Зміст

Вступ………………………………………………………………...………………..2 

Розділ 1.  Конкуренція як невід’ємна частина ринкового господарства, що потребує державного контролю.

1.1. Законодавство України про захист економічної конкуренції………..………4 
1.2. Поняття та функції економічної конкуренції ………………………….……..6

Розділ 2. Найважливіші аспекти захисту економічної  конкуренції в Україні на сучасному  етапі.

2.1. Види порушень  законодавства про економічну  конкуренцію……………….9

2.2. Правове становище  Антимонопольного комітету…………………………..17

2.3. Відповідальність  за порушення законодавства про  захист економічної конкуренції………………………………………………………………………….21 

Розділ 3. Адмінистративні  аспекти боротьби з порушенням законодавства  щодо економічної конкуренції та проблеми, що виникають при вирішенні  спірних питань.

3.1. Розгляд справ  про порушення законодавства  про захист економічної конкуренції………………………………………………………………………….28

3.2. Проблеми та недосконалості в законодавстві України, що потребують першочергового вирішення………………………………………………………..35 

Висновки……………………………………………………………………………38 

Список використаної літератури…………………………………………………..40 
 

     Вступ

     Питання захисту конкуренції є досить актуальним на сучасному етапі розвитку економіки України. Це пояснюється  тим, що з одного боку, в Україні  швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, що призводить до загострення конкурентних відносин, які самі по собі навряд чи можуть розвиватись в цивілізованому руслі, а з іншого боку в Україні майже повністю відсутня культура підприємництва, наявна в інших країнах. Власне споконвічні традиції ведення бізнесу, що розвивались історично, були майже повністю втрачені за роки існування адміністративно-командної системи і за той досить короткий термін, що пройшов з моменту утвердження незалежності України та початку становлення ринкових відносин, ці традиції чесного підприємництва навряд чи можна сформувати з нуля.

     В Україні запровадження державного захисту добросовісної конкуренції  практично співпало з початком переходу до ринкової економіки, що обумовило  одну трохи парадоксальну ситуацію: фактично законодавство про захист економічної конкуренції та інструменти його реалізації з'явилися раніше, ніж сама конкуренція, і стали активними чинниками її становлення.

     В результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання.

     Метою даної роботи є аналіз наявного стану  справ в галузі захисту інтересів  суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та вироблення конкретних рекомендацій щодо покращення даної діяльності, включаючи розробку певної методики оцінки збитків як господарюючих суб'єктів так і інших зацікавлених сторін від недобросовісної конкуренції.

     Дана  мета досягається через аналіз законодавчої та нормативно-правової бази захисту від недобросовісної конкуренції, характерних особливостей проявів недобросовісної конкуренції, світового досвіду в даній галузі та ґрунтовного розгляду всіх складових даної проблеми, особливо тих, що стосуються питань захисту інтелектуальної власності.

     При написанні роботи застосовувались  загальнонаукові методи дослідження.

     Проблема конкуренції в економічній науці є завжди актуальною, хоча поняття конкуренція, методи конкурентної боротьби та механізм конкуренції є досить детально проаналізованими багатьма дослідниками. Зокрема цими поняттями займалися такі зарубіжні та вітчизняні вчені, як А.Сміт, Д.Рікардо, Д.С.Міль, К.Маркс, А.Маршал, Ф.Еджуорт, Ф.Курно, Дж.Робінсон, Е.Чемберлін, Дж.Кейнс, Й.Шумпетер, Ф.А.Хайек, Ф.Найт, К.Р.Макконелл, С.Л.Брю, М.Портер, Г.Л.Азоєв, Д.Ю.Юданов, І.Дахно, А.Гальчинський, А.Чухно. Кожен з них залежно від свого часу відкривали певні сторони конкуренції.

      Розділ 1.  Конкуренція як невід’ємна частина ринкового господарства, що потребує державного контролю. 

     1.1. Законодавство України про захист економічної конкуренції. 

     Антимонопольно-конкурентна  політика, яку здійснюють компетентні  державні органи, спрямована на створення  оптимального конкурентного середовища діяльності суб’єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб’єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки. [22,27]

     Уповноважені  органи державної влади й органи місцевого самоврядування повинні  здійснювати аналіз стану ринку  і рівня конкуренції на ньому  та вживати передбачених законом заходів щодо впорядкування конкуренції суб’єктів господарювання.

     Органам державної влади й органам  місцевого самоврядування, що регулюють  відносини у сфері господарювання, забороняється ухвалювати акти або  вчиняти дії, що визначають привілейоване  становище суб’єктів господарювання тієї чи тієї форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб’єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку. [13,51]

     Згідно  зі ст. 26 ГК рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обмеження, визнаються обґрунтованими у випадках:

     надання допомоги соціального характеру  окремим суб’єктам господарювання за умови, що допомога надається без дискримінації інших суб’єктів господарювання;

     надання допомоги за рахунок державних ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або  іншими надзвичайними подіями, на визначених ринках товарів або послуг, перелік яких установлюється законодавством;

     надання допомоги, в тому числі створення  пільгових економічних умов окремим  регіонам з метою компенсації  соціально-економічних втрат, викликаних важкою екологічною ситуацією;

     здійснення  державного регулювання, пов’язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення[1, 68].

     Цілі  конкурентного законодавства спрямовані на зміну поведінки суб’єктів  господарювання. Ця поведінка оцінюється під кутом зору заборон, додаткових обов’язків та спеціальних вимог, що містяться в конкурентних правових нормах.

     На  сьогодні законодавство про захист економічної конкуренції, яке грунтується  на нормах, установлених Конституцією України і складається з законів  України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, можна вважати сформованим. [10,65]

     Одним з основних нормативно-правових актів  законодавства про захист економічної  конкуренції є Закон України  «Про захист економічної конкуренції», який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією. [3, 14]

     Під економічною конкуренцією (конкуренцією) відповідно розуміється змагання між  суб'єктами господарювання з метою  здобуття завдяки власним досягненням  переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку. [17,101]

     1.2. Поняття та функції економічної конкуренції. 

     Центральним поняттям, що виражає сутність ринкових відносин у сучасному суспільстві, є поняття конкуренції (сoncurrentia). Конкуренція — це найважливіша ланка всієї системи ринкового господарства. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, є прагнення перевершити суперників.

     Під економічною конкуренцією розуміється  змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку. [8,412]

     Слово «сoncurrentia» в перекладі з латинської означає «змагання, суперництво». «Як економічна категорія конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків».

     Конкуренція як базовий механізм ринкових відносин примушує підприємців змагатися один з одним і тим самим сприяти досягненню найвищих результатів. Основним змістом конкуренції є якнайповніше задоволення потреб населення, свобода доступу на різноманітні ринки, здешевлення продукції та підвищення її якості тощо. Вона не дозволяє економічній владі концентруватись в одних руках, перешкоджає зловживанню такою владою і забезпечує відкритість ринків. [23,419]

     Конкуренція виконує в ринковій економіці  такі функції: регулювальну; мотиваційну; розподільну; контрольну.

     Функція регулювання. Для того, щоби утриматися в боротьбі, підприємець має пропонувати  вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під  впливом ціны спрямовуються в  ті галузі, де в них відчувається найбільша потреба.

     Функція мотивації. Для підприємця конкуренція  означає шанс та ризик одночасно:

     підприємства, які пропонують ліпшу за якістю продукцію  або виробляють її з меншими виробничими  витратами, отримують винагороду в  вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

     підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції  своїми суперниками на ринку, отримують  покарання в вигляді збитків  або витісняються з ринку (негативні  санкції).

     Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти доход серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає панівному в конкурентній боротьбі принципу вознаграждения за результатами.

     Функція контролю. Конкуренція обмежує й  контролює економічну потужність кожного  підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві  можливість вибору серед декільох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна. [16,364]

     Политика  держави в області конкуренції  спрямована на те, щоби конкуренція  могла виконувати свої функції. [14,91]. Керівний принцип «оптимальної інтенсивності конкуренції» в якості цілей політики в області конкуренції передбачає, що:

     технічний прогрес швидко поширюється щодо виробництва (інновація під тиском конкуренції);

     підприємства  гнучко адаптуються до зміни умов, наприклад, до потреб споживачів (адаптація під тиском конкуренції).

     Масштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, наскільки швидко переваги в  прибутку втрачаються в результаті успішного відтворення інновацій  конкурентами. В першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок вперед підприємства-піонера і наскільки динамічним є попит. [24,268]

     У відповідності з керівним принципом  оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливі умови для нормального функціонування суперництва з`являються тоді, коли в економіці існує «широка» олігополія з «помірною» індивідуалізацією продукції. «Вузька» олігополія із сильною індивидуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції. [11,317]

     В кожній ринковій економіці існує  небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від  обов`язкових норм і ризику, пов`язаних з вільною конкуренцією, вдаючись, наприклад, до змови про ціни чи до імітації товарних знаків. Тому держава повинна видавати нормативні документи, які регламентирують правила конкурентної боротьби. За Смітом сутність конкурентноїо поведінки виробників становило «чесне»- без змови – суперництво виробників завдяки, як правило, ціновому тиску на конкуренті. Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну є найважливішим моментом у сучасній трактовці поняття конкуренції. [15,293]

      Розділ 2. Найважливіші аспекти захисту економічної конкуренції в Україні на сучасному етапі.

     2.1. Види порушень законодавства про економічну конкуренцію. 

     Закон визначає групи порушень законодавства  про захист економічної конкуренції, однією з яких є антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання.

     Узгодженими діями відповідно до ст. 5 Закону є  укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття  об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена  конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

     Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком  створення якого є координація  конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та ново-створеним суб'єктом господарювання.

     Особи, які чинять або мають намір  чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

     Стаття 6 Закону визначає антиконкурентні  узгоджені дії як узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

     Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

     1) встановлення цін чи інших  умов придбання або реалізації  товарів;

     2) обмеження виробництва, ринків  товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

     3) розподілу ринків чи джерел  постачання за територіальним  принципом, асортиментом товарів,  обсягом їх реалізації чи придбання,  за колом продавців, покупців  або споживачів чи за іншими ознаками;

     4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

     5) усунення з ринку або обмеження  доступу на ринок (вихід з  ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

     6) застосування різних умов до  рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

     7) укладення угод за умови прийняття  іншими суб'єктами господарювання  додаткових зобов'язань, які за  своїм змістом або згідно з  торговими та іншими чесними  звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

     8) істотного обмеження конкурентоспроможності  інших суб'єктів господарювання  на ринку без об'єктивно виправданих  на те причин.

     Вчинення  антиконкурентних узгоджених дій забороняється  і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

     Разом з тим зазначені вище узгоджені  дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії  сприяють:

     - вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

     - техніко-технологічному, економічному розвитку;

     - розвитку малих або середніх підприємців;

     - оптимізації експорту чи імпорту товарів;

     - розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

     - раціоналізації виробництва.

     Проте, зазначені узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція  істотно обмежується на всьому ринку  чи в значній його частині.

     Вчинення  узгоджених дій забороняється до отримання у встановленому порядку дозволу органів Антимонопольного комітету.

     Особа, яка вчинила антиконкурентні  узгоджені дії, але раніше за інших  учасників цих дій добровільно  повідомила про це Антимонопольний  комітет України чи його територіальне  відділення та надала інформацію, що має істотне значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.

     Разом з тим така особа не може бути звільнена від відповідальності, якщо вона:

     не  вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

     була  ініціатором чи забезпечувала керівництво  антиконкурентними узгодженими  діями; не надала всіх доказів або  інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

     Відповідно  до ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

     - на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

     - не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

     Саме  по собі монопольне становище того або іншого суб'єкта господарювання не визнається порушенням законодавства  про захист економічної конкуренції. Таким порушенням Закон України  «Про захист економічної конкуренції» визнає зловживання монопольним становищем на ринку. Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що

     призвели  або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших  суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

     Зловживанням  монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

     1) встановлення таких цін чи  інших умов придбання або реалізації  товару, які неможливо було б  встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

     2) застосування різних цін чи  різних інших умов до рівнозначних  угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без  об'єктивно виправданих на те  причин;

     3) обумовлення укладання угод прийняттям  суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

     4) обмеження виробництва, ринків  або технічного розвитку, що завдало  чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

     5) часткова або повна відмова  від придбання або реалізації  товару за відсутності альтернативних  джерел реалізації чи придбання;

     6) істотне обмеження конкурентоспроможності  інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

     7) створення перешкод доступу на  ринок (виходу з ринку) чи  усунення з ринку продавців,  покупців, інших суб'єктів господарювання.

     Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

     Зловживання монопольним становищем на ринку  становлять другу групу порушень антимонопольного законодавства. До третьої  групи порушень входять антиконкурентні  дії органів влади, органів місцевого  самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю. Такими діями ст. 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визнає прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

     Антиконкурентними діями органів влади, органів  місцевого самоврядування, органів  адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються:

     - заборона або перешкоджання створенню  нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів;

     - пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах;

     - пряме або опосередковане примушення  суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

     - будь-яка дія, спрямована на  централізований розподіл товарів,  а також розподіл ринків між  суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців;

     - встановлення заборони на реалізацію  певних товарів з одного регіону  країни в іншому або надання  дозволу на реалізацію товарів  з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов;

     - надання окремим суб'єктам господарювання  або групам суб'єктів господарювання  пільг чи інших переваг, які  ставлять їх у привілейоване  становище стосовно конкурентів,  що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції;

     - дія, внаслідок якої окремим  суб'єктам господарювання або  групам суб'єктів господарювання  створюються несприятливі чи  дискримінаційні умови діяльності  порівняно з конкурентами;

     - дія, якою встановлюються не  передбачені законами України  заборони та обмеження самостійності  підприємств, у тому числі щодо  придбання чи реалізації товарів,  ціноутворення, формування програм  діяльності та розвитку, розпорядження  прибутком.

     Вчинення  антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

     Органам влади та органам місцевого самоврядування забороняється делегувати окремі владні повноваження об'єднанням, підприємствам та іншим суб'єктам господарювання, якщо це