Банківська справа

 

ЗМІСТ 

1. ТРАСТОВІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ  4

1.1 Сутність та призначення  трастових операцій 4

1.2 Економічна сутність  трастових операцій 7

1.3 Функції трастових операцій 9

1.4 Трастові послуги 10

1.5 Всесвітній досвід трастових  операцій 12

2. МІЖНАРОДНІ БАНКІВСЬКІ  РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦЙЇ 13

3. ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 21

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.ТРАСТОВІ ОПЕРАЦІЇ БАНКІВ

1.1 Сутність та призначення трастових операцій

Траст передбачає передачу майна однією особою (Засновником  трасту) у довірче користування іншій  особі (Керуючому) за умови, що Керуючий у своїх діях щодо цього майна  керується вимогами й інструкціями Засновника. Звичайно доходи від цієї власності, за вказівкою Засновника, призначені до виплати третім особам (бенефициарам).

Трастові (довірчі) операції являють собою операції комерційних  банків, пов'язані з управлінням  майном і виконанням інших послуг в інтересах і за дорученням клієнта  на правах його довіреної особи. На підставі укладеного між банком та клієнтом договору (або за заповітом) банк набуває відповідних прав і  виступає розпорядником майна, включаючи  залишки коштів на банківських рахунках. Комерційні банки можуть виконувати довірчі операції як для приватних  осіб, так і для підприємств  та корпорацій.

Трастові операції, що здійснюються банком для фізичних осіб, включають:

1) уравління рухомим і  нерухомим майном особи за  її життя і на її користь  або на користь вказаної нею  третьої сторони (при цьому  до банку переходять повноваження  щодо розпорядження різноманітними  активами, визначення напрямів інвестування  коштів, розподілу і використання  доходів);

2) розпорядження спадщиною,  що передбачає: затвердження заповіту  в судових органах, виявлення  і збір усього майна, яке  підлягає передачі у спадщину, сплату боргів, податків, адміністративних  витрат, розподіл майна між спадкоємцями, надання їм особистих послуг  в разі потреби;

3) опікунство та забезпечення  збереження майна недієздатних  або частково недієздатних осіб, у тому числі неповнолітніх  спадкоємців;

4) виконання агентських  послуг, що передбачає:

а) збереження активів (оренда сейфів, зберігання цінних паперів, отримання  доходів за ними, а також обмін  чи погашення їх в разі необхідності);

б) управління активами клієнта  на правах його представника (у цьому  разі банк керує майном виключно згідно вказівок довірителя).

Трастові операції для  підприємств, фірм, корпорацій можуть включати:

1) розпорядження активами - насамперед портфелями цінних  паперів підприємств та організацій,  заставленим майном, під яке підприємства  випускають облігації, а також  коштами пенсійних фондів приватних  компаній;

2). різноманітні операції комерційних банків поділяються на наступні види; пасивні, активні, акцентні, розрахункові, факторингові, лізингові, трастові, торгово-комісійні.

Трастові операції. Довірчі (трастові) операції -- це операції, при  виконанні яких банк є довіреною  особою. В якості довірителів виступають окремі фізичні особи і корпорації, а також навчальні, релігійні, благодійні й інші заклади. Для окремих лиць на довірчих початках банки керують  нерухомим майном, цінними паперами і грошовим капіталом. Прийняті для  керування цінні папери банк може продати з метою придбання  більш прибуткових паперів. При  передачі банку грошових капіталів  довіритель може наказати сферу їхнього  приміщення. Якщо таких указівок ні, банк за своїм розсудом пускає їх в  оборот. Часто банки на основі заповіту померлого чи, якщо немає заповіту, то за рішенням суду здійснюють операції по розділі майна між його спадкоємцями відповідно до існуючого законами. Якщо при цьому в числі спадкоємців  є неповнолітні, він може залишитися опікуном таких спадкоємців.

Банки виконують різні  трастові операції і для корпорацій. Нерідко корпорації передають банкам для керування пенсійні фонди, створювані за рахунок засобів робітників і  частково за рахунок самих корпорацій. Банки виступають як довірені обличчя  при випуску корпораціями облігаційних позик. Якщо облігації випускаються під забезпечення акцій дочірніх підприємств, то вони передаються банку як довіреній особі на весь період до погашення облігацій. При випуску облігацій під забезпечення нерухомим майном банк є власником титулу власності па таке майно. У даному випадку він захищає інтереси власників облігацій. Тому при необхідності йому надається право за своїм розсудом вирішувати питання з закладеним майном.

Банки виступають агентами по реєстрації випущених корпораціями акцій з метою недопущення  їхнього випуску понад дозволену  кількість, а також агентами по перекладу  акцій з одного обличчя на інше при їхньому продажі. Вони приймають  на збереження акції й облігації, що належать інвестиційним трестам, виконують операції по ліквідації майна  збанкрутілих підприємств і виплаті  засобів їх кредиторам. Облік майна, яким банк керує як довірче лице, ведеться окремо від його власного капіталу і позикових засобів,

У великих банків майно  складає дуже великі суми, у деяких перевищує розміри власних капіталів, позикових засобів і забезпечує їм мільйонні суми прибутку.

Основні переваги трасту:

- при коректному, завчасному плануванні траст здатний захистити передане в нього майно, від звернення щодо цивільно-правового або кримінально-виконавчого стягнення.

- траст дозволяє вирішити завдання створення легальної схеми контролю над активами при збереженні конфіденційності та відсутності необхідності для російського громадянина особисто виступати власником, керуючим або бенефіціаром активів.

- активи трасту в багатьох центрах звільнені від сплати місцевих податків.

- активи передаються під професійне управління, що може підвищити ефективність їхнього використання.

- траст забезпечує більше гнучкості й конфіденційності, аніж заповіт, дозволяє зберегти контроль над активами й упевненість у спадкуванні їх зазначеними їм особами у випадку смерті або недієздатності.

Структура трасту припускає, що ні засновник, ні бенефіціарний власник  юридично не можуть розпоряджатися майном, що перебуває у трасті, що, відповідно, захищає це майно від будь-яких виникаючих у тієї або іншої сторони  проблем. Траст можна визнати  незначним, якщо довести несумлінний  намір при його створенні (наприклад, боржник, якому загрожує банкрутство, передає в траст все своє майно, щоб обдурити кредиторів), однак  ризику незначності можна уникнути при правильному плануванні.

Основні фактори вибору юрисдикції для створення трасту наступні:

- наявність розробленої правової бази для функціонування трасту;

- вимоги до реєстрації трасту;

- вартість реєстрації й підтримки трасту;

- наявність надійного й кваліфікованого керуючого;

- географічна/транспортна/візова доступність;

- ризик визнання іноземних судових рішень і ступінь співробітництва з регулюючими органами іноземних держав;

- податкові переваги.

 

1.2 Економічна сутність  трастових операцій

Здійснюючи трастові операції , комерційні банки в специфічній  формі виконують функцію нагромадження  грошових капіталів й їхню мобілізацію  у виробництво. Використання трастових  операції дозволяє маскувати зрощування банківського капіталу з нефінансовим капіталом , оскільки банки вкладають  довірені їм капітали в акції й  облігації великих корпорацій і  компаній. Банкам дані операції(переважно  с цінними паперами)дозволяє встановити контроль над корпораціями , т.я. одержання  в довірче керування цінних паперів  означає передачу основних прав у  відношенні цих цінних паперів , за винятком права одержання доходу по них. Але в той же час , володіння акціями однієї компанії через траст, зв'язано не тільки із прагненням до контролю, але й більшим ризиком для банку.

Трастові операції доцільно використовувати в наступних  випадках.

Захист активів, тобто  можливість їх зберегти, у випадку  якщо виникає ризик звернення  щодо цивільно-правового або карного  стягнення (карне переслідування -- за прикладами далеко ходити не треба, підробка правовстановлюючих документів, використання адміністративного ресурсу  для “порівняно чесного відібрання”  майна);

Конфіденційність володіння, а саме коли для громадянина немає  можливості особисто виступати власником, керуючим або бенефіціаром активів, якщо йому, власникові, це важливо з  погляду статусу, або з погляду  зазіхань третіх осіб, ворожих поглинань  і т.д., щоб інформація про кінцевого  власника залишалася закритою;

Існує необхідність збереження оперативного контролю над активами;

Передача активів у  спадщину, тобто впевненість у  спадкуванні їх зазначеними їм особами  у випадку смерті або недієздатності. Крім того, трасти можуть служити засобом  створення більш респектабельного іміджу компанії, щоб наші та інші регулюючі  органи й контрагенти не ставилися  з підозрою (як, наприклад, до офшорних компаній). Передача активів під  професійне керування у випадку  активного залучення керуючого  може підвищити ефективність їхнього  використання, наприклад, для випадків управління майном в інтересах неповнолітніх  дітей або у випадку інвестування на фондовому ринку.

Не треба утворювати траст  у наступних ситуаціях:

- вартість активів не досить велика в порівнянні з витратами по створенню та підтримці трасту;

- існує необхідність відкрито виступати власником майна.

Механізм передачі залежить від виду майна. У більшості випадків активи зводяться до цінних паперів  і передаються керуючому в  траст відповідно до трастової декларації, що підписує клієнт.

Іншим варіантом є створення  приватної трастової компанії спеціально для керування активами клієнта. У цьому випадку, спочатку створюється  компанія, виходить ліцензія, потім  передається майно.

Комісійно-посередницька  діяльність комерційного банку полягає  у здійсненні різноманітних операцій за дорученням клієнтів за певну плату - комісію. До складу цих операцій належать: розрахункові, касові, валютні, трастові, консультаційні, гарантійні та деякі  інші види банківської діяльності.

Провідне місце серед  зазначених операцій належить розрахунково-касовому обслуговуванню клієнтів, що визначається базовою функцією банків - посередництвом у платежах.

Розрахункові операції пов'язані  із здійсненням внутрішніх та міжнародних  безготівкових розрахунків за дорученням клієнтів шляхом перерахування коштів по рахунках у банку. В банківській  практиці розвинутих країн даний  вид операцій залежно від способу  організації розрахунків поділяється  на три основні групи: інкасові, акредитивні  та переказні.

Здійснюючи інкасові операції, комерційний банк за дорученням свого  клієнта на основі отриманих від  нього грошових документів стягує кошти  з боржників та зараховує їх на рахунок клієнта. Серед документів, що пред'являються до оплати, найбільше  поширення мають векселі та чеки.

 

1.3 Функції трастових операцій

У практиці діяльності трастів-відділів банків прийнято розділяти довірчі  операції на 2 групи :

- довірчі операції для фізичних осіб,

- довірчі операції для юридичних осіб.

До числа трастових  послуг, що надаються банками окремим  особам, відносяться:

- керування спадщиною,

- управління власністю на довірчій основі,

- виконання ролі опікуна та/або зберігача майна,

- виконання агентських посередницьких функцій.

Основні обов'язки виконавця  заповіту (трасту-відділу банку) укладаються  в наступному:

- він зобов'язаний отримати рішення суду, якщо воно необхідне;

- зібрати та забезпечити безпеку активи спадщини;

- сплатити адміністративні витрати та розрахуватися з боргами;

- розділити майно, що залишилося у відповідності з законом та волею заповідача між спадкоємцями та надавати їм інші послуги.

Значна частина послуг, що надаються компаніям банками, містить у собі наступні операції :

- управління пенсійними фондами корпорацій;

- участь у прибутку ;

- випуск облігацій ;

- тимчасове управління справами компанії у випадку її реорганізації або банкротства ;

- виконання платіжних функцій (погашення облігацій, виплата дивідендів) .

 

1.4 Трастові послуги

Велика кількість комерційних  банків приймають на себе функції  довіреної особи і виконують  в цій ролі різноманітні операції для своїх індивідуальних і корпоративних  клієнтів. Наприклад, бізнесмен хоче, щоб його син щорічно одержував  частину від капіталу, що знаходиться  у його батька в банку, а по досягненні повноліття отримав весь капітал. Деякі  комерційні банки не виконують жодних інших функцій, окрім трастової. Є три основні категорії трастових  послуг для фізичних осіб:

1 - розпорядження майном  після смерті володаря;

2 - управління майном на  довірчій основі і піклування;

3 - агентські функції.

Розпорядження після смерті в користь спадкоємців - найбільш поширений вид довірчих послуг. Повинно  бути складено докладний опис майна, сплачені борги, а сума, що залишалася розподілена між спадкоємцями згідно закону.

Управління майном в формі  тресту може мати різноманітну правову  основу: заповіт, спеціальна угода, розпорядження  суду. Види трастів, що знаходяться  в управлінні банків, надто різноманітні

Довічний траст запроваджується  особою по домовленості з банком. Наприклад, клієнт перекладає гроші в довірче  управління банку, доручаючи йому виплачувати  прибуток в течію його життя, а  після смерті передати капітал дружині  і дітям.

Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною  особою по страховому полісу і доручає  йому виплачувати прибуток своїй  дружині після його смерті і передати суму поліса дітям після смерті дружини.

Корпоративний траст запроваджується  в формі майна, що закладається в  банку в забезпечення випуску  облігацій компанії.

Траст на користь найманих робітників, що служать може мати форму  пенсійного фонду або плану участі в прибутках. В першому випадку  підприємець вносить гроші по затверджуваній схемі в фонд, що знаходиться в управлінні банком, для покупки аннуітетів або прямих виплат співробітникам по досягненні пенсійного віку. Якщо робітники вносять  гроші в фонд, те він називається  пенсійним трастом з участю, якщо немає - без участі. В іншому випадку, підприємець переводить траст-фонд, відкритий в банку для подальшого розподілу внесків і наступних  прибутків від фонду на користь  робітників компанії по досягненні пенсійного віку або на іншу дату.

 

 

 

1.5 Всесвітній досвід трастових  операцій

Коріння трастових операцій варто шукати в англійському законодавстві  середніх століть. У випадках, коли англійські багатії почали думати про  розподіл свого майна - заводів, банків й ін. між спадкоємцями, і приходити  до думки, що спадкоємці не зможуть  упоратися з фактичним керуванням побудованої ними імперією, вони довіряли все своє майно трастовим фондам, якими керували їхні друзі - професійні фінансисти. При цьому було обговорено, що доходи трастового фонду будуть розподілені між численними спадкоємцями. У такий спосіб англійці боролися із законами, що передбачають безакцептний розподіл майна між спадкоємцями, якщо довіра власника до можливостей  останніх управляти бізнесом було невелике.

Трастові операції широко розповсюджені в юрисдикціях  британської співдружності, таких  як о. Мэн, о. Гернсі, о. Джерсі, Багами, Бермуди, Кайманові острові, Гібралтар, Беліз, Кіпр і Мальта.

У країнах континентального права розроблені інструменти, що переслідують ті ж самі цілі, що й траст, але  більш звичними методами. Особливо популярні фонди Ліхтенштейну, Панами, Австрії й Швейцарії. Такий фонд є юридичною особою, керованою  на користь бенефіціарів, зазначених засновником. Важливою умовою є некомерційний  приватний інтерес самого фонду (не виключає проведення окремих комерційних  операцій), наявність активів. Оргструктура такої юридичної особи припускає  наявність керуючого (foundation council) і  протектора (protector). Інформація про бенефіціарів, структуру активів і порядку  розпорядження ними привселюдно  не розкривається.

 

 

 

 

 

 

2. МІЖНАРОДНІ БАНКОВСЬКІ  РОЗРАХУНКОВІ ОПЕРАЦІЇ

Зовнішньоекономічні та неекономічні зв'язки між юридичними і фізичними  особами різних країн призводять до виникнення грошових вимог і зобов'язань. У межах однієї країни такі вимоги і зобов'язання здійснюються в національній валюті. Якщо мова йде про зв'язки між юридичними і фізичними особами  різних країн, то виникає питання  про валюту, в якій повинен бути здійснений платіж. Такою валютою  може бути або грошова одиниця  однієї зі сторін, що включена в торгову, кредитну чи іншу дію, чи валюта третьої  сторони.

У процесі зовнішньоекономічної діяльності виникають платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями. Міжнародні розрахунки — це система  організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних  відносин. Міжнародні розрахунки здійснюються переважно у безготівковій формі. Основними посередниками в міжнародних  розрахунках є банки, між якими  виникають кореспондентські відносини. На основі міжбанківських кореспондентських  відносин здійснюється рух валюти між  різними країнами.

Суб'єктами міжнародних розрахункових  операцій є експортери, імпортери  і банки.

В основу міжнародних розрахунків  покладено рух товарно-розпорядчих  документів і операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають  стан міжнародних розрахунків, є: 1) умови зовнішньоторговельних контрактів; 2) валютне законодавство; 3) особливості  банківської практики; 4) міжнародні правила і "звичаї" тощо. Вирішальне значення в практиці міжнародних  розрахункових операцій мають валютно-фінансові  умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена  угода суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

До валютно-фінансових умов, які мають бути передбачені в  договорі (контракті), належать такі.

1. Ціна та загальна  вартість договору (контракту ). У  цьому розділі контракту визначається  ціна одиниці виміру товару  і загальна вартість товарів  або вартість робіт (наданих  послуг), виконаних згідно з договором  (контрактом), та валюта платежів.

2. Умови платежів. Цей  розділ контракту визначає спосіб, порядок та строки фінансових  розрахунків і гарантії виконання  сторонами взаємних платіжних  зобов'язань. Залежно від обраних,  сторонами умов платежу в тексті  договору (контракту) зазначаються: умови банківського переказу  до (авансовий платіж) та (або) після  відвантаження товару чи умови  документарного акредитиву, або  інкасо (з гарантією); умови гарантії, якщо вона є, або коли вона  необхідна (вид гарантії —  "на вимогу" та "умовна"; умови  та термін дії гарантії, можливість  зміни умов контакту без зміни  гарантій).

Правильність визначення валютно-фінансових умов при укладанні  зовнішньоекономічного контракту  — запорука ефективності здійснення зовнішньоекономічних операцій.

Погодження умов платежу, як правило, є результатом гострих  дискусій контрагентів, а також залежить від платоспроможності покупця, його позицій на ринку та відносин між продавцем і покупцем.

Так, якщо за прогнозами долар  є слабким, американські імпортери  намагатимуться купувати іноземну валюту зараз із метою виконання подальших  угод, не очікуючи настання дати платежу. Експортери, які володіють іноземною  валютою, намагатимуться навпаки не конвертувати її в долари. Коли ж  долар сильний, імпортери відкладають  придбання іноземної валюти, а  експортери прагнутимуть одержати її якомога швидше. Якраз за цих обставин виникає ґрунт для різноманітних  спекулятивних угод.

Зіставивши обсяги ринку  іноземної валюти з обсягами міжнародної  торгівлі і реальним переміщенням боргів, побачимо, що обсяги ринку іноземної  валюти приблизно в десять разів  більші, ніж цього вимагають реальні  умови торгівлі або іноземних  інвестицій, іншими словами, на кожну  реальну торговельну або інвестиційну угоду припадає п'ятдесят дев'ять  спекулятивних.

Нині немає єдиного, закріпленого багатосторонньою угодою, універсального механізму валютних розрахунків  між країнами. Тільки в межах окремих  економічних і фінансових угруповань країн можуть бути, певною мірою, єдині  механізми розрахунків. У сучасній системі світогосподарських зв'язків  розрахунки за торговельними та неторговельними  операціями регулюються основними  принципами, закріпленими в Женевській конвенції про чеки та векселі, а  також зведеннями постанов Міжнародної  торгової палати (Париж).

У міжнародних валютних відносинах використовуються національні та міжнародні валюти. Роль тих чи інших валют  визначається їх місцем у світогосподарських зв'язках. Причому, якщо перші десятиліття  після Другої світової війни головними  валютами були американський долар  та англійський фунт стерлінгів, то на цей час їх позиції значно потіснили  німецька марка, японська єна та французький  франк. Крім них для розрахунків  використовуються і валюти інших  країн, а також міжнародні платіжні засоби та колективні розрахункові одиниці  — спеціальні права запозичення (СПЗ), що випускаються Міжнародним  валютним фондом та євро — регіональна  валютна одиниця, що використовується учасниками Європейського Союзу.

І все-таки більша частина  міжнародних валютних операцій припадає на долари США. Наприклад, ціни на енергоносії, передусім на нафту та газ, на світових ринках встановлюються майже виключно в американських доларах, а розрахунки з поставок можуть бути зроблені і  в національних валютах країн-імпортерів з числа західних країн. Світові  ціни на зернові також встановлюються переважно в доларах США, оскільки на їх частку припадає понад 50 % світового експорту зерна. На готову продукцію ціни встановлюються переважно у валюті експортера.

Більшість міжнародних платежів означають зміну власника банківських  депозитів. Але ці зміни відбуваються тепер між громадянами різних країн і здійснюються за допомогою  міжнародних банківських переказів  або векселів.

Міжнародний банківський  переказ — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого  з них і кредитувати рахунок  певної особи чи установи. Банки  можуть також здійснювати міжнародні платежі за допомогою банківських  перевідних векселів. І лише незначна частка міжнародних платежів здійснюється за допомогою банкнот (головним чином  туристами).

Міжнародні платежі пов'язані  з більшим ризиком, ніж внутрішні, з багатьох причин.

По-перше, вартість місцевої валюти при майбутньому платежі  в іноземній валюті залежить від  обмінного курсу між двома  валютами. Такий ризик під час  обміну іноземної валюти є найвищим у випадку, коли курси обміну піддаються впливові ринкових сил, що властиво більшості  валютна цей час.

По-друге, за умови міжнародних  платежів є ризик відсутності  конвертованості: неможливість власника валюти певної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок  обмеження, накладеного урядом.

По-третє, є ризик невиконання  зобов'язання, або несплати. У такому випадку боржник не в змозі  заплатити кредиторові. Хоча цей  ризик може бути і при внутрішніх платежах (на відміну від валютного  обміну і ризику неконвертованості), він більш імовірний при міжнародних  платежах, оскільки порушення судового позову проти боржника, який порушив  зобов'язання, в іншій країні вимагає більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником.

Основними методами платежів у міжнародній торгівлі є: передоплата; комерційний акредитив; перевідний вексель (комерційна тратта), виписаний  на покупця; відкритий банківський  рахунок, консигнація. Сильний продавець  може наполягти на передоплаті або  безвідзивному акредитиві; сильний  покупець може настояти на відкритому рахунку або консигнації. Сплата за допомогою перевідного векселя  у більшості випадків може задовольнити інтереси як експортера, так і імпортера.

Передоплата — метод міжнародного платежу, який супроводжується досить відчутним тиском на покупця. Продавець  може вимагати передоплату за умов, коли приходить до висновку, що кредитоспроможність  покупця дуже мала, або коли ризик  неконвертованості дуже великий. Проте  навіть за таких умов продавець може не вимагати передоплати, якщо є загроза  втрати ринку на користь конкурентів.

На жаль, сьогодні у зовнішньоекономічній практиці України для вітчизняних  підприємств, які ще не створили для  себе на світовому ринку іміджу надійного  партнера, встановлюються невигідні  умови розрахунків за експортно-імпортними операціями: в експортних угодах передбачається післяплата, а при імпорті —  передоплата.

Підтверджений безвідзивний акредитив. У випадку, коли експортер  не отримує передоплати, але не хоче покладатися лише на обіцянки імпортера  заплатити, він може вимагати підтвердженого безвідзивного акредитива. Акредитив  — це документ, виданий банком імпортера, який зобов'язує цей банк акцептувати  векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови містять величину кредиту, термін сплати векселя, загальний  опис товару, додаткові необхідні  документи і кінцевий термін сплати.