Безособові дієслова

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КАТЕГОРІЇ БЕЗОСОБОВОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ…………………………………………………………5

1.1 Безособові форми дієслова в історичному контексті………………..5

1.2 Сучасні дослідження безособових форм дієслова……………………7

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНУВАННЯ БЕЗОСОБОВИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ……………………………..21

2.1  Дослідження  безособових форм дієслова в  художній літературі….21

2.2  Синтаксичні  функції безособових форм дієслова у творах Ч.Діккенса………………………………………………………………………..22

ВИСНОВКИ………………………………………………….………...…25

        ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……….……………………………...27

ВСТУП

          Дієслово, як граматична категорія привертало увагу багатьох дослідників. Існують різні погляди на систему видо-часових форм дієслова. Безособові форми дієслова відрізняються від особистих форм перш за все тим, що вони не мають категорії особи, числа і способу. Не висловлюючи особи та числа, герундій, дієприкметник і інфінітив не можуть узгоджуватися з підметом і, отже, самостійно ніколи не виступають у функції простого присудка.

         Іншою спільною особливістю безособових форм є те, що категорія часу в них має відносний характер, тобто їх тимчасові відмінності набувають значення лише в зіставленні з часом особистої форми (присудка) даного речення.

       Безособовим називається таке дієслово, яке не відноситься ні до особи, ні до пҏедмета, ні до абстрактного поняття. Безособові дієслова описують явища навколишнього світу, що відбуваються незалежно від волі або бажання людини і є ҏезультатом розвитку абстрактного мислення. Сутність безособовості розглядається лінгвістами по-різному, але найчастіше вона визначається чеҏез ознаку безсуб'єктності.

       Актуальність теми. Англійське мовознавство, особливо минулого століття, досягло значно більших успіхів в області вивчення морфології, ніж синтаксису, незважаючи на окремі праці видатних англійських, російських та українських синтаксистів, серед яких першим повинне бути назване ім'я Л.С. Бархударова, Б.А. Іл'їша, І.В. Корунця, У.Л. Чейфа. У зв'язку із цим цілком закономірною є підвищена увага до синтаксису англійської мови, характерна для сучасного періоду дослідження.

Об'єкт дослідження  – безособові дієслова в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження  – категорія безособовості та засоби її реалізації в творах англійських письменників.

Безособовість постає як загальне синтаксичне значення, зокрема як семантика структурної  схеми двоскладних речень, що позначають дію або стан, незалежні від  їх творця чи носія.

Основна мета даної роботи полягає у визначенні синтаксичних функціональних особливостей безособових форм дієслова у творах Чарльза Діккенса.

Завдання дослідження:

− дослідити історичний аспект розвитку категорії безособовості;

− проаналізувати стан розробленості проблеми в сучасній граматиці англійської мови;

− охарактеризувати методики дослідження функціонування безособових форм дієслова в англомовній художній літературі;

− встановити синтаксичні функції безособових форм дієслова у творах Діккенса.

Методи дослідження: у якості основного робочого методу використовується метод порівняльно-зіставний та статистичний метод.

Робота складається  зі вступу, першого та другого розділу, висновків ті списку використаної літератури. У першому розділі курсової роботи розглядаються історичний аспект категорії безособовості.

У другому розділі  розглядаються Синтаксичні функції безособових форм дієслова у творах Ч.Діккенса.

У загальних  висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з  обраної проблематики.

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ КАТЕГОРІЇ БЕЗОСОБОВОСТІ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

1. Безособові форми дієслова в історичному контексті

           Безособові дієслова займають різне місце у типології ҏечення у англійській мові.  В англійській мові кількість типів безособових дієслів мала. Це можна пояснити аналітичною побудовою ҏечення, що склалася у новий період розвитку англійської мови, із властивим йому твердим порядком слів і обов'язковою наявністю присудка, хоча б і формального. Так, наприклад, в одних випадках великому класу російських та українських безособових дієслів, таких, як сутеніє, морозить, важко, важливо, мені весело та ін., в англійській мові відповідають двоскладні ҏечення; it is getting dark, it freezes, it is difficult, it is important. 

У давніх англійських текстах були поширені речення представлені підметом hyt та обставиною pr, що деякою мірою втрачають своє безпосереднє значення. У цей період виникають речення із формальним підметом it і конструкцією there is [13, c.156]

У давнє англійській мові використовувалися безпідметові безособові речення, утворені безособовими дієсловами: freosan "морозити", hagalian "йти"(про град), rinan "йти" (про дощ), slitan "морозити", sniwan "йти"(про сніг), styrman "штормити", pawian "танути", wederian "змінюватись"(про погоду), luhtan "світати", efenlecan "вечоріти",efnian "вечоріти", frumlyhtan "світати", sumerlecan "починатись" (про літо), winterlecan "починатись" (про зиму), degian "починатись" (про день).

В середньо-англійський період такі речення стали двоскладними (підмет виражається займенником hyt), що пов`язано зі змінами у граматичній будові речення зі встановленням сталого порядку слів у мовах аналітичного типу.

На думку Жаборюк безособові речення виражали явища природи, наприклад: Hytrin defeo wertidaa. – Дощ йшов 40 днів [8, c. 3].

У свою чергу, Іванова стверджувала, що безособові речення означали психічний або фізичний стан людини, як і в українській мові, наприклад: Мені боляче. Речення починалось із додатку, що означав особу, яка є носієм стану: Whin epyrite whelman dwhelmhyn gered. – Час від часу йому хотілося пити, а іноді їсти. Такі речення не є безособовими за змістом, тому що додаток у них виражає суб’єкт [10, c. 250].

Для раннє англійського періоду була характерною заміна безособової конструкції на особову. Дієслова happen, seem, think, like, lack, nrrd, remember, ought, etc., що у 14 столітті загалом використовувались у безособових конструкціях, у 15 столітті почали використовуватись у особових, а у 16 столітті більшість з них набувала вжитку тільки у особових конструкціях. На думку Ільїша, у творах В.Шекспіра є речення із безособовими конструкціями it likes me well; here, if it like your honou; але особові конструкції використовувались значно частіше: forever virtues have I liked several women;I do not like this tune; I do not like this footing! Із дієсловом need Шекспір використовував також обидва варіанта: so much as it needs; it shall not need; you need by help; we need it not. Також існувало два варіанта вжитку дієслова to inform: it is informed me, I’m informed, etc [13, c. 320].

 На думку  Бархударова, у сучасній англійській мові займенник it є вербально вираженим підметом безособового речення. Неособовість 3-ї особи it випливає з того, що 3-тя особа не є учасником комунікації. Загальновідомим є той факт, що займенники 1-ї особи означають мовця, займенники 2-ї особи означають особу, до якої звертається мовець, і тільки займенники 3-ї особи можуть стосуватися до будь-якої особи, предмета або явища [2, c. 82].

Дієслова, що сполучаються з безособовим неспецифічним підметом it є безособовими. [30, c.755] Безособові дієслова – це дієслова нескерованої дії, що являють собою замкнену, незначну за кількістю групу у сучасній англійській мові [31, c. 871].

Можемо зробити  висновок, що проблема використання безособових дієслів розглядається досить широко  на сучасному рівні мовознавства, тому що область розповсюдження її в сучасній англійській мові досить велика і жоден літературний твір не обходиться без цієї категорії.

2. Сучасні дослідження безособових форм дієслова

У сучасній англійській мові безособові дієслова функціонують досить широко. За висновками Жаборюк, домінанту становлять ті з них, що належать до лексико-семантичної граматики природних процесів, звучання, руху та конкретної фізичної дії. Безособовому вживанню цих дієслів сприяє фізичний, природний характер виражених ними дій та процесів.

У безособовому вжитку активно функціонують також  неакціональні дієслова із семантикою стану. До них уподібнюються акціональні  дієслова, що вживаються для позначення фізичного чи психологічного стану істот, рідше – стану природи.

 Безособове  функціонування особових дієслів  пов'язане з кількісними та  якісними змінами в їхньому  валентному потенціалі. Вони стосуються  насамперед способів вираження семантичного суб'єкта. Відповідно до своєї семантики та комунікативних передумов мовлення особові дієслова можуть утворювати безособові речення двох типів: з імпліцитним та непрямим суб'єктом.

Вираження семантичного суб'єкта формами непрямих відмінків спричинило його пасивізацію (тобто пасивністю дієслова), суть якої полягає в перетворенні свідомого виконавця дії на неактивного або деміактивного того, що не приймає участі учасника ситуації. Форма орудного відмінка є основним морфологічним засобом його реалізації в непрямо суб'єктному(до кого не звертаються напряму) безособовому реченні. Вона репрезентує здебільшого негомогенну суб'єктну семантику, ускладнену значенням граматичної форми або значеннями інших компонентів речення. Високопродуктивний тип безособових речень становлять також речення з родовим суб'єкта. Необхідною умовою їх утворення є наявність заперечення або кількісної семантики та відтінку неозначеності, неконкретності в суб'єкта. Подібно до орудного родовий суб'єкта також передає негомогенну семантику. Лексично обмеженими є безособові речення з давальним і знахідним суб'єкта. Характерними ознаками цих непрямо відмінкових(пасивний відмінок) форм вираження суб'єкта є лексичне наповнення їх назвами істот та переважна позиція в зоні лівобічної валентності предиката, унаслідок чого вони реалізують гомогенну суб'єктну семантику пасивного носія стану. Крайню периферію засобів вираження непрямого суб'єкта в безособових реченнях становить місцевий відмінок. Лексично представлений назвами частин людського тіла та просторових реалій, він різною мірою поєднує в собі семантику суб'єкта стану та локатива.

Утворенню речень з імпліцитним суб'єктом сприяє природний характер дії чи стану, суб'єкт яких нерідко буває очевидним. Серед комунікативних причин основною є прагнення мовця передати дії чи стани як стихійні, мимовільні, непідвладні людині. До менш важливих факторів, що зумовлюють семантико-синтаксичну та формально-граматичну редукцію суб'єкта, є його невідомість, неочевидність для мовця (при дієсловах звучання), семантична надлишковість (при предикатах ІІ рангу), а також комунікативна потреба акцентувати на таких додаткових параметрах дії, як інтенсивність, результативність тощо і одночасне намагання уникнути громіздкості речення (при дво- і тривалентних дієсловах).

Зміни, яких зазнає семантико-синтаксичний потенціал  особових дієслів у безособовому вжитку, мають три вияви: звуження, вирівнювання та розширення. Напрямок цих змін залежить від обсягу валентної  рамки дієслова і відбиває загальну тенденцію особових дієслів до утворення безособових речень з двома не предикатними компонентами.

Типовим явищем для сучасної української мови є  безособове вживання дієслів на рівні  їхніх переносних значень. Найширші параметри метафоричного використання мають дієслова ЛСГ природних процесів, зміни якісного стану, конкретної фізичної дії, що активно вживаються для вираження мимовільного, непідвладного людині фізичного чи психологічного стану. З одного боку, ці дієслова у функції вторинних предикатів стану зберігають своє валентне оточення, яке увиразнює експресивний та змістовий ефект від метафоричного переосмислення дієслівної семантики, а з іншого боку, виявляють семантико-синтаксичну подібність до власне-дієслів на позначення фізичного та психологічного стану істот. Безособові дієслова мають категорію виду, що представлена опозицією: закінченість – незакінченість дії. It rains. – Йдуть дощі. It`s raining. – Зараз йде дощ. (недовершена дія). Підмет англійського безособового речення не означає ніякого реального об`єкта: той невловимий зміст, який міститься у підметі (знайомого оточення, життєвої ситуації), нібито розчиняється у змісті підмета і не може бути відокремлено й розглядатися самостійно.[20, c.157] Існує точка зору, що суб`єкт безособових речень здобуває своє вираження у локативних (лише у цьому реченні або уривку) формах [8, c.112-114], наприклад: It`s hot in here? Isn`t it? – Тут спекотно, чи не так?

На синтаксичному  рівні безособові дієслова одновалентні через обов`язкову присутність формального  присудка it.

Англійські безособові дієслова вживаються у теперішньому та минулому часі, наприклад: It snows. It snowed. It willsnow. – Сніжить. Йшов сніг. Сніжитиме.

Опозиція перфектних і неперфектних форм утворює категорію часової віднесеності, наприклад: It rains. – Йдуть дощі.(повторювана дія). It`s been raining since morning. – Дощить з ранку. Під час розгляду дії, що протікає, розгортається, мовець застає середину процесу.

Бенвеніст вважає, що безособові дієслова не мають категорії особи. Якобсон називає безособові дієслова безознаковими категоріями, протиставляючи їх ознаковим особовим формам. Бондарко відносить безособові форми до системи форм особи й пише про їх порівнянність із семантикою 3-ї особи, при цьому він заперечує їхню тотожність із значенням 3-ї особи. На думку Бондаренка, джерелом предикативної ознаки є зовнішнє середовище.

Дієслово в  англійській мові займає абсолютно виняткове місце внаслідок широкої розгалуженості своєї системи і тієї великої ролі, яку дієслівні форми грають в побудові речення. Безособовими формами дієслова є такі форми дієслова, що мають риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій), прикметника (дієприкметник) або прислівника (дієприслівник). Безособові форми здатні займати цілий ряд синтаксичних позицій, за винятком функції простого присудка. Під час дослідження безособових речень у сучасній англійській мові із метою визначення їх вживаності було вибрано уривки, що містили  елементарні речення, з двох художніх текстів британських та письменників. Маслов визначає дієслово як частину мови, що виражає граматичне значення дії, тобто ознаки динамічного, що протікає в часі. Граматичне значення дії розуміється широко: це не тільки діяльність у змісті цього слова, але й стан і проста вказівка на те, що даний предмет існує, що він відноситься до певного класу предметів (осіб). Важливо те, що дієслово передає ознаку не статично, не як приписувану предмету (особі) властивість, а як ознаку, що обов'язково протікає в якомусь тимчасовому відрізку [8, с. 75].

     В  англійській мові поряд з особовими формами існують безособові форми дієслова: герундій, дієприкметник, інфінітив, які мають ряд особливостей, що потребує обережного до них підходу при перекладі.

     Безособові  форми дієслова відрізняються  від особових форм перш за  все тим, що вони не мають категорії особи, числа і способу. Не висловлюючи особи та числа, герундій, дієприкметник і інфінітив не можуть узгоджуватися з підметом і, отже, самостійно ніколи не виступають у функції простого присудка.

     Іншою  спільною особливістю безособових форм є те, що категорія часу в них має відносний характер, тобто їх тимчасові відмінності набувають значення лише в зіставленні з часом особистої форми (присудка) даного речення. Внаслідок особливостей свого виникнення та історичного розвитку безособові форми дієслова близько стикаються з недієслівними категоріями і виявляють тісний зв'язок: герундій і інфінітив – з іменником, а дієприкметник – з прикметником [1, с. 240].

     Безособові  форми дієслова мають подвійну  структуру, іменну та дієслівну.  Всі безособові форми дієслова можуть утворювати предикативні конструкції. В реченні безособові форми дієслова можуть зустрічатися:

1. Окремо (без  супроводжуючих слів).

She went away smiling. – Вона пішла, посміхаючись.

2. У фразах (фрази  формують синтаксичні одиниці, що служать однією частиною речення).

Not to disquiet his sister, he had said nothing to her of the matter. –  Щоб не 

хвилювати сестру, він нічого не сказав їй про  це.

3. У предикативних  конструкціях.

          There is no mistake about his being a genius. – Не може бути жодного сумніву в тому, що він – геній [11, с. 154].

     Отже, неособові  форми дієслова (вербалії) – це  такі форми дієслова, що мають  риси як дієслова, так і іменника (інфінітив, герундій) або прикметника  (дієприкметник) [13, с. 45].

Барабаш стверджує, що інфінітив - безособова форма дієслова, яка виражає дію без визначення особи, числа і способу, не має звичайних дієслівних часових форм, а лише вказує на час, співвіднесений з моментом дії, вираженої дієсловом в особовій формі [1, с. 240].

     На думку  Ганича та Олійника, інфінітив - початкова форма дієслова, що виражає дію або стан безвідносно до діючої особи, числа, часу і способу [6, с. 97].

           Інфінітив вживається у трьох суттєво різних функціях: 1) як граматично смислова синтаксична частина речення (граматично вільна); 2) як значима частина складного дієслівного присудка, яка має значення і будується навколо предиката (граматично напіввільна); 3) як складова означеної відмінюваної форми дієслова (граматично зв’язана) [3, с. 26].

     В  англійській мові інфінітив має  одну просту і п’ять складних  форм. Інфінітив перехідних дієслів  має форми часу й стану, а  неперехідних – тільки часу [4, с. 85].

     Тільки Indefinite Infinitive Active є простою формою інфінітива. Інші форми є складними і утворюються за допомогою допоміжних дієслів to be чи to have та дієприкметника.

     Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного  дієслова  to be та Participle I. Perfect Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to have і Participle II. Perfect Continuous Infinitive Active утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Infinitive (to have been) і Participle I. Indefinite Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be та Participle II. Perfect Infinitive Passive утворюється за допомогою допоміжного дієслова to be у формі Perfect Indefinite (to have been) і Participle II.

 Було встановлено,  що у літературних текстах серед усіх елементарних речень 1,2%, що становить 24 речення із 2000,  належить безособовим реченням. До того ж слід зазначити, що частіше безособові речення трапляються у текстах американських авторів – 14 речень з 24, що становить 58,3% - та загалом переважають у авторському  мовленні – 75% (18 речень),

На основі нищезазначених прикладів ми можемо розглянути вживання безособових дієслів та їх функції  та основні характеристики цієї частини  мови.

РОЗДІЛ 2.

ФУНКЦІОНУВАННЯ  БЕЗОСОБОВИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА В АНГЛОМОВНІЙ ХУДОЖНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

2.1  Дослідження безособових форм дієслова в художній літературі

Актуальність  дослідження безособових форм дієслова в художній літературі досить складне  питання, не лише тому, що небагато хто  з відомих мовознавців розглядав ці питання. Ми вибрали цю тему саме тому, що вона не досить досліджена, але дуже цікава та різношарова.

За думкою Золотова , у традиційній англійській мові безособові дієслова визначають як найбільш віддалену форму дієслова дійсного способу, яка тільки називає дію і поєднує у собі риси дієслова та іменника. З точки зору деяких лінгвістів інфінітив вважається основною формою усієї дієслівної парадигми. У цій якості він може уподібнюватись називному відмінку іменників у мовах, що мають добре розвинену систему відмінювання іменників. І не безпідставно Шахматов назвав інфінітив “вербальним номінативом” [12, с. 212].

   Жаборюк ж вважє, що  інфінітив вживається у трьох суттєво різних функціях: 1) як граматично смислова синтаксична частина речення (граматично вільна); 2) як значима частина складного дієслівного присудка, яка має значення і будується навколо предиката (граматично напіввільна); 3) як складова означеної відмінюваної форми дієслова (граматично зв’язана).

Значна частина  безособових дієслів виконує так звану компенсаційну функцію, тому  Золотова такі дієслівні форми називає компенсаторами. Ці дієслова беруть участь у перестановці засобів прямої номінації в засіб непрямої номінації. Як правило, компенсаційна функція таких дієслів виявляється в сполученнях предиката з об'єктом, який виражений абстрактним іменником у знахідному відмінку без прийменника. Наприклад:

The architecter armed with a pointer was giving an explanation. -Архітектор, озброївшись указкою, давав пояснення.

Предикат та об'єкт дії мисляться нероздільно, дієслово компенсує категоріально-синтаксичний елемент значення. Таку структуру (в якій предикат і об'єкт становлять синтаксичний блок) можна замінити абсолютивним дієсловом, що має тотожне значення:

The architecter armed with a pointer was explaining. - Архітектор, озброївшись указкою, пояснював.

      Порівняємо функціонування в реченні синтаксичного блоку «синсемантичне дієслово + іменний компонент» та співвідносного з ним функціонування абсолютивного дієслова:

Beforehand there was announced the warning about the coming earthquakes. - Завчасно було оголошено попередження про можливі підземні поштовхи.

Beforehand we were warned about possible earthquakes. – Ми завчасно були попереджені про можливі підземні поштовхи.

           Тобто, синтаксичною ознакою дейктичних дієслів є виконання ними специфічної функції - компенсаційної.

         Значення таких дієслів при дослідженні різноманітних художніх творів (вести розмову, покладати надії, доводити до відома, давати поради, навести довідки, тримати образу тощо), безперечно, відіграє велику роль, розшируючи діапазон мовлення, тому воно не може бути відокремлено від семантичних характеристик контекстуального оточення і разом з контекстом утворює стійку семантичну одиницю, синтаксичний блок. У складі дієслівно-іменних сполук ці дієслова називають ще семантично редукованими дієсловами.

          Різнорідність синтаксичного типу безособових дієслів призводить до того, що проблематика його вивчення не може бути обмежена лише питаннями специфіки синтаксичних категорій у суто мовному плані або в їх відношенні до логічних категорій. Виникає проблема приватного та загального, що ускладнює питання про критерії виділення досліджуваного об'єкта і створює безліч додаткових аспектів дослідження.

         У сполученнях предиката з об'єктом, у яких об'єкт виражений віддієслівним абстрактним іменником у знахідному відмінку без прийменника і несе основне лексичне навантаження, навіть повнозначне дієслово (проте синтаксично залежне), що виконує предикативну функцію, може послаблювати свою семантику.

         Функціонування в художніх творах різних лексичних засобів для передачі того самого змісту свідчить про багатство мовних виражальних засобів, про розвиток лексичної, семантичної та синтаксичної систем мови взагалі. До того ж використання сполучень „синсемантичне дієслово + іменник" за наявності дієслова-відповідника часто зумовлене стилістичною диференціацією мовлення. Ці сполучення також відіграють важливу роль у граматичному оформленні певних висловлювань. Наприклад, корелюючи з повнозначним дієсловом, словосполучення „синсемантичне дієслово + іменник" може компенсувати його видову дефективність. Як відомо, двовидові дієслова характеризуються відсутністю морфологічного вираження відповідної граматичної категорії. Дієслова мають значення як доконаного, так і недоконаного виду, які ідентифікуються у відповідних контекстах: to automate (автоматизувати), to amnesty (амністувати), to stabilize (стабілізувати), to certify (атестувати), to inform (інформувати), to amputate (ампутувати), to investigate (розслідувати), etc. Відповідні цим дієсловам вербально-субстантивні сполучення з синсемантичними дієсловами мають форми доконаного/недоконаного виду поза контекстом: to make /to implement automation (здійснювати/здійснити автоматизацію), amnesties (амністування); to hold / to hold certification (проводити/провести атестацію), investigation (розслідування), amputation (ампутацію), stabilization (стабілізація) тощо.

       Такі властивості дієслів увиразнюють значення сполучення, допомагають автору своїх робіт чіткіше та точніше висловити зміст думки, що зумовлює якісне розуміння змісту читачеві. Регулярне творення і використання описових дієслівно-іменних сполучень, які перефразовують семантику опорного повнозначного дієслова, свідчить про їхню продуктивність, виконання дієсловами не лише компенсаційної функції, а й своєрідної напівслужбової ролі оформлювача дієслівного статусу складових компонентів конструкції. За таких умов і відбувається втрата певною лексемою свого лексичного значення дієслівних одиниць, ступінь якої у різних дієслів є неоднаковим.

2.2  Синтаксичні функції безособових  форм дієслова у творах Ч.Діккенса

У ході практичної частини дослідження нашої роботи ми розглядали роман Діккенса, в оригіналі твори англійською мовою та його переклад на українську мову. А саме досліджувався переклад роману Діккенса на українську мову та порівнювались українські безособові речення, що використали автори та їхні англійські еквіваленти. Для того, щоб дослідити скільки безособових речень української мови відповідає своїм англійським еквівалентам, було вибрано по декілька речень з творів кожного з письменників та представлені їхні переклади. Результати порівняння відтворенні в підрозділах цього розділу.

One night, it was long past twelve, I woke up at the sound of Mr. Yonioshi calling down the stairs [7, с. 13].

Hearing her voice, I understood that it was too late [4, с. 49].

Безособові  речення можуть містити значення локалізації ознаки, виражене обставиною. “It's about time”. [6, с. 12]  “But it's so beautiful here,” Mel whispered [ 9, с. 2].

В англійській  мові частіше трапляються іменні безособові речення, які виражають  стан навколишнього середовища, просторові та темпоральні відносини. Наприклад: They'd had to share the caravan with her married sister and a new baby, and it was too much of a squas. [5, с. 4].

Безособові  конструкції надають змогу передавати події безпосередньо, безвідносно  діяча: It was some little while before I could bring myself to open the window, and ask Miss Golightly what she wanted. [7, с. 17] It was well past midnight when she arrived home… [3, с. 57].

Ці речення  складаються із формального підмета  та складеного іменного присудка, вираженого дієсловом-зв'язкою та предикативом - означенням: It was dark and the street was deserted. [4, с. 34]; або іменником - It was only 7:45 A.M.…[8, с. 15], де іменник виражає темпоральні характеристики. Але значно переважають іменні безособові речення з предикативом, вираженим прикметником. В обох прикладах дієслово-зв'язка вказує на статичність дії.

Дієслівні безособові речення складають лише 5%. Напр., When it rains, the water runs down eroded slopes into battered valleys…[11, с. 43]. Вони складаються із формального підмета it і безособового дієслова, що вжито у неперфектній формі. Ці речення описують явища навколишнього світу.