Адаптація законодавства України до законодавства ЄС

Вступ

Інтеграція України до Європейського Союзу є одним  з її основних зовнішньополітичних  пріоритетів. Стратегічною метою держави  проголошено повноправне членство в ЄС.

  У зв’язку з цим однією з актуальних проблем є адаптація положень вітчизняного законодавства з відповідним європейським законодавством.

Метою адаптації законодавства  України до законодавства Європейського  Союзу є досягнення відповідності  правової системи України правовій системі ЄС з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього.

Укладення Україною Угоди  про партнерство і співробітництво  з Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами, а також  ухвалення інших документів, які  визначають правові засади співпраці  між Євросоюзом та Україною, створили належні передумови для узгодженості українського законодавства з правом Європейського Союзу.

Важливе значення для нашої держави має забезпечення рівня охорони авторських прав, аналогічного тому, який існує в ЄС.  

Інтелектуальна власність  є однією з основних сфер, в яких має здійснюватись законодавство України відповідно до Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу».

Право інтелектуальної власності  Європейського Союзу має суттєве  значення при співробітництві установ  та організацій України та держав-членів ЄС з проведення наукових досліджень, передачі технологій, знання якого  необхідно для захисту авторських і суміжних прав.

Гармонізація в цій  сфері відбувалась як на рівні  держав — членів Європейського Союзу, так і на загальносвітовому рівні. Всі держави-члени є сторонами, з одного боку, Бернської конвенції про захист літературних та художніх творів, а з іншого — Всесвітньої конвенції з авторського права. Вже тільки це сприяло зближенню значною мірою національних законодавств, що регулюють питання, пов'язані з авторським правом.

Захист авторських прав громадян держав — членів Співтовариства поширюється  далеко за межі Європейського Союзу. Дійсно, усвідомлення авторами того, що їхні авторські права будуть захищені на території всього світу, є достатнім  стимулом для тих, хто створює  вироби, що мають мистецьку та інтелектуальну цінність. Тому, зокрема, необхідна  більш тісна взаємодія з такими організаціями, як Всесвітня торговельна  організація, Всесвітня організація  інтелектуальної власності, які  розглядають питання міжнародного авторського права.

Останнім часом в значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної власності. Проте, на шляху розбудови належної правової бази для охорони авторського права виникає багато перепон, непорозумінь та проблем економічного, соціального та звичайно правового характеру, вирішення яких є нагально необхідним і вкрай важливим для досягнення інтелектуальним правом України рівня розвинутих країн світу.

Основними причинами, які  гальмують адаптацію законодавства  України у відношенні змісту авторського  права до права ЄС, з одного боку, є недосконалість самого законодавства  України у цій сфері, яке не завжди адекватно регулює правовідносини у сфері авторського права,а  з іншого – неврахування вимог  і норм законодавства ЄС при прийнятті  нових законодавчих актів чи внесення змін чи доповнень до вже існуючих.

Значний внесок у дослідження  проблем адаптації законодавства  України у сфері авторського  права до законодавства ЄС зробили: Денисова В.Н., Довгерт  А.С., Малишева Н.Р., Муравйова В.І.,Дроб'язко В.С., Дроб'язко Р.В., Ступак С.К. та іншими.

Такий стан розробленості  даної тематики  ще раз підтверджує  актуальність теми та необхідність дослідження, роз'яснення, законодавчого і наукового  тлумачення та зазначення шляхів вирішення  проблемних питань правової охорони авторського права в Україні.

1. Національне законодавство у сфері авторського права

Джерела авторського права  представлені нормативними актами, до яких передусім належить Конституція  України, конституційні та законодавчі  акти, що визначають основні засади , Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Після Конституції України  наступними джерелами авторського права є кодекси України. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року містить книгу IV «Право інтелектуальної власності»: авторське право регулюють норми статей 418-431 глави 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності», 433-448 глави 36 присвячені праву інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право), а також статей 1107-1114 глави 75 «Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності»

книги V «Зобов’язальне право» Кодексу.

Кримінальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Митний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Господарський процесуальний кодекс України встановлюють міру відповідальності за порушення авторського права та порядок притягнення порушників до відповідальності.

Наступним в структурі  законодавства є Закон України  «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року (одне із основних джерел авторського права) та ряд спеціальних законів України: «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних» від 23 березня 2000 року, «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом,

експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування»  від 17 січня 2002 року.

Окрім зазначених законів, норми  з питань авторського права і суміжних прав містять галузеві закони, які регулюють творчу діяльність: «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення»,«Про видавничу справу», «Про інформацію», «Про архітектурну діяльність», «Про рекламу», «Про гастрольні заходи в Україні» та інших.

Важливе значення у системі  нормативно-правових документів займають акти Президента України, зокрема, Указ Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 «Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні» та Указ Президента України від 30 січня 2002 року № 85/2002 «Про невідкладні заходи щодо посилення захисту прав інтелектуальної власності в процесі виробництва, експорту, імпорту та розповсюдження дисків для лазерних систем зчитування».

Джерелами авторського права  також є постанови Кабінету Міністрів України, зокрема, «Про затвердження правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм» від 4 листопада 1997 року № 1209, «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» від 27 грудня 2001 року № 1756, «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 року № 72, «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною

метою фонограм і відеограм  та порядку її виплати» від 18 січня 2003 року № 71, «Про розмір відрахувань виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких у домашніх умовах можна здійснити відтворення творів і виконань, зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах» від 27 червня 2003 року № 992.

Серед актів центральних  органів виконавчої влади важливе значення мають накази Міністерства освіти і науки України (МОН України), яке є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти, наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності. Наприклад, накази, які регулюють діяльність організацій колективного управління: наказ

МОН України від 8 лютого 2002 року № 81 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління», зареєстровано у Міністерстві юстиції України 14 березня 2002 року за № 253/6541; наказ МОН України від 21 травня 2003 року № 311 «Про затвердження Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 4 червня 2003 року за № 436/7757; наказ МОН України від 4 серпня 2003 року № 524 «Про внесення змін до Порядку обліку організацій колективного управління та здійснення нагляду за їх діяльністю», зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2003 року за № 731/8052.

Для правильного тлумачення і однозначного застосування законодавства з інтелектуальної власності при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди. Прикладом цього є, зокрема, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Відповідну роботу стосовно узагальнення судової практики також проводить Вищий господарський суд України. Це відображено у його документах, зокрема, Рекомендаціях президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності» від 10 червня 2004 року № 04 - 5/1107.

Регулювання відносин захисту  суб’єктів авторського права та суміжних прав є складовою державної політики на макро- і мікрорівнях, що зумовлено необхідністю раціонального використання інтелектуального потенціалу країни, створенням ефективної системи захисту прав суб'єктів, що є неможливим без прийняття низки управлінських рішень щодо припинення порушень у сфері авторського права і суміжних прав, адаптації економіки і системи управління до нових економічних умов проведення структурних змін у сфері інтелек- туальної власності взагалі і авторського права зокрема [28; 56].

Особливу групу  джерел сучасного авторського права  становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974) [30; 547].

2.Законодавство  ЄС у сфері авторського права

2.1 .Бернська конвенція

Право інтелектуальної власності  Європейського Союзу має суттєве  значення при співробітництві установ  та організацій України та держав-членів ЄС з проведення наукових досліджень, передачі технологій, знання якого  необхідно для захисту авторських і суміжних прав, а також як орієнтир, відповідно до якого має бути адаптовано законодавство України згідно з  Угодою про партнерство та співробітництво  між європейськими співтовариствами та їх державами-членами та Україною, а також Законом України "Про  Загальнодержавну програму адаптації  законодавства України до законодавства  Європейського Союзу" .[ 17;45 ]

Гармонізація в сфері авторського права відбувалась як на рівні держав — членів Європейського Союзу, так і на загальносвітовому рівні. Відносно останнього всі держави-члени є сторонами, з одного боку, Бернської конвенції про захист літературних та художніх творів, а з іншого — Всесвітньої конвенції з авторського права. Вже тільки це сприяло зближенню значною мірою національних законодавств, що регулюють питання, пов'язані з авторським правом, навіть до прийняття будь-яких ініціатив Співтовариства в цьому напрямі.

Потреба в єдиній системі  охорони авторських прав призвела до формулю- вання та прийняття багатосторонньої Конвенції про охорону літературних і художніх творів, яка була підписана 9 вересня 1886 року в м. Берн (Бернська конвенція). Надалі її переглядали в Парижі (1889 р.) і Берліні (1908 р.), доповнювали в Берні (1914 р.), Римі (1928 р.), Брюсселі (1948 р.), Стокгольмі (1967 р.), Парижі (1971 р.) [13; 38–39].

Конвенція є найдавнішим  і найшановнішим із нині діючих, багатосторон- ніх міжнародних договорів у галузі авторського права,який відкритий для приєднання всіма державами.

Текст конвенції неодноразово переглядався й доповнювався з метою вдосконалення та приведення у відповідність вимогам часу міжнародної системи охорони авторського права. Зміни були пов’язані з швидким технічним прогресом у галузі використання творів авторів, необхідністю забезпечити міжнародно-правове визнання нових прав і надати необхідний захист старим.  Держави-учасниці конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їхні літературні та художні твори - Бернський союз. Їх метою як визначено в преамбулі Бернської конвенції, є «охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні та художні твори».

Положення Бернської конвенції поділяються на матеріально-правові, які визначають зобов’язання держав щодо охорони літературних та художніх творів; адміністративні, що присвячені питанням виконання адміністративних функцій і структури Бернського союзу; та заключні.

Враховуючи те, що між  національними законодавствами договірних держав існують суттєві відмінності, для забезпечення ефективної охорони авторських прав, Конвенція містить норми мінімальної охорони, які застосо- вуються однаково. Якщо національне законодавство договірної держави мінімальний рівень охорони не забезпечує, то у цьому випадку застосовують норми Бернської конвенції, які слугують доповненням до національного

законодавства. В інших  випадках вирішення питання Конвенція покладає на законодавство договірних держав, яке може встановлювати вищий рівень охорони авторських прав порівняно з нормами Бернської конвенції.

Бернська конвенція  ґрунтується на принципах, які закріплені у статті 5:

- національного режиму: твори,  створені в одній із держав-членів  Союзу, повинні одержувати в  усіх інших державах-членах Союзу  таку ж охорону, яку вони  надають творам своїх власних громадян;

- автоматичної охорони: національний режим надання правової охорони не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто, охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації,

депонування тощо;

- незалежності охорони:  гарантується регулювання обсягу охорони і засобів захисту, що забезпечують автору охорону його прав, виключно законодавством держави, в якій виникає потреба в ній незалежно від існування охорони в державі походження твору.

Охорона, передбачена  Бернською конвенцією, застосовується:

до авторів, які є громадянами  однієї з держав Союзу, щодо їх творів як випуще- них у світ, так і невипущених у світ; до авторів, які не є громадянами однієї з держав Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній із цих держав або одночасно в державі, що не входить до Союзу, і в державі Союзу. Автори, які не є громадянами однієї з держав Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких держав, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до

громадян цієї держави.

Під «випущеними у світ творами» розуміють твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, якщо ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. Не є випуском у світ представлення драматичного, музично-драматичного або кінематографічного твору, виконан- ня музичного твору, публічне читання літературного твору, повідомлення по

дротах або передача в  ефір літературних чи художніх творів, показ твору мистецтва та спорудження твору архітектури.[ 26;513]

Твір вважається випущеним у світ одночасно у кількох державах, якщо він був випущений у двох або більше держава протягом тридцяти днів після першого його випуску.

Охорона, передбачена Бернською  конвенцією, застосовується,навіть якщо зазначені умови не були виконані, до авторів кінематографічних творів, виробник яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із держав Союзу; до авторів творів архітектури, споруджених у будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди,

розташованої в будь-якій країні Союзу. Стаття 2 Конвенції містить необмежений (ілюстративний і невичерпний) перелік творів, які охороняються. Визначено, що термін «літературні та художні твори» охоплює всі твори в сфері літератури, науки та мистецтва незалежно від способу й форми їх вираження. При цьому похідні твори, які створені на основі інших,існуючих творах (переклади, переробки, музичні аранжування та інші переробки літера -турного або художнього твору), охороняються нарівні з оригінальними творами.

Збірники літературних і  художніх творів, наприклад, енциклопедії та антології, що являють собою за добором і розміщенням матеріалів результат інтелектуальної творчості, охороняються як такі, без шкоди правам авторів кожного із творів, що є складовою частину таких збірників. Щодо кінемато- графічних творів передбачено, що ці твори охороняються як оригінальні, а перелік осіб, які є авторами визначає національне законодавство.

Охорона деяких категорій  творів є факультативною: кожна держава, що приєдналася до Бернської конвенції, сама вирішує, якою мірою вона бажає забезпечити охорону офіційних текстів законодавчого, адміністративного та судового характеру, творів прикладного мистецтва, лекцій, звернень та інших виголошених публічно творів і творів народної творчості.[ 21;68 ]

До відання національного  законодавства держав Союзу віднесено право визначати, які літературні та художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені у тій або іншій матеріальній формі.

Охорона, яку надає Конвенція, не поширюється на повідомлення про новини дня або на повідомлення про різні події, що мають характер простої прес-інформації. Національні законодавства держав-членів Бернського союзу можуть містити перелік певних категорій творів, які не охороняються.

Суб’єктами прав за Бернською  конвенцією є автори та їх правонаступни- ки. У випадку видів творів, наприклад,кінематографічних, визначення осіб - власників авторських прав віднесено до законодавства держави, в якій запитується охорона.

У статті 15 визначено презумпцію авторства, для того, щоб автор літера- турного та художнього творів, що охороняються Конвенцією, визнавався, за відсутності доказів протилежного, як такий і відповідно допускався у державах Бернського союзу до порушення судового переслідування проти порушників. При цьому достатньо, якщо ім'я автора буде позначено на творі звичайним чином. Це правило застосовують, навіть коли зазначене ім'я є псевдонімом і

коли псевдонім, взятий автором, не викликає сумніву в його особі.

Передбачено охорону прав авторів творів як випущених у  світ, так і невипущених у світ, якщо вони є громадянами однієї з держав-членів Союзу або мають там звичайне місце проживання. У випадку,коли автори не є громадянами держави-члена і не мають там свого звичайного місця проживання, вони повинні спочатку випустити свої твори у світ у державі-члені або одночасно в державі-члені і в державі, що не приєдналася до Конвенції.

Відносно прав автора і  строку їх охорони передбачений мінімальний рівень такої охорони.

До особистих немайнових прав автора відносять право автора вимагати визнан-ня авторства на твір; протидіяти будь-якому спотворенню, перекрученню або іншому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі та репутації автора.[ 22;215]

Виключні майнові права  включають: право на переклад; право на відтворення будь-яким способом і в будь-якій формі, що включає будь-який звуковий або візуальний запис; право на публічне виконання драматичних, музично-драма тичних і музичних творів;право на передачу в ефір або публічне сповіщення засобами бездротового і дротового зв’язку за допомогою гучномовця або іншого подібного апарата; право на публічне читання; право на переробку, аранжування та інші зміни твору і право на кінематографічну переробку та відтворення творів.

За авторами оригінальних творів мистецтва та оригіналів рукописів та їх правонаступниками закріплено право на отримання частки коштів при їх наступному після першого продажу (право слідування).

На противагу мінімальному рівню охорони авторських прав Бернська конвенція передбачає випадки так званого «вільного використання творів». В обумовлених випадках допускається використання охоронюваних творів без дозволу автора або його правонаступника і без виплати винагороди за таке використання: відтворення творів у певних, особливих, чітко визначених

законодавством випадках, як то цитати з твору і використання творів як ілюстративного матеріалу з метою навчання, відтворення статей в газетах і журналах з поточних подій і запису короткострокового користування.

У двох випадках Бернська конвенція  передбачає можливість застосування так званих «примусових ліцензій», коли виключне право замінено правом на отримання справедливої винагороди. Це стосується статті 11 щодо передачі в ефір або публічного сповіщення чи то по проводах, чи засобами бездротового зв’язку, а також за допомогою гучномовця або будь-якого іншого аналогічного апарата, і статті 13 щодо права запису музичних творів.

Відповідно до статті 7 Конвенції  мінімальний строк охорони майнових прав становить з моменту створення твору протягом всього життя автора і 50 років після його смерті. Є виключення з цього правила. Для творів, випущених анонімно або під псевдонімом, строк охорони складає 50 років після того, як

твір став правомірно доступним  для публіки, за виключенням випадків, коли псевдонім не викликає сумнівів щодо особи автора або коли автор розкриває своє ім’я протягом строку охорони.

Для кінематографічних творів 50 років з моменту створення твору або з моменту, коли твір став доступним для публіки. Для фотографічних творів та творів прикладного мистецтва мінімальний строк охорони складає 25 років з моменту створення. Що стосується немайнових прав, то їх строк охорони має

дорівнювати принаймні строку охорони майнових прав.

Бернська конвенція була пристосована до потреб і вимог,насамперед, промислово розвинених держав Європи. Коли ж система конвенції почала поширюватися на інші держави земної кулі, кількісне зростання членів потягло за собою й якісні зміни.

Усвідомлення необхідності охорони прав авторів було практично

загальновизнаним, але нові держави, що розвиваються, зіткнулися

з реальними проблемами в  одержанні більш широкого та простого

доступу до творів, у сфері  техніки та освіти, що були в розпорядженні розвинених держав. Нагальна проблема забезпечення держав, що розвиваються, педагогічною літературою вимагала відповідного вирішення.

Додатковий розділ Паризького акта Бернської конвенції, що підписаний в 1971 році, передбачає спеціальні пільги для держав, що розвиваються, стосовно перекладу та відтворення творів іноземного походження; він розширює список виключень, що міститься у Конвенції із переліку виключних прав авторів, і включає «правило десяти років», яке передбачає можливість скоротити строк охорони виключного права на переклад. Відповідно до цього правила, якщо після закінчення десятирічного строку від дати першого випуску твору в світ переклад такого твору не був випущений у світ мовою, яка є загальновживаною в одній із держав-членів, чинність права припиняється.

Адміністративні положення  Конвенції передбачають скликання Асамблеї, на якій уряд кожної держави-члена представлено одним делегатом. Асамблея визначає програму, приймає бюджет і контролює фінанси Бернського союзу, а також вибирає членів Виконавчого комітету Асамблеї. Представники чверті держав-членів входять до Виконавчого комітету. Його чергові сесії скликаються раз на рік, а надзвичайні сесії, як правило, раз на два роки. Внески держав-членів до бюджету засновані на системі класів. Всього існує сім класів (І-VІІ). Кожна держава самостійно вирішує, до якого класу вона бажає бути включена. Незалежно від розміру внеску всі держави мають рівні права. Розмір внеску визначається належністю до того або іншого класу.

Адміністративні функції  щодо Бернської конвенції здійснюються

Всесвітньою організацією інтелектуальної  власності. Ці функції включають збір і надання інформації, проведення досліджень з питань охорони авторських прав. В особі Секретаріату бере участь у всіх сесіях Асамблеї, Виконавчого комітету, комітетів експертів і робочих груп. За дорученням Асамблеї та спільно з Виконавчим комітетом у разі необхідності здійснює підготовку конференцій щодо перегляду конвенції.

Щоб приєднатися до Конвенції, держава здає на збереження Генераль- ному директору Всесвітньої організацією інтелектуальної власності Акт про приєднання. Приєднання до Бернської конвенції та членство у Бернському союзі набувають чинності через три місяці після дати повідомлення Генераль- ним директором про здання на збереження вищезазначеного Акта про приєднання.

Відповідно до статті 1 Додаткового  розділу на момент ратифікації або приєднання до Паризького акта країна, що розвивається,повинна конкретно заявити, що вона буде користуватися пільгами,передбаченими в Додатковому розділі, щодо примусових ліцензійна переклад/або відтворення.

Приєднання до Бернського союзу - в інтересах усіх держав, які бажають створити сприятливі умови для розвитку своєї культури та економіки.

Україна приєдналася до Бернської  конвенції відповідно до Закону України «Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів», прийнятого Верховною Радою України 31 травня 1995 року. Конвенція набрала чинності для України 25 жовтня 1995 року. При приєднанні було зроблено застереження про те, що «дія зазначеної Конвенції не поши –рюється на твори, які на дату набрання чинності цією Конвенцією для України вже є на її території суспільним надбанням». Зазначене застереження знято при прийнятті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права»» від 11 липня 2001 року.

Норми Бернської конвенції  мають зворотну силу. Ретроактивність охорони закріплена у статті 18 конвенції, відповідно до якої цю охорону застосовують до всіх творів, які на момент набуття чинності Конвенції не стали ще загальним надбанням у державі походження цих творів у зв'язку із закінчен- ням строку охорони. Проте якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові

строку охорони він  став уже загальним надбанням  у державі, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій державі. Вказаний принцип застосовують відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між державами Союзу. За відсутності таких положень відповідні держави визначають самостійно умови застосування цього принципу. Так норма пункту 6 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про

авторське право і суміжні  права»» від 11 липня 2001 року встановлює, що «об’єкти авторського права, які є предметом міжнародного договору, до якого Україна приєдналася і згоду на обов’язковість якого дала Верховна Рада України, і які створені чи вперше опубліковані до дня набрання чинності цим Законом, підлягають захисту за цим Законом від дня набрання ним чинності,