Контрольна  робота з дисципліни

«Планування діяльності підприємства» 
 
 
 
 

: 
 
 
 
 
 
 
 

     Київ – 2010

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    План                                                                                       

                                                                                                          стр.

1. Планування роботи складського господарства у складі виробничого підприємства…………………………………………………………..3
2. План соціального розвитку…………………………………………...6
3. Застосування інформаційних технологій у плануванні…………….12

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1. Планування роботи складського господарства у складі виробничого підприємства

    Для вивчення складського господарства й аналізу стану його розвитку необхідно класифікувати склади, тобто поділити на однорідні групи (класи). Така класифікація дає змогу охарактеризувати мережу складів, окремі їх види, пояснити, як створюються ці види, яке значення мають у процесі товароруху. Склад — це спеціальне стаціонарне або рухоме приміщення, вмістище або інше місце зосередження матеріальних цінностей. Він забезпечує необхідний ступінь їх збереженості, як правило, обладнаний власними або обслуговується залученими засобами механізації (автоматизації) робіт. Складське господарство – це сполучна ланка між службою МТЗ і виробничими підрозділами, між цехами, які випускають продукцію і збутовими органами, а також між підрозділами підприємства. Його діяльність впливає на безперебійну і ефективну роботу основного в-ва, на ритмічний випуск і відгрузку товарної продукції.

    Складське господарство виконує функції:

- прийом  матеріальних цінностей з їх  кількісною і якісною перевіркою, включаючи перевірку тари і  упаковки, облік і оформлення  документів, створення необхідних  умов для зберігання грузів, розвантаження,  перетарювання, переміщення і  розміщення на складах

- підготовка  і випуск матеріальних засобів  в-ва і відправка за межі  підприємства 

- підготовка  складських приміщень і площадок, внутрішньоскладське переміщення  вантажів з метою більш раціонального  використання площ складів 

- прийом  від виробничих підрозділів готової продукції по кількості, асортименту і сортах, оформлення документів, розміщення на складах продукції і забезпечення її збереження, підготовка продукції до відгрузки споживачам

- відпуск  продукції споживачам по номенклатурі, асортименту, якості і кількості з оформленням відповідної документації

- розробка  і реалізація міроприємств по  вдосконаленню тарно-складського  господарства, навантажувально-розвантажувальних  робіт, по механізації і автоматизації  складів. 

Класифікація  складів:

1) по призначенню зберігаючого вантажу, склади:

- сировини  і матеріалів 

- палива 

- напівфабрикатів 

- запчастин 

- інструментів  і оснастки 

- готової  продукції 

- відходів 

2) по  номенклатурі:

- спеціалізовані (для одного виду)

- універсальні 

3) по  ролі складів у виробничому процесі:

- постачання 

- виробничі 

- збутові 

4) по  масштабу діяльності:

- загальнозаводські 

- участкові 

- цехові 

5) по  типу приміщення:

- відкриті (площадки)

- напівзакриті (навіси, легкі побудови)

- закриті 

- спеціальні (резервуари, бункери)

    Організація складського господарства складається у виборі і обгрунтуванні виду і складу складів, їх розміщення, розміри, обладнання, а також у визначені порядку роботи складів в залежності від функцій, які вони виконують.

    Склад і види складів залежать від виробничої потужності, спеціалізації підприємства, номенклатури випускаючої продукції, видів і об’ємів матеріальних запасів.  
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. План соціального розвитку

      Управління  — складний і динамічний процес,  керований  і  здійснюваний людьми для досягнення поставленої  мети.  Після  того  як  встановлено  цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та  методи  досягнення їх.  Інакше  кажучи,  якщо  при  визначенні  цілей  потрібно  відповісти  на запитання «чого потрібно досягти?», то слідом за цим виникає запитання:  «як найбільш раціонально досягти мети?». Отже, виникає  потреба  у  застосуванні арсеналу  засобів,  що  забезпечують  досягнення  цілей  управління,   тобто методів управління.

      Методом називається захід або сукупність заходів у будь-якій  людській

діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення  певного завдання.

      Засоби цілеспрямованого впливу  на трудовий  колектив  або   на  окремих

його  членів називають методами управління.  Методи  являють  собою  важливий елемент процесу управління.

      Методи управління покликані  забезпечити високу ефективність  діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній  мобілізації  творчої активності кожного члена.  Цим  методи  управління  відрізняються  від  усіх інших технічних  та  технологічних  методів,  які  використовуються  у  ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.

      Особлива роль методів управління полягає у тому,  щоб  створити  умови

для чіткої організації процесу управління, використання сучасної  техніки  і

прогресивної  технології організації  праці  і  виробництва,  забезпечити  Їх

максимальну ефективність  при  досягненні  поставленої  мети.  Таким  чином, зміст поняття «методи управління» витікає із  суті  і  змісту  управління  і належить до основних категорій теорії управління.

      Формування цілеспрямованого впливу  на трудові колективи та їх  окремих членів безпосередньо пов'язане з мотивацією, тобто  використанням  факторів, які визначають поведінку людини в колективі у процесі виробництва.  Звідси витікає  дуже  важлива  вимога  до  методів  управління:  методи  управління повинні мати свою мотиваційну характеристику, що визначає напрям дії їх.  Ця характеристика показує мотиви, які  визначають  поведінку  людей  і  на  які орієнтована відповідна група методів.

      Відповідно до мотиваційної характеристики  у складі методів  управління

виділяють три групи:

      економічні;

      організаційно-розпорядчі;

      .соціальні.

      Соціальні методи грунтуються невикористанні соціального механізму,  що діє у колективі (неформальні  групи,  роль  і  статус  особистості,  система

взаємовідносин  у колективі, соціальні потреби  та ін.).

               Постійно зростаючого значення  у регулюванні управлінських  відносин

набувають  норми  моралі.  Під  мораллю,  як   відомо,   розуміють   правила

(принципи) поведінки людей, які стосуються  сфери взаємовідносин між ними,  а також взаємовідносин їх з суспільством.

      Норми моралі, на відміну від   норм  права,  підтримуються авторитетом

громадської думки і,  як  правило,  їх  додержання  грунтується  на  власних

переконаннях. Чим більшого визнання в управлінні  набувають  ці  норми,  тим воно досконаліше. У цьому  зв'язку  досить  послатися  на  такий  соціальний феномен, як громадська  думка,  яка  значною  мірою  грунтується  на  нормах моралі.  Громадська  думка  виявляється  у  специфічній  формі  коллективного судження суспільства, класу чи соціальної групи, виражаючи їх  ставлення  до певних явищ, і фактів соціальних систем, а також вчинків окремих людей.

      Як інструмент регулювання відносин  управління громадська  думка   цінна тим, що вона завжди звернена до особистості як члена суспільства  і  вимагає від неї відповідальності перед суспільством і соціальною  системою,  в  якій вона працює. Тим самим здійснюється  вплив  на  психічний  стан  людини,  її моції і волю, сприяючи виробленню у неї бажаних ціннісних орієнтацій.

      На нинішньому етапі розвитку  соціальних систем  у  нас   і  за  рубежем

помітна  тенденція  до  зростання  значення  норм  .моралі,  а  також  норм,

розроблюваних громадськими організаціями  в  умовах  поступового  скорочення сфери  застосування  правових  норм.  У  зв'язку  з  цим  виникає   проблема доцільного  вибору  соціальних  норм  у  кожному   конкретному   випадку   з врахуванням  ситуації  і  особистих  якостей   виконавця,   характеру   його інтересів та сфери діяльності.

      Соціальне  регулювання  —   це  заходи  щодо   підтримання   соціальної

справедливості  у  колективі  та  удосконалення  соціальних   відносин   між

працівниками.  Засобами  соціального  регулювання  є  колективні   договори,

угоди, контракти, взаємні  зобов'язання,  правила  внутрішнього  розпорядку,

статути (в частині, що регулює поведінку  службових осіб),  правила  етикету,

ритуали. Сюди  також  відносять  черговість  задоволення  соціальних  потреб залежно від трудового стажу, виробничої активності працівників тощо.

      Соціальне  регулювання   спрямоване   на   стимулювання   колективної,

особистої ініціативи працівників та інтересу їх до праці.

      Стимулювання колективної ініціативи  здійснюється різними  шляхами.  Це ознайомлення працівників з історією підприємства, його кращими  працівниками та їхніми  заслугами,  наслідування  добрих  старих  традицій  та  створення нових, прагнення до  того,  щоб працівники  дорожили  маркою  підприємства, досягали високої якості праці, підвищували кваліфікацію;

      Велике  значення  надається   стимулюванню  особистої   ініціативи   за

допомогою моральних стимулів.

      При високій якості індивідуальної  праці такими стимулами є  підвищення

рівня відповідальності (делегування повноважень,  що  дає  змогу  працівнику приймати рішення  від  імені  керівництва,  почесне  доручення  представляти підприємство в інших організаціях, виступити з  доповіддю  чи  повідомленням на  нараді  та  ін.);  зміцнення  авторитету  працівника,  що   відзначився, публічною похвалою, високою оцінкою результатів  його  праці  у  присутності інших співробітників; зарахування до резерву на заміщення  керівної  посади, показ  особистої  перспективи  (просування  по  службі),   розкриття   перед працівником перспектив розвитку підприємства, організації і у зв'язку з  цим прогноз  службового  зростання  працівника;  особиста  неформальна   похвала підлеглого  в  процесі  ділових  контактів,   моральна   підтримка,   іменні поздоровлення із знаменними датами; рекомендація працівника  для  виступу  в пресі, по радіо, в телепередачі про передовий  досвід  свого  колективу  (чи про особистий досвід); направлення адміністрацією листів про трудові  успіхи молодих працівників їхнім батькам.

      При  низькій  якості  індивідуальної  праці  моральними  стимулами   є

особиста  бесіда з підлеглими, аналіз показників  праці,  причин  невиконання

завдань, доручень, наказів, розпоряджень керівників  підприємства;  публічна

форма  аналізу  роботи  в  присутності  інших   працівників;   доброзичлива,

позитивна   і   конкретна    критика    допущених    недоліків;    пониження

відповідальності  —   позбавлення   права   самостійно   приймати   рішення,

підписувати документ» та ін.

     

      Соціальне планування  як  метод   соціального  управління  реалізується

складанням  плану  соціального  розвитку  організації  (підприємства).  План

соціального розвитку, як правило, складається з  чотирьох розділів:

      1—«Удосконалення соціальної структури  колективу»;

      2—«Удосконалення  умов  праці,  охорона  її  та   зміцнення   здоров'я

працівників»;

      3 — «Підвищення життєвого рівня,  поліпшення  житлових  та  культурно-

побутових умов працівників»;

      4  —  «Підвищення  трудової  та  громадської  активності  працівників,

розвиток  самоуправління».

      План соціального  розвитку  трудового  колективу—  органічна  складова

частина комплексного плану (програми) економічного  і  соціального  розвитку підприємства (організації), в якій  передбачається  науково  обгрунтована  і матеріально  забезпечена  система  заходів  щодо   удосконалення   структури колективу,  формування  і  найбільш  повного  задоволення   матеріальних   і духовних потреб працівників.

      Планування соціального розвитку  повинно  випливати  з   базового  рівня

розвитку  (соціального  паспорту  колективу),  включаючи  завдання  по  його

змінах (соціальний прогноз) і містити перелік  конкретних заходів з  строками

реалізації  їх, відповідальних осіб, розмірів га джерел фінансування.

      Перший розділ «Удосконалення  соціальної структури  колективу»  повинен містити дані про планові зміни співвідношення між  оперативними,  інженерно- технічними  працівниками  та  службовцями  у   зв'язку   з   кваліфікаційно- професійними змінами, скороченням застосування фізичної праці,  механізацією і автоматизацією виробничо-господарських та управлінських процесів. У  цьому розділі планується також підвищення рівня загальної та  професійної  освіти, статево-вікові  зміни  складу  працівників,  заходи  щодо  управління  рухом кадрів.

      У другому розділі «Удосконалення  умов праці, охорона її  та  зміцнення

здоров'я  працівників»  передбачається  усунення  виробничих  факторів,  які

становлять  небезпеку для життя і  здоров'я  людей,  призводять  до  нервово-

психічних перевантажень, запобігання і зниження  виробничого  травматизму  і захворювань, поліпшення медичного обслуговування.

      Третій розділ плану соціального  розвитку «Підвищення життєвого   рівня,

поліпшення  житлових та побутово-культурних умов працівників» охоплює  заходи щодо  удосконалення   організації   заробітної   плати,   матеріального   і морального  стимулювання.  Великого  значення  надається  у  цьому   розділі поліпшенню житлово-побутових умов, роботі дитячих закладів, баз  відпочинку, культурному і побутовому  обслуговуванню  працівників.  При  цьому  особлива увага приділяється зменшенню питомої ваги працівників з  низькою  заробітною платою  і  доходами  на  одного  члена  сім'ї.  Крім  того,  планують  кошти підприємства,  виділені  на  спорудження  житла,  допомогу   працівникам   в індивідуальному і кооперативному будівництві.

      Четвертий розділ плану «Підвищення  трудової та громадської  активності

працівників,  розвиток  самоуправління»  містить   заходи   щодо   зростання

виробничої  і  соціальної   активності   членів   колективу,   економічного,

правового,  морального,  естетичного   і   фізичного   виховання,   розвитку

спортивної  та культурно-масової роботи.

      План соціального розвитку має  бути погоджений з відповідними  заходами щодо соціального розвитку і захисту працівників, що  розробляє  профспілкова організація.

      Отже, складність системи виробничих  відносин між людьми, що входять  до трудового колективу,  потребує  застосування  комплексу  методів  впливу  на колектив і  окремих  його  членів,  як  економічних,  так  і  організаційно-

розпорядчих та соціальних методів. У раціональному  поєднанні цих  методів  - запорука ефективної діяльності підприємства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Застосування інформаційних  технологій у плануванні

В наш час  людство переживає науково-технічну революцію, в якості матеріальної основи якої служить електронно-обчислювальна техніка. На її базі з'являється новий вид технологій - інформаційні. До них відносяться процеси, вихідним матеріалом і продукцією яких є інформація. Інформаційні технології виникають не спонтанно а в результаті технологізації того чи іншого соціального процесу. Чим ширше використання ЕОМ, тим вищий інтелектуальний рівень, тим більше виникає видів інформаційних технологій, до яких відносяться технології планування і управління, наукових досліджень і розробок, експериментів, проектування, грошово-касових операцій, криміналістики, медицини, освіти тощо.

Для інформаційних  технологій характерні наступні властивості:

1. Висока ступінь поділу процесу на стадії, що відкриває нові можливості для його раціоналізації.

2. Системна повнота (цілісність) процесу, який повинен включати весь набір елементів, що забезпечують необхідну завершеність дій людини при досягненні поставленої мети.

3. Регулярність процесу і однозначність його фаз. В результаті з'являється можливість обліку планування диспетчеризації інформаційних процесів.

В якості основного  засобу автоматизації інформаційно-управлінської  діяльності сьогодні виступають персональні  ЕОМ. Сучасні засоби комунікації, розроблені для них, надають у розпорядження  користувача підключення їх до локальних обчислювальних мереж, що забезпечує перехід від автоматизації індивідуальної роботи працюючих до розподіленої обробки даних в умовах взаємозв'язаних автоматизованих робочих місць (АРМ).

Щоб сукупність АРМ могла функціонувати як єдина система, необхідно забезпечити автоматичний обмін даними між ними.

ПЕОМ шляхом кабельного з'єднання утворюють  мережу (глобальну, локальну) - групу  комп'ютерів, з'єднати між собою для  сучасного використання ресурсів і  надання користувачам додаткових послуг.

Глобальна мережа (WAN) - мережа, що об'єднує комп'ютери, віддалені один від одного на значні відстані, що не дозволяє забезпечити  високу швидкість передачі даних.

Локальна мережа (LAN) - мережа, що об'єднує комп'ютери  в межах однієї будівлі розташованих поряд будівель. Невеликі відстані дозволяють забезпечити високу швидкість передачі даних.

Internet - найбільша  в світі глобальна сукупність  мереж P. Прототипом Internet послужила  розподільна мережа ARPANET, створена  Пентагоном в 1969 р. для забезпечення зв'язку і управління в умовах термоядерної атаки.

Таким чином, широке впровадження інформаційних технологій в усі галузі суспільства дозволяє вирішувати такі задачі:

1. Збір, обробку, зберігання та оперативне використання інформації, що стосується будь-якої сфери діяльності соціально-економічних систем.

2. Оперативне управління процесами виробництва та перерозподілу продукції, що випускається.

3. Планування та своєчасне регулювання економічними та соціальними процесами

   Інформаційні технології дозволяють проводити моніторинг стану сільськогосподарських та інших об'єктів, за допомогою космічної зйомки відстежувати процеси зміни властивостей ґрунту (вологість, вміст елементів живлення, рівень забур’яненості) тощо. Геоінформаційні системи можуть бути інтегровані з традиційними наземними інформаційними системами, що значно розширює можливості використання даних як для вузькоспеціалізованих, так і для комплексних задач (табл. 1).

Таблиця 1 – Класифікація областей застосування інформаційних  технологій і вирішуваних  спеціалізованих  та комплексних задач

 
 
 

Використана література:

1. М. А. Бєлов, Планування діяльності підприємства: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 252 с.

2. Гаврилов М.В. Информатика и информационные технологии: учеб. для вузов М.: Гайдарики, 2007 - 655 с.

3. Планування діяльності промислового підприємства: Підручник. – К.: Скарби, 2002.

4. Шимко О.В., Рижиков В.С., ін. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 296 с.