Аудит готовой продукции. 24

ЗМІСТ 

ВСТУП 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ОБЛІКУ ГОТОВОЇ ПРОДУКЦІЇ  ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

1.1 Нормативно-законодавча  база обліку та аудиту готової  продукції та її реалізації   4

1.2 Облік готової  продукції та її реалізації   6

1.3 Оцінка готової  продукції  10

1.4 Облік витрат на виробництво готової продукцїі 16

2. МЕТОДОЛОГІЯ  ТА ОРГАНІЗАЦІЯ АУДИТУ ГОТОВОЇ  ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ

2.1 Завдання, напрямки та джерела інформації аудиту готової продукції та її реалізації 19

2.2 Планування  аудиту готової продукції  20

2.3 Методика аудиту готової продукції та її реалізації 23

2.4 Узагальнення  результатів аудиту готової продукції 30

Висновки 32

Список використаних джерел 34

Додатки 37

ВСТУП 

     Випуск  готової продукції та збільшення обсягів цього випуску, а також  реалізація випущеної продукції – кінцева мета діяльності організації, заключний етап кругообігу ії засобів, по завершенні якого визначаються фінансові результати господарювання, ефективність виробництва. Результат праці на підприємстві здебільшого матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу). Це, фактично, матеріальний результат виробничої діяльності підприємства, який буде реалізовано з метою отримання прибутку.

     Реалізація  продукції завершує операційний  цикл у діяльності малого підприємства. У ринкових умовах процедурі її планування передує виробничий процес. Підприємство має виробляти ту продукцію, яка користується попитом на ринку збуту. Головну роль у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства відіграє система контролю за реалізацією продукції, оскільки вона впливає на фінансовий результат, який є узагальнюючим показником роботи підприємства. За таких умов завданням обліку є забезпечення управлінського персоналу інформацією для оперативного регулювання реалізації продукції, планування майбутньої діяльності, запобігання суб'єктивності у процесі прийняття рішень.

     Метою даної курсової роботи є вивчення теоретико-методологічних основ обліку і аудиту готової продукції.

     Із  зазначеної мети випливають наступні завдання:

     1. Розглянути економічну сутність готової продукції на підприємстві.

     2. Оглянути нормативно-правову базу обліку і аудиту готової продукції.

     3. Визначити завдання і джерела проведення аудиту готової продукції.

     4. Написання аудиторського висновку.

     Предметом даної роботі є система бухгалтерського обліку і аудиту готової продукції на підприємстві. 

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ  ОБЛІКУ ГОТОВОЇ  ПРОДУКЦІЇ ТА ЇЇ  РЕАЛІЗАЦІЇ 

1.1 Нормативно-законодавча база обліку та аудиту готової продукції та її реалізації 

     Ведення обліку готової продукції регламентується наступною нормативною базою:

     1. Закон України “Про бухгалтерський  облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 р. № 996/XIV цим вимушений регламентуються правові принципи регулювання, організації,ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Даним законом визначається ціль бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Згідно з змушений ціль ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності являється надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої і неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів на підприємстві. Цим законом передбачаються загальні вимоги до фінансової звітності, а саме на підставі даних бухгалтерського обліку підприємство повинне складати фінансову звітність, яка підписується керівником і бухгалтером підприємства. Теж Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” передбачається, що контроль за дотриманням законодавства про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні здійснюється відповідними органами в межах їхньої компетенції, передбачених законами.

     2.. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 “Запаси”, затверджене наказом Мінфіну України від 20.10.1999 р. № 246. Це положення визначає методологічні засади формування в обліку інформації про запаси і розкриття їх у фінансовій звітності.

     3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 “Доходи” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 р. № 290. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

     4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати” затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318. Цим положенням (стандартом) визначаються методологічні принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкритті у фінансовій звітності.

     5. План рахунків обліку активів, капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій, затверджений наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291.

     6. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, активів капіталу, зобов’язань та господарських операцій підприємств та організацій, затверджена наказом Мінфіну України від 30.11.1999 р. № 291.

     7. Положення про порядок уцінки та реалізації продукції, що залежалась, із групи товарів широкого вжитку, продукції виробничо-технічного призначення та надлишкових товарно-матеріальних цінностей, затверджене спільним наказом Мінекономіки України та Мінфіну України від 15.12.1999 р. № 149/300, зареєстроване в Мінюстицій України 29.12.99 р. № 921/4214.

     8. Положення про порядок реалізації і ведення бухгалтерського обліку операцій пов’язаних з продажем товарів, затверджене наказом Міністерства фінансів України № 14 - 401 від 05.07.1993 р. (з послідуючими змінами та доповненнями).

     9. Порядок ведення в обліку приросту (втрат) балансової вартості покупних товарів (окрім активів які належать амортизації, цінних паперів та дивідендів) матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, в незавершеному виробництві та залишків готової продукції (в тому числі малоцінних предметів на складах), затверджений наказом Мінфіну України від 11.06.1998 р. № 124 зареєстрований в Мінюстицій України 03.07.1998 р. № 417/2857.

     10. Наказ Міністерства Аграрної політики України “Про затвердження регістрів та Методичних рекомендацій з організації та ведення бухгалтерського обліку за журнально-ордерною формою на підприємствах агропромислового комплексу” від 07.03.2001 р. № 49. Оцей Наказ визначає основні вимоги щодо правильності ведення та списання залишків готової продукції відповідно до регістрів бухгалтерського обліку.

     11. Наказ Міністерства Статистики України “Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку сировини та матеріалів” від 21.06.1996 р. № 193.

     12. Наказ Міністерства Фінансів України “Про інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків” від 11.08.1994 р. № 69. 

     1.2. Облік готової продукції та її реалізації 

     Готовою продукцією, призначеною для продажу, вважають закінчені обробкою вироби, які пройшли випробування, приймання і відповідають технічним вимогам і стандартам.

     Методологічні основи формування в бухгалтерському  обліку інформації про готову продукцію  визначаються П(С)БО 9 “Запаси” та 16 “Витрати”.

     При організації обліку продукції основним моментом є визначення її характеру. Готова продукція за характером класифікується наступним чином (рис. 1).

     Рис. 1.1. Класифікація готової продукції за її характером

     Підприємства  виробляють продукцію у відповідності  із укладеними договорами, розробленими плановими завданнями з асортименту, кількості і якості. Керівник підприємства, в першу чергу, повинен приділяти увагу питанням збільшення обсягу виготовленої продукції, розширення її асортименту і покращення якості, вивчаючи потреби ринку.

     Основними завдяннями обліку готової продукції на підприємствах в системі організації є:

• систематичний контроль за випуском готової продукції, станом її запасів і збереженням на складах, обсягом виконаних робіт та послуг;
• вчасному і правильному документуванні оформлення відвантаженої і відпущеної продукції (робіт, послуг);
• контроль за виконанням плану договорів-поставок за обсягом та асортиментом реалізованої продукції, організацією розрахунку з покупцями;
• вчасному і достовірному визначенні результатів від реалізації продукції (робіт, послуг) та їх облік.

     Виконання цих задач задежить від ритмічності  роботи підприємства, правильної організації  збуту та складського господарства, вчасного документального оформлення господарських операцій.

     В бухгалтерському обліку готова продукція оцінюється у відповідності до П(С)БО 9 “Запаси” за первісною вартістю, яка визначається згідно з П(С)БО 16 “Витрати”.

     П(С)БО 16 “Витрати” визначає два поняття собівартості готової продукції:

     1) собівартість реалізованої продукції;

     2) виробнича собівартість продукції.

     До  виробничої собівартості продукції  входять наступні витрати (рис. 2).

     Рис. 1.2. Склад витрат виробничої собівартості готової продукції 

     Оцінка  готової продукції при її продажу  залежить від облікової політики підприємства, в частині оцінки запасів при їх вибутті. При цьому можуть застосовуватися методи, передбачені П(С)БО 9 “Запаси”.

     При відображенні продажу готової продукції  в бухгалтерському обліку зазначаються дві її оцінки: оцінка, що прийнята підприємством згідно з обліковою політикою, – первісна вартісна (по дебету рахунку 901 “Собівартість реалізації готової продукції”), та оцінка, що визначаються за домовленістю сторін (по кредиту рахунку 701 “Дохід від реалізації готової продукції”).

     Собівартість  реалізованої продукції складається з наступних витрат (рис.3). 
 

     Рис. 1.3. Склад собівартості реалізованої готової продукції 

     Оскільки  готова продукція в бухгалтерському  обліку відображається за найменшою  з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації, то виникає необхідність в уцінці готової продукції, порядок проведення якої аналогічний уцінці виробничих запасів.

     Випуск  продукції з виробництва та передача її на склад оформлюється накладними, відомостями, приймально-здавальними  документами, актами приймання, в яких вказується: дата, шифр цеху і складу, найменування продукції, номенклатурний номер, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю.

     В бухгалтерії на підставі приймально-здавальних документів складається накопичувальна відомість випуску готової продукції, дані якої використовують для контролю за виконанням завдання по обсягу виробництва і для бухгалтерських записів на рахунках синтетичного обліку.

     Аналітичний облік готової продукції на підприємствах  ведеться за місцями її зберігання та окремими видами у натуральних, умовно-натуральних і вартісних показниках.

     На  складі в облікових регістрах (картках, відомостях, сальдових відомостях, оборотних відомостях або книзі  складського обліку) готова продукція  обліковується у кількісному  вираженні.

     Кількісний  облік готової продукції за її видами та місцями зберігання може бути організований декількома способами:

     1) в сортових картках складського  обліку, при якому в бухгалтерії  складають або обробляють групувальні  відомості оприбуткування продукції за її видами в розрізі підрозділів-виробників та за місцями зберігання;

     2) безкартковим способом, при якому  за допомогою ЕОМ кожен день  складають оборотні відомості  обліку випуску продукції з  виробництва і руху готових  виробів у розрізі складів  та інших місць зберігання. Залишки готових виробів періодично інвентаризуються.

     У картках або книгах складського  обліку здійснюються записи про надходження  і відпуск готової продукції  та щоденно виводяться її залишки.

     У кінці місяця за даними аналітичного обліку витрат на виробництво визначається фактична собівартість готової продукції. 

3.   Оцінка готової продукції

     Одним із основних завдань цінового обігу  готової продукції є проведення різної продукції промисловості  до єдиного вираження: ціновий показник дає можливість зробити підсумок різної продукції як одиночних виробних одиниць, так і промисловості в цілому. В отриманні одного підсумку по різних видах продукції і полягає основне завдання оцінки продукції.

     В бухгалтерському обліку готова продукція  повинна оцінюватися відповідно до П(С)БО 9 "Запаси" за первісною вартістю. Але, оскільки вартість продукції може бути визначена лише після збирання всіх витрат та калькулювання її фактичної собівартості, постає потреба в щоденному обліку наявності та руху готової продукції для визначення її вартісних характеристик. При визначенні первісної вартості (робіт, послуг) також керуються П(С)БО 16 "Витрати". Згідно П(С)БО 9 "Запаси" оцінку запасів (матеріалів, МШП, незавершеного виробництва, напівфабрикатів, готової продукції, товарів, тощо) за їх окремими видами слід розглянути на наступних етапах їх руху:

     - при надходженні запасів;

     - при вибутті запасів;

     - на дату складання звітності.

     Оцінка  запасів при їх надходженні

     Первісна  вартість запасів визначається в  залежності від способу їх надходження на підприємство.

     Запаси  можуть надходити на підприємство в  результаті:

• придбання за грошові кошти та їх еквіваленти;
• виготовлення;
• внеску(передачі) засновниками(учасниками) підприємства в якості внеску до статутного капіталу;
• безкоштовні передачі;
• обмін на інші запаси.

     Витрати які не включаються до первісної  вартості:

• понаднормові витрати і нестачі запасів;
• проценти за користування позиками;
• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

     Ці  витрати відносяться на витрати  того періоду, в якому вони здійснені.

     В умовах ринкової економіки ціни на матеріальні ресурси часто змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції. Підприємство одержує цінності впродовж звітного періоду багато разів за різними договірними цінами.

     При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті з п.16 П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним  з таких методів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
• середньозваженої собівартості перших за часом надходження запасів(ФІФО);
• нормативних затрат;
• ціни продажу.

     Вибір методу оцінки є елементом облікової  політики підприємства і не підлягає змінам без вагомих підстав, при виборі методу оцінки вибуття запасів підприємство виходить з інтересів користувачів. Обрані методи оцінки розкривають у примітках до фінансової звітності.

     Метод ідентифікованої  собівартості

     Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів може застосовуватися у випадку виконання спецзамовлень і проектів, а також при незначній номенклатурі товарів( на торгових підприємствах). Він передбачає облік фактичної собівартості за кожною конкретною одиницею товарів. Даний метод доцільно застосовувати до запасів, які мають високу вартість.

     Метод ідентифікованої собівартості застосовується при наявності наступних обставин:

     - відпуску належать запаси, які  не підлягають заміні іншим  запасам, що є на підприємстві ;

     - запаси відпускаються для виконання спеціальних замовлень і проектів.

     При використанні методу ідентифікованої  собівартості, вартість відпущених запасів  і залишків запасів обліковується  за їх фактичною вартістю. Але в  результаті використання цього методу однакові запаси обліковуються за різною вартістю, що не завжди зручно. Залежно від того, який саме з однакових запасів використовуватиме підприємство, прибуток буде змінюватись відповідно до первісної вартості кожного запасу.

     Метод середньозваженої собівартості

     Відповідно  до формули середньозваженої собівартості собівартість кожної одиниці визначається шляхом ділення сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і отриманих у звітному місяці.

     Запаси  з однаковими вхідними параметрами  обліковуються в одній інвентарній картці незалежно від ціни придбання. Облік по партіях не ведеться.

     Цей метод можна застосовувати для  списання взаємозамінних запасів, коли для списання запасів не потрібно проводити їх ідентифікацію. Недоліком  даного методу є складність відстежування за середньою ціною в умовах, коли виробничі запаси витрачаються щоденно, або надходять досить часто.

     Перевага  цього методу полягає в тому, що оцінку вартості відпущеного запасу та запасів в залишках можна знайти відразу в момент здійснення операції, що надає об'єктивне уявлення про вартість запасів і практично не дозволяє здійснювати маніпуляції з цифрами. Але це вирішується за рахунок досить великого обсягу роботи. Крім того, оцінка залишків матеріалів та собівартості готової продукції не є повністю об'єктивною.

     Метод ФІФО: першими відпускаються запаси, що надійшли раніше. Метод ФІФО застосовується на хронології надходження, тобто базується  на припущенні, що одиниці запасів, які були придбані першими, продаються чи використовуються першими, що запобігає їх псуванню, а також на припущенні, що грошова одиниця є стабільною.

     Одиниці, які залишаються в запасах  на кінець періоду, оцінюються за цінами останніх надходжень товарів.

     Даний метод застосовується найчастіше для  таких запасів як фрукти, овочі  та інші продукти харчування, коли перші запаси, що надійшли, повинні реалізовуватись у першу чергу, щоб уникнути збитків від псування.

     Перевага  методу ФІФО полягає в тому, що він  простий, систематичний і об'єктивний, а також перешкоджає маніпулюванню  даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, тобто запобігає можливості маніпулювання прибутком, забезпечує відображення в балансі суми запасів, які приблизно збігається з поточною ринковою вартістю. Метод ФІФО виправдовує себе в умовах низької інфляції. Застосування ж його в умовах високої інфляції приведе до завищення вартості матеріальних залишків, заниження собівартості готової продукції та, як наслідок, завищення результатів від реалізації.

     Саме  відображення нереальних доходів, що призводить до невиправданого завищення прибутку, є недоліком методу.

     При безперервному обліку вартість витрачених запасів розраховується за їх загальної  вартості безпосередньо при втрачанні  чергової партії. Собівартість проданих запасів визначається шляхом підсумовування вартостей, використаних при їх збуті, запасів.

     При періодичному обліку реальне чергування надходжень та витрат змінюється послідовними діями: спочатку враховуються всі надходження, а потім всі витрачання. Вартість запасів на кінець звітного періоду  визначається за допомогою інвентаризації. Сальдо запасів на кінець періоду як добуток кількості запасу в натуральному виразі і ціни(при придбанні запасів) або собівартості(при самостійному виготовленні) одиниці запасу з останньої його партії, що надійшла

     Використання оперативного і підсумкового методів ФІФО дає однакове сальдо запасів і собівартості продукції на кінець періоду.

     Оцінка  запасів за нормативними затратами  полягає у застосуванні витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін.

     Метод оцінки за цінами продажу

     Оцінка  вибуття запасів за цінами продажу  основана на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торгової націнки товарів. Оцінка за цінами реалізації застосовується підприємствами роздрібної торгівлі з використанням середнього відсотка торгової націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати підприємства, які мають значну номенклатуру товарів, що змінюється, з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари.

     Оцінка  запасів на дату балансу

     При незначному рівні інфляційних і циклічних коливань цін, запаси доцільно обліковувати за вартістю їх придбання. Проте, при збільшенні річного рівня інфляції, що виражається у відчутних коливаннях цін, відображення запасів за вартістю придбання вже не дає об'єктивної картини їх загальної вартості і господарської корисності як джерела потенційного доходу. Ринкова вартість товарно-матеріальних запасів може зменшуватися під впливом НТП і фактору морального старіння, що передбачає різницю між вартістю придбання запасів і їх вартістю на даний момент.

     Згідно  П(С)БО 9 з метою збереження об'єктивності оцінки запасів в умовах цінової  нестабільності запаси відображаються в бухгалтерському обліку і звітності  за найменшою з двох оцінок: первісною  вартістю або чистою вартістю реалізації.

     На  практиці первісна вартість не завжди співпадає з чистою вартістю їх реалізації. При цьому можливі дві ситуації:

1. первісна вартість запасів перевищує чисту вартість реалізації;
2. первісна вартість нижча за чисту вартість реалізації.

     Згідно  П(С)БО 16 "Витрати" особливість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

     До  з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включається:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

     За  способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі  та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Прикладом таких витрат є загальновиробничі.

     За  ступенем залежності від обсягів  діяльності, витрати поділяються на:

• змінні
• постійні.

     Змінні  витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається  постійною або змінюється при  зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

     Майже всі прямі витрати є змінними. Виключення складають амортизація  спеціального обладнання, орендна плата  та деякі інші прямі витрати.

     Загальновиробничі (непрямі) витрати також поділяються  на постійні і змінні.

     До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу діяльності.

     До  постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.