С. [4;9]

Взимку, при доброму  загартування пшениця витримує зниження температури на глибині вузла  кущення до мінус 16-18⁰ С, а високо морозостійкі сорти – до мінус 20⁰С. Проте високою морозостійкістю відзначається тільки та пшениця, яка добре розкущилась ( 2-4 пагони ) і нагромадила у вузлах  кущення до 30-35 % цукрів. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів  втрачають морозостійкість, пошкоджуються або гинуть.[2;8]

Найбільш сприятливою  протягом вегетації середньою температурою є  16-20 ⁰С. У той же час озима пшениця спроможна витримувати і більш високі температури (35-40⁰С), особливо при достатній вологості ґрунту.[9]

Вимоги до ґрунту

Добре росте озима пшениця і формує високу врожайність на родючих ґрунтах з високим вмістом гумусу (не нижче 2%) і елементів мінерального живлення. Кращими для пшениці є чорноземи, каштанові, темно – сірі опідзолені ґрунти середньо суглинистого механічного складу з нейтральною реакцією (рН 6,0-7,5). Погано вдається на солонцюватих і кислих ґрунтах важкого механічного складу, а також схильних до заболочування. [8;9]

На формування 1ц зерна  пшениці виносить з ґрунту 3-4 кг азоту, 0,9-1,3 кг фосфору і 2-3 кг калію. Більше всього азоту і калію вона споживає в період між кущенням і молочною стиглістю, а фосфору – до цвітіння. Для інтенсивного росту  та формування зерна з більшим вмістом у ньому білка азот більш ефективний у період весняно – літньої вегетації. [10]

1.3. Технологія вирощування пшениці

Сучасні сорти озимої пшениці спроможні формувати  високий урожай внаслідок їх генетичного  потенціалу продуктивності. Щоб досягти  цієї мети і реалізувати цінні  якості сортів, необхідна система  агротехнічних заходів, спроможних оптимізувати умови вирощування пшениці на всіх етапах росту і розвитку рослин. Така система заходів, яка спроможна максимально реалізувати генетичний потенціал сорту і одержати врожай в 2 – 3 рази вищий називається інтенсивною. Вона передбачає розміщення посівів у сівозміні після кращих попередників, використання сортів інтенсивного типу, оптимальне забезпечення рослин мінеральним живленням з врахуванням його вмісту в ґрунті, роздрібне внесення азотних добрив протягом вегетації за даними ґрунтової і рослинної діагностики, інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників, регулювання росту ретардантами, систему заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту, систему протиерозійних заходів, сівбу із залишенням постійних технологічних колій, високу професійну та виконавську дисципліну механізаторів при виконанні всіх технологічних операцій, організацію біологічного контролю за станом росту і розвитку рослин на основних етапах органогенезу, своєчасне і високоякісне виконання всіх технологічних операцій при строгому дотриманні строків, норм, способів використання хімічних засобів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами та добрив.[1;9]

Попередники пшениці

  Озима пшениця вимоглива до попередників. У різних грунтово – кліматичних умовах кращими попередниками є ті культури, які рано звільняють поле, не виснажують грунт, залишають після себе достатню для одержання сходів кількість вологи і чисті від бур’янів. У посушливих і напівпосушливих районах півдня України кращими будуть ті попередники, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту. У районах достатнього зволоження краще сіяти пшеницю після попередників, які забезпечують оптимальні строки сівби, сприятливий поживний режим ґрунту і незначну забур’яненість.[2;9]

У зоні Степу і в  Південному Лісостепу найкращим попередником є чорний пар, який забезпечує нагромадження вологи, поживних речовин і зменшення забур’яненості. Чорні пари не тільки сприяють підвищенню врожайності, але і покращенню якості зерна. Вирощують озиму пшеницю в цій зоні також після парів зайнятих різними культурами на зелени корм, зернобобових культур (горох), кукурудзи на силос, пшениці після чорного пару та при зрошенні – люцерни. Не слід вирощувати озиму пшеницю після суданської трави, сорго, кукурудзи на зерно, соняшнику, які пізно збираються і висушують грунт  на значну глибину.[8]

У лісостепових районах  добрими попередниками є пари зайняті конюшиною, еспарцетом, ранньою  картоплею; горох,

 Багаторічні трави  на один укіс.

На Поліссі України озиму  пшеницю вирощують після багаторічних трав, зайнятих парів, сидеральних люпинових парів, гороху, ранньої картоплі.[8]

Обробіток ґрунту

Своєчасний і якісний  обробіток ґрунту – важлива умова  вирощування озимої пшениці. Спосіб обробітку залежить від особливостей попередників, вологості і забур’яненості ґрунту. У посушливих районах основною метою обробітку ґрунту є збереження вологи на час сівби пшениці, у районах достатнього зволоження – боротьба з бур’янами, якісне загортання поживних решток і добрив, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи і багаторічних трав. [4;6]

Обробіток ґрунту розпочинається відразу після збирання попередника. Починають обробіток з одно –  або дворазового лущення залежно від забур’яненості поля одно – чи багаторічними бур’янами. Якщо поле забур’янене однорічними бур’янами, то по стерньових попередниках проводять, як правило, одне  лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15 ) на глибину 6-8 см одночасно з боронуванням зубовими боронами БЗСС-1,0, БЗТС-1,0, або коткуванням кільчасто – шпоровими котками ЗККШ-6. Лущення зменшує втрати вологи з нижніх шарів ґрунту, знищує шкідників, сприяє проростанню бур’янів. На полях забур’янених кореневищними бур’янами, в тому числі на чистих і зайнятих парах, проводять дворазове дискування на глибину 6-8 см, другий -  лущать полицевими лущильниками ( ПЛП-10-25 ) при відростанні розеток бур’янів на глибину 10-12 см. В умовах достатнього зволоження, на полях які рано звільняються від урожаю, після лущення проводять оранку плугами з передплужниками ( ПЛН-5-35 ) на глибину 20-22 см, після багаторічних трав і кукурудзи – 25- 27 см, на дерново-підзолистих ґрунтах – 16-18 см.[4]

Поля відведені під  чорні пари навесні боронують. Першу  культивацію з боронуванням проводять  на 12-15 см. Протягом літа пар утримують  в пухкому і чистому від бур’янів стані, для чого поле 2-3 рази культивують і боронують з поступовим зменшенням глибина на 1,5-2 см. Остання культивація проводиться на глибину 5-6 см.

Поверхневий обробіток  ґрунту на глибину 8-12 см дисковими лущильниками, голчастими боронами (БИГ-3А), плоскорізами ефективний після всіх попередників у роки з посушливою погодою, сівби на чистих від багаторічних бур’янів полях і при пізньому збиранні попередників. Після гороху такий обробіток ґрунту дає добрі наслідки як у посушливі, так і вологі роки. Після кукурудзи, яка збирається не раніше, як за 20 днів до сівби, поле обробляють поверхневим способом. Проводять лущення і плоскорізний обробіток на глибину 8-10 см а агрегаті з голчастими боронами БИГ-3 з наступним боронуванням і коткуванням кільчасто – шпоровими котками. [6]

Проти коренепаросткових  бур’янів при необхідності, використовують також гербіциди 2,4Д – 1,2 кг/га, 2М  – 4Х – 1,5 кг/га.

Мета передпосівного обробітку – створення дрібногрудковатого посівного шару ґрунту і ущільненого ложе для насіння. Перед сівбою проводять культивацію на глибину загортання насіння і боронування, використовуючи для цього культиватори КПС-4, УСМК-5,4, ФКПШ-9 та ін., обладнані стрілчастими лапами. Важкі ґрунти краще обробляти комбінованими агрегатами РВК-6, ВИП-5,6 та ін. легкі ґрунти боронують у два сліди. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5-7 см. [4;9]

Удобрення

Озима пшениця – одна з найбільш вимогливих до родючості  ґрунту зернових культур і позитивно  реагує на внесення добрив. Добрива сприяють економічному використанню ґрунтової вологи, покращують зимостійкість, сприяють збереженню і покращенню родючості ґрунту, підвищують урожай зерна і його якість. Позитивний вплив добрив на врожайність пшениці пояснюється тим, що в ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі і через недостатню фізіологічну активність кореневої системи не доступні рослинами. Під пшеницю застосовують органічні і мінеральні добрива. [9]

Органічні добрива під пшеницю  вносять тільки на тих ґрунтах, в  яких вміст гумусу не перевищує 2%. На родючих ґрунтах органічні добрива вносять під попередник. Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по чистому або зайнятому пару.

На чорноземних ґрунтах  під пшеницю вносять 20-25 т/га, на дерново  – підзолистих, сірих опідзолених ґрунтах і на схилах – 30-35 т/га органічних добрив під основний обробіток ґрунту.  Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРП-10, ПРТ-16 або розкидачем «Буран» і відразу приорюють.

У зоні достатнього зволоження на бідних піщаних ґрунтах велике значення мають сидеральні добрива (люпин, середела та ін.). У поєднанні з фосфорно – калійними добривами сидерати часто ефективніші за гній.

Норми мінеральних добрив розраховують з врахуванням потреби  в елементах живлення для формування запланованої урожайності та запасів рухомих форм елементів живлення в ґрунті. [10]

Урожайність пшениці  при внесенні повного мінерального добрива на підзолистих ґрунтах  Полісся зростає на 8-10 ц/га, вилугуваних  і потужних чорноземах Степу України  – на 3-5 ц/га і ефективність їх багато в чому залежить від вологозабезпеченості. Особливе значення для пшениці мають азотні добрива. При достатній кількості азоту рослини добре кущаться, утворюють щільний колос з високою масою 1000 зерен. Проте, разом з тим, як нестача, так і надмірна його кількість негативно впливає на розвиток рослин і врожайність. Особливо шкідливе надмірне живлення азотом, при якому рослини восени переростають і втрачають морозо-  і зимостійкість. У таких посівах зменшується продуктивність фотосинтезу від надмірного загущення і взаємозатінення, рослини сильніше уражуються хворобами. [8;9]

За даними науково  – дослідних установ на дерново  – підзолистих ґрунтах Полісся  слід вносити мінеральні добрива  в нормі 90-120 кг/га азоту, фосфору  і калію, на чорноземах Лісостепу – 60-90 кг/га, азоту ,фосфору і калію. Вона може збільшуватись або зменшуватись залежно від родючості ґрунту, попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Система використання мінеральних  добрив передбачає внесення їх під основний обробіток ґрунту, в рядки при сівбі і під час вегетаційних підживлень. [4]

Всю норму фосфорно –  калійних добрив, за виключенням 10 кг/га фосфору в формі гранульованого суперфосфату, що вноситься в рядки, краще внести до сівби під основний обробіток ґрунту. Якщо частина фосфорно – калійних добрив не була використана в основне удобрення, їх вносять у осіннє підживлення врозкид або рано навесні прикореневим способом. Добрива вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8, КСА-3. [8]

Азотні добрива вносять у декілька строків по фазах і етапах органогенезу. Частину азоту в аміачній формі (близько 30 кг/га) на бідних ґрунтах і після непарових попередників вносять під передпосівну культивацію. Ранньовесняне підживлення азотом у фазі кущення (ІІ етап органогенезу) по мерзлоталому ґрунту авіаційним способом або по технологічних коліях збільшує густоту стеблостою, висоту і продуктивність рослин і майже не впливає на якість зерна. Норма внесення азоту – 30-45 кг/га або 30-35% повної розрахункової норми. Разом з тим треба мати на увазі, що посіви, які добре перезимували і розкущились підживлювати рано навесні не слід, бо це викликає додаткове кущення, що сприяє непродуктивному використанню води, поживних речовин, утворенню підгону, а пізніше виляганню посівів. [9;10]

         На початку трубкування (ІV  етап органогенезу) вносять 50% повної  норми азоту (20-30 кг). Це підживлення  проводять і на посівах, які  перший раз по мерзлоталому  ґрунту не підживлювались. Підживлення  пшениці в цей період розвитку  рослин покращує озернення колоса, підвищує врожай і якість зерна, не збільшуючи виходу соломи. Вносять аміачну селітру поверхневим способом по технологічних коліях. [8]

        Третє підживлення проводять  під час колосіння – цвітіння (VІІІ – ІX етапи органогенезу) дозою азоту 30-40 кг/га (20% норми). Ефективність цього підживлення краще проявляється в зоні достатнього зволоження та в роки з вологою погодою.

        На бідних ґрунтах та після  стерньових попередників рекомендується  вносити азот у амонійній формі (NН₄), який менше вимивається. У зоні Степу для покращення якості зерна під час його формування і наливу проводять позакоренево підживлення водним розчином карбаміду, що підвищує вміст білка в зерні на 0,5-1,5%, сирої клейковини – на 1,5-3%. Ефективне також обприскування посівів рідкими комплексними добривами обприскувачами ОВТ-1А, ОПШ-12 та ін. з постійних технологічних колій. [9]

      Озима  пшениця позитивно реагує і  н6а мікроелементи, які оптимізують  обмін речовин у рослинах, підвищують  урожай і покращують якість зерна. На дерново – підзолистих і сірих лісових ґрунтах озима пшениця вимоглива до мікродобрив, які містять бор, на чорноземних і каштанових ґрунтах – марганець і цинк. Вносять мікроелементи під основний обробіток ґрунту, в рядки під час сівби пшениці або обробляють ними насіння перед сівбою. Під основний обробіток ґрунту вносять мікродобрива, які містяться в марганізованому, молібденізованому та борному гранульованому суперфосфаті середньою нормою 2-3 ц/га. Ці добрива можна вносити також рядки (0,5-1 ц/га). Для передпосівного обробітку насіння використовують сульфат марганцю (50-100 г на 1ц), молібдат амонію (50 г на 1 ц насіння). [4;9]

      Кислі  ґрунти, на яких вирощується озима  пшениця, необхідно вапнувати.  Вапнування поліпшує агрохімічні, біологічні і агрофізичні властивості ґрунту, підвищує доступність поживних речовин, створює сприятливі умови для активізації життєдіяльності корисної мікрофлори, поліпшує водо- і повітропроникність. При цьому зменшується ураженість борошнистою росою та бурою листовою іржею. Для вапнування застосовують вапно, дефекат, крейду, доломітове борошно. Вносять вапнякові матеріали перед сівбою із старанним загортанням у грунт. [8; 9]

Підживлення посівів  проводять з урахуванням ґрунтової  і рослинної діагностики. Ґрунтова діагностика необхідна для визначення вмісту в кореневмісному шарі ґрунту глибиною до 1 м доступного рослинами мінерального азоту. Для цього відбирають зразки ґрунту пошарово через 20 см до глибини 60см восени і до 100 см навесні. Відбирають 3-5 зразків по діагоналі поля, а з них готують змішаний зразок, який у агро хімлабораторії аналізують на вміст азоту в мг на 1 кг абсолютно сухого ґрунту. За результатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в кореневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці. Якщо за результатами ґрунтових аналізів у передпосівний період у орному шарі ґрунту міститься менше 30 кг/га мінерального азоту, то треба внести під основний обробіток ґрунту або передпосівну культивацію близько 20% розрахункової норми азоту (20-30 кг/га). [9;10]

Листкову діагностику мінерального живлення проводять в фази кущення, виходу в трубку і колосіння. Для цього відбирають проби рослин у 20-30 місцях по діагоналі поля. Зразок рослин повинен скласти не менше 100г. У фазі кущення і трубкування зразки складають із цілих рослин, зрізуючи їх над поверхнею ґрунту. У фазі колосіння зразок набирають із верхніх трьох листків, використовуючи для цього 150-200 рослин. Після визначення в лабораторії вмісту  листках азоту, фосфору калію розраховують дози добрив, необхідних для підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють. [8] табл.1

таблиця 1.1

Оптимальний валовий вміст поживних речовин  у рослинах на різних етапах органогенезу, % на абсолютно суху речовину.

Тканинна діагностика застосовується для прогнозування можливої якості зерна озимої пшениці і визначення необхідності позакореневого азотного підживлення. Аналіз проводять у кінці фази виходу у трубку з допомогою експрес – лабораторії ОАП-1. Для цього у 20-30 місцях поля зрізують 100-120 рослин, із них відбирають середній зразок – 20 продуктивних стебел. На кожному стеблі вище другого міжвузля, зрізають пластинку товщиною 1,5-2мм і кладуть на предметне скло, наносять по одній краплі 1%-го розчину дифеніламіну, зверху кладуть друге предметне скло і видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном. За інтенсивністю синього забарвлення в порівнянні з еталонною шкалою оцінюють кожне стебло у балах від 0 до 6. При кількості балів 3,5 позакореневе підживлення не проводять (одержати сильну пшеницю не можливо). Два підживлення проводять при оцінці 3,5 – 4,5 бали – перше в період колосіння дозою азоту 30 кг/га, друге в період цвітіння дозою азоту 60кг/га. При оцінці 4,5-5,5 балів слід провести одне підживлення в фазі колосіння – цвітіння з внесенням 30 кг/га азоту. При балах 5,5-6 проводити позакореневе підживлення недоцільно, тому що і без нього можна одержати сильне зерно. [8; 9; 10]

Підготовка насіння, сівба

  При вирощування озимої пшениці за інтенсивною технологією високоякісне насіння є однією з важливих умов підвищення врожайності. Для сівби використовують тільки кондиційне насіння. Воно має мати високу схожість (не менше 92%), енергію проростання, силу росту, чистоту від насіння бур’янів і інших домішок (не менше 98%). Насіння має бути крупним, ваговитим і вирівняним, вологістю не більше 15-1,5%. [8]

Після збирання насіння  очищають і сортують, використовуючи зерноочисні машини ЗБС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5, трієрні блоки БТ-20, зерноочисні  агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50 та ін.

У північно – західних районах  України, де свіжо зібране насіння не встигає пройти післязбиральне дозрівання і має низькі показники схожості і енергії проростання, ефективним способом додаткової підготовки насіння є повітряно – тепловий обігрів на сонці протягом 5-6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20-30⁰С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8-10 днів.

Для обеззаражування  від збудників хвороб ( кореневих  гнилей, борошнистої роси та ін.) насіння протруюють, застосовуючи такі протруйники: 15% байтан універсал (2кг/т), віта вакс (2,5 кг/т), 50% фундазол (2-3 кг/т) та ін. Кращий контакт з протруйником досягається при інкрустації насіння NaKMц (натрієва сіль карбоксил – метилцелюлози) – 0,1-0,2 кг/т або ПВС (поліхлорвініловий спирт) – 0,5 кг/т. [9]

Оптимальні строки сівби забезпечують нормальний розвиток рослин, здатних витримувати суворі умови перезимівлі. Висівають пшеницю на 50-55 днів до переходу середньодобових температур через 5⁰С, щоб до зими рослини встигли утворити по 3-4 пагони. Як при ранніх строках сівби, так і при пізніх зменшується врожайність зерна озимої пшениці. На ранніх посівах рослини переростають, старіють, пошкоджуються шкідниками. Пізні посіви погано зимують, відстають у рості, мають низьку продуктивну кущистість. [9]

Науковими установами визначені наступні календарні строки сівби пшениці: Полісся – 1-15 вересня, Лісостеп і західні райони – 5-20 вересня, Степ – 5-25 вересня, АР Крим – 15 вересня-5 жовтня. На родючих ґрунтах, після кращих попередників та при достатніх запасах вологи в посівному шарі ґрунту пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, пошкоджуватись злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.) і знизити морозо - та зимостійкість. [8]

Норму висіву насіння встановлюють у залежності від кліматичних  і погодних умов, якості насінного матеріалу, сорту, способу сівби, забур’яненості поля, попередників та ін. Оптимальною слід вважати таку норму висіву яка в конкретних грунтово – кліматичних умовах забезпечує оптимальну для даної зони польову схожість, перезимівлю, весняно – літне збереження рослин і густоту продуктивного стеблостою. Максимальної продуктивності пшениці досягають при кількості рослин на час збирання 300-400 шт/м² і при густоті продуктивного стеблостою 500-700 шт/м². Формування оптимальної густоти рослин пшениці на посівній площі залежить, в першу чергу, від зони зволоження. Так, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву, а відповідно і норма висіву вищі, ніж у посушливих південних і східних умовах, де для густих посіві не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Відповідно до рекомендацій науково – дослідних установ середніми нормами висіву по грунтово – кліматичних зонах є: на Поліссі – 5,0-5,5, у Лісостепу – 4,5-5 і в Степу – 4-4,5 млн. шт. схожих насінин на 1 га. [9]

При встановленні норми висіву слід враховувати кущистість і високо рослість сортів. Більш кущисті і  високорослі сорти, які утворюють  стеблостій схильний до вилягання, висівають  рідше ніж менш кущисті і високорослі, стійки до вилягання. Норми висіву підвищують при запізненні з сівбою, при сівбі пшениці після стерньових попередників, при вузькорядному способі сівби та ін. При визначенні норми висіву слід також враховувати схожість, чистоту і ваговитість насіння.

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядним з шириною міжрядь 7,5 см, перехресним з міжряддям 15 см та ін. Найбільш поширеним при інтенсивній технології вирощування озимої пшениці є звичайний рядковий спосіб сівби. Сіють пшеницю сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6, а в посушливих районах, де можлива вітрова ерозія, застосовують стерньові сівалки СЗП-9, СЗС-2,1. У районах надмірного зволоження н важких ґрунтах сівбу проводять у гребені. [8]

До якісного внесення добрив, застосування пестицидів і ретардантів у період вегетації, сівбу проводять з формуванням постійних технологічних колій. Для цього в середній сівалці агрегату з 3 сівалок перекривають 6-7-й та 18-19-й висівні апарати, якщо використовуються розкидачі НРУ-0,5, РМС-6 та обприскувачі ОВТ-1А, або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1 РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17 посівні апарати. Ширина колій у першому випадку 180 см з шириною смуг 45 см, у другому – відповідно 135 і 30 см. При сівбі має значення напрямок рядків. Розміщення рядків з півночі на південь збільшує надходження сонячної енергії до рослин, зменшує їх перегрів у полуденні години.[9]

Дружність появи і  нормальний розвиток сходів у значній  мірі залежить від глибини загортання насіння. Важливо, щоб насіння було висіяне у вологий шар ґрунту. На структурних ґрунтах середнього механічного складу при достатньому зволоженні, насіння загортають на глибину прогнозованого залягання вузла кущення (3 см) з врахуванням осідання ґрунту. У цьому випадку глибина загортання насіння не повинна перевищувати 3-5 см. На важких ґрунтах її зменшують на 1-2 см, на легких – збільшують до 5-6 см. При посіві пшениці глибше 7 см польова схожість насіння різко зменшується. [9].

Догляд за посівами

  При інтенсивній технології застосовують інтегровану систему захисту посівів озимої пшениці від шкідників, хвороб і бур’янів, яка передбачає комплексне застосування організаційно – господарських, хімічних, селекційних і біологічних методів з врахуванням зони і економічного порогу шкодочинності, з мінімальними негативними наслідками для навколишнього середовища.

Комплекс заходів догляду  за посівами повинен сприяти збереженню до збирання не менше 500-700 продуктивних пагонів на 1м² при високій продуктивності кожного колоса. Для цього ще до сівби необхідно провести дослідження ґрунтів на заселення шкідниками, хворобами, бур’янами та на вміст вологи. [8]