Контрольна робота по "Психології"

Варіант І

1. У  процесі дослідження встановіть  особливості емоційного стану  людини, не відволікаючи її від  роботи:

1) який метод психології  можна використовувати в цьому  разі і чому?

2) на підставі чого  можна визначити емоційний стан  цієї людини?

Для того, щоб встановити особливості емоційного стану людини і не відволікати її від роботи треба використати такий метод психології як спостереження. Всі інші методи, такі як експеримент, анкетування тощо, так чи інакше відволікатимуть піддослідного від звичних видів діяльності.

Позитивна якість методу спостереження полягає в тому, що він дає можливість вивчати  психічні процеси та явища в природних  для них умовах. За необхідної забезпеченості дослідницьких дій засобами аналізу  й тлумачення, а також за необхідної доповненості процедури дослідження іншими методами та прийомами метод спостереження є цінним засобом емпіричного пізнання психологічних явищ світу. Спостереження є найкращим методом визначення емоційного стану людини, оскільки при ньому людина може навіть не знати, що триває дослідження, а значить, відсутній підвищений рівень тривожності, притаманний піддослідному під час експерименту, особливо лабораторного.

Емоційний стан цієї людини можна визначити за зовнішніми ознаками. Так, у знервованої або стривоженої людини більш рвучкі рухи, вона часто відволікається, щоб зробити якісь малозначущі дії, наприклад, поправити зачіску, вона може працювати, скажімо, закусивши губу, в очах неспокій, очі рухаються швидко, ніби намагаючись все охопити, все встигнути. У спокійної, врівноваженої людини рухи вивірені, зайвих рухів мало, вона працює приблизно в однаковому темпі, розмовляє спокійно, в голосі не з'являються стривожені інтонації, руки не рухаються, якщо в цьому немає необхідності (наприклад, людина не набирає текст). Стривожена людина часто пітніє, деякі люди мають звичку часто витирати піт хустинкою, навіть якщо його не так вже й багато, їм здається, що їм весь час щось заважає. Якщо людина боїться або не впевнена у собі, у неї тремтять руки. При монотонній, одноманітній роботі вона часто помиляється, від цього нервує ще більше, і кількість помилок ще зростає. Знервована, стривожена людина часто залишає робоче місце, іноді просто щоб пройтися по кімнаті та знов повернутися до роботи; її увага розсіяна, тому що її думки постійно повертаються до предмету тривоги. Спокійна людина, навпаки, працює доти, доки не виконає свою роботу або через трудовий режим не муситиме влаштувати перерву, а тоді спокійно залишить робоче місце. Знервована людина не може знайти місця ані собі, ані речам навкруги себе, тому речі на її столі, яких вона торкалася останнім часом, як правило, розкидані або складені у неохайні купки. Речі, які вона бере у руки, часто випадають, знервована людина стає дещо незграбною.

2. Чи  можна закономірності психіки, виявлені у тварин, переносити на людину? Обґрунтуйте відповідь.

Людина є біосоціальною  істотою, тобто їй притаманні ознаки як біологічні, так і соціальні. А отже, повністю переносити закономірності психіки, виявлені у тварин, на людину не можна. Між психікою тварин і людини існує кілька головних відмінностей.

Відмінності між людиною  та тваринами полягають і в  особливостях їх "мови". Спілкування  між тваринами відбувається за допомогою  звуків, які лише зовні подібні  до людської мови. Ці процеси відмінні за своєю суттю. Людина висловлює у своїй мові деякий об'єктивний зміст і відповідає на звернену до неї мову не просто як на звук, а як на відображену в мові реальність. Голосове спілкування тварин відрізняється від спілкування людей. Тварина відповідає на голос іншої тварини незалежно від того, що відображає даний мовний сигнал: він несе для неї лише певний біологічний зміст. Тобто спілкування тварин за своїм змістом і за характером процесів, за допомогою яких воно здійснюється, повністю залишається в межах інстинктивної діяльності.

Тварини користуються «мовою», так би мовити, не навмисно. Сигнали  виражають їхній емоційний стан і не призначені для своїх співтоваришів. «Мова» в них — не знаряддя пізнання, а результат роботи органів чуттів. Гусак не повідомляє про небезпеку, а криком заражає зграю своїм переляком. Мислення тварин образне й не пов'язане з поняттями.

Комунікація тварин односпрямована. Діалоги можливі, але рідкісні. Зазвичай це два самостійні монологи, вимовлені  одночасно.

Між сигналами тварин немає чітких меж, їхнє значення залежить від ситуації, у якій вони відтворені. Тому важко підрахувати кількість слів і їхніх значень, зрозуміти чимало «слів». Вони не складають слова у фрази й речення. У середньому у тварин приблизно 60 сигналів.

У комунікації тварин неможлива інформація не про себе. Вони не можуть розповісти про минуле або майбутнє. Це інформація оперативна й експресивна.

Ще одна відмінність  полягає в тому, що психіка, як уже  зазначалося, не є діяльністю безпосередньо  біологічною. Діяльність тварини можлива лише по відношенню до предмета, життєвої біологічної потреби, завжди залишається в межах інстинктивних, біологічних відношень до природи. У зв'язку з цим і можливість психічного відображення тваринами навколишнього світу також є обмеженою, оскільки включає лише сторони і властивості предметів, пов'язані з задоволенням їхніх біологічних потреб. Тому на противагу людині у тварин не існує стійкого об'єктивно предметного відображення дійсності. Для тварини будь-який предмет дійсності виступає невіддільно від його інстинктивної потреби.

Третя відмінність полягає  в такому: ставлення тварин до собі подібних не відрізняється від їх ставлення до інших зовнішніх  об'єктів, що пов'язано з фактом відсутності  у тварин суспільства. Деякі автори вважають, що у тварин існує розподіл праці. Але в дійсності у тварин справжнього розподілу праці не існує, підґрунтям виконання тваринами різних функцій є біологічні чинники, а не об'єктивні умови. Складні рухи тварин скеровані більшою частиною інстинктами у той час, як людина більшою частиною орієнтується на досвід, набутий під час суспільного життя.

Ще одна відмінність  у психіці тварин і людини полягає  в почуттях. Тварини також здатні переживати позитивні чи негативні  емоції, але лише людина може співчувати в горі чи радості іншій людині, насолоджуватися картинами природи, переживати інтелектуальні почуття

3. Складіть  і проаналізуйте схему взаємозв’язку  чуттєвих і логічних форм пізнання  дійсності.

Відчуття — це відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього безпосереднього впливу на органи чуття людини. Відчуття — це ті канали, які зв'язують суб'єкт із зовнішнім світом. Але, будучи результатом безпосереднього впливу лише окремих властивостей та сторін об'єктів, відчуття хоч і є джерелом пізнання, дає не цілісну характеристику дійсності, а лише однобічну її картину.

Більш складною формою відображення є сприймання.

Сприймання — це чуттєве  відображення предметів та явищ дійсності  в сукупності притаманних їм властивостей при безпосередній дії їх на органи чуття людини. Сприймання — це цілісний, багатоаспектний чуттєвий образ дійсності, який виникає на основі відчуттів, але не є їхньою механічною сумою. Це якісно нова форма чуттєвого відображення дійсності, яка виконує дві взаємозв'язані функції: пізнавальну та регулятивну. Пізнавальна функція розкриває властивості та структуру об'єктів, а регулятивна — спрямовує практичну діяльність суб'єкта згідно з цими властивостями об'єктів. Сприймання має активний характер, воно відображає в єдності із всебічними характеристиками об'єкта також і все багатогранне життя суб'єкта: його світоглядні установки, минулий досвід, інтереси, прагнення, надії.

Відчуття та сприймання хоч і виступають у процесі  пізнання основою, на якій виростає знання про внутрішні та зовнішні властивості дійсності, є багатосередніми, конкретно-ситуативними формами чуттєвого відображення, що обмежує їхні можливості та активність у відображенні дійсності і вимагає переходу до більш високої форми — уявлення.

Уявлення — це чуттєвий образ, форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності  за відбитими в пам'яті слідами  предметів, що раніше сприймалися суб'єктом. Уявлення — це чуттєвий образ предмета, який уже не діє на органи чуття людини; це узагальнений образ дійсності. Уявлення поділяються на образи пам'яті та образи уяви. За допомогою образів уяви твориться картина майбутнього.

Чуттєве відображення і  його основні форми хоч і є  необхідною стороною пізнання, все  ж обмежені в своїх можливостях давати істинне знання, оскільки чуттєво даний предмет завжди переживається в безпосередній єдності з суб'єктом. Тому знання про дійсність, якою вона є, незалежно від суб'єкта, досягається подальшим розвитком форм пізнання, які виводять за межі безпосередньої чуттєвості. Такою вищою сферою в порівнянні з чуттєвим відображенням, якісно новим рівнем відображення дійсності є раціональне пізнання, діяльність мислення.

Мислення — це процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем її творчого перетворення в таких логічних формах, як поняття, судження, умовиводи, категорії.

Поняття — це форма  раціонального пізнання, в якій відображається сутність об'єкта і дається його всебічне пояснення. Поняття як знання сутності, знання про загальне і закономірне формується врешті-решт на основі практики, оскільки саме в процесі практики суб'єкт може визначити суттєві і несуттєві сторони дійсності. В поняттях предмети та явища відображаються в їхніх діалектичних взаємозв'язках та розвитку, тому самі вони мають бути рухливими, гнучкими, діалектичними. Зміна понять є результатом зміни наших знань про дійсність або самої дійсності, що відображається в поняттях. Якщо нові знання не вкладаються в рамки старих понять, то відбувається зміна понять, уточнення їхнього змісту або створення нових. Поняття своїм логічним змістом відтворює таку діалектичну закономірність пізнання, як зв'язок одиничного, особливого і загального, хоч у понятті вони і не розчленовані. Їхнє розчленування і виявлення співвідношення розкривається в судженні.

Судження — це елементарна  найпростіша форма вираження  змісту поняття, така логічна форма мислення, в якій стверджується або заперечується щось відносно об'єкту пізнання. В судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їхній зміст, дається визначення.

Умовивід — це такий  логічний процес, у ході якого із кількох суджень на основі закономірних, суттєвих і необхідних зв'язків виводиться нове судження, яке своїм змістом має нове знання про дійсність. Перехід до нового знання в умовиводі здійснюється не шляхом звернення до даних чуттєвого досвіду, а опосередковано, на основі логіки розвитку самого знання, його власного змісту.

Інтуїція — це такий  спосіб одержання нового знання (форма  пізнання), коли за неусвідомленими  в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної  думки, суб'єкт робить наукове відкриття, одержує нове об'єктивно істинне знання про дійсність. Інтуїція — це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину систему.

Розуміння — це процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовнішні об'єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом. Розуміння — це форма освоєння дійсності (практичного і пізнавального), яка розкриває і відтворює смисловий зміст об'єкта.

Пояснення — це розкриття  сутності предметів та явищ шляхом з'ясування причин їхнього виникнення та існування, наявності законів  їхнього функціонування та розвитку. Найрозвинутішою формою пояснення є наукове пояснення, яке ґрунтується на основі осмислення теоретичних законів виникнення, функціонування та розвитку об'єктів. Основою наукового пояснення є загальні категоріальні схеми, які відображають різноманітні взаємозв'язки та взаємозалежності дійсності. Пояснення — це важливий стимул розвитку пізнання, його категоріального та концептуального апарату, а також основа розробки критеріїв та оцінок адекватності знання.

4. Наведені  нижче особливості поведінки  людини характеризують її або  як індивіда, або як особистість.

Виділіть  особливості, які відбивають поведінку  індивіда, й особливості, які відбивають поведінку особистості. Обґрунтуйте  свій вибір.

Старанність, гарна координація  рухів, комунікабельність, низька адаптація  до темряви, працьовитість, чесність, висока сенсорна чутливість.

Особистість – це соціалізований індивід, що втілює найсуттєвіші соціально  значущі властивості. Особистість  розвивається поступово вже після  народження людини в залежності від  виховання та оточуючого середовища, хоча й вроджені якості здійснюють вплив на її якості.

У гуманістичних, філософських та психологічних концепціях особистість  – це людина як цінність, заради якої здійснюється розвиток суспільства.

Людина з'являється  на світ повноправним членом суспільства  і з народження, на відміну від тварин, яких іменують особинами, називається індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду людина розумна, продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис.

Кожна людина як одинична природна істота – це індивід; але  така характеристика, звичайно, неповна, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім'ї і суспільстві, яка відчуває і мислить, до чогось прагне. Живучи в суспільстві, кожна людина набуває особливої "надчутливої" якості, котру називають особистістю.

Людину як індивіда характеризують:

• вік,
• професія,
• статева належність,
• зовнішність,
• освіта,
• звички,
• захоплення.

В основному (хоча і не виключно) риси індивіда є вродженими і характеризують людину в основному  як біологічну істоту.

Як особистість, людину розглядають у системі взаємин, що складаються в неї з іншими людьми, як то:

• яке місце посідає серед ровесників,
• чи має авторитет, прагне бути лідером або воліє лишитися в тіні,
• що являють собою групи, членом яких вона є тощо.

Однак хоч особистість кваліфікують як соціальну якість індивіда, те, що людина одержує від природи, не "випаровується". Природні властивості соціалізуються в її особистості. Так, психологічне дослідження карликів показало, що, крім маленького зросту, їм притаманні й інші спільні риси: оптимізм, безпосередність, відсутність сором'язливості. Учені дійшли висновку, що ці особливості сформувались під впливом ставлення до них інших людей як до несхожих на себе і становлять зворотну реакцію карликів на таке ставлення. Ці якості не сформувалися б, якби карлики жили у своєму суспільстві, "країні ліліпутів".

Спираючись на вищевказане, до особливостей, які відбивають поведінку  індивіда, відносимо гарну координацію  рухів, низьку адаптацію до темряви, високу сенсорну чутливість, а до особливостей, які відбивають поведінку особистості – старанність, комунікабельність, працьовитість, чесність.

5. На  підставі характеристики визначте  тип темпераменту й особливості  роботи психолога з людиною,  яка має такий тип темпераменту.

Дуже товариський, життєрадісний, швидко знаходить спільну мову з колегами, легко пристосовується до нових умов. Захоплюється всім новим, але швидко може втратити до нього інтерес.

Можна було б уявити, що ідеться про холерика, оскільки він  захоплюється всім новим, але швидко може втратити до нього інтерес. Проте холерикові властива палахливість, дратівливість, а піддослідний швидко знаходить спільну мову з колегами. Отже, можна стверджувати, що мова іде про сангвінічний темперамент.

Сангвінік окреслюється Павловим як «гарячий, дуже продуктивний діяч, але лише тоді, коли він має цікаву справу, тобто постійне збудження. Коли ж такої справи немає, він стає нудним, млявим». Я. Стреляу дає наступну характеристику: "Людина з підвищеною реактивністю, причому активність і реактичність у неї врівноважені. Він збуджено відповідає на все, що привертає його увагу, має живу міміку та виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розгнівати. Він активно береться за нову справу й може довго працювати, не втомлюючись. Він швидко зосереджується, дисциплінований. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість. Швидкий темп мовлення, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, зацікавлень і прагнень, легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Екстраверт. Почуття легко виникають, легко змінюються.

Сангвінік - це дружелюбний, товариський, життєрадісний малюк. При цьому він досить покладливий  і розважливий. Відкритий і говіркий, він обожнює нові обличчя і нові місця, йому необхідні зміни захоплень.

Дитина-сангвінік легко  іде на компроміс. Не боїться труднощів. Легко переживає невдачі. Він  без проблем вливається в будь-який колектив і пристосовується до незвичної  обстановки.

При роботі з такою людиною слід порадити психологові налагодитись на високу комунікабельність, почуття гумору та життєрадісність людини. Сангвініки є досить врівноваженими людьми, тому з ними можна обговорювати їх проблеми, не побоюючись неадекватної реакції; їх самооцінка зазвичай адекватна або навіть завищена. Психолог може порадити керівникові такої людини давати їй роботу, пов'язану зі спілкуванням, оскільки сангвініки є досить комунікабельними. Можна і слід змінювати умови роботи цієї людини, оскільки вона легко пристосовується до нових умов, а проблеми, які щойно виникли, викличуть у неї живий інтерес та завзяте бажання розв'язати їх. Зокрема сангвініка можна ставити до роботи, пов'язаної з нововідкритими відділами, видами діяльності, якими раніше не займалося дане підприємство або установа. Життєрадісність сангвініка не дозволить йому спасувати перед першими труднощами, вміння спілкуватися з людьми дасть змогу якнайкраще використати здібності колег, а захоплюваність новим зацікавить та стимулюватиме. Однак слід враховувати, що щойно основні проблеми будуть розв'язані, а виробництво – налагоджене, він може втратити інтерес до роботи, оскільки вона не нестиме для нього нічого нового. За таких обставин краще перевести його на іншу посаду або поставити перед ним нові задачі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Выготский Л.С. Психология. М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2002. - 1008с.
2. Еникеев М.И. Энциклопедия. Общая и социальная психология. - М.: «Издательство ПРИОР», 2002. - 560с.
3. Загальна психологія: Навч. посібник З=14 / О.Скрипаченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук, Т.Зелінська, Т.Лисянська, Н.Співак, Н.Зубалій, І.Булах, О.Артемчук, Л.Зінченко, В.Власенко, О.Ільїн, Н.Абрамян, О.Гоголь. - К.: -  А.П.Н.- , 2002. - 464с.
4. Козляковський П.А. Загальна психологія: Курс лекцій. - Миколаїв: Вид-во МФ НаУКМА, 2002. - 220с.
5. Максименко С. Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. - Видання друге, перероблене та доповнене. - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. - 242 - 243 с
6. М'ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., допов. - К.: Вища шк., 2001. - 487с.
7. Небиліцин В.Д. Темперамент. // Психологія індивідуальних відмінностей. Тексти. / За ред. Ю.Б. Гіппенрейтер, В.Я. Романова. - М.: Видавництво МГУ, 1982. - С. 153-159
8. Общая психология: Курс лекций для первой ступени педагогического образования / Сост. Е.И. Рогов. - М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2003. - 448с.
9. Основы общей психологии / С.Л. Рубинштейн. - СПб: Питер, 2003. - 720с.
10. Павелків Р.В. Загальна психологія. Підручник. К., 2002. - 506с.
11. Хабермас Юрген. Познание и интерес. // Филос. науки. — 1990. — № 1. -С. 88-99
12. Ярошевець B.I. Людина в системі пізнання. — К., 1996. — 208 с.