Криміналістична ідентифікація і діагностика
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО
КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ТА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА І ПРОЦЕСУ
Залікова книжка № 116094
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
Тема № 4 Криміналістична ідентифікація і діагностика
Група: Пзс-11-1з
Телефон: (05236) 2 88 50
Вступ
- Ідентифікація у криміналістиці та інших галузях знання. Поняття ідентифікації як процесу ототожнення об’єкта за якимись ознаками, властивостями.
- Криміналістична ідентифікація – частковий метод науки криміналістики. Об’єкти криміналістичної ідентифікації. Об’єктами криміналістичної ідентифікації є: люди, тварини та їх трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають стійку будову.
- Поняття про ідентифікацію ознаки та властивості. Ознака як показник, прикмета, знак, за яким можна розпізнати, визначити що-небудь. Властивість як характеристика внутрішніх якостей об’єктів.
- Види криміналістичної ідентифікації. Ідентифікація за матеріально-фіксованим відображенням та ідентифікація слідами-відображеннями (уявними зразками, слідами пам’яті).
Висновки
Використана література
ВСТУП
Криміналістика — одна з небагатьох юридичних наук, яку по праву можна назвати наукою про розкриття злочинів.
Криміналістика безпосередньо не займається розслідуванням і розкриттям злочинів, вона забезпечує слідчу, оперативну практику ефективними методами та технічними засобами, що постійно вдосконалюються.
Теорія криміналістичної ідентифікації історично виявилася першою приватною криміналістичною теорією, що виступала не як сума окремих теоретичних побудов, а як систематизоване знання, як впорядкована система понять. Така систематизація відкривала перспективи подальших досліджень в цій області, давала наочне уявлення про “білі плями”, невирішені проблеми і, таким чином, дозволяла порівняно легко визначити точки додавання сил і залучити ці сили.
У міру формування теорії криміналістичної ідентифікації ставали все очевиднішими її важлива методологічна роль в криміналістиці і суміжних областях знання і велике практичне значення. Це не могло не стимулювати інтерес до проблеми з боку усе більш широких кругів наукової громадськості. До цього слід додати, що філософське осмислення ключових питань криміналістики не могло не зачепити і теорії криміналістичної ідентифікації, що давала рясний матеріал і що відкривала широкі можливості для вживання законів і категорій діалектики.
Підставою методу ідентифікації служить можливість уявного відділення ознак від речей і вивчення їх як самостійного матеріалу. Ідентифікації можуть підлягати всілякі матеріальні предмети і явища, їх види, кількості і якості, ділянки простору і моменти часу, людська особа в цілому, її окремі ознаки, фізичні властивості, розумові здібності, зовнішні дії людини і його психічні акти.
1. Ідентифікація у криміналістиці та інших галузях знання. Поняття ідентифікації як процесу ототожнення об’єкта за якимись ознаками, властивостями.
Ідентифікація – (identificare) у перекладі з латинської означає ототожнювати, тобто встановлення тотожності об'єкта за якимись ознаками, властивостями. Тому ідентифікація – це процес дослідження, пізнання об'єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси, ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної діяльності, котра використовується в різних галузях знань, в тому числі і кримінальному судочинстві при встановленні істини у кримінальній справі.
Методологічною основою ідентифікації як форми пізнавальної діяльності є закони формальної логіки, головним чином закон тотожності і категорії матеріалістичної діалектики. Суть закону тотожності полягає в тому, що будь-яка думка про предмет в процесі даного розгляду тотожна самій собі, скільки б раз вона не повторювалась, тобто суть ідентифікації полягає у встановленні того ж самого в різних об'єктах або того ж самого об'єкта в його різних станах. Таким чином, закон тотожності відображає структуру розгляду будь-чого; доказування існування будь-якого факту, події, явища; встановлення різних станів об'єкта на цей час, у минулому та майбутньому; визначення моментів часу.
У формальній логіці закон тотожності записують так: А=А, або А є А, чи А ? А і читається "із А виходить А", чи "А імпліцирує А", а також А=А і читається, як "А еквівалентне А", або "А рівнозначне А". У відповідності з законом тотожності можна ідентифікувати широке коло матеріальних об'єктів, зараховуючи їх до відомих класів, видів, родів та груп. Наприклад, на місці злочину виявлено слід папілярного візерунка; фахівець, який досліджував слід установив, що це слід нашарування, вид візерунку – петльовий, тобто він ідентифікував слід за механізмом утворення та будови папілярного візерунку і за видом відніс його до петльовоподібного. Така ідентифікація є початком будь-якої розумової діяльності, якщо об'єкт досліджується від загального до часткового. Тому подібна ідентифікація зустрічається в різних науках: фізиці, біології, археології тощо.
Так, у фізиці на основі властивостей елементарних часток ідентифікують конкретні види елементів, наприклад, що частка, яка спостерігається є плутонієм. У хімії за характером реакції ідентифікують реагуючі речовини, а в археології за залишками матеріальної культури встановлюють відрізки часу, побут та культуру.
Тому об'єктами ідентифікації, на основі закону формально-логічної тотожності, можуть бути як окремі предмети, так і їх види, роди, групи, класи, а також об'єми рідких, сипких та газоподібних речовин, ділянки місцевості, події, явища та різні стани матеріальних об'єктів, а також відрізки і моменти часу. В зв'язку з цим в деяких підручниках з криміналістики поряд із поняттями "індивідуальна ідентифікація", "індивідуальна тотожність" зустрічаються поняття не зовсім коректні – "групова ідентифікація", "групова тотожність".
Криміналістична ідентифікація (лат. ототожнення) - це вчення, сутність якого полягає в процесі встановлення індивідуальної тотожності об'єктів, що мають значення для розкриття злочину, його досудового та судового слідства. Криміналістична ідентифікація відповідно до її завдання, змісту має різноплановий характер, а конкретизація в кожному випадку залежить від обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин. Криміналістичну ідентифікацію водночас необхідно розглядати в шести напрямах. Зокрема, як: криміналістичне вчення; спеціальне завдання; процес дослідження; продукт діяльності (наслідки); оцінку; додаткове дослідження і кінцевий результат.
Криміналістична ідентифікація як криміналістичне вчення - це сукупність систематизованих науково-теоретичних положень про закономірності встановлення тотожності об'єктів (що вони одні й ті самі в різний час), які використовуються для отримання доказів у кримінальній справі про злочин.
Завдання криміналістичної ідентифікації - це спланований обсяг роботи щодо встановлення тотожності об'єкта (що він один і той самий в різний час) з метою отримання доказів у кримінальній справі про злочин. Криміналістична ідентифікація як процес дослідження - це послідовне наукове вивчення певного об'єкта на предмет встановлення за окремими ознаками (характеристиками) наявності чи відсутності його тотожності, що він один і той самий - одиничний, і відомості про нього мають значення для обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.
Кінцевий результат ідентифікації - установлення (ототожнення) за ознаками і властивостями лише одного (окремого) об'єкта. Однак об'єкт, що розшукується, може і не мати ідентифікаційних ознак та властивостей, а з цих причин - не може бути виділений як одиничний. Це означає, що необхідно ототожнити групову належність об'єкта. Потрібно зазначити, що належність об'єкта до певної групи встановлюється також у тому разі, коли в сліді відбилася тільки частина ознак.
Значення криміналістичної ідентифікації можна визначити завдяки використанню результатів відповідних досліджень у процесі розкриття та розслідування кримінальних справ про злочини. Хоч і в меншому еквіваленті доказової сили, все ж є важливим для процесу розкриття і розслідування злочинів зміст установлених результатів групової належності об'єктів. Висновки криміналістичної ідентифікації застосовуються в практиці розслідування злочинів і розшуку злочинців.
Значення криміналістичної ідентифікації можна визначити завдяки використанню результатів відповідних досліджень у процесі розкриття та розслідування кримінальних справ про злочини. Хоч і в меншому еквіваленті доказової сили, все ж є важливим для процесу розкриття і розслідування злочинів зміст установлених результатів групової належності об'єктів. Висновки криміналістичної ідентифікації застосовуються в практиці розслідування злочинів і розшуку злочинців.
Криміналістична діагностика (гр. здатний розпізнавати) - це система знань про способи визначення обставин події злочину - час, місце, спосіб, сліди та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі.
Коло питань криміналістичної діагностики чітко не може бути визначено, усе залежить від конкретно вчиненого злочинного діяння. Однак є узагальнені типові, проблемні питання криміналістичної діагностики.
Діагностичне дослідження має свої особливі стадії: підготовчу, аналітичну, узагальнюючу, фіксування результатів. Стадія порівняння при експертному діагностичному дослідженні, як правило, відсутня. І це зрозуміло чому. Адже стадія порівняння є складовою методики криміналістичного ідентифікаційного дослідження, а завдання вказаного періоду експертного дослідження полягає в тому, щоб за комплексом ознак встановити збіг або розрізнення об'єктів.
Таким чином, криміналістична діагностика є різновидом експертних досліджень, спрямованих на вивчення природи матеріального об'єкта, явища процесу, події, системи, що підлягають доведенню в кримінальній справі про злочин.
Типові питання
Чи є на даному предметі
сліди? Який механізм утворення цих
слідів? До якої групи (виду] належать предмет,
що залишив слід? Чи придатні сліди
для ідентифікації
Щодо способу визначення обставин події злочину, то за слідоутворюючим характером у практиці часто ставляться такі запитання з тематики криміналістичної діагностики: чи є на даному предметі сліди, який механізм утворення цих слідів, до якої групи (виду) належить предмет, що залишив слід, чи придатні сліди для ідентифікації слідоутворюючого об'єкта, в який час доби, пори року і в якому місці сталася подія, чи здатна особа завдяки своїй пам'яті ідентифікувати об'єкт. Типовими питаннями криміналістичної діагностики з інших обставин, що підлягають доведенню в кримінальній справі, є: які мотиви, мета вчинення обвинуваченим злочину, хто є співучасниками вчинення злочинного діяння, установлення суб'єктивної сторони злочину - умисел чи необережність, їх форма.
Суттєвим питанням теорії криміналістичної ідентифікації є загальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації.
Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.
Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або ідентифікуючих об’єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифiкуючі об’єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об’єктів ідентифікації.
Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи — порівняльне дослідження — є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов’язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об’єктів.
Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об’єктів. Цей останній випадок означає:
а) відсутній ідентифікований об’єкт (два машинописних тексти);
б) порівняння з ознаками ідентифікованого об’єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).
Кожний із об’єктів має множинність ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.
Способи порівняльного дослідження:
1) спосіб зіставлення
зводиться до розміщення
З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;
2) спосіб накладення
відображень полягає в
3) спосіб лінійного
суміщення полягає в такому
розміщенні двох відображень,
при якому частина одного з
них може розглядатися як
Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність.
У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:
при поясненні відмінностей враховувати:
а) зміни властивостей об’єктів ідентифікації;
б) зміни умов прояву властивостей;
в) зміни матеріально-фіксованого відображення;
при поясненні збігу враховувати:
а) стійкість ознак;
б) наскільки часто ознака трапляється в об’єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);
в) конкретні умови відображення об’єктів ідентифікації.
Істотне значення для наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.
Висновок про тотожність,
відмінність або групову
Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об’єкта до групи.
Результат ідентифікації може бути виражений:
а) у позитивній формі — тотожність установлена;
б) у негативній формі — установлена відмінність;
в) у категоричній формі — інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе;
г) у ймовірній (передбачуваній) формі — існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.
Наукова достовірність визначається в результаті вирішення таких основних питань:
а) чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання про тотожність і якщо так, то чи була призначена судова експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт;
б) чи були надані експерту необхідні об’єкти; чи мали вони потрібні властивості;
в) у яких умовах провадилася ідентифікація;
г) чи є науковими метод і засоби,
які застосовувалися при
ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмінності;
д) чи немає логічних суперечностей.
2. Криміналістична ідентифікація
– частковий метод науки
Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в різних галузях знання, треба відрізняти від криміналістичної ідентифікації як часткового методу науки криміналістики, який застосовується для розв'язання ідентифікаційних задач в кримінальному судочинстві.
Кожна галузь знання має свій предмет пізнання, для дослідження якого наука розробляє методи більш низького рівня узагальненості, котрі називаються частковими (частковонауковими, спеціальними).
Часткові методи науки криміналістики різноманітні. До них відносять методи збирання криміналістичної інформації з матеріальних джерел (фотографічні, люмінесцентні, мікроскопічні тощо), методи експертного дослідження та збирання інформації з матеріальних джерел, група методів встановлення фактів і розслідування окремих видів злочинів тощо.
Серед часткових методів науки криміналістики одне з перших місць належить методам криміналістичної ідентифікації та встановлення групової належності (групофікації), теоретичні основи яких найбільш розроблені, а практична значущість різнопланова.
Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що дозволяє розв'язувати вузькі ідентифікаційні задачі, суть яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі задачі виникають при розслідуванні окремих видів злочину, коли необхідно встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземпляр зброї, з якої було зроблено постріл в потерпілого, або знайти та ототожнити саме те знаряддя злому, яким залишені сліди. В процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновками, достовірними фактами, хоча можливе використання й імовірних суджень про клас, вид або родову приналежність конкретного об'єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється від ідентифікації як загального методу, що використовується в різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як загального методу, так і криміналістичної ідентифікації (часткового методу) встановлюється тотожність, тільки в першому випадку тотожність групи, виду, роду, класу, а в іншому – індивідуального конкретного об'єкта.
Методологічну основу ідентифікації як методу встановлення тотожності складають такі положення матеріалістичної діалектики.
1. Усі об'єкти, події матеріального світу взаємопов'язані та являють собою нескінченне сплетіння зв'язків та взаємодій. Якщо відомий наслідок, то неважко встановити причину, і навпаки. Отже, при розслідуванні по слідах, залишених на місці події, встановлюють особу злочинця та обставини скоєння злочину. Всі об'єкти та явища можна пізнати, у світі нема таких речей, які не пізнаються, а є ще непізнані. Так, до недавнього часу про сліди звуку та запаху у слідчій практиці навіть не згадувалось. Останнім часом звукові та запахові сліди як матеріальні утворення були досліджені, тобто пізнана їх суть, властивості та механізм утворення, що дозволило використовувати їх для розв'язання ідентифікаційних задач.
Фундаментальні положення
2. Події та явища матеріального
світу індивідуальні (
3. Всі об'єкти матеріального світу перебувають у постійному русі, розвитку та зміненні. Однак індивідуальність та визначеність об'єкта передбачають його відносну стійкість, незмінність, тобто збереження характерних ознак, що дозволяють ототожнити його з самим собою (А = А). Хоча ототожнюваний об'єкт весь час змінюється, ідентифікація його в процесі пізнання взагалі та судово-слідчому зокрема, широко використовується як метод.
Проблема ототожнення об'єкта, що змінюється, в криміналістиці та кримінальному судочинстві одна із складних. Останнє пояснюється тим, що доводиться розв'язувати задачу порівняння двох станів, в яких перебуває об'єкт в різний час. Як, наприклад, людина в момент учинення злочину і через декілька років в момент його пізнання. Для встановлення тотожності необхідно з'ясувати причини та умови, в яких відбувалися зміни, а потім оцінити їх кількість та характер з тим, щоб зробити висновок, що змінений об'єкт є той же самий, який раніше спостерігав, скажімо, потерпілий.
Об'єкт в кожний момент часу одночасно той і не той. Ось чому закон тотожності з погляду формальної логіки у даному випадку справедливий лише для якогось моменту часу, коли об'єкт залишається самим собою. Така діалектична тотожність об'єкта, що змінюється, записується як "А ? А" і читається: "А одночасно дорівнює і недорівнює А".
Структуру та динаміку процесу ототожнення об'єкта, що змінюється, можна уявити таким чином. Хай об'єкт Р1 взаємодіяв з іншими об'єктами при учиненні злочину в момент часу t1. Через деякий час – t2 виявлено об'єкт Р2. Треба встановити, що об'єкт Р2 є змінений об'єкт Р1. Процес ідентифікації об'єкта Р1 відбувається шляхом порівняння сукупності його ознак, що існувала на момент t1, сукупності ознак об'єкта Р2 на момент t2, тобто на момент розслідування по справі. Результати ототожнення залежать від характеру та ступеня змін об'єкта Р1 за час, що минув з моменту слідоутворення t1 до моменту його виявлення t2 як об'єкта Р2. Цей процес символічно записується так:
P2 (t2) = P1 (t1) + U(t2–t1)
З наведеного рівняння видно, що до часу t2 ототожнюваний об'єкт Р2 слід розглядати як Р1 в момент t1, що зазнав змін U, що відбулися з моменту одердання відображення за час t2–t1, тобто виявлення та використання об'єкта Р2 як джерела доказу.
Отже, розкриття суті змін об'єкта за час t2–t1 та оцінювання цих змін являє собою головне в процесі ідентифікації. При вивченні змін необхідно знати їх види. Вони можуть бути такі: природні, навмисні та випадкові.
Природні зміни – це ті, що відбуваються безперервно, внаслідок руху та розвитку об'єктів. У природі все існує тільки в силу якого-небудь руху. Людина старіє, сприйняте забувається, свіжий слід на металі окисляється, чорнило на папері вицвітають тощо – все це природні зміни, яким підлягають будь-які джерела доказової інформації.
Навмисні зміни – це такі, що вносить суб'єкт у відображення для його спотворення або знищення. Наприклад, спотворення почерку при підробці документа, використання маски і рукавичок при учиненні розбійницького нападу, знищення засобів учинення злочину, розчленування трупа тощо.
Випадкові зміни не пов'язані
із подією злочину. Наприклад, пошкодження
слідів на місці події випадковими
особами, транспортом, тваринами тощо.
Випадкові зміни виникають
Названі зміни аналізуються за час t2–t1 та оцінюються для висновку про тотожність зміненого об'єкта.
Вираз t2–t1 слід інтерпретувати як ідентифікаційний період, тобто такий час, за який ознаки та властивості об'єкта хоча і змінюються, але залишаються достатніми для встановлення тотожності.
Ідентифікаційний період для різних об'єктів різний і залежить від багатьох факторів, які поки що залишаються білими плямами в теорії криміналістичної ідентифікації. Наприклад, проблема визначення давності походження будь-яких слідів, часу експлуатації об'єктів, давності подій минулого тощо залишається проблематичною. Загальнонауковими та криміналістичними засобами і методами встановлюють лише відносну давність, наприклад, виготовлення спірного документа, внесення в нього виправлень і т. д.
Таким чином, криміналістична ідентифікація як частковий метод криміналістики відрізняється від ідентифікації, що використовується в інших галузях знання, формою встановлення тотожності: в першому випадку встановлюють тотожність конкретного об'єкта, що має стійку зовнішню форму, а в іншому – тотожність множини однакових об'єктів, розподілених на класи, види, роди і які завгодно малі групи.
- Криміналістична характеристика вбивств
- Криміналістичне дослідження документів
- Криміналістичні версії та планування розслідування
- Кримінальне законодавство. Диспозиція та її види. Санкція та її види. Поняття злочину
- Кримінальне право
- Кримінальне право (Загальна частина)
- Кримінальне право України
- Криминология как наука
- Криминология как наука, ее предмет
- Криминология как наука, ее предмет и метод
- Криминология, как социолого-правовая наука
- Криминология понятие и виды особенности преступлений совершаемые по неосторожности
- Криминология понятие, предмет, содержание и функции
- Криминология ЦАО Омск
