Господарське законодавство. 2

1.Правовий статус господарських об’єднань

Здійснення підприємницької  діяльності її суб’єктами підприємствами потребує безпосередньої взаємодії  з іншими юридичними особами  з  метою колективного використання виробничого , науково – технічного, інформаційного і фінансового потенціалу  кожного з них для досягнення  більшої ефективності. Це обумовило створення великого числа і різноманітності видів госодарських об’єднань, що виникають на добровільній основі, з активними зв’язками між їх учасниками – суб’єктами підприємницька діяльність.

            В практиці діє багато різних видів господарських об’єднань,

 що потребує  їхнього відповідного правового  регулювання.

             Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського  кодексу України залежно від  порядку заснування об’єднання  підприємств можуть утворюватися як господарські об’єднання або як державні чи комунальні  господарські об’єднання.

У Господарському кодексі України (ч.2 ст.119) міститься  визначення господарського об'єднання. Господарське об'єднання — об'єднання  підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних началах об'єднали свою господарську діяльність. 
   Господарські об'єднання є добровільними об'єднаннями юридичних осіб, які створені ними з метою координації діяльності, забезпечення захисту їхніх прав, представлення спільних інтересів у державних та інших органах, а також міжнародних організаціях. Метою таких об'єднань є захист і реалізація інтересів їх учасників, консолідація зусиль у забезпеченні роботи його структур. 
   Господарські об'єднання характеризуються наступними ознаками. 
   По-перше, його засновниками (учасниками) можуть бути тільки комерційні юридичні особи, тобто організації, основною метою яких є одержання прибутку. 
   По-друге, учасники об'єднання зберігають свою юридичну самостійність як суб'єкти права. Це зафіксовано в ч.І ст.121 Господарського кодексу: підприємства — учасники об'єднання підприємств зберігають статус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення цього Кодексу та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств. Отже, об'єднання не має права здійснювати управління і контроль за діяльністю учасників і виконувати функції щодо розпорядження їхнім майном. 
   По-третє, добровільний порядок створення. Добровільність волевиявлення засновників на створення об'єднання знаходить висвітлення в установчому договорі. 
   По-четверте, об'єднання визнається новим і самостійним суб'єктом права (юридичною особою), що є власником майна, переданого йому засновниками (учасниками). Згідно з ч.4 ст. 118 ГК об'єднання є юридичною особою. 
   Одне з основних правил, що регламентує виконання господарським об'єднанням зобов'язань, визначає норма, що міститься у ч.4 ст.123 Господарського кодексу: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання. 
   Це положення випливає із принципу самостійної майнової відповідальності юридичної особи, закріпленого в ст.96 Цивільного кодексу України: юридична особа самостійна відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. 
   Господарський кодекс України (ст. 120) називає чотири види господарських об'єднань: асоціація, корпорація, консорціум і концерн. Перші два види — договірні, інші — статутні. Приведення в законодавстві переліку об'єднань має певне значення для відокремлення різних видів використовуваних у практиці об'єднань, виявлення їхніх відмінностей. Водночас важливо, що цей перелік не має вичерпного характеру. У Законі зазначено, що можливі й інші об'єднання підприємств, передбачені законом. Це дозволяє включати до сфери чинності Закону нові, раніше не відомі, види об'єднань. 
   Асоціація — договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації (ч.2 ст.120 ХК). Хоча мета асоціації в законодавстві визначена як координація діяльності, звичайно це не єдина мета. Іншими цілями асоціації можуть бути забезпечення захисту прав учасників, представлення спільних інтересів тощо. 
   За визначенням, наданим у Господарському кодексі, корпорацією визнається договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації (ч.З ст.120 ГК). 
   Отже, у корпорації можлива централізація функцій — їхній перелік визначається в договорі. Корпорація виконує лише ті функції і здійснює ті повноваження, що добровільно передані їй учасниками. Таким чином, учасники можуть передбачати вилучення окремих функцій із свого ведення або зменшення їхніх обсягів із передачею відповідних виключених повноважень корпорації в цілому. 
   Консорціум — це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної загальної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує коштів, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність (ч.4 ст. 120 ГК). 
   Концерном визнається статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну (ч.5 ст.120 ГК). 
   Концерн дає змогу об'єднати ресурси і зусилля його учасників при збереженні їхньої повної правової самостійності і юридичної можливості вступу в інші відносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності. 
   Відмінність концерну від інших видів господарських об'єднань (особливо від асоціації) — у високому ступені централізації і глибині зв'язку між учасниками. Властива концерну централізація значної частини виробничо-господарських функцій і здійснення всіма його учасниками єдиної політики в рамках концерну призводить до наділення його широким колом власних повноважень здійснення виробничої діяльності, у тому числі щодо утворення централізованих фінансових фондів, створення нових суб'єктів господарської діяльності в інтересах учасників концерну з тісними господарськими зв'язками і відносинами його учасників всередині концерну. 

2. Способи відновлення платоспроможності боржника  

 Загальні правила визнання суб'єкта підприємництва банкрутом визначені в главі 23 Господарського кодексу України. 
   Згідно з ч.З ст.104 ЦК України порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. 
   Таким законом є Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.1999 р. (нова редакція Закону України “Про банкрутство” від 14.05.1992 р.) (далі — Закон). 
   Закон розрізняє поняття “неплатоспроможність” і “банкрутство”.

Закон регламентує  заходи щодо запобігання банкрутству  боржника та позасудові процедури, передбачаючи обов'язок засновників (учасників) боржника — юридичної особи, власника майна, центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в межах своїх повноважень вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. 
   До досудових процедур рішення проблеми неспроможності Закон відносить, зокрема, досудову санацію. 
   Санація — система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової і виробничої структури боржника. 
   Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування відповідно до законодавства.

Арбітражний суд  за клопотанням комітету кредиторів має право винести ухвалу про  проведення санації боржника та призначення  керуючого санацією. Санація вводиться  на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути подовжений ще до шести місяців або скорочений.

З дня винесення  ухвали про санацію: припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником  переходить до керуючого санацією, якщо інше не передбачено Законом; припиняються повноваження органів управління боржника - юридичної особи; арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації.

Здійснення санації  боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією в 3-місячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання договору завдає збитків боржникові порівняно з аналогічними договорами, що укладаються за таких самих умов; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Крім того, за заявою керуючого санацією арбітражний суд може визнати недійсними угоди боржника, у тому числі укладеш до прийняття судом рішення про санацію, у разі якщо:

- угода укладена  боржником із заінтересованими  особами та в результаті якої  кредиторам завдані або можуть  бути завдані збитки;

- угода укладена боржником з окремим кредитором чи іншою особою протягом шести місяців до прийняття рішення про санацію, надає перевагу одному кредитору перед іншими або пов'язана з виплатою (видачею) частки (паю) в майні боржника у зв'язку з його виходом зі складу учасників боржника.

План  санації -повинен містити:

-- заходи щодо  відновлення платоспроможності  боржника (перелік таких можливих  заходів містить ч. 2 ст. 18 Закону);

-- умови участі  інвесторів, за їх наявності, у  повному або частковому задоволенні  вимог     кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

--  строк та  черговість виплати боржником  або інвестором боргу кредиторам;

--умови відповідальності  інвестора за невиконання взятих  згідно з планом санації зобов'язань.  План санації повинен передбачати строк відновлення платоспроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом. План санації розглядається комітетом кредиторів, який скликається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня винесення арбітражним судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів - членів комітету кредиторів. Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до арбітражного суду з клопотанням: а) про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або б) про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов'язків і призначення нового керуючого санацією.

 За п'ятнадцять  днів до закінчення санації,  а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати зборам кредиторів письмовий звіт і повідомити їх про час і місце проведення зборів. За результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають одне з таких рішень:

1. про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

2. про звернення  до арбітражного суду з клопотанням  про дострокове припинення процедури  санації у зв'язку з відновленням  платоспроможності боржника та переходом до розрахунків з кредиторами; o про звернення до арбітражного суду з клопотанням про продовження встановленого строку процедури санації;

3. про звернення  до арбітражного суду з клопотанням  про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

4. про укладення мирової угоди.

Мирова  угода

Під мировою  угодою по справі про банкрутство  розуміється домовленість між боржником  та кредиторами відносно відстрочки і (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформлюється угодою сторін.

Мирова угода  може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди приймається: від імені кредиторів - комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів  членів комітету  та вважаеться прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили  письмову згоду  на укладення мирової угоди. Рішення про укладення мирової угоди приймається від імені боржника керівником боржника чи арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), які виконують повноваження органів управління та керівника боржника і підписують її. Від імені кредиторів мирову угоду підписує голова комітету кредиторів. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених статтею 31 названого Закону. Мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода  набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов'язковою  для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. Одностороння відмова від мирової угоди не допускається. Мирова угода має містити положення про:

розміри, порядок  і строки виконання зобов'язань  боржника;

відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів їх частини.

Крім цього, мирова угода може містити умови про:

• виконання  зобов'язань боржника третіми особами;

• обмін вимог  кредиторів на акції боржника;

• задоволення  вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Арбітражний керуючий протягом п'яти днів з дня укладення  мирової угоди повинен подати до господарського суду заяву про затвердження мирової угоди. За заявою будь-кого із кредиторів мирова угода може бути визнана господарським судом недійсною, якщо: боржником подані недостовірні відомості про своє майно в бухгалтерському балансі або в інших документах, що свідчать про фінансове та майнове становище боржника (банкрута);  виконання мирової угоди призведе боржника до банкрутства; існують інші підстави для визнання угоди недійсною, передбачені цивільним законодавством України. Визнання мирової угоди недійсною є підставою для поновлення провадження у справі про банкрутство, про що господарським судом виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Мирова угода  може бути розірвана за рішенням арбытражного суду у разі:

• невиконання  боржником умов мирової угоди  щодо не менш як третини вимог кредиторів;

• провадження  боржником дій, які завдають збитків  правам та законним інтересам кредиторів.

У разі винесення арбітражним судом  ухвали про відмову  в затвердженні  мирової угоди мирова угода вважається неукладеною. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Задача №1

Питання:

1. Який порядок формування органів АТ?
2. Який статус спостережної ради АТ?
3. Хто має право входити до складу спостережної ради? Чи можуть особи, які не є акціонерами, та юридичні особи-акціонери входити до спостережної ради АТ?
1. Який порядок формування органів АТ?

Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого  голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами, але  вони понинні зареєструватися із зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Реєстрація акціонерів (їх представників), які прибули для участі у загальних зборах, здійснюється згідно з реєстром акціонерів у день проведення загальних зборів виконавчим органом акціонерного товариства або реєстратором на підставі укладеного з ним договору. Цей реєстр підписується головою та секретарем зборів.

У процедурі створення  АТ можна виділити такі етапи:

Чинне законодавство  України (ЦК та Закон "Про господарські товариства") запроваджує різні  моделі побудови виборних органів управління для АТ й ТОВ.

органами  управління АТ є:

1) наглядова  рада (обов'язково створюється, якщо  кількість акціонерів товариства  становить більше 50 осіб та у  товариствах, що виникають у  процесах корпоратизації та приватизації ; інші товариства самі визначають доцільність створення такого органу);

2) виконавчий  орган (може бути колегіальним  чи одноосібним);

3) ревізійна  комісія. 

• підготовка  договору щодо створення акціонерного това- 
  риства;
• відкрита підписка на акції під час створення акціонерного товариства організовується засновниками;
• проведення установчих зборів;
• реєстрація акціонерного товариства в порядку, визначеного чинним законодавством України.

Діяльність акціонерного товариства організовується та забезпечується рядом органів, зокрема:

• вищим органом акціонерного товариства — загальними збо- 
  рами товариства;
• в акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства;
• виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю (правлінням або іншим органом, передбаченим статутом).

2. Який  статус спостережної ради АТ?

Спостережна рада не є органом управління, вона лише представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статусом, контролює і регулює діяльність правління.

3. Хто має право входити до складу спостережної ради? Чи можуть особи, які не є акціонерами, та юридичні особи-акціонери входити до спостережної ради АТ?

Особи які не є акціонерами не можуть входити  до скаду спостережної ради. Це право  мають лише члені акціонерного товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління дирекція) чи одноособовим  (директор, генеральний директор) 

Задача №2

Державна адміністрація  залізничного транспорту України “Укрзалізниця” направила телеграму начальникам  своїх структурних підрозділів, а також начальникам залізниць  СНД, в якій повідомлялося про  створення при “Укрзалізниці” транспортно-експедиційної компанії “Залізтранс”. При цьому пропонувалося укладати договори на транспортно-експедиційне обслуговування зовнішньоторговельних і транзитних вантажів тільки з цією компанією. Водночас на ринку відповідних послуг діяло вже понад 100 компаній, що надавали такі послуги. 
Питання: 
1. Охарактеризуйте дії “Укрзалізниці” з точки зору чинного законодавства. 
2. Якими можуть бути дії Антимонопольного комітету України у разі звернення до нього однієї з вищезазначених 100 компаній?

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняється встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарювання обмеження, які, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання. Статтею 19 Закону встановлено й інші заборони неправомірного використання суб'єктами господарювання ринкового становища.

Суб'єктам господарювання, що мають значно більший ринковий вплив порівняно з малими або середніми підприємцями, які є їх конкурентами, забороняється створювати перешкоди у господарській діяльності малим або середнім підприємцям (дискримінація конкурентів суб'єктами господарювання), зокрема вчиняти дії, заборонені згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 Закону. Штрафи відповідно до ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладають органи Антимонопольного комітету на об'єднання, суб'єктів господарювання за такі порушення:

а) антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним (домінуючим) становищем; невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету або їх виконання не в повному обсязі - у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

б) здійснення учасниками узгоджених дій - суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з ч. 5 ст. 10 Закону; обмежувальну та дискримінаційну  діяльність, заборонену згідно із

ч. 2 ст. 18, статтями 19 і 20 Закону; недодержання умов, передбачених п. 2 ч. З ст. 22 Закону; порушення положень погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в  результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції; концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України у разі, якщо наявність такого дозволу необхідна; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію - у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

в) обмежувальну діяльність, заборонену згідно із ч. 1 ст. 18 Закону; неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному  відділенню у строки, встановлені  органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання інформації у

неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у строки, встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами; подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню; створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації; обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції - у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, за який накладається штраф, а якщо доходу (виручки) немає або відповідач на вимогу органів Антимонопольного комітету України, голови його територіального відділення не надав розмір доходу (виручки), штраф накладається у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Рішення про накладення штрафів у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян приймають виключно Антимонопольний комітет України, адміністративна колегія Антимонопольного комітету України на їх засіданнях. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література.

1. Господарський кодекс України
2. Закон України "про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".
3. Закон України "Про господарські товориства".
4. Закон України "Про захист економічної конкуренції".
5. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".
6. Закон України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності".
7. Науково-практичний коментар Господарського кодексу під редакцією Мамутова К., 2004 рік.
8. Вінник О.М. Господарське право: курс лекційю –Київ 2005 рік.
9. Господарськеправо практикум / під ред. В.С. Щербини. – Київ 2003 рік.
10. Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навчальний посібник. – Львів, 2004 рік.
11. Ніколаєва Н.В. , Старцев О.В. ,Пальчука П.М. , Іваненко Л.М. Підприємницьке право .- Київ 2005 рік.
12. Саніахметова Н.О.  Підприєжмницьке право.- Київ 2005 рік.