Земельне оподаткування в Україні

     Вступ

     1. Поняття земельного податку та  його ставки в Україні

     2 . Загальна характеристика та правові форми плати за землю

     3. Суб'єкти та об'єкти плати за землю

     4.Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення

     5. Пільги щодо плати за землю

     6.Земельно-процесуальні  засади припинення права власності  на землю 

     Висновок

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Багатство будь-якої держави, в тому числі й  України, полягає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а  в тому як організовано господарське використання їх.

     За  роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля формально  не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання  відносин землекористування спрощувались і зводились в основному до порядку надання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'язувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжувалося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які споконвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом природи, який надавався безплатно. Практично не було врегульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами — колгоспами, радгоспами, Іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колективами. Земельні рентні відносини не визнавались категорією земельного права, не було взаємної вигоди власника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікавленість у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизначеність земельних відносин держави — власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін. 
 
 
 

1. Поняття земельного податку та його ставки в Україні 

     Сьогодні  в Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин. Але, як показує практика, процес позбавлення недоліків дореформеного режиму права землекористування — процес непростий. Необхідне розуміння того, що користування землею з господарською метою не може регулюватися тільки адміністративними методами. Земля виступає тепер не як об'єкт адміністрування, а як нерухоме майно. За використання землі в містах і селах України справляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

     Земельний податок — це ще один із змішаних податків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.

     Земельний податок – це встановлений законодавчим органом та забезпечений державним  примусом грошовий платіж, що сплачується  власниками землі – фізичними  і юридичними особами на засадах  обов’язковості, односторонності та індивідуальної безвідплатності з  метою забезпечення загальносуспільних потреб.

     Земельний податок — це законодавче урегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

     Земельні  правовідносини регулюються Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 року. Стягнення податку відбувається на підставі Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 р.), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

     Власники  землі та землекористувачі, крім орендарів, є суб'єктами податку. До них належать підприємства та організації незалежно від форм власності і громадяни України. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

     Розмір  земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів.

     За  ст. 5 Закону «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди.

     Підставою для нарахування земельного податку є наявність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

     Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації.

     Ставки  податку

     Ставки  земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки в таких розмірах:

     а) для ріллі, сіножатей та пасовищ  — 0,1;

     б) для багаторічних насаджень — 0,03.

     Ставки  земельного податку із земель у населених  пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:

     У населених пунктах, віднесених Кабінетом  Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

     а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим — 3,0;

     б) на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,5;

     в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим — 2,2;

     г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей — 2,0;

     д) у гірських та передгірних районах  Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей — 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів України* віднесені до категорії гірських;

     е) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях — 1,5.

     Ставки  земельного податку по земельних  ділянках (за винятком сільськогосподарських  угідь) диференціюють і затверджують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що встановлено в ч. 2 і 3 ст, 7 Закону.

     При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

     а) міжнародного значення — 7,5;

     б) загальнодержавного значення — 3,75;

     в) місцевого значення — 1,5.

     Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.

     Податок за земельні ділянки, надані для підприємств  промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

     Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

     У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, створеними відповідно до законодавства України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється в розмірах, встановлених ч. 1 ст. 7 Закону. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

     Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті  виробничими, культурно-побутовими, житловими  будинками та господарськими будівлями  і спорудами, справляється в розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

     Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на території яких знаходяться земельні ділянки.

     За  нецільове використання коштів, що надходять від земельного податку  до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.

     За  невчасну сплату земельного податку справляється пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день прострочення.

     Розмір  пені за невчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди, проте він не може перевищувати ставки пені за невчасну сплату земельного податку.

     За  порушення Закону України «Про плату за землю» платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні». 
 
 

     2.Загальна характеристика та правові форми плати за землю 

     Основним  принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони  земель є платність. Він означає, що використання землі в Україні  здійснюється за відповідну плату. Однак  це положення стосується лише спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

     Згідно  із Законом України «Про плату  за землю» в редакції від 19 вересня 1996 р., плата за землю справляється у вигляді земельного податку  або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

     Земельний податок являє собою обов'язковий  платіж, що справляється з юридичних  і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської  діяльності землевласників і землекористувачів. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

     Власники  земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок  з дня виникнення права власності  або права користування земельною  ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями земель здійснюється відповідно до статей 6—11 Закону України «Про плату за землю».

     Юридичні  особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують державні податкові інспекції, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

     За  земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у власності чи користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що перебуває у їх власності чи користуванні.

     Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові.

     Відповідно  до ст. 19 Закону України «Про оренду землі» орендна плата — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлюватися у грошовій, натуральній (за певною кількістю чи частиною продукції, яку одержують з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Сторони можуть передбачити у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми плати, за винятком справляння орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності. Орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі і централізується на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України «Про плату за землю».

     Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і  орендарем.

     Внесення  орендної плати на майбутній період оренди допускається на термін, що не перевищує одного року. Розмір орендної плати може переглядатися за згодою сторін. Так, орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря. У свою чергу, орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у разі законодавчого збільшення розміру земельного податку, якщо інше не передбачено умовами договору оренди.

     Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської рад, на території яких розташовані земельні ділянки.

     Кошти від плати за землю, що надходять  на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     3.Суб'єкти та об'єкти плати за землю  

     Користування  землею в Україні є платним. Плата  за землю стягується у виді земельного податку або орендної плати, розмір яких не залежить від господарської  діяльності власників та користувачів землі або орендарів і визначається залежно від грошової оцінки земельних  ділянок.

     Основним  принципом економічного стимулювання раціонального використання і охорони  земель є платіжність . Він означає, що використання землі в Україні здійснюється за відповідну плату.

     Однак це положення стосується явище спеціального використання земель усіх категорій, оскільки загальне землекористування здійснюється безоплатно.

     Згідно  із Законом України “Про плату  за землю ” в редакції від 19 вересня 1996 року, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

     Земельний податок являє собою обов'язковий  платіж, що справляється у юридичних  і фізичних осіб за користування земельними ділянками виключно у грошовій формі. Розмір земельного податку не залежить від господарської діяльності землевласників і землекористувачів. Підставою  для нарахування земельного податку  є дані державного земельного кадастру.

     Власники  земельних ділянок і землекористувачі сплачують земельний податок  з дня виникнення права власності  або права користування земельною  ділянкою. У разі припинення права  власності або права користування земельною ділянкою податок сплачується  за фактичний період перебування  землі у власності або користуванні у поточному році. Обчислення ставок земельного податку за окремими категоріями  земель здійснюється відповідно до статей 6-11 Закону України “Про плату за землю”.

     Юридичні  особи самостійно обчислюють суму земельного податку за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України. Земельний податок громадянам нараховують  державні податкові інспекції, яків видають платникові до 15 липня поточного  року платіжне повідомлення про сплату податку.

     За  земельну ділянку, на якій розташована  будівля, що перебуває у власності  чи користуванні кількох юридичних  осіб або громадян, земельний податок  нараховується кожному з них  пропорційно тій частині площі  будівлі, що перебуває у їх власності  чи користуванні.

     Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують  податок не більш як за 2 попередні  роки. За такий самий термін допускається перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платникові.

     Відповідно  до ст. 19 Закону України “Про оренду земель” орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві  за користування земельною ділянкою. На відміну від земельного податку, орендна плата може встановлювати  у грошовій, натуральній (за пеню кількістю  чи частиною продукції, яку одержують  з орендованої земельної ділянки) та відробітковій (надання послуг орендодавцеві) формах. Строки можуть передбачити  у договорі оренди поєднання зазначених форм або визначити інші форми  плати, за винятком справляння орендної пати за земельні ділянки, що перебувають  у державній або комунальній  власності (справляється виключно у  грошовій формі і централізується  на спеціальних бюджетних рахунках, розподіляється та використовується відповідно до Закону України “Про плату за землю”).

     Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю, встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником земельної ділянки) і  орендарем.

     Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів, використовуються виключно для таких цілей: фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; створення земельного інноваційного фонду; відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних х господарюванням на землях гіршої якості; економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості землі, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

     Суб'єктами плати за землю (платниками) є юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також фізичні особи, які використовують земельні ділянки на титулах права власності та користування, у тому числі на умовах оренди.

     Іноземні  юридичні та фізичні особи, а також  особи без громадянства сплачують  земельний податок, якщо вони є власниками земельних ділянок несільськогосподарського призначення в межах населених  пунктів, а також земельних ділянок  несільськогосподарського призначення  за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної  власності. В усіх інших випадках вони можуть бути тільки орендарями зе¬мельних ділянок і сплачувати орендну  плату.

     Базою оподаткування є: 

       - нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; 

     - площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

     Об'єктом  плати за землю відповідно до ст. 206 ЗК України є земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними  щодо неї правами. Проте, слід зазначити, що згідно зі ст. 5 Закону України «Про плату за землю» до об'єктів плати  за землю віднесено також земельну частку (пай), а до суб'єктів плати  за землю — власників земельних часток (паїв). Зазначена колізія норм вирішується відповідно до п. З Прикінцевих положень ЗК України, в якому зазначається, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частиш, що не суперечить йому. Крім того, земельна частка (пай) не може ототожнюватися з конкретною земельною ділянкою адже вона не визначена у натурі, а право на земельну частку (пай) — це право її власника вимагати виділення у натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки. Отже, віднесення земельної частки (паю) до об'єктів плати за землю, а власників земельних часток (паїв) — до суб'єктів суперечить природі земельної частки (паю) та праву на земельну частку (пай). Таким чином, власник сертифіката на земельну частку (пай) до визначення меж земельної ділянки у натурі та отримання документа, що посвідчує право власності на землю, не є платником земельного податку. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     4.Особливості обчислення плати за землі різного цільового призначення 

     Розмір  земельного податку встановлюється у вигляді стабільних платежів за одиницю площі земельної ділянки, яка обкладається податком, у розрахунку за рік. Ставки податку визначаються окремо за категоріями земель основного цільового призначення, видами і підвидами угідь, групами ґрунтів і переглядаються у разі зміни цін та інших причин, незалежних від волі землевласників і землекористувачів.

     Для « земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку з одного гектара угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1%, для багаторічних насаджень—0,03%.»

     Ставки  земельного податку із земель житлової та громадської забудови, грошову оцінку яких здійснено, встановлюються у розмірі 1% від їх грошової оцінки. Якщо відповідну оцінку земельних ділянок не визначено, то середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, що визначається відповідно до чисельності населення населених пунктів з урахуванням коефіцієнтів, які застосовуються для міст Києва, Севастополя та міст обласного значення.

     Закон містить низку винятків з вищенаведе0ого  загального правила. Так, податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянкам^ Для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 3% від сумі* земельного податку, обчисленого за загальним правилом.

     Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

     Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку.