Контрольна робота з "Політологія"

 

МІНІСТЕРСОВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

ДОНБАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

 

 

                                                                            Залікова книжка № 253878

 

 

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з курсу «Політологія»

Варіант № 18

Студента групи ЕП-05з

Шемерда Наталії  Миколаївни

 

 

Перевірив викладач:

Зуйко С. Я.

Домашня адреса:

Шемерда Наталія  Миколаївна

Луганська область,

м. Первомайськ

вул. Куйбишева, буд. 38а, кв. 70

                                                                                          

 

 

Первомайськ

2009

Тема 18. Політичні партії і партійні системи

 

П л а н

 

1. Сутність, функції і типологія політичних партій.
2. Партійні системи у сучасному світі.
3. Політичні партії і партійна система України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність, функції і типологія політичних партій.

 

Поняття політичної партії можна розкрити через виявлення  її спільних та специфічних рис порівняно  з політичними рухами, непартійними політичними організаціями, громадськими організаціями, кланами, кліками тощо. Політична партія — це громадсько-політична та ідеологічна організація певних суспільних верств та груп, яка має достатньо чіткі структури й веде боротьбу за завоювання, розподіл, утримання політичної влади або в інший спосіб безпосередньо здійснює вплив на неї. Відсутність будь - якої з наведених у цьому визначенні ознак фактично перетворює партію на іншу за природою (тобто непартійну) інституцію.

Функціями політичних партій є:

1. представництво інтересів певних соціальних верств і груп;

2. соціальна інтеграція — розробка загальноприйнятої системи вартостей, "символу віри" (кредо), ідеології, а також мобілізація мас на підтримку цих вартостей;

3. політична соціалізація — передавання традицій від одного покоління іншим, здійснення виховної діяльності;
4. формування й добір кадрів;
5. розробка та здійснення політичного курсу.

Виходячи із змісту, цілей діяльності, соціальної сутності та 
інших ознак політичних партій, можна дати ряд їх типологій. Типологія політичних партій може засновуватися на різних критеріях, вибір яких залежить від цілей дослідника (пізнавальних, інтерпретаційних, пропагандистських тощо) і того, що розглядається як суттєва ознака об'єкта дослідження, на якій ґрунтується класифікація. Для створення комплексної типології політичних партій доцільно згрупувати головні критерії їх класифікації у чотири блоки:

а) теоретико-ідеологічне  підґрунтя та політична платформа  партії;

б) соціальна  база партії;

в) специфіка  генези (процесу виникнення) та організаційних структур партії;

г) статус і роль партії у політичній системі та в  суспільстві в цілому.

Узагальнюючи  та уточнюючи існуючі наукові  підходи до класифікації політичних партій, можна запропонувати таку систематизацію типологій їх. 
Виходячи з особливостей теоретико-ідеологічного підґрунтя та політичної платформи партій, виділяють цілу низку їх типологій.

1. За наявністю  у політичних партій достатньо  чіткої ідеології: 

а) ідейно-політичні (з офіційною ідеологією);

б) прагматичні (згуртовані навколо певної тактичної, не стратегічної за своїм характером мети), якими є, зокрема, досить поширені у світі партії виборців, а також політичні угруповання, що формально інституціоналізувалися у вигляді партії, але об'єднують своїх членів лише навколо певних суто ситуативних, тимчасових цілей (наприклад, у пострадянських країнах — "партії ошуканих вкладників у трасти");

в) партії харизматичних  лідерів, що не пропагують будь-якої відносно стабільної та логічно побудованої  ідеології.

2. За ставленням  до домінуючого у сучасному  світі типу приватновласницьких суспільно-економічних відносин (тобто за ступенем сприйняття або несприйняття цього типу в цілому):

 а) ультраліві  партії;

б) ліві;

в) лівоцентристські;

г) центристські;

д) правоцентристські;

є) ультраправі (або при менш детальній класифікації — лише ліві, центристські та праві) політичні партії.

При цьому "найлівішими" вважаються ті партії, що виступають за застосування "радикальних" (і  навіть одіозних) способів та методів  боротьби з капіталізмом, а "найправі-шими" — ті, що готові вдаватися до жорстких (і жорстоких) способів та методів його захисту. Однак треба зауважити, що у деяких конкретно-історичних обставинах (зокрема, у СРСР періоду "пізнього Горбачова") виникають, на перший погляд, такі парадоксальні ситуації, коли ця "універсалістська" схема поділу на лівих і правих "перевертається з ніг на голову", і сили, традиційно оцінювані як ліві, тимчасово починають вважатися правими, і навпаки. При усвідомленні факту зміни застосовуваного критерію класифікації усе стає на свої місця. Показником "лівизни" та "правизни" може бути ставлення не до загальносвітових процесів, а до необхідності зміни соціально-економічного ладу в своїй країні. Саме за такого теоретичного підходу в державах, де проводяться ті чи інші соціалістичні експерименти, праві (за традиційними мірками) ліберали та консерватори починають ситуативно оцінюватися як "ліві" (тобто такі, що виступають за радикальні зміни існуючого соціально-економічного ладу), а ліві (комуністи, соціалісти та ін.) — як праві консерватори, що протистоять упровадженню ліберально-капіталістичних принципів.

3. Якщо керуватися  класовим підходом до оцінки  соціальної спрямованості партійних  програм, то політичні партії  можна класифікувати так: 

а) комуністичні та соціалістичні (революційно-соціалістичні та соціал-реформістські);

б) буржуазні (національно-буржуазні, що відстоюють перспективу розвиненого  капіталістичного суспільства в  своїй країні, більш- 
менш рівноправного з іншими національними суспільствами, та компрадорсько-буржуазні, зорієнтовані на існування та захист держави й суспільства, що повністю залежало від інтересів і політики закордонної буржуазії);

в) феодальні (до речі, в деяких теоретичних підходах клас комуністичної державної номенклатури оцінюється як соціалістичне або  комуністичне дворянство, тобто як своєрідний клас феодалів).

4. Залежно від  специфіки офіційної та фактичної  соціально-політичноі ідеології:

а) анархічні;

б) комуністичні;

в) соціалістичні;

г) ліберальні;

д) консервативні;

є) традиціоналістські;

є) фашистські.

5. За ставленням до релігії та свободи совісті:

а) релігійні  партії, що будуються на релігійних вартостях;

б) атеїстичні —відкрито  й однозначно відкидають релігію;

в) світські, які  вважають, що ставлення до релігії  — особиста справа кожної людини і  що це світоглядне питання не повинно стосуватися політичної платформи партії.

Деякі політичні  партії, які у своїй назві мають  посилання на певну релігію (наприклад, християнсько-демократичні), насправді  можуть не бути суто релігійними, а  дотримуватися принципів світської партії, адже апелюють лише до тих загальнолюдських (на їх погляд) компонентів усієї системи вартостей тієї чи іншої релігії, які сприймаються не тільки віруючими, а й атеїстами. Отже, недоречно ототожнювати такі партії з ортодоксально релігійними, клерикальними партіями, які тісно ідейно та організаційно пов'язані з певними конфесіями та церквами.

6. За цивілізаційними  культурно-історичними вартостями:

а) етнонаціоналістичні;

б) державно-націоналістичні  або державно-патріотичні (не етнічно  орієнтовані);

в) імперсько  орієнтовані (які виявляють імперський патріотизм або неетнічний імперський націоналізм);

г) інтернаціоналістські;

д) космополітичні.

Виходячи з  реалій пострадянського суспільства  в Україні, типологія, побудована за критерієм культурно-історичних вартостей та геополітичних програм, може бути конкретизована:

а) українофільські  партії;

б) партії радянського  патріотизму;

в) партії, орієнтовані  на історичні вартості Російської імперії;

г) слов'янофільські;

д) євразійського  спрямування (тобто такі, що орієнтуються на постсоціалістичну реінтеграцію пострадянських країн);

є) "європейської інтеграції" та "євроамери-канської трансатлантичної єдності".

7. За особливостями  тлумачення оптимальних форм  державного будівництва та інституційно-правового закріплення міжнародних інтеграційних процесів розрізняють партії, що виступають:

а) за збереження або утвердження національної незалежності своєї країни;

б) за поглинення своєї країни іншою державою;

в) за об'єднання  кількох країн у федерацію  чи конфедерацію або за інші схожі інституційні форми транснаціональної інтеграції;

 г) відстоюють  сепаратистські та іредентистські  позиції тощо.

8. За ставленням  до міжнаціональних (міжетнічних)  стосунків розрізняють партії:

а) шовіністичні та расистські;

б) агресивного (нетолерантного), але нешовіністичного націоналізму;

в) "культурницької" національної спрямованості;

г) "фольклорно забарвлені" ненаціоналістичні;

д) інтернаціоналістські;

є) космополітичні.

9. За тлумаченням  оптимального співвідношення між  ідеологією правлячої партії та ідейними засадами функціонування державного апарату:

а) такі, що стоять на позиціях ідеологічно нейтральної  держави;

б) відстоюють концепцію  партії як найвищої політичної влади  у країні (в межах цього типу є такі різновиди: партії, що обґрунтовують необхідність майже повного злиття свого апарату з механізмом держави, та партії, які, перебуваючи при владі, вважають за необхідне дублювання партійними комітетами діяльності головних державних органів).

10. За політичною  динамікою:

а) партії із стабільною ідеологією та політичною програмою;

б) ті, що досить швидко еволюціонують;

в) партії, схильні до сильних  політичних коливань.

Особливості соціальної бази політичних партій є основою для  такої класифікації.

1. За класовою  належністю членів:

 а) класові партії (тобто партії певних соціальних класів, наприклад, буржуазії, робітничого класу, селянства);

б) партії тих  чи інших прошарків конкретних класів (скажімо, великої, середньої або  дрібної буржуазії);

в) партії маргінальних верств суспільства (люмпенів);

г) міжкласові.

2. За історичною  роллю та перспективами соціальних  груп, на які спираються політичні  партії, останні можуть оцінюватися  як такі, що репрезентують:

а) основні соціальні  класи;

б) неосновні ("проміжні", а також такі, що поступово зникають) класи й соціальні групи.

3. За можливими  обмеженнями членства, належністю  до певної групи суспільства  партії бувають:

а) етнічні, расові;

б) регіональні, регіонально-культурні чи земляцькі;

в) статеві (наприклад, є жіночі партії);

г) вікові (зокрема, можуть бути молодіжні партії або партії пенсіонерів);

д) професійні;

 є) соціального  класу або його верстви.

Подібною до цієї може бути класифікація, в основі якої лежить критерій переважання серед  членів партії представників тієї чи іншої соціальної страти чи групи. Проте за своїм змістом це зовсім різні типології, тому що одна справа — встановлювати для прийому в партію ті чи інші обмеження соціального характеру, й зовсім інша — об'єктивно стикатися з фактом переважання у лавах партії представників певної страти чи групи суспільства.

4. За обмеженнями  національно-етнічного характеру  на членство в партії або  за фактичним переважанням серед  членів партії представників  певних етнічних груп населення  виділяють партії, що представляють: 

а) національні меншини;

б) основні етнічні  групи;

в) громадян безвідносно  до їх етнічної належності.

5. За територіальними  межами фактичної діяльності  політичні партії поділяють так:

а) ті, що діють  на всій території країни;

б) "столичні" (тобто такі, у яких практично немає осередків "у провінції");

в) регіональні;

г) локальні.

При комплексній  класифікації політичних партій, виходячи з особливостей їх соціальної бази, потрібно враховувати такі аспекти:

а) хто входить  до складу партії та на кого вона спирається у своїй діяльності;

б) з якими  соціальними групами пов'язані  керівники партії;

в) які соціальні  кола мають найбільшу користь  від ЇЇ діяльності.

Залежно від  специфіки генези та характеру організаційних структур можуть бути запропоновані  такі типології політичних партій.

1. За своєю  природою:

а) суто політичні;

б) політизовані та формально інституціоналізовані як політичні партії — елементи зовнішнього середовища партійної  системи, які, по суті, репрезентують  інші види громадсько-політичних об'єднань (профспілкові, молодіжні, жіночі, аматорські та схожі з ними організації) або кланові, родові, племінні структури тощо.

2. За механізмами  створення та роллю в цьому  державних органів влади (що  можуть належати до вищих, регіональних  та місцевих як представницьких,  так і виконавчих органів):

а) створені безпосередньо  у суспільному середовищі;

б) створені "зверху" певними державними структурами  або групами парламентарів чи державних службовців.

3. За періодами  внутрішнього циклу розвитку  політичних структур можна виділяти партії, що перебувають на стадії:

а) організаційного  становлення;

б) успішного  розвитку своєї діяльності;

в) застою;

г) поступового  згасання.

4. За ступенем  відкритості: 

а) кадрові, де встановлені  досить жорсткі вимоги щодо членства (деякі з таких організацій можуть мати характер олігархічних або аристократичних елітарних об'єднань);

б) масові —  відкриті для всіх бажаючих приєднатися  до партії (або для будь-кого з  відповідної соціальної страти чи групи).

5. За загальною  чисельністю:

а) нечисленні;

б) масові.

Належність  партії до першої чи другої категорії  в межах цієї класифікації не завжди прямо відповідає конкретному виду 
партії за класифікацією їх на впливові та невпливові. Нечисленні партії іноді можуть бути дуже впливовими і навпаки.

6. За особливостями членства:

а) з індивідуальним членством;

б) з колективним  членством (наприклад, у деяких партіях  колективними членами є певні  профспілки або об'єднання культурно-політичного  спрямування);

в) із змішаним членством (поєднання індивідуального  та колективного);

г) без чіткого  інституту членства.

7. За роллю  апарату та первинних партійних  осередків:

а) апаратні;

б) із значним  впливом на партійне життя первинних  осередків.

8. За структурованістю  та активністю внутрішньопартійної діяльності:

а) аморфні (такими, зокрема, часто бувають партії типу народного фронту);

б) добре структуровані.

9. За ступенем  демократичності принципів внутрішньопартійного  життя:

а) демократичні;

б) недемократичні (автократичні, авторитарні).

10. За припустимістю  (або фактичною наявністю) фракцій:

а) із жорсткою організаційною єдністю та недопущенням внутрішньої фракційності;

б) з існуванням організаційно сформованих внутрішніх фракцій.

11. За політикою  щодо певних соціальних груп  серед своїх прихильників:

а) з власними молодіжними, жіночими та іншими організаціями (що виступають або самостійно, або як відповідні філії партії);

 б) без  таких безпосередньо зв'язаних  з партією громадсько-політичних  організацій.

12. За ставленням  до проблеми власної безпеки  та можливості самостійного застосування сили у політичній боротьбі:

а) з власними воєнізованими загонами;

б) без таких  загонів.

Особливості статусу  і ролі партій у політичній системі  та в суспільстві в цілому дають  підстави для таких класифікацій.

1. За правовим  статусом:

а) легальні;

б) напівлегальні;

в) не легальні.

2. За специфікою  місця у партійній системі:

 а) єдині (при забороні або відсутності "де - факто" інших партій);

 б) з офіційним  або фактичним статусом партії - гегемона;

 в) партії - союзники (сателіти) партії - гегемона;

 г) належні  до традиційних партій, за якими офіційно або "де - факто" закріплено певні інституційно-правові переваги порівняно з будь-якими іншими партіями;

д) офіційно заборонені;

є) ті, що мають формально рівний статус з усіма іншими партіями.

3. За політичним  статусом щодо територіальної  сфери діяльності:

а) наднаціональні, тобто такі, що у конкретній країні представлені "національним або  регіональним підрозділом" міжнародної партії;

б) загальнонаціональні (тобто такі, що діютьна всій території країни);

в) регіональні;

г) локальні.

4. За ставленням  політичних сил до існуючої  у країні суспільно-економічної  та політичної системи:

 а) прогресивні  — ті, що сприяють оновленню;

 б) консервативні  — в цілому захищають усталений  порядок, але в чомусь сприймають прогресивні перетворення;

 в) реакційні  — активно протидіють таким  змінам.

Вибір критеріїв  прогресивності та реакційності повністю залежить від позиції інтерпретаторів  суспільних явищ, і тому те, що для  одних є безумовно прогресивним, для інших може мати прямо протилежне значення.

5. За характером  впливу на існуючий тип суспільних  відносин:

а) революційні;

б) реформістські;

в) консервативно-стабілізаційні;

г) контрреволюційні.

6. За наслідками  діяльності:

а) консервативно-традиціоналістські (стабілізаційні);

б) модернізаційні, які, в свою чергу, мають два різновиди — партії, що не лише руйнують основи старого соціального ладу, а й підривають культурно-історичне коріння даної цивілізації, і партії, які, руйнуючи ці основи, зберігають підґрунтя національної (чи регіональної) цивілізації.

6. За відстоюваною моделлю суспільства та впливом на політичний режим країни:

а) демократичні;

б)недемократичні (автократичні, авторитарні, диктаторські, охлократичні, анархічні).

7. За ступенем впливу в суспільстві:

а) впливові;

б) маловпливові;

в) майже зовсім непомітні.

8. За місцем у системі державної влади:

а) правлячі (самостійно або у коаліції);

б) певною мірою  залучені до здійснення влади;

в) такі, що частково підтримують сили, що правлять у  країні;

г) опозиційні.

10. За співвідношенням  застосовуваних способів і методів  політичної діяльності:

а) партії парламентського  типу;

б) з поєднанням як парламентських, так і позапарламентських методів;

в) з переважним використанням позапарламентських методів.

11. За ставленням  до своєї нинішньої та потенційної  соціальної сфери: 

а) мобілізаційні, інтегруючі (авангардні або авангардистські), що спрямовані на перебудову свідомості всього суспільства або його певних верств;

б) представницькі, які узагальнюють і конкретизують інтереси своїх членів або іноді —лише свого керівництва.

12. За характером  основних проблем, на яких зосереджується  увага партій:

а) орієнтовані  на розв'язання конкретних проблем  усього суспільства (соціоцентристські);

б) орієнтовані  на захист певних групових інтересів (партії "групового егоїзму").

13. За "політичним  темпераментом":

а) запрограмовані на постійну й активну боротьбу проти  когось і підтримання більш менш чіткого "образу ворога";

б) зорієнтовані на гармонізацію політичних (у тому числі й міжпартійних) відносин у суспільстві.

Кожна з наведених  типологій політичних партій і всі  вони разом не є вичерпними. Це лише теоретичний інструментарій, який тією чи іншою мірою може використовуватися  для пізнання та інтерпретації конкретних партійних систем та їх складників. Дані типології включають лише так звані "чисті типи", на основі яких можуть виділятися "проміжні" та "змішані" типи. Крім того, прості класифікації (за лише одним критерієм) можуть у різних варіаціях поєднуватися, створюючи комплексні типології. Вибір певної типології для характеристики конкретних політичних партій залежить від специфіки об'єкта дослідження, вартісних орієнтирів, цілей, що ставить перед собою інтерпретатор, а також методології, якою він оволодів і яку застосовує. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Партійні системи у сучасному світі.

 

Політичні партії, що діють у певному суспільстві, як правило, утворюють певну партійну систему. Для того, щоб в подальшому дати наукове визначення політичної системи суспільства, потрібно з самого початку взяти найбільш просту дефініцію (визначення). Політична система – це система, за допомогою якої здійснюється політичне життя суспільства.

 Також партійну систему можна коротко визначити як систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві політичними партіями. Партійна система — це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інституцій, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інституцій між собою та із зовнішньою сферою політичної системи), а у вузькому, чисто інституційному розумінні — систему політичних інституцій, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

Політична система  функціонує наряду з іншими системами  суспільства: економічною, соціальною, духовною, але у неї є свої специфічні риси. Це участь у розв'язанні таких  проблем, як інтеграція суспільства, розподіл в масштабах держави матеріальних і духовних цінностей, здійснення монополії на державний примус в масштабах суспільства і в цілому монополії на здійснення влади.

На зорі цивілізації політична  система майже повністю співпадала з державою. Держава була першим інститутом політичної системи. І лише з часом  виникли інші  інститути.

Коли з тих чи інших  причин політичні системи сучасних країн зводяться в основному  до інституту держави, суспільство  в своєму розвитку відкидається до таких часів, коли громадяни могли  приймати участь в політичному житті тільки через державні структури, тобто тільки під безпосереднім державним контролем. Це особливо характерно для тоталітарних режимів, де держава контролює всі сторони життя суспільства.

За умов сучасної цивілізованої  політичної системи дії політичних партій та громадських організацій регламентуються законом, а не волею чиновників. Закон же, як правило, дає досить широке поле самостійної діяльності. Політичне життя, таким чином, стає багатшим за змістом, найбільш повнокровним, різнобарвним і, головне, дає змогу брати в ньому участь усім громадянам.

Політична система, як і всяка  система, має свої межі в суспільстві. Американський політолог Девід  Істон вважає, що політична система  взаємодіє з суспільством шляхом взаємного впливу. Вплив суспільства  на систему він назвав «входом у систему»; вплив системи на суспільство – «виходом». Постійна взаємодія політичної системи з суспільством йде безперервно шляхом «входу-виходу». Нормально діюча політична система реагує на всякий «вхід», який може бути у формі вимог, або ж підтримки. Підтримка, як правило, означає задоволеність існуючим станом в суспільстві, вимоги потребують змін. Реагуючи на суспільні прояви, політична система підтримує у суспільстві як змінність так і стабільність. Але здорова політична система не допускає, щоб змінність привела до корінних переворотів, а стабільність переросла в застій.

       Політична  система може діяти на основі  певних політичних норм і правил, на основі певної політичної  свідомості і культури людей,  на основі певних норм моралі і політичної етики. Визначальну роль в політичній системі відіграють державні й недержавні соціальні інститути, через які безпосередньо здійснюється влада і йде процес керівництва суспільством. Цілісність політичної системи забезпечує її центральний компонент – політична влада, яка пов'язує всі її складові в єдине ціле.

            Таким чином, політична система  є сукупність державних і недержавних  соціальних інститутів, які в  рамках певних норм і правил, що відображають стан суспільства  здійснюють владу і керують суспільством.

Система суспільства включає  в себе декілька підсистем:

а) політичну організацію;

б) політичні відносини;

в) політичні і правові норми;

г) політичну свідомість і політичну культуру.

Політична організація  включає в себе державу та її інститути, політичні партії, громадські організації та об'єднання. Держава – чисто політична організація, яка здійснює державну владу. Політичні партії за умов демократії безпосередньо державною владою не володіють, але мають прямий вплив на державну владу через своїх членів, які займають державні посади: парламентаріїв, міністрів, губернаторів та ін. Цей вплив може бути вирішальним, якщо партія одноосібно формує свій уряд і має більшість в парламенті. Що стосується громадських організацій, які не носять відверто політичний характер, таких як профспілки, молодіжні, ветеранські організації та ін., то слід відзначити, що вони мають значний вплив на політику. Так, Федерація профспілок України напередодні виборів Верховної Ради 1998 року, навіть створила Всеукраїнську партію трудящих, яка повинна була лобіювати інтереси профспілок в парламенті. Значною силою в політичному житті є ветеранські організації. Від їх підтримки тієї чи іншої політичної сили в чималій мірі залежать результати виборів і подальша політична лінія. Молодіжні організації завжди розглядалися політичними партіями як резерв і опора в молодіжному середовищі. Молоді активісти широко залучаються політичними партіями до передвиборної боротьби. Що стосується таких організацій як спортивні товариства, об'єднання за інтересами (філателістів, рибалок, туристів та ін.), то і вони, особливо за умов політизованого суспільства, можуть носити політичне забарвлення. Наприклад, напередодні виборів до Верховної Ради України 1998 року популярна футбольна команда спортивного товариства «Динамо» (Київ) вступила до лав Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Члени об'єднання любителів пива створили свої політичні партії в багатьох країнах світу. Учасники інших громадських об'єднань напередодні виборів в неформальній обстановці вирішують, яку партію будуть підтримувати на виборах. Цього не можуть не враховувати політичні партії і між ними постійно йде боротьба за вплив на неполітичні об'єднання громадян.

Деякі політологи включають в політичну організацію  суспільства і засоби масової  інформації. Вони мотивують це тим, що засоби масової інформації є самостійними суб'єктами політичної діяльності, які мають великий вплив на політичне життя. З цим можна погодитись тільки в тому випадку, якщо засоби масової інформації незалежні як від держави, так і від політичних партій та громадських організацій. В іншому разі вони не більш як виразники волі їх власників і не можуть займати самостійну позицію. Наприклад, популярна газета «Голос України» виражає не свою думку, а позицію Верховної Ради, тобто свого власника. Газета «Ветеран» – думку керівництва організації ветеранів України.