Валютное регулирование. 7

Міністерство  освіти та науки України

Національний  аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського

«Харківський  авіаційний інститут»

Факультет економіки та менеджменту

Кафедра фінансів 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

домашнє завдання

з дисципліни

«Валютне регулювання» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Зміст 

1 МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ І ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇНИ 3

1.1 Поняття міжнародної ліквідності 3

1.2 Резервні активи 5

1.3 Призначення офіційних золотовалютних резервів 8

1.4 Сутність управління офіційними резервами 9

1.5 Методи визначення оптимального рівня резервів 10

1.6 Сучасні підходи до визначення мінімального достатнього рівня офіційних резервів 13

1.7 Встановлення джерел утворення резервів і формування їхньої оптимальної структури 15

1.8 Висновки 16

2 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 17 

1 МІЖНАРОДНА ЛІКВІДНІСТЬ І ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ КРАЇНИ

     1.1 Поняття міжнародної ліквідності

     Поняття ліквідності походить від латинського  liquidus — "рідкий", "текучий", "чистий", "безтурботний". За доби Відродження цим терміном користувалися італійські фінансисти (liquidо — "готівковий", "вільний від боргів", "легко реалізований"), а вже з італійської у XV—XVI ст. він потрапив до французької, німецької та англійської мов.

     За  сучасних умов термін "ліквідність" використовується у кількох значеннях:

• ліквідні засоби (готівка та близькі до неї активи);
• ліквідність ринку (високий рівень активності торгівлі, достатня кількість продавців та покупців), можливість укладання угод без помітного впливу на ціни;
• спроможність компанії (банку) своєчасно виконувати зобов'язання;
• спроможність перетворення активів або пасивів на готівку та інші ліквідні засоби, а також отримання останніх на фінансових ринках.

     Учасники  товарно-грошових відносин завжди проводять  межу між грошима різної ліквідності, оскільки поціновують не тільки можливість обміняти їх на товари та послуги (така можливість може реалізовуватися і через інші товари), а й здатність бути зручним засобом обігу, платежу та мірою вартості. Зручність у цьому розумінні полягає у виконанні цих функцій грошима з мінімальними витратами коштів і часу. Отже, ліквідність — це легкість реалізації. Чим ліквідніший той чи інший актив, тим більше він здатний бути грошима.

     Ліквідність є різною в різних видів грошей і в різні проміжки часу. В межах  однієї національної економіки, коли циркулює одна грошова одиниця, гроші (готівка, кошти на поточних і строкових  рахунках, державні цінні папери) мають  однакову ліквідність. Однак коли національні  гроші виходять за межі національних економік, їхні позиції на зовнішніх ринках визначаються передусім спроможністю виконувати свої функції. Ліквідність цих грошей набуває першорядного значення.

     Ліквідність тієї чи іншої національної валюти — це можливість її швидкого продажу  або купівлі в обмін на іншу валюту або активи у великих обсягах  за мінімальних та передбачуваних витрат. Для оцінки ліквідності валют  застосовуються такі показники:

• обсяг операцій у цій валюті на товарних, фондових і валютних ринках;
• кількість іноземних валют, відносно яких ця валюта безпосередньо котирується;
• різниця між ціною купівлі і продажу валюти.

     Поняття міжнародної ліквідності ґрунтується на наведених вище визначеннях, але застосовується на рівні національної економіки або угруповання країн.

     Міжнародна  ліквідність (international liquidity) — це здатність країни (або групи країн) забезпечувати своєчасне погашення своїх міжнародних зобов'язань взаємоприйнятними платіжними засобами.

     Міжнародна  валютна ліквідність країни характеризує її платоспроможність.

     У масштабах системи світового  господарства міжнародна ліквідність  представлена сукупністю джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту і залежить від забезпеченості світової валютної системи резервними активами.

     1.2 Резервні активи

     Резервні  активи (reserve assets) — це іноземні фінансові активи, які перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути використані в будь-який момент часу відповідно до цілей економічної політики. Поняття резервних активів (синоніми: валютні резерви, офіційні резерви, міжнародні резерви) охоплює як власні, так і запозичені кошти.

     За  методологією МВФ розрізняють валові, ліквідні та чисті міжнародні резерви центрального банку.

     Валові  міжнародні резерви — це сукупність наявних зовнішніх активів, які контролюються органами грошово-кредитного регулювання.

     Ліквідні  міжнародні резерви є частиною валових міжнародних резервів і являють собою швидкодоступні кошти для фінансування дисбалансу зовнішніх платежів або для інтервенцій на валютному ринку.

     Чисті міжнародні резерви становлять різницю між зовнішніми активами і зовнішніми зобов'язаннями органів грошово-кредитного регулювання країни.

     До  складу резервних активів, або міжнародної  валютної ліквідності, входять чотири основні компоненти:

1. Монетарне золото.
2. Спеціальні права запозичення (СПЗ, або СДР).
3. Резервна позиція країни в МВФ.
4. Валютні активи.

     Монетарне золото — золото, яке перебуває у розпорядженні центрального банку або уряду країни і може бути реалізоване на світових ринках золота або міжнародним організаціям за іноземну валюту. Монетизація золота означає його купівлю у державні резерви, демонетизація — продаж з резервів. У державних запасах зберігається золото найвищої проби — не нижче 995/1000.

     Золото  як резервний актив характеризується високим ступенем ліквідності. Ця здатність  золота швидко перетворюватися на гроші  використовується державою, коли можливості отримання іноземної валюти з  інших джерел вичерпані. Золото в  державних запасах є джерелом поповнення валютних резервів і своєрідним страховим фондом для забезпечення безперебійності зарубіжних платежів.

     Так, золото використовують як заставу для  отримання іноземних кредитів у  валюті від іноземних держав, комерційних  банків, міжнародних організацій. Центральні банки в ролі позичальника здійснюють операції своп із золотом, тобто продаж золота за іноземну валюту й одночасну  купівлю золота через певний строк. Завдяки цим операціям банки  отримують необхідну валюту, зберігаючи за собою право власності на золото.

     Золото  має важливі характеристики, які  зумовлюють його сучасну «квазімонетарну» роль:

• на відміну від валютних активів золото не є борговим зобов'язанням певного емітента, тому його вартість не залежить від фінансового стану будь-якого емітента;
• збереження золота у сховищах банків робить його непідвладним кредитним ризикам;
• порівняно з іншими резервними активами золото найбільше відповідає критерію схоронності;
• ліквідність золота та його вартість можуть зростати за умов посилення нестабільності на світовому фінансовому ринку, тоді як для активів у іноземних валютах ці показники можуть знижуватися за аналогічних умов;
• золото забезпечує можливість диверсифікації офіційних валютних резервів;
• в окремі періоди ставки з розміщення золота різко зростають (наприклад, у 2002 р. у зв'язку з послідовним зниженням ставок рефінансування Федеральної резервної системи США).

     Спеціальні  права запозичення (СПЗ, або СДР — від англ. special drawing rights) — резервний актив, який випускається МВФ і розподіляється між країнами-членами МВФ відповідно до їхніх квот у капіталі МВФ. СДР можуть використовуватися не лише як резервні, але й як платіжно-розрахункові засоби.

     Резервна  позиція в МВФ — величина цієї складової офіційних резервів дорівнює 25 % квоти країни в капіталі МВФ. Відповідно до встановлених правил резервна позиція може бути отримана країною у будь-який час без жодних умов. Купівля іноземної валюти в межах резервної позиції збільшує резервні активи даної країни. Резервна позиція являє собою вимоги держави-члена до МВФ і визначається як різниця між квотою та авуарами МВФ в її (держави-члена) валюті за мінусом грошових авуарів МВФ, отриманих державою-членом у вигляді кредитів МВФ та залишків на відповідному рахунку МВФ, що не перевищує однієї десятої процента від квоти держави-члена.

     До  складу валютних активів входять іноземні валюти та інші фінансові активи, виражені в іноземній валюті: банківські депозити, урядові цінні папери, акції приватних підприємств, фінансові деривативи та ін. На сучасному етапі розвитку світової валютної системи валютні активи складають найбільшу частку в структурі офіційних резервів більшості країн світу.

     В основному валютні активи — це гроші в безготівковій формі. Вони зберігаються на рахунках в іноземних банках або інвестуються в різні цінні папери, які обертаються на міжнародному фондовому ринку. Незначна частка валютних резервів може зберігатися і в готівковій формі — у вигляді іноземних паперових грошових знаків. Валютні активи готівкою зберігаються у касах центрального банку країни.

     В Україні, згідно з методологією МВФ, складовими валових міжнародних резервів є:

     1.Монетарне золото.

     2.Резервна позиція України в Міжнародному валютному фонді.

     3.Спеціальні права запозичення, що належать Україні.

     4.Іноземна валюта:

4.1.Готівка у вільно конвертованій валюті.

4.2.Вимоги НБУ до нерезидентів у формі короткострокових депозитів у золоті та вільно конвертованій валюті, казначейських векселів, короткострокових та довгострокових цінних паперів іноземних держав та інших вимог, що використовуються для потреб платіжного балансу.

     5.Інші зовнішні активи: вимоги НБУ до нерезидентів, що мають обмежене використання для потреб платіжного балансу.

     Ліквідні  міжнародні резерви України охоплюють  перші чотири з наведених вище компонентів.

     1.3 Призначення офіційних золотовалютних резервів

     Призначення офіційних золотовалютних резервів розкривається через завдання, які  мають вирішуватися за допомогою  використання резервів. Ці завдання сформульовані  в Довіднику з управління іноземними резервами, затвердженому у 2001 р. Виконавчою радою МВФ. До них належать:

• забезпечення довіри до заходів політики в галузі управління грошово-кредитними агрегатами та обмінним курсом, у тому числі до інтервенцій з метою підтримки національної валюти або валюти союзу;
• обмеження зовнішньої вразливості шляхом зберігання ліквідних засобів у іноземній валюті для нейтралізації шоків під час криз або обмеженого доступу до запозичень;
• підтримка в учасників ринку певного рівня впевненості у здатності країни виконати свої зовнішні зобов'язання;
• демонстрація опертя національної валюти на зовнішні активи;
• допомога урядові в задоволенні його потреби в іноземній валюті й виконанні зобов'язань щодо зовнішнього боргу;
• зберігання резервів на випадок національних катастроф або надзвичайних обставин.

     Таким чином, на офіційні золотовалютні резерви покладено  такі основні функції:

• забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, передусім у сфері державного зовнішнього боргу;
• проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтервенцій;
• формування заощаджень держави, запасу ліквідності.

     Отже, резервні активи країни використовуються для платежів за вимогами уряду (обслуговування державного боргу, сплати нерезидентам основних сум та процентів за урядовими  цінними паперами), фінансування дисбалансу зовнішніх платежів, платежів з обслуговування кредитів міжнародних фінансових організацій, інтервенцій на валютному ринку.

     1.4 Сутність управління офіційними резервами

     Важливість  зазначених завдань і функцій  золотовалютних резервів зумовлює потребу  в здійсненні ефективного управління резервами. Згідно з Довідником, управління резервами — це процес, який забезпечує наявність офіційних іноземних  активів державного сектора в  розпорядженні відповідних органів  та під контролем останніх для  вирішення певного кола завдань, що стоять перед країною або союзом.

     Підтримка належного рівня офіційних золотовалютних резервів та їх поповнення вимагають  від уповноважених органів здійснення таких заходів:

• визначення оптимального рівня резервів;
• встановлення джерел формування резервів;
• формування оптимальної структури резервів;
• раціонального розміщення активів за кордоном.

     1.5 Методи визначення оптимального рівня резервів

     Оптимальний розмір резервів розраховувався в різні часи за різними методами. Як зазначено в Довіднику, для оцінки достатності резервів немає універсально придатних показників. Традиційно до суттєвих факторів належали грошово-кредитний і валютний режими країни, а також розмір, природа і стан її платіжного балансу та зовнішньоекономічної позиції. Останніми роками особлива увага приділялася фінансовим ризикам, пов'язаним з позицією країни за зовнішнім боргом і нестабільністю потоків капіталу, особливо у випадку економіки, яка має доступ до міжнародних ринків у великому, але нестабільному обсязі. Забезпечення наявності резервів залежить від режиму обмінного курсу і конкретних завдань, для вирішення яких вони зберігаються.

     Оцінка  потреби в резервних активах  має здійснюватися з урахуванням  завдань і функцій офіційних  резервів. Розглянемо це положення  детальніше.

• Забезпечення платоспроможності країни за її міжнародними фінансовими зобов'язаннями, передусім у сфері державного зовнішнього боргу. В сучасній практиці при порівнянні обсягу резервів з державним зовнішнім боргом беруться до уваги короткострокові зовнішні зобов'язання.

     Необхідність  зіставлення офіційних резервів із зовнішнім боргом зумовлена кризою заборгованості 1982 р., коли багато з  країн, що розвиваються, оголосили про  їхню неспроможність виконувати зобов'язання за зовнішніми боргами. Отже, ця функція  є важливою для країн із низьким  кредитним рейтингом; розвинуті  економіки мають вільний доступ до ринку капіталу.

• Проведення курсової політики щодо здійснення валютних інтервенцій. Макроекономічна ситуація в країні та стан зовнішніх платіжних дисбалансів змінюються внаслідок операцій з резервними активами — валютних інтервенцій, які впливають на співвідношення попиту та пропозиції національної й іноземних валют на внутрішньому валютному ринку.

     Такі  інтервенції, як правило, передують  іншим заходам уряду, зокрема  коригуванню вітчизняних процентних ставок.

     Оцінка  потреби в резервах для валютних інтервенцій передбачає:

• визначення потреби в резервах для протидії небажаній короткостроковій мінливості валютного курсу в разі спекулятивних атак учасників світового фінансового ринку на національну валюту;
• визначення середньострокової потреби в резервах на випадок початку втечі капіталу, в тому числі оцінку величини можливої втечі капіталу нерезидентів і резидентів.

     Потенційну  втечу капіталу нерезидентів можна  оцінити, вимірюючи обсяг і ступінь  мобільності іноземних інвестицій. Потенційна втеча капіталу резидентів може визначатися за допомогою показників грошових агрегатів, наприклад величини широкої бази. Показники достатності  резервів, засновані на грошових агрегатах, застосовувалися ще за часів золотого стандарту: більшість центральних  банків мали зберігати певне співвідношення між резервами золота (або резервами  золота плюс іноземна валюта) та емісією  банкнотів.

• Формування заощаджень держави, запасу ліквідності. Обсяг резервів є індикатором кредитоспроможності країни і впливає на вартість запозичень на зовнішніх ринках. Збільшення резервів сприяє підвищенню суверенного кредитного рейтингу та зниженню вартості зовнішніх запозичень.

     Резерви є необхідними так само, як і  страхування на випадок стихійного лиха або форс-мажорних обставин. Тому високий рівень резервів, будучи також  індикатором надійності країни, підвищує її інвестиційну привабливість.

     Одним із методів визначення оптимального рівня офіційних резервів є зіставлення золотовалютних резервів з одним з агрегатів, що характеризують грошову пропозицію. Цей метод пов'язаний з функціонуванням у країні валютного правління.

     Валютне правління (currency board) — система прийняття рішень, за якої всі повноваження з регулювання курсу національної валюти передаються від традиційних органів грошово-кредитної політики до спеціального валютного органу, а внутрішня грошова база має бути на 100 % забезпеченою золотовалютними резервами органів влади.

     Якщо  країна дотримується керованого плавання, зазначений метод не є придатним, оскільки вона не несе зобов'язань щодо курсу обміну своєї валюти.

     Другим  методом є запровадження показника оцінки критичного рівня офіційних золотовалютних резервів. Цей показник дорівнює тримісячному обсягові імпорту товарів та послуг. Показник резервів у місяцях імпорту — це кількість місяців, упродовж яких країна може підтримувати поточну структуру виробництва в разі різкого зменшення експортних надходжень.

     Вимогу  до обсягу резервів у розмірі тримісячного імпорту МВФ сформулював за часів Бреттон-Вудської валютної системи. Запровадження цього критерію було логічним для періоду обмеженого руху капіталу між країнами, коли платіжні баланси містили переважно зовнішньоторговельні операції і, відповідно, головна функція державних резервів полягала в обслуговуванні потреб зовнішньої торгівлі. За методологією МВФ, наявність сталого великого торговельного дефіциту була індикатором фундаментальної нерівноваги економіки країни, що могло призвести до девальвації її валюти.

     Показник, що зіставляє резерви з імпортом, і сьогодні лишається актуальним для країн, що розвиваються, тих, що не мають вільного доступу до ринкових фінансових ресурсів або не є привабливими для іноземного інвестування. Для  країн, експортна продукція яких характеризується ціновою нестабільністю, критерієм є шестимісячний імпорт. Такого рівня резервів дотримуються центральні банки Чилі та Польщі.

     1.6 Сучасні підходи до визначення мінімального достатнього рівня офіційних резервів

     Аж  до 1990-х років більшість підходів до визначення мінімального достатнього  рівня офіційних резервів було зорієнтовано на виконання офіційними резервами  лише однієї функції. Валютно-фінансові  кризи 1990-х років показали вади таких  підходів і зумовили розвиток нового етапу резервної політики. Було визнано, що резерви виконують одночасно  кілька функцій. Отже, принциповою відмінністю  нових підходів стала їхня багатофакторність, тобто врахування синергічного ефекту взаємодії кількох факторів. Найвідоміші з багатофакторних підходів — критерії Редді та Гвідотті.

     Критерій  Редді названо на ім'я І. Венугопаля Редді голови Резервного банку Індії (індійського центрального банку). Редді в 1997 р. запропонував для визначення достатності резервів ураховувати суми платежів за тримісячний імпорт плюс річні витрати з обслуговування державного і приватного зовнішнього боргу, тобто доповнити традиційний підхід урахуванням виплат із зовнішнього боргу. Водночас Редді зазначив необхідність спостереження за динамікою інших показників, наприклад за відношенням резервів до суми короткострокового боргу та портфельних інвестицій.

     Завдяки використанню критерію Редді офіційні валютні запаси Індії у 2003 р. було збільшено до 100 млрд дол. США.

     Критерій  Гвідотті, колишнього заступника міністра фінансів Аргентини, було сформульовано у квітні 1999 р. на саміті, що проходив у Бонні для групи 33 країн (G 33). Він полягає в тому, що валютні резерви, включаючи доступне кредитування за вже відкритими кредитними лініями, можна вважати достатніми, якщо забезпечено всі платежі з офіційного боргу і процентів упродовж року, а також покрито прогнозований дефіцит поточного балансу. Інколи критерій Гвідотті формулюють як «здатність жити без зовнішніх запозичень упродовж одного року».

     Наприкінці 1990-х років Міжнародний валютний фонд здійснив експериментальні перевірки  відомих підходів щодо індикаторів  достатності резервів. За отриманими результатами, найпростішим та найважливішим  індикатором для країн із значним, але нестійким доступом до міжнародних  фінансових ринків визнано показник відношення резервів до короткострокового боргу.

     Цей показник є ключовим також для  прогнозування валютних криз у країнах  з помірним дефіцитом поточного  балансу та ринковим обмінним курсом. Зниження цього показника підвищує імовірність настання валютної кризи  та розширює її масштаби.

     Відношення  резервів до суми короткострокового  зовнішнього боргу та прогнозованого дефіциту поточного балансу є  додатковим індикатором наближення кризи.

     За  результатами цих самих досліджень було визнано також, що показник відношення резервів до широкої грошової бази — слабкий індикатор виникнення і глибини криз.

     У сучасній практиці оцінки рівня резервів застосовується так зване стрес-тестування. Стрес-тести є простим і універсальним методом сценарного аналізу, за якого реакції поведінки показників обмежуються до мінімуму з метою забезпечення прозорості тесту. Якщо у стрес-тестах використовуються показники, які відображають величину досліджуваного фактора у процентах від величини резервів, значення окремих стрес-тестів можна додавати і розраховувати в такий спосіб рівень спільного впливу двох та більше факторів на величину резервів. Такі комбіновані стрес-тести застосовуються для різних сценаріїв. Прикладом комбінованого стрес-тесту може бути вивчення одночасного впливу дефіциту балансу поточних операцій і короткострокового зовнішнього боргу: країна витримує стрес-тест, якщо очікуваний дефіцит поточного рахунку становить ЗО % резервів за умови повної ізоляції від міжнародних фінансових ринків, а відношення короткострокового боргу до резервів не перевищує 70 % резервів.

     А. Грінспен, голова Федеральної резервної  системи США, запропонував у 1999 р. особливу форму стрес-тестування — концепцію «ліквідності за ризиком». За цим підходом, національна позиція з ліквідності, тобто рівень офіційних резервів, розраховується для різних "наборів" подій, а кожна подія отримує певне значення за шкалою імовірності її настання. При цьому рівень резервів має забезпечувати високу ймовірність (порядку 95 %) того, що за даного рівня ліквідності можна утриматись від нових зовнішніх запозичень упродовж року.

     1.7 Встановлення джерел утворення резервів і формування їхньої оптимальної структури

     Підтримка та поповнення золотовалютних резервів забезпечуються шляхом купівлі монетарного  золота та іноземної валюти; отримання  доходів від операцій з іноземною  валютою, банківськими металами та іншими визнаними на міжнародному рівні  резервними активами; залучення валютних коштів від міжнародних фінансових організацій, центральних банків іноземних  держав та інших кредиторів.

     Валютна структура офіційних резервів має  формуватися на основі потреб їх використання.

     Якщо  резерви необхідні переважно  для фінансування дефіциту балансу  поточних операцій, то структура резервів визначається валютною структурою розрахунків  із зовнішньої торгівлі.

     Спрямування резервів на фінансування зовнішньої заборгованості зумовлює формування структури  резервів залежно від валютної структури  отриманих кредитів.

     Структура валютних резервів, які використовуються переважно для здійснення валютних інтервенцій, визначається валютами інтервенцій, відносно яких необхідна підтримка національної валюти. Цими валютами є валюти країн — основних торговельних партнерів або основних кредиторів.

     Прибутковість офіційних резервів має обмеження. Необхідність забезпечення мінімального ризику від розміщення резервних  активів та їхньої максимальної ліквідності  зумовлює їх низьку дохідність. Офіційні резервні активи можуть бути розміщені  тільки в надійних банках ті інструментах з найвищим рейтингом.

     1.8 Висновки

     Міжнародна  ліквідність – це здатність країни або групи країн забезпечувати  своєчасне погашення своїх міжнародних  зобов’язань взаємоприйнятними  платіжними засобами.

     На  рівні національної економіки міжнародна валютна ліквідність є характеристикою  платоспроможності країни. У масштабах  системи світового господарства міжнародна ліквідність представлена сукупністю джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту і  залежить від забезпеченості світової валютної системи резервними активами.