Афіни – як осередок світової культури

2

              МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

на тему:

«Афіни – як осередок світової культури»

Виконав студент

групи ТР-07-1

………………….

Керівники курсової роботи:

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………   3

Розділ І. Ресурсні передумови для розвитку туризму в  Афінах….   5

1.1.       Фізико-географічне розміщення та історичний потенціал……   5

1.2.   Основні історичні пам’ятки міста………………………………   11

1.3.   Основні місця для відвідин……………………………………...   19

Розділ ІІ. Аналіз розвитку туристичної індустрії міста...............  25

2.1.           Музеї міста……………………………………………………….  25

2.2.           Особливості грецької кухні …………………………………….  27

2.3.           Туристична інфраструктура Афін……………………………… 30

Висновки…………………………………………………………………35

Список літератури……………………………………………………… 37

Додатки ………………………………………………………………… 38

Вступ

Афіни – це рай для туристів з самими різними забаганками: вони найкраще підходить для любителів пляжних задоволень, цінителів старовини і класики, а також – це обов'язкове для відвідин місто для всіх, кому цікаво, де зародилася Західна цивілізація.

Афіни – столиця Греції, країни яка розташована в південно-східній Європі, Греція межує з Болгарією, Албанією, Туреччиною і колишньою югославською республікою Македонією.

У цьому місті відчуваєш життя по-іншому. Воно гамірне й багатолике. Воно нагадує модель людської історії, в якій зійшлися відразу всі часи та епохи. Час немов втрачає тут звичайний лінійний плин, а існує у своєму цілісному просторовому образі. Милуючись Афінами з висоти Акрополя, так і хочеться вигукнути: «Для тебе, Греціє, колиски всієї європейської культури, дві з половиною тисячі років — як один день!» Далеке минуле не просто мирно уживається в столиці Греції з сьогоденням, а надає цілющої сили сучасному грецькому мистецтву.

Руйнівні бурі пронеслися над давніми Афінами на тривалі десятиріччя загальмувавши їх поступальне зростання. Проте свободу було відвойовано. Як богиня Афродіта, нова Греція повстала з піни морської, на повен голос заявивши про себе світу.

Паломництво до казкового міста давніх богів — до берегів Егейського моря, до заповідних місць, самі назви яких звучать як таємничі послання далеких предків, — здійснюють сьогодні тисячі туристів зі всіх куточків планети. Та сюди приваблює не лише можливість на мить стати причетним до красот щедрої природи й до овіяних легендами історичних спогадів. Сьогоднішні Афіни є одним із найбільших культурних центрів європейського та світового масштабу. Місто гордиться своїми пам'ятниками історії, створеними в римський, візантійський і оттоманський періоди. Археологічний музей також представляє різноманітні експонати, що знайомлять нас з минулими епохами.

Наукова актуальність дослідження в моїй роботі полягає у описі  туристичних ресурсів Афін, які хоча й немало досліджені, але становлять значний інтерес для туристів.

Метою роботи є аналіз та оцінка туристичних ресурсів міста, виявлення основних переваг та недоліків туристичних подорожей у Афіни.

Об’єктом дослідження є туристично-рекреаційні та історико-культурні ресурси Афін, що сприяють розвитку міжнародного туризму.

Предметом дослідження є місто з багатим історичним минулим, видатними культурними та архітектурними пам’ятками, видатними вченими і філософами – Афіни.

Основними завданнями роботи є:

      аналіз умов здійснення туристичної діяльності у Афінах;

      оцінка туристичних ресурсів Афін;

      аналіз організації туристичної діяльності у місті.

Розділ І. Ресурсні передумови для розвитку туризму в Афінах

1.1.Фізико-географічне розміщення та історичний потенціал

Афіни (грец. Αθήνα) - столиця Греції, центр нома (адміністративного округу) Аттіка й прославлене місто Древньої Греції, одне із стародавніх міст світу і одночасно одна із молодих столиць в Європі. Статус столиці Афіни придбали в 1834 р. Це гамірне і темпераментне місто. Воно розташоване на відстані 8 км на північний схід від порту Пірей у затоці Егейського моря, побудоване навколо скелястих пагорбів Акрополіса висотою 169 м. і Ареопагуса висотою 112 м. Лежить на півдні центрального плато Аттіки, де протікають гірські потоки Цефіс та Іліс. [1; 18]

Місто так розрослося , що займає усю рівнину, тому навряд чи зможе у майбутньому істотно збільшити свою площу. Земля рівнини скеляста і неродюча. Геологічні особливості місцевості часто викликають феномен температурної інверсії, на якому лежить частина відповідальності за забруднення повітря (від схожих проблем і з цієї ж причини страждає, наприклад, Лос-Анджелес). [4; 56]

Аттіка – споконвічно грецька земля, місце, де зародилися стародавні Афіни. Тут, в цьому маленькому куточку землі, серед родючих полів, греки знайшли для себе рай і перетворили світогляд цілого Заходу, створивши безсмертну Аттічну цивілізацію. Проте ця повна нев’янучої слави частина Греції живе не тільки своєю історією. Побережжя Аттіки знамените своєю красою з давніх часів. Окрім природи, старовини і чистого блакитного моря, тут відкриваються невичерпні можливості для відпочинку, а прекрасні дороги доводять до найпотаємніших куточків місцевості. Відмінною рисою Аттіки є незвичайна різноманітність ландшафту. З одного боку, – велична краса гір Парніфа, Педелі і Гіммет, а з іншою – море з його численними курортами і пляжами.

Географічне розташування: Область Аттіка граничить на півночі з Центральною Грецією і омивається на півдні водами Саронічеської затоки. Тут розташовані Афіни – столиця грецької держави, і Пірей – головний морський порт країни. Афіни, передмістя і місто Пірей утворюють міський комплекс, де живе більше третини населення країни – офіційно майже 3,7 млн. чоловік, проте багато джерел кажуть і про 5 млн., а також про 500 тис. тимчасово проживаючих іммігрантів. [5; 23]

Передмістя Афін – чудове місце для морських прогулянок і купання. Побережжя Саронічеської затоки, від Пірей до мису Вульягмені, – район розкішних вілл і житлових будинків заможних афінян, дивовижних пляжів і причалів для яхт, дорогих магазинів і престижних видів спорту. Афіняни приїжджають сюди на вихідні, насолодитися природою і повечеряти на березі моря, а заможні туристи зі всіх куточків земної кулі за дивовижним пляжним відпочинком, новими враженнями і покупками. Середземноморський клімат Аттіки не тільки приємний, але і здоровий через свою сухість. Середньорічна температура в Афінах біля 17° С. Найхолодніший місяць в Афінах – січень (9° С), найбільш жаркий – липень (в середньому 27° С). У липні-серпні в районі Аттіки температура повітря іноді підіймається до 45°С. З середини травня до середини вересня, а нерідко і пізніше в Афінах майже не буває дощів. В середині дня температура може підвищитися до +30.С і більш, літні вечори зазвичай прохолодні і приємні. Коли восени проливаються дощі, стомлений від спеки ландшафт немов прокидається, листя починає зеленіти, а вечори стають прохолодними. Хоча заморозків і снігу в Афінах майже не буває (мінімальні температури рідко опускаються нижче 0), афінські зими, як правило, холодні. Купальний сезон починається в квітні і завершується в кінці жовтня, пік доводиться на серпень місяць. [6; 43]

Пляжі Гліфади, Вули, Вульягмені, Варкизи, Лагонісси і Суніо щорічно збирають тисячі гостей. У Вульягмені знаходяться найфешенебельніші готелі Афінської Рів’єри. Рясні хвойні гаї, побережжя, що розкинулося уздовж, додають повітрю унікальні властивості. А озеро з цілющими мінеральними джерелами, розташоване тут, допомагає в лікування шкірних і ревматичних захворювань.

Вдале розташування Афін дозволяє протягом одного дня зробити подорож в античний театр Епідаврос, м. Навпліо, у Дельфи, Коринф і античні Мікени, а також круїзи до ближніх островів Андро, Поростів та Ідра. Можливості відпочити й розважитися тут нескінченні. [8; 4]

Походження назви міста

За легендою, засновником міста був Кекроп. Земля народила його напівлюдиною-напівзмієм. Заснував він місто в Аттіці саме у той час, як сперечались бог моря Посейдон та дочка Зевса войовнича Афіна. На суд зібрались боги із верховним суддею Зевсом на афінському Акрополі. На суд Зевс покликав і Кекропа, аби він вирішив, хто має стати господарем Аттіки. Вирішили, що влада належатиме тому, хто принесе більш цінний подарунок.

Посейдон вдарив своїм тризубом у скелю, і на тому місці з'явилось джерельце. Вдарила Афіна своїм виблискуючим списом по землі, і на тому місці виросло оливкове деревце. Дар Афіни настільки вразив Кекропа, що він проголосив: «Світлі боги Олімпу, всюди шумлять води безмежного моря, та ніде нема оливи, що дає багаті плоди. Афіні належить олива, тож вона дасть багатство усій країні та спонукатиме кожного до землеробства. Велике благо дала Афіна Аттіці, нехай їй належить влада над усією країною!»

Так місто отримало свою назву, а Кекроп заснував в Афінах перше святилище на честь захисниці міста. Першими жрицями Афіни були дочки Кекропа. Він же сам став першим царем Аттіки. Однак через те, що Посейдон програв у цій суперечці, у місті почало бракувати води.

Вважають, що множинність назви міста через тодішню моду гр. Αθήναι. Досить згадати Фіви, Дельфи, Мікени тощо. Після прийняття у 1970-х роках дімотіки (форма мови, наближена до розмовної) у якості офіційного варіанту грецької мови місто отримало назву грец. Αθήνα — в однині. Однак у більшості європейських мов, у тому числі і в українській, збереглась множинна назва «Афіни». [2; 45]

Історія міста

Дата виникнення Афін досі залишається нез’ясованою, проте достеменно відомо, що у XV ст. до н.е. воно вже існувало. Афіни були найвпливовішим містом Греції (V—IV ст. до н.е.), головним культурним та інтелектуальним центром Європи. А Перікл перетворив їх на святиню усього Західного світу.

У ІІ ст. до н.е. у добу Римської імперії Афіни все ще залишались величним містом, та у наступному столітті вони витримували численні напади варварських племен готів та герулів, які 267 року перетворили місто майже на суцільну руїну. Це було перше з чотирьох зруйнувань, які Афінам судилось пережити.

Під час грецько-персидських воєн у 490 р. до н.е. у 40 км. від міста відбулась знаменита Марафонська битва, в ході якої афіняни та платейці під командуванням Мільтіада розбили численніше персидське військо. Десять років потому Ксеркс І захопив Афіни та спалив святилища на Акрополі. Але у битві при Саламіні 20 вересня 480 року до н.е. персидський флот був розбитий Фемістоклом, і цар був змушений тікати.

431 року до н.е. Афіни вступили у війну зі Спартою. Внаслідок чуми, афіняни отримали поразку, ворог зрівняв із землею міські укріплення (хоча їх залишки досі можна побачити поблизу Пірея).

У 86 р. до н.е. військо римського полководця Луція Корнелія Сулли після багатомісячної осади здобуло Афіни. Місто три доби грабували солдати – Сулла бажав повністю його знищити. Тільки коли до нього прийшла делегація афінян та нагадала йому про колишню велич Афін, Сулла передумав та мовив: «Дарую життя живим заради мертвих.»

Філософські школи Афін були закриті у 529 році н.е. Імператор Юстиніан піддав анафемі «розсадники поганської премудрості», адже християнство отримало у Візантійській імперії статус офіційної релігії. Колишній могутній поліс втратив своє значення для імперії та потроху перетворювався на провінційне містечко.

Наступні 5 століть були для Афін спокійними та мирними. В XI—XII століттях місто переживає відродження, цей період вважається «золотим» віком візантійського мистецтва в Афінах, тут було зведено безліч храмів. Було побудовано біля 40 візантійських церков (8 з них збереглись донині), у тому числі церква Св. Апостолів між Акрополем та стародавньою афінською агорою (ринком), відновлена 1956 р. У той же час поряд з Коринфом і Фівами Афіни збагачувалися торгівлею і були важливим центром виробництва мила і фарб.

Коли на початку XII ст. цей мир закінчився, Афіни опинились у центрі зіткнень між арабами та християнами-хрестоносцями, що боролись за панування у східній частині Середземного моря. Після численних грабунків, що тривали близько 100 років, у 1180 р. араби перетворили більшу частину Афін на руїни. 1185 р. афінський архієпископ Акомінат змалював картину руйнацій: «місто зламане та пограбоване, населення голодує». Згодом у 1204 р. спустошення Афін завершили хрестоносці.

Наступні 250 років афіняни жили як раби під владою змінюючих один одного правителів — західноєвропейських рицарів («франків»), каталонців, флорентійців та венеціанців. За них Акрополь було перетворено на середньовічну фортецю, над Пропілеями спорудили палац, а на бастіоні храму Ніки було зведено високу оглядову вежу, що виділялась у панорамі Афін впродовж значної частини XIX ст.

Після захоплення 1453 року Константинополя турками Греція, а разом з нею й Афіни, опинились під владою нового господаря. 1458 р. у місто ввійшов османський султан Мехмед ІІ Завойовник. Він був настільки вражений красою міста, що видав наказ про заборону так чи інакше торкатись руїн. Парфенон у той час став головною мечеттю міста. Османи зайняли центральну частину міста (Акрополь, агору), афіняни ж були виселені до кварталу Плака. Проте ще два століття тут панував мир.

Цього разу мир порушили венеціанці, що у XVII ст. втретє спустошили Афіни, 1687 р. вигнали турок, та через епідемію чуми самі були змушені залишити місто. Тим не менше життя під владою турок знову усталилось, і лише під час визвольних змагань греків за незалежність у 1820-х рр. місто було зруйновано — вже четвертий раз за його славетну історію — 1826 р. Та панування османів тривало недовго.

1833 року Афіни було проголошено столицею новоствореного Грецького королівства (на той час у місті мешкало 5 тисяч осіб). 1834 р. до Афін прибув новий грецький король Оттон Баварський. Дуже швидко з'явились амбіції відбудувати місто та повернути йому колишню велич: було побудовано кілька головних вулиць у неокласичному стилі, утому числі площа Синтагма, Афінський університет, Національний парк, виставкова зала Заппіон, Олімпійський басейн. 1896 року на відновленому стадіоні Панатінаїкос, вибудованому із суцільного мармуру, було проведено перші сучасні Олімпійські ігри.

Початок ХХ ст. активізував археологічні та реставраційні роботи. у 1920-х роках кількість населення міста зросла до 2 млн. осіб – на батьківщину масово повертались афіняни та їх нащадки, вигнані османами до Малої Азії.

За Лозаннським договором (1923), підписаним наприкінці Балканських воєн 1922-1923 рр., Греція майже вдвічі збільшила свою територію та населення, а Афіни дуже скоро посіли своє місце серед європейських столиць.

Під час Другої Світової війни Афіни були окуповані німецькими військами. Проте після війни в Афінах, як у Греції в цілому, розпочався період прискореного розвитку, що тривав до 1980-х, коли вперше дали про себе знати проблема перенаселення столиці та проблема транспорту.

Вступ Греції до ЄС у 1981 р. приніс Афінам колосальні інвестиції. Нині Афіни — це найсучасніший мегаполіс із вражаючими античними пам’ятками, всесвітньо відомим «нічним життям» та торговельними центрами найвищого рівня. 2004 року тут відбулись 28 літні Олімпійські ігри. [11]

1.     2.  Основні історичні пам’ятки міста

Афіни – знаходяться у історико-географічній області  Аттіці. Ця область має в своєму розпорядженні велику кількість старовинних і культових споруд історичного значення: на мисі Суніон – храми Посейдона і Афіни; у Бравроні – храм Артеміди; у Рамнунді – храм Немізіди; у Марафоні – місце перемоги греків над персами; у Елефсіне – храм Деметри; пам’ятники візантійської епохи – монастирі Кесар’яні і Дафні.

В самих Афінах збереглись всесвітньовідомі пам'ятки античної архітектури. Розташування Афін між кількома горами вплинуло на те, що місто побудовано дещо хаотично. Але всі побутові труднощі та незручності компенсують незліченні історичні скарби, концентрація яких тут висока, як ніде у світі. Афіни підкуповують різноманіттям архітектурних форм. Звичайно, тут не знайти будівель, що збереглися в цілості, і пам’ятників – все-таки місту майже 6 тисяч років! Але є багато симпатичних провулків, сквериків. Більшість відвідувачів нічого не бачать через “nefos” (смог) і високих житлових будинків, поспішно побудованих як житла для біженців, що приїхали з Малої Азії в 1923 році. [3; 78]

Центром Афін вважають пагорби Акрополь і Лікавітос. Саме звідси майже шість тисяч років тому розпочинали розбудовувати місто. Афінський Акрополь – це символ стародавньої Греції. Створений він був у V ст. до н. е. Афінський Акрополь, в якому розташований Парфенон, немов охороняючи місто, підноситься над Афінами і видний з практично будь-якої точки міста.На його вершині ще в мікенську епоху (1600 – 1000 роки до н.е.) звели царський палац із захисним муром завтовшки 4,5 м. Зрештою, уникнути руйнування це йому не допомогло. Більшість будівель, які збереглися до наших днів, датовані V століттям до н.е.

Ансамбль афінського Акрополя – вершина еллінської архітектури класичної доби Стародавньої Греції. Розташований на високому плато (156,2 м над рівнем моря), Акрополь домінує над сучасними кварталами міста. Перікл почав трансформацію Акрополя в місто храмів, почувши від дельфійського оракула в 510 році до н.е., що він повинен стати провінцією для богів. Серед сучасної забудови великого міста здалеку видно скелю Акрополя, яка підноситься над містом на 70-80 м. Звідусіль — стрімкі, майже прямовисні схили. Лише із заходу на Акрополь веде звивиста дорога. Загальна площа споруди Акрополя 300 × 130 м. Тут уже в II тис. до н. е. стояла фортеця. Після того як вона втратила військове й адміністративне значення і центр громадського життя Афін перейшов на торговельну площу — агору, Акрополь залишився релігійним центром, де ще наприкінці VII — на початку VI ст. до н. е. було зведено храм Афіни — покровительки міста, а згодом, за правління Пісістрата та його синів,— інші численні споруди. Настали героїчні часи персидських війн. Загарбники двічі руйнували Акрополь – у 480 і 479 рр. до н. е. Після перемоги над персами афіняни відновили укріплення, але з відбудовою храмів не поспішали. Художній задум ансамблю визрівав довго. Спорудження Акрополя розпочалося при Періклі, що був стратегом Афін з 443 по 429 р. до н. е. Художніми роботами керував великий скульптор Фідій. У будівництві брали участь найвідоміші архітектори тих часів – Іктін, Каллікрат, Мнесікл та ін. [7; 214]

Тоді виник задум створити художній ансамбль, який мав перевершити все, що було найкращого в мистецтві Еллади. Головна тема художнього вирішення ансамбля – перемога над персами. Саме ця тема була найбільш популярною в народі. Архітектори почали розробляти риси загальноеллінського архітектурного стилю, використовуючи при цьому кращі досягнення доричної та іонічної архітектури.

На Акрополь із заходу між кущів та уламків скель веде положиста дорога. Праворуч повільно виростає величезна маса кам'яного бастіону Піргоса, на якому стрімко здіймається, неначе летить у повітря, осяяний сонцем невеликий храм. Здається, що він сам випромінює світло. Це – храм Піки Аптерос, «безкрилої Перемоги», збудований за проектом Каллікрата близько 427-424 рр. до н. е. Грецький письменник Павсаній розповідає, що афіняни поставили тут безкрилу скульптуру Ніки, щоб богиня перемоги назавжди залишилася в Афінах. Як і всі споруди Акрополя, храм збудовано з мармуру, який добували на горі Пентелі на схід від Афін. З часом мармур пожовтів, наче вкрився позолотою, що надає спорудам Акрополя своєрідного колориту. Храм Ніки невеликий: 8,13×5,4 м. Всередині – невелика цела, де стояла статуя Ніки, перед целою і за нею – чотириколонні портики іонічного ордера. Такий тип храму називається амфіпростилем. Верх храму прикрашено барельєфним фризом, де зображено битву греків з перською кіннотою. Храм Ніки добре зберігся за винятком фронтонів і даху. Проте в 1456 р. турки захопили Афіни і розібрали храм, спорудивши з його каміння бастіон. Після визволення Греції з-під турецького ярма, у 1835-1836 рр. бастіон розібрали і з частин, що їх вдалося знайти, храм було складено заново. Оскільки почала просідати основа, храм розбирали вже в нашому столітті.

Проминувши Піргос, сходами підіймаємося до портика Пропілен. Цей урочистий вхід до Акрополя збудував архітектор Мнесікл у 437-432 рр. до н. е. Ліворуч від входу видно колони Пінакотеки — першої в світі картинної галереї, де знаходилися розписи великого художника Еллади – Полігнота та інших митців. За сходами Пропілеї крізь колони східного портика ліворуч здалеку видно невеликий, осяяний сонцем Ерехтейон, а праворуч, наче на гребенях морських хвиль, постає перед нами храм Афіни — Парфенон, головний храм Акрополя.

Поверхня скелі нерівна, вона схожа на розбурхане море, а розкидані скрізь блоки мармуру нагадують білі гребінці морської піни. Над Парфеноном пливуть хмари, і здається, що то урочисто пливе сама споруда. Парфенон поставлено на найвищій точці рельєфу, під кутом до входу. Це дає можливість бачити відразу два його фасади, кожний у перспективному скороченні, а саму споруду — завжди на фоні неба. Збудований Парфенон у 447-432 рр. до н. е. (Архітектори Іктін і Каллікрат). Скульптурне оздоблення виконав Фідій зі своїми учнями. За типом Парфенон є периптером (тобто оточений з усіх боків колонами) з восьмиколонними торцевими і сімнадцятиколонними боковими фасадами. Розміри храму — 63,54×30,89 м. Поставлено храм на триступінчастій основі, так званому стеріобаті. Як і всі шедеври мистецтва, Парфенон справляє велике враження з першого погляду. Чому понівечена і напівзруйнована споруда має таку силу художньої виразності? Зрозумілим це стає тоді, коли до всього уважно придивишся. Кожний камінь, кожна колона, кожна капітель Парфенона виконані з величезною майстерністю. Про те, як архітектори враховували найтонші моменти художнього сприймання свідчить, наприклад, система вигинів, її застосовували для того, щоб виправити оптичні помилки, які сприймає наше око. Так, усі горизонтальні лінії в Парфеноні здаються абсолютно прямими, в той час як насправді вони трохи вигнуті. Так само не помітно, що осі крайніх колон нахилені на 7 см до середини храму, а самі колони мають опуклості (ентазіс), що створює уяву напруження від ваги кам'яних блоків перекрить.

Велику роль у художньому образі Парфенона відіграла скульптура. На західному фронтоні було зображено суперечку Афіни і Посейдона за володіння Аттикою. Посейдон ударив тризубцем об скелю — і звідти забило солоне джерело. Афіна встромила свій спис у землю, і він перетворився на оливкове дерево. Життя перемогло смерть. Посейдон був покровителем аристократії, а Афіна — демократії. Отже, скульптурна сцена на фронтоні відображала перемогу демократії над аристократією. На східному фронтоні зображено народження Афіни з голови Зевса. За колонадами, навколо головного приміщення храму — цели, на стінах був барельєфний фриз (Зофор), що зображав панафінейську процесію. Свято Великих Панафій на честь народження Афіни відбувалося раз в чотири роки. Процесія збиралася в передмісті Афін — Кераміку, звідти через торговельну площу Агору йшла на Акрополь. Афіняни несли Афіні нове вбрання — пеплос, що його перед тим вишивали афінські дівчата. Цю процесію і зобразив Фідій та його учні на фризі 160 м завдовжки і 1 м заввишки. На фризі бачимо, як юнаки готуються до свята, сідають на коней та їдуть у процесії, дівчата несуть посудини та інші дари богині, поважно виступають старі люди, служники храмів ведуть биків та овець для жертовника. Шкода, що від фриза і взагалі від скульптур Парфенона залишилося дуже мало. Доля Парфенона – найкращої споруди світу –трагічна. У VII ст. його перетворили на церкву. У XV ст. турки зробили з неї мечеть. Згодом вони влаштували в Парфеноні пороховий склад. У 1687 р. венеціанці під командуванням дожа Морозіні вели облогу Афін. Ядро з гармати влучило в Парфенон, і він злетів у повітря. Тоді було зруйновано всю внутрішню частину храму і більшість колон. І все-таки на фронтонах ще збереглася скульптура, а на залишках стін — частина Панафінейського фриза. Коли венеціанці оволоділи Афінами, Морозіні вирішив, вивезти скульптури як трофеї до Венеції. Під час знімання скульптури, попадали і розбилися. Але й на цьому знищення Парфенона не закінчилося. Французький посол у Туреччині Шуазель-Гуфф'є також вивіз кілька скульптур до Парижа. Та найбільше пограбування здійснив англійський посол лорд Ельджин, який дістав дозвіл турецького султана вивезти з Акрополя «кілька уламків каменів з написами і фігурами». У 1801-1803 рр. він вивіз з Афін у Лондон все, що зміг виламати: залишки скульптур на фронтонах, Панафінейський фриз та багато інших скульптур. Під час ламання впав західний фронтон. Про Ельджина обурено сказав Байрон: «Що не зробили готи, зробили скотти» (тобто шотландці, бо Ельджин був шотландцем за походженням). Тепер ці скульптури демонструються в залах Британського музею і називаються «Ельджинові мармури». Руйнування особливо відчутне, коли заходиш всередину храму, де колись стояла уславлена статуя Афіни (робота Фідія). Її висота дорівнювала 12 м, і зроблена вона була із золота і слонової кістки. Фідій зобразив богиню в повному озброєнні, а на щиті, на який вона спиралася, у сцені битви богів з титанами зобразив Перікла і себе. Розповідають, що за таку зневагу до богів Фідія було кинуто до в'язниці, де він і помер у 431 р. Перед Парфеноном Фідій поставив дев'ятиметрову статую Афіни Промахос (Войовницю). Блиск золоченого вістря її списа, за словами Павсанія, правив морехідцям за маяк.

На північній стороні Акрополя стоїть Ерехтейон, храм присвячений богам Афіні, Посейдону, Гефесту та легендарним афінським героям — Ерехтею і Буту. Цей храм не претендував на загальноеллінське значення: він був суто афінським – у ньому зберігалися реліквії Аттики. Тут за легендою відбулася суперечка Афіни з Посейдоном. Колись під північним портиком був невеликий отвір – «Ерехтейове море», де показували знак від тризубця Посейдона. Із західної сторони росте маслина яка ніби виросла із списа Афіни. Під храмом була печера, де жив священний змій Еріхфоній. Ерехтейон — це остання за часом споруда Акрополя. Вона збудована між 421 і 406 рр. до н. е. Автор проекту невідомий, будували храм Філокл і Архілох.

Ерехтейон не схожий на Парфенон: гармонію ансамблю тут досягнуто іншими засобами. Асиметрична вільна композиція споруди, невеликі розміри (23,5 на 11,63 м), багате, тонко виконане вбрання, м'які форми іонічного ордера — усе тут відрізняється від доричних, мужніх форм Парфенона, На східний фасад Ерехтейона виходить чудовий портик струнких іонічних колон. Північний портик також іонічного ордера, але його опущено нижче, і він більше виступає вперед. Головною окрасою Ерехтейона є південний портик, де замість колон поставлено шість мармурових дівочих фігур — кор чи каріатид, що легко й невимушене підтримують перекриття. Висота скульптур – 2,6 м. У постатях кор стільки життєвості й грації в їхніх обличчях стільки ніжності й зворушливості, що їх справедливо вважають одними з кращих жіночих образів у світовому мистецтві.

Другу кору із західної сторони портика також виламав Ельджин і вивіз до Лондона. Замість украденої статуї згодом поставлено її копію. Ті, що збереглися, дуже понівечені: пошкоджені обличчя, відбиті руки. Колись Ерехтейон прикрашав чудово виконаний барельєфний фриз, що складався з білих мармурових фігур на фоні чорно-синього елевсинського вапняку. Позолота та розпис фарбами доповнювали художній образ споруди.

Неповторне враження справляє Акрополь вночі. Його стародавні споруди освітлюються, і над усіма Афінами, над темною скелею Акрополя Парфенон здається ніби відлитий з розплавленого золота.

Проте доля прославленого ансамблю викликає тривогу. Промисловий пил невпинно роз'їдає мармур стародавніх будов. Тому там зараз ведуться роботи по врятуванню споруд: знято і заховано скульптури каріатид, риштування оперізують Ерехтейон та Парфенон. Але як уникнути шкідливого впливу диму, поки що ніхто не знає. Сум огортає вас, коли бачите, як з усіх боків обступають Акрополь залізобетонні хмарочоси, спотворюючи пейзаж неповторної краси.

Місто було колосальними яскраво прикрашеними і позолоченими спорудами і гігантськими статуями, деякі з бронзи, інші з мармуру, покриті золотом і коштовними каменями. Хоча зараз Акрополь перетворився на руїни, холодну пишність голого мармуру захоплює дух. [3; 123-131]