Господарське право

3

ВАРІАНТ 8

Р, С

ЗМІСТ

Теоретичні питання                                                                                                                3

1. Поняття та характеристика банкрутства                                                        3

2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності                            14

Практичне завдання                                                                                                                21

Знайдіть вірну відповідь. Обґрунтуйте свій вибір                                          23

Творче завдання                                                                                                                24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                        25

Теоретичні питання

1.      Поняття та характеристика банкрутства

Банкрутство — загальновідомий та необхідний інструмент ринкової економіки, це комплексний правовий інститут. Він складається з норм як матеріального, так і процесуального права.

Згідно із Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю розуміється "неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності"1.

Впродовж розвитку інституту банкрутства використовувалися різні терміни для визначення стану боржника, коли він не в змозі виконувати свої зобов’язання через брак коштів або майна. Наприклад, у середньовічних джерелах права італійських міст використовувались терміни „fuggitivі” та „decoctor”. Сучасне поняття „банкрут” походить від італійського виразу – banka rotta. Він означає звичай перекидати лавку банкіра, що стояла на площі міста, в разі нездатності останнього провести розрахунки з кредиторами. Так, часто вживаним був термін „конкурс”, який широко застосовувався у німецькому законодавстві через те, що у межах законодавства про банкрутство існувала єдина процедура — конкурсне провадження. У законодавстві США взагалі не міститься поняття „банкрутство”, хоча цей термін використовується у назві основного нормативного акта у цій сфері — Кодексу про банкрутство, а в самому кодексі дається визначення поняття неспроможності. У країнах, які не мали своїх традицій правового регулювання, найчастіше застосовувалися терміни „неспроможність” та „банкрутство”2.

Українське законодавство про банкрутство містить один критерій банкрутства: визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Теорії права відомі два критерії банкрутства: неоплатність та неплатоспроможність.

Отже, неоплатність означає, що пасиви боржника перевищують його активи. При використанні критерію неоплатності необхідно за кожною кредиторською вимогою перевіряти майно боржника, тоді як вимога кредитора може бути абсолютно безпідставною.

У сучасних правових системах переважно використовується критерій неплатоспроможності. Англійське, французьке законодавства певною мірою базуються на недостатності ліквідних активів боржника3. Але у Німеччині поряд з критерієм неплатоспроможності використовується і критерій неоплатності — „надлишкова заборгованість”, який є додатковою підставою для провадження у справі про банкрутство та підставою для вибору конкретної процедури — ліквідаційної чи реабілітаційної. Окрім названих ознак та критеріїв банкрутства законодавчі акти багатьох країн визнають необхідною умовою банкрутства — збіг кредиторів, тобто наявність у боржника кількох кредиторів4.

За переконанням А.Ф. Трайніна, „банкротство — деликт своеобразный: он слагается из двух элементов, из которых один (несостоятельность) — понятие гражданского права, другой (банкротское деяние) — понятие уголовного права. Эта сложность состава банкротства чрезмерно затемняет его юридическую природу”5.

У сучасному законодавстві Російської Федерації використовується термін „банкрутство” у двох значеннях:

1) як синонім терміна „неспроможність” ;

2) як окремий випадок неспроможності, коли посадова особа або громадянин-засновник (власник) неплатоспроможного боржника вчиняє каране діяння, яке завдає шкоди кредиторам (Закон Російської Федерації „Про неспроможність (банкрутство)” виділяє два види такого банкрутства — умисне банкрутство та фіктивне банкрутство).

Деякі українські представники юридичної науки підтримують позицію російського законодавця та ототожнюють поняття „неспроможність” та „банкрутство”6.

З аналізу законодавства про банкрутство України можна зробити висновок, що термін „банкрутство” використовується у двох значеннях: як визнана господарським судом нездатність відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури та як „фінансова неспроможність” суб’єкта господарської діяльності, з яким так чи інакше пов’язані злочинні дії громадянина-засновника, власника, службової особи підприємства (установи, організації).

Важливим є визначення умов порушення справ про банкрутство. Справа про банкрутство може бути порушена, якщо виконуються наступні дві ознаки. П. 3. ст. 6 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” визначено ознаки банкрутства: „справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом”.

Тобто першою з ознак є закінчення тримісячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів. Даний підхід грунтується на тому, що усі учасники майнового обігу повинні своєчасно оплачувати куплені товари, виконані на їх користь роботи, надані їм послуги, своєчасно повертати отримані суми кредитів тощо. До речі, такий же строк передбачено відповідним законодавством інших країн СНД, зокрема Росії та Белорусії. В основу цієї ознаки банкрутства покладено критерій „неплатоспроможності”, який полягає в тому, що боржник більше трьох місяців не може розрахуватися з кредиторами по безспірних вимогах, тобто за таких умов неспроможність підприємства набуває вже постійного, а не тимчасового характеру.

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупною заборгованістю боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в триста мінімальних заробітних плат. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена. Поява останньої ознаки у вітчизняному законодавстві про банкрутство є однією з найбільш помітних новел нового Закону і буде чи не найбільш помітним чинником, який впливатиме на практику судового розгляду цієї категорії справ.

Відповідно до Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” під неплатоспроможністю розуміється неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств регулюється Господарським кодексом України. Порядок та умови визнання суб'єктів підприємницької діяльності банкрутами з метою задоволення претензій кредиторів регулює спеціальний Закон України від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство», що нині діє в редакції від ЗО червня 1999 р. і називається «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності -- боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб -- казенних підприємств, а також до юридичних осіб -- підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийнято рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються також Господарським процесуальним кодексом України, про що в Законі робляться спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», порядок продажу майна банкрута регулюється також з урахуванням вимог законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Банкрутство -- це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У свою чергу, під неплатоспроможністю Закон розуміє неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю продовження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта -- активів у ліквідній формі -- не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб'єкта є кредитори, тобто особи, котрі мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта підприємництва.

Особливістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон регулює дві великі групи суспільних відносин -- матеріальні (організаційно-правові і частково процедурні), які пов'язані з відновленням платоспроможності боржника, та процесуальні -- пов'язані з визнанням боржника банкрутом.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених планом санації тощо).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі, забезпечення грошових вимог жредиторів, попереднього засідання господарського суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

На відміну від попередньої редакції Закону України «Про банкрутство», положення якого регулювали головним чином процедуру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 р. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банкрутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосовно такого важливого ринкового важелю, яким є банкрутство.

Відповідно до п. 1 ст. 2 нового Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності у випадках, передбачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Указом Президента України від 17 червня 1996 р. «Про утворення Агентства з питань запобігання банкрутству підприємств та організацій» було утворено зазначене Агентство (назву його в 1998 р. змінено) та визначено його основні завдання. Деякий час Агентство з питань банкрутства діяло на підставі Положення про нього, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 р.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади» Агентство з питань банкрутства як центральний орган виконавчої влади ліквідується, а виконання його функцій покладається на державну госпрозрахункову установу (агентство), яка підпорядковується Міністерству економіки України. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р., Міністерство економіки, зокрема:

а) здійснює повноваження державного органу з питань банкрутства відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»;

-проводить державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом стосовно підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності у випадках, передбачених законом;

-сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов, необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

-пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств, щодо яких порушено справу про банкрутство, та в інших випадках, передбачених законом;

--організовує систему підготовки арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

--здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як арбітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

--забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

-здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено у справі про банкрутство, встановлює і затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

--організовує у передбачених законом випадках проведення експертизи фінансового становища підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

--готує у передбачених законом випадках на запити суду, прокуратури або іншого уповноваженого органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або доведення до банкрутства;

--готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення процедур банкрутства, здійснює методологічне забезпечення У цій сфері;

б) утворює державну госпрозрахункову установу (агентство) з питань банкрутства;

--затверджує положення про державну госпрозрахункову установу (агентство) з питань банкрутства;

--призначає на посаду та звільняє з посади керівника державної госпрозрахункової установи (агентства) з питань банкрутства, укладає і розриває з ним контракт;

в) проводить за участю міністерств, інших органів виконавчої влади аналіз фінансово-господарського становища суб'єктів підприємницької діяльності, що перебувають у державній власності, з метою виявлення серед них боржників та запобігання їх банкрутству, розробляє за участю органів виконавчої влади відповідні заходи;

--вносить пропозиції щодо проведення досудової санації суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності, погоджує в установленому порядку умови участі інвесторів і кредиторів у проведенні досудової санації стосовно таких суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі з питань набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренди майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

--забезпечує в установленому порядку фінансування заходів щодо проведення досудової санації, погоджує умови досудової санації суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності;

г) веде в установленому порядку реєстр суб'єктів підприємницької діяльності, які мають грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі зобов'язання перед бюджетами та державними цільовими фондами;

- проводить у встановленому порядку експертизу проектів, програм оздоровлення фінансового становища суб'єктів підприємницької діяльності, включених до реєстру;

--забезпечує разом з міністерствами, іншими органами виконавчої влади дотримання інтересів держави під час проведення суб'єктами підприємницької діяльності, включеними до реєстру, розрахунків, які здійснюються шляхом заліку заборгованості, вимог, зобов'язань, у тому числі перед бюджетами та державними цільовими фондами;

--погоджує проведення викупу у суб'єктів підприємницької діяльності, включених до реєстру, боргових зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів;

д) формує і веде єдину базу даних про боржників, визнаних у встановленому
порядку банкрутами;

є) бере участь у підготовці пропозицій щодо продажу частини майна боржника -- державного підприємства у процедурі санації, майна державного підприємства -- банкрута, стосовно якого господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію;

є) розробляє разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо створення нових робочих місць, соціального захисту і перепідготовки працівників, які вивільняються у зв'язку із здійсненням заходів щодо відновлення платоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності -- боржників, із визнанням суб'єкти підприємницької діяльності -- боржників банкрутами;

ж) формує навчально-методичну базу підготовки фахівців з питань банкрутства, організовує їх навчання, підвищення кваліфікації.

Наказом Міністерства економіки від 5 грудня 2000 р. № 266 затверджено Типове положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства.

Регіональне (обласне) управління з питань банкрутства відповідно до покладених на нього завдань:

-аналізує стан дотримання законодавства з питань банкрутства та інформує про результати аналізу Мінекономіки;

-здійснює контроль за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності щодо додержання ними умов і правил провадження діяльності арбітражного керуючого (ліцензійних умов);

з) забезпечує в регіонах реалізацію процедур банкрутства щодо відсутнього боржника;

-організовує у передбачених законом випадках проведення експертизи фінансового становища державних підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду господарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

-бере участь у проведенні аналізу фінансово-господарського становища суб'єктів підприємницької діяльності, що перебувають у державній власності, з метою виявлення серед них боржників та запобігання їх банкрутству;

-вносить пропозиції щодо проведення досудової санації суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності;

-пропонує господарському суду кандидатури арбітражних керуючих для державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, передбачених законом;

-надає консультаційну, інформаційну та іншу допомогу підприємствам, установам, організаціям та громадянам з питань банкрутства;

-звітує перед Мінекономіки про свою роботу;

-забезпечує систематичне інформування населення місцеві органи виконавчої влади про свою діяльність.

Обов'язок вживати своєчасні заходи щодо запобігання банкрутству підприємства-боржника, крім уже названого Агентства його регіональних (обласних) управлінь, законом покладено також на засновників (учасників) боржника -- юридичної особи, власника майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Законодавством передбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника -- юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами.

Досудова санація -- це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється Законом про Державний бюджет.

2. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Законом України "Про економічну самостійність України" від З серпня 1990 р. встановлено, що Україна самостійно здійснює керівництво зовнішньоекономічною діяльністю, бере безпосередню участь у міжнародному поділі праці та розвиває економічне співробітництво з іншими державами на основі принципів заінтересованості, рівноправності і взаємної вигоди. Підприємства і організації мають право вступати у прямі господарські зв'язки та співробітничати з підприємствами та організаціями інших держав, створювати з ними спільні підприємства, асоціації, концерни, консорціуми, союзи, інші об'єднання (ст. 12 Закону).

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства, як зазначається у ст. 25 Закону України "Про підприємства в Україні", є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України. Чільне місце серед цих законів посідає Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р., який визначає зовнішньоекономічну діяльність як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Зазначений Закон закріплює принципи, якими керуються українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності:

а) принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

б) принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва;

в) принцип юридичної рівності і недискримінації;

г) принцип верховенства закону;

д) принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

е) принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.

Коло суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні досить широке. До нього входять:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних та юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

При цьому всі зазначені суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які прямо не заборонені законами України її види незалежно від форми власності та інших ознак.

Фізичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність з моменту набуття ними цивільної дієздатності згідно із законами України. Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно з Законом України "Про підприємництво", а фізичні особи, які не мають постійного місця проживання на території України, мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законом держави, в якій вони мають постійне місце проживання або громадянами якої вони є.

Юридичні особи мають право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність відповідно до їхніх статутних документів з моменту набуття ними статусу юридичної особи.