Метод аналізу доцільності витрат

1. Метод аналізу доцільності витрат

    Сутність цього методу  ґрунтується на тому факті, що  витрати за кожним напрямом  діяльності, а також за окремими  її елементами, мають різний ступінь  ризику. Наприклад, ступінь ризику  за витратами, що пов'язані з  купівлею сировини, буде вищим, ніж за витратами на зарплату.

    Метод аналізу доцільності  витрат орієнтований на ідентифікацію  потенційних зон ризику і має  мету - звести до мінімуму розмір  капіталу, що піддається ризику. Аналіз засобів, що піддаються  ризику, може допомогти прийняти рішення про припинення інвестицій.

    Пропонуються наступні  показники визначення ступеня  ризику фінансових коштів:

- надлишок чи недостатність  власних засобів (+ Есс);

- надлишок чи недостатність  власних і позикових джерел  формування запасів(+ E)

- надлишок чи недостатність  загальної величини основних  джерел для формування запасів  і витрат (+ Ео).

Балансова модель стійкості фінансового стану підприємства має наступний вид:

КР - кредити і позикові кошти;

КТЗ - кредиторська заборгованість і позикові кошти; ВК - власні кошти.

    Обчислення трьох показників фінансової стійкості дозволяє визначити для кожної фінансової області ступінь їхньої стійкості.

    Наявність власних оборотних коштів дорівнює різниці величини джерел власних коштів і величини основних засобів і вкладень:

Тоді надлишок чи недостатність власних коштів:

Надлишок чи недостатність власних і позикових джерел формування запасів:

Надлишок чи недостатність загальної величини джерел для формування запасів:

    Для оцінки ризиків фінансового стану підприємства використовується таблиця 1.1.

    Для визначення ступеня ризику шляхом аналізу доцільності витрат цього стан за кожним з елементів витрат поділяється на області ризику, що являють собою зону загальних втрат, у межах яких конкретні втрати не перевищують граничного значення встановленого рівня ризику:

- область абсолютної стійкості;

- область нормальної стійкості;

- область нестійкого стану;

- область критичного стану;

- область кризового стану.

 

Таблиця 1.1 - Оцінка ризиків фінансового стану підприємства

  

   У області абсолютної стійкості ступінь ризику за елементом витрат відповідає нульовому ризику. Ця область характеризується відсутністю будь-яких втрат з гарантованим одержанням планового прибутку, розмір якого теоретично не обмежений.

    Елемент витрат у області нормальної стійкості характеризується мінімальним ступенем ризику. Для цієї області максимальні втрати не мають перевищувати межу планового чистого прибутку (тобто прибутку, що залишається після оподаткування всіх інших виплат, що здійснюються з прибутку). Таким чином, мінімальний ступінь ризику забезпечує підприємству покриття всіх його витрат і одержання тієї частини прибутку, що дає змогу сплатити податки. В умовах ринкової економіки цей напрям пов'язаний із роллю держави як основного контрагента. Основні форми діяльності тут: здійснення операцій з цінними паперами уряду чи муніципальних органів, участь у виконанні робіт, фінансованих за рахунок державних чи муніципальних коштів тощо.

    Область нестійкого стану характеризується підвищеним ризиком, при цьому рівень втрат не перевищує розміру розрахункового прибутку (тобто тієї його частини, що залишається після усіх виплат у бюджет, сплати відсотків за кредит, штрафи і ін.). При такому ступені ризику суб'єкт підприємницької діяльності ризикує тим, що він у гіршому випадку дістане прибуток, величина якої буде меншою від її розрахункового рівня, але при цьому залишиться можливість покрити всіх витрати.

    Області критичного стану відповідає критичний ступінь ризику, за якого можливі втрати в межах валового прибутку (тобто загальної суми прибутку, що отримана до здійснення всіх відрахувань). Такий ризик небажаний, тому що пов'язаний з можливістю для фірми не просто втратити прибуток, а й не покрити повністю своїх витрат.

    Область кризового стану відповідає області кризового стану, що допускає можливість не покриття всіх витрат, що пов'язані з даним напрямком діяльності.

    Ступінь ризику в цьому випадку зручно характеризувати таблицею 1.2.

 

 

 

Таблиця 1.2 - Ризикові області діяльності підприємства

Області діяльності фірми	Абсолютної стійкості	Нормальної стійкості	Нестійкий стан	Критичний стан	Кризовий стан
Області ризику	Без ризикова область	Область мінімального ризику	Область підвищеного ризику	Область критичного ризику	Область не допустимого ризику
Максимальні втрати	Повна відсутність втрат	Чистий прибуток	Розрахунковий прибуток	Валовий прибуток	Виручка від реалізації і майно фірми
Ступінь ризику	0	0-25	25-50	50-75	75 -100

 

    Після того як на підставі даних минулих періодів розраховано коефіцієнт варіації V, кожна стаття витрат аналізується на предмет її ідентифікації областям ризику і максимальних втрат. При цьому ступінь ризику всього напряму підприємницької діяльності відповідатиме максимальному значенню ризику за елементами витрат.

    Перевага даного методу полягає в тому, що, знаючи статті витрат з максимальним ризиком, можна знайти шляхи його зниження. Наприклад, знаючи, що ризик пов'язаний з орендою транспортного засобу, можна переглянути питання про перевезення товару.

    Основний недолік методу полягає в тому, що (як і при статистичному методі) підприємство не аналізує джерела ризику, а приймає ризик як цілісну величину, ігноруючи його складові.

Найпопулярніший метод експертної оцінки ризику ґрунтується на ідеї обговорення проблеми кількома особами, які вважаються спеціалістами у цьому питанні. Проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що в результаті прийняття рішення ймовірність правильної оцінки знижується.

       Парадоксальність цього явища випливає з самого процесу обговорення.      У переважній більшості випадків погляд експертів-аналітиків відрізняється від погляду практиків. Ця розбіжність може бути формалізована через так званий коефіцієнт розбіжності. Задавши цьому коефіцієнту декілька практичних значень, можна одержати ряд можливих ймовірностей розробки точної оцінки. Загалом спостереження за процесом експертної оцінки економічних явищ дають змогу зробити такі висновки:

експертна оцінка та експертний прогноз у будь-якій галузі - особлива сфера людської діяльності, яка вимагає використання спеціальних методів;

експертний метод оцінки економічних явищ і процесів так чи інакше пов'язаний з усередненням думок фахівців;

метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи.                 

    Ефект коефіцієнта розбіжностей особливо сильно проявляється у переломні моменти розвитку: відкидаються "зростаючі" елементи, у томи числі нереальні, з точки зору здорового глузду, на поточний час ціни фінансових інструментів;

    Найсуттєвіша причина неточності експертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбуваються у світі ( в тому числі динаміки ринків).                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Методи аналізу ризиків проектів

   

   

    Мета аналізу ризику - дати потенційним партнерам або учасникам проекту потрібні дані для прийняття рішення щодо доцільності участі у проекті та заходів їх захисту від можливих фінансових втрат.

    Тому аналіз може проводити кожен учасник проекту. Розрізняють такі види аналізу ризику:

o якісний - визначення показників  ризику, етапів робіт, при яких  виникає ризик, його потенційних  зон та ідентифікація ризику;

o кількісний - передбачає числове визначення розміру окремих ризиків, а також проекту в цілому.

   До якісних методів ризику слід віднести експертний аналіз ризиків.

    Яке правило, даний вид оцінки застосовується на початкових етапах роботи над проектом. До основних переваг даного методу належить: можливість оцінки ризику до розрахунків показників ефективності, відсутність необхідності у точних первинних даних і сучасному програмному забезпеченні, а також простота розрахунків. Однак експертний аналіз ризиків, як і будь-яка експертна оцінка достатньо суб'єктивний і не завжди дає змогу дати незалежну характеристику події, що аналізується.

    Процедура експертної оцінки ризику передбачає:

- визначення видів ризику і граничного рівня його припустимої величини;

- встановлення ймовірності настання ризикової події і небезпечності даного ризику для успішного завершення проекту;

- визначення інтегрального рівня з кожним видом ризику і вирішення питання про прийнятність даного виду ризику для учасників проекту.

У разі невеликої кількості змінних і можливих сценаріїв розвитку проекту для аналізу ризику можна скористатися методом дерева рішень, яке будується на основі виділених робіт (подій). Що відображають життєвий цикл проекту, визначають ключеві події, що впливають на проект, час їх настання і можливі рішення, які можуть бути прийняті в результаті настання кожного ключового виду роботи з визначення ймовірності їх прийняття і вартості робіт.

    За результатами побудови дерева рішень встановлюються ймовірність та ефективність кожного сценарію розвитку проекту, а також інтегральна ефективність самого проекту. Ризик за проектом може вважатися прийнятним у випадку позитивної величини інтегрального показника ефективності проекту, наприклад чистої теперішньої вартості.

Як правило, аналіз ризику проводиться кількома методами.

    Метод аналізу чутливості у деякій літературі зустрічається під назвою "ранжування параметрів", є використання змін параметрів для визначеності життєздатності проекту в умовах невизначеності. Експерт розраховує можливу зміну кожного фактора або змінної величини, визначає вплив цієї зміни на показник певного рішення і виділяє суттєві фактори або змінні величини для більш поглибленого вивчення. Він визначає кількість і вказує на вплив невизначеності та намагається виразити математичним способом відношення серед змінних величин. Що складають просування ліквідності і рентабельність.

    Аналіз чутливості надає можливість судити про наслідки невід'ємної невизначеності в проектах. Зміни можуть відбутися в фінансових оціночних даних про капітал, тривалість будівництва, вартість сировини та інших витрат, пов'язаних з реалізацією проекту, вартістю збуту, коефіцієнтом завантаження і ціною на продукцію, бо вони не можуть бути передбачені заздалегідь. Ці різні зміни впливають на завершення реалізації проекту.

    Проведення аналізу чутливості передбачає розрахунок базової моделі на основі припустимих значень вхідних змінних проекту, для якої визначається величина чистої теперішньої вартості. Ця величина є основою порівняння з припустимими можливими змінами, які необхідно проаналізувати.

    Алгоритм проведення аналізу чутливості передбачає:

- визначення критичних змінних, що впливають на величину чистої теперішньої вартості;

- оцінку впливу зміни однієї змінної проекту (при незмінності всіх інших) на величину чистої теперішньої вартості;

- розрахунок впливу зміни змінної, що досліджується, на величину відхилення одержаної NPV від базової (оцінка еластичності, чутливості до зміни чистої теперішньої вартості від зміни змінної проекту).

- Визначення межевого (критичного) значення мінної і можливого її відхилення від базового сценарію проекту;

- Розрахунок показника чутливості і критичного значення для кожної змінної проекту і ранжування їх за убуванням (чим вища чутливість NPV, тим важливіша перемінна для значення чистої теперішньої вартості, а значить для проекту).

    Основна проблема проведення подібного аналізу полягає у неможливості з однаковою мірою достовірності і подати всі значення змінних, що існують в проекті, оскільки деякі з них ледве підлягають прогнозу, а для інших немає сенсу давати точний прогноз, оскільки вже укладено договір про поставки певного збуту продукції за фіксованою ціною, що дозволяє спрогнозувати ці показники безпомилково.

    Таким чином, суть даного методу полягає у вимірюванні чутливості основних результуючих показників проекту. (NPV або IRR) до зміни тієї чи іншої зміни величини.

    Як показник чутливості проекту до зміни тих чи інших змінних використовують показник еластичності чистої теперішньої вартості (NPV), який обчислюється за формулою:

    Перевага цього показника в тому, що величина його не залежить від вибору одиниці вимірювання різних змінних. Чим більша еластичність, тим вищою є міра залежності NPV або внутрішньої норми дохідності (тобто її чутливості) від аналізованої змінної проекту.

    Відомо, що існує зворотна залежність між витратами на здійснюваність інвестиційного проекту і показники ефективності. Це означає, що збільшення витрат на заробітну плату призведе до зменшення чистої теперішньої вартості. Таким чином, чисельник у нашій формулі буде негативний, а знаменник позитивний, що дасть у результаті негативний коефіцієнт еластичності. Навпаки, у випадку зменшення заробітної плати чисельник буде позитивний, а знаменник негативним, що знову дасть нам негативний коефіцієнт. Як правило, негативний знак просто ігнорується.

    Міра ризику аналізується кількома способами. Непрямий спосіб припускає, що міра ризику впливає на коефіцієнт окупності проекту. Фінансовий аналіз базується на розрахунках коефіцієнта дисконтування, що відображає допустиму міру ризику. Коефіцієнт дисконтування, передбачений проектом, може складатися з трьох компонентів: реальна ставка дисконту, що не має ризику, інфляційна надбавка і винагорода за ризик. При визначенні міри винагороди за ризик експерт повинен вміти оцінити ступінь ризикованості руху ліквідності або частину. Яка повинна бути одержана від неї, і обрати призначену винагороду.

    З іншого боку, прямий спосіб полягає в орієнтовних розрахунках щодо природи ризику та визначення кількості його видів в умовах розподілу імовірностей. Оскільки непрямий спосіб математично більш простий, він не забезпечує структуру мінливих умов реалізації проекту і е може використовуватися для прийняття рішення, що дозволило б знизити міру ризику. Це є основною перевагою прямих методів, таких як аналіз сценаріїв та моделювання Монте-Карло.

    При аналізі сценаріїв об'єднуються всі можливі для невизначених змінних величин у більшу кількість сценаріїв, кожний з яких передбачає тільки одну комбінацію оцінки окремої змінної величини. Це тотожно проведенню повного аналізу чутливості для кожного можливого випадку з такими важливими особливостям:

- Аналіз міри ризику бере до уваги відносну ймовірність значущості для кожної змінної величини на відміну від аналізу чутливості, який не обумовлює відносні ймовірність сценаріїв;

- Аналіз міри ризику дасть ймовірність розподілу, яка вказує на відносну випадковість появи різних результатів масштабів реалізації проекту, а не тільки кількість можливих змін його середньої значущості.

    Метою Аналізу сценаріїв є розглянути екстремальні результати та імовірність розподілу чистої теперішньої вартості проекту. Його звичайно готують за трьома сценаріями очікуваним (базовий випадок, що був основою проведення аналізу чутливості) та двома додатково розробленими - оптимістичний і песимістичним. Ефектна підготовка оптимістичного сценарію проводиться з точки зору найбільш сприятливого оточення проекту. Найгірший або песимістичний, сценарій показує наскільки невдалим виявиться проект. Якщо умови його реалізації будуть набагато гіршими, ніж передбачається.

    За винятком дуже великих проектів, що залучають значні капітальні інвестиції, аналізу сценаріїв буде досить для того, щоб керівництво одержало уяву пор характеристики рентабельності проекту. Якщо ця робота виконується ретельно, то такий аналіз здатний достатньо точно показати розподіл екстремальних результатів. Однак через складні взаємозв'язки між перемінними він не дуже владно показує середину розподілу значень КРУ.

   Потрібні додаткові сценарії для того, щоб продемонструвати точки між двома екстремальними значеннями. Це підвищить точність прогнозу. На жаль, звичайний і відомий спосіб розробки таких сценаріїв складний і вимагає значного часу. Ефективність підвищується у тому разі, коли роботу проводять за допомогою програмного забезпечення та електронних таблиць.

    У випадку, коли визначення ймовірності настання нового сценарію реалізації проекту можна прорахувати за допомогою електронних таблиць, проводять аналіз ризику за методом імітаційного програмування, або методом Монте-Карло. За даним методом визначається вид і ймовірність розподілу масштабів реалізації проекту і методом відбору мір значущості невизначених змінних розраховує можливість розвитку кожної моделі.

    Алгоритм проведення моделювання Монте-Карло передбачає:

- Визначення інтервалів можливої зміни основних ризикованих змінних проекту, всередині яких ці з мінні є випадковими величинами;

- Оцінка всередині заданих інтервалів видів розподілу ймовірностей;

- Встановлення коефіцієнта кореляції між залежними перемінними;

- Багаторазовий розрахунок результуючого показника. Що дозволяє побачити розподіл частоти для чистої теперішньої вартості проекту;

- Визначення ймовірності попадання результуючої величини у той чи інший інтервал та перевищення мінімально допустимого значення.

    Метод Монте-Карло можна розглядати як свого роду імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Оскільки відповідна програма вибирає значення вхідних змінних з випадкових розподілів ймовірностей, то кожний одержаний результат відображує можливий стан справ у майбутньому.

   Кожна з цих комбінацій справді може здійснитися, причому з однаковою ймовірністю. Тому й одержувані результати також можливі в майбутньому і однаково ймовірні. Насправді ж, звичайно, реалізується лише один з таких результатів, і ми не можемо передбачити, який саме. Якщо багато з цих ймовірних результатів виявляється небажаними, він може запобігти їх появі шляхом відмови від відповідних інвестицій. І навпаки: якщо достатня велика кількість цих результатів виявиться сприятливими, ми можемо зважитися і піти на ризик заради одержання одного з цих результатів.

    Метод моделювання дозволяє:

- досліджувати комбінований вплив ризиків;

- аналізувати наслідки нагромадження ризикованих ситуацій; Визначати вплив ризиків на фінансовий стан учасників проекту, який може відбуватися у формі затримок в одержанні доходу і збільшенні позички.

    На першому етапі прогнозування змінних і чистої теперішньої вартості підбираються ключові змінні ризику, визнаються граничні значення їх можливих змін та від розподілу, характерного для цих змінних, встановлюються межі діапазону (мінімального та максимального значення), які дозволяють описати значення, яке може прийняти змінна, що розглядається. Потім задаються прогонні моделі, в яких імітується величезна кількість сценаріїв розвитку події. Далі на основі цих моделей програма видає вірогідність отримання різного рівня чистої теперішньої вартості для проекту, що розглядається.

    Метод імітаційного моделювання дозволяє визначити ймовірність характеристик, що потрібні для аналізу проекту. Наприклад, ймовірність завершення проекту в строк становить 70% або перевищення планового кошторису будівництва - 20%. Після визначення ймовірності настання заданих результатів проекту необхідно прийняти рішення, яке б дозволило збалансувати ризик, зв'язаний з проектом. Як правило після такого аналізу ризику приймаються поправки, що дають змогу зменшити ризикованість специфічних дій і планів. Наприклад, після проведення робіт аналізу проектних ризиків слід передбачити, що договори з постачальниками сировини ґрунтувались на фіксованих цінах, були складені довгострокові договори,були складені довгострокові договори продажі, продажі застраховані, а також передбачена точна система управління проектом з метою забезпечення контролю за його виконанням.

    Впровадження будь-якого інвестиційного проекту спрямоване на отримання максимально можливого ефекту, тобто очікуються результати від реалізації інвестиційного проекту. Ці результати можуть бути виражені у досягненні певного рівня економічних показників, тобто максимізувати прибутки, нарощувати або розширювати виробництво та ін.

    Необхідно обґрунтувати показники ефективності інвестицій з високим ступенем достовірності й точності, урахувати всі фактори, якім можуть впливати на ефективність проекту, оцінити можливі ризики.

    Складність розрахунку ефективності зумовлюється тим, що у практичній роботі важко правильно оцінити всі сторони діяльності як на етапі здійснення інвестицій, так і під час експлуатації інвестиційного проекту, точно спрогнозувати і домогтися високого ступеня достовірності інформації.

    Рекомендується здійснювати комплексну оцінку ефективності інвестиційних проектів, оскільки окремі показники не дозволяють у повному обсязі проілюструвати реальну ситуацію інвестиційного об'єкта. На основі отриманих показників розраховується міра ризикованості інвестиційного проекту, з метою максимального ухилення від збитків шляхом відхилення несприятливих інвестиційних проектів, а також вживання відповідних заходів щодо зменшення ризиків.

    При оцінці ефективності інвестиційного проекту порівняння різночасних показників здійснюється шляхом приведення (дисконтування) їх до вартості в початковому періоді. Для приведення різночасних затрат, результатів і ефектів використовується норма дисконту (г), що дорівнює прийнятій для інвестора нормі доходу на капітал.

    Оцінка ефективності інвестиційного проекту здійснюється на основі наступних показників: чистий приведений (дисконтований) дохід, індекс доходності, індекс ( коефіцієнт) рентабельності, термін окупності, внутрішня ставка доходності. Ці показники використовуються при порівняльному аналізі альтернативних проектів, однак можуть використовуватися як критерії і звичайно застосовуються при визначенні комерційної і бюджетної ефективності проекту.

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Івченко І.Ю. Економічні ризики: Навчальний посібник. - К.: "Центр навчальної літератури", 2004. - 304 с.
2. Ілляшенко С.М. Економічний ризик: Навчальний посібник. 2-ге вид., доп. перероб. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 220 с.
3. Машина Н.І. Економічний ризик та методи його вимірювання. Навчальний посібник. – Київ: “Центр навчальної літератури”, 2003. –188с.
4. Економічні ризики. Методичні вказівки до виконання контрольних робіт для студентів економічних спеціальностей 6.050100 “Облік і аудит”, 6.050100 “Фінанси” заочної форми навчання та ФПО / Укл.: Гончаренко І.М. – Чернігів: ЧДТУ, 2007. – 23с.