Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Бюджетна політика на місцевому рівні

МІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА ФІНАНСОВА АКАДЕМІЯ

Кафедра державних фінансів

Індивідуальна науково-дослідна робота

з дисципліни «Складання і виконання бюджетів»

на тему:

«Бюджетна політика на місцевому рівні»

Виконала

студентка 302 групи

Михалінич І.Є.

Перевірила

Західна О.Р.

Львів – 2011

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

Місце бюджетної політики на рівні місцевих органів влади в Україні ..4
Складові бюджетної політики на місцевому рівні……..………..………7
Напрямки вдосконалення бюджетної політики на місцевому рівні …..11

Висновки…………………………………………………………………….........13

Список використаної літератури………………………………………………..15

Вступ

Актуальність теми. Бюджетна складова економічної самостійності місцевих органів влади є однією з найважливіших. Питання про постійну нестачу фінансових ресурсів та відсутність можливостей розв’язання найбільш гострих соціальних проблем на місцевому рівні, а також надмірна централізація фінансових ресурсів і управлінських рішень посилюють актуальність проблеми вироблення бюджетної політики на місцевому рівні.

Об’єктом дослідження є процес формування бюджетної політики на місцевому рівні.

Метою роботи є розгляд та значення процесу вироблення бюджетної політики місцевими органами влади для формування та використання фінансових ресурсів муніципальних об’єднань.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність послідовного вирішення наступних завдань:

- дослідження поняття бюджетна політика на місцевому рівні;

- визначення основних складових бюджетної політики та механізму її

реалізації;

- аналіз основних недоліків побудови та реалізації бюджетної політики на місцевому рівні та пошук шляхів її вдосконалення.

Місце бюджетної політики на рівні місцевих органів влади в Україні

Бюджетна політика на місцевому рівні – це офіційно визначені органом місцевого самоврядування цілі та напрямки розвитку бюджетних відносин і методи їх реалізації на місцевому рівні.

Під час переходу на рівень місцевих органів влади ми розглядаємо систему вироблення бюджетної політики на місцевому рівні, в якій суб’єктом управління є система місцевих органів управління місцевими бюджетами, об’єктом управління - місцеві бюджети, інструментом управління - механізм вироблення політики на місцевому рівні, а кінцевою метою - основні напрями бюджетної політики (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Система вироблення місцевої бюджетної політики в Україні [5]

Таким чином, система вироблення місцевої бюджетної політики – це система, що забезпечує цілеспрямований вплив системи органів управління бюджетом на місцевий бюджет через функціонування механізму розробки місцевої бюджетної політики для вироблення та затвердження основних напрямів бюджетної політики на певний термін з метою досягнення встановлених пріоритетів у програмі соціально-економічного розвитку території.

У свою чергу, місцевий бюджет – це система грошових відносин, у процесі яких формується та використовується місцевий бюджет з метою виконання своїх функцій відповідно до цілей місцевої бюджетної політики.

Цілі місцевої бюджетної політики логічно формуються виходячи з цілей державної бюджетної політики. В загальному випадку цілі місцевої бюджетної політики складаються з множини цілей державної бюджетної політики, конкретизованих на рівні територіальної громади, та специфічних цілей місцевості, що водночас не суперечать цілям державної бюджетної політики.

Таким чином, місцева бюджетна політика – це діяльність щодо управління місцевим бюджетом, спрямована на досягнення цілей державної бюджетної політики та специфічних цілей територіальної громади.

Під місцевими органами управління бюджетом розуміємо сукупність усіх організаційних структур, що здійснюють формування місцевого бюджету. Система місцевих органів управління бюджетом складається з місцевих органів представницької влади (Верховна Рада АР Крим і місцеві ради) та місцевих фінансових органів, територіальних органів ДКУ, ДПА, КРУ в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Механізм вироблення місцевої бюджетної політики має такі характеристики, як [5]:

1. Механізм вироблення місцевої бюджетної політики слугує для формування місцевої бюджетної політики. Безпосереднім результатом вироблення місцевої бюджетної політики є підготовлений місцевими фінансовими органами місцевий бюджет, завдяки якому реалізуються цілі та завдання місцевої бюджетної політики.

2. Механізм вироблення місцевої бюджетної політики включає складові відповідно до груп завдань, що вирішуються (визначення доходних джерел, формування видаткової частини, міжбюджетний розподіл ресурсів).

3. Механізм вироблення бюджетної політики характеризується управлінськими зв’язками в системі органів управління бюджетом, а саме сталими способами взаємодії між органами управління бюджетом та в межах органу управління бюджетом, існуючими регламентами роботи, затвердженими процедурами.

4. Функціонування механізму вироблення бюджетної політики визначає набір методів вироблення бюджетної політики, що дозволяється та вимагається застосовувати для досягнення цілей місцевої бюджетної політики.

5. Ефективність функціонування механізму вироблення бюджетної політики визначає стан внутрішніх та зовнішніх факторів, серед яких можна визначити кваліфікацію кадрового потенціалу органів управління бюджетом, інструменти, що застосовуються, стабільність бюджетної політики держави взагалі та місцевої бюджетної політики зокрема.

Функціонування механізму вироблення місцевої бюджетної політики визначається методами вироблення останньої, що застосовуються, та залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів.

Складові бюджетної політики на місцевому рівні

Процес формування бюджетної політики передує процесу складання місцевих бюджетів, що узгоджуються з планами економічного й соціального розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Механізм вироблення місцевої бюджетної політики включає наступні складові [5]:

визначення доходних джерел;
формування видаткової частини,
міжбюджетний розподіл ресурсів.

Доходи місцевого бюджету [2]

За джерелами доходи місцевих органів влади поділяють на:

- податкові доходи;

- неподаткові доходи (платежі, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності підприємств комунальної власності, залучені місцевими органами влади на ринку позичкового капіталу);

- трансферти від центральної влади та органів влади вищого територіального рівня.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені і регульовані.

Власні доходи — це доходи, що мобілізуються місцевою владою самостійно на основі власних рішень і за рахунок джерел, визначених місцевим органом влади. До власних доходів належать місцеві податки і збори, доходи від майна, що належить місцевій владі, та від господарської діяльності комунальних підприємств, комунальні платежі, а також доходи за рахунок комунальних кредитів та позик.

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати два місцевих податки(податок з реклами та комунальний) і кілька місцевих зборів (готельний, на припарковування транспорту, ринковий, на видачу ордера на квартиру, з власників собак, курортний, за участь у бігах на іподромі, на місцеву символіку).

Перелік закріплених доходів визначено законодавством про місцеве самоврядування та про бюджетну систему.

Закріплені доходи — це одна з форм доходів, переданих місцевим органам влади на стабільній, довгостроковій основі.

Регульовані доходи — це також одна з форм доходів, що передаються центральною владою місцевим органам влади або з бюджетів територій вищого адміністративного рівня до бюджетів територій нижчого адміністративного рівня. Порядок передачі та розміри регульованих доходів в Україні щороку встановлюються в законі про державний бюджет, а також їх визначено Законом "Про бюджетну систему" в редакції 1995 р.

Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.

Важливими способами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик. Велику роль відіграють дотації та інші трансферти.

У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяють доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

Згідно зі статтею 143 Конституції України встановлено, що власних доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені або залучені, якщо фінансується спільна програма.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотація вирівнювання та субвенції.

Дотація вирівнювання (субсидія) — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності відповідного бюджету.

Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт, призначений на певну мету в порядку, визначеному тим органом, який ЇЇ надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджує Верховна Рада України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Місцеві запозичення — операції, пов'язані з отриманням коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання перед бюджетом, і операції, пов'язані з поверненням цих коштів до бюджету.

Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада (будівництво доріг тощо). За строками погашення позики поділяють на коротко- (до 5 років) і довгострокові (понад 5 років) позики. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями місцевих бюджетів.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

кошти від відчуження майна, яке перебуває у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;
надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;
кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;
запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та іншими законами України;
субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Видатки бюджету місцевого рівня [2]

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій та завдань, що покладаються на місцеву владу.

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих повноважень.

Обов'язкові видатки це — видатки, спрямовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стандартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, пов'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Факультативні видатки — це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов'язків. Ще один вид видатків — видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні, або адміністративні, і капітальні, або інвестиційні.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і делегованих повноважень. Кошти поточного бюджету спрямовують на фінансування установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовують на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших видатків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

погашення основної суми боргу відповідно АРК та місцевого самоврядування;
капітальні вкладення;
внески органів влади АРК та органів місцевого самоврядування у статутні фонди суб'єктів підприємницької діяльності.

Міжбюджетний розподіл ресурсів [2]

У бюджетній системі України обов’язково виникають взаємовідносини між різними бюджетами, яким притаманні великі за обсягами зустрічні потоки бюджетних коштів. Підставою для міжбюджетних відносин є визначені законодавством держави:

розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування;
розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;
підтримка «бідних» у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;
вилучення коштів у відносно «багатих» у фінансовому розумінні територій і відповідних бюджетів;
різні форми взаємовідносин, що виникають у процесі виконання бюджетів (векселі, взаємозаліки, бюджетні позики тощо).

Розмежування доходів, проведене на єдиних засадах для бюджетів відповідного рівня, не дає змоги збалансувати абсолютно всі бюджети. Причиною цього є значні відмінності у формуванні доходів та у складі й обсягах видатків бюджетів територіальних утворень, які мають об'єктивний характер.

Остаточно збалансувати бюджети одного рівня лише розмежуванням їхніх доходів і видатків неможливо. Це досягається за допомогою перерозподільних процесів у межах бюджетної системи.

Центральне місце в управлінні фінансами в Україні посідає Міністерство фінансів. Саме на нього покладено завдання загального керівництва всією фінансовою системою країни.

Напрямки вдосконалення бюджетної політики на місцевому рівні

Місцеві органи влади в умовах нормативного розподілу ресурсів мають можливості формувати власну бюджетну політику, хоча при цьому обмежується їх автономність і вони працюють у рамках, визначених загальнодержавними нормативними актами.

Запорукою успіху місцевої бюджетної політики може бути лише прозоре та відкрите формування проектів бюджетів та отримання підтримки й схвалення місцевим населенням.

До недоліків існуючої в Україні системи формування місцевих бюджетів можна віднести високий рівень концентрації фінансових ресурсів у Державному бюджеті, що знижує значення місцевих бюджетів у вирішенні життєво важливих для населення завдань. Тому фінансове управління в найближчі бюджетні періоди ставить перед собою вирішення наступних завдань: підвищення впливу місцевих органів влади на формування бюджету та стимулювання нарощування власної дохідної частини [3].

Чинний розподіл між наповненням кошиків доходів не стимулює місцеві органи влади впливати на формування підприємницького клімату в межах своєї юрисдикції. Якщо підприємства почнуть працювати краще і відповідно, зросте їх прибуток і заробітна плата працівників, то в бюджеті зростуть доходи, які враховуються при визначенні трансферту. І, як відомо з практики останніх років, більшість їх буде вилучена до Державного бюджету.

Така ситуація потребує перегляду порядку фінансового вирівнювання, сприяння органами місцевого самоврядування підвищення роботи підприємств, що знаходяться на їх території, а також залученню в них інвестицій.

Саме тому пропонується залишати у регіонах певну частку коштів Державного бюджету без їх спрямування до центру та у зворотному напрямі. Реалізація запропонованого методу дасть змогу вдосконалити чинну систему здійснення видатків бюджету, підвищити оперативність та ефективність управління наявними фінансовими ресурсами, зацікавити місцевих керівників у збільшенні надходжень.

Формування місцевого бюджету на основі зазначеного принципу тісніше пов’яже його з результатами економічного розвитку регіону, дозволить вже на етапі бюджетного планування порівнювати розмір територіальних доходів із доходами регіонального бюджету, планувати видатки бюджету, виявляти резерви збільшення доходів.

У ході перебудови механізму формування бюджетів повинна бути вирішена низка питань, в тому числі: яка частка бюджетних доходів повинна спрямовуватись до Державного бюджету, яка залишатись на місцях; у зв'язку з цим - яким повинен бути норматив відрахувань від територіальних бюджетних доходів. З цього приводу можливі такі варіанти [3]:

- норматив відрахувань у відсотках від загальної суми бюджетних доходів встановлюється для бюджету міста, а частина коштів, що залишилась, спрямовується до вищих бюджетів;

- за встановленими нормативами у відсотках від загальної суми територіальних бюджетних доходів кошти спрямовуються до вищих бюджетів, а частина коштів, що залишилась, до відповідних місцевих бюджетів;

- фіксований норматив коштів, що перераховується до вищих бюджетів, всі інші кошти спрямовуються до бюджету відповідної території.

Взагалі для підвищення відповідальності і зацікавленості органів місцевого самоврядування у кінцевих результатах їх діяльності більш прийнятними є другий і третій варіанти, коли місцеві бюджети будуть формуватись на основі залишкового принципу після внесення у вищестоящі бюджети сум у вигляді своєрідного податку з території.

Необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вирівнювання. Потрібно визначати фінансові нормативи бюджетної забезпеченості міста з урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану. Це дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення місцевих потреб, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

Доцільно переглянути питання про податок на прибуток комунальних підприємств. Проте надати пільги чи повністю звільнити комунальні підприємства від сплати такого податку місцеві ради не мають права відповідно до норми ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Особливої уваги заслуговує чинна система місцевих податків і зборів, частка яких коливається від 2 до 6%, так і обмеженим переліком об’єктів оподаткування. Тому раціонально здійснити аналіз усіх можливих пропозицій на рівні міських рад та законодавчо закріпити розширений перелік місцевих податків і зборів, що забезпечить кращі можливості вибору конкретних їх видів.

Перспективним напрямом є пошук додаткових можливостей фінансування проектів з розвитку місцевої інфраструктури. До основних шляхів забезпечення зростання фінансових можливостей регіональних органів місцевого самоврядування слід віднести [6]:

- законодавче надання права обласним радам здійснювати позичання на реалізацію програм розвитку регіону;

- створення банків регіонального розвитку, що розширить можливості кредитування місцевих проектів;

- підвищення ефективності фінансового управління на комунальних підприємствах.

Доцільними вважаються пропозиції щодо зарахування прибуткового податку з громадян у місцеві бюджети за місцем проживання працівників. Це б дало можливість збільшити надходження до сільських та селищних бюджетів, жителі яких працюють у містах [4].

Необхідно чітко розподілити компетенцію щодо розв'язання конкретних завдань між центральними органами влади й органами місцевого самоврядування і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів.

Особливу увагу необхідно приділити збільшенню доходів, які не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів. Додаткова мобілізація цих платежів дає можливість поступово з року в рік поліпшувати фінансування видатків.

В цілому зміцнення інституту місцевого самоврядування в Україні значною мірою залежить від того, чи будуть створені умови для фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, основу якої становлять місцеві бюджети.

Висновки

Система вироблення бюджетної політики на місцевому рівні складається з суб’єкта управління, що представлена системою місцевих органів управління місцевими бюджетами, об’єкта управління – місцевих бюджетів, інструмента управління - механізму вироблення політики на місцевому рівні, та кінцевої мети – основних напрямів (цілей) бюджетної політики.

Механізм вироблення місцевої бюджетної політики включає: визначення доходних джерел; формування видаткової частини, міжбюджетний розподіл ресурсів.

За джерелами доходи місцевих органів влади складаються з податкових,

неподаткових доходів та трансфертів.

За економічною природою доходи місцевих органів влади поділяють на власні, закріплені і регульовані. Власні та закріплені доходи є основою самостійності місцевих бюджетів.

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади. Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних видів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегованих повноважень.