Господарський договір

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Заочна форма навчання

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з дисципліни:

“Господарське законодавство”

Варіант№6

Тема: “Господарський договір”

 

 

 

 

 

 

 

                                                            

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу

Економічного факультету

Заочної форми навчання

Спеціальність “Облік і аудит”

Групи ОАз

Костенко Олена Валеріївна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2012

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 

1. ПОНЯТТЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ, ЙОГО ФУНКЦІЇ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА(ГОСПОДАРСЬКОГОТОВАРИСТВА) В СТАНОВЛЕННІ І ФУНКЦІОНУВАННІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ

 

Термін "господарський договір" широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі Україні йому присвячена ціла глава - 20 "Господарські договори" (статті 179-188).

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

Господарський договір виконує низку важливих функцій.

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону).

Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання.

Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору

Господарський договір виконує також функцію планування ~ як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами.

Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

Теорія зобов'язального права класифікує господарські договори за кількома критеріями.

За суб'єктним складом розрізняються дво- і багатосторонні договори.

Залежно від юридичної підстави укладення договору розрізняють два різновиди господарських договорів:

• господарські договори, які укладаються на підставі державних замовлень і зміст яких повинен відповідати цим замовленням (плановані договори
• господарські договори, які укладаються на поставку продукції, виконання робіт, надання послуг на підставі господарських намірів сторін (на основі вільного волевиявлення сторін), юридично виражених істотними умовами договорів (регульовані договори).

Залежно від способу виникнення розрізняють формальні, реальні і консенсуальні господарські договори.

За способом оферти і визначення змісту розрізняють:

• договори приєднання. Це господарські договори, в яких одна сторона наперед встановлює умови майбутнього договору у формулярах або інших стандартних формах. Другій стороні залишається або прийняти їх у цілому, або не вступати в договір (перевезення вантажів, страхування тощо). Друга сторона не може запропонувати свої умови договору;
• договори, зміст яких сторони визначають при їх укладанні.

За змістом істотних умов розрізняють прості й складні господарські договори. Прості договори мають у своєму тексті майнові елементи лише одного виду договору: поставки, міни, перевезення і т. ін. У складних господарських договорах поєднуються майнові елементи двох і більше договорів.

За регулятивними функціями розрізняють:

• попередні й основні господарські договори.
• генеральні й поточні господарські договори.

За предметною ознакою закон розрізняє господарські договори на передачу майна у власність (господарське відання, оперативне управління), на передачу майна у строкове оплатне користування, на виконання робіт, на перевезення вантажів (транспортні господарські договори) та надання інших господарських послуг.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ФОРМА ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ. ПРАВОВІ НАСЛІДКИ НЕДОДЕРЖАННЯ ВСТАНОВЛЕНОЇ ЗАКОНОМ ФОРМИ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ

 

Загальний порядок укладення господарських договорів визначається у ст. 181 ГКУ. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Проект договору може бути запропонований будь-якою зі сторін. Якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, в разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГКУ і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, у цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною і включити в договір усі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода має бути підтверджена в письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Недотримання встановленої законом форми господарського договору не тягне за собою його недійсності, якщо інше не передбачено законодавством. Зокрема, недійсними внаслідок недодержання простої письмової форми є угоди про неустойку і поруку (ст. 180, 191 Цивільного кодексу), заставу (ст. 13 Закону «Про заставу»).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКОГО ДОГОВОРУ

 

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

• вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;
• примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;
• типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;
• договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, а в разі їх відсутності - у договірному порядку з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна в господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГКУ, законами та актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умов договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. СПІВВІДНОШЕННЯ ПОНЯТЬ «ПРАВОЧИН», «ГОСПОДАРСЬКИЙ ДОГОВІР», «ГОСПОДАРСЬКЕ ЗОБОВ`ЯЗАННЯ»

 

Поняття “правочин” пропонується ввести в правовий обіг проектом Цивільного кодексу України, відповідно до ст.203 якого правочином є дiя особи, спрямована на набуття, змiну або припинення цивiльних прав та обов'язкiв. Таким чином, поняття “правочин” фактично тотожне поняттю угода, що міститься в чинному ЦК України (ст.41). Відповідним чином буде і співвідноситись дане поняття з поняттям “господарський договір”: будь-який господарський договір слід вважати правочином, але далеко не кожний правочин є договором (тільки багатосторонні правочини), а тим більше господарським (тільки ті з них, які направлені на забезпечення статутної діяльності господарюючих суб’єктів).

Господарське зобов'язання – це врегульоване правом господарське відношення, в силу якого одна сторона управнена (уповноважена) вимагати від іншої здійснення господарських функцій – передачі майна, виконання роботи, надання послуг тощо, а інша сторона зобов'язана виконати вимоги щодо предмета зобов'язання і має право вимагати за це зустрічну винагороду (сплату грошей, зустрічні послуги тощо).

Категорія господарського зобов'язання водночас є і загальною (широкою), і частковою (вужчою) стосовно господарського договору. Загальною вона є тому, що господарські зобов'язання виникають з ряду підстав, а саме: з державного замовлення; з іншого акта органу управління; з господарського договору, укладеного на підставі держзамовлення чи іншого управлінського правового акта; з господарського договору, укладеного за простою згодою сторін; з інших підстав, що не суперечать закону (з конкурсу, тендеру, іншого публічного торгу).

Таким чином, з одного боку, господарський договір є лише частковою підставою виникнення господарських зобов'язань. У цьому розумінні категорія господарського зобов'язання узагальнює договірні господарські зобов'язання, засновані на договорі. З іншого боку, зміст господарського договору – це сукупність господарських зобов'язань сторін, тобто їх взаємних прав і обов'язків, що виникають саме з такого договору. Тобто категорія господарського договору є узагальненою щодо договірних господарських зобов'язань. Господарський договір – це юридичне джерело договірних господарських зобов'язань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗОБОВ`ЯЗАННЯ

 

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Управнена сторона має право не приймати виконання зобов'язання частинами, якщо інше не передбачено законом, іншими нормативно-правовими актами або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право виконати зобов'язання достроково, якщо інше не передбачено законом, іншим нормативно-правовим актом або договором, або не випливає із змісту зобов'язання.

Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Управнена сторона, приймаючи виконання господарського зобов'язання, на вимогу зобов'язаної сторони повинна видати письмове посвідчення виконання зобов'язання повністю або його частини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ЗОБОВ`ЯЗАНЬ

 

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

З метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

ЗАДАЧА №1

 

Згідно з договором фірма "Гільдія" зобов'язалась протягом шести місяців поставити рівномірними партіями фірмі "Будівельник" 6000 банок фарби і 1750 лаку паркетного. В обумовлений договором термія фірма "Гільдія" поставила лише 3200 банок фарби і 350 банок лаку.

У відповідь на претензію фірми "Будівельник" фірма "Гільдія" перерахувала їй передбачену договором неустойку за порушення умов договору і просила звільнити від обов'язку передати недопоставлену продукцію у зв'язку з тим, що строки ремонту одного з цехів, без роботи якого неможливо виконати замовлення, значно перевищують заплановані через помилки проектно-пошукової організації у визначенні обсягу ремонтних робіт.

Фірма "Будівельник" проти відмови поставити будівельні матеріали заперечувала, оскільки передати замовлення іншій фірмі означало б необхідність оформляти це замовлення як термінове, що привело б до перевищення видатків, запланованих на купівлю лако-фарбувальних матеріалів.

Чи є вина фірми "Гільдія" в порушенні умов договору?

На підставі яких норм права і яким чином може бути вирішений спір?

Відповідь.

За  порушення  обов'язків  за договором поставки, відповідно  до   ст.253 ЦК України  стягуються неустойка (штраф,  пеня)  і  збитки.

Відповідно до ст.203 ЦК під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником.

Згідно із вимогами ст.207 ЦК сплата неустойки  (штрафу,  пені),  встановленої  на  випадок прострочення або  іншого  неналежного  виконання  зобов'язання,  і відшкодування  збитків,  завданих  неналежним    виконанням,    не звільняють боржника від  виконання  зобов'язання  в  натурі.

Таким чином, як видно із умови задачі, не дивлячись на те, що вини фірми "Гільдія" в порушенні умов договору поставки немає, нею повинні бути відшкодовані збитки завдані фірмі “Будівельник” неналежним виконанням зобов’язань, зокрема необхідністю оформляти термінове замовлення. Проте, в даному випадку фірмі “Гільдія” доцільно предявити регресні вимоги до проектно-пошукової організації через помилки якої у визначенні обсягу ремонтних робіт не вдалося вчасно виконати замовлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАДАЧА №2 

Фірма "Укрінтерцукор" продала фермерові К. комбайн "Джон-Дір" на умовах внесення за нього плати через рік після фактичної передачі покупцеві комбайна.

12.01.97 p. правління колективного  сільського господарства "Мрія" (далі за текстом КСП "Мрія") надало фірмі "Укрінтерцукор" лист з проханням передати  фермерові К. комбайн на умовах, викладених тут вище, беручи на  себе зобов'язання виступити гарантом  своєчасної оплати повної вартості  техніки, одержаної К. "Укрінтерцукор" 20.01.97 передала К. комбайн, повідомивши в той же день по факсу КСП "Мрія" про передачу К. техніки на погоджених з КСП умовах.

17.02.98 p. фірма "Укрінтерцукор" звернулась до КСП "Мрія" як  гаранта виконання зобов'язання  покупцем К. з претензією про  перерахування суми боргу за  проданий комбайн.

КСП "Мрія" відмовилось задовольнити претензію фірми на тій підставі, що з фірмою, по-перше, не був укладений договір у передбаченій законом формі. Крім того, фірма має звернутись зі своїми вимогами насамперед до К. як безпосереднього боржника за договором купівлі-продажу.

Чи грунтуються на положеннях закону аргументи КСП "Мрія" ?

Відповідь.

Відповідно до ст. 196 Цивільного кодексу України   правила  статей  191  і  194  цього  Кодексу, які регламентують питання застосування поруки, як засобу забезпечення зобов’язань,  поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення  заборгованості  інших,  якщо  інше    не    встановлено законодавством.

Згідно  ч.3 ст.191 ЦК договір поруки повинен  бути  укладений  у  письмовій  формі. Недодержання письмової форми тягне недійсність договору поруки.

Проте, відповідно до ч.2 ст.154 ЦК якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен  бути укладений в письмовій формі, він може  бути  укладений  як  шляхом складання одного документа, підписаного сторонами,  так  і  шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та  ін.,  підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може  бути  укладений шляхом прийняття до виконання замовлення (ч.3).

Тому якщо в даному випадку мали місце зазначені обставини не можна вважати, що між фірмою "Укрінтерцукор" і КСП "Мрія" не був укладений договір у передбаченій законом формі.

Якщо виходити з того, що правила застосування поруки поширюються на гарантії, що видаються одними організаціями в забезпечення погашення  заборгованості  інших, то відповідно до ст.192 ЦК  у  разі невиконання  зобов'язання  боржник   і    поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше  не встановлено договором поруки.

Згідно ст.175 ЦК при солідарному обов'язку боржників кредитор вправі  вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і  від  кожного  з  них окремо. Тому відповідний аргумент КСП "Мрія" не грунтується на положеннях закону.

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Конституція України.
2. Цивільний кодекс України.
3. Господарський процесуальний кодекс України.
4. Закон Україн “Про заставу”.
5. Закон України “Про підприємства в Україні”.
6. Закон України “Про поставки продукції для державних потреб”.
7. Вінник О. М. Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004.- 624 с
8. Несинова С. В., Воронко В. С., Чебикіна Т. С. Господарське право України. Навч. посіб. -К.: Центр учбової літератури, 2012. - 564 с.
9. Щербина, B.C. Господарське право : підручник. - 5-те вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2012. - 600 с.