Відповідальність за порушення екологічної безпеки

                                                         План 
 
1. Вступ 
2. Забезпечення екологічної безпеки як основний напрямок екологічної політики держави. 
   а) право екологічної безпеки як комплексна галузь права; 
   б) поняття екологічної безпеки, її види та принципи. 
3. Відповідальність за порушення екологічної безпеки 
   а) дисциплінарна відповідальність; 
   б) адміністративна відповідальність; 
   в) кримінальна відповідальність;

   г) матеріальна відповідальність. 
 
 
 

                                                            Вступ

Нинішню економічну ситуацію в Україні можна  охарактеризувати як кризову, що формувалася  протягом тривалого періоду через  нехтування об’єктивними законами розвитку і відтворення природно – ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировина видобутих, найбільше економічно – небезпечних галузей промисловості. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, впровадження та нарощення яких здійснювалося найбільш “дешевим ” способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за відсутності екологічно – діючих правових, адміністративних та економічних механізмів природокористуванням та без урахування вимог охорони довкілля. Ці та інші чинники, зокрема, низький рівень економічної свідомості суспільства привили до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних відходів виробництва. Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров’я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно – генетичною деградацією народу України. 
Винятковою особливістю економічного стану України є те, що 
економічні гострі локальні ситуації поглиблюються великими раціональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико біологічними, економічними і соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної економічної катастрофи. 
Я думаю, що кожен спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про особливості сучасного економічного стану, а також основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення економічності тісно пов’язано, в першу чергу, з державним регулюванням процесів природокористування. 
Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою, людиною, яка базується на законодавчих, організаційно – технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула критичного значення. 
Існує об’єктивна необхідність втручання держави в природно економічну сферу з метою досягнення збалансованого стану.  
Забезпечення екологічної безпеки у сучасних умовах є важливою проблемою державної економічної політики та невід’ємною умовою сталого економічного і соціалістичного розвитку України. Очевидно, це зумовлено значним антропогенним порушенням та техногенною перевантаженістю території України, негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи, неефективним використанням природних ресурсів, неконтрольованим ввезенням в Україну економічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів широкомасштабним застосуванням економічно шкідливих і недосконалих технологій, негативними економічними наслідками оборонної і військової діяльності та природними катастрофами. 
Отже, Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати в різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. 
 
2. Забезпечення екологічної безпеки як основний напрямок економічної політики держави.

Поширення екологічної небезпеки в різних регіонах держави обумовлює пошук активних і творчих сил та конкретних заходів щодо їх відвернення. Тому важливе значення в системі протидій реальній екологічній небезпеці покладається на державно-правовий механізм гарантування екологічної безпеки, зокрема регулюючими засобами сучасного екологічного законодавства. Проведений аналіз нормативно-правового регулювання у цій сфері дозволяє констатувати, що регламентація відносин щодо забезпечення екологічної безпеки здійснюється у сучасних умовах за допомогою різних за формою законодавчих та підзаконних актів. Реальна ситуація вимагає дійових процедур та специфічних функцій щодо забезпечення екологічної безпеки на рівні різних органів управління у цій сфері з позиції реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку, регулювання екологічної безпеки у системі національної безпеки, гарантування безпечності існування народу України з погляду впливу явищ і факторів природного та техногенного походження, досягнення виконання нормативно-правових вимог державою та її інституціями щодо гарантування безпеки від природної стихії, юридичними та фізичними особами щодо експлуатації, застосування, використання тощо екологічно небезпечних об'єктів та видів діяльності, виконання вимог міжнародно-правових принципів і норм. Отже, логічно, щоб ці та інші питання були конкретизовані у спеціальному законодавчому акті — законі України про екологічну (природно-техногенну) безпеку. В ньому бажано зосередити правові норми, які були б спрямовані на забезпечення основної мети екологічної політики України — гарантування екологічної безпеки для життєдіяльності громадян України на національному, регіональному, місцевому і локальному рівнях; вжиття належних матеріальних, процедурних, інституційних та інших забезпечувальних заходів щодо її регулювання та створення організаційно-юридичних умов для реалізації і захисту природного і конституційного (юридичного) права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля. В системі запобігання екологічному ризикові та настанню екологічної небезпеки особливого значення слід надати державним програмам забезпечення екологічної безпеки (програмам відвернення та ліквідації надзвичайних екологічних ситуацій), веденню державного реєстру (кадастру) екологічно небезпечних територій і об'єктів та регулюванню екологічно небезпечних видів діяльності.

           Норми, які б передбачали процедури стандартизації, нормування у галузі екологічної безпеки, ліцензування здійснення екологічно небезпечних видів діяльності, паспортизації екологічно небезпечних об'єктів, сертифікації аналогічної продукції та засобів пакування, здійснення аудиту такої діяльності, експертизи відповідних об'єктів, екологічно небезпечних зон та територій, застосування економічних та фінансових засобів, які б спрямовувалися на відвернення і реагування на аварії і катастрофи, проведення інспектування та різноманітних форм контролю (міждержавного, державного, громадського тощо), а також запровадження інституту страхування за шкоду, заподіяну здійсненням екологічно небезпечних видів діяльності та відповідальності за екологічний ризик.

          Підставою для припинення екологічно небезпечної діяльності підприємств є систематичне вчинення правопорушень у сфері екологічної безпеки. 
          Систематичним порушенням нормативів екологічної безпеки та екологічних стандартів доцільно вважати такі правопорушення, які були допущені два і більше рази, що були офіційно встановлені органами державного контролю і нагляду та за які до винних могли застосовуватися або не застосовуватися заходи державного примусу, в тому числі обмеження та зупинення екологічно небезпечної діяльності.

         На сьогодні накопичено відповідний позитивний та негативний досвід реалізації превентивної екологічно-правової відповідальності. Робиться спроба теоретичного дослідження цього правового феномену, об'єктивного розкриття його юридичної природи, відповідних правовідносин, у яких він реалізується, що дозволяє більш предметно окреслити роль цієї відповідальності у системі юридичної відповідальності взагалі, юридичної відповідальності в екологічному законодавстві особливо та у забезпеченні реалізації та захисту права громадян на екологічну безпеку зокрема. 
У разі невиконання застосованих важелів доцільно надати їм право звертатися до судових органів з вимогою відповідно про обмеження, зупинення чи припинення екологічно небезпечної діяльності в цілому підприємства, установи, організації та сприяти органам виконавчої служби у реалізації відповідних судових рішень. Отже, сьогодні можна констатувати наявність у чинному законодавстві значної частини норм, які у сукупності створюють правове підґрунтя для кваліфікації та застосування превентивної (попереджувальної) еколого-правової відповідальності за екологічні правопорушення. 
3. Відповідальність за порушення екологічного законодавства. 
Юридична відповідальність у галузі екології – це особливий стан суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно–правового примусу. Цей вид відповідальності встановлюється за екологічні правопорушення.

         Екологічне правопорушення – це винна, протиправна, економічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС та порушує екологічні і пов’язані з ними інші права людини і вимоги економічної безпеки. Одним з видів юридичної відповідальності у галузі екології є дисциплінарна відповідальність. 
Що ж слід розуміти під дисциплінарною відповідальністю за екологічні правопорушення?

         Дисциплінарна відповідальність за економічні правопорушення – це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні вимоги у процесі невиконання функціонального обов’язку та інших вимог дисципліни праці, пов’язаних з використанням природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки. Підставою відповідальності є дисциплінарні поступки в галузі екології (в галузі використання природних ресурсів, в галузі охорони НПС, в галузі забезпечення екологічної безпеки). Умови настання дисциплінарної відповідальності: 
-протиправність;

-наявність  вини суб’єкта;

-професійна  правосуб’єктність у галузі екології;

-невиконання  чи неналежне виконання екологічних  вимог, які складають коло службових,  професійних обов’язків.

Види  дисциплінарних стягнень:

-догана; 
-звільнення з посади;

Адміністративна відповідальність передбачена Кодексом про адміністративні порушення України. Адміністративна відповідальність – це різновид суспільних відносин, у яких застосовується заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони НПС, забезпечення екологічної безпеки та екологічного права громадян. 
Порушеннями екологічного права громадян є:

 в галузі природноресурсових відносин:

- порушення  вимог загального природокористування;

- перевищення лімітів і нормативів використання природних ресурсів;

- самовільне  спеціальне природокористування;

- псування  і забруднення сільськогосподарських земель;

- порушення правил використання земель;

- приховування  і перекручення даних земельного кадастру;

- несвоєчасне  повернення тимчасово зайнятих  земель або непреведення їх  у стан придатний для використання за призначенням;

- самовільне  відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою; 
- порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр;

- пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв;

- експлуатація  на водних об’єктах водозабірних  споруд не забезпечених рибозахисним обладнанням;

- порушення вимог щодо охорони надр;

- самовільне  випалювання сухої рослинності або їх залишків;

- порушення  правил охорони поверхневих вод  , підземних, територіальних, внутрішніх, морських;

- порушення  порядку здійснення діяльності, спрямовані на штучні зміни  стоку атмосфери і атмосферних явищ тощо.

      В галузі природоохоронних відносин:

-порушення  експлуатації природоохоронних об’єктів;

-порушення  вимог охорони НПС від неконтрольованого  шкідливого біологічного впливу;

-порушення  правил і норм складування,  зберігання, розміщення, утилізації, ліквідації і застосування відходів;

-перевищення нормативів викиді і скидів забруднення речовин у НПС; 
-здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат; 
-перевищення нормативу вмісту забруднюючих речовин у випадках пересувних джерел;

-порушення  строків і порядку внесення платежів за використання природних ресурсів і за забруднення НПС;

-неповідомлення  відомостей про здійснення скиду в море забруднюючих речовин;

-невиконання  висновків державної екологічної експертизи;

-невиконання  розпоряджень і приписів органів екологічної експертизи; 
-порушення порядку інформування про стан НПС і стан захворюваності населення;

-недодержання  екологічних вимог під час  проектування, розміщення, будівництва,  реконструкції і прийняття в  експлуатацію об’єктів або споруд;-порушення  правил застосування, зберігання, знешкодження, ліквідації і захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів;

-порушення  вимог щодо охорони видів тварин, рослин, занесених до Червоної Книги.

     В галузі забезпечення екологічної безпеки:

-порушення вимог екологічної безпеки;

-невиконання  правил і норм у процесі  створення виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідація, захоронення мікроорганізмів,  вірусів, інших біологічних активних  речовин і продуктів біотехнології;

-порушення  вимог пожежної безпеки в лісах;

-виготовлення, зберігання і реалізація заборонених знарядь добування тварин.

Види  адміністративно – правових стягнень:

- штраф;  вилучення об’єктів правопорушення; позбавлення права заняття спеціальною діяльністю; конфіскація знарядь правопорушення; обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об’єктів. 
Відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративні стягнення до винних осіб можуть застосовуватися за такі порушення вимог, норм та нормативів екологічної безпеки: 
невиконання вимог економічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 911), за невиконання обов’язків із реєстрації в судових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62); пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами і покидьками (ст. 72); порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 87); порушення порядку здійснення викиду забруднювальних речовин в атмосферу або шкідливого виливу на неї фізичних і біологічних факторів (ст. 78); порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ; недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об’єктів або споруд (ст.79); уведення в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст.80); експлуатація автомототранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднювальних речовин у викидах (ст.81); порушення правил складування, зберігання, розміщення, транспортування, знешкодження, ліквідації та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83); невиконання правил і норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, біологічно активних речовин та інших продуктів біотехнологій (ст.90); До таких адміністративних правопорушень можна віднести виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимі рівні концентрації та заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції.

          Кримінальна відповідальність за екологічні злочини – стан розвитку суспільних відносин, в якому реалізуються засоби кримінально – правового покарання осіб, винних у здійснені екологічного правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і екологічної безпеки для НПС, природних ресурсів, життя і здоров’я людей. Види злочинних діянь у галузі екології відповідно до Кримінального Кодексу України в сфері природноресурсових відносин: самовільне заняття земельної ділянки (ст.199); незаконна порубка лісу (ст.160); незаконне видобування корисних копалин (ст.162\1); незаконне полювання (ст.161); незаконне зайняття рибним, тваринним та іншим водним добуваючим промислом (ст.162); жорстоке поводження з тваринами. В сфері охорони НПС і його компонентів: забруднення водойм і атмосферного повітря (ст.228); забруднення моря речовинами шкідливими для здоров’я чи для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст.228/1); знищення і руйнування природних об’єктів (ст.207); навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу (ст.89. ч. 2,3); проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст.163); порушення законодавства щодо континентального шельфу України (ст.163\1);

В сфері  екологічної безпеки: приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи захворювання населення (ст.227/1); заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування іншої продукції (ст.227/2); порушення правил безпеки гірничих робіт; розкрадання радіоактивних матеріалів (ст.228/3); незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст.228/2); загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх використання (ст.228/4); порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (ст.228/5); незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини. Суб’єктами кримінальної відповідальності є громадяни і посадові особи. Покарання за екологічні злочини:

-виправні  роботи;

-кримінальний  штраф;

-позбавлення  волі;

-конфіскація  незаконно добутого знарядь злочину;

-позбавлення  права займати відповідні посади. Відповідно до чинного Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. до економічних злочинів у сфері екологічної безпеки, за вчинення яких до винних осіб можуть застосовуватися кримінальні покарання, доцільно віднести: порушення правил екологічної безпеки (ст.236); приховування чи перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи експлуатація споруд без системи захисту довкілля (ст.253); забруднення атмосферного повітря (ст.242); забруднення моря (ст.243); знищення або пошкодження лісових масивів (ст.245); порушення законодавства про континентальний шельф (ст.244); забруднення та псування земель (ст.239); порушення правил охорони вод (ст.242); порушення правил охорони надр (ст.240); До злочинів у сфері громадської та екологічної безпеки можуть бути також віднесенні: 
напад на об’єкти, на яких є предмети, що становлять підвищену небезпеку для оточення (ст.261); незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст.268); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових приладів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст.262); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст.263); незаконне поводження з радіоактивними матеріалами (ст.265); порушення правил поводження з радіоактивними матеріалами (ст.265); порушення правил поводження з вибуховими, легкозаймистими та іншими речовинами або радіоактивними матеріалами (ст.267); погроза вчинити, викрасти або використати радіоактивні матеріали (ст.266); незаконне перевезення на повітряному судні вибухових або легкозаймистих речовин (ст.269); порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст.270);

        Значна частина злочинів, які скоюються у певних сферах суспільної діяльності, містить ознаки техногенно – економічної безпеки: порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (ст.272); порушення правил що стосуються безпечного використання промислової продукції або безпечної експлуатації будівель і споруд (ст.275); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особам, які керують транспортними засобами (ст.286); випуск в експлуатацію технічно несправних транспортних засобів або інше порушення їх експлуатації (ст.287); порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення дорожнього руху (ст.288); порушення правил використання повітряного транспорту (ст.282); порушення правил повітряних польотів (ст.281); блокування транспортних підприємств (ст.279); порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст.273);порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст.274); 
проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст.250); пошкодження об’єктів магістральних газо – та нафтопродуктів (ст.292). Питання юридичної відповідальності за екологічні правопорушення, 
зокрема у сфері екологічної безпеки також регламентуються на рівні національного законодавства країн – членів ЕС. Наприклад, Кримінальний кодекс ФРН у розділі 28 “Злочини проти навколишнього середовища” передбачає застосування кримінальної відповідальності за забруднення вод (§.324); забруднення грунтів (§.324а); забруднення атмосферного повітря (§.3251); створення шуму вібрації та неіонізуючого випромінювання (§.325а); екологічно небезпечне видалення відходів (§.326); недозволену експлуатацію устаткування (§.327); незаконне поводження з радіоактивними речовинами та іншими небезпечними речовинами і матеріалами (§.328); створення небезпеки районам, що потребують особливого захисту (§.329); особливо тяжкі випадки екологічного кримінального злочину (§.330); та інше. Проведений аналіз значної частини законодавчих актів дозволяє говорити про те, що відносини щодо забезпечення екологічної безпеки в принциповому плані охопленні правовим регулюванням на рівні основних пріоритетів – забезпечення права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля та гарантування його якісного стану згідно з основними нормативами екологічної безпеки. 
Законодавство містить не тільки декларації щодо забезпечення екологічної безпеки, але й закріплює сукупність важелів праворегулюючого та забезпечувального спрямування. Нормативно - правові приписи чинного законодавства містять багато юридичних принципів, які гармонізують із правовим регулюванням зазначених відносин у країнах – членах Європейського Співтовариства. Викладене вище відбиває процес активного формування законодавства у сфері екологічної безпеки і висвітлює напрями для подальшого зближення принципів правового забезпечення екологічної безпеки в Україні та країнах ЕС, інших міжнародноправових документів. 
             Майнова відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) – це різновид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання обов’язків фізичних і юридичних осіб щодо компенсації шкоди, заподіяної власником чи користувачем природних ресурсів, порушення екологічних та інших прав громадян. Підставою майнової відповідальності є наявність реальної шкоди (майнової, моральної). Умовами майнової відповідальності є протиправність, причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправністю, наявність вини заподіячів шкоди, підвищений екологічний ризик та небезпечна діяльність. 
Способи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічним правопорушенням: 
-нормативний; 
-витратний; 
-таксовий 
-розрахунковий; 
Порядок відшкодування шкоди:

-добровільний;

-судовий;

Види майнової відповідальності:  майнова відповідальність за земельні правопорушення; майнова відповідальність за водні правопорушення; майнова відповідальність за фауністичні правопорушення; майнова відповідальність за лісо - правопорушення; майнова відповідальність за гірничі правопорушення; майнова відповідальність за порушення законодавства про атмосферне повітря; майнова відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; майнова відповідальність за порушення законодавства про природно – заповідний фонд; майнова відповідальність за порушення законодавства про Червону книгу; майнова відповідальність за порушення вимог і нормативів екологічної безпеки; майнова відповідальність за порушення прав громадян на екологічну безпеку; майнова відповідальність за порушення вимог радіаційної і ядерної безпеки; майнова відповідальність за порушення екологічних прав громадян.

Висновки. 
Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки. 
Виходячи з цього в Україні розроблені "Основні напрями державної екологічної політики". Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Отже, природа стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства. 
 
 
 

Список використаної літератури.

1. Конституція України. – К . 1996.

2. Про охорону навколишнього середовища: закон України від 25 червня 1991р.(із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №41. – Ст. 546.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 17.12.1984. №8073-Х, //Офіційний вісник.-К.; Юрінком Інтер, 2003.

4. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001; Офіційний віснив-К.; Юрінком Інтер, 2002.

5. Цивільний кодекс України від 10.01.2003.-К.; Юрінком Інтер. 2003.

6. Водний кодекс України. –Відомості Верховної Ради України,1995.- №24 – Ст. 189

7.Земельний  кодекс України. – Офіційний  текст. – К.; Кондор, 2005 – С. 136

8.Кодекс  України про надра. – Офіційний  текст. – К.; Кондор, 2005- С. 136

9.Про  екологічну експертизу; Закон України від 9 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1995. -№8. – Ст. 54

10. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку; Закон України від 8 лютого 1995 р. ; // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №12. – Ст. 81

11.Про  захист населення і територій  від надзвичайних ситуацій техногенного  і природного характеру; Закон  України від 8 червня 2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – 16 серпня.

12. Андрейцев В.І. Правове забезпечення екологічної безпеки: програма спецкурсу для спеціалістів і магістрів спеціалізації “Земельне і екологічне право” –К. 1997.