Антикризова політика ЄС та роль України в її реалізації

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет будівництва та архітектури

Кафедра Фінансів та кредиту

Курсова робота

З дисципліни «Фінанси»

на тему:

«Антикризова політика ЄС та роль України в її реалізації»

Виконав:

р...гр.ф-22

Точоний О.В

Перевірила:

к.е.н.,доцент

Солодовнік О.О.

Харків 2012

Зміст

Вступ

Актуальність теми. Безпрецедентна криза на фінансових ринках США, яка переросла у світову економічну кризу, поставила перед Європейським Союзом (далі - ЄС, Спільнота) нові завдання. Спільними і скоординованими на рівні ЄС діями усіх 27 країн-членів вдалося стабілізувати банківську систему, відродити економічне зростання, однак вжиття заходів, спрямованих на підвищення ліквідності фінансової системи, стимулювання процесів виробництва, споживання та зайнятості, стабілізацію економічної ситуації в окремих державах-членах, продовжується.

Кризові явища у світовій економіці в останні роки дуже болісно відбилась і на економічній ситуації в Україні. Наша держава пройшла через найбільший за період незалежності спад економічної активності, що потягло за собою дестабілізацію фінансового і, в першу чергу, банківського сектору, зростання безробіття, зниження реальних доходів і соціальної захищеності населення, критичне зростання зовнішнього боргу та дефіциту державного та місцевих бюджетів.

Важливим при пошуку шляхів пом’якшення наслідків кризових явищ у нашій державі як сьогодні, так і в майбутньому, може стати вивчення досвіду антикризової політики ЄС. У контексті євроінтеграційних прагнень України важливим є також аналіз антикризових можливостей держави і вступом до ЄС.

Методологічною основою дослідження є використання міждисциплінарного підходу як методу комплексного аналізу політичних та економічних процесів. Для з’ясування причин і визначення етапів розвитку світової кризи застосувалися загальнонаукові методи пізнання та інвент-аналізу. Аналіз інституційних механізмів формування антикризових стратегій ЄС і їхньої реалізації відповідно до реалій України здійснювався на основі вивчення як базових, так і галузевих законодавчих актів.

Ступінь розробленості проблеми. Основою для осмислення теоретичних аспектів теми стали дослідження, що торкаються проблеми світових економічних криз, які можна умовно поділити на такі групи: фундаментальні праці авторів початку ХХ століття; перекладені українською та російською мовами праці сучасних іноземних науковців; праці вчених і практиків Росії та інших країн СНД, наукові доробки вітчизняних авторів. До першої категорії належать праці таких авторів, як Ф. Кене, К. Маркс, М. Туган-Барановський, М. Кондратьєв, Є. Слуцький, В. Мітчел, Дж. Хікс, Дж. Кітчін, К. Джуглар, Д. Лонг, Р. Фріш, Дж. Кейнс, які приділили увагу розкриттю сутності кризових процесів у політиці та економіці загалом. У багатьох випадках їхні висновки можна адаптувати до реалій сучасної світогосподарської системи. Водночас, важливим чинником є те, що характер сучасних міжнародних політичних та економічних відносин значно трансформувався, а тому існуючі фундаментальні теорії потребують подальшого розвитку. Упродовж останніх десятиліть почали з’являтися праці, присвячені вивченню й аналізові кризових процесів у глобальній економіці. Це, зокрема, наукові дослідження П. Кругмана, Д. Корсетті, А. Сбраціа, Д. Періколі, Д. Сороса, М. Барклі, А. Бернака, П. Презенті, Н. Рубіні. Ці автори здебільшого акцентували увагу на проблемах криз у міжнародній торгівлі, міжнародних валютних Відносинах, міжнародній міграції робочої сили, а також світових геополітичних колізіях.

Науковці Росії та інших країн СНД - В. Іноземцев, М. Делягін, А. Нєкипелов, Л. Кондрашова, І. Шереметьєв, А. Лавут, В. Теперман, Л. Новоселова, О. Борох, П. Кулігін, Б. Хейфец. Проблему світових кризових процесів розглядають переважно крізь призму специфічних економічних і геополітичних інтересів Росії, визначаючи її роль у міжнародній господарській та політичній системі [7].

Останніми роками з’явилася низка грунтовних праць вітчизняних учених, які сучасну світогосподарську систему розглядають через призму цивілізаційного розвитку людства, світових інтеграційних процесів, сучасних тенденцій міжнародних валютно-фінансових відносин. Ідеться, передусім, про дослідження Ю. Пахомова, О. Білоруса, Б. Губського, Л. Бакаєва, О. Плотнікова, С. Кримського, В. Новицького, Д. Лук’яненка, Ю. Павленка.

Мета роботи - аналіз передумов і наслідків останньої світової економічної кризи на економіку ЄС, систематизація і характеристика антикризових заходів ЄС та обгрунтування пропозицій щодо можливостей використання досвіду антикризового менеджменту ЄС в Україні.

Завдання роботи:

• розглянути кризові явища в ЄС,
• дослідити принципи антикризової політики ЄС
• порівняти антикризову політику країн ЄС і України,
• запропонувати антикризову політику України виходячи з досвіду ЄС.

Предмет дослідження – теоретико-методологічні основи розробки та проектировки реалізації антикризової політики ЕС та Украхніи.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, трьох розділів, висновка і списка літератури.

1. Сутність кризи та антикризової політики ЄС

1.1 Теоретичні аспекти формування антикризової політики держави

Фінансова криза - це глибокий розлад системи державних фінансів. Типовий для більшості сучасних імперіалістичних держав і в першу чергу для США і Великобританії. Виявляється в хронічному бюджетному дефіциті, який викликає інфляцію і розхитує державний кредит і податкову систему. Є неминучим результатом зростання мілітаризму і безперервною гонки озброєння. Хронічний бюджетний дефіцит пов'язаний також з видатками державного бюджету з регулювання руху капіталістичного циклу. Зростання бюджетного дефіциту викликає величезне збільшення державного боргу, а сплата відсотків по державному боргу, в свою чергу, обтяжує бюджет і збільшує його дефіцит. Пов'язана з бюджетним дефіцитом загроза інфляції підриває державний кредит. Банки, корпорації і страхові компанії розкуповують нові випуски державних позик, поки немає ознак інфляції і не підвищується рівень облікового відсотка. Напружений стан державного бюджету і державного кредиту неминуче тягне за собою зростання податків, який веде до зниження реальної заробітної плати і погіршення положення трудящих і тим самим підриває одне з джерел доходів державного бюджету. Податкове перенапруження лімітує подальше зростання державного боргу. Розвиток цих процесів може привести до перетворення імперіалістичної держави в державу-банкрут.

Антикризова діяльність — це сукупність цілеспрямованих й послідовних дій підприємницької структури, яка полягає у прогнозуванні й виявленні кризових процесів

Головне в антикризовому управлінні — забезпечення умов, коли фінансові ускладнення не можуть мати постійний, стабільний характер.

Антикризова діяльність передбачає реалізацію процесів із: своєчасного передбачення кризових моментів; своєчасного випередження настання кризи, підготовки до негативних змін з метою локалізації можливих наслідків; активної, комплексної діяльності на всіх ланках системи під час зародження кризи; обов'язкове дослідження причин, основних факторів виникнення, зародження кризової ситуації; науковий аналіз проведених заходів, що повинен відповісти на наступні питання - чи все було зроблено як треба, чи все було зроблено як могли зробити, до чого це привело й за часом і за ефективністю й до чого це могло призвести у випадку здійснення інших дій, вибору й реалізації інших стратегій?

Світова фінансова криза 2008-го року (іноді називають «велика рецесія») - це фінансово-економічна криза, що проявився у вересні - жовтні 2008 року у формі дуже сильного погіршення основних економічних показників у більшості розвинених країн, і наступна в кінці того ж року глобальна рецесія.

Попередником фінансової кризи 2008 року був іпотечна криза в США, перші ознаки якого з'явилися в 2006 році у формі зниження числа продажів будинків  і на початку 2007 року переросли в кризу високоризикових іпотечних кредитів (англ. subprime) . Досить швидко проблеми з кредитуванням відчули і надійні позичальники . Влітку 2007 року поступово криза з іпотечного почав трансформуватися у фінансовий і торкнувся не тільки США . Почалися банкрутства великих банків, порятунок банків з боку національних урядів. Котирування на фондових ринках різко знизилися протягом 2008 року та на початку 2009 року. Для компаній істотно скоротилися можливості отримання капіталів при розміщенні цінних паперів. У 2008 році криза набула світової характер і поступово почав проявлятися в повсюдному зниження обсягів виробництва, зниження попиту і цін на сировину, зростання безробіття .

Основною метою антикризового фінансового управління є швидке відновлення платоспроможності та відновлення достатнього рівня фінансової стійкості. З урахуванням цієї мети розробляється спеціальна політика антикризового фінансового управління. Вона може бути сформульована таким чином:

Політика антикризового фінансового управління представляє собою частину загальної фінансової стратегії, що полягає у розробці та використанні системи методів попередньої діагностики механізмів фінансового оздоровлення.

Антикризове управління - це безперервний процес, невід'ємний елемент загальної системи управління , що здійснюється в умовах обмежень за часом та фінансів, який включає в себе своєчасну діагностику кризової ситуації, аналіз причин її виникнення, визначення системи заходів щодо функціонування в кризових умовах, розробку плану виходу з неї.

Криза - це явище, в ході якого відбуваються зміни у розвитку системи, результатом чого може стати порушення розвитку або зміни всередині системи.  Відповідно до даного визначення основними завданнями управління кризами є діагностика кризи, виявлення її причин та складання плану заходів з виведення підприємства з цього стану.

У наявних визначеннях антикризове управління трактується як система заходів з діагностики кризи, аналізу його симптомів і причин, вироблення комплексу заходів щодо функціонування держави в кризовій ситуації і програми з виведення організації з цього стану.

У ряді країн державні органи розробляють програми приватизації, та їх здійснення розглядається як превентивні антикризові заходи, спрямовані на запобігання або вихід з кризи окремих підприємств і навіть цілих галузей економіки. Мета такої приватизації - пошук нових, більш досконалих структур підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності та ефективності для подальшого поліпшення становища держави.

Дефолт (англ. default - невиконання зобов'язань) - невиконання договору позики, тобто неоплата своєчасно відсотків чи основного боргу за борговими зобов'язаннями або за умовами договору про випуск облігаційної позики.

1.2 Передумови і наслідки глобальної фінансово – економічної кризи

Передумови кризи та макроекономічна ситуація в ЄС. Нинішня 
фінансово-економічна криза розпочалася у 2007 р. з проблем на ринку 
нерухомості США і поступово торкнулася операторів фінансового сектору 
країн Західної Європи через їх значну частку в активах американських 
компаній у цій сфері. Ситуація набула критичного розмаху у вересні-жовтні 
2008 р., що вимагало вжиття адекватних заходів не лише на рівні США, ЄС і 
його держав-членів, а й усієї світової спільноти.

У ЄС, в першу чергу, постраждати країни, в яких ринки житла зазнавати спаду: Великобританія, Ірландія, Іспанія. Сприяла загостренню кризи також значна частка уражених секторів (фінансів і нерухомості) у ВВІ І найбільших країн-членів ЄС. На момент початку кризи вона становила від 1/5 у Іспанії до 1/3 у Франції та Великобританії. Частка зайнятих у цих секторах у середньому становила 12,8 %, що теж робить макроекономічні показники ЄС досить чутливими до проблем у сферах фінансів і нерухомості. Підсилила масштабність кризових явищ у ЄС також тісна взаємозалежність економічних систем країн-членів, великі обсяги взаємної торгівлі й інвестицій та існування єдиного ринку.

Загаюм остання економічна криза виявилась для економіки ЄС найбільш 
болісною за увесь період його існування. Головні економічні негаразди 
припаїи на другу половину 2008 - першу половину 2009 рр. Перше скорочення реального ВВП було зафіксоване у другому квартаїі 2008 р. (порівняно з показниками попереднього квартаїу). Воно продовжуваїось аж до другого кварталу 2009 р. У цілому за період цих п’яти квартаїів реаіьний ВВП ЄС скоротився на понад 4 %, а приватні інвестиції в економіку - на 10 %.

У першій половині 2010 р. обсяги виробництва товарів і послуг в ЄС 
зростали досить швидкими темпами, а у другій половині ці темпи дещо 
знизились і стабілізувались на рівні 0,3-0,5 % ВВП в квартал, що пов’язано з 
пом’якшенням заходів фіскального стимулювання в ЄС, сповільненням 
економічної активності у світі і надзвичайно складними погодними умовами 
взимку (четвертий квартал) у деяких країнах-член ах ЄС. Приблизно на такому ж рівні очікується зростання ВВП ЄС впродовж усього 2011 р. (рис. 1.1). За попередніми даними у річному вимірі ВВП ЄС за 2010 р. зріс на 2,0 %. На 2011 р. прогнозується зростання на 1,8 % [17, с. 3].

Рис. 1.1 Динаміка реального ВВІІ ЄС та зони євро, 2007-2011 рр., %*

* Складено за: [18].

Основними чинниками позитивної динаміки виробництва в ЄС протягом останнього року стали зростання експорту, зумовлене покращенням економічної ситуації в світі та відповідним підвищенням попиту на виготовлені в ЄС товари та послуги, зростання внутрішнього попиту, зумовлене, в свою чергу, зростанням споживчого кредитування, стабілізацією на ринку праці та зменшенням рівня заощаджень населенням і збільшення приватних інвестицій в економіку Спільноти. Стримуючими чинниками залишаються зниження реальних доходів громадян, зумовлене активізацією інфляційних процесів, і низький оптимізм споживачів.

Як видно з рисунка 1.2, темпи зростання індексу споживчих цін (інфляція) в ЄС-27 становили у 2008 р. близько 3,7 %, у 2009 - 1 %, у 2010 рр. - 2,1 %, а у 2011 р. вони прогнозуються на рівні 2,5 %. У країнах-членах єврозони інфляція традиційно утримується нижчою на кілька десятих пунктів. Показники інфляції у найбільш активний період рецесії закономірно дещо сповільнились, хоча і не так сильно, як очікувалось, і з невеликою затримкою у часі. У зоні євро у середині 2009 р. спостерігалась навіть короткострокова дефляція. Однак це сповільнення компенсується дещо вищими, ніж звичайно (нормативним для ЄС показником вважається 2%) показниками інфляції, зафіксованими на початковому й очікуваними на кінцевому етанах економічної кризи.

Стабілізувалась ситуація на ринку праці ЄС. Починаючи з середини 
2010 р., безробіття залишається на рівні 9,5 % в ЄС-27 і 10 % - в єврозоні. 
Зміни на краще у цьому відношенні очікуються у 2012 р. з настанням більш 
повного відновлення економіки і, в першу чергу, в країнах-лідерах 
економічного зростання (Німеччина, Польща та ін.).

Рис. 1.2. Інфляція споживчих цін в ЄС та зоні євро, 2007-2011 рр., %*

* Складено за: [18].

Незважаючи на зменшення виробничих витрат підприємств у розрахунку 
на одного працівника, що свідчить про підвищення продуктивності праці, 
ситуація з рівнем оплати праці у ЄС залишає бажати кращого. Особливо 
загостриться ця проблема у 2011 р., інфляція у якому очікується дещо вищою, ніж у двох попередніх роках.

У географічному відношенні основними осередками економічного 
зростання ЄС в останні два роки є його кілька найбільших країн-членів, які 
„витягують’' макроекономічні показники Спільноти на пристойний рівень. У 
зоні євро явним фаворитом залишається Німеччина з її найбільшим у ЄС 
річним ВВП понад 2,5 трлн, євро і темпами зростання ВВП 4,0 % у 2010 р. і 
прогнозом на зростання 2,4 % у 2011 р. За нею слідують Нідерланди і Франція з показниками зростання ВВП у 2010 р. відповідно на 2,5 і 1,5 % і очікуваннями на зростання по 1,7 % кожна у 2011 р. (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 - Динаміка ВВП та цін у ЄС і його найбільших регіонах*

Негативною у зоні євро у 2010 р. була динаміка ВВП у Греції (-6,6 %) [19, с. 39] і в Ірландії (-0,7 %); припускається можливість скорочення виробництва у 2011 р. у Португалії (у 2010 р. ВВП тут зріс на 1 % [19, с. 65]).

За межами єврозони особливо оптимістичною виглядає ситуація у Польщі, яка навіть у найбільш кризовому для ЄС 2009 році продемонструвала зростання ВВП у 3,5 % [19, с. 63], а у 2010 р. мала одні з найкращих у Спільноті показники економічного зростання (4 %), поступившись лише Швеції (7,7 %), Естонії (6,7 %), Фінляндії (5,2 %) і Литві (4,8 %). Основними чинниками такого зростання стала суттєва активізація світової торгівлі у першій половині року (зріс експорт) і зростання внутрішнього попиту, зумовлене відсутністю негараздів на ринку праці, у другій половині року.

Досить оптимістичним є прогноз Європейської комісії щодо ВВП Польщі 
у на 2011 р. (див. табл. 1.1). Очікується незначне сповільнення темпів 
економічного зростання у першому кварталі, спричинене збільшенням ІІДВ і 
активізацією інфляційних процесів, і стабілізація динаміки ВВП на рівні 
близько 1 % у кожен наступний квартал порівняно з попереднім.

Рівень інфляції у Польщі у 2010 р. сягнув 2,9 % і очікується його зростання до 3,5 % у першій половині 2011 р. з подальшим поступовим зниженням [17, с. 8-9]. Протягом усього періоду кризи безробіття у цій країні залишається на рівні середнього по ЄС показника (9,5 %).

Єдиною країною поза межами зони євро, якій не вдалося забезпечити 
економічне зростання у 2010 р., стала Румунія з від’ємним показником 
динаміки ВВП у 0,6 %.

Найбільше занепокоєння на сучасному етапі викликає ситуація у сфері 
державних фінансів країн-членів ЄС. У 2009 р. усі без винятку держави-члени ЄС закінчили з дефіцитом державного бюджету і збільшили свої боргові зобов’язання., що суттєво обмежуватиме можливості швидкого економічного відродження Європи у найближчі роки. В усіх країн сукупний борг вимірюється двозначними відсотковими значеннями, за винятком Естонії, у якої боргові зобов’язання найнижчі у ЄС (7,2 % ВВП), та Греції й Італії, у яких ці показники є трьохзначними (відповідно 127 і 116 % ВВП). Відносно стабільною залишається ситуація у сфері державних фінансів у Швеції, Фінляндії, Люксембурзі, Болгарії, Данії, Чехії, Словенії. Найгірші показники демонструють Греція, Ірландія, Іспанія, Португалія, Великобританія, Бельгія, Італія. Середні показники бюджетного дефіциту по ЄС становлять 6,8 % ВВП.

У єврозоні вони дещо нижчі, однак більш, ніж у два рази перевищують 
маастрихтський норматив (3 %). Середня по ЄС заборгованість становить 74 % ВВП, у зоні євро - 79 % [19, с. 21].

Загалом поточну економічну ситуацію можна оцінити як дуже сприятливу 
лише в Німеччині та Австрії. У Бельгії, Словаччині, Фінляндії, Нідерландах і 
Люксембурзі вона є задовільною. Незважаючи на певні покращення в останній час, як несприятлива оцінюється ситуація у Франції, Італії та Естонії.

Найгіршою залишається економічна ситуація у периферійних країнах єврозони: Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії. У першій і останній очікується погіршення економічних показників і в 2011 р.

1.3 Антикризові заходи ЄС

В ЄС перші спроби реагування на кризові явища 
у світі (США) почали здійснюватись ще у 2007 р., коли Європейський 
центральний банк (ЄЦЬ) одним із перших серед центральних банків розвинутих країн знизив свою короткострокову ставку рефінансування, а ситуація у сфері державних фінансів країн-членів єврозони почала погіршуватись через потребу активізації фіскальних заходів (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Фіскальні та монетарні антикрнзові заходи у зоні євро за період

2002-2009 рр.*

* Складено за: [20, с. 65].

Починаючи з другої половини 2008 р., потреба консолідації зусиль з метою стимулювання економічної активності усіма можливими засобами стала очевидною. Протягом менш ніж одного року ЄЦБ і центральні банки держав-членів ЄС знизили свої облікові ставки у кілька разів (ЄЦБ - у більш, ніж 4). Намагання держав-членів Спільноти покращити економічну ситуацію за рахунок фіскального стимулювання призвели до виникнення дефіцитів 
національних бюджетів і зовнішніх боргів, що значно перевищили нормативні показники. Платіжний баланс деяких держав-членів ЄС досягнув критичного рівня, що змусило Спільноту шукати нові механізми і засоби підтримки фінансово нестабільних партнерів.

Головними суб’єктами антикризової політики ЄС є уряди держав-членів 
та інституції Спільноти. Останні відіграють подвійну функцію: як 
координаційний центр антикризових заходів і як безпосередній суб’єкт 
фіскального і монетарного регулювання економічних процесів. Так, 
Європейська комісія за результатами рішень Європейської Ради і Ради ЄС (у 
форматі міністрів економіки та фінансів - Екофін) та після консультацій з 
урядами держав-членів і ЄЦБ розробила низку рекомендаційних пакетів, на які повинні орієнтуватись національні уряди в умовах економічної рецесії 2008- 2010 рр.

Першим документом такого типу стало Повідомлення Європейської 
комісії „Від фінансової кризи до одужання: європейська програма дій” [21], 
прийняте 29 жовтня 2008 р. Незабаром на його основі був розроблений 
Європейський план економічного відновлення 22], схвалений Європейською 
Радою у грудні 2008 р. як базовий пакет антикризових заходів ЄС.

Усі антикризові заходи, що здійснювались у Спільноті протягом останніх 
років і частково продовжують реалізовуватись сьогодні, можна розділити на 
групи за трьома напрямами: 1) створення нової архітектури фінансового ринку на рівні ЄС; 2) стабілізація і відновлення економіки і 3) глобальна консолідація і регіональна солідарність у подоланні наслідків кризи.

У рамках першого пакету заходів здійснюється рекапіталізація банків, 
знижуються облікові ставки (ставки рефінансування) національних банків та 
Європейського центрального банку, надаються урядові гарантії виплат 
банківських депозитів тощо. Першою у Західній Європі рекапіталізацію банків розпочала Великобританія (кінець 2008 р.), за нею прослідували уряди Іспанії, Німеччини, Швейцарії та ін. Облікові ставки були скорочені приблизно у два рази. Зокрема Банк Англії скоротив цей показник з 5 % у вересні 2008 р. до 2 % у листопаді 2008 р. Аналогічні заходи здійснили Європейський центральний банк та Центральний банк Швеці.

Починаючи з жовтня 2008 р., Комісія схвалила Програму державної допомоги, наданої державами-членами фінансовим установам, на загальну суму понад 3,5 трлн. євро (майже третина річного ВВІ І ЄС). Станом на початок 2011 р. 1,5 трлн. євро цієї допомоги було використано на чотири основні цілі: боргові гарантії, рекапіталізація, підтримка ліквідності й обслуговування незабезпечених активів. Найбільша частка бюджетних асигнувань припадає на державні гарантії за банківськими зобов’язаннями - 2,9 трлн. євро схвалених і 1 трлн. євро наданих коштів [5, с. 62].

Потужним засобом впливу на економічну ситуацію у ЄС, особливо в 
умовах кризи, є монетарна політика ЄЦБ. Основним її інструментом 
залишається зміна відсоткової ставки рефінансування (облікової ставки). На 
початковій стадії макроекономічних негараздів у ЄС вона була знижена до 
рекордно низького за усю історію існування ЄЦБ рівня - з 4,25 % у жовтні 2008 р. до 1 % у травні 2009 р. Облікова ставка утримувалась на рівні 1 % аж до 7 квітня 2011 р. і, зважаючи на покращення макроекономічної ситуації на усій території зони євро, була підвищена на 0,25 пунктів [19 с. 6].

Другий пакет заходів - стабілізація і відновлення економіки - передбачає 
зважену і скоординовану політику на рівні, в першу чергу, держав-членів, а 
також Спільноти. Ще у грудні 2008 р. Європейською комісією було 
запропоновано спрямувати на фіскальне стимулювання економіки близько 200 млрд. євро [22, с. 2]. У березні 2009 р. Європейська Рада збільшила цю суму до 400 млрд. євро. Основна частина цих коштів спрямовується з національних бюджетів держав-членів на найбільш оптимальні, на думку урядів цих держав, заходи, затверджені національними планами антикризових дій. Наприклад, Великобританія скоротила непрямі податки з метою стимулювання споживання; Німеччина збільшила обсяги державних капіталовкладень у

промисловість і розвиток інфраструктури. Обсяги державного стимулювання 
економіки у цих країнах становили на 1 січня 2009 р. відповідно 20 і 23 млрд. 
євро.

У 2009 р. найбільший пакет заходів фіскального стимулювання економіки 
(близько 2,2 % ВВП) схвалила Іспанія; за нею слідували Австрія і 
Великобританія (відповідно майже 1,9 і 1,4 % ВВП). У 2010 р. найбільші обсяги фіскальних асигнувань були виділені Німеччиною, Польщею, Австрією та Люксембургом (від 1,5 до 2 % ВВП). Віддача від фіскального стимулювання суттєво відрізняється від країни до країни залежно від таких характеристик їх економік, як її відкритість, ступінь кредитизації економіки, а також від структури здійснених капіталовкладень.

Для порівняння: задекларовані обсяги державної фіскальної підтримки 
національних економік у США становили протягом 2008-2009 рр. понад 
500млрд. дол. (близько 2,4 % ВВП), а у КНР - 586 млрд. дол. У 2010 р. ці 
цифри були не меншими.

З бюджету ЄС фінансування антикризових заходів здійснюється у 
контексті пріоритетів та цілей Лісабонської стратегії, схваленої Європейською Радою у 2000 р. Однак цілу низку Програм переглянуто з метою адаптації середньо і довгострокових заходів до умов кризи та включення нових короткострокових заходів, спрямованих на пом’якшення її наслідків. Так, навіть у річному бюджеті ЄС на 2011 р. 12 статей передбачали асигнування, спрямовані на реалізацію, з-поміж іншого, антикризових заходів. Відповідно до Європейського алану економічного відновлення загальний обсяг інвестицій, здійснених через бюджет ЄС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) протягом 2009-2010 рр., становив майже 2 % річного ВВП ЄС (200 млрд. євро).

Визначальним інструментом фіскального стимулювання економічного 
розвитку ЄС з єдиного бюджету була і залишається структурна політика 
Спільноти. Пріоритетними напрямами фінансування зі структурних фондів ЄС в умовах кризи є: 1) інвестування інноваційних, науково-дослідних і освітніх проектів; 2) підвищення адаптаційної здатності економічно активного населення на ринку праці; 3) усунення перешкод для бізнес-структур у їх просуванні на внутрішньому і міжнародних ринках; 4) підвищення конкурентоспроможності європейських підприємств шляхом впровадження у виробництво енергозберігаючих, екологічно безпечних технологій тощо.

Загалом, за оцінками, здійсненими на основі змін у бюджетних балансах держав-членів, сукупні обсяги державної підтримки економіки ЄС у 2009- 2010 рр., включаючи механізми автоматичної стабілізації (ринкові інтервенції, виплати служб зайнятості тощо), сягнули 5 % ВВП (4,5 % - у зоні євро) [20, с. 64-65]. Це при тому, що у 2008 р. Європейським планом економічного відновлення планувався мінімальний рівень фіскального стимулювання в обсязі 1,5 % ВВП [22, с. 2]. Фіскальні заходи, проведені ЄС і його державами-членами у 2009 і 2010 рр., додали до динаміки ВВП Спільноти відповідно 0,5-1 % і 0,3-0,6 % зростання [20, с. 67-68].

Базовими заходами ЄС і його держав-членів, спрямованими на 
стабілізацію і відновлення економіки і здійсненими у період 2008-2010 рр., стали [18]:

• надання Є1Б додаткових кредитів малому і середньому бізнесу в обсязі 
30 млрд. євро через комерційні банки (15 у 2009 і 15 у 2010 рр.);

• прискорення фінансування ЄІЬ проектів, спрямованих на боротьбу з 
глобальними змінами клімату, енергетичну безпеку, розбудову 
інфраструктури, зокрема у транскордонному вимірі. Цьому сприяло 
дострокове підсилення статутного капіталу банку у 2010 р. на 60 млрд. 
евро;

• зміцнення ролі Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) у 
реформуванні фінансового сектору і приватного підприємництва у 
нових державах-членах ЄС шляхом збільшення щорічних обсягів 
фінансування ним проектів на 800 млн. євро;

• підсилення інвестиційного спрямування проектів в рамках політики 
згуртування та реструктуризація схем їх фінансування шляхом 
перенесення виплат з бюджету ЄС на більш ранній період. Зокрема, у 
2009 і 2010 рр. через структурні фонди ЄС було позапланово наперед 
профінансовано проектів і заходів на суму близько 11 млрд. євро. У 
цілому за період 2007-2013 рр. на реалізацію таких проектів 
заплановано 350 млрд. євро;

• підтримка існуючих та створення нових експортних можливостей 
підприємствам ЄС шляхом реалізації активної політики доступу на 
ринки третіх країн;

• підвищення ефективності функціонування єдиного ринку ЄС шляхом 
реалізації національних і комунітарної політик конкуренції та захисту 
прав споживачів.

Ще одна макроекономічна характеристика, яка значно погіршилась у 
Спільноті протягом 2008-2010 рр. (див. вище) і на покращення якої спрямовані антикризові заходи ЄС і його держав-членів, - зайнятість. І хоча боротьба з безробіттям є одним з пріоритетних напрямів економічної та соціальної політики ЄС протягом останніх десятиліть, в умовах економічної 
нестабільності вона значно активізується і набуває особливих рис. Так, 
відповідно до прийнятого навесні 2009 р. Повідомлення Комісії [10] 
пріоритетними заходами Спільноти і держав-членів в рамках політики 
зайнятості на період кризи повинні стати: фінансова підтримка тимчасових 
заходів, спрямованих на підвищення гнучкості та адаптивної здатності 
працівників; активніша підтримка доходів працівників, що постраждали 
внаслідок скорочення виробництва; інвестування у схеми перекваліфікації та 
підвищення кваліфікації працівників з неповним робочим навантаженням і у 
найбільш вражених секторах; запобігання виникненню критичних ситуацій з платоспроможністю фізичних осіб внаслідок прямого впливу фінансової кризи; забезпечення вільного переміщення працівників в межах єдиного ринку Спільноти; підтримка заходів у боротьбі з безробіттям серед молоді; удосконалення законодавства в сфері захисту прав зайнятих осіб та ін.