Авторське право

ЗМІСТ

ВСТУП 6

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОРСЬКОГО ПРАВА 8

1.1 Поняття та джерела  авторського права 8

1.2 Поняття і види результатів,  що охороняються авторськими  правами 12

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА  17

2.1 Суб’єкти авторського  права  17

2.2Особисті немайнові  права авторів  22

2.3 Майнові права авторів  та іншої особи, що має авторське  право 24

РОЗДІЛ ІІІ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКИХ ПРАВ 30

3.1Поняття, ознаки і  принципи відповідальності за  порушення авторських прав 30

3.2 Види юридичної відповідальності  за порушення авторських прав  33

ВИСНОВКИ 39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 41

ВСТУП

Авторське право — один з інститутів цивільного права, який регулює майнові  та особисті немайнові відношення, пов’язані із створенням та використанням  творів літератури, науки та мистецтва. Як самостійний інститут, авторське  право розв'язує конкретні завдання, які містять в собі всесвітню  охорону власних та майнових прав та законних інтересів авторів; забезпечує правову охорону для творів, що були створені, а також умови для  створення нових наукових та мистецьких творів. Своїми напрямками на створення нематеріальних творчих результатів авторське право зближується з аналогічними інститутами права, що охороняють результати творчої діяльності.

Як засвідчує світовий досвід, виважена й послідовна політика в галузі авторського права є  важливим чинником успішного розвитку держави. Без неї немислимі ані  подолання кризових явищ, ані завоювання висот в економічному, соціальному  прогресі.

Становлення в Україні національної системи охорони авторського  права можна розглядати як загальнонаціональне, загальнодержавне завдання. Впровадження виключно цивілізованих відносин у  сфері використання інтелектуальної  власності, приборкання найбільш поширених, цинічних форм ”піратства”, витіснення з внутрішнього ринку низькопробної  продукції, запобігання недобросовісної  конкуренції, входження у європейський і світовий інтелектуальний простір  може бути досягнуто лише при постійній  і неослабній увазі з боку держави  до проблем авторського права, спільних, зацікавлених дій усіх гілок влади, при активній підтримці широкої  громадськості.

Актуальність роботи. Авторське  право є ключовою галуззю права  інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження  об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись  для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі.          Метою цієї курсової роботи є розкриття поняття авторського права, висвітлення об’єктів авторського права та суб’єктів авторських відносин.

Для осягнення цієї мети поставлені наступні завдання:

- дати характеристику  авторського права;

- охарактеризувати права  та обов’язки суб’єктів авторського  права;

- описати відповідальність  за порушення авторських прав.

Предметом даної  курсової роботи є тенденції та перспективи  розвитку авторського права в  умовах формування демократичної, соціальної, правової держави.

Об’єктом роботи є суспільні відносини, які виникають  внаслідок авторського права.

Теоретичною базою  даної роботи служать праці вітчизняних, та іноземних фахівців а саме, фундаментальні розробки вітчизняних і іноземних  вчених дають уявлення про авторське  право. Ці поняття та визначення  аналізували сучасні вітчизняні дослідники: Підопригора О. А., Боброва Д. В., Дзера О. В., Довгерт А. С., Коссак В. М.,   Кузнєцова Н. С., Азімов Ч. Н., Сібільов М. М. та інші.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АВТОРСЬКОГО ПРАВА

1.1 Поняття та джерела  авторського права

Творча діяльність людей  є надзвичайно різноманітною. Результати такої діяльності також характеризуються різноманітністю. В одному випадку  це можуть бути літературні, музичні  твори, а в іншому - винахід, раціоналізаторська пропозиція, корисні моделі тощо. Але  у будь-якому випадку об´єкти  творчої діяльності людей потребують правової охорони.

Правова охорона творів у  галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема  статей, монографій, дисертацій, картин, музичних творів, творів скульптури, архітектури, фотографій здійснюється авторським правом. Об´єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони  не потребують подання спеціальної  заявки, проведення експертизи і державної  реєстрації. На результати духовної творчості  правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони  цих об´єктів досить надати їм об´єктивну матеріальну форму.

Інша група об´єктів (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування тощо) - охороняється патентним правом (правом промислової  власності).[10]

Отже, у цивільному праві  та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути - авторське право і право промислової  власності (патентне право).

Поняття «авторське право» виділяють в об´єктивному і суб´єктивному  розумінні.

В об´єктивному розумінні  авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення  і використання творів науки, літератури та мистецтва.        У суб´єктивному розумінні авторське право - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв´язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва. [13]

Авторське право виникає  з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для  сповіщення про свої права може використовувати  спеціальний знак, який розміщується на кожному екземплярі твору і  складається з трьох елементів: латинської букви «С», обведеної  колом (©), імені (найменування) особи, яка  має авторське право, та року першого  опублікування твору.

Здебільшого автором твору  науки, літератури, мистецтва є одна особа. Відповідно до ст. 11 Закону України  «Про авторське право і суміжні  права», автор є первинним суб´єктом, якому належить авторське право. За відсутності доказів іншого, автором  твору вважається особа, зазначена  як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення  застосовується також у разі опублікування  твору під псевдонімом, який ідентифікує  автора. [3]

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається  реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також  виконання будь-яких інших формальностей. Під охорону закону підпадають усі  передбачені твори (ст. 8 Закону України  «Про авторське право і суміжні  права»), як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і  не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).

В окремих випадках у творчому процесі беруть участь кілька осіб, їх називають співавторами. Співавтори - дві або більше особи, творчою  працею яких створено твір. Відносини  між цими особами називають співавторством. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства: роздільне  і нероздільне.

Суб’єктами авторського права можуть бути фізичні та юридичні особи, а в окремих випадках держава Україна.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про авторське право  та суміжні права», іноземні особи  та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права за цим Законом.

В окремих випадках, якщо твір створено у співавторстві, авторське  право на нього належить співавторам  спільно, незалежно від того, становить  такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з  яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана  незалежно від інших частин цього  твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має  самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У  разі відсутності такого договору авторське  право на твір здійснюється всіма  співавторами спільно. [5]

За загальним правилом, договори про передачу прав на використання творів укладаються в письмовій  формі (крім використання твору в  періодичних виданнях - газетах, журналах тощо). Договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто  згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється  передаване право, розміру і порядку  виплати авторської винагороди, а  також інших умов, щодо яких за вимогою  однієї із сторін повинно бути досягнуто  згоди).

Відповідні відомства  і творчі спілки можуть розробляти при-мірні авторські договори (зразки авторських договорів).

Найпоширенішими видами договорів  про використання творів є авторські  договори замовлення; видавничі договори - про видання або перевидання  твору в оригіналі; постановочні - договори про публічне виконання  неопублікованого твору; сценарні - про  використання неопублікованого твору  в кіно - або телевізійному фільмі; договори художнього замовлення - про  створення твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу; договори про видання творів у перекладі, у переробці; авторські договори на створення і передачу комп´ютерних програм. [8]      

Джерела авторського права  представлені нормативними актами, до яких передусім належить Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України "Про авторське право та суміжні права" та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості — художньої, літературної, наукової і технічної, ст. 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У ст. 55 Конституція України надає судовий захист правам і свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України "Про власність" проголошує в ст. 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Ст. 41 цього закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності. [1]

   Важливе значення  у регулюванні авторських відносин  повинні мати типові авторські  договори, які затверджуватимуться  Кабінетом Міністрів України  або за його дорученням відповідними  відомствами і творчими спілками.

   Для правильного  і однозначного застосування  законодавства при захисті авторських  прав велике значення має судова  практика розгляду справ, що  виникають у разі порушення  авторських прав. Верховний Суд  України систематично узагальнює  й аналізує таку практику, робить  відповідні висновки, про які  повідомляє суди.        Особливу групу джерел сучасного авторського, права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 p.), яка нераз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 p.); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 p.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 p.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 p.). [19]

   Міжнародні договори  встановлюють взаємні права та  обоз'язки країн-учасниць і є  основною правовою формою розвитку  міжнародного співробітництва в  галузі авторського права. В  Україні укладення міжнародних  договорів є конституційним правом.

   Якщо міжнародним  договором, учасником якою є  Україна, встановлено інші правила,  ніж ті, що містяться в законодавстві  України про авторське право  і суміжні права, то застосовуються  правила міжнародного договору (ст. З Закону про авторське право).

1.2 Поняття і види результатів,  що охороняються авторськими  правами

Творча діяльність особи  знаходить свій прояв у різних галузях: літературі, мистецтві, архітектурі, театрі, кіно та інші. Результатом творчої  діяльності є твори науки, літератури, мистецтва. Законодавство про авторське  право визначає, що охороні підлягають всі твори, як оприлюднені, так і  не оприлюднені, як завершені, так і  не завершені, незалежно від їх призначення, цінності, жанру, обсягу, мети, засобу чи форми вираження (ст. 8 Закону, ст. 433 ЦКУ).

 Таким чином, головним  є те, що твір – це результат  творчої діяльності, виражений в  об’єктивній формі. [18,с.245]

 В існуючому законодавстві  немає визначення поняттю «твір», але вказується на його ознаки. Перш за все, твір є результатом  творчої діяльності. Показником  творчого характеру твору, на  думку багатьох вчених, є його  оригінальність. Воно може виражатися  у новому змісті, новій формі,  ідеї, концепції та ін. В цьому  сенсі кожний твір є новим,  оригінальним, неповторним. 

 Другою ознакою твору  є наявність об’єктивної форми.  Твір як результат творчої  діяльності автора стає об’єктом  авторського права лише тоді, коли він виражений у будь-якій  об’єктивній формі (що робить  його доступним для сприйняття, допускає можливість відтворення). Таким чином, об’єктивна форма  твору тісно пов’язана з можливістю  його відтворення. [9]

 Авторське право охороняє  форму вираження твору, воно  не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси,  концепції тощо, навіть якщо вони  виражені, описані, пояснені у  творі.

 Слід звернути увагу  на те, що авторське право розповсюджується  на усі твори, незалежно від  їх призначення та художнього  рівня. Авторське право охороняє  як високохудожні твори, так  і твори, художній рівень яких  не є високим. Якість твору  визначається при його опублікуванні,  визначенні кількості примірників,  авторської винагороди. Будь-який  твір охороняється законом.

Твори як об’єкти авторського  права відрізняються за різними  критеріями: за об’єктивною формою, способами відображення, ступенем самостійності, видами використання та ін. Різниця, яка  існує між творами, впливає на їх правовий режим.

 Перш за все усі  твори поділяються на три групи:  твори науки, літератури, мистецтва.

 Під творами науки  розуміють будь-які твори, основний  зміст яких складається із  створення і систематизації об’єктивних  знань про дійсність. Творами  літератури вважаються художні  твори, виражені у словесній  формі. Твори мистецтва – це усі інші твори художньої творчості, в тому числі твори архітектури, живопису, графіки.

 Цивільний Кодекс України,  Закон «Про авторське право  і суміжні права» відносять  до об’єктів авторського права:

 а) літературні та  художні твори, зокрема:

- романи, поеми, статті та інші письмові твори;

- лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

- драматичні, музично-драматичні  твори, пантоміми, хореографічні  та інші сценічні твори;

- твори живопису, архітектури, скульптури та графіки;

- фотографічні твори;

- твори ужиткового мистецтва;

- ілюстрації, карти, плани,  ескізи і пластичні твори, що  стосуються географії, топографії, архітектури або науки;

- переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів (похідні твори);

- збірники творів, інші  складені твори, якщо вони за  добором або упорядкуванням їх  складових частин є результатом  інтелектуальної власності;

 б) комп’ютерні програми;

 в) компіляції даних  (бази даних), якщо вони за добором  або упорядкуванням їх складових  частин є результатом інтелектуальної  діяльності;

 г) інші твори. [5]

Значну групу об’єктів складають літературні та художні  твори, до яких законодавство відносить  романи, поеми, статті, лекції, промови, драматичні твори, музичні тощо. Залежно  від форми вираження вони поділяються  на письмові та усні. Крім того, твори  можуть бути зафіксовані в іншій  об’єктивній формі – плівки, грампластинки, магнітні диски і  т.п. До усних творів належать промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді  тощо. Ці твори теж охороняються законом. Однак твір, виражений в  усній формі, захистити досить складно. У разі порушення авторських прав автору, який немає такого усного твору  на матеріальному носії, дуже важко довести факт порушення. Такий твір практично неможливо захистити від неправомірних дій та від перекручень. Тому слід уникати усної форми твору. Усі інші твори відносяться до письмових.

 Важливе значення має  поділ творів на опубліковані  та неопубліковані. Законодавець  поділяє твори також на оприлюднені  та не оприлюднені. При усій  схожості цих понять, вони не  є тотожними. Розглянемо кожне  з цих понять.

 Відповідно до закону  оприлюдненим твір стає тоді, коли за згодою автора або  іншого суб’єкта авторського  права здійснюється дія, що  вперше робить твір доступним  для публіки шляхом опублікування,  публічного виконання, публічного  показу, публічної демонстрації, публічного  сповіщення тощо.

 Опублікуванням твору  вважається випуск в обіг примірників  твору за згодою автора або  іншого суб’єкта авторського  права у кількості, здатній  задовольнити розумні потреби  публіки з урахуванням характеру  твору.

 Таким чином, незважаючи  на схожість цих понять, вони  збігаються за змістом.

 Ще одним критерієм  поділу творів на окремі види  є ступінь самостійності твору.  За цим критерієм твори поділяються  на оригінальні (самостійні) і  залежні (похідні). [16]

 Оригінальним вважається  твір, усі елементи якого створені  самим автором. Відповідно до  законодавства до елементів, що  охороняються авторським правом, відноситься мова (зовнішня форма)  та система образів (внутрішня  форма). Зміст твору, що не пов’язаний  з формою, законом не охороняється. Твір, зміст якого запозичений  (тема, сюжет, матеріал), але має  нову форму, визнається оригінальним.

 Об’єктами авторського  права є і так звані похідні  твори. Похідний твір – це  твір, що є творчою переробкою  іншого існуючого твору без  завдання шкоди його охороні  (анотації, адаптації, аранжування,  обробка фольклору та інша  переробка твору) чи його творчим  перекладом на іншу мову. Похідні  твори охороняються, якщо вони мають нову форму порівняно з оригіналом. Крім того, авторське право на такий твір автора отримує тільки при умові дотримання прав автора, твір якого перекладається, переробляється, аранжується. Як правило, закон вимагає згоди автора оригінального твору. [20]

 Велике практичне значення  має поділ творів на службові  та неслужбові. Службовий твір  – це твір, створений автором  згідно з виконанням службових  обов’язків, відповідно до службового  завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем. Особливості службового твору  такі:

1) авторське право на  такий твір належить автору;

2) право на використання  службового твору належить роботодавцю,  з яким автор знаходиться у  трудових відносинах, якщо в трудовому  договорі не передбачено інше;

3) розмір авторської винагороди  за кожний вид використання  службового твору визначається  договором між автором і роботодавцем;

4) відносини між автором  службового твору і роботодавцем  визначаються трудовим договором  (контрактом). [16]

 Поділ творів на  окремі види має не тільки  теоретичне, але і практичне значення. Це дозволяє враховувати усі  особливості того чи іншого  твору, що впливає на рівень  його правової охорони.

РОЗДІЛ ІІ. ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ СУБ’ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА

2.1 Суб’єкти авторського  права

Суб’єктами авторського  права є особи, яким належить суб’єктивне  авторське право на твір. Згідно з Цивільним кодексом України, Законом  України «Про авторське право  і суміжні права» первинним суб’єктом  авторського права є автор  твору, а також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або  закону.

 Автор твору – це  фізична особа, творчою працею  якої є створений твір. Автором  твору може бути будь-яка фізична  особа незалежно від віку, громадянства, дієздатності.

 Малолітні неповнолітні, недієздатні, обмежено дієздатні  особи можуть бути авторами  творів.

 Малолітні особи –  це фізичні особи, які не  досягли 14 років, вони мають  часткову цивільну дієздатність. Історії відомо багато випадків, коли творцями творів ставали  діти. Так, перший збірник віршів  Ніки Турбіної був опублікований  у 8 років.

 Малолітні особи мають  право здійснювати особисті немайнові  права на результати інтелектуальної,  творчої діяльності . Однак авторські права за них здійснюють їх батьки або опікуни, вони від імені малолітніх укладають авторські договори, захищають їх права у випадках їх порушення та ін. Проте стороною у договорі є малолітній автор.

 Неповнолітні діти  віком від 14 до 18 років мають  неповну цивільну дієздатність. Вони самостійно здійснюють права  на результати інтелектуальної,  творчої діяльності. Їм належить  право одержувати винагороду  за використання власних творів  і розпоряджатися цією винагородою. [16]

 За недієздатних осіб  авторські права здійснюють опікуни  як законні представники такої  особи. Фізичні особи, дієздатність  яких обмежена у зв’язку з  психічним розладом, зловживанням  спиртними напоями, наркотичними  засобами, токсичними речовинами, внаслідок чого вони ставлять себе чи свою сім’ю у скрутне матеріальне становище, можуть здійснювати авторські права за згодою піклувальників.

 Усі ці обмеження  спрямовані на захист прав  таких осіб від зловживань  з боку правопорушників.

 Авторські права іноземних  громадян або осіб без громадянства  охороняються і забезпечуються  українським законодавством у  таких випадках:

- якщо вони мають постійне  місце проживання на території  України, незалежно від того, на  якій території вперше були  оприлюднені їх твори;

- якщо їх твори були  вперше оприлюднені на території  України або не оприлюднені,  але які знаходяться в об’єктивній  формі на території України;

- якщо їх твір вперше  оприлюднений в іншій країні  та протягом 30 днів після цього  оприлюднений на території України. [3]

Твір науки, літератури і  мистецтва може бути створений не одним автором, а кількома. Такий  вид співучасті прийнято називати співавторством.

 Співавторами є особи,  спільною творчою працею яких  створено твір. Авторське право  на такий твір належить всім  співавторам незалежно від того  чи утворює такий твір нерозривне  ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне  значення. [3]

 Твір вважається створеним  у співавторстві за наявністю  певних умов, а саме:

Твір створений спільною творчою працею декількох осіб. Важливим є те, що твір є результатом спільної праці співавторів. Не визнаються співавторами особи, що здійснювали технічну допомогу (друкарки, консультанти) або фінансову, матеріальну підтримку.

Створений колективний твір, який є єдиним цілим, вилучення будь-якої частини з такого твору робить необхідними внести зміни в інші частини або неможливим його використання за призначенням.

Для визнання осіб співавторами твору необхідна наявність угоди  про співавторство. Під цією угодою слід розуміти взаємне волевиявлення  сторін, яке спрямоване на спільну творчу працю. Така угода може укладатися в будь-якій формі, на будь-якому етапі роботи над твором. Важливим є те, щоб вона не порушувала прав співавторів, які охороняються законом. [14]

Авторське право на твір, створений спільною творчою працею, належить усім співавторам незалежно  від вкладу кожного співавтора. Право  на розпорядження твором належить усім співавторам, яке вони здійснюють спільно. Жоден із співавторів не може без  достатніх підстав відмовити  іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. Питання про використання твору  вирішуються одноголосно, а не більшістю  голосів. Якщо співавтори не можуть самостійно вирішити суперечку, він передається  до суду.

 У юридичній літературі  рекомендується укладати договір  у письмовій формі, який і  буде регулювати відносини між  співавторами. Цим договором, як  правило, визначається порядок  і розмір винагороди, що належить  кожному співавтору, порядок використання  їх прізвищ та ін. Якщо такий  договір відсутній, ніяких інших  угод між співавторами не укладалось, авторське право на твір здійснюється  всіма співавторами спільно.  

Разом з фізичними особами  суб’єктами авторського права на твори науки, літератури і мистецтва  згідно із законодавством України можуть бути юридичні особи.

 Юридична особа –  це організація, створена і  зареєстрована у встановленому  законом порядку.

Юридична особа набуває  авторські права, які первісно належать автору, тільки на підставах вказаних у законі. Юридична особа не може бути автором твору, тому що твір створюється  тільки творчою працею фізичної особи, її права є вторинними (похідними). Юридична особа може створювати організаційні, матеріальні умови для творчої  праці людини, але сама не може бути автором.

 Відповідно до чинного  законодавства України про інтелектуальну  власність переважна більшість  творів належить юридичній особі  на підставі виконання автором  службового завдання. Ст.16 Закону  України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що роботодавцю належить виключне майнове право на службовий твір, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Особисте немайнове право на службовий твір належить автору. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюється трудовим договором або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. [3]