Актуальні аспекти реформування сучасного адміністративного права

18

План

1.Теоретична частина……………………………………………………3

Тема: „Актуальні аспекти реформування сучасного адміністративного права”

1.1. Уточнення предмету і методу адміністративно-правового регулювання………………………………………………………………………3

1.2. Удосконалення адміністративно-деліктного права…………..…….7

1.3. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян………………………………………………………………………….11

2. Практична частина………………………………………………..…14

Перелік використаної літератури………………………………………..18

1.1. Уточнення предмету і методу адміністративно-правового регулювання.

Характеристика будь-якої галузі права, в першу чергу, нерозривно пов'язана з визначенням поняття і особливостей таких важливих складових, як предмет і метод даної галузі. Саме ці складові характеризують суть і особливості адміністративного права.

Предмет адміністративного права, як наголошується в багатьох підручниках і навчальних посібниках, є певними суспільними відносинами, які виникають у сфері державного управління. Іноді предмет адміністративного права визначається як суспільні відносини, пов'язані з діяльністю органів виконавчої влади. При цьому необхідно відзначити, що останнє визначення істотно звужує об'єм суспільних відносин, які регулюються адміністративним правом, оскільки державне управління здійснюють не тільки органи виконавчої влади, але і органи місцевого самоврядування (зокрема, виконання делегованих повноважень), а також державні установи і організації (в межах своїх повноважень), які не належать до органів виконавчої влади.

Проведення адміністративної реформи в Україні викликало об'єктивну необхідність переосмислення предмету цієї галузі права і розгляду його з урахуванням цілого ряду обставин, пов'язаних з корінними змінами, що відбуваються в Україні.

В першу чергу, до предмету адміністративного права належать так звані «класичні управлінські відносини», тобто суспільні відносини, що виникають під час здійснення державного управління у сфері економіки, соціально-культурній і адміністративно-політичній діяльності.

Важливо відзначити, що до предмету адміністративного права, окрім зовнішніх, належать і внутрішньоорганізаційні управлінські відносини, що складаються в процесі внутрішньої організації і діяльності апарату інших державних органів (апарату прокуратури, апарату суду, Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України і ін.), а також в адміністраціях державних підприємств, установ і організацій. Як наголошується в теорії адміністративного права, така внутрішньоорганізаційна діяльність є допоміжною щодо основної діяльності.

Окрім вищеназваних, складником предмету адміністративного права є управлінські відносини, пов'язані з реалізацією функцій і повноважень виконавчої влади, делегованих державою органам місцевого самоврядування, громадським організаціям і іншим недержавним інстанціям. Важливим і новим елементом предмету адміністративного права виступають суспільні відносини, пов'язані з наданням громадянам різноманітних управлінських послуг. Під управлінською послугою розуміється діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових осіб по виконання обов'язків держави перед громадянами у сфері створення умов для повноцінної реалізації ними своїх прав і свобод. Слід зазначити, що введення інституту управлінських послуг, як виду державних послуг, істотно змінює ієрархію цінностей у відносинах між громадянином і публічною владою, відповідно до якої має рацію і свободи громадян користуються пріоритетом.

Саме адміністративне законодавство передбачає організаційно-правові форми реалізації управлінських послуг, адміністративну відповідальність державних органів і посадових осіб за неякісне або неналежне надання управлінських послуг.

До предмету адміністративного права відносяться також суспільні відносини, що виникають у зв'язку з організацією і діяльністю адміністративних судів, тобто у сфері адміністративної юстиції. Необхідність створення адміністративних судів витікає із статті 55 Конституцій України, відповідно до якої «кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб». У повсякденному житті ця конституційна гарантія права на звернення за захистом до суду здійснюється через систему адміністративної юстиції.

І, нарешті, до предмету адміністративного права відносяться суспільні відносини, які виникають у зв'язку із застосуванням мерів адміністративного примушення і адміністративної відповідальності до фізичних і юридичних осіб. Важливо відзначити, що це та частина суспільних відносин, яка раніше охоплювалася поняттям предмету «поліцейське право», на основі якого і виникло адміністративне право.

На підставі вищевикладеного, можна зробити вивід, що предмет адміністративного права — це сукупність суспільних відносин, що виникають в процесі організації і функціонування органів державного управління, здійснення державного управління сферами суспільного життя, функціонування адміністративної юстиції і притягання до адміністративної відповідальності.

Під методом адміністративного права розуміють сукупність правових засобів і способів здійснення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Особливості адміністративного права як галузі права, специфіка предмету адміністративного права, безумовно, виявляються в методах адміністративно-правового регулювання.

Серед методів адміністративного права виділяють загальні методи, які характерні для всіх галузей права: імперативний і диспозитивний. Особливість полягає в пріоритетності цих методів щодо регулювання управлінських суспільних відносин для даної галузі права. Для адміністративного права основним був і залишається імперативний метод, тобто метод владних розпоряджень, коли у об'єкту управління немає вибору варіанту поведінки і він повинен діяти лише так, як йому наказано. Даний метод є основним щодо управління такою сферою, як адміністративно-політична. Разом з цим необхідно відзначити, що цей метод поступово «віддає» частину свого впливу методу диспозитивному. Названий метод характеризується тим, що об'єкт управління має певну свободу вибору варіанту поведінки, виходячи зі своїх інтересів. В першу чергу це стосується таких сфер суспільного життя, як економічна і соціально-культурна.

Вищеназвані методи реалізуються шляхом: а) використання розпоряджень (прямий обов'язок зробити певні дії); б) встановлення заборон (прямий обов'язок не здійснювати певні дії); у) надання дозволів (право здійснювати певні дії за власним розсудом).

Окрім загальних методів правового регулювання, адміністративному праву властиві і спеціальні методи, зокрема: субординації, координації, реординации, адміністративного договору, реєстрації стимулювання, інвестицій і ін.

Метод субординації є одним з провідних методів адміністративно-правового регулювання. Без застосування цього методу в регулюванні суспільних відносин неможливо налагодити чітку життєздатну систему управління. Цей метод встановлює, що у відносинах між керованим об'єктом і керівним суб'єктом закріплюється положення підлеглості, що і означає субординацію між ними.

Достатньо важливе місце в адміністративно-правовому регулюванні займає метод координації, який полягає в закріпленні можливостей узгодження управлінських дій між декількома органами одного структурного рівня для досягнення загальної мети (наприклад, органи внутрішніх справ і органи державної безпеки координують свої дії щодо недопущення і припинення корупції і корупційних дій).

Відносно новим є метод реординации, який полягає в тому, що керованому об'єкту надається право вимагати від керівного суб'єкта створення необхідних умов для своєї діяльності (матеріальних, організаційних, фінансових).

Значне розповсюдження останнім часом набуває методу адміністративного договору. Це пов'язано з тим, що в окремих сферах суспільного життя відбувається поступовий перехід від жорстких адміністративно-командних методів до гнучкіших способів регулювання суспільних відносин, яких і є адміністративний договір.

1.2. Удосконалення адміністративно-деліктного права.

Наприклад, В. Г. Перепелюк припускає можливiсть iснування судового адмiнiстративного процесу, врегульованого судочинними адмiнiстративно-процесуальними нормами, що склали б окрему галузь права. Однак надалi автор виявляє побоювання, невпевненiсть у можливостi iснування адмiнiстративного процесу за вiдсутностi групи процесуальних норм2. На нашу думку, дивлячись що сприймати за адмiнiстративний процес та критерiї його визначення. Здається, автор бажає наявностi судового адмiнiстративного процесу (до речi, не зовсiм вдала назва процесу), з одного боку, а з другого – "не хочеться" порушувати традицiйне визначення адмiнiстративного процесу в його так званому широкому розумiннi.

Це припущення побудоване на тому, що автор погоджується на вилучення або вiдсутнiсть процесуальних норм щодо здiйснення позитивних адмiнiстративних проваджень i цiлком справедливо заперечує вiдсутнiсть правового регулювання в разi юрисдикцiйної дiяльностi: "Можливiсть розгляду справи за вiдсутностi процесуальної форми включається до юридичного змiсту матерiального суб'єктивного права заявника. Iнша рiч – юрисдикцiйнi провадження. Органи управлiння повиннi мати можливiсть застосувати до осiб, пiдозрюваних у вчиненнi правопорушення, заходи процесуального забезпечення. Вони мають примусовий характер. А примусовi заходи в будь-якому разі мають носити правовий характер, мають бути процесуально врегульованi". Звичайно, це правильно, i нiхто цього не заперечує. Однак рiч у тiм, що юрисдикцiйнi провадження, на нашу думку, не належать до адмiнiстративного процесу, врегульованого зазначеними автором судочинними адмiнiстративно-процесуальними нормами.

Юрисдикцiйнi провадження, як i позитивнi адмiнiстративнi, являють собою форми i методи, врегульованi нормативними актами управлiнської дiяльностi та спрямованi на виконання завдань i функцiй управлiння. Вони мають органiзацiйний характер, забезпечуючи виконання певних процедур, визначених нормами права. Цi особливостi, що мають управлiнський характер, відокремлюють юрисдикцiйнi та позитивнi адмiнiстративнi провадження вiд адмiнiстративного процесу, який здiйснюється судами з метою захисту прав та iнтересiв фiзичних i юридичних осiб, вирiшення адмiнiстративних спорiв мiж громадянами, юридичними особами, з одного боку, i державними органами, їхніми посадовими особами – з другого. Саме таке розмежування уособлює в собi один iз напрямiв реалiзацiї конституцiйно-правової норми – подiлу влади.

по-перше, основною ознакою адмiнiстративного процесу має бути здiйснення провадження в судовому порядку; а, по-друге, предметом адмiнiстративного процесу є наявнiсть адмiнiстративного спору. Цi мiркування базуються на порiвняннi з традицiйними галузями правосуддя – цивiльним i кримiнальним процесами. Щоправда, таке порiвняння теж не зовсiм вдале. Якщо в цивiльному й господарському процесах яскраво вiдображається наявнiсть спору мiж сторонами, то в кримiнальному – такого спору немає. Залишається ще одна ознака: специфiчнi права й обов'язки учасникiв процесу, якi в бiльшостi випадкiв адмiнiстративних проваджень вiдсутнi, а також змагання в процесi. Проте в разi розгляду справ про адмiнiстративнi правопорушення законом визначено й певне коло учасникiв провадження та їхні права й обов'язки, а також передбачено можливiсть змагання пiд час розгляду справи про адмiнiстративне правопорушення.

Тобто цi вiдносини теж можна вiднести до процесуальних. Залишається лише одна ознака процесу: наявнiсть такого специфiчного суб'єкта розгляду справ, як суд. В такому випадку не зовсiм коректним буде вiдносити справи про адмiнiстративнi правопорушення, що розглядаються судом, до адмiнiстративного процесу; а справи, якi розглядають iншi органи виконавчої влади та мiсцевого самоврядування, їхні посадовi особи, – до iнших видiв процесу (проваджень чи процедур). Тому слiд чiтко визначитися стосовно поняття адмiнiстративного процесу та управлiнської дiяльностi щодо розгляду й вирiшення конкретних адмiнiстративних справ і реалiзацiї норм матерiального адмiнiстративного права.

Отже, залишається невирiшеним на науковому (доктринальному) та навчальному рiвнi питання щодо розмежування традицiйного поняття адмiнiстративного процесу в його широкому розумiннi: реалiзацiя норм матерiального адмiнiстративного (в окремих випадках iнших галузей) права i вирiшення адмiнiстративних спорiв у судi.

На визначення поняття адмiнiстративного процесу на теоретичному рiвнi значний вплив здiйснюють взаємопов'язанi з предметом правового регулювання норми права i правовi iнститути, якi входять до галузi права, становлять її систему.

Адмiнiстративно-делiктне право регулює певнi вiдносини, як i кримiнальне право, має свiй предмет i метод регулювання, що можуть iстотно вiдрiзнятися вiд предмета адмiнiстративного права. Відокремлення адмiнiстративно-делiктного права вiд адмiнiстративного права має сприяти удосконаленню адмiнiстративно-делiктної вiдповiдальностi та поглибленому вивченню адмiнiстративно-делiктних вiдносин. Очевидно, що водночас необхiдно приймати не Кодекс України про адмiнiстративнi проступки, а Адмiнiстративно-делiктний кодекс України, що певною мiрою, як вбачається, припинить дискусiю стосовно порушень поза сферою управлiння.

Формування адмiнiстративно-делiктного права певною мiрою впливатиме й на остаточне формування адмiнiстративного процесу як окремої галузі адмiнiстративно-процесуального права.

Виведення адмiнiстративно-делiктного права та адмiнiстративно-процесуального права як форми правосуддя (не в "широкому" розумiннi адмiнiстративного процесу) за межi системи адмiнiстративного права, формування їх за принципом традицiйних галузей правосуддя (цивiльного, господарського, кримiнального) має бути одним iз прiоритетних напрямiв розробки доктрини адмiнiстративної юстицiї.

Однак із прийняттям Кодексу адмiнiстративного судочинства України законодавець з метою виокремлення розгляду iндивiдуальних справ, що виникають в управлiнськiй дiяльностi, й уточнення понятiйного апарату замiсть адмiнiстративного процесу ввiв поняття "адмiнiстративне судочинство", яким визначаються повноваження адмiнiстративних судiв щодо розгляду справ адмiнiстративної юрисдикцiї (ст. 1). Частиною першою статтi другої визначаються завдання адмiнiстративного судочинства, якими є захист прав i свобод та iнтересiв фiзичних осiб, прав та iнтересiв юридичних осiб у сферi публiчно-правових вiдносин вiд порушень з боку органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування, їхнiх посадових i службових осiб, iнших суб'єктiв під час здiйснення ними владних управлiнських функцiй на основi законодавства, в тому числi на виконання делегованих повноважень. Отже, за змiстом Кодекс адмiнiстративного судочинства України регулює не що iнше, як вiдносини адмiнiстративного процесу, на що в пунктi п'ятому частини першої статтi третьої "Визначення понять" законодавець вказує: адмiнiстративний процес – це правовiдносини, які складаються пiд час здiйснення адмiнiстративного судочинства.

Виходячи з цих мiркувань, доречною буде постановка питання i про виокремлення адмiнiстративного процесу та його наукове обґрунтування в окрему галузь права в правовiй системi України.

Прийняття Кодексу адмiнiстративного судочинства України, створення адмiнiстративних судiв – ще один крок до розбудови сучасної держави та захисту прав i свобод людини.

1.3. Адміністративна юстиція як провідна форма судового захисту прав громадян.

Виникнення та розвиток інституту адміністративної юстиції значною мірою пов'язано з втіленням у життя теорії розподілу влади. Завдяки цьому постійно зростала роль судової влади під час розгляду правових спорів між адміністрацією та громадянами, а самі чиновники переставали бути суддями в своїх справах.

Зараз у багатьох країнах світу (Німеччина, Франція, Швеція та ін.) інститут адміністративної юстиції одержав своє законодавче закріплення. Зарубіжний досвід функціонування цього важливого правового інституту дозволяє виділити два його основних види: 1) здійснення адміністративно-юрисдикційної діяльності загальними судами; 2) здійснення такої діяльності спеціальними (спеціалізованими) адміністративними судами.

Головна ознака адміністративної юстиції виявляється в її організаційному уособленні від органів і структур, що виконують виконавчі функції. Адміністративна юстиція — це правосуддя, судова гілка влади. Разом з тим, це окрема адміністративна гілка правосуддя. Процес у адміністративних судах, незважаючи на деякі особливості, будується на зразок загального судового процесу.

              Для України інститут адміністративної юстиції — явище не нове. Законодавство короткочасного періоду існування самостійної Української держави (1917—1920 pp.) не обходило своєю увагою питання діяльності органів адміністративної юстиції. Конституція Української Народної Республіки 1918 р. встановила, що судову владу в межах цивільного, кримінального й адміністративного законодавства здійснюють виключно судові органи. При цьому адміністративно-юрисдикційна діяльність адміністративних органів обмежувалася законом.

Зараз можна виділити такі особливості адміністративної юстиції. По-перше, здійснення судовими органами правосуддя в адміністративних справах. Адміністративна юстиція — це правосуддя, а не виконавча ділянка. По-друге, процес розгляду адміністративних справ побудований на зразок загального судового: він є гласним, публічним, має елементи змагальності.

При цьому специфіка адміністративних справ така, що їх розгляд вимагає особливих організаційних форм і спеціальної суддівської кваліфікації, оскільки вирішення адміністративних справ потребує, крім досконалого знання законодавства, насамперед адміністративного, ще й знання державного управління та інших сфер діяльності.

Таким чином, адміністративна юстиція — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами чи юридичними особами з одного боку та органами виконавчої влади й місцевого самоврядування (посадовими особами) — з іншого, здійснюваний загальними або спеціально створеними для вирішення правових спорів судами.

У цілому адміністративна юстиція становить один із засобів обмеження виконавчої влади, а адміністративні суди — засіб реалізації принципу розподілу влади, додатковий захисний механізм суб'єктивних прав і свобод громадян.

Потребу кардинального реформування системи адміністративно-юрисдикційних органів обумовлено низкою чинників.

Насамперед це недостатньо високий якісний рівень розгляду справ про адміністративні правопорушення колегіальними органами (адміністративними комісіями, виконкомами сільських і селищних рад). Навряд чи можна говорити про високий професіоналізм їх членів, що працюють у цих органах на громадських засадах.

              Не завжди об'єктивно розглядають справи й органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції (наприклад, різні державні інспекції), оскільки часто йдеться про невиконання певних приписів цих же органів, а їх посадові особи в багатьох випадках не мають юридичної освіти, що говорить про невисокий рівень правової підготовки працівників адміністративно-юрисдикційних органів.

              Згідно з Концепцією судово-правової реформи в Україні, затвердженою Верховною Радою України 28 квітня 1992 p., в Україні вводиться адміністративне судочинство. Це положення отримало своє реальне втілення в Законі України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 року. Відповідно до названого закону судову владу реалізують шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Місцевими адміністративними судами є окружні суди, які утворюють у округах згідно з указом Президента України. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, голови та заступника голови місцевого суду. Місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами в сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, які розглядають військові суди.

Практична частина

Завдання: Підберіть у нормативно-правових актах по три приклади матеріальних та процесуальних норм.

Матеріальні норми:

                  1. Стаття 1. Завдання   Кодексу  України  про   адміністративні                 правопорушення (Кодекс України про адміністративні правопорушення)

     Завданням Кодексу  України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян,  власності, конституційного ладу України,   прав   і  законних  інтересів  підприємств,  установ  і організацій,  встановленого  правопорядку,  зміцнення  законності, запобігання  правопорушенням,  виховання громадян у дусі точного і неухильного  додержання  Конституції  і  законів України,  поваги  до  прав,  честі  і гідності інших громадян,  до правил   співжиття,   сумлінного   виконання   своїх   обов'язків, відповідальності перед суспільством.

2.Стаття 6. Дитина (Сімейний кодекс України)

     1. Правовий   статус  дитини  має  особа  до  досягнення  нею повноліття.   2. Малолітньою   вважається   дитина   до   досягнення    нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається  дитина  у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

3. Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади                 з питань екології та природних ресурсів у галузі                 земельних відносин (Земельний кодекс України)

     До повноважень центрального органу виконавчої влади з  питань

екології   та  природних  ресурсів  у  галузі  земельних  відносин

належить:

     а) участь у розробленні  та  реалізації  загальнодержавних  і регіональних програм використання та охорони земель;

     б) організація моніторингу земель;

     в) участь  у розробці нормативних документів у галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів;

     г) здійснення      державної      екологічної      експертизи землекористування;

     ґ) внесення  пропозицій  щодо формування державної політики в галузі охорони та раціонального використання земель;

     д) здійснення міжнародного співробітництва з  питань  охорони земель;

     е) вирішення   інших   питань  у  галузі  земельних  відносин відповідно до закону.

Процесуальні норми:

1. Стаття 3. Право на звернення до суду за захистом (Цивільний процесуальний кодекс України)

     1. Кожна   особа  має  право  в  порядку,  встановленому  цим Кодексом,  звернутися  до  суду  за  захистом   своїх   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.      2. У   випадках,   встановлених   законом,   до  суду  можуть звертатися органи та особи,  яким  надано  право  захищати  права, свободи   та  інтереси  інших  осіб,  або  державні  чи  суспільні інтереси. 3. Відмова від права на  звернення  до  суду  за  захистом  є недійсною.

2. Стаття 94. Приводи і підстави до порушення кримінальної                 справи (Кримінально-процесуальний кодекс України)

     Приводами до  порушення  кримінальної справи є:

     1) заяви або повідомлення підприємств,  установ, організацій, посадових  осіб,  представників  влади,  громадськості або окремих громадян;

     2) повідомлення   представників   влади,   громадськості  або окремих  громадян,  які  затримали  підозрювану  особу  на   місці вчинення злочину або з поличним;

     3) явка з повинною;

     4) повідомлення, опубліковані в пресі;

     5) безпосереднє   виявлення   органом   дізнання,    слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

     Справа може бути порушена  тільки  в  тих  випадках,  коли  є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.

3. Стаття 18. Склад учасників судового процесу  ( Господарський процесуальний кодекс України)

     До  складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи,  прокурор,  інші  особи,  які  беруть  участь  у  процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Задача: Працівниками міліції за організацію гри „в наперстки” був затриманий 17-річний Полторацький. Встановлено, що він мешкає без реєстрації та півроку тому до нього застосовувалися адміністративні стягнення за участь в азартних іграх.

Кваліфікуйте дії Полторацького. Здійсніть юридичний аналіз даної ситуації.

  Стаття 181.КупАП Азартні ігри, ворожіння в громадських місцях

Участь  в  організованих  без  дозволу азартних іграх (карти, рулетку,  "наперсток"  та інші) на гроші, речі та інші цінності -  тягнуть за  собою  попередження  або  накладення  штрафу  від трьох до  семи неоподатковуваних  мінімумів  доходів  громадян  з конфіскацією грального приладдя, а також грошей,  речей  та  інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року  було  піддано адміністративному  стягненню  за  одне  з  порушень,  передбачених частиною першою цієї статті, - тягнуть за собою  накладення  штраф  від  семи  до  двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з  конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших  цінностей,  що є ставкою у грі, або без такої.

Об’єктом  цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Об’єктивна сторона правопорушення полягає в організації  азартних ігор на гроші, речі та інші цінності.

Суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Суб’єкт правопорушення особа, якій виповнилося 16 років.

Перелік використаної літератури:

1.                  Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. І.Б.Коліушко, Р.О.Кубійда. – К., 2003. – 536 с.

2.                  Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 2. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б.Авер’янов (голова). – К.: Видавництво „Юридична думка”, 2005. – 624 с.

     3..Кодекс Украины об административных правонарушениях. - Х.:«Одиссей», 2008. – 272 с.

       4. Административное право Украины: Учебник /Под общей ред. С.В. Кивалова.— X.: «Одиссей», 2004.— 880 с.

      5. Коваль Л.В. Адміністративне право: Курс лекцій: Для студентів юрід. вузів та факультетів. – К., 1995 – 208 с.