Адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

НАУКОВО-НАВЧАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ТА ПРАКТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання

Курсова робота

студентки 51 групи

ННІ педагогіки

Ігнат Олени Михайлівни

Науковий керівник:

Шаюк Алла Василівна

Житомир – 2011

З М І С Т

Вступ …………………………………………………………………………..3

Розділ І. Теоретичний аналіз проблеми адаптації дітей до умов

              школи ……………………………………………………………….6

1. Проблема процесу адаптації в різноманітних наукових підходах……………………………………………………………..6
2. Психолого-педагогічні чинники адаптації шестирічних першокласників до школи…………………………………………15
3. Типи сімейного виховання…………………………………………21

Розділ ІІ. Методика та методи дослідження………………………………..31

2.1. Методичні підходи до організації дослідження психологічної готовності першокласників до школи…………………………….33

2.2.  Методичні підходи до організації дослідження рівня адаптації першокласників до умов школи…………………………………..34

2.2. Методичні підходи до організації дослідження типів сімейного виховання……………………………………………………………35

Розділ ІІІ. Адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання………………………………………………………….39

3.1. Рівень   психологічної   готовності  першокласників  до умов школи………………………………………………………………………39

3.2. Рівень адаптації першокласників до умов школи…………………40

3.3. Аналіз  сімейних відносин у сім’ях  першокласників………………41

Висновки ……………………………………………………………………..44

Список використаних джерел……………………………………………….52

Додатки……………………………………………………………………….56

                                                         Вступ

Актуальність дослідження. Психологічна адаптація до навчальної діяльності, як і будь-який новий, ще не засвоєний вид діяльності вимагає мобілізації всіх психічних і психофізіологічних сил дитини задля того, щоб опанувати необхідні вміння, навички, пристосуватися до нового режиму дня, знайти своє місце серед групи своїх нових товаришів, установити сприятливі взаємовідносини    з    учителем     (Ш.А. Амонашвілі,      М.В. Антропова, С.О. Бодаєва, М. М. Безруких, Л. А. Венгер, В. К. Котирло та інші). Зміни, що відбуваються у психіці дитини в початковий період засвоєння навчальної діяльності   відбивають   процес її психологічної адаптації (А. Г. Хрипкова, В.К.Котирло). Створення належних психолого-педагогічних умов для адаптації дитини до навчальної діяльності допомагає запобігти негативним явищам у їхній психіці, тобто порушенню психічної рівноваги, виникненню емоційної    нестійкості,    втраті   інтересу до навчання тощо (С. О. Бодаєва, К.В. Бардін, К.Бютнер, Л.М. Винокуров). Успішність психологічної адаптації обумовлюється психологічною готовністю дитини до систематичного подолання труднощів, які є невід'ємною частиною навчально-виховного процесу. Психологічна адаптація дитини до школи обумовлюється багатьма факторами, як-от: умовами виховання дитини в родині, методами організації навчально-виховної роботи вчителя, особливостями психічного розвитку дитини, сформованістю необхідних умінь і навичок, емоційно-вольовим станом тощо. Як свідчать  багаторічні спостереження та результати  дослідників (Т.І. Доцевич, О. Г. Хрипкова), проблема психологічної адаптації дітей до школи є досить актуальною. Вона є предметом досліджень у    багатьох     галузях     сучасної     психологічної     науки (Б.Г.Ананьєв, Л.С. Виготський, В. П. Зінченко, О. М. Леонтьєв, Б. Ф. Ломов, Д. Б. Ельконін та інші). Актуальність її розробки обумовлюється різними факторами як зовнішніми соціально-психологічними, так і внутрішніми, що пов'язані з індивідуальними особливостями розвитку особистості дитини.

Слід  відзначити, що явище психологічної  адаптації, незважаючи на широке коло дослідження на рівні психологічних, фізіологічних, біологічних його     механізмів     залишається  недостатньо розкритим (З.І. Барбашова, Ф.Б. Березін, М.В. Антропова та інші), як у плані змісту, так і профілактичних умов її корекції.

Характерною ознакою прояву психологічного механізму  адаптації є те, що в ньому задіяні  різні мотиваційні, емоційно-вольові  та пізнавальні процеси. Саме ці процеси  при взаємодії з іншими особливостями  суттєво ускладнюють дослідження  цього феномена в дитини, яка залучається  до навчальної діяльності.

Як засвідчують  результати наукових досліджень у сучасній загальній та педагогічній психології (І. І. Ліхницька, О. В. Новикова, С. С. Полтирев та інші), при вивченні проблеми психологічної  адаптації перевага віддається окремим  її ознакам. Наприклад, втомі (О. Г. Хрипкова, М. В. Антропова), емоційному стану (Л. Г. Дикая, Б. І. Додонов, О. Я. Чебикін та інші), працездатності (Л. М. Аболін, Б. І. Кочубей) без достатнього врахування всіх психологічних механізмів, що залучаються, а часом і визначають зміст адаптаційного прояву.

Відтак, надзвичайно актуальною в сучасних умовах постає питання комплексного вивчення психологічної адаптації  до різних умов навчальної діяльності учнів (В. М. Петрунек, Л. М. Таран, Н. І. Гуткіна, В. В. Давидов та інші). Дані фізіологів, психологів та педагогів засвідчують, що факт адаптації дитини до навчальної діяльності може по-різному впливати на стан її здоров'я, психічний розвиток та відношення до організованого процесу  навчання.

Об'єкт дослідження - процес адаптації першокласників до умов школи.

Предмет дослідження - адаптація першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання.

Мета дослідження: полягає у теоретичному обґрунтуванні проблеми залежності адаптації першокласників до умов школи від типу сімейного виховання.

Гіпотеза дослідження – процес адаптації до умов школи буде краще і легше перебігати у першокласників, які виховуються в сім’ях з демократичним стилем виховання та розуміючим типом ставлення.

Завдання дослідження:

1. Визначити  теоретично-методологічні підходи,  щодо психологічної адаптації  першокласників до умов школи.

2. Дослідити психологічні особливості адаптації дітей шестирічного віку до умов школи.

3. Розробити рекомендації щодо успішної психологічної адаптації дітей до умов школи в залежності від типу сімейного виховання.

Методологічними та теоретичними засадами дослідження виступили основні положення системного підходу (Б. Ф. Ломов) до комплексного аналізу    психічних явищ; закономірності психічного розвитку особистості (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, С. Д. Максименко), теоретичні уявлення про функції, механізми та умови прояву адаптації як психологічного явища, основні    положення    теорії    емоційної регуляції навчальної діяльності (О.Я. Чебикін)

Методи та організація дослідження

Дослідження адаптації першокласників до умов школи  проводилося за допомогою діагностики  психологічної готовності до навчання (Ю.З.Гільбух), визначенням рівня  адаптації дитини до умов школи (опитування вчителя-класовода; Л.Ковальова, Н.Тарасенко) та методикою «Аналіз сімейних взаємин», розробленою співробітниками Науково-дослідного психоневрологічного інституту імені В.М.Бехтєрєва і кафедри психотерапії Державного інституту вдосконалення лікарів імені С.М.Кірова (м.Санкт-Петербург).

У дослідженні  брали участь 18 учнів-першокласників шестирічного віку Водотиївської загальноосвітньої  школи І-ІІІ ступенів. Дослідження  проводилися протягом вересня-листопада 2010 року.

Надійність і вірогідність забезпечувалось репрезентативністю вибірки (18 осіб), застосування методів релевантних меті і завданням дослідження, а також тим, що дослідження проводилось збором інформації із трьох джерел: рівень психологічної готовності (психолог), рівень адаптації до умов школи (вчитель-класовод), аналіз сімейних взаємин (батьки).

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що отримані результати досліджень можуть застосовуватися шкільною психологічною службою для полегшення адаптаційного періоду для учнів-першокласників, для надання практичних рекомендацій батькам учнів щодо корекції родинного виховання.

Структура курсової роботи. Курсова робота робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел,  додатків. Повний обсяг курсової роботи - 62 сторінки  тексту, з них 50 сторінок основного тексту. В роботі вміщено 3 таблиці. У списку використаних джерел 41 найменування, обсяг додатків становить 7 сторінок.

І. Теоретичний аналіз проблеми адаптації  першокласників до умов школи в залежності від типу сімейного виховання

1.1. Проблема процесу адаптації в різноманітних наукових підходах

Феномен "адаптація" є предметом дослідження  не тільки психології, але й    інших    галузей  наукових знань. Як свідчить аналіз сучасної літератури (З. І. Барбатова, Ф. Б. Березін, І. І. Ліхницька, О. В. Новикова, С. С. Полтирев та інші), особливий  пріоритет у цьому напрямку поряд  з психологією посідають роботи біологів та фізіологів (М. М. Безруких, Т. А. Володенкова, І. А. Лаптєва,    Ф. Б. Березін,    Д. В. Колесов,   І. А. Кулак, А. Г. Хрипкова, М. В. Антропова  та інші).

Аналізуючи  понятійну сутність категорії психологічної  адаптації, можна виділити декілька напрямків в описі цього феномена з урахуванням фактора виду    психічної діяльності. Це зокрема, соціально-психологічна адаптація (Г. М. Андреєва, С. А. Бадоєва, І. С. Булах та інші) [1; 22]; пізнавальна адаптація, що пов'язана з діяльністю і функціонуванням психічних процесів (Н. А. Бастун, Б. П. Нікітін,    Н. Ф. Тализіна   та    інші),    та  емоційно-вольова адаптація (Л. М. Аболін, В. К. Вілюнас, К. Ізард, Б. І. Кочубей, О. Я. Чебикін та інші) [40; 54]. Психологічна адаптація має в деяких випадках різноспрямоване тлумачення. Наприклад,    адаптивність,    неадаптивність, дезадаптація, дезадаптивність (А. В. Петровський) [1; 18].

Щодо визначення поняття  психологічної адаптації особистості  до навчальної    діяльності, то в сучасній літературі (В. Г. Асеєв, Н. І. Гуткіна, В. В. Давидов,        Л. С. Здункевич,     О. В. Новикова,      А. Г. Хрипкова, М. В. Антропова та інші) [17; 13], ми виявили кілька підходів. По-перше, вчені розглядають її як адаптацію до соціально-психологічних умов організованого шкільного навчання; по-друге, певних умов засвоєння засобів самостійного навчання.

Результати  дослідження проблеми адаптації  у школярів також можна згрупувати за кількома напрямками. По-перше, це роботи М. В. Антропова, М. М. Безруких, Т. А. Володенкова та інші, в яких вивчаються переважно фізіологічні ознаки адаптації до умов навчальної діяльності учнів. По-друге, роботи А. Г. Хрипкова, Л. С. Здункевич, І. А. Кулак та інші, в яких ілюструється функціональний підхід, що поєднує поряд з фізіологічними, біологічними, ще й психологічні показники. По-третє, це низка праць Л.А.Венгера, К.М.Поліванова, Г.Г.Кривцова, Є.Є.Кривцова та інші, в яких розглядаються суто психологічні характеристики адаптації дітей. Узагальнення рівнів прояву шкільної дезадаптації розглядаються в дослідженнях В. Є. Кагана. Він визначив сутнісні параметри понять "шкільних неврозів", "шкільна дезадаптація" тощо [15; 265].

Актуальною  проблемою серед фахівців, які  вивчають особливості адаптації  дітей до школи, вважається визначення детермінуючих її факторів. Так, Н.Шипковенські провідну роль у порушенні шкільної адаптації відводить дидаскологенії, тобто порушенням психогенного характеру, які зумовлюються    непедагогічними    вчинками     вчителя.    Низка   авторів (К.В. Бардін, В. М. Петрунек, Л. М. Таран) вважає, що успішність процесу адаптації школяра до навчальної діяльності залежить від особливостей відношення до учня в родині.

Вчені (В. І. Войтко, Ю. З. Гільбух) відзначають, що процес адаптації школяра залежить від рівня опанування ним навчальною діяльністю [10;11].

Особливу  увагу фахівці приділяють факторам, що пов'язані із затримкою психічного розвитку та розладами у психічному здоров'ї дітей (Т. А. Власова, М. С. Певзнер, І. В. Ульєнкова, Т. П. Вісковатова та ін.)

Вчені (Л. М. Винокуров, М. Г. Карлсен, Г. М. Мисько та ін.) досліджували залежність процесу  адаптації дитини до школи від  комплексу нервово-психічних розладів, що мають спадкову природу і зумовлюють біологічну    схильність    дитини   до    школи.   Окремі вчені ( М.І. Буянов, Л. С. Виготський, М. Роттер та інші) до категорії дезадаптованих учнів відносять дітей з порушенням поведінки. Інші фахівці (Я. Л. Коломийський, Т. Є. Конникова, Л. І. Божович, Л. С. Славіна  та інші) вважають, що важливе значення для успішності адаптації до школи мають риси характеру особистості школяра, несформованість яких ускладнює учню входження до шкільного колективу однолітків.

Спроба узагальнити різноманітні дослідні матеріали з проблеми шкільної адаптації зроблена О. В. Новиковою. У своїй роботі вона аналізує природу  шкільної дезадаптації, виявляє її причини. Автор зосереджує увагу  на різних формах порушення адаптації  до школи в молодшому шкільному  віці. Щодо першокласника, то одним  з головних чинників психогенної  шкільної дезадаптації, на думку О. В. Новикової, виступають труднощі в  спілкуванні школяра з однолітками  та дорослими [28; 112].

У спеціальній  літературі описуються різні напрямки навчально-виховної і корекційної  роботи щодо усунення шкільних труднощів  і поліпшенню процесу адаптації  дитини до навчальної діяльності. Так, пропонується спрямовувати    роботу   на     родину   учня      (А. І. Захаров, С.В.Ковальов, В. В. Столін);    лікування та профілактику соматичних розладів (М. І. Буянов, В. Е. Каган, Н. Г. Карлсен); корекцію інтелектуальних, емоційних і особистісних порушень (М. К. Акімова, Г. М. Бреслав, К. Бютнер); психологічне консультування вчителів (Л.А. Венгер, А.Б. Добрович, Н. В. Жутикова); створення належного психологічного клімату в учнівських колективах, за рахунок добрих міжособистісних стосунків учнів (Я. Л. Коломийський, Т. С. Конникова, А. М. Лутошкін).

Важливим  фактором успішної адаптації дитини до школи є емоційне забезпечення навчально-виховного процесу (Л. І. Божович, В. В. Давидов) [9; 34].

Існують дослідження, спрямовані на забезпечення процесу адаптації до навчальної    діяльності     адекватними     умовами    емоційної регуляції (М.П. Фетіскін, О. Я. Чебикін) [8; 56]. Деякі дослідження також засвідчують, що психологічні особливості адаптації дітей до навчальної діяльності тісно пов'язані з розвитком пізнавальних процесів, комунікативних, мотиваційних та вольових якостей учнів.

 За  дослідником А.К.Гришановим, під  адаптацією слід розуміти процес  приведення основних параметрів, їх соціальний та особистісний  характер у стан динамічної  рівноваги з новими умовами  вузівського середовища як зовнішнього  фактора по відношенню до студента. До того ж слід зазначити,  що не можна вважати адаптацією  весь процес виховання. У виховання  і адаптації є не тільки  співпадаючі функції, але й  функції, що різняться. Адаптація  несе на собі характерні особливості  конкретної ситуації на рівні  підсистеми по відношенню до  виховання, яке розглядається  на рівні суспільства в цілому  як система. Для успішної адаптації  необхідний належний рівень знань,  однак в той же час спеціальні  знання далеко не завжди є  необхідною умовою для процесу  виховання людини. І не завжди  рівень культури, вихованості людини  безпосередньо впливає на його  адаптацію, хоча адаптація без  засвоєння норм, що визначаються  вихованням, фактично неможлива [13; 44].

         Отже (за А.К.Гришановим), адаптація - це процес активного пристосування і вольової реалізації засвоєних норм і цінностей в умовах конкретної ситуації. За відсутності волі й усвідомлення ми спостерігаємо не адаптацію, а зовнішнє пристосування, яке призводить до конформної поведінки. Індивід в такому разі створює видимість прийняття норм і цінностей, насправді ж він тільки поступається перед груповим тиском. 
Адаптація носить колективний характер (конкретні умови даного вузу), це безперервний процес, який не припиняється ні на день, також цей процес відбувається з коливаннями, навіть впродовж одного дня відбуваються перемикання в найрізноманітніші сфери (діяльність, спілкування, самосвідомість).

         Важливий вклад у розробку  широкого поняття адаптативності  вніс Ж.Піаже. Згідно з його  концепцією, адаптація і в біології, і в психології розглядається  як єдність протилежно спрямованих  процесів акомодації й асиміляції. Якщо ж перший термін застосувати  в широкому значенні, то потрібно  говорити “адаптація до середовища”,  що забезпечує модифікацію, функціонування організму чи дій суб'єкту у відповідності з властивостями середовища. Другий же процес змінює ті чи інші компоненти цього середовища, переробляючи їх відповідно зі структурою організму або включаючи у схему поведінки суб'єкта. Процеси тісно пов'язані між собою, опосередковуючи один одного, що не включає в кожному конкретному випадку ведучої ролі якого-небудь із них.

        Розгляд адаптації в єдності  цих протилежних напрямків є  важливою умовою використання  даного поняття як категорії,  що відіграє значну роль у  поясненні всякого активного функціонування, при цьому, поряд із загальними закономірностями адаптації, що проявляються на біологічному, психологічному, соціальному рівнях. Необхідно враховувати ті особливі форми, яких набула вона в різних типах людської діяльності. При переході в процесі філогенезу до більш досконалих форм адаптації зменшується залежність організму від часових форм існування і вік  все більш оволодіває життєвими засобами навколишнього середовища.

      Розглядаючи  питання адаптації в психології, слід відзначити два моменти. 

Перший - це взаємозумовленість двох вказаних напрямків опосередкування ними один одного. Наприклад, процес сприйняття організовується перцептивними  схемами, що сформувалися раніше, у  функціонуванні яких знаходять вираження  асимілятивна активність суб'єкта. Разом  з тим за своїм основним змістом  цей процес є акомодаційним: перцептивна  схема доповнюється (а в разі необхідності й перебудовується) в такому напрямку, що забезпечує адекватне відображення об'єкта, який сприймається, тобто відбувається своєрідне пристосування до нього.

Другий  момент - це залежність характеру адаптивних процесів від стадії онтогенезу. На ранніх етапах психічні особливості  якості виникають через пристосування  дитини до вимог оточуючого середовища. Але, виникаючи в такий спосіб, вони потім набувають самостійного значення в порядку зворотного впливу і визначають подальший розвиток. Таким чином, формується свідома  регуляція поведінки - осмислення мети все більшою мірою контролюється і спрямовується на акомодаційну та асимілятивну активність суб'єкта, що розвивається [9; 112].

Необіхевіорістське  визначення адаптації обґрунтовується, в основному, в роботах І.Айзенка та його послідовників. Вони визначають адаптацію двояко:

а) як стан, в якому потреби індивіда, з  одного боку, і вимоги середовища - з  іншого, повністю задоволені. Це стан гармонії між індивідом і природою або соціальним середовищем;

б) процес, у результаті якого цей гармонійний  стан досягається. 
        Інтеракціоністське визначення адаптації розвиває в основному Л.Філліпс - адаптованість виражається двома типами відповіді на вплив середовища: 
       а) прийняття та ефективна відповідь на її соціальні очікування, з якими зустрічається кожен згідно зі своїм віком і статтю (наприклад, відвідування школи і оволодіння навчальними предметами). Таку адаптованість Філліпс вважає вираженням конформності до тих вимог (форм), які суспільство пред'являє до поведінки особистості;

б) у більш специфічному понятті адаптація не зводиться просто до уникнення соціальних норм; вона означає гнучкість та ефективність при зустрічі з новими і потенціально небезпечними умовами, а також здатність надавати подіям бажане для себе спрямування. Така адаптованість може спостерігатися в усякій діяльності. Адаптивна поведінка характеризується прийняттям рішення, правом ініціативи і точним визначенням свого майбутнього. Це розуміння соціально-психологічної адаптації особистості породжує значний інтерес, оскільки в ньому зміст, ідея активності особистості. Особистість, яка здійснює переважно цю форму адаптації, не відходить від проблемних ситуацій, а використовує ці ситуації для здійснення, реалізації своїх цілей. Такі люди самі планують, здійснюють своє майбутнє. 
         Психоаналітичний підхід (Гартман, Фрейд) - не всяка адаптація до середовища, не всякий процес научіння і дозрівання є конфліктним. Добре адаптована людина - це така людина, в якій продуктивність, здатність насолоджуватись життям і психічна рівновага не порушені. У процесі адаптації змінюється не тільки особистість, а й середовище, в результаті чого між ними встановлюється відношення адаптивності. В межах цього підходу виділяються два різновиди адаптації:

1) алопластична, що забезпечується тими змінами  у зовнішньому світі, які людина  здійснює для приведення його  у відповідність зі своїми  потребами.

2) аутопластична,  що забезпечується змінами особистості  (її структури, умінь, навичок), з допомогою яких вона пристосовується до середовища. 
Гартман додає ще один різновид: пошук індивідуумом такого середовища, яка сприятлива для функціонування організму. Людина не тільки бере участь у житті суспільства, а й активно створює ті умови, до яких повинна адаптуватися. Усе більшою мірою людина створює своє середовище сама. 
Слід зазначити, що соціальні особливості не завжди забезпечують соціально-психологічну адаптацію. Існує два різновиди:

1) адаптуюча  соціалізація;

2) дезадаптуюча  соціалізація.

Серед різновидів соціально-психологічної адаптації  розрізняють такі:

Нормальна адаптація - такий процес, який призводить до якісної адаптованості  в типових проблемних ситуаціях  без паталогічних змін структури  особистості і одночасно без  порушення норм тієї соціальної групи, в котрій протікає її активність. В  свою чергу нормальна адаптація  розділяється на захисну і незахисну.

Нормальна захисна - ті дії особистості, що здійснюються за допомогою захисних механізмів (агресії, раціоналізації, регресії, формування зворотної реакції), якщо ці механізми не стали паталогічними. 
Нормальна незахисна - відрізняється тим, що починаються у таких проблемних ситуаціях, які вимагають від особистості прийняття раціональних рішень. Здійснюють без участі відомих захисних механізмів за допомогою незахисних адаптивних комплексів. Для досягнення адаптації в умовах виникнення проблемних нефруструючих ситуацій, використовуються пізнавальні процеси особистості, процеси цілеутворення і групові соціально-психологічні механізми. Вирішення завдань здійснюється за допомогою різних форм соціального виходу, процесу спілкування й обміну інформацією. 
Мішаний або середній тип - здійснюється у тих проблемних ситуаціях, в яких вона частково фрустрована, але одночасно стоїть перед конструктивним завданнями з очікуванням соціальних ролей. Тут ефективно використовувати пізнавальні здібності та соціальний досвід. Індивід може проявляти захисну агресивність як нахил до самооправдання (шляхом раціоналізації), звинувачення інших (використовуючи шляхи проекції та атрибуції). Девіантна адаптація - забезпечує задоволення потреб особистості в даній групі, причому очікування інших учасників соціального процесу не виправдовуються такою поведінкою. Вона буває:

1) неконформістська - такий процес адаптації особистості, завдяки якому вона долає внутрішньо групову проблемну ситуацію незвичайними для членів цієї групи способами та шляхами і внаслідок цього опиняється в конфліктних відношеннях з нормами групи та їх носіями. У неї виникають нові проблемні ситуації, які вимагають нових адаптивних механізмів та поведінки;

2) інноваційна (новаторська) або творча поведінка. Така діяльність, в процесі якої особистість створює нові цінності, здійснює нововведення в тій чи іншій галузі культури. Цей різновид девіантної адаптації є найбільш могутнім фактором прогресу, основним засобом попередження застою та регресу [6, 44-46].

  Патологічна адаптація - соціально-психологічний  процес, який повністю або частково  здійснюється за допомогою патологічних  механізмів і форм поведінки  і призводить до утворення  патологічних комплексів характеру,  які входять до складу невротичних  психопатичних синдромів. У процесі патологічної адаптації використовуються такі захисні механізми, які виводять поведінку особистості за рамки нормальної.

Розрізнять ще два різновиди  адаптації:

а) адаптація шляхом перетворення і фактичного усунення 
проблемної ситуації. При цьому адаптивні ресурси мобілізуються для реконструкції реальних соціальних ситуацій, зміни - позитивні.

б) адаптація зі збереженням ситуації. При цьому зміни особистості спостерігаються більш глибокі, але не сприяють її самовдосконаленню, тут доцільно використовувати термін «пристосування».

Професійна адаптація - процес, за допомогою якого індивід задовольняє  свої потреби і очікування стосовно професійної діяльності, що здійснюється під контролем і за участю відповідної  соціальної групи. Профорієнтація є  першим етапом адаптації, де важливу  роль грає позитивна установка на професію.

Гіперадаптація - у психічній активності це випадки, коли людина неодноразово адаптується з використанням  одного і того ж адаптивного механізму  або комплексу. Така поведінка є  фіксованою адаптацією, фактично це стереотипна  поведінка. Протилежний різновид - гіпоадаптація, що здійснюються без напруження адаптивних механізмів. 
Соціальний процес адаптаптації залежать від того, в якій системі вони здійснюються, при цьому виділяються:

а) внутрішньоособистісні;

б) процеси між особистістю та групою;

в) процеси, що спричинюють зміни  у внутрішній структурі і формах організації групи;

г) процеси, що призводять до змін у всьому суспільстві.

1.2. Психолого-педагогічні  чинники адаптації шестирічних  першокласників до школи

Метою адаптаційного  періоду в 1 класі є створення  у дитини уявлення про школу як місце, де вона буде прийнята і сприйнята  такою, якою вона є з усіма своїми почуттями, думками, знаннями, проблемами, великими і малими подіями в особистому житті,— а також зміцнення  впевненості, що все це в школі  важливо, цікаво і допомагає будувати загальне життя класу. Не менш важливим є прийняття учнями і вчителем один одного і пошук оптимальної  для кожного з них позиції  в новій ситуації.

Учитель завжди має пам’ятати, що духовне  здоров’я та емоційне благополуччя учня є необхідною умовою успішного навчання. Тому із самого початку адаптаційного  періоду першокласникам створюють  комфортні емоційні умови. При цьому  особлива увага надається дітям, котрі не відвідували дошкільних дитячих закладів і почуваються  найбільш дискомфортно у новій, незвичній  обстановці, у великому дитячому колективі.

Специфічним завданням для вчителів у цей  період є створення умов, які допоможуть дітям вибудувати для себе образ  “справжнього школяра” на початку  шкільного життя і, таким чином, здійснити входження в нову систему  взаємин з дорослими та однолітками.

Пропонуючи  дітям нові для них норми шкільних взаємовідносин, вчителі створюють  ситуацію вільного вибору між шкільною та дошкільною поведінкою, переконують  першокласників у необхідності налагодження стосунків з однокласниками, вчать  звертатися до дорослих не зі скаргами на труднощі, а по допомогу, як до носіїв нових, цікавих знань.

Педагоги  привчають дітей самостійно трудитись, формують уміння дискутувати і відстоювати  свої думки, ставити запитання, бути ініціаторами в отриманні нових  знань.

У дитини виробляються критерії самооцінки своїх  досягнень. Адже вона має розуміти різницю  між знаннями і незнаннями та вміти  знаходити відповідь на запитання: “Хто або що мені допоможе?”, “Звідки я можу про це дізнатись?”.

Не навчивши дітей спілкуванню і співробітництву, ми не навчимо їх здобувати знання. Перший ступінь цього вміння є  здатність компенсувати власну невмілість, некомпетентність, перш за все, з допомогою інших людей: учителя, батьків, однокласників. Лише згодом — з допомогою книг.

Для 6-7-річного  віку вміння вчитися — це насамперед уміння ініціювати і включитися в  специфічне навчальне співробітництво. Під час адаптаційного періоду  діти мають змогу усвідомити свої права і обов’язки, розвивати  мотивацію цілеспрямованого керівництва  своєю поведінкою.

Початковому етапу  систематичної шкільної освіти завжди приділялась увага як одному з екзистенціально, соціально й психологічно важливих періодів розвитку особистості й життєдіяльності дитини в цілому. Вступ до школи пов'язаний з новим типом стосунків з фізичним оточенням, дорослими, новим змістом і формами діяльності, серед яких провідною поступово стає навчальна.

Педагогічна практика засвідчує, що переважна більшість  дітей, які саме в першому класі  нормально увійшли у шкільне  життя, успішно виконували завдання вчителя, і, що важливо, переживали задоволення  від власних успіхів, як правило, добре навчаються не тільки в початковій, а й в основній та старшій школі [3; 3].