Антикризове фінансове управління

ВСТУП

Стабілізація вітчизняної  економіки та поступове збільшення економічного потенціалу держави безпосередньо  пов’язані зі стабільним розвитком  економіки. У складних соціально-економічних умовах господарювання аграрних підприємств виникають чинники зовнішнього та внутрішнього характеру, які дестабілізують їх виробничу діяльність. Недосконала законодавча база, непропорційна система оподаткування, нерозвинена виробнича інфраструктура ззовні, а також неефективне фінансове планування та управління активами, високий ступінь морального та фізичного зношення виробничих засобів підприємств, нездатність своєчасно діагностувати негативні тенденції їх діяльності – зсередини, викликало потребу в антикризовому фінансовому управлінні.  Тенденції розвитку науки управління обумовили еволюцію антикризового фінансового управління підприємством від тимчасової діяльності до визнання необхідності постійності цього процесу. Кожне з вітчизняних підприємств, працюючи стабільно чи з кризовими симптомами у діяльності, повинне враховувати неминучість виникнення ризикових ситуацій, котрі можуть призвести до збоїв у його роботі або до серйозної дестабілізації.

Проблеми антикризового  фінансового управління підприємством не знайшли адекватного відображення сучасним потребам в наукових дослідженнях. Наявна науково-практична література присвячена переважно антикризовому управлінню в цілому. Даною проблемою займалися ряд закордонних та вітчизняних вчених - економістів, роботи яких присвячені проблемам антикризового управління та прогнозування кризового стану підприємства, серед яких необхідно відзначити таких авторів як Альтман Е., Базаров Г. З., Бівер В. Г., Блінов У., Градов А. П., Грязнова А. Г., Зайцева Н. А., Ковальов В. В., Коротков Е. М., Ларінов І. К., Сажина М. А., Симігалов І. А., Уткін Є. А., Фомін Я. П. та ін.

З переходом України  до ринкових відносин, з’явилися роботи вітчизняних авторів, що зробили  істотний внесок у розвиток теорії менеджменту та антикризового управління підприємством. Серед них необхідно  зазначити праці таких вчених, як Ареф’єв О. В., Амосов О. Ю., Бабич  В. П., Біловол Р. І., Бланк І. О., Василенко В. А., Довбня С. Д., Дмитренко А. І., Єгоров П. В., Іванов Н. Ю. та ін.

Провідними дослідниками в галузі саме антикризового фінансового управління є Клебанова Т. С., Лігоненко Л. О., Терещенко О. О., дослідженням цього напрямку займаються також Бондарєва Г. Г., Бровкова Е. Г., Мартиненко Е. В., Холод З. М., Штангрет А. М. та ін.

 Метою даної роботи  є розробка та обґрунтування  теоретичних положень і практичних  засад антикризового фінансового  управління підприємством в умовах  ринкової економіки. Для реалізації  сформульованої мети  поставлено  такі завдання:

– визначити фінансову кризу  як об’єкт впливу на функціонування антикризового  фінансового управління підприємством;

– уточнити сутність поняття «антикризове фінансове управління» та узагальнити  теоретичні аспекти антикризового  фінансового управління;  
– ознайомитися з методиками оцінки і прогнозування ймовірності банкрутства;

– провести аналіз фінансового стану  публічного акціонерного товариства «Агрофірма «Вербівське»;

–  провести діагностику банкрутства на підприємстві;

–  визначити заходи щодо вдосконалення антикризового фінансового управління.

Об'єктом дослідження  даної курсової роботи є фінансово-господарська діяльність публічного акціонерного товариства «Агрофірма «Вербівське», яке займається вирощуванням зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Предметом дослідження  даної роботи є  процес антикризового  фінансового управління на підприємстві.

У ході вирішення поставлених  завдань курсової роботи були використані  наступні методи дослідження: аналіз і  синтез, сходження від абстрактного до конкретного, методи порівняння та узагальнення, метод класифікації, розрахунковий метод.

Інформаційною базою для написання  роботи послугували чинні законодавчі та нормативно-правові акти України, підручники, посібники, дослідження, монографії, статті відомих науковців щодо даного питання та дані річної фінансової звітності ПАТ «Агрофірма «Вербівське»» за аналізований період.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ АНТИКРИЗОВОГО ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ АЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ

1. Поняття фінансової кризи на підприємстві

На фоні економічної, політичної, фінансової нестабільності, недосконалості ринку товарів і послуг, системи  інвестування, зростання кількості  банкрутств вітчизняних підприємств, характерним є зростання інтересу до проблем дослідження кризових явищ, природи їх виникнення, механізмів попередження та ліквідації наслідків.

Дослідження кризових явищ в економіці здійснювалось протягом майже трьох століть. Виділяють  три етапи дослідження кризових явищ. 
В першому, який існував в межах з початку XVIII ст. до середини 30-х рр. XX ст., переважали твердження про те, що економічні кризи або взагалі неможливі при капіталізмі (Дж. С. Мішель, Жю-Б. Сєй, Д.Рикардо), або вони мають випадковий характер (Шарль Леонар Симон де Сисмонді, Р. Робертус).

З середини 30-х рр. до 60-х рр. XX ст. панівною була теорія Кейнса про те, що економічні кризи в умовах класичного капіталізму неминучі і випливають з природи притаманного йому ринку, а негативні наслідки можна згладжувати. При цьому Кейнс висував ідею про державне втручання в економіку з метою стимулювання ефективного сукупного попиту.

Третій період розпочався зі змін глобальних умов функціонування економіки в 60-70-і рр., що призвело до модифікації завдань антициклічного регулювання економіки (управління підприємством).

Доцільно згадати і  вагомий внесок у розвиток теорії криз, який зробив М. Туган-Барановський у роботі "Промислові кризи у  сучасній Англії, їх причини і вплив  на народне життя", де він дав  визначення кризи як точки перелому підвищувальної та понижувальної хвилі  суспільного господарювання.

На сучасному етапі  розвитку ринкових реформ в економіці  України процес реалізації антикризових заходів на підприємствах стикається з безліччю проблем, серед яких доцільно виділити: відсутність підготованих фахівців у даній сфері управління підприємством, брак теоретичних науково-обґрунтованих  розробок, у тому числі неможливості точного об'єктивного визначення масштабів розвитку економічної  кризи, її характеристик, напрямів та ступеня  розповсюдження. Головною причиною цього  є відсутність повного, і детального визначення термінологічних повнять  та їх тлумачення, відповідного по стадійного та поетапного поділу процесу розвитку кризи. Це створює необхідність дослідження  та детального вивчення динаміки кризових процесів на рівні підприємств, їх структуризації й класифікації, визначення кількісних характеристик та показників. З огляду на це доцільно дати повне та всебічне тлумачення поняттю "криза підприємства".

Термін "криза підприємства" описує в сучасній економічній літературі різноманітні феномени в життєвому  циклі підприємства - від просто перешкод у функціонуванні підприємства через різноманітні конфлікти до ліквідації підприємства. На практиці з кризою, як правило, ідентифікують загрозу неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або відсутність у цього підприємства потенціалу для успішного функціонування. З позицій фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає, в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності.

Найбільш простою (елементарною) складовою кризи є кризове явище. Прояв кризового явища - один з найперших і важливих симптомів розвитку кризи підприємства. Кризове явище - це перехід від стабільності до погіршення будь-якого з параметрів, що характеризують стан підприємства як системи.

За своєю суттю окремі кризові явища не викликають постійної  і глибокої дестабілізації функціонування суб'єкта господарювання, вони є наслідками змін окремих систем і внутрішнього та зовнішнього середовища, але, в свою чергу, мають властивість збільшуватись та породжувати інші кризові явища. Якщо підприємство не реагує на виникнення кризових явищ, а так відбувається практично завжди, то їх кількість зростає, і процеси набувають негативного відтінку - відбувається перехід до кризової ситуації. 
Кризова ситуація - це зростання кількості взаємопов'язаних кризових явищ, яке призводить до незначного погіршення окремих показників діяльності підприємства, але не спричиняє руйнації системи самозбереження.

Як і будь-яке інше системне утворення, підприємство функціонує в постійному самопереборенні. Якщо в процесі діяльності і виникають окремі кризові явища, то протягом певного часу самопереборення досягає успіху, відновлювальні процеси та необхідні пропорції підтримуються у визначених межах або з незначним відхиленням. Це свідчить, що механізм підтримки адаптивності, гнучкості та сталості, які забезпечують повернення системи або до попереднього стану рівноваги, або до нового рівноважного стану, залишаються непошкодженими. Але якщо кількість кризових явищ невпинно зростає, зростає їх обсяг, система саморегулювання є недосконалою, то безладдя (відхилення від стану рівноваги) посилюється, суперечності накопичуються, внутрішній механізм та сили саморегуляції слабшають, і система втрачає можливість самостійного повернення до стану рівноваги. Саме на етапі руйнації системи самозбереження доцільно говорити про перехід від кризової ситуації до кризового стану.

Практика показує, що кризи неоднакові не лише за своїми причинами, але й за самою своєю суттю (рис. 1.1.). Якщо є типологія і розуміння характеру кризи, з'являються можливості зниження її гостроти, скорочення часу і забезпечення безболісного протікання.

Рис 1.1. Типологія криз

Існують загальні і локальні кризи. Загальні охоплюють всю соціально—економічну систему, локальні лише частину її. Це розподіл криз за масштабами прояву (носить умовний характер). В конкретному аналізі кризових ситуацій необхідно враховувати межі соціально - економічної системи, її структуру і середовище функціонування.

За проблематикою кризи можна виділити макро- і мікро- кризи. Макрокризі притаманні досить великі об'єми і масштаби проблематики. Мікрокриза охоплює тільки окрему проблему чи групу проблем.

За безпосередніми причинами виникнення кризи поділяються на природні, суспільні, екологічні.

Кризи також можуть бути передбачуваними (закономірними) і непередбачуваними (випадковими).

Передбачувані кризи наступають як етап розвитку, вони можуть прогнозуватися і викликаються об’єктивними причинами накопичення факторів виникнення кризи -  потреби реструктуризації виробництва, зміна структури інтересів під впливом науково-технічного прогресу. Різновидністю передбачуваних криз є циклічна криза, яка може виникати періодично і має відомі фази своєї появи та існування.

Існують також кризи явні і латентні( приховані). Перші проходять помітно і легко виявляються. Другі є прихованими, проходять відносно непомітно і тому більш небезпечні.

Кризи бувають глибокими (проходять складно і нерівномірно) і легкими (можна передбачити і легко управляти).

За тривалістю кризи поділяються на затяжні і короткочасні. Затяжні кризи як правило проходять болісно і складно. Вони часто є наслідком невміння управляти кризовими ситуаціями, нерозумінням сутності і характеру кризи, його причин і можливих наслідків.

За структурою відносин в соціально-економічній системі, за диференціацією проблематики її розвитку можна виділити окремі групи економічних, соціальних, організаційних, психологічних, технологічних криз.

Економічні кризи бувають регулярні (циклічні) чи періодичні, які повторюються із певною закономірністю, і нерегулярні.

До нерегулярних економічних  криз відносяться проміжні, часткові, галузеві і структурні.

Проміжна криза не дає початку новому циклу, а перериває на певний час фазу підйому чи пожвавлення.

Часткова криза, на відміну від проміжної, охоплює не всю економіку, а яку-небудь сферу суспільного виробництва.

Галузева криза охоплює одну з галузей народного господарства.

Структурна криза є порушенням закону пропорційного розвитку суспільного виробництва.

В групі економічних криз виділяють  фінансові кризи, які характеризують протиріччя в стані фінансової системи чи фінансових можливостях підприємства [7].

Під фінансовою кризою розуміють неспроможність підприємства здійснювати фінансове забезпечення своєї поточної виробничої діяльності.

Фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог санаційних заходів.

Фактори, що можуть привести до фінансової кризи  на підприємстві, поділяють на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від  діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). 
Головними зовнішніми факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• нестабільність законодавчої бази та податкової системи;
• значний рівень інфляції;
• зростання безробіття та зниження рівня реальних доходів населення;
• зниження ємкості внутрішнього ринку;
• суттєве зниження попиту;
• нестабільність валютного ринку;
• політична нестабільність;
• міжнародна конкуренція.

Внутрішні фактори, що впливають на кризовий фінансовий розвиток підприємства:

• низький рівень управління підприємством;
• неефективний менеджмент і маркетинг;
• низький рівень використання основних засобів;
• недостатньо диференційований асортимент продукції;
• неефективна структура активів (низька їх ліквідність);
• надмірна частка позичкового капіталу;
• ріст дебіторської заборгованості;
• перевищення допустимих рівнів фінансових ризиків.

Всі ці причини тісно взаємопов'язані. Типовими наслідками впливу вищеназваних причин на фінансово-господарський стан підприємства е:

• втрата клієнтів та покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень  та контрактів з продажу продукції;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних  оборотних засобів та наявність  понад-нормованих запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни і зменшення обсягів реалізації.

Види фінансової кризи:

1) стратегічна криза (коли на  підприємстві зруйновано виробничий потенціал і це призводить до незадовільної структури балансу);

2) криза прибутковості (коли  збитки з'їдають власний капітал);

3) криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним).

Між цими видами кризи існують тісні  причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна  криза спричинює кризу прибутковості, яка, своєю чергою, призводить до неліквідності  підприємства. Важливою передумовою  застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини  фінансової кризи.

Розрізняють три фази кризи:

1) фаза, що безпосередньо не загрожує  функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

2) фаза, яка загрожує подальшій  діяльності підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, не сумісний  з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Для нейтралізації кризових явищ  підприємства переводяться на спеціальний  режим антикризового фінансового управління із застосуванням специфічних методів та прийомів управління фінансами [19].

2. Сутність, основні завдання  і функції антикризового фінансового управління

Ґрунтуючись на здобутках вітчизняної  теорії можна виділити такі підходи  до формулювання сутності поняття антикризового  фінансового управління. Перший підхід базується на тому, що антикризове  фінансове управління спрямоване на своєчасне виявлення та попередження кризи на всіх підприємствах. Іншої  точки зору дотримуються представники другого підходу, які вбачають антикризове  фінансове управління тільки в проведенні фінансового оздоровлення збиткових підприємств - потенційних банкротів. Тому, доцільно розглянути визначення антикризового фінансового управління, які дають представники першого підходу.

І.О.Бланк у своїй книзі «Управління  фінансовою безпекою підприємства»  вбачає в антикризовому фінансовому  управлінні систему принципів та методів розробки й реалізації спеціальних  управлінських рішень, які направлені на попередження та подолання фінансових криз підприємства, а також мінімізацію їх негативних наслідків [3].

О.О. Терещенко у своїй книзі  «Управління фінансовою санацією підприємств» під антикризовим фінансовим управлінням  розуміє процес управління фінансово-економічними ризиками та фінансовою санацією підприємства з метою профілактики й нейтралізації фінансової кризи та забезпечення безперервної діяльності підприємства на основі використання системи специфічних методів та прийомів управління фінансами [24].

У своїй монографії присвяченій  антикризовому фінансовому управлінню той же автор говорить, по- перше, - що це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи тобто це системний аналіз сильних і слабих сторін підприємства, оцінка імовірності банкротства, управління ризиками, упровадження системи попереджувальних заходів; по-друге, - що це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, у тому числі шляхом проведення санації чи реструктуризації суб’єкта господарювання [23].

Л.О. Лігоненко у своїй книзі  «Антикризове управління підприємством: теоретико-методологічні засади та практичний інструментарій» говорить про те, що антикризове фінансове  управління є підсистемою антикризового  управління в цілому, яке націлене на найбільш оперативне виявлення ознак  кризового стану та створення  відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою  забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення  виникнення ситуації його банкрутства [15].

С.Я. Салига у своїй книзі «Управління  фінансовою санацією» трактує антикризове  фінансове управління як процес управління проведення попередньої діагностики  загрози банкрутства і задіювання механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його вихід  з кризи. Під фінансовим оздоровленням  розуміється проведення фінансової санації та реструктуризації [18].

А.М. Поддерьогін розглядає антикризове фінансове управління в двох аспектах:

по-перше, це комплекс профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: системний аналіз сильних та  слабких сторін підприємства, оцінювання ймовірності банкрутства, управління ризиками (виявлення,оцінювання та нейтралізація), упровадження системи попереджувальних заходів;

по-друге, це система управління фінансами, спрямована на виведення підприємства з кризи, у тому числі проведенням санації чи реструктуризації суб'єкта господарювання.

Головне завдання антикризового фінансового  менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму з метою запобігання банкрутству та забезпечення фінансового оздоровлення підприємства.

Охарактеризуємо основні функціональні та методологічні особливості антикризового фінансового менеджменту. Окремі його функції (ланки) за своїм змістом здебільшого збігаються з основними фазами управлінського циклу:

• діагностика наявних проблем;
• загальне формулювання цілей та розроблення антикризової стратегії;
• оперативне планування;
• прийняття рішення та реалізація планів;
• внутрішній та зовнішній контроль;
• рапортування (рекомендації щодо корекції планів та діяльності). Логічні взаємозв’язки між цими фазами наведені на рис. 1.2.

Рис.1.2. Структурно-логічна  схема антикризового фінансового  управління.

Діагностика, аналіз проблеми. Основною проблемою, яку слід подолати через реалізацію антикризових заходів, є фінансова криза на підприємстві або її загроза. Досягнення цілей антикризового менеджменту значною мірою залежить від своєчасного виявлення кризи. Це забезпечується завдяки застосуванню інструментарію діагностики банкрутства, механізмів раннього попередження та реагування, інших аналітичних прийомів. Важливе місце при цьому слід приділяти причинно-наслідковому аналізу фінансової кризи, спрямованому на ідентифікацію зовнішніх та внутрішніх чинників кризи, виду кризи та її стадії. Оскільки своєчасність і правильність діагнозу хворого визначає зміст рецепту щодо його лікування, своєчасність та об’єктивність діагностики фінансової кризи підприємства є ключем для забезпечення ефективності подальших антикризових заходів.

Постановка цілей та розроблення антикризової стратегії. Антикризова стратегія визначає основні немонетарні та монетарні цілі змін, що плануються на підприємстві, а також загальні механізми досягнення зазначених цілей (концепція антикризової діяльності). Антикризовий фінансовий менеджмент, формулюючи цільові орієнтири та розробляючи антикризову фінансову стратегію, значною мірою повинен спиратися на функціональний та методологічний інструментарій контролінгу, а також враховувати вимоги законодавства про банкрутство, яке визначає механізми фінансової санації та банкрутства підприємств. Розробляючи антикризову стратегію, спочатку слід визначитися з двома концептуальними питаннями:

• режим антикризового управління у досудовому порядку чи реалізація антикризових заходів у рамках провадження справи про банкрутство?
• санація за збереження існуючої організаційно-правової форми чи на основі реорганізації підприємства?

Від характеру відповіді на ці питання  залежить стратегія і тактика антикризового фінансового менеджменту, монетарні та немонетарні цілі. Головною немонетарною метою є подолання кризи на підприємстві, нейтралізація причин її виникнення та забезпечення життєдіяльності суб’єкта господарювання в довгостроковому періоді. У рамках досягнення цієї мети мають бути створені фінансові умови для своєчасного і повного погашення вимог кредиторів. Досягнення цього завдання можна забезпечити завдяки виконанню комплексу цілей монетарного характеру, зокрема, за такими напрямами:

• прибуток та рентабельність;
• операційний, інвестиційний та фінансовий Cash-Flow;
• ліквідність та платоспроможність;
• вартість підприємства.

Оперативне планування. Планування вважається головною функцією менеджменту загалом і антикризового зокрема. В оперативних планах відображаються конкретні засоби реалізації стратегічних цілей підприємства. Проблема полягає в тому, що на багатьох підприємствах відсутнє планування як таке. У рамках антикризових заходів на таких підприємствах слід провести роботу щодо впровадження дієвої системи стратегічного та оперативного планування. Якщо ж підприємство потребує фінансової санації, то слід розробити план санації (реструктуризації). Ефективність планування забезпечується застосуванням науково - обґрунтованих методів прогнозування фінансових показників (експертні, методи екстраполяції тощо); аналізом наявних альтернатив; координацією та збалансуванням планів. Важливим при цьому є підбір найефективнішого каталогу антикризових заходів, який би забезпечував планомірне досягнення визначених цілей.

Багато підприємств стикаються з проблемою відсутності логічного взаємопоєднання стратегічних цілей та оперативних завдань, які виконуються окремими працівниками та структурними підрозділами. Довгострокове стратегічне планування та короткострокове річне бюджетування досить часто розглядаються як два паралельні, навіть дещо автономні процеси. Під час контролю головна увага зосереджується на дотриманні бюджетних показників без прив’язування їх до стратегічних цілей, що ставить під загрозу їх досягнення. З іншого боку, виявляється, що для реалізації певних оперативних завдань відсутні необхідні ресурси або їх бюджет є надто дефіцитний. Особливо розбалансованим є досягнення немонетарних цілей. Для подолання такого роду слабких місць рекомендується впроваджувати спеціальний інструментарій забезпечення трансформації стратегічних цілей у конкретні оперативні заходи, який заведено позначати як («Balanced-Scorecard»). Взаємоузгодженість окремих цільових показників стратегічного та оперативного контролінгу досягається у результаті побудови інтегрованої системи довгострокового та оперативного планування.

Прийняття рішення та реалізація запланованих заходів. Після затвердження відповідних планів, здійснення санаційного аудиту (у разі необхідності) проводиться робота щодо реалізації антикризових заходів. Прийняття правильних рішень ускладнюється, з одного боку, наявністю багатьох альтернатив у виборі методів залучення фінансових ресурсів та напрямів їх використання, а з іншого — значною кількістю обмежувальних чинників: дефіцит часу, високий рівень ризику, рестрик- ційні умови використання капіталу. Реалізуючи антикризові заходи, слід ураховувати можливість загострення конфлікту інтересів. У цьому зв’язку надзвичайно важливе значення як зв’язуюча ланка між керівною та керованою системами набуває контроль.