Контрольна робота з «Правознавство». 2

 

 

 

 

 

 

Інституту економіки та менеджменту

Факультет фінанси і кредит

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни «Правознавство»

 

 

 

 

 

                                                                                 Студента     


                                                                                                          (П.І.Б.)                                                              

                                                                                   1     курсу   ЗФН     групи                                                                     


 

                                                                                 Спеціальність  Фінанси  


                                                                                 № залікової книжки  


                                                                            Перевірив:

                                                                                          

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2012

                                                     Зміст

  1. Конституція України про вільний розвиток особистості та рівність громадян перед законом…………………………………………………...3
  2. Соціально-економічні права та свободи людини і громадянина……....15
  3. Конституція України про захист соціально-економічних прав жінок та дітей…………………………………………………………………..……20
  4. Практичне завдання………………………………………………………22
  5. Література…………………………………………………………………24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Конституція  України про вільний розвиток  особистості та рівність громадян  перед законом.

      Вступ.

Українське суспільство, поряд з іншим цивілізованим  світом, прагне до справедливості, добробуту  та свободи у самому широкому розумінні  цих слів. Незважаючи на великі труднощі та перешкоди, Україна рухається  шляхом демократичних змін, будівництва  демократичної держави, тобто до справжнього народовладдя.

Одним з важливіших принципів  вільної демократичної держави і основою народовладдя є верховенство Закону та його неухильне дотримання.

Основним Законом держави  була та залишається Конституція, як втілення істотних прав людини (громадянина) на справедливість, свободу та добробут.

У цьому аспекті, предметом  дослідження цієї роботи є права  і свободи людини, закріплені в  спеціальному розділі Конституція України 1996 року, який іменується "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина". Цей розділ розміщений після розділу "Загальні засади" і перед розділами про органи влади, що підкреслює важливе значення інституту прав і свобод людини.

Перш за все, таке виділення в Конституції певного кола прав громадян в спеціальний розділ пояснюється не їх відмінністю від інших конституційних прав і свобод, а вимогами систематизації норм Конституції. Місце тих чи інших прав і свобод в Конституції не впливає і не може вплинути на їх природу. По-друге, права й свободи є основними не тільки фактично, а й юридично, оскільки вони закріплені в Конституції.

Конституція, як відомо, закріплює  лише головні, принципові положення, які, діючи безпосередньо, у необхідних випадках розкриваються і конкретизуються в інших законодавчих актах, розвиваються в поточному законодавстві. Розвиток тут треба розуміти як закріплення в поточному законодавстві того, що відображено в Конституції лише у вигляді цілей, програмних положень, основних тенденцій поступу прав, свобод і обов'язків

При реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків громадян має діяти принцип їх найвищої юридичної сили. Це означає виконання обов'язків усіма суб'єктами права в сфері правотворчості і право реалізації.

По-перше, органи виконавчої влади і за їх уповноваженням громадські організації зобов'язані видавати такі підзаконні нормативні акти, які повністю відповідають конституційним положенням про основні права, свободи й обов'язки громадян. Норми поточного, галузевого законодавства не можуть обмежувати конституційні права і обов'язки громадян при їх конкретизації й розвитку, якщо це прямо не передбачено Конституцією.

По-друге, органи всіх гілок  державної влади зобов'язані вживати законодавчі, організаційно-правові, виховні та інші заходи для забезпечення повної і всебічної реалізації громадянами своїх конституційних прав, виконання ними покладених на них основних обов'язків.

По-третє, кожний державний  орган може і має в межах своїх повноважень в установленому законом порядку тлумачити й застосовувати конституційні та галузеві норми так, щоб при цьому надавався пріоритет таким рішенням, які б забезпечували найповніше здійснення громадянами їхніх конституційних прав і свобод, виконання ними своїх основних обов'язків.

Виконання зазначених вимог  створює режим конституційної законності, в умовах якого будь-яка конституційна  норма про основне право, свободу  або обов'язок діє реально і  безпосередньо, до того ж, права й  свободи людини і громадянина  захищаються судом.

Як було зауважено, Розділ II Конституції України закріплює  права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. У  юридично-навчальній літературі, існує  декілька класифікацій конституційних прав і свобод, але суттєво вони не відрізняються. Таким чином, права  та свободи людини і громадянина  можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного  життя):

1. Особисті права громадян  України – “це права, що  передбачені для задоволення  особистих потреб, інтересів людини  ”. 

2. Політичні права –  “передбачені для забезпечення  можливості участі в здійсненні  народовладдя, участі в управлінні  державними суспільними справами  ”. 

3. Економічні права –  “використання їх дає можливість  особистості реалізувати себе, отримати  економічну незалежність через  створення матеріальних і духовних  благ та їх розподіл, задовольнити  побутові чи інші потреби ”. 

4. Соціальні та культурні  права – “надають можливість  брати участь в розподілі матеріальних  та суспільних благ, гарантують  безпеку для життя і здоров'я,  вільний шлях до духовних цінностей,  передбачують можливість задоволення  культурних потреб та їх розвитку  ”. 

Розглянемо вищенаведені права та свободи більш детальніше.

Особисті (або природні) права  й свободи складають першооснову  правового статусу людини і громадянина. Більшість із них мають абсолютний характер, тобто є не тільки невідчужуваними, а й не підлягають обмеженню. Ця група  прав і свобод громадян забезпечує недопустимість посягання державних органів, громадських організацій, службових осіб на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини та недопустимість свавільного позбавлення її життя.

Встановлюючи межі й правила  зовнішнього втручання в особисте життя людини, держава дбає про  порядок, і заснований на суворому додержанні законів, норм моралі, правил співжиття. Водночас держава не відмовляється від тих чи інших заходів примусу щодо осіб, які порушують закони, норми моралі і принципи демократичного суспільства.

Захист прав людини здійснюється різними галузями права. Так, Кримінальний кодекс України передбачає конкретні  міри покарання за небезпечні злочини, зокрема, за вбивство, тілесні пошкодження, пограбування, хуліганство тощо; Кодекс законів про працю України міс-тить норми про охорону праці і техніку безпеки; Цивільний кодекс регулює питання, пов'язані з відшкодуванням збитків, заподіяних особі тощо.

“Серед досить численних  громадянських прав і свобод умовно можна виділити дві основні групи: права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку інших осіб, та права і свободи, які захищають людину від свавілля з боку держави ”. Перша група громадянських прав і свобод незначна, причому деякі з них містять юридичні гарантії від свавілля як з боку окремих осіб, так і держави водночас. До них належать: право людини на життя і повагу до її гідності; право на свободу і особисту недоторканність; право чинити опір насильству. Згідно з ідеями "правової держави" і "панування права", держава не тільки зобов'язана виконувати свої власні закони, а й не може допускати будь-яких актів свавілля відносно своїх громадян.

Ці ідеї втілені в конституційному  праві, яке встановлює численні юридичні гарантії, що захищають особу від свавілля з боку держави та її органів. Передбачені гарантії реалізовуються у таких правах і свободах, як недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, невтручання у сімейне й особисте життя тощо.

Можна навести наступний перелік особистих прав і свобод людини і громадянина, закріплених у відповідних статтях діючої Конституції України:

1) рівність перед законом  (Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. 
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.);

2) право на життя (Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя. 
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. 
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.);

3) повага честі і гідності (Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності. 
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. 
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.);

4) вільний розвиток індивідуальності (Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.);

5) гідне існування (Стаття 48. Кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.);

6) недоторканість особистості  (Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. 
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. 
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. 
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. 
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. 
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.);

7) свобода (Ст. 29);

8) недоторканість житла  (Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла. 
Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. 
У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.);

9) безпека (Стаття 32. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. 
Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. 
Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. 
Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.);

10) вільне пересування  та вибір місця проживання (Стаття 33. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. 
Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.);

  11) свобода світогляду (Стаття 11. Держава сприяє консолідації та    розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. 
Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. 
Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. 
Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.);

12) захист (Ст. 29, Стаття 59. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. 
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. {Офіційне тлумачення статті 59 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 23-рп/2009 від 30.09.2009, № 13-рп/2000 від 16.11.00});

13) захист своїх та чужих  прав та свобод (Стаття 44. Ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. 
Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей. 
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку. 
Заборона страйку можлива лише на підставі закону.);

14) право на захист свого  та оточуючих життя і здоров'я  від протиправних посягань (Ст. 27, Стаття 55. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. 
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. 
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. 
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. 
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. 
(Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97; статті 55 див. в Рішенні Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97));

15) охорона законом особистого  та подружнього життя (Ст. 32);

16) вільний вступ до  шлюбу (Стаття 51. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. 
Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. 
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.);

17) тайна листування, телефонних  розмов та телеграфних повідомлень  (Стаття 31. Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.);

18) право на розвиток  національної самобутності (Стаття 53. Кожен має право на освіту. 
Повна загальна середня освіта є обов'язковою. 
Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. 
(Офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 див. в Рішенні Конституційного Суду № 5-рп/2004 від 04.03.2004) 
Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. 
Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Ст. 11);

19) право на судовий  захист та оскарження (Ст. 29, Ст. 32);

Серед наведеного переліку особистих прав треба приділити  більшу увагу розгляду прав людини на життя і повагу до її гідності, права на свободу і особисту недоторканність, права на недоторканність житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, правам на невтручання у сімейне  й особисте життя, тому що, серед  особистих прав, вони розуміються  як фундаментальні, природні права  людини.

Право людини на життя і  повагу до її гідності.

Це право проголошується всіма міжнародно-правовими актами про права людини і майже всіма конституціями країн світу як невід'ємне право людини, що охороняється законом. “Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя ”. (ст. 27 Конституції України)

Право на життя передусім  передбачає проведення державою миролюбної політики, яка виключає війни та конфлікти. У мирних умовах гарантії цього права не зводяться до заборони вбивства — це закріплюється Кримінальним кодексом кожної країни. Держава зобов'язана організувати ефективну боротьбу із злочинністю, особливо з терористичними акціями.

Гарантіями права на життя  є системи охорони здоров'я  і, зокрема, попередження дитячої смертності, охорони від нещасних випадків на виробництві, профілактики дорожньо-транспортних пригод, пожежної безпеки та ін.

Особливе значення має  питання про смертну кару. Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [7] в країнах, що не скасували смертної кари, смертні вироки можуть виноситися тільки за найтяжчі злочини, згідно з законом, який діяв під час вчинення злочину. Смертні вироки не виносяться за злочини, вчинені особами, молодшими 18-ти років, і не виконуються щодо вагітних жінок.

Ст. 28 Конституції України  закріплює право кожного на повагу до його гідності. Ця якість людини рівнозначна  праву на повагу та обов'язку поважати інших. Вона досягається формуванням особи, яка усвідомлює свою свободу, рівність та захищеність.

Гідність конкретизується у правах людини, які захищає держава. Гідність, якщо вона належним чином захищена, — це фундамент демократії та правової державності.

Конституція встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ця норма відтворює положення ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [7] й розглядає катування та інші жорстокі види поводження і покарання, що принижують гідність особи, як грубі порушення прав людини. Але, по суті, цілям захисту гідності служать й інші норми Конституції: право на достатній життєвий рівень, недоторканність приватного життя, захист людиною своєї честі та доброго імені, заборона збору інформації про приватне життя, заборона насильницького проникнення в житло тощо.

Чимало правових норм, які забезпечують гідність людини, закріплені у кримінальному, кримінально-процесуальному, цивільному законодавстві.

Так, існує стаття Кримінально-процесуального кодексу України, що категорично  забороняє домагатися визнання від  звинуваченого своєї вини шляхом насильства і погроз. Інша стаття Кримінального  кодексу України передбачає відповідальність за доведення до самогубства особи шляхом жорстокого з нею поводження або систематичного приниження її людської гідності, третя стаття передбачає відповідальність за незаконне позбавлення волі, вчинене способами, небезпечними для життя або внаслідок заподіяння фізичних страждань. Відповідно до ст. 7 Цивільного кодексу України “громадянин або організація вправі вимагати у судовому порядку спростування відомостей, які ганьблять їхню честь та гідність, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності”

У ч. 3 ст. 28 Основного Закону встановлено, що жодна людина без  її добровільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Добровільність одержання згоди людини на проведення зазначених дослідів означає, що людина не може піддаватися будь-яким формам насильства для одержання такої згоди.

Право на свободу і особисту недоторканність.

Конституційне право на свободу є одним з найбільших соціальних благ, яке не тільки створює умови, необхідні для всебічного задоволення потреб особи, а й забезпечує демократичний розвиток суспільства. Право на свободу є не що інше, як сама свобода, тобто можливість здійснювати будь-які правомірні дії. У цьому праві закладено обмеження для свободи інших людей, особливо посадових

осіб, які мають можливість застосовувати примус до людей. У  нерозривному зв'язку з ним знаходиться  особиста недоторканність людини, яка  поширюється на її життя, здоров'я, честь, гідність. Ніхто не вправі силою  або погрозами примушувати людину до будь-яких дій, піддавати її катуванню, обшуку чи завдавати шкоди здоров'ю. Людина вправі сама розпоряджатися власною долею, обирати свій життєвий шлях (укладати шлюб, брати участь у голосуванні, найматися на роботу тощо). Гарантії свободи і безпеки особи виступають у формі кримінально-правової заборони будь-яких зворотних дій громадян і посадових осіб. Обмеження цієї свободи допускаються тільки на основі закону та в законних формах, усі заходи примусу мають бути під судовим контролем.

Нововведенням Конституції  України є встановлення такої  важливої гарантії свободи і недоторканності, як судовий порядок арешту, утримання під вартою. Значення даної гарантії полягає в тому, що вона закріплює недопустимість арештів громадян в принципі, встановлює винятковий порядок арештів (тобто як виняток із загального принципу) і, визначаючи особливу юридичну процедуру арештів, передбачає контроль за їх законністю з боку судових органів.

Ефективність гарантії цього  права, передбаченого ст. 29 Конституції  України, забезпечується тим, що держава гарантує кожній особі з моменту затримання право захищати себе та користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів затриманого чи заарештованого.

Кримінально-правовими гарантіями права недоторканності людини є юридичні норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за злочини проти життя, здоров'я, свободи особи, явно незаконний арешт або затримання, притягнення явно невинного до кримінальної відповідальності тощо.

Адміністративно-правовими гарантіями права недоторканності людини є юридична регламентація підстав, термінів і форм адміністративних затримань та арештів, дисциплінарна відповідальність службових осіб, винних у порушенні недоторканності людини.

Існують і цивільно-правові гарантії права недоторканності людини. Основа цих гарантій закріплена у ст. 56 Конституції України, яка передбачає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Недоторканність житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної  та іншої кореспонденції.

Право на недоторканність  житла (ст. 30 Конституції України) є  правом кожного на державну охорону  його житла від незаконних вторгнень, обшуків та інших посягань з боку службових осіб та окремих громадян. Ця стаття передбачає, що не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду або обшуку інакше, як за вмотивованим рішенням суду. У рішенні суду мають бути чітко визначені місце проведення обшуку або огляду, а також перелік осіб чи предметів, які підлягають розшукові чи арештові. При проведенні обшуку обов'язкова присутність понятих з числа незацікавлених у справі осіб, які мають засвідчити факти і результати проведення обшуку та огляду майна.

Правом на охорону житла  користуються особи, які є його власниками, законними орендарями або які проживають за договором найму. При цьому житлом визнається і місце тимчасового перебування (готель, будинок-інтернат, гуртожиток, пансіонат). Недоторканність поширюється на особисті речі та папери, що виключає незаконні обшуки та вилучення документів. Але в житло можуть вселятися люди, які мають на це право, — такі дії не є порушенням недоторканності, навіть у випадках незгоди інших проживаючих.

Безперечно, у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням  життя людей та майна чи з безпосереднім  переслідуванням осіб, що підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, передбачене ст. 31 Конституції України, є важливою гарантією права на недоторканність приватного життя особи, її особистої та сімейної таємниці, але воно не може бути зведене тільки до неї. Вимога права про забезпечення таємниці повідомлень виходить за межі приватного життя і значною мірою поширюється на сферу службових або суспільних відносин.

Гарантія цього права забезпечується переважно нормами адміністративного, кримінального і кримінально-процесуального права. За порушення встановленої Конституцією гарантії цього права винна особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 131 Кримінального кодексу України. Накладання арешту на кореспонденцію і вилучення її в поштово-телеграфних установах, запобігання розголошенню у судовому розгляді справи відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, регулюються відповідними статтями Кримінально-процесуального кодексу України. Щодо обмеження цього права в Конституції зазначається, що винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати потрібну інформацію неможливо.

Контрольна робота з «Правознавство». 2