Агресія у дітей шкільного віку

Зміст

 

 Введення                                                                                                                                 2                                                                

1Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресії та агресивності                           3

1.1 Сутність агресії  та агресивності                                                                                 3

1.2 Основні психологічні  напрямки дослідження агресивності                                        5

1.3 Соціальні умови, що  сприяють закріпленню агресії                                                    17

2 Практичне емпіричне дослідження агресивності в старшому підлітковому віці     25                                                                                                                     

2.1 Методика дослідження                                                                                                  25

2.2 Організація і результати  дослідження                                                                        26

Висновок                                                                                                                                 30

Список використаної літератури                                                                                       32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

 

В даний час проблема агресії актуальна, так як ми стикаємося з нею щодня на вулиці, в школі. Тривожним симптомом є зростання числа неповнолітніх з девіантною поведінкою, що виявляються в асоціальних діях (алкоголізм, наркоманія, порушення громадського порядку, хуліганство, вандалізм і ін.) У крайніх формах стали виявлятися жорстокість і агресивність Різко зросла злочинність серед молоді. З'являються все нові види поводження, що відхиляється: підлітки беруть участь у воєнізованих формуваннях політичних організацій екстремістів, в рекеті, співробітничають з мафією, займаються проституцією і сутенерством. У порівнянні з недавнім минулим, зросло число тяжких злочинів, буденна свідомість фіксує збільшення конфліктів і фактів агресивної поведінки людей. Ми є свідками зміни всієї соціальної структури суспільства, інтенсивних процесів розшарування населення за майновою ознакою, по відношенню до різних форм власності. На грунті соціальних суперечностей виникають міжгрупові і міжособові конфлікти. Крім того, проблема агресивності мало вивчена теоретично. Ця проблема має давню історію. Багато дослідників в нашій країні і за кордоном займалися проблемою агресії, але до одного знаменника не прийшли, тому що вона складна і багатогранна і, отже, одного рішення бути не може. У центрі уваги дослідників виявилися такі аспекти проблеми: біологічні та соціальні детермінанти агресії, механізми її засвоєння і закріплення, умови, що визначають прояви агресії, індивідуальні та статево-віковими особливості агресивної поведінки, способи запобігання агресії.

 

Мета курсової роботи - аналіз динаміки агресивності як особистісного утворення в старшому підлітковому віці і ранньому юнацькому віці. Завдання даної курсової роботи полягають у наступному:

 

1. теоретичний аналіз  літератури з проблеми агресивності  в підлітковому віці;

 

2. емпіричне дослідження агресивності в учнів 8, 9 класів;

 

3. формулювання висновків.

 

Для вирішення цих завдань у теоретичній частині необхідно розглянути основні підходи до розуміння поняття агресії, основних підходи до питання її становлення і можливі фактори її провокування, в практичній частині - дослідження школярів на предмет агресивності. Об'єкт дослідження - агресія та агресивність. Предмет - агресія як особистісне утворення в старшому підлітковому і ранньому юнацькому віці. Гіпотеза курсової роботи - протягом старшого підліткового віку агресивність виступає як відносно стійке особистісне утворення.

1 Теоретичний аналіз літератури з проблеми агресії та агресивності

 

1.1 Сутність агресії  та агресивності

 

У побутовій мові під агресією розуміється: «Відкрита неприязнь, що викликає ворожість», а «агресивний» як наступально-загарбницький; ворожий, що викликає; надає шкідливий вплив.

 

Взагалі термін "агресія" має широке поширення для позначення насильницьких загарбницьких дій. Агресія і агресори завжди оцінюються різко негативно, як вираз наявності культу грубої сили. В основному ж під агресією розуміється шкідливе поводження. У понятті "агресія" об'єднуються різні за формою і результатами акти поведінки - від злих жартів, пліток, ворожих фантазій, до бандитизму і вбивств. У підлітковому житті нерідко зустрічаються форми насильницького поводження, обумовленого в термінах "задерикуватість", "забіякуватість", "озлобленість", "жорстокість". До агресивності близько підходить стан ворожості. Ворожість - більш вузьке за спрямованістю стан, завжди має певний об'єкт. Часто ворожість і агресивність поєднуються, але нерідко люди можуть знаходитися у ворожих відносинах, однак ніякої агресивності не виявляють. Буває й агресивність без ворожості, коли кривдять людей, до яких ніяких ворожих почуттів не мають.

 

В психології термін «агресія» трактується по-різному. Багато авторів дослідження агресивності віддають перевагу їй давати негативну оцінку. Але так само існує і точка зору на агресію з позитивної сторони.

 

Наявні визначення можна умовно розділити на 2 великі групи:

 

1. Подання про агресію  як мотивованих діях, що порушують  норми і правила, що заподіюють біль і страждання. В цьому плані розрізняються навмисна та інструментальна агресія. Інструментальна агресія - та, коли людина не ставив собі за мету діяти агресивно, але «так довелося» або «було необхідно діяти». В даному випадку мотив існує, але він не усвідомлюється.

 

Навмисна агресія - це ті дії, які мають усвідомлений мотив - заподіяння шкоди або збитку. Тобто антиповедінки - властивість агресивної особистості індивіда повністю належить мотиваційній структурі, особистісному рівню.

 

Ю.М. Антонян вважає, що причиною агресії є тривожність. Ця властивість формується в глибокому дитинстві як наслідок порушення емоційних зв'язків з матір'ю, тобто депривації. Тривожність створює охоронну поведінку. Тривожність породжує знижену самооцінку, в індивіда різко знижується поріг сприйняття конфліктної ситуації як загрозливої, розширюється діапазон ситуацій, підвищує інтенсивність і екстенсивність відповідь на уявну загрозу реакцію індивіда.

 

2. Агресія як акти  ворожості і руйнування (поведінкова  складова).

 

Наприклад:

 

Р. Берон і Д. Річардсон дають таке визначення: агресія-це будь-яка форма поведінки, націленого на образу чи заподіяння шкоди іншій живій істоті, що не бажає подібного звернення. Іншими словами:

 

- Агресія обов'язково  має на увазі навмисне, цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;

 

-В якості агресії  може розглядатися тільки така  поведінка, яка має на увазі  заподіяння шкоди або збитку  живим організмам;

 

-Жертва повинна володіти  мотивацією уникнення подібного  поводження з собою;

 

З вітчизняних психологів цю точку зору поділяють Т.Г. Румянцева і І.Б. Бойко. Вони розглядають агресію як форму соціальної поведінки, яка реалізується в контексті соціальної взаємодії, але поведінка буде агресивною за двох умов: коли мають місце згубні для жертви наслідки, і коли порушуються норми поведінки.

 

Потрібно розділяти агресію і агресивність. Агресія-це поведінка (індивідуальне або колективне), спрямоване на нанесення фізичної, або психологічного шкоди або збитку. Агресивність - відносно стійка риса особистості, що виражається в готовності до агресії, а так само в схильності сприймати та інтерпретувати поведінку іншого як вороже. В силу своєї стійкості і входження в структуру особистості, агресивність здатна визначати загальну тенденцію поведінки.

 

У цій роботі під агресією ми маємо на увазі особистісну рису, яка формується під впливом соціально-психологічних факторів....

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Основні психологічні  напрямки дослідження агресивності

 

Дослідженню агресивності та агресивної поведінки приділяється значна увага в усіх основних психологічних напрямках.

 

У вітчизняній психології агресивний підліток розглядається як, насамперед, звичайна дитина. Риси, якості агресивності він набуває під впливом помилок, недоробок, упущень у виховній роботі, складнощів в навколишньому його середовищі.

 

Одним із складних періодів в онтогенезі людини є підлітковий вік. У цей період не тільки відбувається корінна перебудова раннє сформованих психологічних структур, але виникають нові утворення, закладаються основи свідомої поведінки. Підлітковий період онтогенезу - гостро протікає перехід до дорослості, де опукло переплітаються суперечливі тенденції розвитку.

 

У вітчизняній психології показано, що людина не народжується егоїстом чи альтруїстом, скромним або хвалькуватим. Він стає таким. Лише в процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально шкідливі риси.

 

Підліток жадає не просто уваги, але розуміння, довіри дорослих. Він прагне грати певну роль не тільки серед однолітків, але і серед дорослих. Серед дорослих утвердилася позиція, що перешкоджає розвитку соціальної позиції підлітка - але дитина повинна слухатися. В результаті між дорослими і підлітками росте психологічний бар'єр, через який багато підлітків прибігають і до агресивних форм поведінки.

 

Агресивність в особистісних характеристиках підлітків формується в основному як форма протесту проти нерозуміння дорослих, через незадоволення своїм становищем у суспільстві, що проявляється і у відповідній поведінці.

 

Якщо говорити про більш глибинні причини такої поведінки, то можна відзначити у таких агресивних підлітків порушення емоційної сфери та кризи особистості. Не плутати особистісну кризу з віковою. Криза особистості проявляється у вигляді хворобливого відношення до сприйняття власного "Я" оточуючими людьми, самотності й відірваності від світу, невідповідності свого "Я" якимсь ідеалам, відчуття втрати цілісності внутрішнього світу. Форма поведінки характеризується негрубою вираженістю розладів поведінки, відсутністю безпричинних коливань настрою, здатністю до компенсації в сприятливих умовах, м'якістю сомато-вегетативного компонента афективних реакцій. Агресивна поведінка підлітків носить характер протесту, виникає епізодично і не порушує в цілому їх взаємини з навколишніми. Воно є наслідком лише кількісної нестачі вищих соціально - психологічних властивостей особистості, невірних установок поведінки, слабкості правосвідомості, перекручувань у системі ціннісних орієнтацій.

 

Найперше і найбільш відоме теоретичне положення, що має відношення до агресії, - це положення, згідно з яким агресивна поведінка за своєю природою інстинктивна. Відповідно до цього підходу, агресія виникає тому, що люди генетично «запрограмовані» на подібні дії. Цю точку зору поділяли вчені психоаналітичного і етологічного підходів.

 

Основоположником психоаналітичного підходу є З.Фрейд. Завдяки працям Фрейда агресія та агресивність були перетворені в об'єкт наукового аналізу. Джерелом агресивної поведінки в психоаналітичному трактуванні виступає Танатос - інстинктивне потяг до смерті і руйнування. Ця концепція склалася в пізніх роботах Фрейда, а спочатку він дотримувався інших поглядів. У своїх ранніх роботах він стверджував, що все людське виникає з Ероса, або інстинкту життя, енергія якого спрямована на збереження, зміцнення і відтворення життя. У цьому контексті агресія розглядалася просто як реакція на блокування лібідонозних імпульсів.

За Фрейдом, Танатос є потяг до смерті. Енергія Танатоса спрямована на руйнування і припинення життя. Вся людська поведінка є результатом складної взаємодії цього інстинкту з Еросом і між ними існує постійна напруга. Таким чином, танатос побічно сприяє тому, що агресія виводитися назовні і направляється на інших.

 

Виходить, що агресивна поведінка - не тільки вроджене, що бере початок з «вбудованого» в людини інстинкту смерті, але так само і неминуче, оскільки, якщо енергія Танатоса не буде звернена назовні, це незабаром приведе до руйнування самого індивіда. Але існує ймовірність, що зовнішній прояв емоцій, супроводжуючих агресію, може викликати розрядку руйнівної енергії і таким чином зменшити ймовірність більш небезпечних дій. Висновок полягає в наступному: агресивність як невід'ємна характеристика людини вимагає упокорення.

 

Для А. Адлера агресивність є невід'ємною якістю свідомості, організуючим його діяльність. Універсальною властивістю живої матерії Адлер вважає змагання, боротьбу за першість, прагнення до переваги. Однак ці базові потяги стають автентичними тільки в контексті правильно зрозумілого соціального інтересу. Агресивна свідомість породжує різні форми агресивної поведінки - від відкритого до символічного. Агресивність, вплітаючись в контекст культури, набуває символічні форми, пов'язані із заподіянням болю і приниженням. Всяка відповідна реакція є природною свідомої або несвідомої реакції людини на примус, що випливає з бажання індивіда відчувати себе суб'єктом, а не об'єктом.

У руслі психоаналітичного підходу причиною виникнення агресивної поведінки займався і Д.Доллард. Він розробив фрустраційно-агресивну теорію. Ця теорія виникла на противагу концепціям інстинкту: тут агресивна поведінка розглядається як ситуативний, а не еволюційний процес. Агресія - це автоматично що у людини потяг, а реакція на фрустрацію - спроба перебороти перешкоду на шляху до задоволення потреб, досягнення задоволення й емоційної рівноваги. Агресія завжди є наслідком фрустрації, а фрустрація завжди спричиняє за собою агресію. Агресія розглядається як спроба нашкодити іншому своєю дією. При чому ступінь фрустрації залежить від сили мотивації до виконання бажаної дії, значущості перешкоди і кількості цілеспрямованих дій.

 

Крім основних понять агресії та фрустрації, розглянутих нерозривно, теорія оперує також ключовими поняттями гальмування і заміщення. Гальмування - це тенденція обмежити або згорнути дії через очікуваних негативних наслідків. Гальмування будь-якого акту агресії прямопропорційно силі очікуваного покарання. Крім того, гальмування прямих актів агресії майже завжди є додатковою фрустрацією, що викликає агресію проти людини, яка сприймається як винуватець цього гальмування.

 

Заміщення - це прагнення брати участь в агресивних діях, спрямованих проти будь-якої іншої особи, а не істинного джерела фрустрації.

 

Однією з примітних ідей фрустраційної теорії агресії є ефект катарсису. Катарсис - це процес звільнення порушення чи накопиченої енергії, що приводить до зниження рівня напруги. Суть цієї ідеї полягає в тому, що фізичний чи емоційний вираз ворожих тенденцій призводить до тимчасового полегшення, в результаті чого досягає психологічну рівновагу і послаблює готовність до агресії.

 

Але було помічено, що люди досить часто відчувають фрустрацію, але не обов'язково при цьому поводяться агресивно, і навпаки. Прихильники фрустраційної теорії погодилися з цим і дещо видозмінили свою позицію. Агресія - функція складної взаємодії між вродженими схильностями і засвоєними реакціями. Він ввів нову змінну, що характеризує можливі переживання, що виникають в результаті фрустрації, - гнів, як емоційну реакцію на фрустрінний подразник. Aгресія не завжди є домінуючою реакцією на фрустрацію і за певних умов може придушуватися. У концептуальну схему «фрустрація-агресія» було внесено три суттєві поправки:

 

1. фрустрація не обов'язково  реалізується в агресивних діях, але вона стимулює готовність до них;

 

2. Навіть при стані готовності агресія не виникає без належних умов;

3. Вихід із фрустрійної ситуації за допомогою агресивних дій виховує у індивіда звичку до подібних дій.

 

У більш пізніх роботах відзначається, що при фрустрації особистість реагує цілим комплексом захисних реакцій, з яких лише одна відіграє провідну роль.

 

Протилежну позицію по розумінню агресії займає Е. Фромм, представник неофрейдизму.

 

Е. Фромм у своїй книзі «Анатомія людської деструктивності» показує, як точні наукові дані нейрофізіології, психології тварин, палеонтології та антропології спростовують гіпотезу про те, що в людині від народження закладено спонтанний саме що розвивається інстинкт агресивності.

 

По-перше, Е. Фромм аналізує результати дослідження проблеми відносин між функцією мозку і поведінкою індивіда. Ряд дослідників, таких як В.Р. Гесс, Д. Олдс, Р.Р. Хіт, Х.М.Р. Дельгадо, стверджують, що імпульси агресії і втечі «контролюються» різними ділянками мозку. Так, наприклад, експериментально встановлено, що, стимулюючі певні ділянки мозку, можна підсилити афект гніву (і відповідну модель поведінки), а можна і загальмувати. Наприклад, активізація залежить від проміжного мозку, латерального гіпоталамуса, центрального сірої речовини. Подібні дослідження демонструють той факт, що в одних зонах реакція активізується, а в інших стримується. Внаслідок дуальної (біполярної) організації півкуль мозку виникає і подвійність рефлексу агресії. Важливе питання, які фактори порушують рівновагу і провокують відкриту лють і відповідну руйнівну (агресивну) поведінку. Експерименти показують, що порушення подібного роду можуть відбутися, з одного боку, від електричного подразника, а з іншого боку - наступити внаслідок виведення з ладу гальмівних центрів. Такі дослідники, як Марк і Ервін, звертають увагу на те, що порушення рівноваги можуть бути викликані ще й різного роду мозковими захворюваннями.

 

Е. Фромм зазначає, що дані антропологічної науки показали, що інстинктивістьска інтерпретація людської руйнівності не витримує критики. На його думку, жорстокість і деструктивність в більшості суспільств залишається на такому низькому рівні, що їх пояснення з допомогою «уроджених пристрастей» не переконливо. Так, факти свідчать, що менш цивілізовані суспільства (мисливці, збирачі і ранні землероби) проявляють меншу агресивність, чим більш розвинуті цивілізації.

 

Важливо, на думку Е. Фромма, досліджувати соціальні умови, що порушують рівновагу рефлексу.

Е. Фромм аналізує різні типи агресії і деструктивності, а також їх передумови.

 

Е. Фромм під агресією розуміє всі ті дії, які заподіюють (або мають намір заподіяти) шкоду іншій людині, тварині чи неживому об'єкту. Отже, під цю категорію підпадають нерідко вельми різноманітні типи реакцій і імпульсів; тому Е. Фромм виділяє, суворо розрізнює агресію біологічно адаптивну, що сприяє підтриманню життя, доброякісну, від злоякісної агресії, не пов'язаної із збереженням життя.

 

По-перше, він розвиває ідею «доброякісної агресії». Біологічно адаптивна агресія - це реакція на загрозу вітальним інтересам індивіда; вона закладена в філогенезі. Вона властива і тваринам, і людині. Така агресія носить вибуховий характер, виникає спонтанно як реакція на загрозу; а наслідок її - усунення або самої загрози, або її причини.

 

Біологічно неадаптивна, злоякісна агресивність (тобто, іншими словами, деструктивність, жорстокість) зовсім не є захистом від нападу або загрози; вона не закладена в філогенезі. Цей вид агресії специфічний лише людині. Ця агресія приносить біологічну шкоду і соціальне руйнування. Головні її прояви - вбивство і жорстокі катування - не мають жодної іншої мети, крім отримання задоволення. Причому ці дії завдають шкоди не тільки жертві, а й самому агресорові. В основі злоякісної агресивності лежить не інстинкт, а якийсь людський потенціал, що йде корінням в умови самого існування людини.

 

Е. Фромм, аналізуючи феномен агресії, також використовує такі терміни як «псевдоагресія», «ігрова агресія», «агресія як самоствердження», «оборонна агресія».

 

Під поняттям «псевдоагресія», Е. Фромм розуміє ті дії, в результаті яких може бути завдано шкоди, але яким не передували злі наміри. Яскравий приклад псевдоагресіі - випадкове поранення людини.

 

Ігрова агресія необхідна в навчальному тренінгу на майстерність, спритність і швидкість реакцій. Вона не має ніякої руйнівної мети і жодних негативних мотивацій (гнів, ненависть). Наприклад, фехтування, стрільба з лука є формами прояву ігрової агресії.

 

Найважливіший вид псевдоагресіі можна в якійсь мірі прирівняти до самоствердження. Концепція агресії як самоствердження знаходить підтвердження в спостереженнях за зв'язком між впливом чоловічих гормонів і агресивною поведінкою. У багатьох експериментах було доведено, що чоловічі гормони нерідко викликають агресивність. Анатомічні і фізіологічні особливості чоловіки обумовлюють його активність і здатність до вторгнення без зволікання і без страху. Зв'язок між агресивністю самоствердження і чоловічими гормонами налаштовує на думку, що чоловіки більшою мірою, ніж жінки, мають високий рівень наступальної активності, необхідної для самореалізації особистості, в той час як жінки володіють такими рисами як схильність до захисту слабкого і догляду за іншими. Відносно агресії самоствердження є ще один цікавий факт: встановлено, що той, хто безперешкодно може реалізовувати свою агресію самоствердження, загалом поводиться набагато менш вороже, ніж той, у кого відсутня ця якість цілеспрямованої наступальності.

 

Основна ідея Е. Фромма зводиться до того, що пояснення жорстокості та деструктивності людини слід шукати не в успадкованому від тварини руйнівному інстинкті, а в тих факторах, які відрізняють людину від його тварин - пращурів. Головна проблема полягає в тому, щоб з'ясувати, наскільки специфічні умови існування людини відповідальні за виникнення у нього спраги мучити і вбивати, а так само від чого залежить характер і інтенсивність задоволення від цього.

 

У цьому сенсі зрозуміти феномен агресії можна лише враховуючи соціальний чинник розвитку.

 

К. Лоренц, представник етологічного підходу, вважає, що агресія бере початок насамперед з уродженого інстинкту боротьби за виживання, який присутній у людей так само, як і у всіх живих істот. Лоренц припускав, що цей інстинкт розвився в ході тривалої еволюції, на користь чого свідчить три його важливі функції. По-перше, боротьба розсіює представників видів на широкому географічному просторі, і тим самим забезпечується максимальна утилізація наявних харчових ресурсів. По-друге, агресія допомагає поліпшити генетичний фонд види за рахунок того, що залишити потомство зуміють тільки найбільш сильні й енергійні. По-третє, сильні тварини краще захищаються і забезпечують виживання своїх нащадків.

 

Він вважав, що агресивна енергія генерується в організмі спонтанно, безупинно, у постійному темпі, регулярно накопичуючись з плином часу.

 

Таким чином, розгортання явно агресивних дій є спільною функцією:

 

1. кількості накопиченої агресивної енергії;

 

2. сили особливих, що  полегшують розрядку агресії  стимулів у безпосередньому оточенні.

 

Іншими словами, чим більше кількість агресивної енергії мається в даний момент, тим менший стимул потрібний для того, щоб агресія виплеснулася зовні. Фактично, якщо з моменту останнього агресивного прояву минуло достатньо часу, подібна поведінка може розгорнутися і спонтанно.

 

У теорії соціального навчання агресія являє собою поведінку, засвоєну в процесі соціалізації допомогою спостереження відповідного способу дій при соціальному підкріпленні. Зразок поведінки розглядається як засіб міжособистісного впливу. Тому істотна увага тут приділяється вивченню впливу первинних посередників соціалізації, а саме батьків, на навчання дітей агресивній поведінці.

 

Драйв - це сильний стимул, який спонукає організм до дії. При народженні збуджується до дії відносно вузьких колом збудників - первинних або вроджених драйвів. Такі збудники пов'язані з основними фізіологічними процесами, і зменшення сили збудження істотно для виживання організму. Таким чином, звільнення від дистресу на ранніх етапах життя дитини залежить від дії навколишніх його дорослих; саме цей зв'язок інших людей, особливо матері, зі зниженням сили первинного драйву і становить основу процесу соціалізації.

 

Діти навчаються шляхом спостереження за поведінкою інших людей і наслідуванням своїм батькам. Цей процес називається моделюванням. Пізніше процес моделювання переходить в процес соціалізації, в ході якого формуються звичні моделі реакцій. Зростаючі діти наслідують різним прикладам, узятим з їхнього соціального оточення. Було виділено 3 найбільш важливі моменти, які потрібно враховувати при вивченні агресії:

 

1. спосіб засвоєння подібних  дій

 

2. фактори, що провокують  їх прояв

 

3. умови, за яких вони  закріплюються

 

У цій теорії також введені поняття заміщення підкріплення і самопідкріплення. Заміщення підкріплення - позитивні чи негативні наслідки чужих вчинків, які спостерігаються індивідом. Імовірність агресивної поведінки зростає, якщо він спостерігав, як інші люди були винагороджені за подібну поведінку. Самопідкріпляючий ефект впливає на поведінку індивіда як зовнішнє підкріплення. Після того як бажана модель реакції набуває негативну оцінку, роль самопідкріплення починає грати приємний відчуття, які відчувають підлітком.

 

Основна концепція даної теорії: процес соціалізації полягає у розвитку звичних відповідних реакцій, прийнятих у суспільстві, в якому індивід живе. Научіння таким навичкам або асоціаціям вимагає наявність якого-небудь мотиваційного процесу (драйв) та винагороди.

Тривожність може викликати значну частину мотиваційних властивостей всіх вторинних мотивів. Роль, яку відіграє тривожність у створенні мотиваційної складової, величезна. І якщо тривожність пов'язана із загрозою фізичного болю і позбавленням винагороди, то у батьків є багато додаткових засобів для виховання дитини і контролю за його поведінкою.

 

Процес научіння. Виховання батьків складається з заохочення соціально прийнятних способів поведінки, засудження небажаних звичок.

 

Викорінення соціально неадекватної поведінки може здійснюватися двома шляхами:

 

1. такі поведінкові акти  треба залишати без підкріплення, без нагороди;

 

2. такі поведінкові акти  треба активно карати;

 

Якщо батьки не звертають увагу на соціально неадекватну поведінку, залишаючи його без підкріплення, і якщо в той же час здійснюються інші поведінкові акти, які підкріплюються, то залишаються поведінкові акти поступово «відмирають» або згасають.

 

Активне покарання так само може призвести до «зникнення» соціально неадекватної поведінки. Але його дія набагато складніша. Якщо дитину постійно карають за соціально неадекватну поведінку, то імпульс для таких поведінкових актів зважаючи на його зв'язки з покаранням буде стимулом для тривожності. А тривожність потім мотивує конкуруючі реакції, які, якщо вони достатньо сильні, перешкоджають або гальмують соціально неадекватну поведінку. Але загальмовані реакції можуть не втратити свою силу і проявитися в ситуаціях, де загроза покарання слабкіша. Покарання може перешкодити згасання звички: якщо звичка повністю загальмована, вона не може реалізувати і, таким чином, не може отримати підкріплення.

 

Покарання може перешкодити научінню таким формам поведінки, які в якийсь час забороняються під страхом покарання, але вирішуються в більш пізні періоди життя.

 

Таким чином, поєднання покарання і підкріплення може полегшити научіння деяких форм поведінки.

 

Генералізація і дискримінація. У перші роки життя форми поведінки генералізуются дуже легко. Значне місце в научінні дитини відіграє вся зростаюча здатність розрізняти ті чи інші норми поведінки.

 

Научіння розрізнення досягається при одночасній дії підкріплення і покарання. Цей процес значно полегшується при застосуванні вербальних сигналів. Дитина, навчившись відповідним реакціям на вербальні сигнали, може вигідно використовувати досвід інших, не проходячи тривалого научіння методом проб і помилок.

 

Соціалізація починається задовго до того, як дитина опанує промовою. Протягом перших місяців життя дитини батьки часто змушені вдаватися до обмежувальних заходів або покарання, щоб дитина не заподіяла собі шкоди.

 

Можна вважати, що з цієї дочірній стадії легко можуть виникнути конфліктні ситуації. Можуть виникнути дві подібні ситуації. З причин, які дитина не може зрозуміти, його в одному випадку карають, а в іншій - заохочують. У будь-якій новій ситуації виникнуть конкуруючі реакції. Одна з яких буде змушувати дитину наближатися до мети, а друга - уникати цього. Такі невербальні конфлікти здатні викликати в майбутньому багато проблем.

 

Умови для розвитку агресії. Для того щоб процес соціалізації був ефективним, необхідно дотриматися мінімальних умов. Перша умова полягає у розвитку мотивації залежності, за допомогою якої дитина навчається бажати інтересу, уваги і схвалення оточуючих. Це вторинне підкріплення може обумовлювати пристосування дитини до вимог і заборон, як з боку батьків, так і з боку суспільства.

 

Встановлення залежності хоча і є необхідною умовою соціалізації, але не є достатнім. Необхідно так само «тиск» соціалізації у формі вимог і обмежень.

 

Недоліки соціалізації не завжди проявляються в деструктивних формах поведінки. Представляється, що істотною умовою розвитку асоціальної агресії є фрустрація, що виникає при відсутності батьківської любові і при постійному застосуванні покарання з боку або одного, або обох батьків. Якщо обоє батьків постійно карають дитину, її соціалізація може зовсім не здійснитися.

 

Іншою умовою, яка може бути причиною невдачі з соціалізацією, а також викликати ворожість і почуття образи, є неузгодженість у вимогах до дитини з боку батьків.

 

У своїй роботі Бандура розглядав агресію в ряді параметрів:

 

Залежність. Фрустрація дитячої потреби в залежності, яка відбувається внаслідок нестачі або відсутності ніжної турботи і прихильності з боку батьків призводить до відчуття агресивності. Це руйнування залежно має значення для процесу соціалізації. Якщо у дитини немає тісної залежності від своїх батьків, у нього небагато буде можливостей наслідувати їх і сприймати форми поведінки.