Афінська демократія епохи Перікла

Міністерство  освіти та науки, молоді і спорту  України 
Первомайський інститут  
Одеського національного університету імені  І.І.Мечникова

Кафедра історії та загальних

 дисциплін

Курсова робота

  Афінська демократія епохи Перікла

Виконала:

студента 12 групи, І курсу

спеціальності «Історія»

Садиченко Оксана                                                                        

                                                           Науковий керівник:

                                                                   ст. викладач Белкін Ю. В.

Превомайськ 2012 
 
 
ЗМІСТ

  Вступ

 Розділ 1.Життєвий шлях Перікла.

 Розділ 2.Держана діяльність.

 Розділ 3.Військова діяльність.

Висновки

Список  використаних джерел та  літератури

ВСТУП

Актуальність  теми: 
Актуальність вивчення даної теми визначається тим, що афінська демократія є найрозвиненішою, найдосконалішою і завершеною формою державного устрою Стародавнього світу. Шлях який пройшли афіняни в ході становлення власної держави – через смути і тиранію і раціональне осмислення природи громадських конфліктів , зрештою , через напружену боротьбу , в ході якої утворилися принципи суспільно-політичного компромісу,- все це зорієнтовує  на вивчення афінського досвіду. 
Мета: 
Метою є дослідження такого періоду в історії Стародавніх Афін як афінська демократія за часів правління Перікла. 
Завдання:  
Висвітлити ,підйом народного духу і розвиток національної самосвідомості; розвиток класичного рабства; перехід від натурального господарства до розвитку товарно-грошових відносин Розкрити соціально-економічні та політичні причини зміцнення афінської демократії в Афінах: емансипація селянства; перенесення центру суспільного і духовного життя з колоній до європейської Еллади. 
Предмет:  
Предметом наукової роботи є становище афінського суспільства в  середині V ст.до.н.е. 
Об’єкт : 
Об’єктом дослідження  є реформи Перікла  та їх значення для подальшого розвитку афінської демократії  і Греції в цілому. 
Хронологічні рамки : 
Середина  V ст..до.н.е. – вершина Афінської демократії . Обмеження верхньої хронологічної межі реформами Перікла  обумовлене визначенням сутності перехідного періоду в еволюції афінського поліса, коли визначаються основні формаційні завдання внутрішньополітичної  еволюції Афінян. 
Територіальні рамки : 
Стародавня Греція 
Структура роботи: 
Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом . Робота складається зі вступу , трьох розділів , висновків , списку використаної літератури та джерел . 
1)В першому розділі розповідається біографія та життєвих шлях Перікла його прихід до влади. 
2)В другому розповідається про правління видатного державного діяча — стратега Перікла . Який  мав такий  авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.

3) В третьому розділі йде мова  про військову діяльність.

Про походи, очолювані  Періклом. Та похід який зажив найбільшої слави, похід у Херсонес, який приніс порятунок грекам, що там проживали, та поклав край довготривалій та виснажливій війні .

                         РОЗДІЛ 1:ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПЕРІКЛА 

           Перікл народився у 492 р. до н.е. Батьком його був герой греко-перських воєн Ксантіпп, а мати Перікла належала до знатного роду Алкмеонідов, який дав Афінам багатьох відомих політичних діячів.

 Як  і в багатьох афінян з поважних  сімей, у Перікла були гідні наставники. Музиці його вчив музикант і мислитель Дамон, філософії -відомий грецький вчений Зенон.

 Ксантіпп, батько Перікла, прославився під час греко-перських воєн.  Він командував афінським флотом і здобув перемогу над персами при мисі Мікале біля берегів Малої Азії. Агаріста – мати, походила з того ж роду Алкмеонідов, що і Клісфен, знаменитий політичний діяч, закони якого покінчили в Афінах з владою одноосібних правителів і встановили демократію. Вже при народженні Перікл, сильний і здоровий дитина, вразив усіх незвичайними розмірами і формою голови. Цей недолік так і залишився у нього на все життя, і щоб приховати його, на портретах Перікла завжди зображували у шоломі. Зате автори комедій всіляко знущалися над незвичайно великою головою Перікла і називали його Луковіцеголовий.

 Перікл отримав чудову освіту. Його навчали і музики і віршування. Слухав він також лекції філософа Зенона, який був майстер сперечатися і вмів поруч спритних заперечень поставити супротивника у безвихідне становище. Але найбільше зблизився з Периклом переїхав до Афін з Малої Азії філософ Анаксагор, якого сучасники прозвали "Розумом". Ця людина стверджував, що подіями керують не боги, а розум, за допомогою якого можна зрозуміти весь навколишній світ. ¹

 У  своєму творі "Про природу"  вчений зумів показати, як з  найдрібніших частинок матерії  утворилися земля, море і навіть  зірки, які, на думку забобонних  греків, з'являлися тоді, коли боги  брали на небо будь-якого героя, який відзначився на землі.

Учителем  музики Перікла, на думку більшості, був Дамон (перший склад цього імені треба, кажуть, вимовляти коротко), тільки Арістотель твердить, що Перікл учився музики в Піфокліда. Дамон був, очевидно, визначним софістом, а за учителя музики видавав себе для того, щоб приховати від народу свої здібності. Він при Періклі був учителем і дорадником у державних питаннях - тим, чим буває вчитель гімнастики для борця. А втім, не приховалося від людей те, що Демон скористався лірою, як прикриттям: він був вигнаний з Афін за допомогою остракізму як людина, що прагнула до перемін і як прихильник тиранії, комедіографам він давав матеріал для жартів. Так, приміром, комедіограф виводить одну особу, яка ставить Дамонові таке запитання:

«-Скажи мені, не відкладай ніяк,

Ти, кажуть, мов Хірон, Перікла виховав?»

Перікл слухав також Зенона з Елеї, котрий, подібно до Парменіда, досліджував природу, вмів винахідливо заперечувати погляди інших і своїми запереченнями заганяти противників у глухий кут.²

Все ж  тим, хто найбільше припав до душі Періклу, хто прищепив йому спосіб високого мислення і потяг до прекрасного, хто взагалі справив на нього благотворний вплив, був Анаксагор з Клазомен, якого сучасники називали «Розумом» чи з подиву до його розуму, який домігся визначних успіхів у дослідженні природи, чи тому, що він перший першоосновою будови всесвіту вважав не випадковість чи необхідність, а розум, чистий, незмішаний, котрий у всіх предметах утворених із суміші елементів, спроможний виділити однорідні частинки.

 Сповнений  глибокого подиву до Анаксагора і, заглибившись у науку, яку одні називають наукою про небесні явища, а інші - зневажливо - базіканням, Перікл, імовірно, завдяки йому засвоїв високе мислення і піднесеність мови, вільної від дешевого й низького блазенства, а вираз його обличчя став поважним, хода - врівноваженою, одяг - скромним і незворушним навіть при схвильованій промові, голос розміреним - ці та інші подібні властивості Перікла справляли на всіх сильне враження. Одного разу, незважаючи на те, що якийсь невихований грубіян не вгавав ганити його й ображати, Перікл цілий день перебував на площі, зберігаючи весь час мовчання і заодно полагоджуючи якісь невідкладні справи. А ввечері він спокійно пішов додому, хоч той чоловік далі переслідував його й ганьбив на всі лади. Коли Перікл підійшов до дверей свого дому, вже добре посутеніло. Тож він велів своєму слузі взяти ліхтар і провести цього образника додому.

Поет  Іон вважає, що Перікл поводився з людьми гордовито і зарозуміло і що його пихатість поєднувалася з самовпевненістю та презирством до інших, а на противагу Даріклові, він хвалить Кімона  за його ввічливість, ласкавість і вихованість у спілкуванні з людьми. Але залишимо у спокої Іона, який дотримується погляду, що доброчесність, немов трагедію, має обов'язково супроводити сатиричне дійство. Тим, хто величаву поставу Перікла називав честолюбством і пихою, Зенон радив самим мати крихітку такого честолюбства, тому що, на його думку, саме наслідування прекрасного може непомітно викликати прагнення до нього і перетворитись у звичку. ³

 Це  була не єдина користь, яку  виніс Перікл із спілкування з Анаксагором. Корисним було й те, що він не зазнане забобонного страху, який наганяють небесні явища на людей, котрі не вміють їх пояснити. Через незнання причин тих явищ ці люди розгублюються і бентежаться від дії божественних сил, тоді як природознавство, звільняючи нас від страхітливого й похмурого забобону, дає людям спокійне благочестя і добрі надії.

Кажуть, що одного разу Періклу принесли із села голову однорогого барана. Ворожбит Лампон, побачивши, що міцній і твердий ріг виріс на середині лоба, сказав, що від двох головних партій, які існували в місті, Фукідідової  та Періклової, влада перейде до одного з них: такий смисл цього чуда. А Анаксагор розрубав голову і показав, що мозок не заповнював усю основу черепа, а набув яйцеподібної форми й зібрався з усієї порожнини черепа в те місце, звідки взяв початок корінь рога. Тоді всі присутні пройнялись подивом до Анаксагора, а трохи перегодом дивувалися Лампону, тому що Фукідід утратив вплив, а правління всіма державними справами опинилось у руках Перікла. ⁴

Проте, на мій погляд, ніщо не заважає припустити, що мали рацію і природознавець, і ворожбит, бо перший з них правильно  збагнув причину, другий - мету цього  явища. Один своє завдання вбачав у  тому, щоб з'ясувати, з чого і як це явище виникло, другий - щоб передвістити, з якою метою це сталося і що воно означає. А ті, хто думає, що, відкривши причинний зв'язок між  якимись явищами, вони тим самим  довели, ніби ці явища не можна вважати  знаменнями, не усвідомлюють того, що разом  з божественними знаменнями заперечують  і всілякі штучні сигнали, як-от: звук залізного диска, вогонь багаття, визначення часу за довжиною тіні на сонячних годинниках. Усі такі сигнали виникають  з певної причини і щось собою  означають. Але про це, звичайно, доречно говорити в творі іншого роду.

У молодості  Перікл дуже боявся народу. Він-бо своїм зовнішнім виглядом скидався на Пісістрата; його приємний , голос, жвавий і дотепний спосіб розмовляти бентежили літніх людей, настільки він нагадував мову Пісістрата. Перікл боявся стати жертвою остракізму, тому що був багатий, походив із знатного роду, мав друзів серед впливових людей. Тим-то він спочатку не займався державними справами, зате на війні відзначався хоробрістю і не уникав небезпек. Коли помер Арістід, Фемістокл пішов на вигнання, а Кімона походи затримували переважно поза Грецією, Перікл через такі обставини присвятив себе державній діяльності, причому став на бік демократії: добро маси бідняків він ставив вище від вигоди купки багатіїв, а зробив він це всупереч своїй природі, аж ніяк не демократичній. Він, очевидячки, боявся, щоб його не запідозрили в прагненні до тиранії. Далі він бачив, що Кімон визнає аристократичні погляди і через те став дуже цінним для аристократів. Зваживши на це, Перікл заручився підтримкою народу, щоб почувати себе безпечним і набратися сил для суперництва з Кімоном. Відповідно до цього він зразу змінив свій спосіб життя. У місті можна було побачити, як він ходив лише по одній вулиці - тій, що вела на площу і в Раду. Він не відвідував звані обіди і відмовився від усілякого товариського життя, так що під час своєї довготривалої державної діяльності не був на обіді ні в кого з друзів, за винятком того випадку, коли одружувався його племінник Евріптолем. Перікл прийшов, побув на бенкеті лише до узливання, а потім одразу підвівся й пішов. Справжня-бо насолода у людських взаєминах полягає в безпосередності, а в товаристві дуже важко зберігати напускну поважність, розраховану на здобуття гарної думки про себе. Непідробна доброчесність найпрекраснішою буває тоді, коли вона у всіх на очах, і ніщо так не вражає у доброчесних людях, як їхнє ставлення до найближчих. ⁵

Подібно до цього Перікл улаштував свої стосунки з народом: щоб не набридати йому, він виступав зрідка, говорив не в будь-якій справі і не завжди з'являвся на народні збори, але, приберігав себе, для особливо важливих справ, а в усіх інших випадках діяв через своїх друзів або підсилав інших ораторів. Одним з них був, кажуть, Ефіальт, який підірвав могутність Ареопагу. Він, за висловом Платона, щедро наливав своїм громадянам незмішаного вина свободи. Скуштувавши її, народ, неначе норовистий кінь, почав сваволити і, як кажуть комедіографи, «нікого вже не хотів більше слухати й почав кусати Евбею та кидатись на інші острови».

 Свою  мову Перікл настроював, немов музичний інструмент, так, щоб вона була співзвучна його способові життя й високому духу, користуючись у багатьох випадках допомогою Анаксагора, причому вкраплював у своє красномовство то те, то се з природознавства. «Оту висоту думок і оту дивовижну дієвість слова», за визнанням божественного Платона , Перікл почерпнув з науки про природу у додаток до своїх природжених здібностей і взяв з неї все корисне для мистецтва слова. Завдяки цьому він далеко випередив своїх сучасників. Тому-то, кажуть, йому присвоєно відоме прізвисько «Олімпієць», хоч дехто гадає, що він одержав його за те, що прикрасив місто будівлями, а на думку інших,- за успіхи в управлінні державою та керівництві військом. Зрештою, найбільш імовірно те, що до його слави спричинилися всі зазначені прикмети, разом узяті. Але із тогочасних комедій, які відгукувалися про нього то всерйоз, то з насмішкою, виникає, що прізвисько «Олімпієць» закріпилося за ним головним чином за його дар красномовства. Перікл, за їх словами, «метав громи і блискавки», коли промовляв до народу і «носив на язиці страшний перун». ⁶

У цей  час в Афінах не було видатних політичних діячів: Арістід вже помер, Фемістокл був вигнаний, і весь час перебував у далеких походах. Так сталося, що Перікл майже проти своєї волі був втягнутий у державні справи і був обраний на високі посади. Незважаючи на своє знатне походження, Перікл до кінця життя присвятив себе боротьбі за права бідних громадян афінської держави. Ставши вождем демократичної партії, він різко змінив спосіб життя, перестав зустрічатися зі своїми родичами і припинив дружбу зі знатними друзями.

 Перікл був дуже обережний у словах і, підходячи до ораторської трибуни, молився всевишнім богам, щоб у нього не вихопилось несамохіть якесь слово, недоречне при розглядуваній справі. З його виступів нічого не залишилось у письмовому вигляді, крім постанов народних зборів. Також мало збереглося його влучних висловів. Так, приміром, він радив «усунути гній з очей Пірея», маючи на увазі Егіну; іншим разом він сказав, що бачить, як «гряне війна з Пелопоннесу». Одного разу Перікл і Софокл відправились у морський похід як стратеги. Коли Софокл похвалив якогось гарного на вроду хлопця, Перікл зауважив: «У стратега, Софокле, повинні бути чистими не тільки руки, а й очі». Стесімброт розповідає, що Перікл, виголошуючи з трибуни похвальну промову на честь загиблих на війні з Самосом, сказав, що вони безсмертні, як боги: адже самих богів ми не бачимо, але робимо висновок про їх безсмертне існування на підставі тих почестей, які їм виявляють люди, і на підставі всього того доброго, що вони нам посилають. Це стосується і тих, що поклали свої голови за батьківщину.

Свій  життєвий шлях Перікл почав військовим. «Він був хоробрим у походах і шукав небезпек », - писав про нього давньогрецький історик Плутарх. Але в той час особливої слави на військовому поприщі він собі не здобув. Перікл був молодий і честолюбний, заняття політикою було в традиціях його сім'ї, і в середині 60-х рр. V ст. до н.е. він з'явився на політичній арені. У цей час в Афінах розгорілася сутичка між демократами - прихильниками правління більшості громадян - і аристократами, прихильниками правління небагатьох знатних родів. ⁷

Перікл, хоча й походив із знатного роду, став на бік демосу - народу, можливо тому, що Алкмеоніди завжди підтримували демократію, або ж Перікл зрозумів, що велич Афін і його власна слава - саме в демократичному устрої держави.

 Ступивши  на політичний шлях, Перікл подружився з Ефіальт, вождем афінського демосу. Разом вони домоглися ослаблення ролі Ареопагу, що був не тільки вищим державним радою і хранителем традицій, а й оплотом знати. Вступивши у відкриту боротьбу з аристократами за вплив у

Афінах, Перікл домігся вигнання їх вождя Кімона. ⁸

Отже,подробиці життя Перикла  відомі майже виключно за працею Плутарха «Порівняльні життєписи». Він народився у філі Акамантіди, дем Холарга. Походив із знаменитих сімей та родів. Батьком його був герой греко-перських воєн Ксантіпп, а мати Перікла належала до знатного роду Алкмеонідов, який дав Афінам багатьох відомих політичних діячів .За переказом, Агарісті наснилося, начебто вона породила лева. Через декілька днів з'явився на світ Перикл. Тілесних вад він не мав, тільки голова була довгаста й надто велика порівняно з тілом. Через те він на всіх статуях зображений із шоломом на голові. Очевидно, скульптори не хотіли зображати його негарним. Втім давньогрецькі комедіографи називали його схінокефалом, тобто «цибулиноголовим».

Перікл навчався музиці, біології, астрології. Саме вивченню астрології, на думку Плутарха, приписується «високе мислення та піднесеність мови». У молодості Перикл боявся народу. Своїм зовнішнім виглядом він був схожим на Пісістрата. Його приємний голос, жвавий і дотепний спосіб розмовляти бентежили літніх людей, настільки він нагадував мову Пісістрата. Перикл також боявся стати жертвою остракізму, адже був багатим, походив із знатного роду, мав друзів серед впливових персон. Тому він спочатку уникав займатись державними справами, проте на війні відзначався хоробрістю і не уникав небезпек.

 
¹Арістотель, Псевдо-Ксенофонт і ін.,Антична демократія в свідоцтвах ^{сучасників} Антична класика.  М., 1996. – С. 15 
² Бузеськул В.П. Перікл. Історіко-критичний етюд. -  Х., 1999. –С.76.

³ Ботвинников  М.А., Рабинович М.Б.Знаменитые греки и римляне. -  СПб., 1993. – С.143 .

⁴ Кравчук А.Б. Перікл і Аспазія. — М., 1991. – С.68 .

⁵ Сергеев B.C. История Древней Греции./Под ред. В.В. Струве, Д.П. Каллистова. 3-е изд. -  М., 1963. – С.88 .

⁶ Воротников А.А. Литература й искусство. – М., 1996. – С.98 .

⁷ Блаватського В.Д.   Антична цивілізація.  - М., 1973. –С. 203.

⁸ Дмитриева Н.А., Акимова Л.И.  Античное искусство. - М., 1988. –С.120 .

                        РОЗДІЛ 2:ДЕРЖАВНА ДІЯЛЬНІСТЬ

У середині V ст. до н. е. в Афінах правив видатний державний діяч — стратег Перікл. Він мав такий авторитет у народу, що його обирали стратегом п'ятнадцять років підряд. Був він і на інших державних посадах. Усього він керував Афінською державою протягом сорока років, до кінця свого життя. За часів Перікла Афінська держава досягла свого найвищого культурного розквіту. Тому цей період називається добою Перікла.

За часів  Перікла в Афінах уся влада належала самим громадянам. Верховним органом Афінської держави були народні збори. На збори приходили всі афінські громадяни, яким виповнилося двадцять років. За законами Перікла, громадянами вважалися лише ті люди, в яких і батько, і мати були корінними афінянами. Переселенці та раби на збори не допускалися.¹

Фукідід визначає державний лад при Періклі як аристократичний, який лише на словах називався демократичним, а, по суті, було це правління одного, першого в державі громадянина. Багато інших письменників твердять, що саме Перікл привчив народ до клерухій, до одержування грошей на видовища та до винагороди за виконання громадських обов'язків, внаслідок чого народ засвоїв погані звички і став під впливом цих заходів із скромного й працьовитого марнотратним і розбещеним. ²

Спочатку Перікл суперничав щодо слави з Кімоном і тому старався здобути собі прихильність народу. Але він поступався Кімону багатством і засобами, якими той прихиляв до себе бідноту. Так, Кімон щоденно давав безплатні обіди бідним афінянам, роздавав одяг людям похилого віку, у своїх маєтках наказав знести огорожі, щоб кожен, хто забажає, міг користуватися тим, що там вродило. Перікл, переможений цими демагогічними підступами, за порадою Дамоніда з Еї вдався до роздачі державних грошей. Відпусканням грошей на видовища, платою суддям, всілякого роду винагородами та роздаванням грошей Перікл швидко підкупив народну масу і скористався нею в боротьбі з Ареопагом, членом якого він не був, тому що його не обрано жеребкуванням ні на архонта, ні на царя, ні на полемарха, ні на тесмотета. Ці посади з давніх-давен були виборними за жеребом, і ті, хто, пройшовши перевірку, займали ці посади, ставали членами Ареопагу. Отож Перікл, домігшись великого впливу в народі, применшив значення Ареопагу. Так, відповідно до пропозиції Ефіальта, в Ареопагу відібрано право вирішувати більшість судових справ, а Кімон був вигнаний як прихильник спартанців і ворог демократії, хоч щодо багатства та знатного походження він не поступався нікому з громадян та ще й одержав блискучі перемоги над варварами й наповнив місто великою кількістю грошей та здобичі. Такий був великий вплив Перікла в народі. ³

Строк вигнання осіб, до яких застосовано остракізм, становив за законом десять років. І  ось спартанці з великим військом вторгнулися в Танагрську округу. Афіняни негайно вирушили проти них. Тоді Кімон вернувся з вигнання й разом з членами своєї філи із зброєю в руках зайняв місце в бойовому строю. Він хотів, наражаючись на смертельну небезпеку разом із своїми співвітчизниками, цим учинком зняти з себе звинувачення в прихильності до спартанців, але-однодумці Перікла накинулися на нього й витурили з військової лави як вигнанця. Цим пояснюється, мабуть, те, що Перікл у цій битві боровся з відчайдушною відвагою і, не шкодуючи життя, відзначився більше від усіх інших. У цій битві загинули всі до одного друзі Кімона, яким Перікл закидав, як і Кімону, прихильність до спартанців. Внаслідок цього афіняни сильно розкаювались у кривді, яку заподіяли Кімонові і затужили за ним, тим паче що зазнали поразки на самих рубежах Аттіки і чекали важкої війни наступної весни. Як тільки Перікл помітив цю зміну настрою в афінян, він вирішив невідкладно піти назустріч народові. Він сам вніс законопроект на народні збори про відкликання Кімона з вигнання. Кімон одразу після повернення домігся встановлення миру між двома супротивними державами. Річ у тім, що спартанці настільки доброзичливо ставились до Кімона, наскільки вороже до Перікла та інших народних вожаків. Дехто твердить, що Перікл вніс законопроект про повернення Кімона з вигнання лише після того, як між ними дійшло до таємної угоди за посередництвом Ельпініки, сестри Сімона, на тій основі, що Кімон вийде в море з двомастами кораблів і буде очолювати військо поза Аттікою, завойовуючи володіння перського царя, а Періклові буде належати повнота влади в місті. Розповідають, що вже до того Ельпініці пощастило пом'якшити непоступливість Перікла, коли Кімону загрожувала смертна кара. Тоді Перікл був одним з обвинувачів, вибраних народом. Коли до нього, прийшла Ельпініка ї просила за брата, Перікл з усмішкою сказав: «Ельпініко, стара ти, надто стара, щоб полагоджувати такі делікатні справи». Однак це прохання не виявилось марним, бо Перікл на суді лише один раз виступив з промовою, як вимагав його обов'язок, і пішов, найменше з усіх обвинувачів шпетивши Кімона. ⁴

Чи можна  після цього повірити Ідоменею, який звинувачує Перікла в тому, начебто він свого друга й вірника Ефіальта, котрий визнавав ті самі політичні погляди, підступно вбив через суперництво і заздрість до його слави? Не знаю, якому джерелу завдячує Ідоменей таким наклепом, ллючи його, немов жовч, на людину, можливо, не бездоганну, але благородного мислення й душевної чесності, і до якої ніяк не підходить така звіряча й дика розправа. На життя Ефіальта, непримиренного ворога олігархів і невблаганного при перевірці звітів та в судовому переслідуванні осіб, що провинилися перед народом, важили його вороги, аж поки потай убили його з допомогою Арістодіка з Танагри. А Кімон помер на Кіпрі, командуючи військом.

Тоді-то поборники аристократичного ладу, які  вже до того помітили, що Перікл став найвпливовішим з громадян, будь-що хотіли протиставити йому якогось діяча, що зумів би применшити його значення, аби не допустити в Афінах повного єдиновладдя. Суперника Періклові вони знайшли в особі Фукідіда з Алопеки, людину розумну, родича Кімона. Фукідід, щоправда, не мав таких полководницьких здібностей, як Кімон, зате був кращим оратором і державним діячем. Перебуваючи постійно в Афінах і ведучи боротьбу з Періклом з ораторської трибуни, він швидко встановив, рівновагу між супротивними партіями. Він не дозволив так званим «прекрасним і хорошим» розпорошуватись і змішуватися з народом, як раніше, через що блиск їхнього значення затьмарювався серед юрби. Він відокремив їх від народу, зібрав в одне місце, завдяки чому всі вони в сукупності являли собою поважну силу, а Фукідід таким заходом домігся рівноваги, немов на вазі. Річ у тім, що вже з самого початку в суспільстві існував невидимий розбрат, мов тріщина в залізі, яка вказувала на протиріччя між демократичною та аристократичною партіями, але тепер суперництво між Періклом і Фукідідом та їхнє честолюбство призвели до утворення глибокої розколини: відтоді одна частина суспільства почала називатися «народом», друга - «небагатьма». Ось чому тоді Перікл значно попустив народові віжки і правив, усіляко догоджаючи йому: він раз у раз придумував в Афінах за рахунок скарбниці якісь урочисті видовища або всенародні частування чи процесії і взагалі старався займати увагу громадян благородними розвагами. Щорічно він споряджав шістдесят трієр, на яких плавало багато громадян протягом восьми місяців і одержувало зарплату, вправляючись і вивчаючи корабельну справу. Крім того, Перікл вислав тисячу клерухів у Херсонес , п'ятсот - на Наксос, половину цього числа - на Андрос, тисячу - у Фракію для заснування поселень серед бісалтів, інших він послав в Італію, коли відбудовувався Сібаріс який тепер почали називати Фуріями. Усе це він робив з тією метою, щоб звільнити місто від безробітної й неспокійної через бездіяльність юрби, а заодно й зарадити тяжкому становищу простолюддя; до того ж, поселяючи афінян на землях союзників, він за допомогою страху та військових залог намагався запобігти спробам тубільців підняти повстання проти Афін.

 Але,  що найбільше радувало афінян  і особливо прикрашало місто  та неймовірно дивувало чужинців, і, нарешті, що є доказом  того, що минула уславлена велич  Греції та її багатство в  давнину не вигадка - це побудова  величавих храмів. Хоч як дивно,  саме за це більше, ніж за  всі інші державні починання,  вороги ганили та обмовляли  Перікла на народних зборах. «Афінський народ,- кричали вони,- вкриває себе ганьбою, недобра слава йде про нього через те, що Перікл переніс загальногрецьку скарбницю з Делосу в Афіни. Найдогіднішим приводом виправдати цей крок послужив нібито страх перед нападами варварів, який і дав підставу забрати скарбницю з острова і зберігати її в безпечному місці. Втім, Перікл відняв у народу й це виправдання, і вся Греція вважає, що вона стала жертвою нечуваного насильства й відвертої тиранії, адже греки бачать, що гроші, які вони вносять примусово для ведення війни, ми витрачаємо на те, щоб озолочувати й наряджати місто, немов чепурну жінку, вбираючи його в дорогоцінний мармур, статуї і храми, котрі коштують тисячі талантів». ⁵

У відповідь  на такі закиди Перікл пояснював народові: «Афіняни не зобов'язані звітувати перед своїми союзниками за те, як вони використовують гроші, тому що афіняни воюють за них і стримують напади варварів, тоді як самі союзники не дають нічого - ні кінноти, ні кораблів, ні гоплітів, а тільки вносять гроші; гроші ж належать не тим, хто їх дає, а тим, хто їх одержує, якщо останні виконують те, за що їм платять гроші. Проте коли держава достатньо забезпечена всім необхідним для війни, то слід лишки засобів витрачати на такі роботи, виконання яких принесе державі вічну славу, а саме виконування тих робіт даватиме афінянам прожиток, тому що з'являються всілякі види ручної праці та її застосування. Оті лишки засобів приводять у рух різноманітні ремесла, дають заняття всім рукам, забезпечують заробіток майже всьому суспільству, так що воно може одночасно і годувати себе, і прикрашати місто». І справді, молоді й здорові люди одержували платню під час служби у війську, проте Перікл хотів, щоб ремісники, які не служили у війську, користалися з прибутків держави, але не одержували гроші задарма, байдикуючи та ледарюючи, а за свою працю.

Відповідно  до цього він вніс на розгляд народу плани велетенських споруд, які потребували  застосування праці різних ремісників протягом тривалого часу, аби населення, яке залишалося в місті, могло  користуватися державними прибутками нарівні з тими, хто служив у  флоті, або у військових залогах, чи брав участь у походах. У державі, яка мала різноманітні матеріали - камінь, мідь, слонову кість, золото, ебенове дерево, кипарис - показували свій хист ремісники, які обробляють цей матеріал, тобто теслі, скульптори, мідники, каменярі, живописці, емалювальники, гравери. Далі були зайняті ті, хто займається перевезенням та доставкою згаданих матеріалів: по морю - торговці, моряки, стерничі, на суходолі - візники, конярі, погоничі, канатники, ткачі, чинбарі, дорожні робітники, рудокопи. Кожне з цих ремесел, немов полководець із своїм загоном, мало безліч чорноробів з простого люду, які служили знаряддям, так би мовити, живою силою для виконання робіт. Ці роботи були розподілені між людьми різного віку і різних умінь, помножуючи добробут кожного працюючого. ⁶

 Поступово  почали підніматися вгору величні  будови, незрівнянні щодо краси  й витонченості. Усі майстри наввипередки  старалися відзначитись досконалістю  свого ремесла. Особливо ж викликала  подив швидкість закінчення будов.  Усі роботи, з яких кожна, здавалось,  могла бути закінченою заледве  протягом багатьох поколінь і  століть, були виконані в короткий  час розквіту державної діяльності  однієї людини.