Адаптація студентів (курсантів) як соціально-психологічна проблема

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. У сучасному суспільстві проблема адаптації виступає однією з ключових проблем психологічної науки. Високі темпи життя, постійні інформаційні перевантаження і дефіцит часу все більше впливають на психіку особистості і стають причинами різних відхилень у нормальній діяльності окремих чи багатьох функціональних систем організму. Різнобічна і тривала дія несприятливих соціальних, психологічних, економічних чинників зумовлює велику нервово-психічну напругу, яка здатна викликати різноманітні негативні прояви в поведінці і призводити до нервово-психічних розладів людини.

Сучасні умови життя і діяльності висувають підвищені вимоги до адаптаційних можливостей людини. Спробуємо проаналізувати та визначити зміст цього поняття.

При зміні соціального статусу студент стикається з рядом проблем, що пов'язані з недостатньою психологічною готовністю до вирішення окремих завдань, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій, утрати роками закріплених взаємин із колективом та формуванням нових навичок, а також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності та поведінки. Із переходом до нового соціального середовища юнаки і дівчата потрапляють у нові, незвичні для них умови, що неминуче спричиняє ламання динамічного стереотипу і пов’язаних з ним емоційних переживань.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих позитивних установок і відносин студента. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості і фрустрації, зниження активності студентів у навчанні, втрата інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на сесії, а в ряді випадків – втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах. Усе це призводить до психічного перевантаження, яке власне і знижує адаптативні можливості і, як наслідок, сприяє порушенню психічного здоров’я особистості.

Тому важливо розглянути і дослідити  проблему соціально-психологічної  адаптації студента в умовах зміни  соціального статусу.

Об’єкт дослідження – соціально-психологічна адаптація студентів.

Предметом є особливості соціально-психологічної адаптації студентів у ситуації зміни соціального статусу у ВВНЗ.

Мета роботи – на основі теоретичного вивчення проблеми адаптації особистості розробити та емпірично перевірити особливості соціально-психологічної адаптації студентів у ситуації зміни соціального статусу.

Відповідно до сформульованої мети були розроблені такі завдання дослідження:

1. Теоретично дослідити явище соціально-психологічної адаптації курсантів, уточнити основні його поняття та показники.
2. Провести аналіз соціально-психологічної адаптації студентів в умовах зміни соціального статусу.
3. Виявити особливості соціально-психологічної адаптації студентів в умовах зміни соціального статусу.
4. Розробити практичні рекомендації керівництву військово-гуманітарного факультету, щодо організації соціально-психологічної адаптації курсантів.

РОЗДІЛ І  Адаптація студентів (курсантів) як соціально-психологічна проблема.

1.1  Соціально-психологічна  адаптація особистості: теоретичний аспект.

 Як правило, проблема адаптації порушується стосовно нових, незнайомих для індивіда ситуацій, які мають для нього істотне чи навіть життєво важливе значення. Це означає, що неадаптованість може з високою ймовірністю призводити до психічного неблагополуччя індивіда, стану дистресу, серйозної загрози для його життєвих інтересів. Неадаптованість проявляється в неадекватному розумінні ситуації, у способі дій, який підвищує, несприятливість та загрозливість ситуації.

Найбільш загальне розуміння психологічної адаптації до нових незвичних умов передбачає формування психологічних механізмів, завдяки яким особа забезпечує свою безпеку і адекватну орієнтацію в новій ситуації. При успішній адаптації особистість отримує можливість максимально успішної самореалізації без надмірних зусиль.

Термін «адаптація» широко застосовується в психології. Адаптація — динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну   для   існування,   розвитку,   продовжування   роду[ ]. Отже, процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм-середовище відбуваються значні зміни, які формують новий гомеостатичний стан, що дає змогу досягти максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

Оскільки організм і  середовище перебувають не в статичній, а в динамічній рівновазі, їх співвідношення змінюється постійно, як і процес адаптації.

Адаптаційний процес зачіпає всі рівні організму: від молекулярної до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль.

Психічна адаптація  — це процес взаємодії особистості  із середовищем, за якого особистість  повинна враховувати особливості  середовища й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значущих ланцюгів [ ]. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних потреб, до яких належать: потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, в самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Адекватна форма поведінки при задоволенні потреби — це така форма поведінки, що не перешкоджає можливості задоволення іншої основної потреби.

Таким чином, адаптація  є процесом, який реалізовується внаслідок  енергетичної психологічної та моральної  мобілізації людини відповідно до вимог  середовища. Можливості такої мобілізації  та освоєння нових вимог неоднакові у різних людей. Тому спостерігаються індивідуальні особливості процесу адаптації, різниця в її якостях, швидкості, міцності тощо.

Активність в новому середовищі сприяє адаптації. Це доводять дослідження М.О.Бернштейна по фізіології активності, в яких вчений показує, що динамічне врівноваження організму та середовища встановлюється в процесі активної діяльності організму[ ].

Форма    адаптації   залежить    від    змін    зовнішнього    або    внутрішнього середовища. Процес адаптації може бути сприятливим або на зміну зовнішнього середовища, або на зміну внутрішнього середовища. У першому випадку — це модифікація поведінкової активності, у другому — реорієнтація особистості.

Отже, процес адаптації  ґрунтується на розширенні знань  та навичок необхідних для правильної орієнтації, на вмінні керувати своєю поведінкою, на накопиченні досвіду практичних дій та на психологічній готовності до активних дій.

У соціальній адаптації  виділяють дві форми:

• активну, коли суб'єкт прагне впливати на середу з метою її зміни (наприклад, зміни цінностей, форм взаємодії і діяльності, які він повинен засвоїти);
• пасивну, коли суб'єкт не прагне до такого впливу і зміни.

Соціальна адаптація  студентів поділяється на такі види:

• професійну адаптацію - пристосування до характеру, змісту, умовам і організації навчального процесу, формування навичок самостійності в навчальній і науковій роботі;
• соціально-психологічну адаптацію - пристосування особистості до групи, взаємовідносин в ній, формування власного стилю поведінки.

При цьому соціально-психологічна адаптація являє собою оволодіння особистістю ролі під час входження в нову соціальну ситуацію - це конкретний процес соціалізації.

Психологічний аспект адаптації  студентів складається із руйнації вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій, втрати роками закріплених взаємин з колективом.

Нерідко соціально-психологічна дезадаптація породжує втрату сформованих  позитивних установок і відносин студента. Важким наслідком дезадаптації є стан напруженості, зниження активності у навчанні, зниження інтересу до громадської роботи, погіршення поведінки, невдачі на сесії, а в ряді випадків - втрата віри у свої можливості, розчарування у життєвих планах.

Розрізняють три форми  адаптації студентів до умов зміни  соціального статусу:

1. Формальна   адаптація   -   стосується   пізнавально-інформаційного пристосування студентів до нового оточення, до вимог і своїх зобов'язань;

2. Суспільна   адаптація   —   це   процес   внутрішньої   інтеграції   груп студентів і інтеграція цих груп зі студентським оточенням в цілому;

3. Дидактична адаптація  - стосується підготовки студентів  до нових форм і методів  навчальної роботи.

Соціально-психологічна адаптація особистості в групі  чи колективі забезпечується завдяки  функціонуванню певної системи механізмів: рефлексії, емпатії, прийому соціального зворотного зв'язку тощо. Соціальна адаптація - процес і результат активного пристосування індивіда до групи, до умов соціального середовища, до суспільних умов життя, що змінюються чи вже змінилися.

Показниками успішної соціальної адаптації виступає: високий соціальний статус індивіда в певному середовищі, його психологічне задоволення цим середовищем і його найбільш важливими елементами, зокрема, задоволення навчанням, його організацією, умовами і змістом тощо. Показниками низької соціальної адаптації є переміщення суб'єкта в іншу соціальне середовище, відхилення у поведінці. Успішність соціальної адаптації залежить від характеристики середовища і суб'єкта. Більшість дослідників стверджують, що адаптацію можна розглядати як складову соціалізації і як її механізм.

Отже, соціалізація постає як єдність адаптації та активності особистості: засвоєння норм і цінностей  соціального середовища відбувається у взаємозалежності і взаємозв'язку з активністю індивіда.

Очевидно, що зміна соціального статусу для студента є ситуацією новою, незнайомою і, з соціально-психологічної точки зору, потенційно загрозливою. Ця потенційна загроза зумовлена недостатньою обізнаністю щодо системи явних і неявних вимог, контролю, формальних і неформальних санкцій, які визначають ситуацію навчання у вищому навчальному закладі, Актуалізація цієї потенційної загрози може проявитися в майбутньому, наприклад, у академічній неуспішності, поганих стосунках у студентській групі і, як наслідок, руйнації певних ілюзій, зниженні самооцінки, фрустрації і, насамперед, втраті інтересу до навчання.

Навчальна діяльність —  лише одна з багатьох сторін життя  студента. У період здобування вищої  освіти молода людина продовжує свій особистісний ріст, зіштовхуючись із багатьма проблемами, пов'язаними з початком дорослого життя: нове середовище ровесників і дорослих, перегляд уявлень про себе, необхідність заробітку, можливий переїзд до іншого міста тощо. Постійне вирішення цих проблем потребує внутрішньої самоорганізації, уміння розподілити час і сили в навчальному режимі, стимулює роботу по виявленню й усвідомленню життєвих цінностей, уточненню перспективних планів. Необхідною умовою ефективності навчальної роботи студента є успішне подолання процесу адаптації.

Загалом проблема, яка  визначає неминучість адаптаційного процесу та його значення - це одвічна проблема невідповідності суб'єктивних очікувань і наявних умов реальної дійсності. Існує суперечливість між інтелектуальним, творчим, особистісним потенціалом студента, з одного боку, і можливостями його реалізації, які надає навчальний заклад, з іншого. Ці можливості завжди обмежені, а інколи навіть пов'язані з суттєвими ускладненнями організаційного, фінансового чи психологічного порядку.

Отже, порушення проблеми соціально-психологічної адаптації студента у вищому закладі освіти є обумовленим реально існуючими проблемами.

Адаптацію до нових умов проходять, у тій чи іншій формі, всі студенти. Проте цей процес не відбувається автоматично. Навіть на випускному курсі можна виявити особистостей, які "застрягли" на етапі адаптації, пройшли його невдало, і в результаті не змогли скористатися багатьма можливостями, які надає навчання у вищому закладі освіти. Процес навчання є підпорядкованим багатьом, факторам, і не всі вони сприяють успішній адаптації. Тому уявлення деяких студентів про процес навчання у новому статусі виявляються хибними, навіть наївними. Досить часто такі уявлення призводять до фрустрації і розчарування заняття виявляються не настільки цікавими, підготовка до занять - надр рутинною, а саме студентське життя - не таким радісним і світлим, як здавалося. Саме тоді і починається адаптаційний процес, метою якого є, окрім іншого знаходження нових особистісних сенсів у навчальному процесі і власне у новому статусі студента.

Таким чином, можна вести мову про успішну і неуспішну адаптацію. Неуспішна адаптація дозволяє студенту адекватно орієнтуватися в ситуації, але не надає можливості більш-менш вираженої самореалізації у рамках освітнього закладу. Успішна адаптація, навпаки, надає значні можливості реалізувати свій потенціал в умовах навчання у вищій школі і, крім того, отримати потенційні можливості для майбутньої соціальної реалізації.

Очевидно, успішна адаптація  до нових умов залежить від вибору певнеї стратегії діяльності і напрацювання операційних механізмів для її здійснення.

Ця стратегія з високою  ймовірністю забезпечує максимально повну самореалізацію особистості в умовах вищого закладу освіти (мається на увазі не лиш навчальна, але й позанавчальна діяльність, наприклад студентське самоврядування, різноманітні види самодіяльності, спілкування, студентські об'єднання тощо). Вміння реалізувати себе в багатьох формах діяльності передбачених у вищому закладі освіти, і визначають адаптованість до студентського життя.

Можна запропонувати, як модель, таку типологію стратегій поведінки ситуації навчання:

1)       соціальна  бажаність;

2)       шлях  найменшого опору;

3)       навчання "для себе",

Для першого типу характерна так звана зовнішня мотивація навчання, виражене прагнення до схвалення з боку референтної групи (це, як правило, "відмінники"). У представників цього типу проявляється залежність від думки батьків, викладачів, одногрупників; зокрема від їхньої думки про інтелектуальні можливості та потенціал студента. В такому випадку оцінка, отримана на екзамені чи семінарі, грає роль статусного показника. Тому оцінки для даного типу засіб самоствердження; їм надається велике значення. У даного типу особистості досить часто спостерігається підвищена  тривожність, низька  стресостійкість, швидке виснаження під час сесії. Студент затрачає багато часу на навчання, але результаті його знання досить часто виявляються не насиченими особистісним сенсом.

Другий тип - протилежний. Він досить швидко помічає, що систематична робота вимагає багатьох зусиль, а диплом можна отримати і без них. Представник даного типу відмовляється від боротьби за високі оцінки, демонструючи свою байдужість, незалежність від них. Прихильники такої стратегії, як правило, тісніш спілкуються між собою і протиставляються першому типу, вважаючи себе більш дорослими і незалежними. Система навчання викликає у них критику і відторгненя. Дехто реалізує себе у позанавчальній діяльності, а дехто протягом п'яти років навчання фактично перебуває у «опозиції» вищого навчального закладу, Такі студенти не використовують своїх можливостей та гають час, і переживають фрустрацію, але звинувачують в цьому перш за все систему навчання.

Третьому типові притаманна внутрішня мотивація навчання і обумовлений цим прагматизм. На відміну від першого і другого типів, він, як правило, вже має відносно реалістичні життєві плани. Навчання у вищому закладі освіти для студента даного типу - не самоціль і не черговий період соціалізації, а необхідність, визначена життєвими перспективами. Тому він зорієнтований на максимальне використання часу навчання, реалістично оцінює свої можливості, він зосереджений на отриманні реальної користі від навчання. Для цього типу не характерна конформність; досить часто він тримається на певній дистанції від групи і зберігає з нею нейтральні стосунки. Знання, які він отримує, мають особистісний сенс і пов'язані з мотиваційно-особистісними структурами.

Така стратегія передбачає наявність певного життєвого  досвіду і частіш; зустрічається  у старших за віком студентів.

Порівнюючи   ці   стратегії   поведінки,   можна   стверджувати:    найбільш ефективною  з них є третя, її ефективність  визначається  не тільки  якістю результативністю "травмуючих" факторів: екзаменів, оцінок, стосунків у групі.

Можна припустити, що вибір  стратегії є результатом кількох основних факторів:

• суб'єктивного відображення наявних умов студентського буття;
• інтелектуального та соціального потенціалу особистості;
• адаптаційної мобільності як особистішої риси;
• мотивації навчання, зокрема мотивації вступу до ВВНЗ.

Останній чинник є досить важливим.

У сучасних розвинених суспільствах мотивація вступу до вищого закладу освіти визначається тим, що соціальна самореалізація особистості тісно пов'язана з її професійною реалізацією. Це обумовлює і прагнення студента досягти успіху в оволодінні своєю професією. У нашому суспільстві соціально-психологічні передумови мотивації навчання студента є іншими. Загальна нестабільність умов життя, традиції радянського минулого не сприяють орієнтації на професійну самореалізацію. При цьому диплом радше сприймається не як офіційне посвідчення кваліфікації особи в тій чи іншій професії, а як певне психологічне обґрунтування її домагань на підвищення свого соціального статусу.

Як правило, формування стратегії поведінки відбувається при конкретному зіткненні з реальними проблемами, вирішення яких неможливо уникнути. На обставини, що спонтанно виникають, доводиться реагувати конкретними діями, інакше ситуація може загостритися. Ці дії спочатку можуть бути хаотичними; особистість методом спроб і помилок шукає кращий варіант вирішення проблеми. На основі аналізу, як правило, неусвідомленого, своїх дій та їх результатів, і виникає певна стратегія поведінки,

Поки емоційно значущі  проблеми не виникають, студент реалізує звичний, стереотипний спосіб поведінки.

Слід зазначити, що студенти які опинились в ситуації зміни  соціального статусу суттєво  різняться за такою ознакою, як здатність  реагувати на проблемні ситуації, що виникають навколо них, "бачити" їх у зародку. Чутливість до змін в  оточуючому соціальному середовищі позитивно впливає на адаптаційні здібності особистості. Водночас слід, зазначити, що як надмірна, так і низька чутливість до таких змін гальмує процес адаптації. Так, наприклад, надто висока чутливість призводить до підвищення тривожності, особистість схильна "накручувати" себе, переживати з будь-якого, навіть несуттєвого, приводу; вбачати у всіх нових особливостях соціального мікросередовища загрозу для себе. Зрозуміло, що в такому випадку особистість не може цілком адекватно відображати ситуацію; хибне відчутті загрози, страх помилки заважають їй активно діяти; вона рідше помиляється, але й не досягає успіху. І навпаки, низька чутливість до змін в оточуючому мікросередовищі призводить до систематичних помилок у поведінці, що, в свою чергу, зумовлює неуспішність суб'єкта як в навчанні, так і в стосунках з ровесниками.

Розглянемо конкретні  психологічні проблеми адаптації студентів, які виявилися за результатами досліджень найбільш типовими.

Залежно від походження їх можна класифікувати на мотиваційні, раціональні та поведінкові.

1) Мотиваційні проблеми

Досить багато особистісних проблем студентів визначається їх мотивацією до навчання. Однією з таких проблем є емоційна залежність від оцінки та від викладача. Причиною подібних проблем є інфантильність як особистісна риса, як спричиняє специфічний, тип мотивації навчання. Таким студентам притаманне бажання відповідати зовнішнім стандартам, які задаються в дитинстві (як правило, батьками, шкільними вчителями та іншими авторитетними особами). Орієнтація на заданий стандарт, взаємозв'язок самооцінки і зовнішньої оцінки призводить до високої емоційної вразливості.

Подібна мотивація навчання відображається і на стосунках у  групі, спричиняючи відповідні проблеми міжособистісних контактів. Зокрема, це проблема конформності відносно групи. Подібна конформність досить часто виступає перешкодою у навчанні: студент не задає запитань і соромиться підняти руку на семінарі, щоб не викликати негативної реакції у групи.

2. Проблеми раціонального  порядку

До цієї категорії належать проблеми, спричинені необізнаністю студента щодо системи навчання. Таким чином, руйнація однієї ілюзії породжує нову. Наявність ілюзій щодо навчання часто обумовлює невірну самооцінку, тому процес позбавлення від ілюзій може бути досить тривалим і хворобливим.

3. Проблеми, пов'язані  з поведінковими проявами

Студентська спільнота, як і будь-яка інша, виробляє певну  негласну, але загальноприйняту систему правил поведінки, Тому певні стреси, переживання фрустрації можуть обумовлюватися незвичністю цієї системи для студента. Вони пов'язані, як правило, або з неправильною інтерпретацією студентом поведінки інших, або з неузгодженістю власної поведінки з прийнятими в студентському середовищі нормами.

Щоб подолати ці проблеми, необхідно забезпечити студенту адекватний зворотний зв'язок та емоційну підтримку. Все це може бути здійснено як в консультативній, так і в тренінговій формі.

Окремо варто виділити ще дві групи проблем:

• проблеми приїжджих (сільських) студентів;
• проблеми інтелектуально чи творчо обдарованих студентів.

Приїжджі студенти, крім адаптації до умов навчання у ВВНЗ, проходять ще й адаптацію до умов життя у новому для них місті. Все це спричиняє цілий комплекс нових специфічних проблем.

Обдаровані студенти досить часто переживають розчарування як у сфері навчання, так і в сфері міжособистісних стосунків. Організація навчального процесу, як правило, оптимальна для студентів «середнього рівня» і занадто спрощена для обдарованого студента. Крім того, процес адаптації обдарованого студента до стосунків у своїй академічній групі є набагато важчим і тривалішим. Нерідко він відчуває себе "білою вороною"; його поведінка сприймається групою негативно; в результаті він не може реалізувати себе в міжособистісних стосунках.

Таким чином, робота з  студентом в зміні статусу повинна включати в себе ознайомлення з ситуацією і типовими проблемами; мотиваційний компонент; формування  чутливості  до  змін   в оточуючому  середовищі   і  разом  з  тим позитивного мислення, щоб забезпечити змогу конструктивно сприйняти ці зміни.

1.2 Соціально-психологічна  адаптація курсантів в умовах  зміни соціального статусу.

В 2005 році Міністерство Оборони  України, ввело програму, згідно якої навчання в ВІКНУ ім. Т. Шевченка проводилось за схемою «4 роки - студент, 1 рік – курсант». Звісно, соціально-психологічна адаптація цих студентів до навчання у ВВНЗ, була дещо іншою, ніж у курсантів, які приймали присягу на першому курсі. Це було зумовлено багатьма показниками, зокрема, тим, що студенти навчалися 4 роки без військових зобов’язань, а при прийнятті присяги після 4-го курсу їм доведеться адаптуватися та навчитися поводитись згідно Статуту Збройних Сил України. Очевидно, що адаптація студентів у цивільних ВНЗ відрізняється від адаптації курсантів у ВВНЗ. Тому, пропоную розглянути особливості соціально-психологічної адаптації курсантів у ВВНЗ.

Для успішної адаптації  в новому соціальному середовищі, важливе уміння швидко знаходити  своє місце в спільній діяльності, свою роль в новому колективі, уміння знаходити в рамках існуючих умов можливості для прояву здібностей і інтересів

Адаптація в контексті  військової освіти — це:

1) адаптація безпосередньо  до навчання, яке характеризується  як поточним (експертна оцінка  успішності і поточна успішність), так і підсумковим контролем  успішності в учбовій діяльності (успішністю здачі сесії, кількістю заборгованостей  і т. і.);

2) адаптація до виконання службових  обов'язків, до службової діяльності  — готовність до підпорядкування,  дотримання розпорядку дня і  військової дисципліни, виконання  службових обов'язків, наявність заохочень і стягнень за несення служби в наряді, хороші або задовільні взаємини з командирами — офіцерами і сержантським складом;

3) адаптація в колективі, в  спілкуванні, яка характеризується  соціометричним статусом, позицією в учбовій групі, участю (або неучастю) в конфліктах, стилем поведінки в конфліктній ситуації.

Чинники, що впливають на успішність протікання адаптаційних процесів, можна  розділити на дві групи: об'єктивні  і суб'єктивні.  Об'єктивними, тобто незалежними від конкретної особи, виступають: учбова програма по підготовці до виконання службових і спеціальних обов'язків, житлові, побутові умови, умови відпочинку і дозвілля, забезпечення грошовим і матеріальним постачанням.

Суб'єктивні чинники, тобто залежні  від кожного конкретного курсанта, — біографічні особливості, середовище і методи виховання, рівень підготовки до навчання у ВВНЗ -  склад сім'ї, рівень освіти батьків, останній учбовий заклад (служба у військах, робота), вік, мотивація навчання, ступінь розбіжності реальних і ідеальних уявлень про навчання, психологічні особливості — рівень домагання і самооцінка, рівень спеціальних і загальних особливостей, комунікативні і загальні адаптивні здібності, ціннісні орієнтації, спрямованість особи, наявність певних особових рис.

Інформативними показниками адаптованості  особи в колективі є активний соціальний статус, позиція, характер взаємин з референтними особами. До показників адаптації відносяться  особливості поведінки, що виникають  в умовах стресу або конфлікту.

Особливе місце в структурі чинників психологічної адаптації займає мотивація. Переважання мотивації досягнення успіху над мотивацією уникнення невдачі є дуже істотним чинником. Окрім цього, слід виділити особливості мотивації під час вступу до ВВНЗ: чи було рішення прийнято самостійно або з наполегливої «підказки» батьків, чи був це свідомий вибір саме даної військової спеціальності або вибір обумовлений випадковими чинниками; природно, слід враховувати і загальну спрямованість на навчання, мотивацію до навчання, придбання нових знань і навиків.

На даному етапі економічного розвитку України велике значення має професійна освіта, здатна надати підприємствам  конкурентноздатних фахівців різного  профілю. Для сучасного фахівця  важлива не тільки наявність професійної компетенції, але і присутність таких якостей особи як уміння працювати в команді, здібність до саморозвитку, ініціативність. «Людський чинник» є одним з резервів соціально-економічного розвитку країни, і це визначає практичну актуальність досліджень вольової сфери особи і закономірностей її освіти і розвитку, оскільки важко переоцінити значення вольової регуляції для формування професіонала [1].