Безработица. 35

Вступ

Головною метою реформування системи  соціального забезпечення населення  є розширення соціальної бази ринкових перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення  тягаря наслідків реформ для найвразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення  до цих перетворень. Ситуація, що склалася в соціальній сфері, не дозволяє відкладати її формування на пізніші строки. В зв’язку з цим необхідно переосмислення орієнтирів у формуванні соціально-економічної політики. Вона має орієнтуватись на органічне поєднання політики фінансової стабілізації та економічного зростання з активною соціальною політикою, спрямованою на досягнення відчутного покращення матеріального добробуту та умов життя населення України. Проблеми пошуку національних підходів до перспективи реформування та розбудови фінансових механізмів соціального забезпечення ще недостатньо висвітлені в українській фінансово-економічній літературі. Потребує теоретичного узагальнення велика кількість фактичного матеріалу з цієї проблеми. Система соціального забезпечення має велике значення, адже Україна знаходиться на шляху реформування ринкової структури, тому важливим для нас є теоретичне обґрунтування досвіду розвинутих країн у застосуванні виправданих часом методів соціального забезпечення, а також з’ясування проблем, які виникають або можуть виникнути на цьому шляху.Внаслідок складності та заплутаності зв’язків систем соціальних служб, через велику розмаїтість громадських і приватних складових та зрослі технологічні труднощі при їх наданні, соціальне забезпечення вимагає підвищеної уваги.Оснащення соціальної політики не менш важливе, ніж сама політика, і не лише з причин адміністративної ефективності чи обов’язків клієнта. Не оснащенні належним чином соціальні програми дуже легко можуть спотворюватись і призводити до тяжких наслідків. Погано оснащенні програма породжують громадське невдоволення, зловживання, ізоляцію чи обман громадян. 
В Україні на нинішньому етапі демократичні перетворення в суспільстві поставили на порядок денний і питання про удосконалення системи соціального страхування. Соціальне страхування – це система, яка має безпосереднє відношення буквально до кожної людини, починаючи від її народження і до останнього дня життя. Система управління соціальним страхуванням та механізм його практичного здійснення вимагає відповідних знань і певної спеціальної підготовки.Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є складовою фінансової системи України та важливим елементом державних фінансів. Він розглядається як фонд грошових коштів, а також як орган державної виконавчої влади. В умовах трансформаційних перетворень через державні фінанси здійснюється вплив на економічний та соціальний розвиток. Виконуючи властивості для даного періоду функції держава забезпечує фінансування заходів щодо соціального захисту населення, підтримки державного сектору національної економіки, реалізації пріоритетних загальнодержавних програм. Основну роль у перерозподілі фінансових ресурсів між територіями, галузями, сферами діяльності, фізичними, юридичними особами відіграють державний та місцеві бюджети. На видаткову частину бюджетів в Україні в сучасних умовах впливають: економічна ситуація, зростання державного боргу, дефіцит бюджетів усіх рівнів, зовнішні показники. Ці негативні чинники викликають скорочення видатків з метою максимального їх наближення до обсягу доходів бюджетів. Для вирішення соціальних та економічних загальнодержавних програм залучаються нові форми перерозподілу централізованих фінансових ресурсів. 
Ринкові відносини, наявність різних форм власності та господарювання створюють об'єктивні умови для запровадження позабюджетного механізму мобілізації грошових коштів. Він дозволяє залучити додаткові фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що є важливим в умовах дефіциту бюджетів.При написанні магістерської роботи необхідно засвоїти знання з організації та управління державного цільового фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. До основних завдань відносять: - вивчення сутності Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та його роль у фінансуванні державних соціальних та економічних програм;- визначення структури та повноважень робочих органів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, їх діяльність по плануванню, обліку та контролю за надходженням коштів та цільовим використанням;- набуття навиків з управління діяльністю державного соціального фонду;Предметом державного соціального фонду є його організаційно-контрольна діяльність. Суб’єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням є застрахована особа або інша особа у випадках, передбачених статтями 45, 47 закону «Про загальнообов " язкове державне соціальне страхування у зв " язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням», страхувальник та страховик.Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є встановлення гарантій щодо захисту прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, смерті громадянина або члена його сім’ї.В сьогоднішніх складних умовах в цілому сфера соціального захисту громадян, в т. ч. і система соціального страхування, зазнають постійного тиску і скорочення. Крім того, на жаль, буває, що кошти соціального страхування використовуються не за призначенням.Інколи можна почути окремі нарікання на адресу Фонду соціального страхування України про те, що мовляв, діюча система соціального страхування застаріла, отже – потребує радикального реформування. 
Соціальна політика має створити й підтримувати соціальні зв’язки та солідарність у суспільстві. Отож, важливо щоб при соціальному забезпеченні про цю мету ніколи не забували.Розробка і проведення активної соціальної політики залишається одним із найскладніших завдань України. Однобічне реформування економіки при забезпеченні основ старої системи соціально захисту призвело до надмірного навантаження на державний бюджет, високого ступеня оподаткування підприємств, глибоких деформацій у соціальній політиці. 
Необхідність соціального страхування обумовлена потребою у формуванні таких соціальних фондів, за рахунок яких працездатним громадянам можна було б гарантувати їхнє фінансове забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності або втрати роботи. Перерви у роботі, викликані об'єктивними причинами (хворобою, травмами, вагітністю, безробіттям тощо) не можуть бути оплачені за рахунок фонду заробітної плати, тому держава зобов'язана створити такі умови, за яких втрачені доходи були б компенсовані суспільством за рахунок спеціальних джерел. Визначення джерел, принципів, умов формування відповідних соціальних фондів та порядку їхнього використання на вказані цілі здійснюються у процесі створення і функціонування системи соціального страхування.

Система соціального страхування повинна базуватися на таких загальних принципах:

• солідарності (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безробітними);
• обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у формуванні відповідних фондів);
• рівноправності всіх застрахованих осіб (стосовно зобов'язань на фінансування витрат, прав і гарантій);
• державних гарантій щодо виплат із соціального страхування;
• контролю за формуванням і використанням фондів соціального страхування.

Джерелами соціального страхування  в Україні є відрахування підприємств, організацій і установ різних форм власності, кошти населення, бюджетні кошти та інші джерела. З метою  упорядкування системи соціального  страхування та ефективного використання коштів створюються відповідні соціальні  фонди, до яких належать Фонд соціального  страхування України, Фонд сприяння зайнятості населення та інші. Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків. Його основними завданнями є: забезпечення надходжень і акумуляція збору на обов'язкове соціальне страхування та інших коштів, призначених для фінансування видатків на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, інших видів допомоги, встановлених законодавством, а також на санаторно-курортне лікування та оздоровлення працюючих та їхніх сімей; здійснення заходів щодо забезпечення виплат допоміг та інших витрат тощо. Основними джерелами Фонду є:

• збір на обов'язкове соціальне страхування (крім збору на обов'язкове соціальне страхування у разі безробіття);
• надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;
• добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб;
• інші надходження.

 Збір на обов'язкове соціальне страхування є головною статтею доходної частини Фонду соціального страхування України. Суб'єкти підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, їхні об'єднання, бюджетні, громадські та інші установи й організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, філії, відділення та інші підрозділи суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, розташованої на території іншої, ніж платник зборів, територіальної громади, сплачують збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду в розмірі 4% від фактичних витрат на оплату праці. Підприємства, установи й організації, на яких працюють інваліди, цей збір до Фонду соціального страхування сплачують з витрат на оплату праці за винятком фактичних затрат на оплату праці інвалідів.

РОЗДІЛ 1 
ПОНЯТТЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД БЕЗРОБІТТЯ

1. Сутність соціального захисту і шляхи його досягнення. Фінансування

соціальних гарантій.         

Соціальний захист - це система економічних, соціальних та організаційних заходів, які здійснюються державою для підтримки незахищених  верств населення - пенсіонерів, інвалідів, ветеранів війни, багатодітних сімей  та інших малозабезпечених громадян [1].

Динамічний поступ України в  напрямі докорінних демократичних  змін дістав потужну підтримку в  Конституції як основному закону держави, яка дає чітку правову  регламентацію суспільних відносин, цивілізованого вирішення проблем  взаємовідносин особи, суспільства, держави.

Виходячи з положень Конституції, статті 46, держава зобов'язується вжити  відповідних заходів, спрямованих  на соціальний захист громадян, які  б забезпечували належний рівень життя.

Вже багато років в економіці  нашої країни відбуваються істотні  зміни у формах власності, трансформується  політична система. Але ці зміни майже не торкаються системи соціального захисту - вона і далі існує на старому фундаменті.

Існуючій системі соціального захисту все ще притаманні риси, успадковані від радянської системи. Проте такі безумовні елементи колишньої системи як повна зайнятість та дотації на товари та послуги зазнали серйозного впливу економічних реформ.

В результаті офіційна система соціального захисту має вирішувати набагато більше проблем, ніж раніше, особливо тих, що стосуються бідності та безробіття. Наголошується, що соціальний захист населення спрямований не тільки на боротьбу з бідністю, шляхом організації невідкладних персональних допомог бідним, а й на запобігання бідності, надавши можливість людям створити засади соціального захисту під час свого активного періоду життя.

В сучасних умовах різноманітних форм власності, розширення видів трудової діяльності, виникнення тіньової економіки, відбувається різка поляризація населення України: з одного боку утворюються клас соціальної еліти, чий доход у багато разів перевищує максимальну офіційну заробітну плату, з другого - відбувається падіння життєвого рівня більшості населення. З 1995 року були офіційно визнані поняття "бідності", "інфляції", "соціального захисту"[2].

Основними завданнями соціального захисту в Україні є:

• забезпечення мінімального рівня заробітної плати, її індексації згідно з прожитковим мінімумом, встановленим Верховною Радою України;
• задоволення належного рівня охорони здоров'я та освітньо-культурних потреб задля всебічного розвитку особистості;
• захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян;
• вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення тощо.

Реалізація цих завдань можлива  лише за умови комплексного використання різних методів і важелів, зокрема, реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу з безробіття, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника тощо.

В результаті аварії на Чорнобильській АЕС, однієї з найтяжчих трагедій ХХ століття, офіційно визнані такими, що потребують допомоги - безкоштовного  лікування, забезпечення продуктами харчування, дострокового вихід на пенсію - 3,2 млн. чоловік; 130 тис. складають переселенці із територій, визнаних непридатними, небезпечними для проживання.

З часу катастрофи значна частина українського бюджету йде на ліквідацію її наслідків. У державному бюджеті України на 1999 рік на цю мету було  заплановано 2,6 млрд. грн.

З часу розпаду адміністративної системи виплила ще одна “хвороба” економіки - бюджетний дефіцит, перевищення видатків над доходами. Бюджетний дефіцит мав місце практично в усіх країнах світу, але причини його утворення різні. Дефіцит може бути результатом здійснення значних державних вкладень у розвиток економіки, в силу надзвичайних обставин (війна, стихійне лихо), а також відображати кризові явища в економіці. В Україні найбільший серед країн Східної Європи та колишнього СРСР дефіцит бюджету.

Зростання дефіциту призводить до росту  заборгованості по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій і інших  виплат. В умовах спаду виробництва, зростання взаємних неплатежів, недонадходження  доходів до бюджету зменшити бюджетний дефіцит вдалося шляхом здійснення жорсткої політики обмеження видатків. Через державний бюджет здійснюється розподіл і перерозподіл валового національного продукту і національного доходу. За умов перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів є об’єктивною реальністю, але рівень перерозподілу ВВП через бюджети поступово зменшується, зокрема в бюджеті зведеного на 1997 рік - до 36,8% проти 46% запланованих на 1996 рік, а без доходів цільових бюджетних фондів (Пенсійного фонду, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших загальнодержавних фондів) - до 27,4% проти передбачених на 1996 рік 33,6%. (фактично 26,2%).

Динаміка бюджетних показників свідчить, що бюджет, був сильно перевантажений видатками, які пов’язані з економічною функцією держави, тоді як його соціальна функція не отримала необхідної фінансової підтримки для її реалізації.

За розрахунками загальна сума соціальних пільг, що надана чинним законодавством України становить близько 6 млрд. грн., а можливості забезпечення становлять близько 2 млрд. грн. Внаслідок цього ускладнюється реформування системи соціального захисту, перехід від безплатних до платних форм надання соціальних послуг.

Перехід до ринкової економіки потребує зміни підходів до соціальних потреб, необхідність забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Позитивними рисами віджилої “командної” економіки були: відсутність явного безробіття, відкритої інфляції, досить висока соціальна захищеність населення [5, 7].

Основними видами соціального страхування і захисту населення є:

• пенсійне страхування;
• соціальне страхування ;
• пільги ветеранам війни та праці;
• допомога сім’ям з дітьми;
• інші види соціальної допомоги;
• пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;
• утримання установ соціального забезпечення;
• інші види.

Головною рисою системи соціального захисту в адміністративно-розподільчій економіці, було те, що вона базувалася на обов’язковій участі громадян у суспільному виробництві. Обов’язковість праці виключала питання про безробіття. Питання про страхування від безробіття просто не існувало. Основним джерелом доходів була оплата праці працівників по найму. Перевагою такої системи оплати був її гарантований характер. Форми споживання носили колективний характер. В ринковій економіці переважають індивідуальні форми споживання. Значна кількість соціальних пільг в адміністративно-розподільчій економіці надавалася працівникам в натуральній формі. Це стосується на сам перед, дитячого відпочинку, таборів відпочинку, баз відпочинку, санаторіїв – профілакторіїв. Безкоштовно надавались медичні послуги. Квартирна плата компенсувала лиш незначну частину витрат на створення і отримання житла.

Потреби громадян, що задовольнялися таким чином , а також витрати, що надавались громадянам з суспільних фондів споживання,  були враховані при формуванні низького рівня заробітної плати. Це стало ще одним фактором її значного зниження на Україні. В умовах незалежної держави створення національної системи забезпечення соціальних гарантій населенню має першочергове значення.

В одному з перших законодавчих актів "Про економічну самостійність  України" (серпень 1990р.) ст.9 передбачено, що ".... держава створює умови  для зайнятості працездатного населення  і забезпечує соціальний захист громадян." Стаття 46 Конституції України проголошує "Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника та в інших випадках передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат, мають забезпечити рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом."

Сучасна система соціального захисту України базується на старому фундаменті, який сформувався ще за часів радянської влади. В 2003 році прийнято новий пенсійний закон, який передбачає перехід системи пенсійного забезпечення до системи соціального страхування. Було розширено допомогу сім’ям і підвищено пенсії. В 1992 році створено Пенсійний фонд України, який вперше згодив заробітну плату із розміром допомоги, того ж року почала функціонувати Служба зайнятості населення. В русі комплексних заходів по соціальному захисту населення продовжувався процес підвищення розмірів всіх видів соціальних виплат, розширилось коло осіб, які користуються матеріальною підтримкою держави. Це було закріплено прийнятим цілого ряду законів. ("Про зайнятість населення", "Про мінімальний споживчий бюджет", "Про основи захищеності інвалідів", "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", та інші).

Нововведенням стало встановлення диференційованих по соціально-демографічних групах населення компенсаційних виплат у зв’язку з підвищенням роздрібних цін.

В 2003 році було прийняте рішення про індексацію доходів, регулярний (не рідше одного разу в квартал) перегляд розмірів оплати праці, пенсій, стипендій, допомог з врахуванням індексу споживчих цін.

Верховна Рада України прийняла цілий ряд постанов щодо індексації грошових доходів населення, а також  грошових заощаджень в ощадному банку  України.

В Україні, як і в усіх країнах  колишнього СРСР, існувала досить розгалужена  система соціального захисту, яка носила державний характер, зумовлений пануванням державної власності на засоби виробництва.

Складність проблеми реформування в тому, що система соціального захисту не може бути механічно перенесена , прив’язана до нової економічної формації.

Країни ринкової економіки в  процесі формування сучасних систем соціального захисту переробили положення системи соціального захисту. Цілісно система соціального захисту однак ні в одній із цих країн ще не створена. На думку спеціалістів цих країн, це вимагає не менше 10-15 років.

1.2  Фонд соціального страхування на випадок безробіття

Фонд соціального страхування на випадок безробіття є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України [2].

Управління Фондом соціального страхування на випадок безробіття здійснюють його правління, виконавча дирекція та її робочі органи. Управління здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців, що передбачає формування правління Фонду у пропорційному співвідношенні від трьох вказаних груп — по 15 осіб від кожної [5].

Забезпечення соціального захисту незайнятого населення в умовах соціального страхування на випадок безробіття здійснюють органи державної служби зайнятості. Функції виконавчої дирекції Фонду соціального страхування на випадок безробіття покладені на Державний центр зайнятості, а її робочих органів — на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міжрайонні, міські та районні в містах центри зайнятості.

Основне завдання Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття — організація та здійснення відповідного виду страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття пов'язане з матеріальним забезпеченням на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та наданням відповідних соціальних послуг за рахунок коштів Фонду.

Джерела формування доходів бюджету  Фонду соціального страхування на випадок безробіття:

• страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законодавством;
• асигнування із Державного бюджету України;
• суми фінансових санкцій, застосованих згідно з чинним законодавством до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених на посадових осіб та громадян за такі порушення;
• прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку;
• благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;
• інші надходження відповідно до законодавства України.

Основне джерело формування доходів  Фонду соціального страхування на випадок безробіття — відповідні страхові внески, які сплачують страхувальники (роботодавці) та застраховані особи.

Страхуванню на випадок безробіття не підлягають:

• працюючі пенсіонери та особи, які мають право на пенсію;
• іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Від сплати страхових внесків звільнено:

• застрахованих осіб на період відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку та відпустки у зв'язку з доглядом за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;
• застрахованих осіб у частині отриманої допомоги по частковому безробіттю.

Для роботодавців страхові внески до Фонду соціального страхування на випадок безробіття встановлено у розмірі 1,3 % суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників (станом на 1 січня 2007 р.).

Для найманих працівників розмір страхових внесків до Фонду становить 0,5 % суми оплати праці, яка підлягає обкладанню податком з доходів фізичних осіб.

Ставки страхових внесків для осіб, застрахованих на добровільній основі, станом на 1 січня 2007 р. становили 1,8 % суми оподатковуваного доходу (прибутку) [7].

З бюджету Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття здійснюють видатки:

• на виплату матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, фінансування яких законодавчо передбачене за рахунок коштів Фонду;
• відшкодування Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію певних категорій осіб;
• фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, управління Фондом, розвиток його матеріальної та інформаційної бази;
• створення резерву коштів Фонду.

Види матеріального забезпечення:

• допомога у разі безробіття, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітними підприємницької діяльності;
• допомога у разі часткового безробіття;
• матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;
• допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Види соціальних послуг у сфері зайнятості:

• професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтація;
• пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних та фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних;
• інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

Застрахованим особам, які втратили роботу з незалежних від них обставин і визнані в установленому  порядку безробітними, а також  упродовж 12 місяців, що передували початку  безробіття, працювали на умовах повного  або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, розмір допомоги з безробіття визначається у відсотках до їх заробітної плати (доходу) залежно від страхового стажу:

• до 2 років — 60 %;
• від 2 до 6 років — 55 %;
• від 6 до 10 років — 60 %;
• понад 10 років — 70 %.

Загальна тривалість виплати допомоги у разі безробіття не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Допомога у разі безробіття виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру:

• перші 90 календарних днів — 100 %;
• упродовж наступних 90 календарних днів — 80 %;
• у подальшому — 70 %.

Видатки бюджету Фонду щодо виплати  допомоги у разі безробіття є захищеними. Фінансування цих видатків проводиться у першочерговому порядку.

Допомога у разі безробіття не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць, і нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України від нещасних випадків на виробництві. Фінансування заходів, пов'язаних із соціальним захистом, охороною життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності, здійснюється за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, створеного у 2001 р. Одним з основних нормативних актів, що регламентують діяльність Фонду, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності'' [14].

1.3  Джерела фінансового забезпечення соціальних гарантій

Питання фінансового забезпечення соціальних гарантій завжди були актуальними. їхня актуальність посилюється в  країнах із перехідною економікою, де відсутня досконала система як самих соціальних гарантій, так і  джерел їхнього фінансування. Світова  фінансова наука й практика своїм  надбанням мають такі джерела  фінансування соціальних гарантій: бюджетні асигнування; фінансові ресурси  підприємницьких структур; кошти  спонсорів; кошти благодійних організацій; страхування.Насамперед треба чітко  розмежувати, що є соціальною гарантією  щодо громадян своєї держави і  що є соціальною послугою з боку держави. Звісно, соціальна гарантія повинна мати законодавче закріплення і передбачені законами джерела фінансування. Держава за рахунок бюджету повинна забезпечувати мінімально гарантований рівень надання послуг у галузі освіти, медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і насамперед громадян, які з тих чи інших причин мають низький рівень матеріального забезпечення.Водночас громадяни держави повинні мати право за рахунок власних коштів і кредиту підвищувати рівень свого соціального обслуговування або одержувати соціальні послуги якіснішого змісту. Тому при розгляді фінансового забезпечення соціальної сфери повинен бути виділений фінансовий норматив забезпечення соціальних гарантій на відповідну розрахункову одиницю - одного жителя, одного учня, студента, пенсіонера тощо. Цей норматив і є гарантованим державою засобом надання безоплатних благ і послуг, що власне є соціальною гарантією. Кошти в межах нормативу можуть бути асигновані як з державного, так і з місцевих бюджетів або за рахунок різних позабюджетних фондів [17].

 Все, що надається понад вказаний норматив, може бути платним. Важливою умовою здійснення такого підходу є наукове обґрунтування фінансових нормативів соціальних гарантій, їхня диференціація залежно від економічного розвитку територій, структури населення, природних та інших умов.

Фінансовий норматив витрат держави  на соціальні гарантії повинен стати  підґрунтям дія розрахунку фактичних  витрат на соціальні потреби з  усіх джерел для досягнення державою високого рівня індексу людського  розвитку. Цей інтегральний показник прийнятий ООН у 1990 році. Він містить дані про довголіття громадян у кожній державі, рівень освіти, соціального обслуговування і добробуту населення. Тобто він слугує орієнтиром для досягнення певного рівня зростання матеріальних, духовних, культурних потреб населення, наукового потенціалу держави.Дуже важливою проблемою є створення надійного механізму фінансування соціальних потреб за рахунок позабюджетних коштів. Тут насамперед заслуговує на увагу використання коштів підприємницьких структур. Підприємство за рахунок своїх доходів формує соціальну інфраструктуру, що дає змогу максимально задовольнити матеріальні й духовні потреби його працівників. Працюють відомчі санаторії, будинки відпочинку, профілакторії, дитячі садки, заклади культури, укладаються договори на обслуговування колективу підприємств поліклініками, підготовку кадрів. Є підстави стверджувати, що надалі обсяги фінансових ресурсів підприємств, що спрямовуються на соціальні потреби, зростатимуть і тим самим частково зніметься навантаження на місцеві й державний бюджети.Витрата коштів підприємств на соціальні потреби має свої певні вади. До них. належать зокрема нерівність у наданні соціальних послуг громадянам, що проживають на певній території, розпорошеність коштів, неефективне використання закладів соціальної інфраструктури тощо. Аби цього уникнути, органи місцевого самоврядування повинні повніше використовувати свої можливості шляхом організації спільного фінансування об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок коштів підприємств і місцевих бюджетів. Така форма фінансування була б доцільною і в тому разі, коли підприємницькі структури не в змозі самостійно забезпечити фінансування власної соціальної інфраструктури. 
Як підтверджує досвід країн із розвинутою ринковою економікою, нині з'являється нове джерело фінансування соціального розвитку - спонсорство та меценатство. Їх можна трактувати як некомерційну діяльність організацій і деяких осіб, спрямовану на задоволення потреб суспільства в соціальних гарантіях. Теоретично меценатство та спонсорство можна визначити як форму інвестування у соціальну сферу. Більшістю країн ця сфера діяльності регулюється законодавством. В Україні в 1997 році набув чинності Закон "Про благодійність і благодійницьку діяльність". Держава всіляко заохочує цю діяльність шляхом надання пільг з оподаткування тощо.В Україні на сьогодні зареєстровано 216 благодійних організацій, їхні кошти використовуються на різні соціальні потреби - програми державного значення, надання стипендій обдарованим дітям для одержання ними освіти, різні спортивні змагання (Олімпійські ігри). Ресурси благодійних організацій спрямовані, в основному, на фінансування об'єктів інфраструктури для малозабезпечених прошарків населення.Іншим джерелом фінансового забезпечення соціальної інфраструктури є страхування - пенсійне, медичне, а також у разі безробіття та від нещасного випадку на виробництві. Страхування розраховане на все зайняте населення держави, оскільки саме воно бере участь у створенні страхових фондів.Соціальне страхування незалежно від сфери його застосування має ґрунтуватися на таких загальних принципах:обов'язковість соціального страхування всіх працюючих за наймом;забезпечення особам, зайнятим підприємницькою і творчою діяльністю, фермерам, членам кооперативів права вибору щодо участі в обов'язковому й добровільному чи лише у добровільному страхуванні;добровільність страхування для осіб, які підлягають обов'язковому соціальному страхуванню з метою одержання додаткового чи підвищеного рівня матеріального забезпечення;обов'язковість фінансової участі застрахованих осіб у формуванні страхових фондів, що є головною умовою одержання права на соціальні виплати, їхню диференціацію за окремими видами соціального страхування;рівноправність усіх застрахованих осіб щодо зобов'язань з фінансування витрат і одержуваних в результаті цього прав і гарантій;особливий порядок фінансування страхових фондів, що забезпечує автоматичне відтворення коштів на виплати за соціальним страхуванням. З цією метою громадяни та підприємства сплачують страхові внески, розміри яких встановлюються у процентах до заробітної плати;державні гарантії щодо виплат за соціальним страхуванням;управління діяльністю фондів соціального страхування через систему соціального партнерства за адміністративним і фінансовим контролем держави.Система обов'язкового соціального страхування засновується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових хворим, від працюючих безробітним тощо. При цьому працівники відраховують частку свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм, що з настанням непрацездатного віку та у разі інвалідності наступні покоління громадян здійснюватимуть відрахування на утримання їх або їхніх сімей.Відрахування коштів, що використовуються на допомогу сім'ям із дітьми, також зумовлюються інтересами громадян, оскільки спрямовуються на підтримку тих, хто у майбутньому повинен здійснити їхнє забезпечення.Медичне страхування забезпечує право працюючих громадян і членів їхніх сімей на кваліфіковане медичне обслуговування, матеріальне забезпечення у разі захворювання та в інших випадках.Фонд медичного страхування створюється за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків, інших кредиторів та інших джерел, формування яких не заборонене законодавством України.За рахунок коштів фонду фінансуються: медична допомога; лікування в медичних закладах; допомога у разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з хворобою; допомога з догляду за хворою дитиною; допомога з вагітності та при пологах; допомога при народженні дитини; допомога з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; санаторно-курортне лікування і відпочинок; медична допомога і лікування незастрахованих осіб у випадках, передбачених законодавством.Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві створюється за рахунок страхових внесків підприємств, розмір яких диференціюється залежно від ступеня ризику для здоров'я. Кошти фонду спрямовуються на такі цілі:виплату пенсії з інвалідності у зв'язку з нещасним випадком, професійним захворюванням на виробництві;виплату допомоги в разі тимчасової непрацездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві, професійним захворюванням, відшкодування збитків, завданих працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням ним трудових обов'язків, а також на виплати особам, які мають право на відшкодування збитків у разі втрати годувальника у зв'язку з нещасним випадком на виробництві;заохочення підприємств за систематичне зниження рівня або відсутність виробничого травматизму, професійних захворювань.Пенсійне страхування має здійснюватися через створення недержавних пенсійних фондів.Заслуговує на особливу увагу надання платних послуг у соціальній сфері. В умовах ринку платні послуги набирають все більших масштабів. З позицій фінансової теорії це явище об'єктивне і зумовлене як потребою справедливішого перерозподілу благ і послуг залежно від трудових зусиль кожного громадянина, так і створення конкурентного середовища щодо надання послуг і досягнення на цій основі зростання їхньої якості. Крім того, урізноманітнення джерел фінансового забезпечення соціальних благ і послуг посилює рівень стабільності, повноти й реальності соціальної системи в цілому [18].