Аналіз платоспроможності підприємства та шляхи її зміцнення. 2

ЗМІСТ

ВСТУП

Розвиток ринкових відносин в Україні  суттєво змінює економічне  середовище функціонування підприємств. Головною ознакою цього  середовища є конкуренція  товаровиробників, які набули повної самостійності та відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності. Це передбачає обов’язкове виконання зобов’язань підприємств перед бюджетом та іншими суб’єктами господарювання.

Платоспроможність підприємства як його здатність вчасно та в повному  обсязі виконувати планові платежі  і термінові зобов'язання, підтримуючи при цьому нормальний ритм господарської діяльності – є однією з умов конкурентоспроможності підприємства, його фінансової стабільності. Здатність підприємства розраховуватись за своїми боргами в обсягах та строках, передбачених договорами та законодавством, є необхідною умовою успішного функціонування на ринку, що і обумовлює актуальність обраної теми.

Питання теорії і практики оцінки платоспроможності та ліквідності

підприємств розглядались в працях зарубіжних і вітчизняних науковців  та практиків, зокрема: Л. Чечевіценої, Е. Нікбахта, А. Гропеллі, В. Ковальова, А. Шеремета, І. Бланка, Г. Савицької, В. Івахненко, Л. Лахтіонової та ін.

Метою курсової роботи є дослідження платоспроможності базового підприємства та визначення шляхів її зміцнення.

Виходячи з мети роботи, перед  нами постають наступні завдання: визначити сутність, значення та види платоспроможності підприємства; розглянути показники поточної платоспроможності підприємства; провести аналіз платоспроможності підприємства; визначити шляхи покращення платоспроможності підприємства.

Предметом в курсовій роботі виступає методика аналізу платоспроможності та ліквідності підприємства.

Об’єктом в курсовій роботі виступає платоспроможність підприємства .

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства

є дані:

– балансу (форма № 1);

– звіту про фінансові результати (форма № 2);

– звіту про рух грошових коштів (форма № 3).

Як основний метод дослідження  у роботі застосований системний підхід до вивчення економічних процесів у їх взаємозв’язку та взаємозалежності з урахуванням причинно-наслідкових зв’язків.

Окрім системного, при підготовці курсової роботи, використаний також діалектичний підхід .

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1. Сутність, значення та види платоспроможності підприємства

Фінансовий стан підприємства –  це економічна категорія, яка відображає стан капіталу в процесі його кругообігу.

В процесі постачальницької, виробничої, фінансової діяльності проходить безперервний процес кругообігу капіталу, змінюється структура засобів і джерел їх формування, наявність і потреба в фінансових ресурсах, і як наслідок фінансового стану підприємства зовнішнім проявом його виступає платоспроможність.

Фінансовий стан може бути стійким, не стійким і кризовим.

Здібність підприємства своєчасно  проводити платежі, фінансувати  свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачені потрясіння і підтримувати свою платоспроможність  свідчить про стійкий фінансовий стан.

Для забезпечення фінансової стійкості підприємство повинно володіти міцною структурою капіталу, уміти організовувати його рух таким чином, щоб забезпечити перевищення доходів над затратами з метою збереження платоспроможності і створенню належних умов для виробництва [2].

В.Г. Артеменко, В.І. Іващенко та М.А. Болюх визначають платоспроможність як здатність підприємства своєчасно і повністю виконувати свої платіжні зобов’язання, що витікають з виробничих, торгівельних, кредитних та інших операцій грошового характеру [31].

Також існують і інші думки, щодо визначення платоспроможності. Наприклад, у М.Н. Крейніної платоспроможність - це готовність підприємства проводити свої першочергові платежі за рахунок поточних надходжень коштів [32].

Л. А. Лахтюнова, говорить, що платоспроможність - це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання .

І, нарешті, В.В.Ковальов під платоспроможністю  розуміють наявність у підприємства грошових коштів або їх еквівалентів, достатніх для розрахунків по кредиторській заборгованості, що вимагає негайного погашення [33].

Цих авторів об’єднує однакове розуміння  платоспроможності з позиції достатності грошових коштів.

Головна мета фінансової діяльності зводиться до одного стратегічного  завдання – збільшення активів  підприємства. Для цього воно повинно постійно підтримувати платоспроможність і рентабельність, а також оптимальну структуру активу і пасиву балансу.

Між статтями активу і пасиву балансу  існує тісний взаємозв’язок. Кожна  стаття активу балансу має свої джерела фінансування. Джерелом фінансування довгострокових активів, як правило, являються власні кошти і довгострокові займані засоби.

Оборотні активи утворюються, як за рахунок власних коштів, так і  за рахунок короткострокових позичок  банку. Бажано, щоб вони були сформовані наполовину за рахунок власних коштів, а наполовину – за рахунок позичкового капіталу. Тоді буде гарантія погашення зовнішнього боргу.

В залежності від джерел формування загальної суми поточних активів  їх прийнято ділити на 2 частини: а) зміна, яка створена за рахунок короткострокових зобов’язань підприємства; б) постійний мінімум поточних активів, який утворюється за рахунок власного капіталу.

Дефіцит власного оборотного капіталу приводить до збільшення змінної  і зменшення постійної частини поточних активів, що свідчить про посилення фінансової залежності підприємства і нестійкості його положення.

Однак, треба врахувати, що фінансування діяльності підприємства тільки за рахунок  власних коштів не завжди вигідно  для нього, особливо в тих випадках, коли виробництво має сезонний характер. Якщо в окремі періоди будуть накопичуватися великі кошти на рахунках в банку то в інші періоди коштів буде не достатньо. Крім того треба мати на увазі те що ціни на фінансові ресурси не високі, а підприємство може забезпечити більш високий рівень віддачі на вкладений капітал, ніж платить за кредитні ресурси, то залучаючи займані кошти, воно зможе підвищити рентабельність власного капіталу [ 1].

В той же час, якщо кошти підприємства створенні в основному за рахунок короткострокових зобов’язань, то його фінансове положення буде не стійким. Так як з капіталом короткострокового використання необхідна постійна оперативна робота, направлена для контролю за своєчасним поверненням його і залученням в оборот іншим капіталам.

Відповідно від того, наскільки  оптимальне співвідношення власного і  позичкового капіталів залежить фінансовий стан підприємства. Розробка правильної фінансової стратегії в  цьому питанні допоможе підприємству підвищити ефективність своєї діяльності.

Загальна оцінка фінансового стану  підприємства базується на цілій  системі показників, характеризуючих  структуру джерел формування капіталу і його розміщення, рівновагу між  активами підприємства і джерелами  їх формування, ефективність і інтенсивність  використання капіталу, платоспроможність і кредитоспроможність. Проводячи всебічний аналіз вищеназваних показників ми виявляємо, які резерви має підприємство для покращення фінансового стану та платоспроможності.

Для цього слід більш повно використовувати  виробничі потужності підприємства, скоротити простої машин, обладнання, робочої сили, матеріальних фінансових ресурсів, більш ефективно реагувати на кон’єктуру ринку, змінюючи у відповідності з його вимогами асортимент продукції і цільову політику. Прискорити оборотність капіталу за рахунок скорочення понаднормових запасів і періоду інкасації дебіторської заборгованості. Все це дозволить збільшити прибуток, поповнити власний оборотний капітал і досягти більш стійкої платоспроможності підприємств [5].

Під сутністю фінансової стійкості підприємства розуміють забезпечення запасів і витрат джерелами коштів для їх формування.

Фінансова стійкість – це такий стан підприємства, коли обсяг його майна (активів) достатній для погашення зобов'язань, тобто підприємство є платоспроможним. Або, фінансова стійкість підприємства - це такий його стан, коли вкладені в підприємницьку діяльність ресурси окупаються за рахунок грошових надходжень від господарювання, а отриманий прибуток забезпечує самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх залучених джерел формування активів. Визначається фінансова стійкість відношенням вартості матеріальних оборотних активів (запасів та витрат) до величини власних та позичених джерел коштів для їх формування.

Для характеристики фінансової стійкості підприємства використовується система абсолютних та відносних показників. Найбільш узагальнюючими абсолютними показниками фінансової стійкості є відповідність або невідповідність (надлишок або нестача) джерел коштів для формування запасів і затрат, тобто різниця між сумою джерел коштів і сумою запасів і витрат. [3 ]

За рівнем покриття різних видів  джерел суми запасів і затрат розрізняють  декілька видів фінансової стійкості  підприємства:

- абсолютна стійкість фінансового  стану, коли власні джерела формування оборотних активів покривають запаси і затрати. При цьому наявність власних джерел формування оборотних активів визначається по балансу підприємства як різниця між сумою джерел власних та прирівняних до них коштів і вартістю основних фондів та інших необоротних активів;

- нормальний стійкий фінансовий  стан, коли запаси і втрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів і довгостроковими позиченими джерелами;

- нестійкий фінансовий стан, коли запаси і затрати покриваються сумою власних джерел формування оборотних активів, довгострокових позикових джерел, короткострокових кредитів і позик;

- кризовий фінансовий стан, коли запаси і витрати не покриваються всіма видами можливих джерел їх забезпечення (власних, позикових та ін.), підприємство знаходиться на межі банкрутства.

Одним з індикаторів фінансового  стану підприємства є його платоспроможність, тобто можливість наявними грошовими  ресурсами вчасно погашати свої платіжні зобов'язання. Розрізняють поточну  платоспроможність, що склалася на певний момент часу, і перспективну платоспроможність, що очікується в короткостроковій, середньостроковій і довгостроковій перспективі [4].

Поточна (технічна) платоспроможність  означає наявність у достатньому обсязі коштів і їхніх еквівалентів для розрахунків за кредиторською заборгованістю, що вимагає негайного погашення. Звідси основними індикаторами поточної платоспроможності є наявність достатньої суми коштів і відсутність у підприємства прострочених боргових зобов'язань.

Перспективна платоспроможність забезпечується погодженістю зобов'язань і платіжних засобів протягом прогнозного періоду, що, у свою чергу, залежить від складу, обсягів і ступеня ліквідності поточних активів, а також від обсягів, складу і швидкості дозрівання поточних зобов'язань до погашення. При внутрішньому аналізі платоспроможність прогнозується на підставі вивчення грошових потоків. Зовнішній аналіз платоспроможності здійснюється, як правило, на основі вивчення показників ліквідності.

В економічній літературі прийнято розрізняти ліквідність активів, ліквідність балансу і ліквідність підприємства.

Під ліквідністю активу розуміється здатність його до трансформації у грошові засоби, а ступінь ліквідності активу визначається проміжком часу, необхідним для його перетворення у грошову форму. Чим менше потрібно часу для інкасації певного активу, тим вища його ліквідність. При цьому варто розрізняти поняття ліквідності сукупних активів як можливість їхньої швидкої реалізації при банкрутстві й самоліквідації підприємства і поняття ліквідності оборотних активів, що забезпечує його поточну платоспроможність. Тут мається на увазі, що кожен вид оборотних активів має пройти відповідні стадії операційного циклу, перш ніж трансформуватися в готівку [5].

Ліквідність балансу - можливість суб'єкта господарювання перетворити активи в готівку і погасити свої платіжні зобов'язання, а точніше - це ступінь покриття боргових зобов'язань підприємства його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов'язань. Якісна відмінність цього поняття від ліквідності активів у тому, що ліквідність балансу відбиває міру погодженості обсягів і ліквідності активів з розмірами і термінами погашення зобов'язань, тоді як ліквідність активів визначається безвідносно до пасиву балансу.

Ліквідність підприємства - більш загальне поняття, ніж ліквідність балансу. Ліквідність балансу передбачає вишукування платіжних засобів тільки за рахунок внутрішніх джерел (реалізації активів). Але підприємство може залучити позикові засоби зі сторони, якщо в нього є відповідний імідж у діловому світі і досить високий рівень інвестиційної привабливості. Тому, оцінюючи ліквідність підприємства, треба враховувати його фінансову гнучкість, тобто здатність позичати кошти з різних джерел, збільшувати акціонерний капітал, продавати активи, швидко реагувати на кон'юнктуру ринку і т. ін.

Таким чином, поняття платоспроможності  й ліквідності дуже близькі, але  друге більш містке. Від ступеня  ліквідності балансу залежить платоспроможність  підприємства. Разом з тим ліквідність характерна як для поточного стану розрахунків, так і на перспективу. Підприємство може бути платоспроможним на звітну дату, але мати несприятливі можливості в майбутньому, і навпаки [6].

Отже, ліквідність балансу, що базується  на рівновазі активів і пасивів, є основою (фундаментом) платоспроможності й ліквідності підприємства. Іншими словами, ліквідність - це спосіб підтримки платоспроможності. Але разом з тим, якщо підприємство має високий імідж і постійно платоспроможне, то йому легше підтримувати свою ліквідність [10].

2. Показники поточної платоспроможності підприємства та їх характеристика

У ринковій економіці, коли можлива  ліквідація підприємств унаслідок  їх банкрутства, одним з найважливіших  показників фінансового стану є  ліквідність. Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями.

Термін "ліквідний" передбачає безперешкодне  перетворення майна на гроші. Ліквідність  підприємства - це його спроможність перетворювати  свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Найліквіднішою є готівка.

Наступним за рівнем ліквідності активом  є короткострокові інвестиції (цінні  папери), оскільки у разі необхідності їх швидко можна реалізувати. Дебіторська  заборгованість - теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Що коротшим є цей період, то вищою буде ліквідність даного виду активів. Короткострокові зобов'язання – це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати [7].

Аналіз ліквідності балансу  полягає в порівнянні коштів з  активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення  і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи –  це суми за всіма статтями  коштів та їх еквівалентів, тобто  гроші, які можна використати  для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей.

2. Активи, що швидко реалізуються, - це активи, для перетворення  яких на гроші потрібний певний  час. У цю групу включають  дебіторську заборгованість. Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо.

3. Активи, що реалізуються повільно, - це статті 2-го розділу активу  балансу, які включають запаси та інші оборотні активи. Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час.

4. Активи, що важко реалізуються, - це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1-го розділу активу балансу ("Необоротні активи"). Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства [8]. Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так:

1. Негайні пасиви – це кредиторська заборгованість, розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу).

2. Короткострокові пасиви –  це короткострокові кредити банків, поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями, векселі видані. Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу ("Поточні зобов'язання").

3. Довгострокові пасиви – це  довгострокові зобов'язання –  3-й розділ пасиву балансу. 

4. Постійні пасиви – це статті 1-го розділу пасиву балансу ("Власний капітал"). Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності; розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Ліквідність балансу - це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу. Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови: - Найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм. - Активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них. - Активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них. - Активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви. Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної. [10]

Проте абсолютно ліквідним баланс вважати не можна, оскільки в підприємства на кінець звітного періоду виникли проблеми з погашенням короткострокових кредитів, кредиторською заборгованістю за товари, роботи, послуги. Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами. Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами. Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства [9].

Для складання фінансового плану  одним із джерел інформації є баланс ліквідності, за допомогою якого  можна здійснювати прогнозні  розрахунки на випадок ліквідації підприємства. Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання.

Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій. Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях.

Основні показники ліквідності:

1. Загальний коефіцієнт ліквідності  (коефіцієнт покриття, коефіцієнт  поточної ліквідності) дає загальну оцінку платоспроможності підприємства. Він показує, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну гривню поточних зобов'язань. Логіка цього показника полягає в тому, що підприємство погашає короткострокові зобов'язання в основному за рахунок поточних активів. Отже, якщо поточні активи перевищують поточні зобов'язання, підприємство вважається ліквідним.

Розмір перевищення задається  коефіцієнтом покриття. Значення цього  показника залежить і від галузі, і від виду діяльності. У європейській обліково-аналітичній практиці наводиться критичне мінімальне значення цього показника. Визнано, що поточні активи повинні вдвічі перевищувати короткострокові зобов'язання. Якщо на підприємстві відношення поточних активів і короткострокових зобов'язань нижче за 1: 1, це є свідченням високого фінансового ризику, оскільки підприємство не в змозі оплатити свої рахунки. Співвідношення 1:1 припускає рівність поточних активів і короткострокових зобов'язань. Але, зважаючи на різний рівень ліквідності активів, можна вважати, що не всі активи будуть негайно реалізовані, а тому виникає загроза для фінансової стабільності підприємства. Якщо значення коефіцієнта покриття значно перевищує співвідношення 1:1, то можна висновувати, що підприємство має значні оборотні кошти, сформовані завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такий варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Проте, з погляду менеджера, значне накопичення запасів на підприємстві, відвернення грошей у дебіторську заборгованість може пояснюватись незадовільним управлінням активами. Скорочення величини коефіцієнта покриття може статися під впливом двох факторів: збільшення поточних активів і значного зростання короткострокових зобов'язань. Для з'ясування причин зміни цього показника необхідно проаналізувати зміни в складі джерел коштів та їх розміщенні, порівнюючи з початком року [9,10].

2. Коефіцієнт швидкої ліквідності  - цей коефіцієнт за смисловим  значенням аналогічний коефіцієнту  покриття, тільки він обчислюється для вужчого кола поточних активів, коли з розрахунку виключено найменш ліквідну їх частину - виробничі запаси. Матеріальні запаси виключаються не стільки тому, що вони менш ліквідні, а, головне, через те, що кошти, які можна одержати в разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути істотно нижчими за витрати на їхню закупівлю. За умов ринкової економіки типовою є ситуація, коли за ліквідації підприємства одержують 40 % і менше від облікової вартості запасів. "Розумним" коефіцієнтом швидкої ліквідності є співвідношення 1:1. Практично багато підприємств мають нижчий коефіцієнт швидкої ліквідності (наприклад, 0,5:1), тому для оцінки їхньої фактичної ліквідності треба проаналізувати тенденції зміни цього показника за певний період. Так, якщо зростання коефіцієнта швидкої ліквідності було пов'язане в основному зі зростанням невиправданої дебіторської заборгованості, то це свідчить про серйозні фінансові проблеми підприємства. У західній економічній літературі цей коефіцієнт називають коефіцієнтом миттєвої оцінки.

3. Коефіцієнт абсолютної ліквідності. Цей коефіцієнт показує, яку частину короткострокових позикових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Теоретично достатнім значенням для коефіцієнта абсолютної ліквідності є співвідношення 0,2:1. На практиці фактичні середні значення коефіцієнтів ліквідності бувають значно нижчими, але це ще не дає підстави висновувати про неможливість підприємства негайно погасити свої борги, бо малоймовірно, щоб усі кредитори підприємства одночасно пред'явили йому свої боргові вимоги. Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність. Для підприємства, котре нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних факторів, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах [11].

Отже, можна сказати, що ліквідність - це спроможність будь-якого з активів трансформуватися в гроші (кошти), а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого цю трансформацію можна здійснити. Що коротший цей період, то вищою є ліквідність. З цією метою визначається індекс ліквідності, який показує кількість днів, необхідних для перетворення поточних активів на готівку. Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів; коефіцієнт швидкої ліквідності - для банків; коефіцієнт поточної ліквідності - для покупців і власників акцій та облігацій підприємства. Проте слід спеціально зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності.

Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість. Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення. Ознаками платоспроможності є:

- наявність грошей у касі, на  поточних рахунках;

- відсутність простроченої кредиторської  заборгованості.

Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів. Беручи загалом, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого стану, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів. Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади) і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період. Однією з повсякденних турбот фінансової служби підприємства є забезпечення повної платіжної готовності, зниження якої часто спричиняється до великих непродуктивних витрат підприємства у вигляді пені за прострочку платежів. Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар) на будь-яку дату. Якщо сальдо в активі платіжного балансу, то це означає неплатоспроможність підприємства. Відомо, що оцінка рівня платоспроможності дається за даними балансу на основі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто з урахуванням часу, необхідного для перетворення їх на готівку. Підвищення рівня платоспроможності підприємства залежить від поліпшення результатів його виробничої та комерційної діяльності. Водночас надійний фінансовий стан залежить також і від раціональної організації використання фінансових ресурсів. Тому за умов ринкової економіки здійснюється не тільки оцінка активів і пасивів балансу, а й поглиблений щоденний аналіз стану й використання господарських засобів. Інформаційною базою для такого аналізу є дані управлінського обліку [12].

Отже, аналіз платоспроможності підприємства доцільно здійснювати як за поточний, так і на прогнозований період. Поточну платоспроможність доцільно оцінювати на підставі звітного балансу, порівнюючи платіжні засоби з терміновими зобов'язаннями з використанням платіжного календаря.