Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Господарське право. 2

1.Порядок внесення змін до господарських договорів за законодавством України.Договір міни.

1.1.Порядок внесення змін до господарських договорів за законодавством України.

Звісно, законодавство та судова практика, зокрема у пункті 1 роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» зазначає, що, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними, і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Але загальний, спрощений спосіб та підтвердження прийняття до виконання замовлення відповідно до статті 181 Господарського кодексу України є окремими по своїй суті в процесі їх застосування. Звісно, найпоширенішим у професійній діяльності юристів є загальний спосіб, так як є найбільш зрозумілим та безпечним з точки зору можливого юридичного захисту як по відношенню до контрагента, так і можливої зацікавленості контролюючих органів, розробки правової позиції у судових органах, та навіть для процесу виконання, особливо для тривалих договірних відносин. Такої ж позиції притримується законодавство, встановлюючи цілу низку випадків обов’язковості укладення по загальному способу, навіть коли сторони укладають договір лише на основі примірних і типових договорів (ч. 3 ст. 184 ГК). Таким чином, зважаючи на чітке відокремлення законодавцем трьох способів, можемо констатувати, що укладення господарських договорів ведеться одним із них і як наслідок небажано застосовувати змішування способів у процесі дії договору, тим більше, що процес доказування існування додаткових домовленостей до визначеного договору, у

необхідності, значно ускладниться. Так, навіть якщо піти дзеркальним шляхом, беручи до уваги частину 2 статті 182, яка вказує на необхідність наявності в попередньому договорі істотних умов основного договору та те, що до укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів, відсилаючись до норм Цивільного кодексу України, через частину 5 цієї ж статті, знаходимо майже відсоткове дотримання письмової форми (ст. 206, ст. 208 ЦК), у тому числі для попереднього договору (ст. 635 ЦК), а також обов’язок укладення попереднього договору у формі, встановленій для основного договору. Тому, беручи за аналогію викладений шлях, переходимо до можливостей укладення додатків та додаткових угод до договору звернувшись до першоджерел тлумачення.

«Форма» - (лат. forma — зовнішність, устрій) вид, устрій, тип, структура, порядок чогось (наприклад, форма держави, форма правління, форма процесуальна). Виходячи з визначення форми, як виду, наприклад «видавничий договір» є видом авторського договору, наближуємось до того, що поняття «додаткова угода» є наступною формою відповідно до якої оформлюються додаткові домовленості сторін по договору, на відміну від поняття «додаток», який в усіх тлумаченнях є частиною чого-небудь, доповненням до основного документу, саме тому специфікації, креслення, ін., вказуються як додаток до договору і оформлюється разом із ним. Звісно будь-яка судова практика постійно розвивається маючи можливість вірно впливати на поточні обставини життєдіяльності. Законодавець погоджується, що у разі не зазначення яким чином вносяться зміни в договір, потрібно діяти виходячи з необхідності дотримання форми, а отже за загальним способом це письмове оформлення нового документу, який змінює попередній, і саме «Додаткова угода» набагато ближча до цього поняття ніж «Додаток», який між іншим може оформлюватись і як додаток до додаткової угоди.

Українське ж законодавство містить більше десятка визначень різних договорів, загальним же є поняття договору визначене у Цивільному кодексі, відповідно до якого договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Неможливо не згадати ст. 654 цього ж Кодексу, яка спеціалізовано стверджує, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається «Стаття 188. Порядок зміни та розірвання господарських договорів»

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. 2. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. 3. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. 4. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. 5. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір .

1.Оскільки у коментованій статті не визначені можливі підстави для зміни або розірвання господарських договорів, слід враховувати загальні правила частини 2 статті 651 ЦК: договір може бути змінено чи розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною д оговору, коли внаслідок завданої ним шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що розраховувала при укладанні договору.

При цьому під терміном «шкода» слід розуміти не тільки можливі додаткові витрати, неодержання прибутку, а й інші наслідки, що суттєво впливають на інтереси сторони. Так, істотним порушенням є поставка товарів якості нижчої, ніж це вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном). У такому разі покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо останні вже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (ч. 5 ст. 268 ГК).

Досить широко у ГК, ЦК та інших актах, що регулюють договірні відносини певного виду, як синонім терміна «розірвання договору» використовуються терміни «відмова від договору» або «відмова від виконання». Так, відповідно до частини 7 статті 268 ГК у разі якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться нижчого сорту, ніж було обумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, чи відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів.

Особливість одностороннього розірвання договору або зміни його умов полягає у відсутності згоди контрагента. Можливість та підстави розірвання договору в односторонньому порядку можуть встановлюватися законом чи передбачатися сторонами у договорі.

У випадках, визначених цим Кодексом чи іншими законодавчими актами, одностороння відмова від договору (відмова від виконання) повністю або частково означає відповідно зміну чи розірвання договору. Якщо у законі або договорі встановлена підстава для односторонньої зміни чи розірвання договору, сторона, наділена відповідним правом, може скористатися нею без звернення до суду.

У деяких випадках можливість внесення змін до певного виду договору чи його розірвання законодавчо обмежується.

Так, особливості договорів, що укладаються на підставі типового договору, визначені частиною 4 статті 179 ГК. За змістом цієї норми сторони не мають права вносити зміни до договору щодо умов, імперативно визначених типовим договором, і, відповідно, будь-яка з них не може ініціювати внесення таких змін. У цьому разі сторони можуть лише конкретизувати умови типового договору.

Враховуючи правову природу договорів приєднання, сторона, що приєдналася до договору, обмежена у можливості вимагати внесення змін до такого договору. За правилами частини 3 статті 634 ЦК, якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до останнього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, котра приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Зміни у договорі приєднання (формулярі або іншій стандартній формі) мають бути доведені стороною, до якої приєднуються, до всіх контрагентів, зважаючи на вимогу однаковості таких умов для всіх інших осіб.

Для державних контрактів, укладених на підставі державного замовлення, встановлено спеціальне правило щодо внесення змін або розірвання. Відповідно до пункту 7 статті 2 Закону України «Про поставки продукції для державних потреб» [408] право внесення необхідних змін або припинення дії контракту в порядку, передбаченому законодавством, належить державному замовнику.

2. Пропозиція щодо внесення змін до договору або його розірвання може виходити від будь-якої сторони і має бути викладена письмово.

Дії сторін щодо внесення змін до договору або його розірвання спрямовані на зміну чи припинення правовідносин, отже, є правочином, який має відповідати загальним положенням цивільного законодавства про правочини.

Оскільки за загальним правилом господарські договори мають письмову форму, досягнута сторонами згода про зміну або розірвання договору також має бути зафіксована письмово.

3. Після одержання пропозиції про зміну або розірвання договору сторона може прийняти таку пропозицію чи відхилити її. Сторона, яка виступила з такою пропозицією, має бути поінформована про результати її розгляду в двадцятиденний строк. Якщо пропозиція приймається іншою стороною, договір вважається зміненим або розірваним.

4. Якщо сторони не досягли згоди щодо внесення змін до договору чи його розірвання, заінтересована сторона може вимагати зміни або розірвання договору в судовому порядку за наявності достатніх підстав. До відсутності згоди однієї із сторін на внесення змін до договору чи його розірвання прирівнюється і неодержання відповіді на пропозицію змінити або розірвати договір. Відповідно до статті 12 ГПК України спори, що виникають при зміні та розірванні господарських договорів, підвідомчі господарським судам.

Позови про зміну чи розірвання договору є позовами про перетворення, що спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин. Зміна і припинення правовідношення, за визначенням статті 16 ЦК, є одним із способів захисту цивільних прав й інтересів.

Норма частини 4 коментованої статті про право сторони передати спір, що виник при внесенні змін до договору або його розірванні, до суду, є однією з правових підстав позову, яка відповідно до вимог статті 54 ГПК України має зазначатися у позовній заяві.

У коментованій статті подається бажана, з точки зору законодавця, модель поведінки сторін при внесенні змін до договору або його розірванні. Ця модель має рекомендаційний характер з огляду на те, що будь-яких санкцій за недодержання порядку внесення змін до договору чи його розірвання, передбаченого частинами 2 та 3 коментованої статті (а саме порядку направлення пропозиції про зміну або розірвання договору та відповіді на неї), ГК не передбачає.

Але коментовані правила статті 188 ГК є нормами матеріально-правовими, а не процесуальними (так само, як і норми, що регулюють порядок укладення договорів). Тому недодержання сторонами визначеного ГК порядку внесення змін до договору або його розірвання не можна кваліфікувати як порушення досудового порядку врегулювання спору і застосовувати наслідки, передбачені пунктом 6 частини 1 статті 63 та пунктом 3 частини 1 статті 81 ГПК України.

Оскільки господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при зміні або розірванні договорів, то тільки дотримання сторонами встановленого даною статтею ГК порядку зміни та розірвання договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між ними спору. Якщо ж особа, яка бажає змінити або розірвати договір, не зверталася з відповідною пропозицією до іншої сторони, то в цьому разі немає підстав стверджувати про існування спору між сторонами.

5. Зміна та розірвання сторонами договору вважаються такими, що відбулися, з моменту . укладення відповідної угоди (вчинення правочину), якщо інше не визначено сторонами. Якщо ж підставою для зміни або розірвання договору є рішення суду, договір вважається зміненим чи розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили. У судовому рішенні може бути визначений інший момент, з якого договір вважається зміненим або розірваним.

Відповідно до статті 84 ГПК України у резолютивній частині судового рішення у спорі, що виник при зміні договору, вказується рішення з кожної спірної умови договору. Рішення господарського суду в такій справі є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених статтею 653 ЦК.

Щодо затверджених форм договорів національними державними органами наочним прикладом є наказ Міністерства промислової політики України від 1 липня 2008 року № 425 «Про затвердження Форм договору та додаткової угоди на створення та передачу науково-технічної продукції», в якому чітко викладена техніка підписання всіх додатків разом з договором, а додаткових угод вже під час його дії.

ВИСНОВОК:

Незважаючи на відсутність чіткої визначеності українського законодавства щодо правильності назв «Додаток» та «Додаткова угода», але виходячи з суті кожного з представлених понять та досвіду юридичної техніки, в тому числі в Україні, необхідно намагатись уніфіковувати професійну практику виходячи з першоджерел, національного та історичного досвіду.

1.2. Договір міни

Загальні положення щодо міни (бартеру) містяться у ст. 293 ГК України та § 6 гл. 54 ЦК України. Операції, що мають ознаки бартерних, додатково регулюються Податковим кодексом України та ст..715,716 ЦК і ст..293 ГК, законом від 23 грудня 1998 р. № 351-ХР/ "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", а також прийнятою на виконання останнього постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності".

Крім того, Вищий господарський суд України в своїх інформаційних листах неодноразово звертався до проблем, пов'язаних зі здійсненням бартерних операцій (див., зокрема, листи Вищого арбітражного суду України від 10 травня 2000 р. № 01-8/204 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства", від 22 вересня 2000 р. № 01-8/ 516 "Про практику вирішення окремих категорій спорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)", оглядовий лист від 11 грудня 2000 р. № 01-8/738 "Про практику вирішення окремих спорів, пов'язаних з вексельним обігом (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)"; див. також Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 29 серпня 2001 р. № 01-8/935 " Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів".
1.2.1. Поняття договору міни(бартеру)

Згідно зі ст. 293 ГК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Подібне визначення містить і ст.715 ЦК України. Загальне визначення бартеру міститься і в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відповідно до якого бартером (товарним обміном) є господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,послуг). Договір бартеру є різновидом договору міни, і на сьогодні ці правові інститути ототожнюються. Договори міни залишаються одним з найпопулярніших видів господарських договорів, щоправда, зважаючи на те, що товарообмінні операції створюють реальну можливість для товаровиробника заощаджувати на податкових платежах,

зменшуючи тим самим надходження коштів до бюджету, держава активно вживає заходів щодо скорочення товарообмінних (бартерних) операцій у господарському обороті.

Щодо бартерного експорту-імпорту існує окремий Закон №351 від 23.12.1998 р. (з урахуванням помітних змін, чинних з 18 серпня 2012 р., вони внесені Законом №5061 від 05.07.2012 р.). Ціни в договорах вказують обов'язково, і це відбувається у валютах тільки з першої групи класифікатора інвалют (остання версія класифікатора опублікована в Постанові НБУ №378 від 02.10.2002);

Імпорт за бартером не має відбутися не пізніше ніж через 180 днів (до 18 серпня 2012 р. було 90 днів) після зазначеного в договорі міни експорту, тобто після дати митного оформлення товару або дати акта про виконання робіт, послуг. У цьому правилі є винятки для деяких груп товарів, про які ми скажемо нижче. За простроченні за цим правилом (і відсутності при цьому форс-мажора або судових позовів з контрагентами) з українського імпортера стягується пеня, її розмір становить 0,3% від вартості неодержаного імпорту за кожен день прострочення;

Українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють експорт або імпорт за бартерним договором, зобов’язані протягом п'яти днів з дня підписання акта сповістити про це митні (якщо йдеться про товари) або податкові служби (якщо йдеться про роботи, послуги). За прострочення стягується штраф — 1% від ціни експорту за кожен день прострочення.

Оподаткування бартерних операцій регулюється пунктами 153.10 (податок на прибуток) і 188.1 (податок на додану вартість) ПКУ. За цими нормативами, доходи і витрати від проведення обмінних операцій визначаються згідно з договірною ціною такої операції, але не нижче або вище «звичайних цін». Терміну «звичайні ціни», настільки важливого саме в бартерних схемах, присвячена чимала стаття 39 Податкового кодексу. У ній зазначаються джерела

інформації про звичайні ціни, якими є насамперед ціни продажу ідентичних товарів, тарифи в аналогічних договорах, оцінка незалежними суб'єктами оцінної діяльності.

Отже, якщо ціна об'єкта, який віддають в обмін, набагато нижче і/або вартість отриманого в обмін об'єкта набагато вище «звичайних цін», розрахунок податку на прибуток і ПДВ має бути за «звичайними цінами». Зокрема, суми витрат і доходів податкового обліку такої угоди в цьому випадку можуть не збігатися.

«Щодо платників єдиного податку, то, зважаючи на норми пункту 291.6 ст. 291 ПКУ, згідно з якою платники єдиного податку мають здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) лише в грошовій формі, права на здійснення бартерних операцій вони не мають», — констатує Катерина Гутгарц, редактор порталу Prostopravo.com.ua. Бартерні операції, всупереч поширеній думці, з точки зору податкового обліку — це не «операції, що не приносять прибутку», а операції, в яких кожна із сторін умовно є і продавцем, і покупцем на одну і ту ж суму (якщо не було доплати). Це і відображається в одночасному обліку як витрат, так і доходів з вказівкою грошового еквівалента здійсненої операції. Зобов'язання за ПДВ можуть бути переведені на податковий кредит обома учасниками угоди лише після здійснення балансувальної операції — тієї, яка здійснюється останньою.

1.2.2. Характеристика договорів міни (бартеру):

1. Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Базовим законодавчим застереженням щодо можливості того чи іншого майна бути предметом операцій міни (бартеру) є положення ч. 4 ст. 293 ГК України, відповідно до якої не може бути об'єктом міни (бартеру) майно,

віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Стосовно бартеру в зовнішньоекономічній діяльності постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" затверджені переліки товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності забороняється.
2. Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська операція (визначення Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств") із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень немає. Поняття господарської операції визначене в ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", за якою господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (вживається термін "підприємство", оскільки дія цього Закону не поширюється на фізичних осіб). Господарські операції здійснюються в межах господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Підтвердження цього можна знайти в листі Міністерства юстиції України від 8 липня 1999 р. № 17-9-1413 "Стосовно операцій по проведенню взаємозаліків", положення якого фактично ототожнюють господарські операції та господарську діяльність. Господарською діяльністю, в свою чергу, вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). У цьому разі учасниками бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти господарювання, тобто зареєстровані в установленому

законодавством порядку юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ЇІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").
У разі, якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивільно-правовому порядку, її сторонами можуть бути юридичні та/або фізичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності.
    3. Згідно з ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України).
   4. Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу,      поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається , залежить від правового статусу сторін договору міни.
   5. Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - бартер "передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,послуг)".
    6. Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі

еквівалентності їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру податок на додану вартість і податок на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).
Визначення звичайної ціни міститься в п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", згідно із яким звичайною вважається ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності. У разі коли ціни підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Трохи інше визначення міститься в Указі Президента України від 23 липня 1998 р. № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності", відповідно до ст. 13 якого звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.
Згідно з ч. З ст. 293 ГК України за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Таке саме положення міститься у ч. З ст. 715 ЦК України.
7. Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації. Що ж до строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.

ДОГОВІР МІНИ №__

ТОВ «Сігма»

( найменування сторони)

надалі іменується "Сторона 1" в особі ___директора__________________________ (посаду, прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі ___Статуту __________________________________________,

(статуту, довіреності, положення тощо)

з однієї сторони,та___ТОВ «Мрія»________________________________________

______________________________________________________________________

(найменування сторони)

надалі іменується "Сторона 2" в особі ________директора____________________,

( прізвище, ім'я, по батькові)

що діє на підставі _______Статуту________________________________________,

(статуту, довіреності, положення тощо)

з іншої сторони, в подальшому разом іменуються "Сторони", а кожна окремо "Сторона" уклали цей Договір міни(надалі іменується "Договір") про таке:

1. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

1.1.В порядку та на умовах, визначених цим Договором, Сторона 1 зобов'язується у строк до"_31" грудня__________ 2012 р. передати у власність Сторони 2 майно (надалі іменується"Товар-1") :

- одиниця виміру____м/п_______________.

- кількість одиниць ______100___________.

- граничний строк експлуатації (зберігання) ____12місяців_________.,

а Сторона 2 зобов'язується у строк до "_31" грудня_ 2012 р. взамін передати у власність

Сторони 1 майно (надалі іменується "Товар-2"):

- одиниця виміру______м/п____________.

- кількість одиниць _________100________.

- граничний строк експлуатації (зберігання) ________12місяців__.

1.2. Якість товарів, які підлягають обміну за цим Договором, має відповідати:

- Товару 1 _Труба_ ф159_______________________________________________;

( найменування стандартів, ТУ, іншої технічної документації або зазначити зразок)

- Товару 2 ____Труба ф219______________________________________________.

(найменування стандартів, ТУ, іншої технічної документації або зазначити зразок )

2. ОЦІНКА ВАРТОСТІ ТОВАРУ

2.1.Ціна Товару1 складає 2500,00_грн.(Двітисячі п»ятсотгрн.00коп.)_________, а ціна Товару 2 складає 2500,00грн.(Двітисячі п»ятсотгрн.00коп.)_______________.

2.2. Вартість тари, упаковки, маркування, зроблених у відповідності з умовами цього Договору,включається у ціну відповідно Товару 1 та Товару 2.

Господарське право. 2 📙 Контрольная → 🆔 22000