Інтелектуальна діяльність та її місце у соціально-економічному розвитку держави

1. Інтелектуальна діяльність та її місце у соціально-економічному розвитку держави

Людина за своєю природою прагне до найбільш повного задоволення  своїх матеріальних і духовних потреб, своєї безпеки. І чим більше задовольняються  ці потреби, тим щасливішою вона себе відчуває.

Історія свідчить, що найбільших успіхів досягають країни, в яких інтереси держави збігаються з інтересами громадян. Тому держави, які прагнуть стати процвітаючими, стратегічними  завданням вважають підвищення культури громадян, розвиток економіки країни, зміцнення національної безпеки.

Відомо, що яскраві сплески  в розвитку цивілізації спостерігалися тоді, коли держава ефективно заохочувала  творчу діяльність своїх громадян. Прикладом може служити історія  Стародавньої Греції, Римської імперії  або епоха Відродження в Європі.

Тепер як державні діячі, так  і прості громадяни все частіше  приходять до розуміння того, що першоосновою економічного і культурного  розвитку суспільства є результати інтелектуальної діяльності людини - науково-технічної і художньої  творчості. Тому держава, яка прагне до лідерства, повинна забезпечувати  своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої роботи.

У сучасному світі найбільш процвітаючі країни зводять у  ранг державної політики розвиток творчого потенціалу нації. Так, у США і  Японії працюють ретельно продумані  програми розвитку творчості громадян, починаючи з дошкільного віку.

На відміну від природних  ресурсів - землі, нафти, вугілля, тощо, запаси яких обмежені - інтелектуальна власність є невичерпним ресурсом, тому в останні десятиріччя вона швидко замінює традиційні матеріальні  активи і стає рушійною силою економічного і культурного розвитку суспільства.

Сьогодні ми живемо в епоху  технологічного суспільства, тобто  суспільств, в якому визначальною ланкою у виробництві матеріальних благ є технології. Щоб вижити в  конкурентній боротьбі потрібно виробляти  конкурентноздатні товари. Цього можна досягти, якщо безупинно вдосконалювати технологічні процеси для їхнього виробництва. А це можливо здійснити тільки за рахунок використання результатів інтелектуальної діяльності, тобто таких об'єктів інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційні таємниці, тощо. Безперечно, результати такої діяльності будуть більш вагомими, особливо у сфері оборони, якщо вони отримані громадянами своєї держави.

Необхідною умовою для  ефективного створення і використання об'єктів інтелектуальної власності  є наявність системи правової охорони інтелектуальної власності. Створення національної системи  охорони інтелектуальної власності  має подвійну мету. З одного боку, необхідно законним чином оформити економічні й моральні права авторів  і правоволодільців об'єктів інтелектуальної власності, а з іншого боку, - стимулювати в рамках державної політики творчу активність громадян, сприяти поширенню і застосуванню її результатів, заохочувати чесну торгівлю.

Право на одержання патенту  на винахід стимулює вкладення грошей і зосередження людських ресурсів у  галузі досліджень і розробок. Видача патенту стимулює інвестиції у промислове використання винаходу. Публікація патенту  робить доступною інформацію про  нього широкому колу людей, стимулює тим самим створення нових  винаходів і, отже, сприяє науково-технічному прогресу. У свою чергу, право на торговельну марку захищає підприємство від недобросовісної конкуренції.

Серед об'єктів промислової  власності великий вплив на науково-технічний  і економічний розвиток мають, безумовно, винаходи. Відображена в патентній  документації технічна, технологічна і правова інформація дає можливість заощаджувати час, гроші й сили в  процесі науково-дослідної діяльності, не повторювати роботу, вже виконану іншими.

Патентна документація служить  також для виявлення підприємств, які діють у тій чи іншій  сфері технології, зокрема, конкурентів. Вивчення патентної документації допомагає  знаходити рішення технічних  проблем, виявляти сучасний рівень розвитку технології, проводити експертизу науково-технічних програм, визначати пріоритетні напрями розвитку галузей промисловості й окремих виробництв.

Одне з головних призначень системи правової охорони інтелектуальної  власності полягає в тому, що вона заохочує винахідницьку діяльність і стимулює творчу активність громадян країни.

Вплив винаходів на економічний  розвиток може здійснюватися за чотирма  каналами:

інформація про патенти  полегшує передачу (трансфер) технологій і сприяє залученню прямих іноземних  інвестицій;

патенти стимулюють наукові  дослідження;

патенти є каталізатором  нових технологій і бізнесу;

бізнес накопичує патенти  і капіталізує їх шляхом передачі прав через ліцензійні угоди, внесення до статутного капіталу підприємств, використання у власному виробництві для отримання  додаткового прибутку.

Важко переоцінити роль такого об'єкта як торговельна марка у  просуванні товару на ринок. Вдала торговельна  марка - важливий внесок в економіку  підприємства, тому що вона дозволяє зайняти  на ринку вигідне положення, пов'язане  з визнанням цієї торговельної марки  покупцями.

Вдало "розкручена" торговельна  марка приносить її правоволодільцю додатковий прибуток понад той, що він отримав би без її використання.

Щодо авторського права, то його роль в розвитку культури суспільства, особливо у сфері культурного (духовного) розвитку його громадян важко переоцінити.

Об'єкти авторського права - літературні й художні твори - можна самим не створювати, а  запозичувати їх в інших держав. Однак такий шлях варто вважати  вимушеним і, в цілому, хибним. Надзвичайно  важливо, щоб твори літератури і  мистецтва створювалися авторами, які  належать до того суспільства, якому  адресовані їхні твори. А суспільство, в свою чергу, повинно бачити своє відображення в цих творах. Використання чужоземних робіт у розумних межах  виправдане настільки, наскільки воно сприяє культурному обміну і взаємному  збагаченню ідеями.

Розвиток національної творчості  не має перспектив, якщо автору не гарантована  авторська винагорода за його творчу працю. Тому охорона авторського  права і суміжних прав передбачає не тільки належний захист прав видавців і виконавців, виплату справедливої винагороди авторам, але й надійний захист авторських прав, вигідний не тільки авторам, а й державі, тому що, усуваючи недобросовісну конкуренцію, вона сприяє поповненню державної скарбниці  за рахунок податків. Але для цього  необхідно створити відповідну адміністративну  інфраструктуру, яка б забезпечувала  строге дотримання авторських прав.

2. Об'єкти авторського права.

Об'єктами авторського права  є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат  творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об'єктом правової охорони незалежно  від його призначення, художнього рівня, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований, чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений  у певній об'єктивній формі. Форма  вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об'ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Творчою діяльністю прийнято вважати індивідуальну чи колективну творчість професійних працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку  цінність. (Закон України «Про професійних  творчих працівників та творчі спілки»  від 7 жовтня 1997 p.). З таким визначенням  важко погодитися, адже об'єкт авторського  права може створити і не професійний  працівник. Але важливо зазначити  те, що об'єктом авторського права  може бути твір або його інтерпретація.

Отже, об'єктом авторського  права може бути не будь-який твір, а  лише той, що має певні, встановлені  законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження у будь-якій об'єктивній формі. Об'єктом авторського права  може бути лише твір, що є результатом  творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана  твором і, отже, об'єктом авторського  права. Не вважається об'єктом авторського  права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці  чи набір на комп'ютері чужого твору  або навіть його літературна обробка  — редагування, коректура тощо).

Твір може бути виражений  у будь-якій об'єктивній формі, але  так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об'єктивна форма  може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) — ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника, композитора чи будь-якого іншого автора, який уже склався у його свідомості в закінчену певну  форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений у будь-якій об'єктивній формі, не визнається об'єктом  авторського права.

Твір як об'єкт авторського  права втілений у певну матеріальну  форму: рукопис, ноти, скульптуру, картину  тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського  права) не завжди збігається з правом власності на матеріальний носій, в  який втілено твір. Тому не слід підміняти  твір як об'єкт авторського права  рукописом, картиною, примірником книги. На матеріальний носій, в який втілено  твір, може існувати окреме право власності, право користування (оренди) тощо, але  не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника  його авторського права.

Певна категорія творів не визнається об'єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, судові рішення тощо), а  також їх офіційні переклади. Однак  слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають  право авторства.

Не визнаються об'єктами авторського права офіційні символи  і знаки (прапори, герби, ордени і  медалі, грошові знаки тощо), а  також повідомлення про новини дня  або повідомлення про події, що мають  характер звичайної прес-інформації. Не визнаються об'єктами авторського  права твори народної творчості, а також результати, одержані з  допомогою технічних засобів, призначених  для виробництва певного роду — без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення  індивідуального твору.

Авторське право не поширюється  на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо.

Види об'єктів авторського  права. Відповідно до ЦК України (ст. 433), Закону України «Про авторське право  і суміжні права» (ст. 8) об'єктами авторського права є:

а) літературні та художні  твори, зокрема:

— романи, поеми, статті та інші письмові твори;

— лекції, промови, проповіді  та інші усні твори;

— драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші сценічні твори;

— твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

— фотографічні твори;

— твори ужиткового мистецтва;

— ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури  або науки;

— переклади, адаптації, аранжування  та інші переробки "літературних або  художніх творів (похідні твори);

— збірники творів, інші складені твори, якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом  інтелектуальної власності;

б) комп'ютерні програми;

в) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом  інтелектуальної діяльності;

г) інші твори.

Значну групу об'єктів  авторського права складають  літературні твори. Літературні  твори залежно від форми їх вираження поділяються на письмові та усні. До усних творів можуть належати виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді  тощо. Усна форма твору ускладнює  визначення його приналежності у  разі порушення авторських прав. Якщо хтось записав усний твір і  потім почав його використовувати  як свій, то автору треба буде довести, що це його твір. Тому в принципі усної  форми вираження твору краще  уникати.

Літературні письмові твори  поділяються на два основні види — художні і наукові. До художніх творів належать романи, повісті, поезія, новели, оповідання, ноти, інші белетристичні  твори. До наукових — монографії, підручники, навчальні посібники та інші наукові  книги, брошури, статті. До письмових  творів належать також комп'ютерні програми. Безперечно, до письмових  наукових творів належать звіти про  науково-дослідну роботу та інші письмові твори будь-якого характеру.

До письмових творів слід віднести також твори будь-якого  характеру незалежно від їх цінності, жанру, призначення, зафіксовані на магнітному носії. До письмових творів належать листи, щоденники, інтерв'ю, а  також твори, написані особливою  математичною мовою (рівняння, геометричні  фігури тощо), мовою коду або спеціальною  технічною мовою.

До письмових творів належать також музичні твори незалежно  від жанру (гімни, хорові твори, пісні, оперети тощо), твори для одного виконавця (соло), для виконання на кількох інструментах (соната, камерна  музика) або для виконання на багатьох інструментах (твори для оркестрів  і ансамблів) тощо.

Самостійним видом об'єктів  авторського права, але в письмовій  формі, є різноманітні карти і  технічні креслення тощо.

Об'єктами авторського права  є переклад твору з однієї мови на іншу, обробки, анотації, реферати, резюме, інсценізації, музичні аранжування  та інші переробки творів науки, літератури і мистецтва та обробки фольклору (похідні твори) незалежно від  того, чи є об'єктами авторського  права твори, на основі яких створені похідні твори, без заподіяння шкоди  охороні оригінальних творів, на яких вони засновані.

До об'єктів авторського  права належать збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці  за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них  як складові частини.

 Об'єктами авторського  права визнаються драматичні  твори в усіх їх жанрових  різновидах, методах сценічного  втілення і формах об'єктивного  вираження. Драматичні твори —  це літературні твори, написані  в діалогічній формі і призначені  для виконання на сцені, але  вони можуть бути опубліковані  шляхом їх видання.

Значну групу об'єктів  авторського права складають  музичні твори будь-якого жанру, художнього рівня, теми і композиції. Вони можуть бути призначені для виконання  лише на музичному інструменті або  на інструменті і голосом, з текстом  і без тексту. Об'єктами авторського  права є також різні способи  використання музичних творів. Це можуть бути ноти або фонограми, відтворення, виконання, передача по радіо чи телебаченню, інші форми публічного повідомлення, аранжування, використання як фонової  музики або як частини аудіовізуального твору. Електронна сучасна музика також  є об'єктом авторського права, але як результат роботи конкретного  автора.

Сценічні твори - складають  окрему групу об'єктів авторського  права. Зазначені твори стають об'єктом  авторського права незалежно  від того, чи є вони результатом  переробки чужого розповідного або  драматичного твору, чи є оригінальними. Специфіка цих творів полягає  в тому, що вони призначені для виконання  на сцені. Цю групу складають багато видів сценічних творів, кожний з  яких має свою специфіку. Сценічні твори  реалізуються у формі аудіофільмів, спектаклів, масових видовищ.

Аудіовізуальні твори  — кінофільми, теле- і відеофільми тощо, розраховані на слухове і видове сприйняття. Це можуть бути фільми різного призначення — художні, документальні, науково-популярні, навчальні, розважальні, мультиплікаційні тощо. Вони можуть вирізнятися також і за обсягом — повнометражні, короткометражні, багатосерійні. Аудіовізуальні твори об'єднують слайдо-фільми, діафільми та інші кіно- і телетвори.

Авторами аудіовізуальних  творів можуть бути митці різних жанрів, оскільки ці твори є поєднанням багатьох інших творів — сценарію, пісні, музики, декорацій, ескізів, малюнків тощо. У створенні аудіовізуального твору  беруть участь сценаристи, художники, постановники, оператори, режисери, артисти, композитори, диригенти та інші митці. Аудіовізуальний твір може складатися як із уже готових творів, так  і з замовлених творів, які ще мають бути створені спеціально для  фільму. Автор кожної частини аудіовізуального твору зберігає авторське право  на свою частину і може її використовувати  на свій розсуд незалежно від фільму.

Велику групу об'єктів  авторського права складають  різноманітні твори образотворчого мистецтва. Ці твори мають свою характерну особливість — здебільшого вони існують в одиничному примірнику і тісно пов'язані з матеріальним носієм, у який вони втілені. Образотворче мистецтво охоплює живопис, скульптуру і графіку.

Живопис — вид образотворчого мистецтва, твори якого створюються  за допомогою фарб, що наносяться на яку-небудь поверхню. Живопис є важливим засобом художнього відображення і  тлумачення дійсності.

Скульптура — вид образотворчого мистецтва, твори якого мають  тримірну форму і виконуються  із твердих або пластичних матеріалів.

Графіка — вид образотворчого мистецтва, твори якого є поєднанням малюнка і друкованого художнього зображення (гравюра, літографія).

Оскільки твір образотворчого мистецтва втілений в єдину матеріальну  форму, яка може бути власністю не автора, а іншої особи, в такому разі буває важко відрізнити об'єкт  авторського права від об'єкта права власності. Власник має  право на матеріальний носій, автор  — на художній зміст твору.

При цьому слід мати на увазі, що об'єктом правової охорони є  також ескізи, окремі малюнки чи інші вираження підготовчої роботи митця. Часто вони є також об'єктом  цивільного обігу.

Твори декоративно-ужиткового мистецтва — художні твори, що використовуються у промисловості. Це сфера декоративного мистецтва, що має своїм призначенням прикрашення  нашого побуту. Цей вид мистецтва  можна поділити на дві частини. Перша  частина — створення художніх виробів — різного роду прикраси, речі побуту тощо. Другу частину  складають способи і форми  прикрашення промислових виробів  — меблів, одягу, посуду тощо.

Декоративно-ужиткове мистецтво  є близьким до дизайну. Дизайном є  різні види проектувальної діяльності, яка має метою формування естетичних і функціональних якостей предметного  середовища. У вузькому значенні —  це художнє конструювання. Якщо дизайн досягає рівня мистецтва, то може бути об'єктом авторського права.

Сучасні технічні засоби фотографування зумовили виникнення досить широкого кола фотографічних творів. Закон  України «Про авторське право  і суміжні права» надання правової охорони творам фотографії не обумовлює  ніякими застереженнями. Правовій охороні  підлягають будь-які фотографії незалежно  від жанру і призначення.

Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва. Архітектура (зодчество) — це мистецтво проектування і будівництва споруд різного  призначення. Об'єктом правової охорони  є як проектна документація, так  і її реалізація. Поняття «твори архітектури» охоплює ескізи, фасади, перспективи, проекти забудови, малюнки, плани озеленення, моделі, макети, а  також самі будівлі і споруди.

Твори містобудування —  це результати теоретичних розробок, практики планування і забудови міст та інших населених пунктів.

Об'єктом авторського  права можуть бути твори садово-паркового  мистецтва.

Окремим об'єктом авторського  права є твори хореографії  і пантоміми. Зазначені твори  призначаються для виконання  на сцені. Хореографія в сучасному  значенні — мистецтво створення  танцю. Це композиція рухів для танцю  на сцені або будь-яка інша об'єднана одним задумом система жестів, створена для виконання.

Пантоміма — вид сценічного мистецтва, у творі якого основним засобом створення художнього образу є пластика, жест, міміка виконавця. Це виконання твору, почуття і  драматичні дії якого доносяться до глядача засобами жестів, пози, міміки без використання слів. Пантоміма  сприймається лише зором. Твори хореографії  і пантоміми охороняються з моменту  їх оприлюднення.

Різного роду карти —  географічні, геологічні, політичні, фізичні, кліматичні та інші також складають  групу об'єктів авторського права.

Окремим об'єктом авторського  права є колективний твір, тобто  такий, що створюється групою фізичних осіб. До них належать енциклопедії та енциклопедичні словники, фільми, періодичні збірники і збірники, що продовжуються, збірники наукових праць, газети, журнали  та інші періодичні видання. Особи, які  організовують створення колективних  творів, не визнаються авторами цих  творів. Проте їм належать виключні права на використання таких творів у цілому. Видавець має право за будь-якого використання такого твору  зазначати своє найменування або  вимагати такого зазначення.

Автори творів, включених  до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором  на створення такого твору.

Об'єктами авторського права  можуть бути тексти перекладів для  дублювання, озвучення, субтитрування  українською та іншими мовами іноземних  аудіовізуальних творів.

Правовій охороні підлягають компіляція даних (бази даних). Це об'єктивна  форма подання й організації  даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих таким чином, щоб ці дані могли  бути знайдені й опрацьовані за допомогою  комп'ютера. Творчий характер цього  об'єкта проявляється в особливому підборі й організації даних, незалежно від того, чи є ці дані об'єктами авторського права.

3. Міжнародно-правова охорона промислової власності

Згідно з класифікацією, передбаченою Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, до об'єктів  промислової власності належать:

винаходи;

наукові відкриття;

промислові зразки;

товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та комерційні позначення.

Однією з перших міжнародно-правових угод з охорони промислової власності  була Паризька конвенція про охорону  промислової власності, укладена 20.03.1883 р. Україна є учасницею цієї Конвенції  з 25.12.1991 р. Паризька конвенція передбачає, що держави-учасниці можуть укладати між  собою окремі угоди. Наслідком укладання  коментованої угоди було створення  Паризького союзу з охорони промислової  власності.

Паризька конвенція окреслила  коло об'єктів промислової власності, що підлягають правовій охороні.

Згідно зі ст. 1 цієї Конвенції  об'єктами охорони промислової власності  є патенти на винаходи, корисні  моделі, промислові зразки, товарні  знаки, знаки обслуговування, фірмові  найменування і знаки походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній  конкуренції.

Промислова власність  у контексті Паризької конвенції  розуміється в широкому сенсі  й поширюється не тільки на промисловість  і торгівлю, а й на сільськогосподарське виробництво й добувну промисловість, всі продукти промислового або природного походження.

Щодо охорони промислової  власності громадяни кожної країни Парижського союзу з охорони промислової власності користуються у всіх інших країнах Союзу тими самими перевагами, які надаються в даний час або будуть надаватися в майбутньому законодавством своїм громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених Паризькою конвенцією. До громадян країн Паризького союзу прирівнюються громадяни країн, які не є учасницями Союзу, але мають на території однієї з країн Союзу місце проживання або промислові чи торгові підприємства.

Паризька конвенція не передбачає міжнародного патенту, чинного  на території всіх країн Союзу. Але  будь-яка особа, яка належним чином  подала заявку на винахід, корисну модель, промисловий зразок або товарний знак в одній з країн Союзу  або правонаступник такої особи  має право так званого конвенційного  пріоритету в інших країнах Союзу.

Можливість створення  єдиного патенту передбачена  окремими міжнародними угодами регіонального  характеру. До них належить Європейська  патентна конвенція, укладена 5.10.1973 року в Мюнхені. Україна не є учасницею  цієї Конвенції. Натомість 10 країн СНД  підписали 9.09.1994 року Євразійську патентну конвенцію, згідно з якою було створено Євразійську патентну організацію. Цією Конвенцією передбачено видачу євразійського патенту на винаходи, які є новими, мають винахідницький рівень і можуть використовуватися  у промисловості.

Важливе місце серед інших  об'єктів промислової власності  займає охорона знаків, що ідентифікують  виробника та його продукцію. Згідно із Законом України «Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг» під такими знаками розуміють  позначення, за яким товари і послуги  одних осіб відрізняються від  однорідних товарів і послуг.

Однією з перших у сфері  охорони знаків була Мадридська угода  про міжнародну реєстрацію знаків від 14.04.1991 р. Україна є учасницею цієї Угоди з 25.12.1991 р. Мадридська угода  передбачає, що реєстрація знака здійснюється через національне відомство, куди подається заявка, а потім заявка подається на міжнародну реєстрацію. У заявці перераховуються країни — учасниці Угоди, про охорону  в яких йде мова. Міжнародне бюро реєструє знаки, датою реєстрації вважається дата подання заявки на міжнародну реєстрацію в країні походження, якщо міжнародне бюро отримає заявку протягом 2 місяців з дня реєстрації в  національній адміністрації.

Країною походження товарного  знака вважається країна, де заявник  має промислове або торговельне  підприємство. Якщо заявник не має  такого підприємства, країною походження вважається країна, в якій правоволоділець має місце проживання або громадянство.

Основні положення міжнародио-правових актів у сфері охорони товарних знаків були трансформовані в національне законодавство України. Зокрема у статті 4 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів, послуг» підкреслюється, що іноземні особи й особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені законодавством, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

До найважливіших міжнародно-правових документів у сфері охорони прав промислової власності належить Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів  та їх міжнародної реєстрації 1958 p., Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р., Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових  зразків 1968 pоку, Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію 1971 pоку.