Антикризове фінансове управління підприємством

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту україни

національна металургійна академія україни

кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

курсова робота

 

на тему:

«Антикризове  фінансове управління підприємством»

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав	ст. гр. ФК-09-2 Марінічев А.В.
Перевірила	Сокиринська  И. Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2013

 

ЗМІСТ.

 

Вступ

Розділ 1. Сутність та методи антикризового  фінансового управління

          1.1. Економічний зміст та принципи  антикризового

фінансового управління

1.2. Форми  санації підприємства

1.3. Політика  антикризового фінансового управління

Розділ 2. Діагностика фінансового стану  підприємства

2.1.Розрахунок показників виробничої програми

2.2.Розрахунок собівартості та амортизаційних відрахувань

2.3. Розрахунок фінансових результатів та чистого прибутку

2.4.Розрахунок  нормативу оборотних кощтів

2.5.Розрахунок  статей прогнозного балансу

 

   Висновки

   Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

ВСТУП.

 

Відхід  суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові  відносини дуже сильно змінили умови  функціонування підприємств. Підприємства, для того щоб вижити, повинні проявити ініціативу, підприємливість і бережливість з тим, щоб підвищити ефективність виробництва. В іншому випадку вони можуть опинитися на межі банкрутства. В співвідношення з діючим законодавством під банкрутством підприємства розуміється ситуація, пов’язана з недостатністю активів в ліквідній формі, неспроможність підприємства задовольнити в установлений для цього термін висунуті до нього зі сторони кредиторів вимоги а також виконати зобов’язання перед бюджетом.

Банкрутство є кризовим станом та його подолання  потребує спеціальних методів фінансового  управління. Ринкова економіка виробила широку систему фінансових методів  діагностики банкрутства та виробила методику прийняття управлінських  рішень в умовах загрози банкрутства. Ця методика призначена не тільки для  підприємств, де криза очевидна і  необхідне прийняття невідкладних заходів по стабілізації, а й для  всіх підприємств, що працюють в ринкових умовах, оскільки її особливості такі, що дозволяють виявити на ранній стадії та усунути негативні фактори  розвитку підприємства, намітити шляхи  їх усунення.

Серед сучасних науковців, які займаються проблемами кризових явищ в економіці, доцільно відзначити як зарубіжних: Ю. Розенталя, Б. Піджненбурга [1], Л. Бартона [2], П.С. Гріна [3], К. Хермана, так і вітчизняних  вчених С.М. Іванюти [4], С.А. Бурого, Д.С. Мацехи [5], В.О. Василенко, Є. Короткова, К.В. Балдина, В.С. Зверева, А.В. Рукосуєва [6;7], З.Є.Шершньової, Н.Д. Багацького [8], Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюка, О.О. Хіленко [9], А.Д.Чернявського [10],

Незважаючи  на велику кількість наукових та практичних розробок у сфері антикризового  управління, більшість яких зосереджена  на мікрорівні, тобто на рівні підприємства, у вітчизняній науці відсутні комплексні теоретичні та методологічні  дослідження антикризового управління розвитку сфери послуг.

 

Розділ 1. Сутність та методи антикризового  фінансового управління.

 

1. Економічний зміст та принципи антикризового фінансового управління.

 

Практично всі автори, які досліджували проблематику антикризового фінансового управління, мають власний методологічний погляд до визначення категорії «криза» (табл. 1).

На сьогоднішній день в науковій літературі, присвяченій  проблемам типізації криз, зустрічається  багато різноманітних класифікацій, які сформовані на основі широкого кола критеріїв, до яких належать: масштабність, сфера виникнення; причини виникнення, характер протікання, характер прояву, тривалість, наслідки, ступінь прогнозованості, рівень системності, адекватність тощо. При цьому варто зазначити, що кризи, це комплексно складні явища, тому однією класифікацією не можливо  охопити усі її аспекти, риси та специфіку.

З метою  запобігання кризових явищ та ситуацій на сьогоднішній день активно використовується механізм антикризового управління.

Таблиця 1.1.

Методичні підходи  до визначення категорії «криза»

Автори, які досліджували категорію  «криза»	Визначення категорії «криза»
1	2
Ю. Розенталь, Б. Піджненбург	Криза – це ситуація, позначена високою  небезпекою, станом непевності, відчуттям  невідкладності [1, с. 3]
Л. Бартон	Криза – це широкомасштабна, непередбачена  подія, яка веде до потенційно негативних результатів. Ця подія та її наслідки можуть завдавати серйозної шкоди  усій організації: працівникам, продукції, зв’язкам, фінансам та репутації[2, с. 2]
П.С. Грін	Криза – це подія втрати контролю над ситуацією [3, с. 97]
С.М. Іванюта	Криза – це складний загострений  стан, різкий перелом або занепад [4, с. 283]
С.А. Бурий, Д.С. Мацеха	Криза – це перелом, будь-яка якісна зміна процесу, перехід від існуючого  положення до іншого, яке суттєво  відрізняється за основними параметрами [5, с. 19]
В.О. Василенко, Коротков Є., Балдин К.В., Зверев В.С., Рукосуев А.В.	Криза – це крайнє загострення протиріч у соціально-економічній системі (організації), що загрожує її життєстійкості у навколишньому середовищі [6, с. 12; 7, с. 19]
З.Є. Шершньова, Н.Д. Багацький	Криза – це загальна універсальна фаза будь-якого циклу, період порушення  рівноваги; різкий крутий перелом у  чому-небудь, тяжкий перехідний стан; гостре утруднення з будь-чим, тяжке становище [8, с. 143]
Л.О. Лігоненко, М.В. Тарасюк, О.О. Хіленко	Криза – це різкий перелом, тяжкий перехідний стан, крайня точка падіння, гостра нестача, невідповідність [9, с. 15]
Чернявський А.Д.	Криза – це переломний етап функціонування будь-якої системи, коли вона піддається впливу або зсередини, що потребує від  неї якісно нового реагування [10, с. 4]
Штангрет А.М., Копилюк О.І.	Криза – це зростання кількості  взаємопов’язаних кризових явищ, які  призводять до незначного погіршення окремих показників діяльності підприємства, але не спричиняють руйнації системи  самозбереження [11, с. 52]
Херман К.	Криза – це несподівана і непередбачувана  ситуація, яка загрожує пріоритетними  цілями організації при обмеженому часі для прийняття рішень [7, с. 40]
Жарковская Е.П., Бродский Б.Е.	Криза – це крайнє загострення внутрішньовиробничих і соціально-економічних відносин, а також відносин організації  з зовнішньоекономічним середовищем [12, с. 10]

Джерело: складено автором

За останні  роки у країнах СНД видано значну кількість спеціалізованих колективних  та індивідуальних монографій, науково-методичних видань, присвячених проблемам антикризового  фінансового управління, в яких поряд  з іншими питаннями знайшли висвітлення  і змістовні ознаки цього терміну. Основні концептуальні положення  антикризового фінансового управління викладені в працях російських вчених В. І. Кошкіна, Г. П. Іванова, Е. С. Мінаєва  та В. П. Панагушина та ін. Найбільш послідовно і повно сутність антикризового  фінансового управління розкрита в  монографіях українських вчених: Л. О. Лігоненко та І. О. Бланка.

Кожен науковець, який займається проблематикою запобігання  кризових явищ має власну авторську  точку зору на зміст категорії  «антикризове фінансове управління».

Професор  Н. В. Туленковим пропонується диференціювати антикризове фінансове управління залежно від стадії (глибини) кризи  на такі підвиди: передкризове управління, яке здійснюється для своєчасного  виявлення та розв’язання проблем (прийняття рішень) з метою запобігання  кризі; управління в умовах кризи, метою  якого визнається стабілізація нестійких  станів та збереження керованості системи; управління процесами виходу з кризи, яке здійснюється з метою мінімізації  втрат та втрачених можливостей  під час виведення організації  зі стану кризи.

Переважна більшість поглядів на необхідність антикризового фінансового управління пов’язана із практикою управлінської  діяльності на підприємствах. С. Білаєва  та В. Кошкіна стверджують, що антикризове  управління –це мікроекономічна  категорія, яка відображає виробничі  відносини, що складаються на рівні  підприємства при його оздоровленні або ліквідації.

Під антикризовим фінансовим управлінням вони розуміють  сукупність форм і методів реалізації антикризових процедур стосовно конкретного  підприємства-боржника. У даному визначенні автори обмежилися тільки одним видом  криз – мікрокризами, свідомо відкинувши інші види криз, які постійно виникають  в економічних системах.

З. Є. Шершньова  та Н. Д. Багацький стверджують, що антикризове  фінансове управління – це аналіз становища мікро- та макросередовища  і вибір місії, яка є найбільш підходящою; це система заходів та засобів, спрямованих на недопущення  банкрутства, забезпечення процвітання  підприємств, що були у важкому фінансовому  становищі [8]. Дане визначення також  є дещо вузьким, оскільки розглядає  тільки особливості антикризового  управління на мікрорівні.

Схожу думку  висловлює колектив авторів Л. О. Лігоненго, М. В. Тарасюк та О. О. Хіленко, які трактують антикризове фінансове  управління як спеціальне, постійно організоване управління, спрямоване на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану  та створення відповідних передумов  для його своєчасного подолання  з метою забезпечення відновлення  життєдіяльності окремого підприємства, недопущення його банкрутства і  ліквідації[9].

Отже, серед  зарубіжних і вітчизняних науковців, які займаються проблемами антикризового  управління, домінує точка зору, що антикризове фінансове управління необхідне та доцільне тільки на рівні  підприємства. Автори свідомо звужують проблематику антикризового фінансового  управління, оскільки окрім підприємств, під вплив криз попадають і  національні економіки, їх окремі галузі та сфери.

Нині в Україні спостерігається  тенденція до збільшення кількості  фінансово неспроможних підприємств. Так, наприкінці 2008 року збитковими були кожний дев'ятий суб'єкт підприємницької  діяльності. А на початок 2009 року та протягом усього року на підприємствах  відбувалися зміни, а саме: досудова санація, мораторії на задоволення  вимог кредиторів, можлива домовленість підписання мирової угоди на будь-якій стадії процесу, та інші міри, які можуть допомогти підприємству вийти з  кризового стану.

Наслідком незадовільного фінансового  стану більшості вітчизняних  підприємств стало катастрофічне  збільшення їхньої кредиторської та дебіторської заборгованості. Таким  є наслідок неплатоспроможності  більшості суб'єктів господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до арбітражних судів надходить  у зв'язку з банкрутствами підприємств. Водночас банкрутство підприємства та його ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів, виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються  судом, значний відсоток таких, що тимчасово  потрапили в скрутне становище. Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі підприємства можуть розрахуватися з боргами  і продовжити діяльність. Проте, через  недосконале законодавство, брак належного  теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого  в цих питаннях фінансового менеджменту  та інші суб'єктивні та об'єктивні  причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі тих, що належать до пріоритетних галузей народного  господарств України, стають потенційними банкрутами.

У ринковій економіці банкрутство  підприємств - нормальне явище. Банкрутство  – це один з ключових елементів  ринкової економіки і інститут розвиненої системи громадянського та торговельного  права, це механізм, який дає можливість уникнути катастрофи та вигідно розпорядитися  засобами. Із кожних 100 новостворених  підприємств на ринку залишається  від 20 до 30.

Найбільший у світі кредитний  страховик «Euler Hermes» застерігав, що, в 2009 р. банкротство чекає рекордно велику кількість компаній. За даними його аналітиків, тільки в Європі 200 тис. підприємств будуть вимушені визнати свою нестійкість, а в США взагалі відбудеться бум банкрутства.

В опублікованому звіті «Euler Hermes» (в відділі німецької страхової компанії «Allianz») написано, що в 2009р. в США зазнають краху 62 тис. компаній. Для порівняння, в 2008 р. така доля спіткала 42 тис. американських підприємств, а 2007 р. – 28 тис.

В даний час економічна криза  все більше охоплює інші розвинуті  країни, а також країни які в  стадії розвитку. У світі де кордони  мають все менше значення, криза  не обходить нікого. А швидкість  з якою хаос поширюється, не залишає  сумнівів, що найближчим часом він  охопить у весь світ.

Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої  діяльності підприємства та обмежених  можливостей впливу його керівництва  на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується  загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або  брак у фірми потенціалу для успішного  функціонування. З позиції фінансового  менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати  фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами:

• джерела (фактори) виникнення;
• вид кризи;
• стадія розвитку кризи.

Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно  ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову  кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами  фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;
• зменшення купівельної спроможності населення;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• сезонні коливання;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
• конфлікти між засновниками (власниками).

Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу  на підприємстві, якщо менеджмент помилково  або несвоєчасно реагує на них, тобто  якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань  якої є прогнозування банкрутства  чи така система функціонує недосконало.

Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою  систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:

1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.

У цілому всі ці причини кризи  створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший  випадок фінансової кризи, можна  виділити певні специфічні причини  фінансової неспроможності, але всі  вони, як правило, обмежуються переліченими вище.

Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський  стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
• зростання тиску на ціни;
• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.

Виходячи з вище перерахованих  наслідків впливу на фінансово-господарський  стан підприємства виділяють такі види криз:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
• криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
• криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрат платоспроможності).

Між різними видами кризи, як уже  було сказано, існують тісні причинно-наслідкові зв'язки: стратегічна криза спричиняє  кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством  ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є  ідентифікація глибини фінансової кризи.

 Розрізняють три фази кризи:

а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови  переведення його на режим антикризового  управління);

б) фаза, яка загрожує подальшому існуванню  підприємства і потребує негайного  проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з  існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи  є необхідною передумовою правильної та своєчасної реакції на неї.

З позиції фінансового менеджменту  можливе настання банкрутства являє  собою кризовий стан підприємства, при якому воно не в змозі виконувати фінансове забезпечення господарської  діяльності. Подолання такого кризового  стану, який діагнозується як “загроза банкрутства”, потребує розробки та втілення спеціальних методів фінансового управління підприємством.

Ринкова економіка розробила широку систему фінансових методів попередньої  діагностики та можливого захисту  підприємства від банкрутства, котра отримала назву “Система антикризового фінансового управління”. Ця система базується на певних принципах, до числа основних із котрих відносяться:

1. Постійна готовність до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства. Теорія антикризового фінансового управління виходить з того, що фінансова рівновага підприємства, яка досягається в результаті ефективного фінансового менеджменту, дуже мінлива в динаміці. Можлива її зміна на любому етапі економічного розвитку підприємства визначається реакцією на зміну зовнішніх та внутрішніх умов його господарської діяльності. Ряд цих умов збільшує конкурентну позицію та ринкову вартість підприємства. Інші  навпаки, викликають кризові явища в його фінансовому розвитку. Об’єктивність проявлення цих умов в динаміці визначає необхідність постійно бути напоготові фінансових менеджерів що до можливого порушення фінансової рівноваги підприємства на будь-якому етапі його економічного розвитку.
2. Рання діагностика кризових явищ у фінансовій діяльності підприємства. Зважаючи на те, що загроза банкрутства підприємства реалізує самий високий рівень катастрофічного ризику, притаманного фінансовій діяльності підприємства, та пов’язана з найбільш відчутними втратами капіталу його власників, вона повинна проявлятися на самих ранніх стадіях з метою своєчасного використання можливостей її нейтралізації.
3. Диференціація індикаторів кризових явищ що до ступеня їх загрози для фінансового розвитку підприємства. Фінансовий менеджмент використовує в процесі діагностики банкрутства підприємства широкий арсенал індикаторів його кризового розвитку. Ці індикатори фіксують різні аспекти фінансової діяльності підприємства, характер котрих з позиції генерування загрози банкрутства неоднорідний. В зв’язку з цим, в процесі антикризового управління підприємством необхідно певним чином поділити на групи індикатори кризових явищ по ступеню їх небезпеки для фінансового розвитку підприємства.
4. Терміновість реагування на окремі кризові явища в фінансовому розвитку підприємства. В відповідності з теорією антикризового фінансового управління кожне кризове явище не тільки має тенденцію до розширення з кожним новим господарським циклом підприємства, але й породжує нові супутні йому кризові фінансові явища. Виходячи з цього, чим раніше будуть включені антикризові механізми по кожному виявленому кризовому явищу, тим більше можливостей до відновлення порушеної фінансової рівноваги буде мати підприємство.
5. Адекватність реагування підприємства на ступінь реальної загрози його фінансовій рівновазі. Система механізмів, що використовується по нейтралізації загрози банкрутства, в подальшій своїй частині пов’язана з фінансовими затратами та витратами, що викликані об’ємом операційної діяльності, призупиненням реалізації інвестиційних проектів и т.п. При цьому рівень цих затрат знаходиться в прямій залежності від ціленаправленності механізмів такої нейтралізації та масштабів їх використання. Виходячи з цього “включення” окремих механізмів нейтралізації загрози банкрутства повинно виходити з реального рівня цієї загрози та бути адекватним цьому рівню. В іншому випадку або не буде досягнуто очікуємого ефекту (якщо дія механізмів не достатня), або підприємство понесе невиправдано високі витрати (якщо дія механізму збиткова для даного рівня загрози банкрутства).
6. Повна реалізація внутрішніх можливостей виходу підприємства з кризового фінансового стану. В боротьбі з загрозою банкрутства, особливо на ранніх стадіях її діагностики, підприємство повинно розраховувати виключно на внутрішні фінансові можливості. Досвід показує, що при нормальних маркетингових позиціях підприємства загроза банкрутства повністю може бути нейтралізована внутрішніми механізмами антикризового фінансового управління та в межах фінансових можливостей підприємства. Тільки в цьому випадку підприємство може уникнути болючих для нього реорганізаційних процедур.
7. Використання при необхідності відповідних форм санації підприємства для попередження його банкрутства. Якщо загроза банкрутства виявлена лише на пізній її стадії та носить катастрофічний характер, а механізми внутрішньої її нейтралізації не дозволяють достигнути необхідного ефекту у відновленні фінансової рівноваги підприємства, вона повинна ініціювати свою санацію, вибрав для цього найбільш ефективні її форми. Така міра приймається як крайня в системі заходів по антикризовому фінансовому управлінню підприємством в цілях попередження його реального банкрутства.

Розглянуті принципи є основою  організації антикризового фінансового  управління підприємством за умови  загрози банкрутства.

Узагальнюючи наведене вище можна  дати наступне тлумачення терміну «антикризове фінансове управління» – постійно організоване спеціальне управління, в основу якого покладена система  методів та принципів розробки та реалізації специфічних управлінських  рішень, що приймаються відокремленим  суб’єктом в умовах суттєвих ресурсних  та часових обмежень, підвищеного  ризику, фінансових та інтелектуальних витрат для відновлення життєздатності та недопущення ліквідації. Об’єктом антикризового фінансового управління є виникнення та поглиблення кризи розвитку, що має негативні наслідки для діяльності підприємства, її усунення та запобігання.

 

2. Форми санації підприємства.

 

Одним із засобів подолання платіжної  кризи та запобігання банкрутству  підприємства є фінансова санація. В чому ж суть фінансової санації  підприємств? Термін "санація" походить від латинського "sanare" і перекладається як оздоровлення або видужання.

Економічний словник трактує це поняття як систему заходів, що здійснюються для запобігання банкрутством промислових, торгових, банківських монополій. Санація  може відбуватися способом:

• об'єднання підприємства, яке перебуває на межі банкрутства з потужнішою компанією;
• з допомогою випуску нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу;
• збільшення банківських кредитів і надання урядових субсидій;
• перетворення короткострокової заборгованості в довгострокову;
• повної або часткової купівлі державою акцій підприємства, що перебуває на межі банкрутства.

Проте таке трактування цілей санації  та механізму її проведення, перелік  санаційних заходів є недостатньо  точно окресленим, оскільки запобігання  банкрутству ще не означає оздоровлення та повного виходу підприємства з  фінансової кризи, а названі заходи, по-перше, не є вичерпними і, по-друге, не розкривають принципових методологічних підходів до вибору тих чи інших  форм санації.

Деякі із вітчизняних авторів (наприклад  І. А. Бланк) із санацією ототожнюють  лише заходи щодо залучення зовнішньої фінансової допомоги, які спрямовані на запобігання оголошенню підприємства-боржника банкрутом та його ліквідації. З цим не можна погодитись, оскільки невід'ємною складовою частиною процесу оздоровлення будь-якого підприємства є мобілізація внутрішніх фінансових резервів.

Відомий фахівець у галузі банкрутства  М. І. Тітов у монографії, присвяченій  матеріально-правовим та процесуальним  аспектам банкрутства, пропонує таке законодавче  визначення санації: санація - це оздоровлення неспроможного боржника, надання  йому з боку власника майна, кредиторів та інших юридичних і фізичних осіб (у тому числі зарубіжних) фінансової допомоги, спрямованої на підтримку  діяльності боржника і запобігання  його банкрутству. Однак це визначення також не вільне від розуміння  санації тільки як інституту фінансової підтримки боржника.

Згідно із Законом України "Про  банкрутство" 1992 p., під санацією розуміють  задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом та іншими державними цільовими фондами. Згідно з таким підходом санація  є лише інститутом переведення боргу. З цим теж аж ніяк не можна погодитися.

Новий Закон про банкрутство, ухвалений 1999 року, розрізняє поняття "санація" та "досудова санація". Згідно із Законом "Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом" санація - це система заходів, що здійснюються в процесі провадження справи про банкрутство з метою запобігання  визнанню боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також  на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через  кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та (або) зміну організаційної чи виробничої структури суб'єктів  підприємницької діяльності. Досудова санація - система заходів для  відновлення платоспроможності  боржника, які здійснюються власником  підприємства-боржника з метою запобігання  його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і провадяться згідно з чинним законодавством до початку порушення справи про банкрутство.

Власне тлумачення поняття "санація" має і Національний банк України. Згідно з версією НБУ режим  фінансової санації - це система не примусових та примусових заходів, спрямованих  на збільшення протягом визначеного  періоду обсягів капіталу до необхідного  рівня з метою відновлення  ліквідності, платоспроможності та усунення порушень, які спричинили збиткову діяльність комерційного банку, призвели до скрутного фінансового  становища, а також для ліквідації інших наслідків цих порушень.

Використавши все раціональне, що є в кожному з цих трактувань, можна сформулювати одне універсальне визначення. Найближче до цього підійшли кілька зарубіжних економістів (Н. Здравомислов, Б. Бекенферде, М. Гелінг). Вони вважають, що санація - це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих  на досягнення чи відновлення платоспроможності, ліквідності, прибутковості та конкурентоспроможності підприємства-боржника в довгостроковому  періоді. Інакше кажучи, санація - це сукупність усіх можливих заходів, які спроможні  привести підприємство до фінансового  оздоровлення.