Аналіз кредитної політики комерційного банку

58

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Вінницький фінансово економічний університет

Кафедра фінансів

Курсова робота

з дисципліни “Фінансова діяльність суб’єктів підприємництва”

на тему: “Аналіз кредитної політики комерційного банку”

Виконала: студентка 4 курсу                                           

Групи 25-ЕФ-07                                                            Клименко Д.В

Перевірив:старший викладач              Помірча О.М

Допущено до захисту___________________________

(підпис)

              ___________________________

(дата)

Вінниця 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

Сучасний стан банківської системи України досить складний. Причинами цього є як кризовий стан економіки в цілому, так і проблеми становлення і розвитку банківської системи.

Тема кредитної  політики  є дуже актуальною, адже  на даному етапі розвитку банківської системи доцільно вважати її сформованою, але кожен її етап в умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи набуває своїх специфічних рис, які залежать від функціонування всіх його елементів, їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.

Метою дослідження та закріплення практичних знань кредитної політики комерційного банку.

Завдання курсової роботи полягає у наступному:

–                   Ознайомитись з кредитною системою та її ролью в економіці;

–                   Вивчити та розкрити сутність, та функції кредитної системи;

–                   Охарактеризувати основні елементи кредитної системи та їх взаємозв’язок;

–                   Визначити умови надання кредиту;

Дослідити аналіз кредитного портфеля АТК ”ТАС-Комерцбанк”.

Об’єктом дослідження є кредитнаполітика АТК “ТАС-Коменцбанк”.

Предметом дослідження є процеси, розрахунки, та теоретичне значення кредитної системи України, та кредитної політики АКБ “ТАС-Комерцбанк”.

              Історичний вплив на появу та розвиток кредитної політики мали такі вітчизняні та зарубіжні вчені: Лаврушина О.М., Мороза А.Н., Г.Таскі, О.Куценко, С.Івасів., Галасюка В.М., Костюченко В.М., Дж. Ло, Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган, Дж. Кейнс, М. Фрідмен.

Головна мета банку, як комерційного підприємства – одержання прибутку. У нормально працюючій економіці, основне джерело прибутку для банку - надання в позичку своїх кредитних ресурсів. У теж час основні збитки банки терплять від безпосередньо кредитної діяльності.              

Причиною такого положення є проведення деякими банками занадто ризикованої кредитної політики. Природно, цілком уникнути ризику неможливо, оскільки надання кредитів це споконвічно ризикований вид бізнесу. Тому однієї з головних задач банку є мінімізація кредитного ризику. Ця діяльність дозволить банкам максимізувати прибуток і знизити утрати від проведення кредитних операцій.

Комерційні банки - основна складова кредитної системи держави. В сучасних умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи збільшується потреба в ефективних та стабільних банках, від яких великою мірою залежить відновлення економічного зростання. На жаль, для України, як і для інших країн в сучасних умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи, характерне несвоєчасне повернення банку наданих ним кредитів. Це знижує їх дохідність і є однією з причин незадоволеного попиту на кредити. Існує цілий ряд правил і рекомендацій для банків щодо того, як створити кредитний портфель, аби втрати за одними позичками компенсувалися доходами за іншими. Щоправда, більшість правил нині проблематично застосовувати на реально існуючому українському ринку в умовах поглиблення світової економічної та фінансової кризи.              Досліджуючи кредитні взаємовідносини між підприємствами і банками, необхідно науково обґрунтувати функціонування кредитної політики, цілі та напрями її розвитку, її вплив на економічний розвиток держави.             

Однак недосконалість методів та форм мобілізації ресурсів для активних операцій, діючої системи кредитування, методів оцінки та запобігання кредитних ризиків, управління кредитними портфелями, поглиблення світової економічної та фінансової кризи, регулювання кредитного механізму взагалі — затрудняють процес формування повноцінних ринкових відносин.

1ПОНЯТТЯ КРЕДИТНОЇ СИСТМИ ТА ЇЇ РОЛЬ В ЕКОНОМІЦІ КРАЇНИ

              1.1 Суть, призначення та функції кредитної системи

              Кредитна система – (у широкому змісті) сукупність кредитних відносин, форм і методів кредиту, що існують у рамках тієї чи іншої соціально-економічної формації; (у вузькому змісті) сукупність банків і інших кредитно-фінансових установ, що здійснюють мобілізацію вільних грошових капіталів і доходів і надання їх у позичку.

Сучасна кредитна система характеризується двома основними поняттями:

1) як сукупність кредитно-розрахункових і платіжних відносин, що базуються на визначених формах і видах кредитування;

2) як сполучення різних кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній, кредитних союзів та ін.), що діють на кредитному ринку і здійснюють акумуляції і мобілізацію грошових ресурсів.

Перше поняття пов'язане із рухом позичкового капіталу у вартісній і товарній формах у виді банківського, комерційного, державного та іншого різновидів кредиту. Друге - означає, що кредитна система, використовуючи свої кредитні інститути, накопичує вільні кошти  і направляє їх як позичковий капітал підприємствам, уряду та іншим позичальникам.

Кредитна система функціонує за допомогою кредитного ринку. Він представляє собою:

по – перше, систему зв'язків по акумуляції коштів  і мобілізації позичкового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;

по – друге, відносини, пов'язані з перерозподілом позичкового капіталу між кредитними інститутами в рамках діючих фінансових ринків;

по – третє, взаємини між національними кредитними інститутами і міжнародними валютно-кредитними організаціями.

Кредитний ринок включає також всі аспекти позичкової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільної діяльності кредитних інститутів. За допомогою кредитного ринку реалізується сутність і функції позичкового капіталу, що надається у позичку на умовах зворотності за визначений відсоток. Позичковий капітал покликаний здійснювати:

1) акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;

2) перерозподіл грошового капіталу;

3) прискорення концентрації і централізації капіталу;

4) регулювання економіки;

5) економію витрат повернення та ін.

На ринку позичкового капіталу реалізується два основних види кредиту: комерційний і банківський [1, cт.59]

Кредит – система економічних відносин, за допомогою якої мобілізуються тимчасово вільні кошти і здійснюється їхнє спрямування на потреби розширеного відтворення. З економічної точки зору поняття кредиту означає одну з найскладніших економічних категорій, пов'язану з передачею вартості у вигляді певної суми матеріальних ресурсів, готових виробів чи грошових коштів однієї юридичної чи фізичної особи у тимчасове користування на відповідно обумовлених засадах іншою. Це стало можливим тому, що капітал (К) має властивість розподілятися так: Г - капітал - власність - кредитор;капітал - функція – позичальник. Щоб можливість виникнення кредитних відносин була реалізована, необхідні такі економічно-правові умови: по-перше, тимчасове використання у борг чужої власності вимагає наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод і виконання взятих на себе зобов'язань. По-друге, обов'язковою умовою виникнення кредиту є збіг економічних інтересів кредитора і позичальника. Кредитор однаково має бути зацікавленим у наданні позики, як позичальник - у її отриманні.

Кредит як економічна категорія пов'язаний з іншими вартісними категоріями. Тому його принципи також і загальноекономічні. З цієї точки зору йому притаманні такі принципи, як: а) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання позички при найменших кредитних вкладеннях; б) комплексність, яка означає проведення такої кредитної політики, що найкраще враховує закономірності розвитку економіки у визначений час; в) диференційованість - різний, здебільшого навіть індивідуальний, підхід до кредитування кожної з категорій позичальників. Суть кредиту та його характерні риси розкривають його функції. Залежно від вибраної методології аналізу розрізняють дві функції:

1)перерозподільну функцію

2) функцію заміщення готівкових грошів кредитними операціями;

3) стимулюючу;

4) контрольну.

Перерозподільна функція кредиту полягає в прямому задоволенні тимчасових потреб у засобах одних юридичних і фізичних осіб за рахунок тимчасово вільних ресурсів інших. Щоправда, при комерційнім кредиті попереднього вивільнення ресурсів не має. Кредит у даному випадку надається тільки за умови наявності в кредитора вільних коштів, а при їх відсутності - можливості їх позичити на засідках повороткості. Це дає змогу: а) перерозподілом коштів охопити практично всі тимчасово вільні кошти суспільного господарства; б) забезпечити значно більшу доступність кредиту порівняно з іншими джерелами, скажімо, з бюджетними ресурсами; в) задовольнити тільки тимчасові споживи в додаткових коштах; г) перерозподілити і грошові, й матеріальні ресурси.

Функція заміщення наявних грошів кредитними операціями пов'язана із специфікою сучасної організації копійчаного обороту, коли основна частина розрахунків і надання кредиту здійснюється за допомогою банків. Вкладаючи і зберігаючи гроші в банку, клієнт не тільки сам вступає в кредитні відносини з їм, а й створює умови для заміни готівкових грошів кредитними операціями у вигляді записів на банківських рахунках. Безготівкові розрахунки також є кредитними операціями, тому що рядка відвантаження продукції і її оплата, як правило, не збігаються. Залежно від того, що випереджає в часі - отримання товарів чи грошів

Важливе значення в умовах ринкової економіки має стимулююча функція кредиту. За своєю економічною сутністю процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника. Сам зміст кредитування, що виражається у формулі: "Купуй зараз (товар, гроші), плати потім" спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток.

Позичальники використовують кредит настільки повно, наскільки це їм дійсно необхідно для реалізації власних економічних інтересів.

Кредитні відносини — це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів.

З боку кредитора стимулюючим чинником є позичковий відсоток. Кожний кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитування здійснюється взаємний контроль (як кредитора, так і позичальника) за використанням і поверненням позики. В економічній літературі контрольна функція кредиту часто розглядається лише як контрольна діяльність кредитора (банку), що, на наш погляд, не зовсім правильно.

Контроль є складовою загального механізму управління процесом кредитування. Сьогодні будь-який господарський суб'єкт не може дозволити собі нехтувати контролем за кредитом. Успішне управління кредитом вимагає поєднання зусиль кредитного контролю із спрямованістю суб'єктів господарювання на отримання прибутку від надання (одержання) позики.

Існує суттєва відмінність у виконанні контрольної функції кредиту з боку кредитора і з боку позичальника. Кредитор має можливість здійснювати контроль як за об'єктом кредиту (позиченою вартістю), так і за діяльністю позичальника. Позичальник не має можливості контролювати діяльність кредитора, він здійснює контроль лише за рухом позиченої вартості (тобто контролює лише об'єкт кредитних відносин).

Завдяки реалізації своїх функцій, кредитні відносини активно впливають на процеси відтворення і нагромадження капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях.

Проблема функцій кредиту є однією з найскладніших у теорії кредитних відносин. Дискусії точаться, насамперед, з питань щодо кількості та змісту функцій, що випливає з різних підходів до сутності кредиту.

Усі функції кредиту взаємопов'язані; їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин. Звичайно, при бажанні можна виділити й більш широкий набір функцій кредиту: акумуляції тимчасово вільних коштів; регулювання грошового обороту; економії витрат обігу; опосередкування кругообігу капіталу тощо. Але саме чотири виділені вище функції є головними; вони утворюють конститутивні ознаки кредиту [2,ст. 252].

Комерційний кредит надається функціонуючими підприємствами один одному при продажі товарів у виді відстрочки плати за покупку. Необхідність такого кредиту обґрунтована самим процесом відтворення. У силу ряду причин (розходження в часі виробництва і збуту деяких товарів) одні підприємства уже виступають зі своїми товарами на ринку, а в інших товари ще не реалізовані, і тому вони поки не мають у своєму розпорядженні наявні гроші. У цих умовах перші підприємства можуть реалізовувати свої товари лише шляхом продажу їх у кредит. Це прискорює реалізацію товарів і весь процес кругообігу капіталу. Комерційний кредит необхідний також і у взаєминах між промисловими і торговими організаціями.

Слід зазначити, що комерційний кредит обмежений визначеними рамками. Насамперед, він стиснутий розмірами резервних капіталів, що маються у функціонуючих підприємств: кожне з них може продавати товари в кредит лише в тій межі, у якому в нього мається надлишок капіталу. Далі розміри комерційного кредиту залежать від зворотного припливу капіталу. Так, під час криз, коли регулярний зворотний приплив капіталу порушується, розміри комерційного кредиту скорочуються. І нарешті, комерційний кредит має обмежене спрямування: він може надаватися галузями, що роблять засобу виробництва, галузям, що споживають їхній, але не навпаки. Машинобудівний завод, наприклад, може продати ткацькі верстати в кредит текстильній фабриці, але остання не може дати комерційний кредит першому.

Банківський кредит надається банками й іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі. Іноземним клієнтам у виді грошових позичок. Між банківським і комерційним кредитом мається ряд істотних розходжень.

По - перше, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал, тоді як  об'єкт банківського кредиту виступає грошово-позичковий капітал. Комерційний кредит надається промисловими і торговими  суб'єктами, що хазяюють, один одному при реалізації товарів і обслуговує цю реалізацію. Тут позичковий капітал злитий із промисловим (чи торговим). Підприємці позичають капітал, що знаходиться на одній зі стадій його кругообігу в товарній формі. При банківському кредиті позичковий капітал відособлений від промислового і торгового капіталу.

По - друге, істотно розрізняються динаміка комерційного і банківського кредиту. Комерційний кредит рухається паралельно промисловому капіталу: зі зростанням промислового виробництва і товарообігу збільшуються як пропозиція комерційного кредиту, так і попит на нього. Інакше обстоїть справа з банківським кредитом. Ріст пропозиції позичкових капіталів, переданих за допомогою банківського кредиту, не завжди відбиває ріст обсягу виробництва.

По-третє, комерційний кредит відрізняється від банківського учасниками кредитних угод. При комерційному кредиті як кредитор, так і позичальник виступають як  функціонуючих підприємців. При банківському кредиті тільки один з учасників кредитної угоди (позичальник) виступають у якості функціонуючого  суб'єкта, що хазяює, інший його учасник (кредитор) виступає тільки як позичковий капіталіст, оскільки капітал, наданий їм у позичку, не функціонує в його підприємстві.

Характерною рисою банківського кредиту є і те, що він може переборювати внутрішні макроекономічні границі. За допомогою банківського кредиту може відбуватися не тільки передача одними функціонуючими підприємцями іншим у тимчасове користування частини своїх резервних капіталів, але й одержання всіма  суб'єктами додаткових капіталів, що хазяюють, за рахунок засобів, притягнутих банками від різних класів і шарів суспільства.

Банківський кредит тісно переплітається практично з усіма видами кредиту. З цієї причини в багатьох літературних джерелах робляться спроби розглядати окремі види кредиту (державний, іпотечний, банківський, комерційний, лізинговий, міжнародний, споживчий і ін.) як різновиду банківського кредиту.

1. Державний кредит відбиває сукупність кредитних відносин. Особливе місце займає кредит, одержуваний державою шляхом випуску позик. Ці державні позики розміщаються серед юридичних і фізичних осіб через банки.

2. Іпотечний кредит видається під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути іпотечні банки, спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки.

3.Лізинговий кредит, відбиваючи відносини між юридичними самостійними обличчями з приводу майнового кредиту, передбачає спершу покупку спонукуваного і нерухомого майна. Цю покупку здійснюють спеціальні кредитно-фінансові суспільства, а також комерційні, інвестиційні й інші банки, що потім вступають безпосередньо в прямі відносини з лізингоотримувачем. Лізинг – один з різновидів орендованих операцій. Збільшення їхнього обсягу вимагає залучення значних фінансових ресурсів. Тому великі комерційні банки активно беруть участь у фінансуванні лізингових компаній, що надалі  дуже часто переходять у їхню власність.

4. Міжнародний кредит відбиває рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних і валютно-фінансових відносин. При цьому валютою позики може бути валюта країни-боржника, валюта країни-кредитора, валюта третьої країни і міжнародна грошова одиниця. Рух валюти здійснюється за допомогою банківської системи.

5. Споживчий кредит виражається головним чином у наданні торговими компаніями відстрочки платежу за товари тривалого користування. Цей кредит надається фізичним особам, що купили меблі, легкові автомобілі та інші товари для особистого користування. В даний час споживчий кредит у національній грошовій одиниці можуть одержувати фізичні особи - резиденти України в банках і спеціалізованих кредитно-фінансових інститутах терміном на кілька років з розстрочкою платежу.

Крім зазначеного, слід звернути увагу на те, що банківський кредит не обмежений за своїм направленням. Завдяки банкам грошові капітали, що звільнилися з однієї галузі, можуть бути направлені в іншу галузь виробництва [1, cт.63].

Сучасна кредитна система, яка є основним елементом ринку позичкових капіталів, складається із ряду інституціональних ланок або ярусів. Розглянемо основні з них у наступному пункті.

1.2 Характеристика основних елементів кредитної системи та їх взаємозв’язок.

У попередньому пункті ми визначили сутність кредитної системи та пояснили її функції. Тепер розглянемо основні елементи кредитної системи (рис.1.1.) та охарактеризуємо кожний із них.

Рис. 1.1 – Структура кредитної системи

Центральний банк – це емісійно – касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в економіці.

Центральний банк у ринковій економіці є ключовою ланкою банківської системи. Його головне призначення полягає у забезпеченні стійкості національної грошової одиниці, професійному нагляді та координації банківської системи. За допомогою монетарних інструментів центробанк виступає також органом державного регулювання макроекономічних процесів, що відбуваються в економіці країни. Він самостійно розробляє і впроваджує конкретні заходи щодо реалізації пріоритетів грошово-кредитної політики, визначених урядом, бере безпосередньо участь у формуванні пропозиції грошей, щоб ефективно здійснювати урядові програми і стимулювати економічну кон’юнктуру  в країні.

За формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Статутний капітал банку може належати державі повністю, частково або взагалі їй не належати. Проте порядок формування капіталу зараз не має принципового значення для функціонування центрального банку, оскільки цільова спрямованість його діяльності визначається державними інтересами, а не інтересами акціонерів.

Світовий досвід свідчить про те, що діяльність ЦБ має бути незалежною від владних структур. Під незалежністю ЦБ розуміють дві її форми: політичну та економічну незалежність[21,ст. 520].

Умовами політичної незалежності ЦБ є встановлення порядку призначення членів його керівного органу або керуючого, ухвалення прийнятого банком рішення з боку уряду або з боку парламенту. Економічна незалежність виражається у тому, що ЦБ не зобов’язаний автоматично видавати грошові кредити для фінансування державних витрат і віддавати йому перевагу при наданні кредитів.

Роль і місце ЦБ в економіці та процеси економічного регулювання значною мірою залежать від його відносин з органами державного управління.

До факторів оцінки рівня незалежності відносяться:

-         участь держави в капіталі ЦБ та розподілі прибутку;

-         ступінь відображення у законодавстві цілей та завдань ЦБ;

-         процедура призначення керівництва банку;

-         право держави втручатися у грошово-кредитну політику;

-         правила, які регулюють можливість прямого та непрямого фінансування державних видатків ЦБ країни.

ЦБ країн з ринковою економікою виконують майже однакові функції. До функцій ЦБ, що визначають його місце і роль в економіці відносяться:

-         емісія грошей та організація грошового обігу;

-         нагляд і регулювання діяльності банківської системи. Функція „банку банків”;

-         ЦБ є банкіром і фінансовим агентом уряду;

-         Грошово-кредитне регулювання економіки.

Емісія грошей відбувається шляхом кредитування комерційних банків, уряду, великих підприємств. Для цього банк прогнозує необхідну для розвитку економіки грошову масу, стежить за співвідношенням грошей в обох сферах грошового обігу, розробляє проект грошово-кредитної політики та подає його на розгляд вищих органів влади.

ЦБ має монопольне право на випуск банкнот і розмінної монети, які є єдиним законним платіжним засобом, обов’язковим для всіх платежів на території країни. Процедура випуску грошей в обіг здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам в обмін на їх резерви, що знаходяться на окремому коррахунку в ЦБ. Він також здійснює емісію депозитних грошей шляхом кредитування комерційних банків, купівлі цінних паперів та іноземної валюти.

Отже, ЦБ, використовуючи названі канали емісії грошей, збільшує свої активи – переважно у формі державних боргових зобов’язань. Збільшення активів ЦБ приводить до відповідного зростання його пасивів – до створення грошей. Отож, найважливішим джерелом ресурсів ЦБ є емісія банкнот, що утворює одну з основних статей пасиву його балансу[14,ст.305].

В процесі виконання емісійної функції ЦБ здійснює регулювання грошового обігу, що передбачає сукупність монетарних заходів для підтримання стабільності грошового обігу, сталості національної валюти, стримування інфляції, гнучкості забезпечення грошима потреб економіки, тобто урівноваження попиту і пропозиції.

Функція „банку банків”. Виконуючи цю функцію ЦБ відкриває кореспондентські рахунки комерційним банкам; проводить міжбанківські розрахунки; кредитує та організовує систему рефінансування комерційних банків. ЦБ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків; видає інструкції, методичні положення та інші нормативні документи, що регламентують процедуру проведення банківських операцій; визначає напрями діяльності банківської системи.

У функції банкіра і фінансового агента уряду ЦБ тісно взаємодіє з фінансовими органами держави у вирішені загальних проблем монетарної і фіскальної політики. Зокрема, йому належить провідна роль в організації касового виконання державного бюджету – організації надходження грошових коштів до бюджету та їх видачі в процесі виконання бюджету. З цією метою фінансові органи відкривають рахунки, на яких відбиваються відповідні розрахунково-касові операції. ЦБ, виконуючи роль фінансового агента уряду, є його кредитором, здійснюючи кредитування державних видатків у формі прямих позик, або шляхом емісії та розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів.

Функція грошово-кредитного регулювання економіки. Для ЦБ основне стратегічне завдання полягає у забезпеченні стабільності і купівельної спроможності національної грошової одиниці. Тактика монетарної політики полягає у виборі інструментів для досягнення поставленої мети. До основних напрямів грошово-кредитного регулювання належать процентна ставка, політика рефінансування, політика обов’язкових резервних вимог, політика операцій на відкритому ринку і валютна політика [3, c.354-371].

Комерційні банки – багато профільні кредитні інститути, що здійснюють фінансові операції та послуги, пов’язані за обслуговуванням клієнтів у всіх секторах економіки.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їхню суть та роль у банківській системі, є: приймання депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; розрахунково-касове обслуговування клієнтів; процес створення депозитних грошей.

Особливість комерційних банків полягає в тому, що вони можуть у процесі кредитно-розрахункових операцій створити додаткові платіжні засоби, збільшуючи залишки на поточних рахунках клієнтів. При цьому вони не можуть самостійно здійснювати емісію готівки.