Засоби діяльності, процес їх засвоєння.Структура системи вищої освіти в Україні. Економічне виховання студентів

ПЛАН:

1. Засоби діяльності, процес їх засвоєння.
2. Структура системи вищої освіти в Україні.
3. Економічне виховання студентів.

Засоби діяльності, процес їх засвоєння

Поняття про вміння. Успіх  будь-якої діяльності залежить від  уміння її виконувати. Це стосується будь-якої виробничої, педагогічної, спортивної діяльності, писання, читання, гри на музичному інструменті тощо.

Уміння інколи зводять  до знання якоїсь справи, розуміння  того, як вона робиться, ознайомлення з  порядком її виконання. Проте це ще не є вміння, а тільки одна з його необхідних передумов. Людина може, наприклад, знати правила керування автомобілем, але настільки недосконало, що їй ніхто не дасть дозволу його водити. Школяр може знати, як треба складати план оповідання, але буває достатньо  простежити за процесом виконання ним  цього завдання, щоб зрозуміти, що потрібне вміння у нього ще не сформувалося.

Вміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю у виконанні дій, з яких складається  ця діяльність. Вміє керувати автомашиною  той, хто, дотримуючись встановлених правил, робить це вправно, чітко й бездоганно, хто має навички у цій справі. Вміє складати план той учень, в якого вироблені певні навички роботи над текстом. Так само і вміння грати на якомусь музичному інструменті, малювати, виконувати фізкультурні вправи та інші завдання спирається на певні навички. Отже, вміння — це готовність людини успішно виконувати певну діяльність, що ґрунтується на знаннях і навичках.

Діяльність людини найчастіше складається з цілої низки  різних дій. Тому вміння їх виконувати також складається з низки  часткових умінь. Так, уміння керувати автомашиною охоплює такі моменти, як уміння завести двигун, регулювати його роботу, керувати кермом, стежити  за дорогою, за роботою машини. Вміння учня навчатися включає вміння планувати свою домашню навчальну роботу, братися в певні години за її виконання раціональними способами, заучувати заданий текст, виконувати письмові завдання, контролювати результат їх виконання. Комплекс часткових, тісно взаємопов’язаних умінь охоплює все те, що називають умінням: керувати машиною, навчатися, грати на музичному інструменті, малювати.

Поняття про навички. Повторно виконуючи ту чи іншу дію, людина вправляється в її виконанні. Унаслідок цього вдосконалюється виконання нею цієї дії. Дія виконується дедалі швидше, легше, вільніше, потребує менше напруження, зусиль і вольового контролю, кількість помилкових рухів зменшується. Людина усвідомлює мету дії, шлях досягнення цієї мети; техніка ж її досягнення функціонує сама по собі, більш-менш автоматизовано. Отже, удосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що виявляються в автоматизованому виконанні дій, називаються навичками.

Наявність навичок полегшує людині виконання свідомих завдань. За свідомістю залишається можливість починати, регулювати й завершувати дію, а сам рух відбувається без будь-якого подальшого втручання волі як реальне повторення того, що вже робилося тисячі разів (І. Сєченов). Людина може усвідомлювати й автоматизовані компоненти, тобто рухи, з яких складається певна діяльність. У разі потреби вона може спрямовувати свою увагу на саму техніку написання літер з метою, наприклад, вивести їх каліграфічно, красиво. Можуть усвідомлюватися рухи артикуляційних органів при вимові звуків мови, звичні рухи пальців при грі на музичному інструменті з метою її проконтролювати, змінити дещо в них. Людина починає усвідомлювати рухи за появи ускладнень, перешкод у їх виконанні.

Процес формування вмінь  і навичок. Уміння і навички формуються у людини в процесі її навчання. Виокремлюють три основні його фази. Перша розпочинається з усвідомлення завдання та способів його виконання. Так, досвідчений майстер з’ясовує і показує новачкові, як виконувати ті чи інші виробничі операції, а останній ознайомлюється з ними. Навчаючи учнів писати, їх теж ознайомлюють з тим, як треба виводити кожну літеру. Потім ті, хто навчається, пробують застосувати одержані пояснення на практиці, тобто виконувати відповідні дії.

На підставі пояснень, зорового сприймання, показу дії утворюється перше, ще загальне, схематичне зорове уявлення про просторові та часові особливості дії — про напрямок та амплітуду рухів, їх швидкість, погодження та послідовність. Вправляння супроводжується значним вольовим зусиллям і почуттям впевненості, віри у свої сили або сумнівом, нерішучістю, боязкістю. Ці переживання позначаються на ефективності вправляння, сприяючи йому або затримуючи його.

У результаті подальших тренувань, тобто багаторазового повторення певних дій з метою їх закріплення та вдосконалення, поступово послідовність рухів стає злагодженішою, а дії — чіткішими та погодженішими. Вправність переходить у другу, вищу фазу своєї досконалості. Фізіологічним її підґрунтям є зміцнення в корі великих півкуль головного мозку тимчасових нервових зв’язків, їх спеціалізація, вироблення певної їх системи, тобто утворення певного динамічного стереотипу.

Унаслідок тренування виконання  дії прискорюється і полегшується. Усуваються зайві рухи і зменшується  напруження при їх виконанні. Це означає, що іррадіація збудження, яка відбувалася  на початку і зумовлювала велику кількість зайвих рухів, змінюється його концентрацією. Зайві рухи, які не знаходять «ділового підкріплення», поступово гальмуються як неадекватні певній ситуації. Адекватні ж рухи стають економнішими, чіткішими, точнішими.

У процесі вдосконалення  виконання дії змінюється співвідношення аналізаторів, що беруть участь у цьому процесі. Така зміна виявляється, зокрема, у тому, що зменшується роль зорових і підвищується роль рухових відчуттів у регуляції дії. Це можна спостерігати під час формування виробничих, спортивних умінь і навичок, умінь грати на музичному інструменті та багатьох інших.

Вирішальне значення у  формуванні вмінь і навичок має  регулювання рухів на основі самоконтролю. Самоконтроль сприяє виробленню тонких зорових, слухових і рухових диференціювань, а це, у свою чергу, сприяє точності дій. У процесі підвищення вправності зоровий контроль за ходом дії, що має провідне значення на початку вправляння, поступово зменшується, поступаючись контролю за рухами, тобто контролю за дією тих органів, якими вона здійснюється.

Залежно від того, як рухи автоматизуються, змінюється роль зорового сприймання у процесі виконання  дії. На перших порах зорове сприймання і дія збігаються, наприклад сприймання літери поєднується з її вимовою. Таке поєднання неминуче й необхідне, але воно дуже вповільнює виконання завдання. Унаслідок вправляння сприймання починає дедалі випереджати дію. Так, при швидкому, виразному читанні вимова прочитаного випереджається сприйманням не лише окремих складів, а й цілих слів, що йдуть за тим словом, яке вимовляється. Сприймані наступні елементи тексту підготовлюють подальші рухи й тим забезпечують швидкий темп і вищу ефективність виконання дії.

Кожна дія складається  з більшої чи меншої кількості  рухів. Уміле виконання дії потребує об’єднання цих рухів у цілісний акт, а цих актів — у ще складнішу  дію.

Наприклад, пілот, літаючи  по замкненому колу, за 5–6 хвилин повинен  виконати 200 окремих рухів. Успішно  справитися з цим завданням можна, лише об’єднавши їх у складніші  цілісні дії. Фізіологічним підґрунтям об’єднання рухів у цілісну дію є утворення «асоціації асоціацій», тобто ланцюгів тимчасових нервових зв’язків, певних їх систем. Закріплюючись, останні стають стереотипними. Ця стереотипія і є підґрунтям автоматизованого виконання дії. У цьому зв’язку вольове зусилля набагато зменшується, повільне зосередження уваги на рухах переходить у стан після-довільної уваги, рухи стають упевненішими і точнішими, полегшується свідомий контроль за процесом виконуваної дії.

Такий рівень розвитку навички  характерний для останньої, третьої  фази вправності. На цій фазі дії  стають завченими, що дає можливість удосконалювати їх, доводити до певного рівня майстерності.

Як уже зазначалося, формування вмінь і навичок починається  звичайно зі словесних пояснень і  засвоєння правил дії. Оцінка виконаних  дій, усвідомлення їх результатів так  само здійснюються здебільшого за допомогою  слова. Слово, включаючись у процес формування вмінь і навичок, сприяє виробленню чіткої послідовності, темпу  і ритму рухів, їх системи.

Проте хоч би якою звичною, автоматизованою не була дія, свідомий контроль над нею ніколи не припиняється. Ми одразу усвідомлюємо відхилення від  необхідного правила чи способу  виконання дії. Ми помічаємо, наприклад, неправильний рух руки при письмі, неправильну вимову слова, помилку  у виробничій операції, у рухах  при керуванні автомашиною тощо і вносимо корективи в наші дії. Отже, хоча дія в цьому разі й відбувається автоматизовано, проте  вона залишається свідомо контрольованою.

Умови формування вмінь і  навичок. Основними умовами успішного  формування вмінь і навичок є  усвідомлення мети завдання і розуміння  його змісту та способів виконання. Цього досягають поясненнями завдання, демонструванням кращих зразків виконуваного завдання та самої дії виконання.

Успіх формування вмінь і навичок найбільшою мірою залежить від свідомого ставлення, готовності особистості до вироблення в собі вмінь і навичок, інтересу до кращого виконання дій, пов’язаних з виконанням завдання.

У формуванні вмінь і навичок важливо враховувати індивідуальні особливості людини: тип нервової системи, попередній досвід, теоретичні знання, нахили та здібності.

Не менш важливу роль у  засвоєнні вмінь і навичок  відіграють умови навчання, правильна  організація процесу вправляння: послідовність засвоєння дій, поступовий перехід від простішого до складніших завдань, від повільного до швидкого темпу їх виконання.

При вправлянні потрібно враховувати й те, що тривале безперервне вправляння, як і тривалі перерви в ньому (наприклад, заняття з музики, спортивні тренування, трудові операції проводяться один раз на тиждень), не сприяють успішному формуванню вмінь і навичок. Тривалі інтервали між вправами ведуть до ослаблення сформованих умінь і навичок.

Структура системи  вищої освіти в Україні

Структура вищої освіти України  розбудована відповідно до структури  освіти розвинених країн світу, яка  визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою  системи освіти України, що визначена  Законом України "Про освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст, магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних  рівнів акредитації на основі: базової  загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних  рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка фахівців у  вищих навчальних закладах може проводитися  з відривом (денна), без відриву від виробництва (заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Прийом громадян до вищих  навчальних закладів проводиться на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності  навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно до статусу  вищих навчальних закладів встановлено  чотири рівні акредитації:

• перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
• третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі навчальні заклади  здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

• молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;
• бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
• спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних  рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої освіти.

Виходячи із структури  вищої освіти, її перший ступінь  передбачає здобуття вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість вищої освіти може бути реалізована як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

Структура ступеневості вищої освіти України

Вищі навчальні заклади  певного рівня акредитації можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які  забезпечують навчальні заклади  нижчого рівня акредитації.

В системі вищої освіти функціонують вищі навчальні заклади  державної та інших форм власності.

Підготовка фахівців з  вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей.

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової  підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний  стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.

Державні стандарти освіти розробляються з кожного напряму  підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Управління освітою

Управління освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних органів  управління вищою освітою належать:

• Міністерство освіти і науки України;
• Центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;
• Вища атестаційна комісія України;
• Державна акредитаційна комісія.

Міністерство освіти і  науки України є центральним  органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері  освіти.

Міністерство освіти і  науки України:

• бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, про-фесійної підготовки кадрів;
• розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;
• забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
• проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних за-кладів, видає їм ліцензії, сертифікати;
• організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.

Вища атестаційна комісія  України організовує і проводить атестацію наукових і науково-педагогічних кадрів, керує роботою щодо присудження наукових ступенів, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

За результатами акредитації  вищих закладів освіти Міністерство освіти і науки України разом  з міністерствами і відомствами, яким підпорядковані заклади освіти:

• визначає відповідність освітніх послуг державним стандартам певного освітньо-кваліфікаційного рівня за напрямами, надає право видачі документа про освіту державного зразка;
• встановлює рівень акредитації навчального закладу;
• інформує громадськість про якість освітньої та наукової діяльності вищих навчальних закладів.

Органами громадського самоврядування в освіті є:

• Всеукраїнський з'їзд працівників освіти;
• Загальні збори колективу навчального закладу;
• Районна, міська, обласна конференції педагогічних працівників;
• З'їзд працівників освіти Автономної Республіки Крим.

Органи громадського самоврядування в освіті вносять пропозиції щодо формування державної політики у  сфері освіти.

Економічне виховання  студентів

Економічне виховання  — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної  культури особистості.

Економічна культура особистості  означає гармонійне поєднання у  ній фізичних, розумових, організаторських здібностей, високого рівня освіти і кваліфікації, потреби у вільній, творчій праці, поліпшення її умов, зростання матеріальних і духовних потреб. Проблема економічної культури особистості пов'язана з усвідомленням  її провідною продуктивною силою  суспільного виробництва.

Завдання і  зміст економічного виховання.

Економічне виховання  покликане вирішувати такі завдання:

— ознайомлення молоді із законами ринкової економіки, шляхами підвищення її ефективності, вдосконалення виробничих відносин, системою і методами управління виробництвом;

— формування здатності  до економічного мислення, вміння оволодівати  новими методами і прийомами праці;

— виховання почуття і  рис ефективного господаря;

— розвиток здорових матеріальних потреб, умінь розпоряджатися грошима.

У сфері особистого життя  економічна діяльність передбачає:

— планування та організацію  особистого бюджету, доходів та витрат сім'ї;

— економічно обґрунтоване оцінювання товарів, які купуються  для особистих потреб, їх раціональне  використання;

— раціональне ставлення  до свого здоров'я, режиму і способу  життя.

Окрім того, кожен громадянин повинен дбайливо ставитися до природи, активно протидіяти безгосподарництву  щодо природних ресурсів, а також  вивчати й осмислювати економічну політику своєї держави, по можливості впливати на неї.

Зміст економічного виховання  молоді обирають, орієнтуючись на формування в неї моральних та ділових  якостей, необхідних для майбутньої трудової діяльності. Це суспільна  активність, підприємливість, ініціативність, відповідальність, господарське ставлення  до особистого та суспільного добра. Важливе значення має розвиток раціоналізаторських  здібностей, прагнення працювати  рентабельно, оновлювати технологічні процеси і обладнання, підвищувати  продуктивність праці, якість продукції, досягти особистого успіху і добробуту.

Суб'єктом економічної  діяльності людина виступає і як певний фахівець, і як приватна особа (в  сім'ї). Як майбутній працівник вона має оволодіти такими економічними вміннями: планувати й організовувати свою працю; виконувати свої професійні обов'язки, трудові завдання згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінювати результати своєї праці за відповідними критеріями, шукати шляхи для підвищення її ефективності.

Економічне виховання  студентів покликане формувати  в майбутніх спеціалістів економічне мислення; виховувати раціональні потреби; розвивати фахові здібності, дисциплінованість, підприємливість; озброювати методами економічного аналізу; прищеплювати вміння співвідносити свої потреби з  матеріальними можливостями; свідомо  ставитися до обраної професії та знаходити своє місце в умовах ринкової економіки; виховувати бережливе  ставлення до природних ресурсів.

У процесі економічного виховання  важливо формувати в молоді здорові  матеріальні потреби. Однак при  цьому вони мають гармонійно поєднуватися з духовними.

Умови ефективності економічного виховання.

Ефективна економічна підготовка підростаючого покоління вимагає:

— високого рівня економічної  компетенції керівників та педагогів  закладів освіти, батьків;

— залучення молоді до суспільно  корисної, продуктивної праці, яка супроводжується  засвоєнням знань з економіки  й організації виробництва, як у  процесі самої праці, так і  на уроках, факультативах, під час  екскурсій і краєзнавчих пошуків;

— прищеплення учням (студентам) умінь раціонально вести домашнє  господарство, економити матеріальні  цінності й час;

— дотримання економії як у  сфері матеріального виробництва, так і в сфері обслуговування.

Критеріями ефективності економічного виховання є висока економічна свідомість особистості, культура її економічного мислення та економічної  поведінки, які реалізуються у знанні й розумінні економічних законів, закономірностей економічного буття  суспільства, тенденцій їх розвитку, свідомому виборі сфери застосування себе як продуктивної сили з максимальною користю для себе і суспільства.

Список використаної літератури:

1.   Вітвицька С. С. Основи педагогіки вищої школи: Методичний посібник. – К.: Центр навч. літератури, 2003. – 316 с.
2.   Власова О. І. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.
3. Загальна психологія: Навч. Посібник. К. – МАУП. – 2000.- 256с.
4. http://www.mon.gov.ua/laws/ZU_2984.doc
5. http://www.osvita.org.ua/pravo/law_05/part_02.html
6. http://pidruchniki.ws/13790605/pedagogika/osoblivosti_universitetskoyi_osviti_printsipi_pobudovi_struktura_sistemi_vischoyi_osviti_ukr
7. http://uk.wikipedia.org/wiki/Вища_освіта