Адаптация военнослужащих в армии

ПЛАН

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

І.     ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ   АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ СОЛДАТ……………………………………….5

1. Психологічна характеристика несення військової служби……….....5
2. Сутність та особливості соціально-психологічної

адаптації призовників………………………………………………...10

ІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕФЕКТИВНОГО ПОДОЛАННЯ ПЕРЕШКОД АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ…………………………..16

2.1.Теоретична модель психологічного супроводу процесу адаптації……………………………………………………………….16

2.2.Методи вдосконалення військовослужбовцями психологічної готовності до несення військової служби…………………………...22

2.3. Основні напрямки  роботи командира підрозділу  в адаптаційному процесі військовослужбовців………………………………………...27

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………….37

ВСТУП

Актуальність. Суттєве скорочення чисельності армії, негативний вплив на боєздатність Збройних Сил, нестабільність суспільно-державних і політичних цінностей вимагають адекватних компенсуючих зусиль по підтримці високої ефективності бойової готовності особового складу. Удосконалення індивідуальної виховної роботи з кожним воїном, розробка шляхів підвищення ефективності морально-політичної, бойової та психологічної підготовки, зміцнення військової дисципліни неможливі без серйозної роботи в період адаптації молодих солдатів до умов несення ними військової служби.

Найважливішим періодом у військовій службі є адаптаційний, у якому відбувається перебудова внутрішнього світу особистості, пристосування його життя і побуту до вимог військової середовища. Від того, наскільки успішно пройде цей період, буде залежати і подальше протікання служби.

Безпосередньо пряма участь у цьому процесі відведена заступнику командира роти з виховної роботи, який повинен, вміло використовуючи психологічні та педагогічні знання, прийоми, методи роботи, направляти процес соціально-психологічної адаптації військовослужбовця в потрібне русло. На даний час, більшість призовників не відповідають високим критеріям фізичного, психічного і соціального розвитку, що дозволяють безболісно адаптуватися в нових умовах. Знання і правильний облік психологічних особливостей адаптації молодих солдатів сприяє підвищенню їхньої навчальної, службової та громадської активності, зміцнення військової дисципліни, прогнозуванню їх поведінки і діяльності, згуртуванню та розвитку колективів в загальновійськових підрозділах. Однак слабке володіння офіцерами методиками і практичними вміннями в процесі адаптації, використання дуже обмеженого вибору виховних впливів, перешкоджає досягненню даної мети.

У зв'язку з цим на офіцера підрозділу покладається завдання пошуку оптимальних шляхів здійснення процесу адаптації з урахуванням вихідних якостей, можливостей власне особистості та шляхів розвитку цих якостей. І тому, обрану тему можна вважати актуальною і значимою.

Історіографія.  Сучасне уявлення про адаптацію грунтується на роботах І. П. Павлова, І.М. Сєченова, П.К. Анохіна, Г. Сельє та ін. Також проблеми адаптації особистості досліджувалися в роботах Б.М. Ананьєва, Н.Б. Блінова, У військовій педагогіці радянського періоду, проблема адаптації військовослужбовців досліджувалася такими вченими, як Єгоров Л.Г [14] в науковому дослідженні «Становление личности воина социалистического типа как социальный процесс», Дьяченко М.І. [13] «Психологічний аналіз бойової діяльності радянських воїнів», Кабель С. та ін. У сучасній військовій педагогіці найбільш повно питання адаптації розглядається в працях          А.Г. Маклакова [10], А.А. Александрова, А.В. Барабанщикова [4],              Ж.Г. Сенокосова [33] В.Я. Слєпова та інших відомих вчених.

Об'єкт дослідження: адаптаційний процес військовослужбовців.

Предмет дослідження: механізми, умови та напрямки адаптації військовослужбовців до умов несення служби в ЗСУ.

Мета дослідження: дослідити закономірності протікання процесу адаптації військовослужбовців у сучасних умовах та розробити рекомендації щодо вдосконалення діяльності з соціальної адаптації солдатів.

Відповідно до поставленої мети, виникає потреба розв’язання основних завдань дослідження:

1. Охарактеризувати на  основі теоретичного аналізу  загальні закономірності адаптаційного  процесу особистості до військової  служби.

2. Вивчити вплив особистісних  особливостей військовослужбовців  на ефективність адаптації.

3. Розробити методичні  рекомендації для офіцерів - вихователів  з ​​метою врахування психологічних  адаптаційних механізмів у професійній  діяльності.

Структура дослідження складається зі вступу, двох розділів, які в свою чергу поділяються на підпункти, висновків та списку використаної літератури. 
І. ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ МОЛОДИХ СОЛДАТ

1. Психологічна характеристика військової служби

Психологічна готовність до військової служби – це складна властивість особистості, рівень сформованості якої визначається ступенем розвитку всіх сфер людської психіки: мотиваційної, пізнавальної, емоційно-чуттєвої, вольової. Щоб сформувати психологічну готовність до військової служби, потрібно розвинути у себе такі три взаємопов'язані компоненти: соціально-психологічну готовність, загальну військово-професійну готовність, емоційно-вольову готовність.

Людина задовольняє свої життєві потреби через активну взаємодію з навколишнім середовищем. Основними видами людської діяльності є праця в її різних виявах і спілкування. Від них походять усі інші види діяльності: гра, навчання, військова служба, спорт.

Військова служба у Збройних Силах – це дуже важливий вид діяльності, покликаний гарантувати національну безпеку України. За своєю суттю вона є діяльністю військовослужбовців з певними обмеженнями: відсутність звичних умов життя, наявність певного дискомфорту, особлива регламентованість поведінки, чіткий розпорядок дня, звуження кола людей, з якими спілкується юнак, тощо.

Військова діяльність є складовою військової служби. За своїм змістом військова діяльність поділяється на два види: навчально-бойову та бойову. Бойова діяльність проходить в умовах військової сутички, бою, і її кінцевою метою є перемога над ворогом. Навчально-бойова діяльність готує військовослужбовців до можливих бойових дій і відбувається безпосередньо у військових частинах, навчальних військових підрозділах Збройних Сил України. Мета навчально-бойової діяльності – підготовка військових фахівців для різних видів і родів військ [4. c. 58].

Навчально-бойова діяльність у свою чергу поділяється на такі види: навчальна діяльність (заняття з військової, гуманітарної, спеціальної підготовки), бойова діяльність (бойове чергування, бойові стрільби, несення варто-вої служби тощо), повсякденна служба (внутрішній наряд, чергування в підрозділі та ін.); військові навчання, маневри, обслуговування бойової техніки, військового обладнання, зброї; різні види самодіяльності (спортивна, технічна, художня) та ін.

Звичайно, потрапивши в такі умови, молоді солдати долають неабиякі переживання, стрес і тугу за громадянським життям. Тому завданням перших двох тижнів перебування в таких умовах, як для керівного складу так і їх підлеглих, є підготовка юнаків до виконання вимог навчально-бойової діяльності, допомогти їм успішно адаптуватися до військової служби на початковому етапі [15. c. 79].

Військова діяльність, тобто строкова військова служба, порівняно з іншими видами соціальне значущої діяльності характеризується високою динамічністю: швидким темпом, великими фізичними і психічними навантаженнями, раптовими переходами з одного виду діяльності на інший, а також строгою регламентацією, чіткою організацією, суворою дисципліною (на основі вимог військових статутів, наказів), що обумовлено необхідністю підтримання високої боєготовності військ, а також внутрішнього порядку.

Діяльність воїнів проходить в різних умовах: просторових (у полі, за пультом управління бойової машини чи установки, в бліндажі), часових (удень, уночі, в будь-який час), географічних (у горах, в морі, на півдні, на півночі), кліматичних та ін. Тому, військова діяльність є більш напруженою, екстремальною порівняно з іншими видами діяльності, їй притаманні несподіваність, раптовість, незвичність, здатність руйнувати сформовані до призову стереотипи поведінки, створювати негативні психічні стани (тривожність, страх, афект, стрес, депресія). Усе це викликає у юнака суттєві зміни в організмі, а саме: зміни фізіологічні (у вегетативній нервовій системі — в диханні, кровообігу, частоті серцевих скорочень, тиску та ін.); зміни психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам'яті, уяви, відхилення в емоційно-вольовій сфері особистості); зміни функціонального рівня практичної діяльності (результативності, успішності військової служби). Ці зміни певним чином взаємопов'язані і взаємообумовлють одна одну [26. c. 9].

Військова діяльність є колективною діяльністю людей, яким держава довірила зброю і техніку для забезпечення миру та спокою. І головним осередком майбутнього перебування солдат стає військовий колектив, через який формується майбутнє ставлення воїна до несення ним військової служби.

Військовий колектив – це соціальна група, головною метою діяльності якої є військовий захист, оборона держави. Специфічні особливості військового колективу полягають у тому, що, по-перше, його діяльність має високу суспільну значущість, яка забезпечує успішне функціонування інших колективів (трудових, навчальних, сімейних) і суспільства в цілому;             по-друге, ця діяльність детально регламентована і вимагає від воїнів чіткості, точності, узгодженості під час виконання наказів, розпоряджень; по-третє, стосунки між військовослужбовцями діляться на чітко обумовлені – службові, або офіційні (регламентуються статутами Збройних Сил України), та неслужбові, або неофіційні, емоційні (виникають між військовослужбовцями самі по собі, на основі симпатій, спільних інтересів, нахилів, а не з волі командирів, начальників).

З моменту утворення підрозділу молодих воїнів у ньому починається диференціація, тобто поділ колективу, внаслідок якого кожний юнак залежно від своїх здібностей, моральних якостей, рис характеру займає певне місце в структурі колективу, отримує в ньому певну соціальну роль. Критерії такого поділу різні. Проте у більшості військових колективів найчастіше це фізичні дані (сила, спритність, витривалість), моральні якості (товариськість, чесність, надійність), вольові риси (сміливість, рішучість), вміння спілкуватися, знаходити спільну мову з іншими. На основі цього встановлюються емоційні (неофіційні) стосунки в колективі. Найвищу сходинку соціального статусу у військовому підрозділі займає неофіційний лідер, найнижчу – той, кого не визнає, не сприймає колектив. Найчастіше останніми стають ті, хто слабо підготовлений до військової служби, не розвинений фізично, не засвоїв основ допризовної підготовки, має хворобливу уяву, не вміє спілкуватися, низько оцінює свої можливості.

Як  офіційні, так і неофіційні стосунки воїнів у військовому колективі існують не відокремлено, а паралельно, одночасно і певним чином впливають одні на інших. У колективі воїнів одного призову утворюються дещо менші за кількісним складом неофіційні групи (мікро групи). Спочатку вони складаються за принципом земляцтва і підтримуються розмовами про своє село (місто), місцеві події, спільних знайомих. Пізніше приводом до організації та реорганізації груп стають спільні інтереси, нахили, уподобання юнаків [22. c. 23-25].

Серед воїнів одного призову стосунки здебільшого складаються безконфліктно, спокійно, на основі статутних вимог. Значно складнішими є взаємини між воїнами різних періодів служби. Якраз між ними і виникають так звані нестатутні взаємовідносини. Вони характеризуються тим, що окремі воїни старших призовів («діди») виявляють у ставленні до молодших зневагу, зарозумілість, грубість, навіть жорстокість, трапляються випадки фізичного знущання, утисків, приниження гідності. Причин, що призводять до цього, є декілька. У першу чергу це негативні традиції, що склалися в тому чи іншому військовому колективі, де через байдужість, безповідальність окремих командирів створюється ситуація, коли за кожним періодом служби закріплюється певний, неофіційний соціальний статус: молодших і старших. Об'єктами переслідувань у старших воїнів стають воїни першого періоду служби, фізично й психологічно не готові до військової служби. І хоч більшість воїнів старших призовів сприймають факти нестатутних стосунків негативно, але через традиції, що склалися у колективі, змушені виконувати «роль», що їм відводиться. Нестатутні стосунки, крім того, є наслідком прояву вікових особливостей юнаків – бажання «старших» показати свою перевагу в знаннях, вміннях, а також прагнення компенсувати моральні та фізичні збитки, що їх вони зазнавали у перший період своєї служби. Частина фактів нестатутних стосунків у військовому колективі зумовлюється низькими моральними якостями окремих юнаків, їх навичками протиправної поведінки до призову в Збройні Сили. Іноді провокують воїнів старших періодів служби на нестатутні стосунки й самі новобранці: ті, у яких висока самооцінка не збігається з їхніми уміннями і знаннями, й ті, хто не прислуховується до порад старших, ігнорує їхній досвід у військовій справі. Слід визнати, що іноді нестатутним стосункам не надається належна оцінка командирами, начальниками, активом.

Отже, під час несення військової служби, а особливо молодими солдатами, які тільки прибули до військової частини, ними переживається сильний психологічний натиск, який здебільшого присутній увесь період адаптації. Тому головним аспектом в діяльності старших командирів та організації військової діяльності в перші два тижні є сприяння соціально-психологічної адаптації вчорашніх призовників.

2. Сутність та особливості соціально-психологічної адаптації призовників.

Соціально-психологічна готовність до військової служби характеризується рівнем сформованості у юнака бажання служити в армії, інтересу до військової діяльності, ідеалів військової людини, почуття обов'язку, відповідальності перед суспільством, патріотизму, розуміння соціальної значимості та необхідності військової служби, потрібних воїну моральних якостей.

Адаптація людини відноситься до числа фундаментальних загальнопсихологічних проблем. Розкриття механізмів адаптації, особливостей протікання адаптаційного процесу веде до розуміння відносин людини із суспільством, з природою, з самим собою, а також до прогнозування його психічного розвитку в мінливих умовах існування. Особливий інтерес військових психологів до даної проблеми випливає з специфіки і соціальної значущості діяльності військовослужбовців, пов'язаної з збройним захистом інтересів держави. Теоретичний аналіз соціально-психологічної адаптації (СПА) передбачає, перш за все, виявлення сутності цього явища.

Так, Г.М. Андрєєва вважає, що «адаптація – це той соціально-психологічний процес, який при сприятливому перебігу призводить особистість до стану адаптованості», при цьому «соціально-психічну адаптованість можна охарактеризувати як такий стан взаємовідносин особи і групи, коли особистість без тривалих зовнішніх і внутрішніх конфліктів продуктивно виконує свою провідну діяльність, задовольняє свої основні соціогенні потреби, в повній мірі йде назустріч тим рольовим очікуванням, які пред'являє до неї еталонна група, переживає стану самоствердження і вільного вираження своїх творчих здібностей» [3. с.18]. П.Д. Павленко, розкриває сутність адаптації через поняття стійкої психічної адаптації, що представляє собою «ті регуляторні реакції, психічну діяльність, систему відносин і т.д., які виникли в процесі онтогенезу в конкретних екологічних і соціальних умовах і функціонування яких у межах оптимум не вимагає значного нервово-психічної напруги» [23. с. 51]. Він ідентифікує стійку психічну адаптованість з поняттям «норми». В свою чергу Муцинов С.С., пропонує розуміти СПА як «гармонійне входження людини в систему внутрішньогрупових відносин; вироблення зразків мислення та поведінки, які відображають систему цінностей і норм даної групи» [22. с. 138].

М.В.Ромм, та Д. Маєрс з позицій інтерпретативного соціологічного підходу говорять, що «соціальна адаптація особистості відображає інноваційний по природі процес результат активної (реактивної) гармонізації зовнішньої (внутрішньої) налаштування (самонастроювання) особистості за допомогою адекватних адаптивним ситуацій стратегій пристосування, оптимальність яких перевіряється в процесі інформаційної взаємодії за допомогою інформаційної зворотним зв'язком» [20; с. 65]. Покровський А.В. вважає, що «СПА – це процес «вживання» людини в  колектив, «включення» його в систему відносин, що склалися в даному колективі; передбачає засвоєння новачком норм, цінностей, традицій і відносин, що функціонують в колективі, що знаходить своє вираження в поступовій ідентифікації особистості та колективу» [27; с. 15]. Ж.Г.Сенокосов досліджує процес адаптації як «процес вибору і реалізації способів поведінки і форм спілкування особистості, що дозволяє узгодити вимоги та очікування учасників адаптивної ситуації в умовах, відповідних або невідповідних цінностям особистості і групи» [33; с. 10].

Наведені погляди вчених об'єднує спільне розуміння того, що у взаємодії особистості і суспільства в процесі адаптації визначальна роль відводиться соціальним умовам. Вони впливають на особистість через те мікросередовище, в яке людина безпосередньо потрапляє. У свою чергу, особистість не є пасивним спостерігачем, який піддається впливам з боку групи, а виступає суб'єктом діяльності, виявляючи активність, яка залежить від її певних якостей: свідома вмотивованість дій, несхильність чужим впливам, здатність самому приймати необхідні рішення, система ціннісних орієнтацій і установок і т.д.

Тому, змістом соціально-психологічної адаптації є: входження молодих людей у ​​військові колективи, засвоєння і прийняття норм, традицій, звичаїв мікросередовища, встановлення взаємин «по вертикалі» і «по горизонталі», процеси самовизначення і самоствердження.

Сутність СПА особистості до умов армійської діяльності (як одного з видів адаптації до змінених умов) полягає в тому, що це двосторонній процес взаємодії між особистістю і колективом, опосередкованого спільної військової діяльністю, результатом якого є адаптованість особистості і прийняття колективом нового члена. Отже, адаптованість відображає рівень і зміст фактичних досягнень людини у взаємодії із соціальним середовищем; визначає адекватне заданим умовам середовища поведінку людини, його ефективну взаємодію з середовищем і успішну діяльність без значної нервово-психічної напруги.

Найчастіше виділяють такі критерії адаптованості, як: успішність діяльності; стабільність функціонального стану організму; відсутність яскраво виражених ознак втоми; задоволеність колективом і сформованими в ньому відносинами; прояв активності в діяльності. У своїй роботі               С.В. Подоляк перераховує критерії адаптованості так: а) суб'єктивні - задоволеність різними аспектами життя і собою, відчуття емоційного і фізичного комфорту; б) об'єктивні - ефективність практичної діяльності, рівень розвитку психічних процесів, стан здоров'я і багато інших [26. с. 34 ]. Оцінка адаптованості визначається рівнями: високий, середній і низький. Ю.С. Прошутинський дещо розширив рівні адаптованості: високий-оптимальний, високий-надлишковий, низький, дезадаптивний [29; с. 51].

Іншим компонентом взаємодії в процесі адаптації є колектив зі своєю структурою суспільної думки, традиціями, звичаями, з характерним морально-психологічним кліматом, стилем керівництва та лідерства. Військові колективи найчастіше підрозділяються на істинні і формальні, і основним критерієм є рівень розвитку того чи іншого колективу.

Так, в процесі адаптації до умов військової служби можна виділити варіанти адаптаційної поведінки молодих солдат в залежності від якостей особистості та типу колективу, точніше, заходи поділу особистістю групових норм. Більшістю психологів беруться до уваги наступні стратегії поведінки особистості молодого солдата в істинних армійських колективах:

• при збігу ціннісних орієнтацій особистості і колективу відбувається активне включення молодого солдата в усі види діяльності, засвоєння статутних правил взаємовідносин, самовизначення і самоствердження на основі ідентифікації з даним колективом;
• при розбіжності має місце пасивне включення в діяльність колективу, зовнішнє згоду з статутними нормами без їх внутрішнього прийняття та визнання, можливі конфлікти з командирами і членами колективу.

У разі взаємодії з формальним колективом, частіше низького рівня розвитку, характерні такі типи поведінки молодих солдатів:

• при збігу цінностей особистості і «норм» колективу (нестатутні відносини як належне, неминуче і необхідне), відбувається виражена готовність слідувати приписуваним традиціями «нормам» при пасивному включенні в службову діяльність;
• коли молодий солдат не поділяє «норм» даної спільності, він змушений або пристосовуватися до нестатутних відносин, займаючи вичікувальну позицію, або активно протестувати, викликаючи цим засудження старослуживих і пасивної частини молодих солдатів.

Таким чином, вирішальним чинником в СПА є встановлення відносин між особистістю та військовим колективом з метою формування стійкої групової ідентичності. Від цієї сфери залежить адаптація в інших: встановлення взаємовідносин в системі «начальник – підлеглий» і в системі службового та особистісного спілкування між товаришами по службі.

Найбільшу складність у молодих людей, що потрапили в армійські умови, викликає беззаперечне підпорядкування вимогам командирів. У прийнятті або неприйнятті цих вимог полягає основний результат адаптованості особистості до військової служби, перетворення юнака з цивільного у військового, оскільки в своїй сутності рольова функція солдат – виконавча. Процес СПА молодих солдат в динаміці свого розвитку проходить ряд стадій:

1) орієнтовну, в ході якої молоді солдати виявляють виражене прагнення до виконання вимог командирів, і одночасно йде процес формування образу нового керівника; від першого враження, яке справив на них командир, буде будуватися подальша стратегія поведінки;

2) критичну, коли починає  вироблятися певний стиль у  взаєминах з командирами, а також  основна лінія поведінки; найчастіше  для цього використовуються стереотипи  поведінки цивільних людей зі  старшими (якщо ці прагнення правильні, то вони стануть основою для  статутних відносин);

3) завершальну, коли стратегія  поведінки у взаєминах як з  командирами, так і товаришами  по службі закріплюється, стає  стійкою.

За результатом такої динаміки спостерігається диференціація молодих солдатів на три групи по відношенню до статутних правил і вимог командирів: активно-позитивного ставлення, пасивного та активно-негативного. Для першої і другої груп характерно те, що оцінка командирів і очікувана оцінка колективу мають невеликі відмінності, але вони практично коригуються. Для третьої ж групи характерно занижена очікувана оцінка колективу і низька оцінка командира, але завищена у солдатів з таким стилем поведінки, причому навички статутних відносин не формуються.

За типом відносин можна сформулювати гіпотетичну оцінку про настання адаптованості у взаєминах з командирами. Особливості СПА молодих солдат обумовлені:

• особливою суспільною значущістю цілей і завдань військової діяльності;
• специфічними рисами армійського середовища: сувора регламентація всіх сторін життєдіяльності військовослужбовців (чіткий розпорядок дня, відносини субординації, військова дисципліна і т.д.); періодизація та ритуализация життя солдатів; відносна відокремленість військових колективів; змінений соціально-психологічний статус молодої людини;
• рядом проблем фізіологічного та психологічного плану: неможливість реалізації багатьох потреб; обмеження свободи пересування; емоційний та інформаційний голод.

Наскільки буде успішною військова служба у молодих людей, покликаних до лав Збройних Сил, залежить більшою мірою від успішності їх адаптації до армійських умов. Адаптація молодих солдатів ускладнюється у зв'язку з досить різким відривом юнаків зі звичного соціального середовища.

У початковому періоді адаптації відбувається перебудова раніше сформованих поглядів, звичок, системи потреб і мотивів. У процесі внутрішньої перебудови особистість дивиться на оточуючих його людей, приміряє себе до них. У зазначений період, щоб уникнути некерованих дій з боку солдатів, не можна упускати з-під контролю психологів управління процесами адаптації. Причому, в такому випадку необхідна певна система регулювання і стабілізації поведінки особистості воїна.

Отже, на першому плані в період прийому молодого поповнення виникає завдання розвитку особистості як збройного захисника, що передбачає створення та проведення відповідних заходів для успішної адаптації до умов несення військової служби. Цьому процесу необхідно надати змістовний характер: постійна, цілеспрямована психологічна робота, виконання добре продуманих і спланованих заходів супроводу адаптаційного процесу.

ІІ. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ЕФЕКТИВНОГО ПОДОЛАННЯ    ПЕРЕШКОД АДАПТАЦІЙНОГО ПЕРІОДУ

1. Теоретична модель психологічного супроводу в процесі адаптації

Для вирішення зазначених проблем, а також спектру інших завдань повинна існувати модель психологічного супроводу соціально-психологічної адаптації молодих солдат. В основу пропонованої моделі (додаток), була покладена схема психологічного супроводу, розроблена                              Ю.С. Прошутимським [29. c. 157].

За своєю структурою модель психологічного супроводу СПА являє собою комплекс організаційно-методичних, дослідницьких, корекційно-розвиваючих і консультативних заходів. Метою психологічного супроводу є оптимізація соціально-психологічної адаптації молодих воїнів, результатом якої стане ефективна взаємодія з військовим колективом і успішне здійснення службово-бойової діяльності.

Мета визначає і завдання супроводу:

1) спонукання позитивної  активності воїнів, спрямованої  на подолання психологічних бар'єрів, уявного образу нездоланності  перешкоди (нестатутні взаємини);

2) створення сприятливих  умов для особистісного зростання  військовослужбовців;

3) формування стійкої  групової ідентичності;

4) формування психологічної  готовності та стійкості до  виконання навчально-бойових завдань.

Таким чином, можна виділити наступні умови реалізації психологічного супроводу:

• Узгодженість заходів супроводу з навчальним планом та розпорядком дня (регламентом службового часу);
• Єдність дій командирів, їхніх заступників з виховної роботи та психолога при реалізації завдань супроводу;
• Наявність системи наставництва молодих солдатів.

При організації і реалізації зазначеної моделі необхідно врахувати ряд факторів, що сприяють вирішенню завдань супроводу:

• Здоровий морально-психологічний клімат військових колективів;
• Готовність командирів і начальників до співпраці з воїнами в інтересах реалізації завдань психологічного супроводу СПА;
• Оптимальний режим військового праці та відпочинку, харчування (різноманітність, якість, повнота порцій) [10. c. 65-67].