Авторське право і суміжні права

МІНІСТЕПСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА  ТА ЛОГІСТИКИ 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни:

«Правове  регулювання відносин власності»

на  тему:

Авторське право і суміжні  права 
 
 

Виконала:

ст. гр. ТП-IV-2

Самсонюк  А. О. 

Перевірив:

Паламарчук  Р. Д.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Київ-2010

ЗМІСТ 

Вступ ……………………………………………………………………………………3

Розділ 1. Авторське право……………………………………………………………...4

1. Історія та розвиток авторського права…………………………………..4
2. Об'єкти та суб’єкти авторського права………………………………….8
3. Види авторських прав…………………………………………………...13
4. Авторський договір……………………………………………………...19

 Розділ 2. Поняття суміжних прав…………………………………………………..21

1. Загальні положення про суміжні права………………………………..21

Розділ 3. Перспективи розвитку системи охорони авторського права і

суміжних прав в Україні…………………………………………………………….30

Висновок……………………………………………………………………………….33

Список  використаної літератури……………………………………………………..35 

      ВСТУП 

    В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 грудня 1993 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого відповідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері інтелектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематографістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробників фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення.

    Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних договорів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівноправним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

    Практична цінність законодавства у сфері авторського права і суміжних прав залежить від ефективності його реалізації. Прийняття закону і приєднання до міжнародних конвенцій — це перший крок.

    Головне завдання — їх результативне застосування. Цього можна досягти шляхом створення відповідної інфраструктури, що включає в себе підзаконні акти, організації з колективного управління правами авторів і суб'єктів суміжних прав, підготовку і видання довідкової та навчальної літератури з питань інтелектуальної власності, оскільки професійна підготовка фахівців у цій сфері часто ускладнюється недостатньою кількістю загальнодоступних навчальних матеріалів.

 Розділ 1. Авторське право 

1.1. Історія та еволюція авторського права

    Сферою  застосування авторського права  є права творчих працівників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пресою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформаційними системами.

    Ідея  охорони авторського права виникла  з часу винаходу друкарського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, а саме торгівці друкованою продукцією. Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права.

    До  кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду дістали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Центрі книговидавництв, а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).

    Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку моральних прав (немайнових прав авторів).

    Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції  про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. Подальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охорони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав.

      Отже, основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право.

      В об’єктивному розумінні  авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні – це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

    Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети є надання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів. [19,461]

    Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне.

    Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського  права лише за умови, що він виражений в об'єктивній формі, безпосередньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми а, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів.

    Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів:

• латинської букви С в колі — ©;
• імені (найменування) володільця виключних авторських прав;
• року першого опублікування твору.

    Правовою  охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання. [4,856]

1.2. Об’єкти та суб’єкти авторського права

    Об'єкти авторського права — це твори науки, літератури і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, достоїнства і змісту твору, а також від способу і форми його вираження. У національному законодавстві в галузі авторського права визначено списки таких об'єктів, які, на жаль, не є вичерпними. Авторське право поширюється на опубліковані твори, що існують в об'єктивній формі: письмовій, усній, звуко- або відеозапису, зображення, об'ємно-просторовій та в інших формах, Авторське право не поширюється на ідеї, методи, процеси, способи, концепції, принципи, відкриття або прості факти. Авторське право на твір не пов'язане з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому виражено твір. Передача права власності на матеріальний об'єкт або права володіння матеріальним об'єктом сама по собі не тягне за собою передачі яких-небудь авторських прав на твір, виражений в цьому об'єкті.

    Твір — це результат творчої діяльності. Творча діяльність — це процес створення нового, раніше невідомого, оригінального. Отже, результат буде творчим, якщо він є оригінальним.

    Твір  може складатися з різних оригінальних частин. Вони, так само як і оригінальна назва твору, охороняються авторським правом. Авторське право охороняє елементи змісту твору лише в тій формі, в якій вони виражені в творі, а не самі по собі.

    Залежно від того, чи використовувалися у  процесі створення твору інші твори, всі твори поділяються  на самостійні і несамостійні. Самостійним є твір з оригінальною формою. Несамостійним — твір, створений на основі іншого твору. У ньому обов'язково повинне міститися посилання на оригінал. Якщо в несамостійному творі було використано інший твір, що охороняється авторським правом, то його називають залежним. Для використання залежного твору потрібна згода авторів використаних в ньому інших творів. Несамостійні твори поділяються на похідні твори (переклади, обробки, реферати, анотації та інші) і складні твори (збірники, енциклопедії, бази даних).

      Отже, об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені Законом, ознаки:

• творчий характер;
• вираження в об’єктивній формі.

    Згідно  з авторським правом не підлягають охороні офіційні документи (закони, судові ухвали, Інструкції), їхні офіційні переклади, державні символи і знаки (прапори, герби, ордени, зображення на купюрах і монетах тощо). Об'єкти, що носять офіційний або державний характер, мають одну загальну особливість — вони повинні широко і безперешкодно розповсюджуватися. Обсяг і характер їх використання визначають не їх творці-розробники, не особи, які їх затвердили або яким належить право на відтворення і використання, а потреби суспільства. Тому вони не можуть охоронятися авторським правом, що передбачає обмеження в користуванні твором. Не охороняються і твори народної творчості (вони не отримують охорони у зв'язку з відсутністю або невідомістю автора), повідомлення про події і факти, що мають інформаційний характер (охорона не надається у зв'язку з відсутністю оригінальності).[5]

    Об'єктами авторського права є літературні  твори — романи, оповідання, твори  драматургії та будь-які інші письмові твори. На охорону цих творів не впливає  ні їх зміст (розважальний, інформаційний тощо), ні форма втілення (рукопис, машинописний текст, друкарський відбиток), ні факт опублікування (в багатьох країнах охороні підлягають також усні твори, тобто твори, не закріплені в письмовій формі). Охорона поширюється і на музичні твори незалежно від жанру (гімни, симфонії, хорові твори, пісні, оперети тощо), створені для одного виконавця (соло), для виконання на кількох інструментах (соната, камерна музика) або для виконання на багатьох інструментах (твори для оркестрів і ансамблів). Законодавством про авторське право забезпечується охорона карт і технічних креслень; творів фотографії — незалежно від жанру (портрет, пейзаж, репортаж тощо) і призначення; кінематографічних творів усіх жанрів (художній фільм, документальний фільм, кінорепортаж тощо), озвучених і неозвучених, призначених для показу в кінотеатрах або по телебаченню, незалежно від технічних засобів і матеріалів, що застосовуються у процесі їх створення (відеострічка тощо). Авторським правом охороняються також твори прикладного мистецтва (ювелірні вироби, лампи, шпалери, іграшки, меблі та інші художньо оформлені вироби), хореографічні твори.

    Суб'єктами авторського права є особи, яким належить суб'єктивне авторське право відносно твору. Володільцями цих прав можуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники.

    Найважливішими  суб'єктами авторського права є автори творів науки, літератури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об'єктивну форму, яка забезпечує його сприйняття іншими особами. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-небудь формальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.

    Авторами  визнаються і автори похідних (залежних) творів, зокрема перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. При цьому для виникнення авторського права на похідний твір не має значення, чи охороняється законом первинний твір. Якщо ж він охороняється законом, то повинна бути отримана згода його автора або іншого володільця прав на твір для використання створеного на його основі похідного твору.

    За  малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю недієздатних громадян авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їхні законні представники. Громадяни, визнані обмежено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 років) здійснюють свої авторські права цілком самостійно.

    Володільцями  авторських прав на твори науки, літератури і мистецтва виступають також юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, володільцями похідного авторського права.

    Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має також  самостійне значення.

    Авторське право на колективний твір належить всім авторам, незалежно від ступеня творчою внеску кожного з співавторів і характеру твору. Питання про використання колективного твору вирішується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності.

    Щодо  колективного твору, то співавторство може бути нероздільним і роздільним. При нероздільному співавторстві твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не мають самостійного значення. При роздільному співавторстві колективний твір є єдиним, однак він складається з частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів створені ці частини. Визнання співавторства нероздільним означає, що авторські права як на твір в цілому, такі на будь-яку його частину здійснюються співавторами тільки спільно. При роздільному співавторстві використання колективного твору в цілому також здійснюється за взаємною згодою всіх співавторів, однак, кожний співавтор вправі самостійно, без згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

    Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці. Успадкування авторських прав здійснюється або за законом, або за заповітом.

    У разі спадкування за законом спадкоємцями авторських прав можуть стати тільки громадяни, які є законними спадкоємцями. Якщо померлий автор не мав законних спадкоємців і не залишив заповіту, його авторські права припиняються. У разі успадкування за заповітом авторські права можуть бути передані будь-якому громадянинові, незалежно від його громадянства і наявності родинних стосунків з померлим, або юридичній особі, незалежно від профілю її діяльності і місцезнаходження.

    Суб'єктами авторського права можуть бути також інші правонаступники, і передусім видавництва, театри, кіностудії, інші організації, що займаються використанням творів. Вони придбавають авторські права на основі укладених з авторами та їхніми спадкоємцями авторських договорів. Правомірно придбані авторські права правонаступників визнаються і охороняються нарівні з правами самих авторів.

    Термін  дії авторського  права. Охорона авторського права обмежена у часі: авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом всього життя автора і 70 років (у деяких країнах 50 років, у США і країнах Європейського Союзу 75 років) після його смерті, що відліковуються з 1 січня року наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів. Особисті права автора охороняються бсзстроково. Після закінчення терміну дії авторського права на твір він набуває статусу суспільного надбання. Такі твори можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. При цьому повинні дотримуватися особисті права автора. [5]

    1.3. Види авторських  прав 

    Авторські права традиційно поділяються на особисті немайнові і майнові права. У той же час авторські права настільки взаємопов'язані, що виділити серед них права чисто майнового або немайнового характеру досить важко. Практично будь-яке з авторських прав включає в себе як особисті, так і майнові елементи. Нерідко їх конкретний зміст стає зрозумілий лише з контексту.

    Особисті  немайнові права в усіх випадках належать лише безпосередньому авторові твору, незалежно від того, хто є володільцем авторського права. Вони є невідчуджуваними від особистості автора і не можуть передаватися іншим особам. У кращому разі ці особи, і передусім спадкоємці, придбавають право на охорону особистих немайнових прав, володільцем яких був автор.

    Одним з головних прав, що виникають у  автора у зв'язку зі створенням твору науки, літератури і мистецтва, є право авторства, яке характеризується як юридично забезпечена можливість особи вважатися автором твору і в результаті — можливість вимагати визнання цього факту від інших осіб.

    Право авторства є невіддільним від особистості автора. Воно може належати тільки справжньому авторові твору і є невідчужуваним та таким, що не передається, на будь-якій підставі, в тому числі за договором або у спадок. Право авторства є правом абсолютним і породжується самим фактом створення твору і не залежить від того, чи обнародувано цей твір чи ні, чи створено його в порядку виконання службового завдання або незалежно від нього, чи використовується твір будь-ким чи ні. Для визнання особи автором твору не потрібне виконання якої-небудь формальності або чиєї-небудь згоди.

    Право на авторське ім'я. Автор може використати або дозволяти використання твору під своїм справжнім ім'ям, під вигаданим ім'ям (псевдонімом) або без позначення імені (анонімно). Обираючи один з цих варіантів, він реалізує своє право на ім'я. Він також має право вимагати зазначення свого імені щоразу при виданні, публічному виконанні, передачі по радіо, цитуванні та іншому використанні свого твору. Право на ім'я включає в себе можливість вимагати, щоб ім'я автора (або псевдонім) не перекручувалося особами, які використовують твір. А закон, в свою чергу, забороняє без згоди автора вносити які-небудь зміни в обраний ним спосіб позначення свого імені, в тому числі у разі використання псевдоніма.

    Факт  зазначення на творі імені певної особи означає презумпцію приналежності авторства твору даній особі. У разі опублікування творів, створених кількома особами, імена співавторів зазначаються в послідовності, обумовленій співавторами. Нерідко, особливо при використанні наукових творів у пресі, поряд з ім'ям автора зазначаються його науковий ступінь, учене або почесне звання, посада та інші реквізити. Наводити подібні відомості можна тільки за згодою авторів, які несуть особисту відповідальність за достовірність цих даних. Порушенням права на ім'я буде незазначення імені автора, а також його перекручення.

    Право на захист репутації  автора. З моменту створення твору за його автором закріплюється право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого перекручення або іншої дії, здатної заподіяти шкоду честі і гідності автора. Право на захист твору від зміни має особливе значення на стадії підготовки твору до обнародування. Порушення права на захист репутації — одне з тих порушень авторського права, що найчастіше зустрічаються. У разі виявлення такого порушення автор (правонаступники автора) вправі вимагати внесення в твір відповідних виправлень, публікації за рахунок порушника відомостей про допущене порушення, заборони виходу твору у світ або припинення його розповсюдження. [2]

    Право автора на обнародування — юридично забезпечена автору можливість публічного розголосу створеного ним твору. За життя автора лише він сам може вирішувати питання про обнародування творів. Іноді для обнародування творів як самим автором, так і його спадкоємцями потрібна згода інших осіб, інтереси яких зачіпаються обнародуванням творів.

    Це  право прямо зачіпає майнові  інтереси автора. З моменту обнародування  твору набирають чинності встановлені  законом обмеження прав автора, пов'язані  з можливістю вільного використання твору.

    Право на опублікування  — це визнана за автором можливість випуску в обіг примірників твору у кількості, достатній для задоволення потреб публіки, виходячи з характеру твору. Реалізація даного права дає автору можливість контролю за випуском в обіг матеріальних носіїв твору. [7]

    Якщо  за допомогою опублікування твір вперше доводиться до загального відома, це одночасно означає його обнародування. Право на опублікування тісно пов'язане з правами на відтворення і на розповсюдження. З моменту виходу в світ примірників твору він може без згоди автора і без виплати авторської винагороди, але з обов'язковим зазначенням імені та джерела запозичення, репродукуватися в одиничних примірниках бібліотеками, архівами, навчальними закладами, окремі види творів можуть відтворюватися у газетах, передаватися в ефір. [20,708]

    Майнові права на використання твору можуть вільно переходити до інших осіб на основі авторських договорів. У деяких випадках права на використання твору спочатку виникають не у авторів, а у інших осіб, зокрема у роботодавця, видавця газет, журналів та інших періодичних видань, виробника аудіовізуальних творів. Майнові права носять строковий характер.

    Праао на використання твору — це виготовлення одного або більше примірників твору чи значної його частини в будь-якій матеріальній формі, включаючи репродукування, звукозапис і відеозапис. Право володільця авторського права не дозволяти іншим особам відтворення твору, що охороняється, будь-яким способом і в будь-якій формі є основним правом у сфері авторського права. Виготовлення копій з твору, що охороняється, проводиться видавцем. Договори на публікацію часто стосуються не тільки права робити копії твору, що охороняється, але також інших дій (наприклад, трансляції твору по радіо, перекладу тощо). Суть договору на публікацію полягає в санкціонуванні процесу копіювання. [10]