Грошово-кредитна політика України

ЗМІСТ

ВСТУП . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

РОЗДІЛ 1. Історичний аспект формування грошово-кредитної політики України. . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 2.Сутність поняття грошово-кредитна політика. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

РОЗДІЛ 3. Види, цілі та інструменти грошово-кредитної політики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9

РОЗДІЛ 4. Роль держави у становленні грошово – кредитної політики. . . . . . . . . . . . . . . . 14

РОЗДІЛ 5. Базові показники грошово-кредитної політики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .17

РОЗДІЛ 6. Перспективи грошово-кредитної політики. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20

ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .24

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

ТЕСТИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

ЕКОНОМІЧНИЙ ДИКТАНТ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28

СХЕМИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .30

ВСТУП

    Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.

     Розвиток кредитних систем, ринку позичкових капіталів дещо зменшили безпосередній вплив центрального банку на формування попиту та пропозиції грошової маси. За таких умов зростає ефективність інструментів опосередкованого впливу на діяльність грошово-кредитної системи. Допоміжні інструменти регулювання грошово-кредитної політики відіграють також не останню роль: вони доповнюють дію основних інструментів.   

Дослідження сучасної грошово-кредитної  політики та основних засад її формування набирають актуальності через необхідність пошуку пріоритетних інструментів монетарного  регулювання. Аналіз досвіду застосування Національним банком України тих  чи інших інструментів дає змогу  визначити рівень ефективності грошово-кредитної  політики та запропонувати можливі  шляхи його підвищення.Дослідженню  сучасної грошово-кредитної політики України та основних засад її формування присвячена значна кількість наукових праць, зокрема О. Папаіки, А. Щетиніна, М. Савлука, Б. Івасіва, О. Лимаря, І. Вєтрової, О. Дзюблюка, Д. Осипчука, О. Гнатіва, Н. Гелухова, В. Прадун, С. Лєонова, М Мороза. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних  вчених, існує необхідність подальшого аналізу ефективності грошово-кредитної політики, особливо в умовах фінансової нестабільності, задля пошуку шляхів подолання недоліків монетарного регулювання та підвищення його результативності. Саме це і визначає актуальність і практичну цінність дослідження основних засад формування сучасної грошово-кредитної

політики Національного  банку України.

РОЗДІЛ 1. Історичний аспект формування грошово-кредитної політики України

   Формування грошово-кредитної політики будь-якої держави – це складний процес, який завжди пов'язаний з особливостями економічного та соціального середовища, оскільки саме вони визначають основні завдання даної політики. Конкретні періоди розвитку суспільства сприяють виокремленню певних особливостей розробки й реалізації цієї політики.

   Тому історичний аспект формування грошово-кредитної політики відіграє важливу роль, оскільки поетапний аналіз розвитку даної політки дає змогу виявити причинно-наслідкові зв’язки в особливостях її реалізації, визначити перспективи її розвитку.

    Розвиток грошово-кредитної політики в Україні починається із розпадом СРСР та прийняттям Закону України «Про банки та банківську діяльність». Виділяють чотири основні етапи формування грошово-кредитної політики в Україні:

− перший етап (1991 − 1995 роки) − створення самостійної банківської  і грошової систем України, організація  внутрішньодержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного  регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських  засадах, реформування монетарного  менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими  організаціями (МВФ, СБ, ЄБРР);

− другий етап (1996 − 1999 роки) − проведення грошової реформи з  уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку;

− третій етап (2000 − 2007 роки) − подальший розвиток банківської  системи і монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку  сталого економічного зростання  та цінової стабільності;

− четвертий етап (2008 −  поточний час) − діяльність, спрямована на протидію фінансовій кризі і оздоровлення банківської системи.

   Такий поділ на етапи є найпоширенішим, проте деякі вчені виділяють ще підготовчий етап або «нульовий». Цей етап охоплює 1991 – 1992 рр., коли Україна не мала власної грошової одиниці, фактично була залежною від пропозиції російського карбованця.

Охарактеризуємо детальніше особливості грошово-кредитної системи  України на кожному етапі.

   Перший етап у формуванні та реалізації грошово-кредитної політики НБУ починається з 1991 року. У цьому ж році Україна починає процес переходу до ринкових відносин, що призвело до дестабілізації усіх сфер економіки. Державні підприємства виявилися нерентабельними, соціальна сфера потребувала підтримки з боку держави, посилювалась проблема безробіття. Стан економіки в 1991 році був дуже тяжкий. Так, дефіцит

державного бюджету досяг 21,1 млн. крб., або 7 % від ВВП В таких  умовах розпочалося формування грошово-кредитної  політики України. Фактично вона мала емісійно-експансіоністський характер і підпорядковувалась політиці уряду, що в свою чергу була спрямована на підтримку державного сектору. Так, в 1992 р. кредитна емісія досягла 

позначки 1 трлн крб., а в  наступному році збільшилась у 30 разів  і становила 30 трлн крб. При цьому 70 % цієї емісії поглинув абсолютно  не реформований агропромисловий комплекс, який ще базувався на колгоспній та державній формах організації. У  таких умовах приватний сектор та його розвиток відійшли на другий план.НБУ в 1992– 1994 рр. отримав незалежність у своїх діях. На цьому етапі НБУ використовував досвід Німеччини, щоправда результати використання цього досвіду значною мірою відрізнялися від німецьких.

    Завданням НБУ на цьому етапі було приборкання гіперінфляції, яка досягла небачених для країни в мирному стані темпів зростання – понад 10 000%.У 1993 р. був введений фіксований режим валютного курсу. У 1994 р. були визначені основні функції валютного ринку і роль Національного банку в економіці, в цей період почалася доларизація економіки, набрали сили процеси тінізації економіки, а також поглибилися тенденції падіння виробництва. 1995 рік відзначився відмовою Національного банку від кредитування Уряду на пільгових умовах. У цьому році був створений ринок цінних паперів, бюджетний дефіцит почали фінансувати за рахунок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Крім того, 1995 рік відзначився початком стабілізації цін – індекс споживчих цін знизився до 282% . Таким чином, даний період характеризується тим, що НБУ почав розробляти методологію й методику грошово-кредитної політики, яку

удосконалюватиме на наступних  етапах розвитку грошової системи України. Крім того було розмежовано сфери  дії грошово-кредитної політики й фіскально-бюджетної політики, а також НБУ починає використовувати  світовий досвід застосування інструментів грошово-кредитної політики у проведенні своєї власної політики, спрямованої  на забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

25 серпня 1996 р. Президент  України підписав Указ «Про  грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена постійна грошова одиниця − гривня та її сота частина − копійка. Передумовами проведення грошової реформи стало зниження інфляції і стабілізація цін, зниження темпів падіння ВВП. Реформа 1996 року була реформою м’якого типу, тобто вона не передбачала радикальної зміни грошової системи країни. Було відповідно змінено масштаб цін. Так розпочинається другий етап формування грошово-кредитної політики України.9

У 1996–1999 рр. Україна та її грошово-кредитна політика вперше по-справжньому  зштовхнулись із процесами глобалізації економіки. Фінансова криза 1998 року і коливання світового попиту та кон’юнктури на ринках основних експортних товарів довели, що Україна  не є ізольованою від світового  господарства. Ще однією характеристикою  даного періоду було те, що в Україні  дуже покладались на досвід іноземних  експертів, але не завждимогли відділяти  корисні поради від шкідливих.

Головним номінальним  орієнтиром у грошово-кредитній  політиці в 1996–1999 рр. був валютний курс. Україна обрала режим валютних коридорів, які щоразу переглядались, як тільки НБУ виявлявся неспроможним їх втримати. Протягом 1996 – 1999 рр. НБУ постійно збільшував коридор коливання валютного  курсу, а у 2000 р. НБУ ввів плаваючий  режим валютного курсу (режим  керованого плавання).На даному етапі розвитку грошово-кредитної політики Верховною Радою України було прийнято Закон «Про Національний банк України» (травень 1999 р.). Деякі розділи цього закону (зокрема розділ IV «Грошово-

кредитна політика», розділ V «Управління готівковим грошовим обігом», розділ VIII «Діяльність Національного  банку щодо операцій з валютними  цінностями») сприяли подальшому вдосконаленню  інструментів та механізмів грошової системи та грошово-кредитної політики в тому числі: були визначені права  та обов’язки НБУ щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці, регулювання грошового обороту, визначені методи та інструменти  грошово-кредитної політики та інші види діяльності НБУ .

    Третій етап розвитку грошово-кредитної політики України починається з 2000 року, який ознаменував початок економічного піднесення. Протягом цього етапу НБУ ставив перед собою такі нові завдання та пріоритети в сфері грошово-кредитної політики:

– впровадження режиму таргетування інфляції;

– підтримка економічного зростання;10

– стабільність валютного  курсу;

– перехід від часткової  до повної конвертованості національної валюти.

     У цей період відновлено тенденції до економічного зростання, рівень інфляції після проведення грошової реформи мав тенденцію до поступового зниження і був таким, що відповідає стану економічного розвитку країни, яка щойно стала на шлях започаткування суттєвих економічних реформ, значно підвищилася цінова стабільність. Активно проводилася політика щодо відновлення і збільшення обсягів валютних резервів.

У 2004 році своєчасні та скоординовані  дії Національного банку України  на всіх сегментах грошово-кредитного ринку сприяли попередженню фінансової кризи, яка могла виникнути як наслідок політично-економічної ситуації в період проведення президентських виборів.

      Протягом третього етапу Національний банк України розробив нормативні документи, які регламентують його відносини з банками під час регулювання грошово-кредитного ринку на всіх його сегментах − кредитному, валютному, фондовому.До жовтня 2008 року економіка України розвивалася високими темпами, які, однак, характеризувалися значною мінливістю та супроводжувалися високим інфляційним тиском. Макроекономічне середовище розвивалося нестабільно − темпи економічного зростання та рівень інфляції значно коливалися.

      Починаючи з другої половини 2005 р., коли економіка України була визнана економікою ринкового типу, потоки капіталу в країну різко зросли.Це призвело до суттєвого тиску на зміцнення обмінного курсу гривні при погіршенні сальдо поточного рахунку. Національний банк з метою підтримання цінової конкурентоспроможності був змушений утримувати обмінний курс гривні до долара США на стабільному рівні.

Активні залучення банків на іноземних ринках капіталу та висока інфляція на світових ринках товарів  призвели до різкого зростання кредитного портфелю та посилення валютних дисбалансів. Це. у свою чергу,стимулювало розвиток інфляційних процесів унаслідок зростання ВВП понад свій потенційний рівень.

     Національний банк вживав заходи, зокрема, щодо нівелювання ризиків внутрішнього і зовнішнього характеру, які постійно наростали і несли вагому загрозу порушенню стабільності в економіці:

− проводив стриману грошово-кредитну політику, спрямовану на нівелювання  монетарного чинника інфляції;

− стимулював банки укладати угоди в національній валюти і  виваженіше підходити до управління власними активами та пасивами;

− розширював можливості банків з підтримки їх ліквідності −Національний  банк почав приймати в забезпечення кредитів рефінансування акції істотної участі банків. При цьому навіть в умовах інфляційного тиску обсяг  операцій Національного банку з  рефінансування перевищував обсяги проведення мобілізаційних операцій;

− проводив процентну політику, спрямовану на стимулювання заощаджувальної  активності населення: нарощував валютні резерви.

Саме упереджувальні дії  Національного банку певною мірою  забезпечили стійке підґрунтя для  протидії кризовим явищам як в економіці, так і у фінансовій сфері.

В результаті НБУ не вдалося  виконати всі заплановані цілі. ВВП  України зростав, НБУ продовжував  фіксувати валютний курс, при цьому  перехід до політики інфляційного таргетування так і не було здійснено. Внутрішні  протиріччя грошово-кредитної політики та світова фінансово-економічна криза  призвели до того, що гривня в 2008 р. зазнала

суттєвого удару. Так розпочинається сучасний етап розвитку грошово-кредитної  політики України. Він характеризується проявом наслідків попередніх помилок  у сфері регулювання грошово-кредитних  відносин, а саме:

– занадто жорсткої прив’язки  гривні до долара ;

– дозволу на видачу населенню валютних кредитів;

– політики дезінформування  населення про реальне співвідношення гривні та долара, що спричинило такі наслідки як паніка на валютному ринку, криза  неплатежів по валютних кредитах, відплив  грошей з банківських депозитів, криза ліквідності банків, мораторій  на видачу депозитів, катастрофічне  падіння рівня довіри населення  до банківської 

системи.

     Тому на даному етапі основними завданнями НБУ є:

− стабілізація та зміцнення  довіри до банківської системи,

− збільшення капіталізації  та скорочення кількості комерційних  банків,

− створення різноманітних  грошових фондів для стабілізації курсу,страхування  вкладів, страхування та стабілізації банківської системи.

    Таким чином, формування грошово-кредитної політики розпочинається з 1991 р., коли Україна здобула незалежність. У своєму розвитку монетарна політика України пройшла чотири основні етапи, корті пов’язані з її економічним розвитком як суверенної держави. За роки незалежності, в Україні було розроблено методологію й методику грошово-кредитної політики, котра постійно вдосконалюється. Враховуючи світовий досвід,

було прийнято закони, котрі  визначають діяльність центрального банку  як провідника монетарної політики в  країні. Визначено основні інструменти, за допомогою яких він регулює  діяльність банківського сектору, забезпечуючи тим самим сталість економічного зростання. Основним завданням НБУ довгий час було забезпечення стійкості національної валюти, проте останнім часом поширюється думка про необхідність впровадження нового орієнтиру

РОЗДІЛ 2.Сутність поняття грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна політика — це комплекс взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів  щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний  банк країни. У такому визначенні сутність грошово-кредитної політики пов’язується з певними суспільними цілями, з певним монетарним механізмом їх досягнення (регулювання грошового ринку), із конкретною інституційною структурою, відповідальною за її проведення. Кожний із цих атрибутів конкретизується в законодавчих та нормативних актах держави.

     Пов’язування грошово-кредитної політики з регулюванням грошового ринку означає визнання впливу її не тільки на пропозицію грошей, а й на попит на гроші. І хоча механізм регулятивного впливу на грошовий попит недостатньо розвинутий і досліджений, це не може бути підставою для виключення його зі сфери впливу грошово-кредитної політики. Особливо це важливо для країн із перехідною економікою, де попит на гроші є слабо розвинутим і потребує регулятивної підтримки.

    Найбільш прийнятним є наведене вище визначення, яке відносить до грошово-кредитної політики ті заходи та дії регулятивного характеру, які здійснюються безпосередньо центральним банком чи за його участі та реалізуються через грошовий ринок у всіх його складових та різновидах, включаючи валютний ринок. За такого підходу грошово-кредитна політика набуває чітких, економічно обумовлених обрисів, внутрішньо єдиної інституційної основи, яка охоплює грошовий ринок і банківську систему. У такому трактуванні грошово-кредитна політика являє собою комплексний, організаційно оформлений регулятивний механізм зі своїми специфічними цілями, інструментами та роллю в економічній системі.

     Сама назва цієї політики як грошово-кредитної зумовлена двома чинниками, які традиційно використовувалися в регулятивній практиці центральних банків:

спрямуванням її на регулювання  грошової маси (пропозиції грошей) через емісійний механізм; забезпеченням регулювання пропозиції грошей через кредитний механізм.

Але в сучасних умовах у  практиці регулювання пропозиції грошей з’явився ще один чинник впливу на масу грошей — валютний механізм, що реалізується через валютну, в тому числі курсову, політику. Тому традиційна назва регулятивного механізму (грошово-кредитна політика) не відображає всієї різноманітності процесів, які там відбуваються. Зокрема, поза межами цієї назви залишаються процеси впливу на пропозицію грошей через валютний ринок і курсову політику. На цьому тлі видається більш логічною назва «монетарна політика», яка широко застосовується в зарубіжній літературі. У межах такої назви можуть вільно співіснувати всі три складові регулятивного механізму: емісійно-грошова, кредитна і валютна. Більше того, така назва краще виражає внутрішню єдність цього (регулятивного) механізму, його моноспрямованість на підтримання пропозиції грошей на рівні, адекватному попиту на гроші.

РОЗДІЛ 3. Види, цілі та інструменти грошово-кредитної політики

Цілі  грошово-кредитної політики можна  розділити на кінцеві: (економічне зростання, повна зайнятість, стабільність цін, життєздатний платіжний баланс) та проміжні (процентна ставка, грошова маса, валютний курс).

Використання  проміжних цілей дозволяє узгодити кінцеві цілі з інструментами  грошово-кредитної політики. Конкретний вибір проміжного цільового орієнтиру  визначається тим, наскільки стало  він пов'язаний з кінцевими цілями грошово-кредитної політики у конкретній економічній ситуації.

Складність  проведення грошово-кредитної політики зумовлена тим, що центральний банк не в змозі одночасно стабілізувати  грошову масу і процентну ставку, якщо попит на гроші змінюється.

Гнучка грошово-кредитна політика – політика центрального банку, за якої проміжною ціллю є фіксація або підтримка процентних ставок на певному рівні. Пропозиція грошей у моделі грошового ринку в цьому випадку характеризується горизонтальною кривою . За гнучкої грошово-кредитної політики підвищення попиту на гроші супроводжується зростанням пропозиції грошей. І навпаки, скорочення попиту на гроші веде до зменшення пропозиції грошей, оскільки центральний банк регулює пропозицію грошей таким чином, щоб підтримати номінальну процентну ставку на фіксованому рівні.

Жорстка грошово-кредитна політика спрямована на фіксацію або підтримку стабільного обсягу грошової маси в економіці. У моделі грошового ринку їй відповідає вертикальна крива пропозиції грошей

За  жорсткої грошово-кредитної політики зростання попиту на гроші призводить до зростання процентної ставки, а  зниження попиту на гроші спричиняє  падіння процентної ставки, оскільки центральний банк підтримує пропозицію грошей на певному рівні.

Проміжному типові грошово-кредитної  політики відповідає така модель пропозиції грошей: при зміні попиту на гроші пропозиція грошей змінюється, але в обсязі, недостатньому для підтримки процентних ставок на фіксованому рівні. Тобто зростання попиту на гроші супроводжується зростанням і пропозиції грошей, і ставки процента .

Центральний банк може змінювати (варіювати) пропозицію грошей за допомогою використання інструментів грошово-кредитної політики. Вибір варіантів грошово-кредитної політики залежить від причин зміни попиту на гроші. Якщо зростання попиту на гроші пов'язане насамперед з інфляційним зростанням цін, то найкращою буде жорстка грошово-кредитна політика, яка стримує зростання грошової маси. Якщо зміна попиту на гроші спричинена нестабільною швидкістю обігу грошей, то для стабілізації грошового ринку пропозиція грошей повинна змінюватися обернено до змін швидкості обігу грошей. У цьому випадку найкращий тип політики – гнучка грошово-кредитна політика.

Політика, що спрямована на обмеження пропозиції грошей для зниження сукупних витрат і стримування інфляційного тиску  в економіці, має назву стримувальної політики, або політики дорогих грошей. Стимулювальна, або політика дешевих грошей – це політика, спрямована на збільшення пропозиції грошей для стимулювання сукупних витрат і зайнятості.

У довгостроковому  періоді ефективність грошово-кредитної  політики визначається її спроможністю забезпечити досягнення кінцевих цілей, і насамперед підтримувати стале економічне зростання при стабільних цінах і повній зайнятості в економіці. Але грошово-кредитна політика має значний зовнішній лаг – час від прийняття рішення до отримання результату від його здійснення, оскільки вплив її на розмір ВВП пов'язаний зі змінами процентної ставки та інвестиційної активності в економіці. Якщо під час проведення певної політики економічна ситуація зміниться на протилежну, то грошово-кредитні заходи можуть негативно вплинути на розвиток економічної системи. Щоб зробити грошово-кредитну політику послідовною та елімінувати її можливу невідповідність конкретному стану економіки, економісти пропонують дотримуватися певних правил грошово-кредитної політики. Ці правила ґрунтуються на певних номінальних показниках: пропозиції грошей, номінальному ВВП, рівневі цін.

Прихильники монетаризму вважають, що грошово-кредитна політика мусить бути підпорядкована так званому монетарному правилу. Згідно з монетарним правилом, в економіці має підтримуватися постійність темпів зростання пропозиції грошей відповідно до темпів зростання реального ВВП, оскільки коливання грошової маси – джерело найзначніших економічних потрясінь. Але монетарне правило не враховує, що грошово-кредитна політика, спрямована на підтримку сталого зростання грошової маси, малоефективна, коли швидкість обігу грошей мінлива або попит на гроші високочутливий до зміни процентної ставки.

Обмежити  вплив змін швидкості обігу грошей на сукупний попит дозволяє грошово-кредитна політика, спрямована на постійний  темп зростання номінального ВВП. Згідно з відповідним правилом, відхилення фактичних темпів зростання номінального ВВП від запланованого рівня коригується за допомогою зміни пропозиції грошей. Якщо фактичний темп зростання перевищує запланований, то здійснюється стримувальна грошово-кредитна політика, в іншому випадку – проводиться стимулювальна політика. Основна проблема, що виникає при проведенні політики стабілізації темпів зростання номінального ВВП, – нестійкість темпів зростання природного рівня випуску. Альтернативним правилом грошово-кредитної політики є підтримка стабільного рівня цін. Згідно з цим правилом, для стабілізації рівня цін використовується регулювання кількості грошей в обігу. Пропозиція грошей повинна зростати, коли рівень цін знижується, і навпаки, пропозиція грошей має зменшуватись, коли ціни починають підвищуватися. Але така політика супроводжується значним падінням реального випуску в економіці, якщо ціни зростають внаслідок шоків пропозиції.

Отже, хоча запропоновані правила дають  змогу проводити послідовну грошово-кредитну політику, жодне з них не є досконалим і пов'язане з певними видатками для розвитку економічної системи.

Грошово-кредитна політика проводиться за допомогою  певних кредитно-грошових інструментів, які направлені на регулювання грошової маси. Пропозиція грошей регулюється центральним банком за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу. До прямих інструментів грошово-кредитної політики належать: ліміти кредитування для окремих банків; пряме реґулювання процентної ставки; ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям. До непрямих інструментів регулювання пропозиції грошей належать: операції на відкритому ринку цінних паперів; зміна облікової процентної ставки; зміна вимог до рівня обов'язкових резервів депозитних інститутів. Прямі інструменти грошово-кредитної політики традиційно використовуються в країнах, що розвиваються, інструменти непрямого регулювання застосовуються насамперед в індустріально розвинутих країнах.

Існує суттєва відмінність між інструментами  прямого та непрямого регулювання. Інструменти прямого впливу є  ефективними лише в короткостроковому  плані як засіб запобігання надмірній  кредитній емісії. Використання їх пов'язане з видатками у сфері  розподілу ресурсів: зменшенням конкуренції  між банками, викривленням структури  їхніх кредитних портфелів, зменшенням посередницької ролі банків в економічній системі тощо. Ефективність застосування непрямих інструментів регулювання пов'язана з розвитком грошового ринку. Їхнє використання дає можливість банкам вільно розподіляти кредити відповідно до ринкової ситуації. Існує також безпосередній взаємозв'язок між політикою управління державним боргом (зокрема характером фінансування дефіциту державного бюджету) і використанням інструментів непрямого грошово-кредитного регулювання. Проведення центральним банком операцій на відкритому ринку цінних паперів можливе лише за умови, що державний борг фінансується за рахунок емісії державних цінних паперів.

Проводячи грошово-кредитну політику, центральний  банк не може здійснювати повний безпосередній  контроль над грошовою масою, оскільки вона містить депозити, які не є частиною балансу центрального банку. Непрямі інструменти грошово-кредитної політики коригують розмір грошової маси, впливаючи або на грошову базу, або на грошовий мультиплікатор.

Операції на відкритому ринку – це купівля центральним банком державних цінних паперів на фінансових ринках і продаж їх комерційним банкам, фірмам та населенню, спрямовані на зміну розміру або структури резервів комерційних банків і, таким чином, на регулювання пропозиції грошей. Операції центрального банку на відкритому ринку прямо впливають на обсяг грошової бази, оскільки змінюють обсяг банківських резервів. Купівля цінних паперів збільшує пропозицію грошей за рахунок збільшення резервів комерційних банків. Додатково створені банківські резерви становлять основу подальшої кредитної мультиплікації грошей, а отже, визначають розширення грошової маси. Продаж цінних паперів вилучає ліквідні кошти з економіки. Якщо операції з купівлі або продажу цінних паперів здійснюються з небанківським сектором, то зміни в пропозиції грошей відбуваються безпосередньо, за рахунок зміни кількості депозитних грошей.