Авторське право. 2

2

            Міністерство освіти та науки України

Харківський економіко-правовий університет                            Факультет права та підприємництва

                КУРСОВА  РОБОТА

предмет:   Право інтелектуальної

          власності

на тему:   „Авторське право ”

                                                             Виконала:

                                                студентка групи № 62

                                                Завгородня Альона

                                                Іванівна

                                       Харків 2008

                                                                      План    

Вступ. – стор. 3.

Розділ 1. Поняття авторського права та сфера його дії. – стор. 4.

Розділ 2. Об’єкти  авторського права:   

              2.1. твори, які згідно законодавства не визнаються об’єктами авторського права. – стор. 8.

Розділ 3. Суб’єкти авторського права:

              3.1. поняття співавторства;

              3.2. поняття співробітництва. – стор. 12.

Розділ 4. Суб’єктивне авторське право, його зміст та межі:

              4.1. особисті немайнові права автора;

              4.2. майнові права автора;

              4. 3. строк чинності авторського права. – стор. 15

Розділ 5. Договори на створення та використання об’єктів авторського права. – стор. 24.  

Висновок. – стор. 34. 

Список використаних джерел. – стор.

              Вступ

Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу.

Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, композитори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструктори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в історію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу.

Творча діяльність – це розумова діяльність, що призводить до отримання якісно нового результату, який відрізняється своєю неповторністю та оригінальністю.

Прийнято виділяти сферу так званої художньої творчості, у процесі якої створюються художні образи. Ці образи можуть виникати за допомогою різноманітних виразних засобів: живопис, слово, музика, танець, фотографія або шляхом їх поєднання. Дану сферу творчості ще називають духовною творчістю[1], результати якої безпосередньо пов’язані з духовним життям людини, формують її духовний світ, її світобачення і світосприйняття, загальнолюдські цінності, ставлення до інших людей і навколишнього середовища. Результатом такого роду творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва.

Правовий інститут інтелектуальної власності, що призначений для охорони результатів художньої творчості – творів науки, літератури та мистецтва, називають авторським правом.

Розділ 1. Поняття авторського права та сфера його дії.

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукуп­ність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистец­тва. 

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора в зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом. 

Інтелектуальна, творча діяльність зі створення творів науки, лі­тератури і мистецтва називається літературно-мистецькою діяльністю. Літературні твори — це твори написані чи записані. Проте чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. до літературних творів відносить і усні твори, що відповідають вимогам закону. 

Літературні твори у свою чергу поділяються на твори наукової літератури і твори художньої літератури. Отже, літературна діяль­ність об'єднує два види діяльності — наукову і літературно-художню. Але коло об'єктів авторського права об'єднує ще одну досить велику групу — твори мистецтва. Цей поділ творів, що охороняються авторським правом, безперечно, в певній мірі є умовним. Адже наука і художня література теж є видами мистецтва. При цьому слід додати, що із досить великої кількості різноманітних мистецьких творів переважна більшість є або писаними творами, або яким-небудь іншим способом зафіксованими на матеріальному носії. До неписаних творів належать усні твори, скульптури тощо. Зрозуміло, що твори образотворчого мистецтва, малюнки, музичні та пластичні твори пишуться не літерами. Отже, більшість творів, що охороняються авторським правом, можна було б визнати як літературні, оскільки вони за загальним правилом набувають об'єктивної форми через письмо.

З іншого боку, зазначені твори за своїм змістом здебільшого є також мистецькими. Але традиційно склалося так, що всі вони поділяються на твори науки, літератури і мистецт­ва, при цьому маючи на увазі, що наукові твори також є літературними. Отже, будемо дотримуватися традиційного поділу.

Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені у Конституції України, яка проголосила свобо­ду літературної і художньої творчості та захист інтелекту­альної власності У ст. 54 Конституції України закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності: кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. 

Відносини у сфері авторського права регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає Цивільний кодекс України Книга четверта якого - «Право інтелектуальної власно­сті», містить загальні та спеціальні норми. Глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)» стосується питань, що регулюються авторським правом. Визначає перелік об’єктів авторського права, його суб’єктів, особисті майнові та немайнові права автора тощо.

Крім Цивільного кодексу, питанням регулювання авторського права при­свячені численні закони: «Про авторське право і суміжні права» (в ре­дакції Закону від 11 липня 2001 р.), «Про охорону прав на зазначення походження товарів» (від 16 червня 1999 р.). Крім цього, питання прав інтелектуальної власності почасти відне­сені до сфери регулювання й інших законів: «Про наукову та науко­во-технічну діяльність», «Про власність»[2].

На основі та у розвиток положень законів України прийнято бага­то підзаконних нормативно-правових актів. Серед них постанови Кабінету міністрів України – «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права та суміжних прав» від 18.01.03р. № 72, «Про державну реєстрацію авторського права та договорів, які стосуються права автора на твір» від 27.12.01. № 1756, накази Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, які присвячені питанням дер­жавної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних докумен­тів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди тощо.

Право на об'єкти авторського права врегульовуються та­кож договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключни­ми правами, та користувачем інтелектуального продукту (автор­ський, ліцензійний договір та ін.). Враховуючи правило ст. 6 ЦК, цими договорами відносини можуть врегульовува­тися інакше, ніж це передбачено ЦК та спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні і дво­сторонні міжнародні угоди, що укладаються в процесі співробітницт­ва між державами у сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави у них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян та юридичних осіб від порушень їх авторських прав за кордоном. Міжнародні угоди можуть містити й умови про співробіт­ництво у діяльності з виявлення та усунення порушень авторських прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформ­лення авторських прав іноземців в уповноважених органах дер­жави тощо.

На сьогодні Україна приєдналася до багатьох міжнародних кон­венцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського права. Серед них найвідоміші та найдавніші:

-            Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р., учасницею якої Україна є з 1995 р.;

-            Всесвітня конвенція про авторське право 1952 р., що є обов'язковою для України як правонаступниці колишнього Со­юзу РСР, з 1973 р.;

-            Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право та Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, які були прий­няті Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 р., а Україна при­єдналася до них у 2001 р.; 

-            Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності, підписана 14.07.1967р.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для визнання твору його об'єктом[3]. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) і означає, що автор­ське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких ін­ших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охо­рони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доказувати їх приналежність, оскільки законом передба­чена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження приналежності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

Розділ 2 . Об'єкти авторського права.

Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені у будь-якій об’єктивній формі. Твір – це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об’єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня, а також змісту та способу його вираження.

Відповідно до ст. 433 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі Закон) об'єктами авторського права є: 

1)      літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, нау­кового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2)      виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 

3)      комп'ютерні програми; 

4)      бази даних; 

5)      музичні твори з текстом і без тексту; 

6)      драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні
та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 

7)      аудіовізуальні твори; 

8)      твори образотворчого мистецтва; 

9)      твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; 

10) фотографічні твори, у тому числі Твори, виконані способами,
подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного
ткацтва, кераміки, різьблення, лихварства, з художнього скла, ювелірні
вироби тощо, якщо вони не охороняються законами України про правову
охорону об'єктів промислової власності;

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що
стосуються географії, геологи, топографії, техніки, архітектури та інших
сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини і оброб­ки фольклору, придатні для сценічного показу;. 

14) похідні твори;  

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та ан­тології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони
є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуван­ням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них
як складові частини; 

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування укра­їнською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 

17) інші твори. 

Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма виразу твору. 

Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелек­туальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість - складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове та таке, що відріз­няється неповторністю, оригінальністю та унікальністю[4].  

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існу­вати самостійно від автора [5]. Під об'єктивною формою твору розу­міється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним. Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст тво­ру, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв'язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками. Однаковими думками, ідеями, інфор­мацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського

права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, ду­мок, образів і понять.

Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що пра­вова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не по­ширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі. 

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсо­лютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бу­ти сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним.. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх. 

   Не є об'єктами авторського права згідно Закону та Цивільного кодексу:

              а)              повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації;

              б)              твори народної творчості (фольклор);

              в)              видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні
документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру
(закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;

              г)              державні символи України, державні нагороди; символи і знаки ор­ганів державної влади, Збройних Сил України та інших військових форму­вань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств,
установ та організацій;

        ґ) грошові знаки;

              д) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, те­лефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають кри­теріям оригінальності і на які поширюється право sui-generic (своєрідне
право, право особливого роду).

Проекти офіційних символів і знаків, зазначених у пунктах «г» і «ґ», до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до цього Закону. 

Розділ 3. Суб’єкти авторського права.

Суб’єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права.

Авто­ром є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону). 

Суб’єкти авторського права розмежовуються на первинних та похідних. Так,  згідно ст. 435 ЦК, ст. 11 Закону первинним суб’єктом авторського права є автор твору. До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому на­лежать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на тво­ри - особи, які уклали з автором авторський договір, а також спад­коємці, до яких майнові права перейшли у спадщину. 

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб пер­винні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного з співавторів.

Не визнається співавторством допомо­га технічного, організаційного, фінансового характеру, яка у цьому випадку являється співробітництвом.[6]  

Другою озна­кою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі немож­ливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводе до втрати твором первісного значення.

Співавторство може бути двох видів - подільне та неподільне. Неподільне співавтор­ство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кіль­кох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення.

Подільне співавторство характери­зується тим, що твір складається із частин, створених різними автора­ми, і кожна з них має самостійне значення та може використовувати­ся відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання ін­шими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співав­торами мають узгоджуватися у договорі між ними.

Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або заміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

              У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

Цивільний кодекс передбачає презумпцію авторства – за відсутності доказів іншого, автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша осо­ба, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі та кожно­му примірнику твору. 

              Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винят­ком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), вида­вець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублі­кування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Державна реєстрація авторського права і договорів, які стосуються !і права автора на твір, здійснюється Установою відповідно до затвердже­ного Кабінетом Міністрів України порядку. Установа складає і періодично видає каталоги всіх державних реєстрацій. 

За підготовку Установою до державної реєстрації авторського права І і договорів, які стосуються права автора на твір, сплачуються збори, розміри яких визначаються Кабінетом Міністрів України. 

Про реєстрацію авторського права на твір Установою видається свідоцтво. За видачу свідоцтва сплачується державне мито, кошти від і сплати якого перераховуються до Державного бюджету України. Роз­мір і порядок сплати державного мита за видачу свідоцтва визначають-і ся законодавством. Особа, яка володіє матеріальним об'єктом, в якому втілено (виражено) твір, не може перешкоджати особі, яка має авторсь­ке право, у його реєстрації. 

У відповідності до ст. 439 ЦК автор має право протидіяти будь-якому перекрученню, спо­творенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора, а також су­проводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо. У разі смерті автора недоторканість твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканість твору охороняється спадкоємцями, а також іншими заінтересованими особами.  

Розділ 4. Суб’єктивне авторське право, його зміст та межі.

Найбільш поширеною класифікацією авторських прав є їх поділ за характером інтересу, що лежить в їх основі, на особисті немайнові та майнові. Крім загальних норм про особисті немайнові права інте­лектуальної власності (ст. 423 ЦК), вони регламентуються також статтями 438,439 ЦК і ст. 14 Закону.

До них належать: 

1)                        право на визнання людини творцем, тобто право авторства;

2) право автора на ім'я;

       3) право на недоторканність твору і збереження його цілісності;

       4) обирати псевдонім у зв’язку  з використанням твору.
                     Право авторства - це право вимагати визнання свого авторства як з боку суспільства, так і з боку окремої людини.

Завдяки праву на ім’я автор може реалізувати право авторства, ви­магаючи визнання останнього шляхом зазначення свого імені на при­мірниках твору. Право на ім'я є широким за обсягом і включає де­кілька правових можливостей для автора. Він може вимагати зазначення належним чином свого імені на творі і його примірниках за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згаду­вання свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись ано­німом; вибирати псевдонім; зазначати і вимагати зазначення псевдо­німа замість справжнього імені автора на творі та його примірниках і під час будь-якого його публічного використання. 

Право на недоторканність твору означає можливість проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Захищаючи недоторканність твору, автор вправі забороняти внесення будь-яких змін чи доповнень до твору (ілюстра­цій, передмов, післямов, коментарів) або, навпаки, виключення з ньо­го окремих частин, що порушує цілісність твору. Стаття 439 ЦК пере­дбачає заходи забезпечення недоторканності твору після смерті автора. У цьому разі право на охорону недоторканності належить або особі, яка спеціально

уповноважена на це автором, або за відсутності такого уповноваження - спадкоємцям автора. 

Види майнових прав на твір розрізняють­ся за способом використання твору. Законодавство (ст. 441 ЦК, ст. 15 Закону) наводить примірний перелік майнових прав автора у відпо­відності із відомими і поширеними у сучасних умовах способами ви­користання і розповсюдження творів, якими є: 

1)        право на опублікування твору (випуск у світ);

2)        право на відтворення творів;

3)        право на публічне виконання;

4)        право на публічне сповіщення творів;

5)        право на публічну демонстрацію і публічний показ;

6)        право на переклад творів;

7)        право на переробки, зміни творів; включення творів як складо­вих частин до збірників ,.антологій, енциклопедій тощо;

8)        право на розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом у будь-якій формі;

9)        право здавання твору в майновий найм чи у прокат;

10)   право слідування щодо творів образотворчого мистецтва; 

11)   право на подання творів до загального відома публіки таким
чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з
будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 

12)   право на імпорт примірників творів; 

13)   право на отримання винагороди за використання твору; 

14)   право на аудіовізуальний твір.

Опублікуванням твору (випуском у світ), згідно зі ст. 442 ЦК, вва­жається повідомлення його будь-яким способом невизначеному колу осіб, у тому числі видання, публічне виконання, публічний показ, пе­редача по радіо чи телебаченню, відображення у загальнодоступних електронних системах інформації. Законодавчо закріплено певні об­меження щодо опублікування твору, який порушує права людини на таємницю її особистого і сімейного життя, завдає шкоди громадсько­му порядку, здоров'ю та моральності населення. Вони поширюються, по-перше, на твори, які зачіпають «особисту сферу» людини: особисті листи, щоденники, фотографії, звуко- чи відеозаписи або будь-які ін­ші матеріали, що містять інформацію про особисті, сімейні, інтимні сторони життя людини. По-друге, заборона стосується творів, які за­кликають до терористичних актів, погромів, захоплення будівель чи споруд, нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або куль­тури, хуліганських дій; творів, що пропагують злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, вживання наркотичних засобів, жебрацтво, культ насильства і жорстокості, носять порнографічний характер.