Відносини україни з МВФ

    ВСТУП

    Актуальність  теми. Навколо проблеми відносин України з міжнародними економічними організаціями триває гостра полеміка. У центрі її — питання про наслідки цього процесу для сьогодення і особливо на перспективу.

    Сьогодні  практично вичерпано механізми  економічного розвитку, які забезпечували  зростання у попередні роки, пов’язані, насамперед, зі сприятливою ціновою  кон’юнктурою на найвагоміші наші експортні товари. Потрібні радикальні якісні перетворення, здатні привести в дію довготривалі та ефективні  чинники широкомасштабної модернізації національної економіки, її структурної  перебудови, докорінного поліпшення зовнішньоекономічних відносин, у тому числі співпраці з міжнародними фінансовими організаціями. Тільки за таких умов можна сподіватись  на підвищення конкурентоспроможності української економіки в цілому. Отже, обґрунтування економічної  політики, яка відповідала б реаліям  і вимогам часу, стає дедалі актуальнішим.

      Співробітництво України з міжнародними  економічними організаціями виступає  важливим елементом здійснення  структурної перебудови її економіки,  впровадження світового досвіду та сучасних конкурентоспроможних технологій. У міру поглиблення цього співробітництва формувалася стратегія взаємодії, розгортався діалог щодо політики проведення реформ, враховувалися реалії політичного, економічного, соціального життя нашого суспільства, які визначають темпи і напрями реформ у країні.

    Залучення іноземних кредитів є нормальною світовою економічною практикою. Вони отримуються на середні й довгострокові терміни для  інвестування в економіку і на короткострокові – у зовнішньоторговельних зв'язків. На довгострокові терміни іноземні кредити отримуються для покриття дефіцитів платіжних балансів, бюджетів, на здійснення структурних трансформацій у перехідних економіках, для відбудови народного господарства в повоєнні періоди, на подолання глибоких кризових явищ тощо.

    Характерно, що отримання останніх має бути на умовах своєрідної допомоги, і вони мають залучатися на ефективній основі на короткий період для швидкого подолання екстремальних ситуацій, кризових явищ. Довгострокове, постійне їх залучення, як доводить світова практика, веде до закабалення країни, перетворення її на колоніально-сировинний додаток розвинених ринкових країн, втрати національної економічної, а разом із тим і політичної безпеки.

    З огляду на ці актуальні завдання, які  адекватні потребам економічного розвитку України, держава має виконувати функцію реалізації загальнонаціонального  інтересу і економічної безпеки. Водночас вона, спираючись на фундаментальні засади економічного зростання (інвестиції, макроекономічну стабілізацію, інтелектуальний  капітал тощо), має обов’язково  враховувати виклики глобалізації. У зваженому підході, необхідному  балансі цих тенденцій і полягає  мистецтво державного управління.

    Поряд з цим у світовій практиці нагромаджено великий досвід співробітництва  з міжнародними фінансовими організаціями. Все це обумовлює необхідність його наукового та творчого використання з урахуванням специфічних особливостей трансформації економіки та національних інтересів України.

    Метою даного дослідження є вивчення особливостей співробітництва України з впливовими міжнародними організаціями і їх вплив на розвиток нашої держави. Досягнення означеної мети передбачає розв’язання взаємопов’язаних завдань, зміст і пріоритетність яких визначається гостротою проблем як в економіці в цілому, так і в зовнішньоекономічній сфері.

    Об’єктом  дослідження виступають відносини  України із міжнародними економічними організаціями.

    Предметом роботи є аналіз економічних відносин України з міжнародними організаціями.

    Актуальні аспекти співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями та обґрунтування  економічної безпеки України  в сучасних умовах знайшли відображення в працях Арсеєнка А.Г., Варналія З.П., Врублевського В.К., Грановського В.М., Єременка О.К., Лук’яненка Д.Г., Мунтіяна В.І., Новицького В.Є., Плотнікова О.В., Поручника А.М., Рогача О.І., Сіденко С.В., Смислова Д.В., Татаренко Н.О., Філіпенка А.С., Юрчишина В.В. та ін.

    АНАЛИТИКА

    У сучасній системі міжнародних відносин ресурси МФО, за умови їх ефективного  використання, є важливим джерелом ресурсного забезпечення реалізації пріоритетних проектів та завдань соціального  та економічного розвитку, інструментом інституційних перетворень та міжнародної  інтеграції.

    МЗС України надає сприяння розвиткові співробітництва України з Міжнародним  валютним фондом (МВФ), Європейським банком реконструкції та розвитку (ЄБРР) та Світовим банком (СБ), Європейським інвестиційним  банком (ЄІБ), Північним інвестиційним  банком (ПІБ), Кредитною установою  для відбудови (KfW) та іншими МФО. В Україні успішно діють постійні представництва МВФ, Світового банку та ЄБРР.

    Постановою  Кабінету Міністрів України затверджено Перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за виконання зобов'язань, що випливають з членства України в міжнародних організаціях. Практична реалізація проектів, що фінансуються МФО, проводиться міністерствами та відомствами України, що відповідають за розвиток тих чи інших галузей (секторів) економіки країни.

    Представники  МЗС беруть участь у перегляді  проектних портфелів ЄБРР та СБ в  Україні, сприяють проведенню переговорів  щодо укладення міжнародних договорів між Україною та МФО, надають допомогу делегаціям України у підготовці та участі у зборах ЄБРР, МВФ та СБ тощо.

    Таким чином вдалося мобілізувати та збільшити  обсяги фінансування масштабних інфраструктурних проектів в державному секторі економіки  у сфері енергетики, енергозбереження, будівництва, реконструкції автодоріг  та залізничних шляхів, а також  розвитку муніципальної інфраструктури.

    У роботі буде розглянуто співпрацю з  такими міжнародними економічними організаціями  як МВФ та СОТ.

    Міжнародний валютний фонд (МВФ) є міжнародною  фінансовою організацією, яка була заснована в 1944 році. Згідно зі Статутом Фонду, його кредити спрямовуються  на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави  та активних позицій платіжного балансу. Отримувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у власні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку на вказані  цілі. У 2009 році до складу МВФ входило 186 країн-членів.

    Відповідно  до Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» Україна стала членом МВФ у 1992 році.

    У співробітництві України з МВФ  в межах кредитних програм  можна виділити кілька етапів.

    Перший  етап (1994-1995 роки). У цей період Україні  було надано фінансову допомогу у  вигляді системної трансформаційної позики (STF-Systemic Transformation Facility) на суму 763,1 млн. дол. США для підтримки платіжного балансу України. Проте, через невиконання Україною ряду умов програму було завершено завчасно.

    За  період з 1995 по 1998 роки (другий етап) Україна  отримала від МВФ кредити на загальну суму 1935 млн. дол. США за трьома річними програмами «Стенд-бай» (Stand-By). Головною метою цих кредитів була підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу України.

    Третій  етап (1998-2002 роки). Програма розширеного фінансування           (EFF-Extended Fund Facility), передбачала надання Україні кредиту на загальну суму 2,6 млрд. дол. США. У грудні 2000 року термін дії Програми EFF було продовжено до вересня 2002 року, проте МВФ так і не надав Україні залишкової суми кредитів (визнавши негативними висновки останнього перегляду ходу виконання програми). Таким чином, Україна отримала у рамках Програми EFF 1591,0 млн. дол. США, які були спрямовані на поповнення валютних резервів Національного банку України.

    Четвертий етап. (2004-2005 роки). Після завершення співробітництва за Програмою EFF уряд України серед прийнятних форм подальшого співробітництва України з Міжнародним  валютним фондом на безкредитній основі обрав попереджувальну програму «Стенд-бай».

    29 березня 2004 року Радою Директорів  МВФ було прийнято позитивне  рішення щодо започаткування програми «попереджувальний стенд-бай». Заходи програми були спрямовані на проведення зваженої бюджетної політики, удосконалення податкового законодавства, фінансовому оздоровлення ПЕК та системних перетворень в агропромисловому комплексі, реформування житлово-комунального господарства, покращення інвестиційного клімату, завершення переговорного процесу щодо вступу до СОТ.

    Протягом 2005-2007 років Україну відвідували  повномасштабні місії з метою  надання технічної допомоги в  сфері управління державним боргом та розвитку внутрішнього ринку цінних паперів, митного адміністрування, монетарної та податкової політики.

    П’ятий  етап розпочався з затвердження Радою директорів МВФ (5 листопада 2008 року) щорічної програми Stand-By обсягом близько 16,4 млрд. дол. США, терміном на 24 місяці для надання допомоги Україні у забезпеченні фінансової  та економічної стабільності. Впровадження програми сприятиме макроекономічній стабільності, зниженню рівня інфляції, стабілізації вітчизняної фінансової системи в умовах глобальної кризи, довіри на фінансових ринках та структурній перебудові в економіці в умовах погіршення зовнішньоекономічної кон’юнктури.

    Україна одразу ж одержала кредит в розмірі 3 млрд дол.. США, а решта суми позики була розподілена на чотири транші, отримання яких базується на попередньому виконанні відповідних умов Міжнародного валютного фонду.

    Ці  умови зафіксовані в Меморандумі  про економічну та фінансову політику між Україною та Міжнародним валютним фондом, основними з яких є наступні:

  1) збільшення газових тарифів для населення на 20 % з 1 вересня 2009 року для виходу "Нафтогазу" на самоокупність.

  2) створення єдиного офісу для адміністрування податків великих підприємств замість регіональної мереж;

  3) замороження зарплат у державному секторі;

  4) бездефіцитний державний бюджет (потім МВФ пішов на поступки і погодився на розмір дефіциту державного бюджету на рівні не більше 4 % від ВВП);

  5)  утримування інфляції у 2009 р. на рівні 17 % та її зниження до 5–7 % в 2011 р.;

  6) темп зростання грошової бази – 11 %, номінальний ріст ВВП – 12 %;

  7) гнучкий обмінний курс;

  8)  посилення контролю у банківському секторі – встановлення більш жорстких вимог щодо формування резервів, рефінансування (заборона видачі бланкових кредитів рефінансування та рефінансування під заставу акцій банківської установи) тощо.

    Якщо  аналізувати сучасний етап стосунків  України та Міжнародного валютного  фонду, виходячи з вищесказаного, то варто підкреслити, що його особливістю  є якісно нові умови співпраці.

    По-перше  – це набагато більша сума позики порівняно  з минулими періодами співробітництва (16,4 млрд. дол.).

    По-друге  – це досить жорсткі економічні і політичні умови, що вказані  в Меморандумі про економічну політику, які значною мірою обмежують  економічний суверенітет України. За цих обставин Міжнародний валютний фонд почуває себе повноцінним гравцем  на політико-економічному полі України.

    При цьому те, що уряд України погодився  на такі умови викликає певне здивування, оскільки взагалі була можливість скористатися кредитом в рамках програми Short-Term Liquidity Facility (SLF). За останньою програмою розмір кредиту може становити до 500 % квоти, видається одним траншем і використовується центральним банком держави на власний розсуд.

    Наступна  особливість співпраці на даній  стадії полягає в значно більшому рівні ризику. Це пов’язано, з одного боку, із досить великою сумою позики, яка чинить значне боргове навантаження на бюджет України, а з іншого боку існує ризик негативного впливу програми Міжнародного валютного фонду  на економіку країни.

    Хоча  попередній досвід співробітництва  України з Міжнародним валютним фондом давав досить позитивні результати, але якщо врахувати нові умови  та ще й те, що існує і негативний досвід діяльності Міжнародного валютного  фонду в інших країнах (наприклад, діяльність МВФ під час азійської  фінансової кризи 1997–1998 рр. призвела лише до її поглиблення), то можна оцінювати цей ризик як досить високий.

    Та  все-таки кредит від Міжнародного валютного  фонду є досить дешевим і спокусливим  для уряду, оскільки передбачає виплату  відсотків у розмірі близько 2 % річних від загальної суми боргу. При цьому виплата тіла позики почнеться аж у 2012 році і триватиме до 2014 року. (рис. 1) 

    Рис. 1 Графік погашення Україною кредиту stand-by від МВФ  

    Якщо  економіка України у цей період буде зростати, погашення позики не складе особливих труднощів. Коли ж  реалізується гірший сценарій, тягар  боргу, навіть з урахуванням знецінення грошей, виявиться занадто важким для ослабленої держави (зараз заборгованість перед МВФ у розрахунку на одного жителя України складає близько 225 доларів). Проте навіть за кращого сценарію перебігу подій досить насторожує прогресуюче зростання залежності України від зовнішніх кредитів, що загрожує небезпекою дефолту.

    Разом з тим Україна вже одержала три транші кредиту і попри  потенційні небезпеки спостерігаються  певні позитивні результати від  проведення програми Міжнародного валютного  фонду: зниження інфляції, зменшення  ризиків у банківському секторі, стабілізація валютного курсу, вирішення  проблем платіжного балансу, деяке  послаблення проблеми фіскального  дефіциту та ін.

    При цьому певні проблеми виникли  з отриманням четвертого траншу кредиту, у якому Україні поки що відмовлено через непослідовну політику уряду, що також негативно, оскільки це може відчутно позначитись на репутації  України на міжнародній арені. Тому очевидно, що подальша співпраця України  з Міжнародним валютним фондом має  будуватися на основі комплексного врахування як її позитивних так і негативних сторін.

    Виконавчий  директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко відзначає, що продовження співпраці з МВФ збільшує шанси України на успішне рефінансування зовнішнього боргу як державного, так і корпоративного. За його словами, з 8 млрд. дол.., які Україна повинна виплатити в поточному році за зовнішнім держборгом, 6 млрд. дол.. цілком реально рефінансувати. Решта 2 млрд. дол.. можна буде покрити за рахунок здійснення зовнішніх запозичень. У той же час, за словами Устенка, якщо з обслуговуванням державного боргу ситуація більш-менш нормальна, то здатність корпоративного сектора і банків обслуговувати свої борги викликає сумнів: у поточному році обсяг виплат за зовнішніми боргами корпоративного сектора становить близько 34 млрд. дол.., банківського - близько 12 млрд. дол. У минулі роки і банкірам, і корпоративному сектору вдавалося рефінансувати борги в повному обсязі, при цьому продовження кризи і погіршення настроїв інвесторів ставлять під сумнів успішне рефінансування боргів у поточному році. А відновлення співпраці МВФ стане позитивним сигналом для інвесторів.

    Отже, можна зробити висновок, що разом  з позитивними зрушеннями, що спостерігаються  завдяки кредитуванню Міжнародного валютного фонду, у співробітництві  України з Міжнародним валютним фондом існують також значні небезпеки, які при непослідовній політиці нашої влади можуть справдитись.

    Тому  уряду України потрібно вживати  зі свого боку всіх необхідних заходів  для забезпечення успішної реалізації нинішньої програми Міжнародного валютного  фонду, які мають базуватись, перш за все, на відповідному цільовому спрямуванні  коштів та контролі за правильністю їх використання.

    І взагалі, Україні варто перебудувати свою політику взаємовідносин з Міжнародним  валютним фондом так, щоб зменшити надмірну залежність від його кредитів, що може бути здійснено, наприклад, шляхом поступового  переходу до залучення позик на міжнародних  ринках капіталу. Але це можливо лише за умови максимально ефективного використання таких кредитів, щоб одержаний ефект міг перекрити їх значно вищу вартість. При цьому залучені кошти повинні спрямовуватись на забезпечення економічного росту країни, досягнення якого дасть змогу переорієнтуватися на використання власних та внутрішніх позикових ресурсів. 

    Сот

    Світова організація торгівлі (СОТ) встановлює правила торгівлі між державами  на міжнародному рівні. За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою  міжнародною структурою, здатною  виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало  на сьогодні практично обов`язковою  умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство. Практично всі розвинені держави  зараз є членами СОТ. Окрім  суто економічних переваг, які досягаються  шляхом зниження бар’єрів у торгівлі, система СОТ позитивно впливає  на політичну і соціальну ситуацію в країнах, а також на індивідуальний добробут громадян.

    Україна є учасником СОТ з 2008 р. Співпраця  з даною організацією несе в собі не тільки нові шанси, але й містить  певні ризики та загрози. Перш за все, це загострення конкуренції між  українськими товаровиробниками продукції  та новими країнами-членами СОТ. Україна  є досить погано захищеною перед  СОТ. Проте уряд має змогу використовувати  досвід іноземних держав з метою  проведення ефективної політики, яка  призведе до покращення ситуації в  українській економіці.

    Існують переваги від вступу України до СОТ  як для виробників, так і для  споживачів. Охарактеризуємо їх. Перш за все, зазначимо основні переваги СОТ. Серед них такі: зменшення  тарифних і нетарифних обмежень у  доступі українських товарів  майже на всі світові ринки, що дасть змогу збільшити експорт  вітчизняної продукції та підвищити  ефективність структури експорту за рахунок високо-технологічної наукомісткої продукції, членство в СОТ є потужним інструментом захисту національних виробників від недобросовісного імпорту, основою стабільності розвитку торговельних відносин та справедливого розв’язання торговельних спорів з партнерами, підвищення рівня іноземного інвестування в українську економіку для виробництва товарів і послуг та наступної торгівлі ними з країнами-партнерами із СОТ. Наслідком є модернізація структури українського виробництва та створення нових робочих місць, системна трансформація українського економічного законодавства відповідно до принципів, норм і стандартів СОТ, що довели свою ефективність у найрозвиненіших країнах світу, приєднання України до СОТ дасть змогу лібералізувати умови торгівлі та співпраці з країнами-членами  Європейського Союзу. Споживачі отримають розширення асортименту та якості пропонованих товарів і послуг, зниження їхньої ціни. В результаті скасування торговельних бар’єрів можуть подешевшати не лише готові імпортовані товари та послуги, а й вітчизняні, у виробництві яких використовуються імпортні комплектуючі. Водночас відбуваються відповідні зміни в обсягах і структурі споживання².

    Головною  відмінністю участі у СОТ від  участі в інших організаціях є  те, що очікування від членства СОТ  не могли і не можуть бути пов’язані  з отриманням певних грошей, як, наприклад, від МВФ. Мова йде про розвиток економіки країни. Аналізуючи діяльність України впродовж останнього року, можна зробити висновки, що за обсягами торгівлі Україна посіла 33 місце  серед решти 152 країн-членів. Налагодити тісніші торговельні зв’язки  з іншими учасниками СОТ допомогло  припинення квотування експорту української  металопродукції. 

    Дійсно, членство у СОТ суттєво вплинуло на розвиток експорту, а українські експортери отримали додаткові права  у торговельних суперечках та вже  використовують механізм СОТ для  вирішення питань захисту власних  торговельних інтересів. Із вступом  до СОТ, відповідно до Угоди між Урядом України та Європейським Співтовариством  про торгівлю деякими сталеливарними виробами, було скасовано кількісні обмеження щодо експорту металопродукції до країн-членів ЄС. Загалом експортно-орієнтовані сектори економіки, навіть за попереднім аналізом (офіційні дані статистики характеризують далеко не повну річницю членства України у СОТ), особливо виграють від вступу до СОТ скориставшись відкриттям міжнародних ринків для українських товарів. У першій половині 2008 року українська економіка демонструвала значне зростання обсягів зовнішньої торгівлі. Так, за перше півріччя 2008 р. обсяги експорту товарів, порівняно з першим півріччям 2007 р., збільшилися на 40,6%, імпорту – на 45,4% і становили, відповідно, 32,5 та 40,2 млрд. дол. США. У червні 2008 р., першому місяці членства України в СОТ, вперше номінальні темпи приросту експорту й імпорту товарів перевищили 60-відсотковий рівень і становили, відповідно, 62,4% і 65,6%.

    Водночас, фінансова криза, що розвивалася  у світі протягом 2008 року справила визначальний вплив на розвиток національної економіки та зовнішньоторговельні відносини зокрема. Тому співпраця із СОТ стала досить ризикованою.

    До  найбільших ризиків можна віднести поступове (протягом 6 років) зменшення  рівня захисту внутрішнього агропродовольчого ринку. На думку спеціалістів Міністерства економіки і з питань європейської інтеграції України, присутність національного виробника на агропродовольчому ринку може зменшитися до 60-70%. Отже, частину внутрішнього продовольчого  ринку наші виробники могли б втратити внаслідок вступу у СОТ.

    З метою нейтралізації можливих негативних наслідків уряд розробив спеціальний  план заходів, що встановлює порядок  реалізації відповідних заходів  із зазначенням термінів та відповідальними  міністерствами для виконання відомствами. Серед захисних та обмежувальних  заходів, можливість застосування яких передбачено в рамках угод СОТ, варто  виділити такі: можливість введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу. Процедура запровадження  тимчасового режиму обмежень передбачає: наявність відповідних обґрунтувань, недопущення погіршення стану із зовнішніми розрахунками, застосування до товару не більше одного обмежувального заходу (відповідно до домовленості про платіжний баланс, можливість підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень імпорту, можливість вводити обмеження імпорту сільськогосподарської продукції, угода про субсидії та компенсаційні заходи.

    Висновки. Отже, співробітництво з міжнародними фінансово-кредитними організаціями є досить важливим для України, яка вирішує завдання не тільки інтеграції у світову економіку, а й зміцнення економічної безпеки. Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного   балансу України і покликані пом’якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання у країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування тільки поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар.

    Для того, щоби співпраця України з МФО була якомога ефективнішою і сприяла економічному зростанню, державна економічна політика зобов'язана:

    ● підтримувати конструктивні відносини  з приватними кредиторами і не бути уразливою до зовнішніх обставин завдяки обережному, завбачливому управлінню своїм зовнішнім боргом і резервами;

    ● прийняти економічно й фінансово  обґрунтовану програму, яка б конкретизувала кількісні показники і передбачала заходи, спрямовані на її реалізацію для досягнення позитивних результатів;

    ● спрямувати свою економічну і фінансову політику на стимулювання економічного зростання, стабілізування цін, поліпшення добробуту та забезпечення здорового довкілля;

    ● не маніпулювати обмінними курсами  та не нехтувати міжнародною валютною системою. Валютний курс впливає на конкурентоспроможність компаній та співвідношення експортно-імпортних цін.

    ● сприяти становленню та розвитку міжнародних ринків товарів і  послуг, модернізації та підвищенню ефективності діяльності підприємств державного і приватного секторів країни створивши відкриту, конкурентну та справедливу систему управління закупівельними операціями МФО.